Лекції по українській та зарубіжній культурі

Лекції по українській та зарубіжній культурі

дорослих. Такі ж школи були створені в Харкові, Полтаві, Одесі й інших

містах України. Т. Шевченко склав буквар для цих шкіл, що був надрукований

у Петербурзі в 1861 р. Однак, царський уряд, в умовах наростання

революційного і національно-визвольного руху в Україні, злякався поширення

освіти серед нижчих шарів населення, і поступово ці школи були закриті.

В другій половині 19 ст. відбувається певна демократизація освіти.

Школи для дітей дворянства перетворюються в школи для середніх класів.

Важливу роль у створенні сільських шкіл для селян зіграло земство. Однак

царський уряд гальмував розвиток земської освіти і сприяв поширенню мережі

церковно-парафіяльних шкіл, що знаходилися у віданні православних

священиків.

Валуєвський циркуляр. Ні на день не припинявся наступ царату проти

української культури. Після польського повстання 1863 року царський міністр

освіти Валуєв заявив, що "української мови ніколи не було, немає і не може

бути". Був виданий циркуляр, яким заборонялося навчання дітей українською

мово??

У Східній Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії,

середня освіта також не була українською і провадилася в основному

польською мовою. Для українських дітей існували переважно початкові школи.

Спеціальна середня і вища освіта. З початку 19 ст. в умовах

економічного розвитку запроваджується спеціальна середня і вища освіта

(комерційна вища школа з класами по навігації в Одесі, морський клас у

Херсонській гімназії, школи виноградарства і виноробства в Криму тощо).

Наприкінці 19 ст. з'являються ремісничі і сільськогосподарські середні

школи, училища для підготовки вчителів.

З поширенням капіталізму відбувається подальший розвиток вищої

освіти. Головними центрами підготовки вчителів, лікарів, юристів та інших

професій були Харківський, Київський і Новоросійський (Одеський)

університети, Ніжинський історико-філологічний інститут, Львівський і

Чернівецький університети в Західній Україні.

Індустріальних і сільськогосподарських фахівців готували: Харківський

ветеринарний інститут, Харківський технологічний інститут, Київський

політехнічний інститут, Катеринославське вище гірське училище, Львівський

політехнічний інститут, ветеринарно-медична академія у Львові тощо.

Контрольні запитання.

1. Яка роль В.Каразіна у розвитку вітчизняної науки та створенні

Харківського університету?

2. Яке значення мали ліцеї у розвитку освіти в Україні?

3. Що ви знаєте про Валуєвський циркуляр та Емський указ?

4. Що ви знаєте про першого ректора Київського університету?

2. Наука.

Українські вчені 19 ст. зробили значний внесок у розвиток світової

науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський

університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні,

авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський,

М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В

Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних

досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.

У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах і

Миколаївській астрономічній обсерваторії провадилися астрономічні

дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному

співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. У

Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народився у

Миколаєві.

Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений

В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та

електротехніки зробив професор Віденьського та Празького університетів і

празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до

Рентгена відкрив ефект "рентгенівських променів". Разом з П.Кулішем він

зробив перший переклад Біблії українською мовою.

Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитися систематичні

мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та

М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після

Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні

Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім.

І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та

Києві (сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології,

мікробіології і паразитології і Харківський науково-дослідний інститут

мікробіології, вакцинації і сироватки). На початку 20 ст. у Катеринославі

був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні

Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).

Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин,

створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний,

А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в

земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок у розвиток

теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізіології в Україні зв'язаний з ім'ям російського

натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював в Одеському університеті

та Маріїнській гімназії. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і

хірурга М. Пирогова.

Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержали гуманітарні науки -

історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін.

Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського,

М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського,

етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні,

М.Сумцова та ін.

Контрольні запитання.

1. Історичне значення діяльності та наукового доробку М.Максимовича.

2. Яке значення мало створення бактеріологічної станції в Одесі?

3. Де зосереджувалися центри наукових досліджень в Україні в 19 ст.?

4. Значення наукових досліджень І.Пулюя.

4. Українська література.

Українську літературу на початку 19 ст. представляли І.Котляревський,

П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної

української літератури і літературної мови - поет, художник і національний

пророк Тарас Шевченко.

Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення

національного і соціального гноблення. Страждаючи від репресій царського

режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних

традицій попередніх сторіч. Створення нової української літератури було

тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і

народність.

Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван

Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в

поемі "Енеїда", п'єсі "Наталка-Полтавка" та ін. "Енеїда" була написана за

однойменним твором римського поета І століття до н.е. Вергілія, у якому

розповідається про мандрівки троянця Енея. У Котляревського при зберіганні

основного сюжету і діючих осіб, події перенесені на український грунт,

показані побут і характери різних шарів українського суспільства. У вигляді

богів сатирично показані поміщики, чиновники, духівництво. За пригодами

соратників Енея проглядається доля запорозьких козаків, що у 1775 р. були

вигнані російською імператрицею Катериною ІІ із Запорозької Січі і вимушені

були розпочати багаторічні мандри по світу. Створення цього твору співпадає

з новими прогресивними віяннями у світі внаслідок Великої французької

буржуазної революції. Політичне значення "Енеїди" Котляревського звичайно

замовчувалося.

Котляревський довгий час був на військовій службі. У 1818-1821 рр.

працював директором Полтавського театру. Його п'єси "Наталка Полтавка" та

"Москаль-чарівник" увійшли до золотого фонду українського театрального

репертуару.

Початок формування нової української літератури було завершено Т.

Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в

розвитку суспільного і культурного життя українського народу. Син

українських селян-кріпаків, Шевченко рано осиротів, був пастухом, батраком

у сільського священика, згодом був привезений своїм поміщиком Енгельгардом

у Петербург, закінчив там Академію Мистецтв. Друзі Шевченка організували

його викуп з кріпацької неволі. Відомий російський художник, викладач

Академії Мистецтв Карл Брюллов написав портрет письменника Жуковського,

який був проданий на аукціоні. Виручені гроші були витрачені на викуп

Шевченка (1838).

Однак доля поета і художника виявилася жорстокою. У 1847 р. він був

заарештований за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві, а

потім відправлений у солдати в далеку Оренбургську губернію без права

писати і малювати за те, що, як було сказано у вироку, "складав вірші на

малоросійській мові самого обурливого змісту". У засланні Шевченко пробув

10 років і був звільнений тільки після смерті царя Миколи І.

Однак, незважаючи на суворі заборони, Т.Шевченко продовжував і в

засланні писати вірші і малювати. У своїх творах він затаврував

кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського

народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбу народів

Кавказу проти російського імперіалізму тощо. У своєму "Заповіті" (1845)

Т.Шевченко відкрито закликав народи до насильницького скинення

самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів "Кобзар", яка була

опублікована в 1840 р., і поема "Гайдамаки" мали величезне значення і

підняли Т.Шевченка до рівня пророка української нації.

До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809-

1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя

часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник

"української школи" в російській літературі, батько Василь керував домашнім

театром українського мецената Д.Трощинського (с.Кибинці). Після навчання у

Ніжині переїхав у Петербург, служив у канцеляріях, викладав історію в СПБ

ун-ті, у 1836 виїхав за кордон, де жив до 1849 р., деякий час перебував в

Україні (Полтавщина, Одеса, весною 1848, жовтень 1850-квітень 1851). Автор

творів "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород",

"Ревизор", "Мертвые души", матеріали до українського словника тощо.

Розвиток української літератури в другій половині 19 ст. проходив в

умовах застосування Валуєвського циркуляра і Емського указу, що забороняли

вживання української мови.

Незважаючи на це, у другій половині 19 ст. з'являються нові імена

письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя

письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі

історичний роман П.Куліша (1819-1897) "Чорна Рада", антикріпосницької

повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного "Хіба ревуть воли,

як ясла повні?".

У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя

селян, робітників, інтелігенції Галичини, що знаходилася під владою Австро-

Угорської імперії. Він написав також багато публіцистичних і літературно-

критичних статей українською, польською і німецькою мовами. Його драма

"Украдене щастя" і досі йде на сценах театрів України, на її основі було

знято декілька кінофільмів.

Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В

своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і

естетичні проблеми. Українське село напередодні й у період революції 1905-

1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916), В.Винниченко

(1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хто з цих письменників

перекладав українською мовою художні твори світової літератури.

Контрольні запитання.

1. Політичне та історичне значення творчості І.Котляревського.

2. Ідея національного визволення України в творчості Т.Шевченка.

3. Інтернаціональні зв'язки та мотиви у творчості Шевченка.

4. Світове значення творчості Т.Шевченка.

5. Історичне значення "Русалки Дністрової".

6. Трагічна доля перших галицьких пропагандистів української мови.

7. Українські мотиви в творчості М.Гоголя.

8. Яке значення мала творчість І.Франка, Л.Українки?

9. Дайте характеристику творчості П.Куліша.

Висновки.

Кінець 18 та початок 19 ст. стали початком першого етапу національно-

духовного відродження в Україні, коли, незважаючи на втрату залишків

державної автономії, українська нація добилася визначних успіхів у розвитку

своєї культури, як органічної частини світової культури.

Лекція 5.

Становлення та розвиток української та європейської культури в 19 -

початку 20 ст. Частина 2. Українське мистецтво.

План лекції:

1. Український театр.

2. Музика.

3. Живопис, скульптура, архітектура.

1. Український театр.

В першій половині 19 ст. в Україні з'явився перший професійний театр.

Спершу це були бродячі акторські групи. Потім з'являються перші театральні

приміщення, що приймають у себе гастролерів і дають сцену для власних

театральних труп. У 1818 р. Іван Котляревський очолив професійний театр у

Полтаві. На його сцені були вперше поставлені його п'єси "Наталка

Полтавка", "Москаль - чарівник".

У Харківському театрі починає свою роботу Григорій Квітка-

Основ'яненко (1778-1843), що пише для нього комедії "Сватання на

Гончарівці", "Шельменко-денщик". Разом із п'єсою Т.Шевченко "Назар Стодоля"

усі ці 5 п'єс увійшли в золотий фонд української драматургії і не сходять

зі сцени по сьогодення .

Серед кращих акторів українсько-російських труп цього часу був

кріпосний актор Михайло Щепкін (1788-1863). Його гру високо цінував

Т.Шевченко. З Щепкіним його зв'язувала особиста дружба і кріпосне минуле,

як і з американським актором-негром, що був рабом - Айрой Олдриджем, що

гастролював у Росії. У 1858 р. Т.Шевченко написав портрети обох цих

акторів.

З 1882 р. широку популярність в Україні-Россії одержує

Єлісаветградська театральна трупа, на чолі якої стояли Марко Кропивницький

(1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904) та Іван Тобілевич (1845-1907)

(згодом відомий драматург і актор Карпенко-Карий). Ця трупа ставила п'єси

українською і російською мовами. Репертуар української драми (п'єси

Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Кропивницького, Карпенка-

Карого і П.Мирного) обмежувався селянською тематикою. Постановки п'єс із

життя інтелігенції, на теми української історії і переклади на українську

мову закордонних драматургів заборонялися. Часто виступи українських труп

залежали від дозволу місцевого начальства. У Придніпров'ї (Київщина,

Полтавщина, Катеринославщина) українським гастролюючим трупам доводилося

працювати в таких умовах аж до революції 1905 року.

М.Кропивницький був реформатором українського національного театру,

розвивав його в шевченківських традиціях, використовуючи багатства

українського фольклору і наслідки етнографічних досліджень (національний

одяг, предмети побуту, українські пейзажі, декорації і т.п.). Постановки

були музичними і супроводжувалися піснями і танцями. Вони проклали дорогу

українській опері. Трупа Кропивницького з успіхом гастролювала в Росії

(Петербурзі, Москві, містах Поволжя і Кавказу, Кишиневі, Варшаві).

Після 1885 р. склад трупи змінювався багато разів. Головні актори

покидали трупу Кропивницького, створювали власні театральні колективи. З

одного боку це послаблювало "театр корифеїв", розпорошувало його сили. З

другого боку вело до збільшення театральних колективів в Україні і

поширенню пропаганди української культури серед широких мас населення.

Значний внесок у розвиток українського драматичного мистецтва внесла

чудова акторка Марія Заньковецька (1854-1934). Ця група акторів отримала

назву "корифеїв українського театру" або "театру корифеїв".

З початку 20 ст. в українській драматургії з'являються нові

тенденції, зв'язані з класовою диференціацією села, розвитком капіталізму,

посиленням класової боротьби. Ці тенденції знайшли відбиток у п'єсах

И.Карпенка-Карого "Хазяїн", "Сто тисяч" і ін.

У 1916 р. було створено Молодий театр, керівником якого став Лесь

Курбас (1887-1942). Він шукав нові форми сценічної дії, використовуючи

досвід європейського модерністського театру, ставив п'єси давньогрецького

драматурга Софокла, англійського автора Бернарда Шоу, російського

письменника Леоніда Андрєєва, інсценізації поем Т. Шевченко "Ян Гус",

"Гайдамаки", які сам і писав, п'єси Лесі Українки тощо.

Контрольні запитання.

1. Роль Одеси в діяльності театру корифеїв.

2. Історичне значення "театру корифеїв".

3. Молодий театр Леся Курбаса.

2. Музика.

Українські композитори Семен Гулак-Артемовський (1813-1873), Петро

Ніщинський (1832-1896) і основоположник національної української класичної

музики М.Лисенко (1842-1912) зробили великий внесок у розвиток української

реалістичної музики. Лисенко був засновником першої в Україні Київської

театрально-музичної школи, відкритої у 1904 р.

Національна опера створювалася під впливом українського музично-

драматичного театру. Перша українська опера - "Запорожець за Дунаєм"

композитора і співака С. Гулака-Артемовського. Наприкінці 19 ст. композитор

Петро Сокальський (1832-1896) написав опери "Мазепа" і "Майська ніч" (за

мотивами оповідань М.Гоголя).

П.Ніщинський створив музичну партитуру "Вечорниці" (нічна музична

вечірка) до драми Т.Шевченко "Назар Стодоля". Після закінчення Афінського

університету він отримав ступінь магістра наук і з 1860 р. жив в Одесі, а

згодом в Ананьїві, де викладав в гімназії російську та грецьку мови, писав

музику, збирав хори та керував ними. Він також є автором перших перекладів

на українську мову творів Софокла та Гомера, а на грецьку мову переклав

"Слово о полку Ігореве".

Одним з перших композиторів-професіоналів в Галичині був Михайло

Вербицький (1815-1870). В 1863 р. він написав музику на слова П.Чубинського

"Ще не вмерла Україна", яка стала державним гімном України. Один з перших

композиторів, що поклав на музику "Заповіт "Шевченка.

У 19 ст. українська музика розвивалася під впливом творчості

російської "Могучої кучки" (композитори Балакірєв (керівник), Римський-

Корсаков, Мусоргський, Бородін, Кюї). Багато російських композиторів

(М.Глінка, П.Чайковський, М.Мусоргський, Н.Римський-Корсаков і ін.)

складали романси й опери на українські теми ("Майська ніч", "Ніч під

Різдво" Римського-Корсакова, "Сорочинський ярмарок" М.Мусоргського,

"Мазепа" і "Черевички" П.Чайковського).

Українські мелодії використовували у своїй творчості Л.В.Бетховен,

Й.С.Бах, Ф.Ліст ("Українські балади", "Скарга", симфонічна поема "Мазепа"),

Ф.Шопен та ін.

Перший оперний театр в Україні було відкрито в Одесі в 1809 р. У

Києві і Харкові оперні трупи виникли в 60-70 р. Х1Х ст. Національна

українська опера стала можливої тільки після народження українського

професійного драматичного театру (1882 р.).

Український народ дав світовій музичній культурі таких широко відомих

майстрів як співачка Соломія Крушельницька (1873-1952), композитор і

диригент Олександр Кошиць (1875-1944), що виступали в Італії, Польщі,

Франції, Америці та ін. країнах.

Контрольні запитання.

1. Ким і коли була створена перша українська опера?

2. Які композитори використовували українські народні мелодії у своїй

творчості.

3. Коли і де було відкрито перший оперний театр в Україні?

4. Світове значення концертної творчості С.Крушельницької та

О.Кошиця.

5. Значення діяльності та творчості М.Лисенка.

6. Київська театрально-музична школа.

7. Хто написав текст та музику сучасного українського гімну?

3. Живопис, скульптура, архітектура.

Центром підготовки кадрів художників в Росії, була Академія Мистецтв,

створена в Петербурзі в 1757 р. Багато її випускників були вихідцями з

України, у тому числі художник А.Лосенко і скульптор І.Мартос, портретисти

Д.Левицький та В.Боровиковський.

Тенденція класицизму, що панувала в Академії, знайшла вираження в

скульптурних пам'ятниках, що були встановлені в українських містах

(надгробок фельдмаршалу Рум'янцеву-Задунайському в Києво-Печерській Лаврі

(1804-1805), пам'ятник дюку де Ришельє в Одесі (1823-1828), автором яких

був прославлений український і російський скульптор, академік І.Мартос

(1790-1835). В Москві йому належить пам'ятник Мініну та Пожарському (1818).

20 років прожив в Україні видатний російський кріпосний художник

В.Тропінін, який створив серію портретів українських селян Поділля. Учнями

видатного російського художника, представника класицизму, академіка

К.Брюллова були Безперчий, Мокрицький, Сошенко, а також поет Тарас

Шевченко.

Пензлю Шевченка належать портрети сучасників, серія гравюр

"Мальовнича Україна", акварелі і малюнки, зроблені у засланні (серія

"Притча про блудного сина", "Покарання шпіцрутенами", портрети місцевого

жителів Киргизії). Після повернення з заслання Шевченко за свої роботи

одержав звання академіка по гравіюванню на міді. Широко відомий і

автопортрет Шевченко, в якому знайшла відбиток глибока духовна драма поета

і художника.

Мальовнича творчість Шевченко вплинула на багатьох художників.

Російський художник Лев Жемчужников написав портрет "Кобзар на дорозі",

створив альбом ескізів на українську тематику, назвавши його шевченківською

назвою - "Мальовнича Україна". Цей альбом вийшов, як додаток до журналу

"Основа" (1861-1862).

Передвижники. Великий вплив на творчість українських художників мала

діяльність російського Товариства пересувних виставок, членами якого стало

багато українських митців. Виставки їхніх картин у другій половині 19 ст.

щорічно демонструвалися в багатьох містах України, привертаючи пильну увагу

громадськості. Вони мали великий естетичний та політичний вплив на

сучасників.

Малювальні школи. В цей ж час в Україні були створені перші

малювальні школи: у 1865 р. в Одесі, у 1869 р. - в Харкові, в 1875 р.

заснована Київська малювальна школа М. Мурашка. Одеську малювальну школу

закінчили Костанді, Нілус, Едурдс, Волокідін, Буковецький, Бродський

,Греков, Шовкуненко та ін.

Товариство південно-російських художників створено в Одесі у 1890 р.

Воно об'єднало багатьох українських живописців, що сповідали передові ідеї

передвижників. У мальовничих полотнах М.Кузнєцова, К.Трутовського,

К.Костанді, К.Пимоненка, П.Нілуса, Ю.Буковецького, Н.Ладиженського,

Т.Дворнікова відбите життя українського села після реформ 60-70-х років,

соціальні, національні і релігійні конфлікти, побут робітників і

інтелігенції. Крім соціально-побутової тематики, їхньому пензлю належать

численні українські пейзажі і портрети сучасників. Це Товариство - одна з

найяскравіших сторінок українського живопису.

Українська тематика знайшла відбиток у роботах відомого російського

художника Іллі Рєпіна, що народився в Україні, на Харківщині, у сім'ї

військових поселенців. Широку популярність у світі одержала його картина

"Запорожці пишуть листа турецькому султану", що відбила реальний факт із

життя уславленого кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. При

написанні цієї картини Рєпіна консультував український історик, фахівець з

історії запорозького козацтва Дмитро Яворницький, який до того ж і позував

Рєпіну для постаті писаря.

Поетичні українські пейзажі малювали А.Куїнджі ("Місячна ніч на

Дніпрі", 1880 р.), І.Айвазовський. Останній жив у Криму, в Феодосії і

широко відомий як автор картин на морську тематику. У будинку, де він жив у

Феодосії, зараз знаходиться музей Айвазовського. Його картини виставлені в

художніх музеях Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Одеси і багатьох інших

міст України і Росії. Тонким ліризмом і поетикою перейняті полотна Сергія

Васильківського, його пейзажі і романтичні сюжети на теми українського

козацтва.

Одним із видатних українських живописців початку 20 ст. був Олександр

Мурашко, що став відомим завдяки своїй історичній картині "Похорон

кошового" (1900), а також психологічно точним портретам. Він першим з

українських художників став виставлятися за рубежем (виставки в Парижі,

Мюнхені, Амстердамі, Венеції, Берліні). Його картини експонуються і зараз в

музеях і приватних зібраннях Амстердама, Женеви, Нью-Йорка. Під впливом

подорожей за кордон О.Мурашко позбувся реалістичної манери передвижників,

властивої першому періоду творчості, і на початку 1910-х років стає на шлях

імпресіоністичного зображення світу. Відповідно до цього сюжетність

відійшла на другий план, натомість найбільшу увагу він звертає на

колористичне розв'язання теми. Був убитий на вулиці Києва у 1919 р. за

невідомих обставин.

До імпресіоністів належала і молода талановита українська художниця

Марія Башкірцева, яка жила в Італії та Франції, товаришувала з багатьма

тогочасними художниками та письменниками, була закохана у Л. де Мопасана

(залишився щоденник та листи до нього), але через хворобу туберкульозу у 24

роки пішла з життя. До імпресіонізму починають схилятися І.Похитонов,

К.Бокшай, А.Куїнжджі та учень Репіна Ф.Красицький, відомий історичною

композицією "Гість з Запорожжя".

Українська Академія Мистецтв. О.Мурашко був одним з засновників і

професорів Української Академії Мистецтв у Києві в 1918 р., яка у 1922 р.

перетворена в інститут.

Українська монументальна скульптура другої половини 19 ст. подана

пам'ятником Богданові Хмельницькому в Києві скульптора М.Микешина, що довго

був візитною карткою столиці України. Пам'ятник російському полководцю

О.Суворову в Очакові (1907) створив одеський скульптор Борис Едвардс,

пам'ятник І.Котляревському (1903) і М.Гоголю (1913-1915) у Полтаві - Леонід

Позен.

Демократичні і реалістичні тенденції в мистецтві Галичини

представляли художник-мистецтвознавець Іван Труш (1869-1941) (пейзажі

Придніпров'я, Буковини, портрети письменників І.Франко, В.Стефаника,

Л.Українки, композитора М.Лисенко), Олекса Новаківський (1872-1935), що був

засновником художньої школи у Львові й Олена Кульчицька (1877-1967), автор

гравюр з життя західно-українського селянства і картин на антивоєнні теми.

Класицизм. Наприкінці 18 - на початку 19 ст. офіційним стилем в

архітектурі України був класицизм. Активну участь у спорудженні будинків і

плануванні нових міст в Україні в цей час взяли російські зодчі Старов,

Захаров, Мельников, Стасов. На землях Північного Причорномор'я, звільнених

від турок і кримських татар, виростають нові міста: Херсон, Маріуполь,

Миколаїв, Одеса, Севастополь. В древніх українських містах (Київ, Чернігів,

Харків, Полтава, Суми) споруджується багато адміністративних і комерційних

будівель, дворянських клубів, офіційних резиденцій, соборів і т.ін.

На початку 20 ст. в архітектурі України був широко поширений стиль

модерн. Найбільше характерний приклад цього стилю - будинок залізничного

вокзалу в Києві (1912-1914 рр., архітектор Вербицький). Ряд архітекторів

продовжували працювати в класичних традиціях (будинок державної публічної

бібліотеки Академії Наук у Києві, Політехнічний інститут у Львові, будинок

колишнього Педагогічного музею в Києві, у якому в 1917 р. засідала

Українська Центральна Рада).

Оригінальним пам'ятником архітектури є будинок Полтавського земства

(сьогодні обласний історико-краєзнавчий музей), який був побудований за

проектом архітектора Василя Кричевського (1872-1952) у 1905-1909 рр. з

використанням форм українського козацького бароко і фольклорних мотивів у

зовнішньому і внутрішньому оформленні будинку. В 1903 р. В.Кричевський

одержав за проект цього будинку премію на конкурсі. В оформленні внутрішніх

інтер'єрів будинку брав участь художник Сергій Васильківський (1854-1917).

В.Кричевський, як і його брат Федір, був також малярем, художнім керівником

в оформленні театральних вистав та кінофільмфів.

Українські садиби.

Качанівка маєток українського мецената Тарновського 19 ст.,

кліматичний лісовий курорт у Чернігівській обл., бували М.Гоголь,

Т.Шевченко, М.Вовчок, М.Глинка, П.Чайковський та ін.

Сокиринці, маєток українського мецената П.Галагана.

Хутір "Надія" у Кіровоградській обл., садиба акторської сім"ї

Тобілевичів.

Контрольні запитання.

1. Хто представляв у мистецтві Галичини кінця 19-початку 20 ст.

демократичні та реалістичні тенденції?

2. Хто з українських малярів-імпресіоністів став широко відомим у

Західній Європі?

3. Значення творчості Василя та Федора Кричевських для українського

та світового мистецтва.

4. Київська малювальна школа.

5 Міжнародне визнання творчості Олександра Мурашка.

6. Живописна творчість Т.Шевченка.

7. Кого можна вважати українськими передвижниками?

8. Товариство південно-російських художників.

9. Українська тематика творчості І.Репіна.

10. Коли була створена Українська Академія мистецтв?

11. Одеська малювальна школа.

12. Дайте характеристику творчості С.Васильківського.

13. Які пам'ятники належать українському скульптору І.Мартосу?

14. Коли класицизм став офіційним стилем в архітектурі в Україні?

Висновки.

Українське мистецтво у ХІХ ст. розвивалося поруч з російським

мистецтвом таким чином, що розділити їх важко. Але український народ зробив

великий внесок у розвиток музики, живопису, архітектури та інших видів

мистецтва цього часу. І цей внесок є спільним надбанням.

Лекція 6.

Національно-культурне відродження в Україні та його занепад (1917-

1939 рр.). Особливості розвитку світової культури.

План лекції.

1. Українське національне відродження періоду національно-визвольних

змагань.

2. Радянська українізація та культурна революція. Освіта та наука.

3. Художня культура українського Розстріляного Відродження.

А. Література.

Б. Мистецтво (живопис, скульптура, архітектура; музика; театр, кіно).

В.Релігія.

1. Українське національне відродження періоду національно-визвольних

змагань.

Національна революція в Україні призвела до колосального злету

національного самоусвідомлення народу, духовного піднесення її

інтелігенції, посіяла надії на краще майбутнє, відновлення української

державності, розквіт української культури.

Українські уряди, які виникли в цей час (УНР, Гетьманської Держави,

УНР-Директорії), послідовно провадять політику українізації, яка полягала у

підтримці української мови, розвитку української середньої та вищої освіти,

книгодрукування, наукових закладів, музейних установ, бібліотек, мистецьких

об'єднань тощо.

Але малий строк діяльності цих урядів та брак коштів не дали

відновити загублені традиції та створити міцну основу для культурного

розвитку нації. За 4 місяці своєї влади (28 листопада 1917 - 29 квітня

1918), в умовах жорстокої політичної та військової боротьби Центральна Рада

спромоглася лише створити українське Міністерство освіти (міністр

В.Прокопович), яке склало плани українізації школи, нові навчальні плани

для них, проекти створення українського університету в Кам'янець-

Подільському, народних університетів у Києві, Харкові та Одесі,

Педагогічної Академії та Академії Мистецтв в Києві. Деякі з цих проектів

почали втілюватися в життя. Створено перші українські гімназії (восени 1917

р. - 53), відкрито українські видавництва, видано майже 700 назв

українських книжок, виходило 63 українських періодичних видань Українізація

державних установ та школи зустріла відчайдушну протидію старого

чиновництва, викладачів гімназій та вузів, деяких батьків, обіжники

міністерства викликали саркастичні відповіді провінційних установ. Це також

затримало реалізацію планів уряду та міністерства. Але саме в цей час було

закладено підвалини подальших успіхів у галузі культури Гетьманського

уряду, а також, зрештою, основні засади радянської українізації.

За 7,5 місяця гетьманської влади (29 квітня - 14 грудня), власне,

була далі продовжена культурницька політика Центральної Ради. Восени 1918

р. в Україні вже було 150 українських гімназій, у жовтні відкрито

українські університети у Києві та Кам'янець-Подільському, покладено

початок створенню Державного українського архіву, Національної галереї

мистецтв, Українського історичного музею, Української національної

бібліотеки, Українського театру драми та опери, Державної капели під

керівництвом О.Кошиця, Українського Державного Симфонічного Ансамблю під

керівництвом композитора та диригента О.Горілого (Горелова).

Українська Академія Наук. Було проголошено створення Української

Академії Наук. Її попередницею було НТШ у Львові (1973-1893). Урочисте

відкриття Академії відбулося 24 листопада 1918. На посаду президента

Академії гетьман П.Скоропадський запросив М.Грушевського, але той з

політичних міркувань відмовився. Тоді наказом гетьмана президентом був

призначений В.Вернадський, який в цей час перебував в Україні, рятуючись

від більшовицької революції, і дав згоду очолити першу в Україні наукову

академічну установу. Створено 3 відділу Академії: фізико-математичний,

соціально-економічний та історико-філологічний. Уряд призначив президію

Академії та перших академіків (по три на кожне відділення: М.Василенко,

А.Кримський, О.Левицький, Д.Багалій, М.Петров, С.Єфремов, М.Туган-

Барановський, М.Сумцов та ін.), інших академіків мала обирати сама

Академія.

Контрольні запитання.

1. Як вплинула національна революція в Україні на українське

національно-культурне відродження?

2. В чому суть політики українізації Центральної Ради та уряду

гетьмана П.Скоропадського? Які заходи були вжиті?

3. Коли і ким була заснована Всеукраїнська Академія Наук? Хто був її

першим президентом?

4. Який внесок в науку зробив Володимир Вернадський?

2. Радянська українізація та культурна революція. Освіта та наука.

Перемога радянської влади в Україні призвела до того, що всі

досягнення в галузі українізації були визнані контрреволюційними,

націоналістичними та ворожими народу. В 1919 та на початку 1920 р. бували

випадки, коли вживання української мови та вишиваної сорочки могли стати

вагомими аргументами для звинувачення в петлюрівщині, і людину могли просто

розстріляти. Але масове поширення повстанського руху в Україні примусили

більшовиків переглянути свою національну політику в Україні, й не тільки в

Україні. В 1923 р. було ухвалено рішення про коренізацію в національних

республіках, в Україні вона легально отримала назву українізації. Радянська

українізація повторювала курс національних урядів, хоча під новими,

марксистськими прапорами, і повинна була створити ілюзію національного

характеру радянської влади в Україні. Насправді, імперська Москва не

збиралася впроваджувати цей курс "всерйоз та надовго". В той же час

націонал-комуністи в Україні наївно повірили в довгочасність цієї політики

і ретельно взялися запроваджувати її в життя. Радянська українізація

пройшла три етапи: 1)1923-1925 = початок; 2)1925-1928 = піднесення, 3)1928-

1933 = згортання ("постишевщина"). Її послідовно здійснювали наркоми освіти

УСРР Г.Гринько (1920-1925), О.Шумський (1925-1927), М.Скрипник (1927-1933).

Українізація, запроваджена українськими національними урядами, а

згодом радянська українізація, спричинила національний ренесанс, який

охопив усі галузі української культури. Але вже 1933 року Сталін розпочав

тотальний наступ на українську культуру, який супроводжувався винищенням

української інтелігенції. Досягнення українізації були зведені майже

нанівець. З подачі українського літератора Ю.Лавріненка період цей увійшов

в історію, як період "Розстріляного Відродження".

Разом з тим, треба відзначити, що за радянської влади були зроблені

певні досягнення в галузі освіти та науки. Була ліквідована неписьменність,

запроваджена обов'язкова загальна, а згодом середня освіта, безкоштовне

навчання, до навчання залучені діти незаможного населення. Але масовість

навчання супроводжувалася зниженням його якості, негативною була тотальна

ідеологізація усього культурного життя, в тому числі освіти.

Радянська влада продовжила роботу гетьманату по створенню ВУАН, і

радянська історична література починала її історію лише з лютого 1919 р.

Значний внесок у розвиток науки зробили українські академіки.

Природничі науки:

Володимир Вернадський (1863-1945) - засновник геохімії, біогеохімії,

радіогеології. З 1909 ак. Рос. АН, проф. Московського у-ту. В 1918 очолив

Комісію для вироблення законопроекту про заснування Української Академії

Наук в Києві і став її першим президентом. В 1921 р. повертається з України

в Росію, в1922-39 директор Радієвого Ін-ту в Ленінграді, в 1923-26 читав

лекції в Празі і Сорбонні (Париж), член багатьох академій.

Олександр Палладін (1885-1972), біохімик, засновник укр. біохімічної

школи, ак.ВУАН (1929), президент ВУАН (1946-62).

Володимир Кістяківський (1865-1952), фізико-хімик, в 1903-34 професор

Ленінгр. політеху, в 1918 працював в Києві, обраний ак.ВУАН, праці з

електрохімії, колоїдній хімії, теорії розчинів, корозії металів.

Лев Писаржевський (1874-1938), хімік, електронна хімія, електронна

теорія каталізу, ак.ВУАН з 1925.

Сергій Реформатський (1860-1934), хімік-органік, проф. Київ. ун-ту,

підручник "Початковий курс органічної хімії".

Володимир Яворський (1876-1942), хімік-органік, створив київську

наукову школу органіків, ак.ВУАН з 1934.

Микола Крилов (1879-1955), математик, математична фізика, нелінійна

механіка, ак.ВУАН з 1922.

Дмитро Синцов (1867-1946), математик, ак.ВУАН з 1939.

Євген Патон (1870-1953), електрозварювання та мостобудування, ак.ВУАН

з 1929.

Володимир Липський (1863-1937), ботанік, вивчав рослини Сер.Азії,

Кавказу, України, народився на Волині, в 1894-1917 праця в СПБ, Києві,

Одесі, з 1928 директор Одеського Ботсаду, президент ВУАН в 1922-1928.

Олександр Фомін (1871-1935), ботанік, праці з систематики рослин,

флористиці Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу, України, ак.ВУАН з 1921.

Микола Кащенко (1855-1935), біолог, ембріологія, гістологія,

акліматизація рослин, ак.ВУАН з 1918.

Володимир Гамалія (1859-1949), мікробіолог та епідеміолог, довів

вірусну природу чуми ВРХ, проблеми імунітету, з 1940 почесний чл. АН СРСР.

Данило Заболотний (1866-1929), мікробіолог та епідеміолог, був

ректором Одеської медакадемії, в 1929 організував Ін-т мікробіології,

президент ВУАН (1866-1929). Праці присвячені вивченню чуми, холери,

сифілісу, газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифу,

дизентерії. Керував численними експедиціями, виїздив для вивчення чуми в

Індію, Аравію, брав участь у ліквідації чуми в Шотландії.

Олександр Богомолець (1881-1946), патофізіолог. В 1931 створив Ін-т

експериментальної біології та патології, Ін-т клінічної фізіології. В 1906

закінчив Новорос. ун-т, де працював під керівництвом Підвисоцького,

Тарасевича, Вороніна. До 1911 ас., приват-доцент кафедри загальної

патології Новоросійського ун-ту, ак.ВУАН з 1929, в 1930-46 її президент.

Володимир Філатов (1875-1956), офтальмолог, з 1921 проф. Од. медіну,

дир. Укр. експериментального Ін-ту очних хвороб та тканинної терапії з

1936, ак.ВУАН з 1939.

Микола Стражеско (1876,Одеса-1952), терапевт, кардіологія,

діагностика, внутрішні органи, ак.ВУАН з 1934.

Авксентій Корчак-Чепурківський (1857-1947), гігієніст та епідеміолог,

ак.ВУАН з 1921.

Соціально-економічні науки:

Кость Воблий (1876-1947), економ-географ, автор першого підручника

"Економ. географія України" (1919), в 1942-47 дир. Ін-ту економіки, віце-

президент ВУАН (1928-30).

Михайло Птуха (1884-1961), економіст, статистик, демограф, ак.ВУАН з

1920.

Історико-філологічні науки:

Дмитро Багалій (1857-1932), історик, автор "Історії Слобідської

України", "Нарис історії української історіографії", "Укр. мандрівний

філософ Сковорода", член комітету по створенню ВУАН, ак.ВУАН з 1918, перший

голова іст.-філол. секції.

Агатангел Кримський (1871-1942), філолог, сходознавець, твори

"Історія Персії та її писемності", "Хафіз та його пісні", "Персидський

театр", "Історія Туреччини та її писемності", один з організаторів ВУАН, її

беззмінний вчений секретар.

Микола Василенко (1877-1935), правник, праці з іст. Укр та іст права,

чл.ТУП, співроб. в журналах "Киевская старина", "Записки о-ва Нестора-

Летописца", обраний приват-доц. Київського ун-ту, але позбавлений права

викладати, чл.колегії Генерального Суду (1918), міністр освіти за гетьмана,

створював ВУАН, 2 ун-ти, ак.ВУАН з 1918, голова соц.-екон. відділу, в 1924

на процесі Центра Дії засуджений на 10 років, але амністований, усунений з

ВУАН в 1929.

Михайло Слабченко (1882-1952), історик, народився під Одесою,

закінчив Новоросійський ун-т, проходив стажування у Парижі, автор 4-томної

"Організації господарства України від Хмельниччини до світової війни",

проф. Од.ІНО, ак.ВУАН з 1929, арешт. І репресований у справі СВУ.

Олександр Оглоблін (1899-1992), історик, історіограф та археограф,

автор понад 1000 наукових праць, під час нацистської окупації протягом

обмеженого часу був бургомістром Києва, після війни в еміграції у США.

В.Юринець, філософ, народився в Галичині, навчався у Львівському ун-

ті, Відні, Парижі, Берліні. У Парижі здобув звання доктора філософії. В

1925 очолив Ін-т філософії, викладав філософію у вузах Харкова. Відомий

працями з історії філософії, гегельянства, фрейдизму.

Микола Сумцов (1854-1922), фольклорист, етнограф, літературознавець,

ак.ВУАН з 1918.

Володимир Гнатюк (1871-1926), фольклорист, етнограф, ак. ВУАН з 1924.

Андрій Лобода (1871-1931), фольклорист, етнограф, літературознавець,

ак.ВУАН з 1922, очолював Етнографічну комісію ВУАН.

Контрольні запитання.

1. В чому суть, головні етапи та наслідки політики радянської

українізації, її відмінність від українізації, яку провадили національні

уряди України.

2. Хто був головним виконавцем політики радянської українізації?

3. Якими були досягнення освіти (науки) в Україні в 20-ті роки ХХ

ст.?

4. Ким був Данило Заболотний?

3. Художня культура українського Розстріляного Відродження.

А. Література.

Два центри розвитку української літератури - Київ та Харків. До 1932

р. існували умови до розвитку в Україні (як і загалом в СРСР) різних

Страницы: 1, 2, 3, 4