Лекції по українській та зарубіжній культурі

Лекції по українській та зарубіжній культурі

Одеський державний медичний університет

Кафедра українознавства та культурології

Українська та зарубіжна культура.

Конспект лекцій для студентів

Лекція 1.

Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян.

План лекції.

1. Предмет і завдання курсу.

2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.

А. Трипільська культура.

В. Скіфо-сарматська культура.

С. Антична культура.

Д. Візантійська культура.

3. Культура східних слов'ян.

1. Предмет і завдання курсу.

Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм

обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень

суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього

поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у

вузькому - суто духовна культура.

Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в

процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі

1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл

та споживання.

Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить

образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво

з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді

і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений

спілкуванням з природою та іншими людьми.

Функції мистецтва. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво

викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними

явищами життя. і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів.

Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості

- політикою, мораллю, наукою, філософією.

Початок мистецтва. Перші зразки мистецтва належать до пізнього

палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм,

романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи

по-різному відображало світ.

Види мистецтва. З розвитком культури склалися різні види мистецтва -

живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення,

декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом

відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки,

фарби, живе слово, танок тощо).

Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо

три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша -

просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура,

декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність

та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає акторське

мистецтво, танок.

Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та

різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки

обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка,

скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності

малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри -

ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.

Образотворче та необразотворче мистецтво. За засобами та можливостями

відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та

необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка,

скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове

мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр,

кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими,

так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить під знак питання

таку класифікацію.

Курс української та зарубіжної культури запроваджений у вищих

навчальних закладах України нещодавно. Ще немає апробованих та вивірених

практикою підручників, курсів лекцій, методичних рекомендацій. Загальна

література з проблем культурного розвитку України строката за своїми

методологічними підвалинами, структурою, підходами, методикою відбору

емпіричного матеріалу тощо. Немає сталих підручників і з проблем світової

культури.

Якщо історія суспільства чи держави вивчає, головним чином,

діяльність народних мас, як головних творців історії (не забуваючи при

цьому керівників цих мас - еліту), історія культури робить наголос на

діяльності окремих особистостей - митців, вчених, педагогів, духовних

пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а також наслідки їх

творчої праці - художні твори, наукові праці тощо.

Ось чому, вивчаючи курс української та світової культури ми будемо

робити наголос на окремих, найвизначніших постатях вітчизняної та

зарубіжної культури, їхніх найвизначніших творах, їх внеску у світову

цивілізацію.

Органічна частина світової культури. Опановуючи курс української та

зарубіжної культури, треба звернути увагу на те, що культура українського

народу є частиною світової культури, світової цивілізації. Вона розвивалася

за спільними законами, в руслі розвитку європейської культури, хоча і має

свої особливості, як і кожна національна культура.

Відсутність власної держави протягом багатьох століть, майже 350-

річне існування України у складі Росії призвели до тісного переплетення

обох культур - російської і української, коли одна культура живилася іншою,

взаємозбагачувалася, коли вихідці з України отримували освіту, жили багато

років в Росії і працювали для загальноросійської культури і навпаки, коли

етнічні росіяни живилися українськими національними ідеями, мотивами,

темами, сюжетами, співпрацювали з діячами української культури.

Разом з тим, не можна забувати, що Україна завжди, хоча і в різному

ступені, була зв'язана з зовнішнім світом, збагачувалася сама цими

зв'язками і виносила свої досягнення на суд світової громадськості. Багато

діячів української культури - вчені, музиканти, живописці, письменники - в

різні історичні епохи вчилися закордоном, працювали в бібліотеках Європи та

Америки, лабораторіях, викладали в західних університетах, виступали на

сценах західних театрів разом з іноземними акторами, давали сольні

концерти, виставлялися на мистецьких виставках та в музеях, друкувалися в

закордонних видавництвах, газетах, журналах тощо.

Вільно володіючи класичними та іноземними мовами - латинською,

грецькою, англійською, французькою, німецькою, російською та ін., - вони

робили переклади на українську мову наукової та художньої, світської та

релігійної літератури, залучаючи українського читача до надбань світової

культури.

Певний внесок у світову культуру зробили і українці діаспори. У

ближньому та дальньому зарубіжжі вихідці з України інтегрувалися й

інтегруються у загальнокультурний процес тих країн, де вони оселилися,

громадянами яких вони стали, і їх особисті надбання стають надбаннями націй

до яких вони пристали.

Відсутність української державності протягом багатьох століть

призвела до того, що Україна загубила і продовжує губити свої таланти, які

працюють задля підвищення могутності інших націй, народів, держав. Ці

аспекти історії української культури мало досліджені, тому в курсі лекцій

на них буде звернута особлива увага.

Контрольні запитання.

1. Дайте визначення поняття культура. На які дві великі частини можна

його розділити? З яких елементів складається духовна культура?

2. Дайте визначення поняття художня культура.

3. Дайте визначення мистецтва. Що таке просторове (часове, просторово-

часове) мистецтво?

4. Яка відмінність між образотворчими та необразотворчими родами

мистецтва?

5. Що відноситься до синтетичного роду мистецтва?

2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.

А. Трипільська культура.

В 90-х рр. 19 ст. український археолог чеського походження В.Хвойко

відкрив нову культуру, датовану 4-2 тис. до н.е. і названу трипільською, по

місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу її

поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Згодом, коли

румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавні людські

поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культури було

розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів,

острова Середземномор'я та Малої Азії і вона отримала ще назву трипільсько-

кукутенська культура. Виділяють три етапи її розвитку: 1)ранній - 3500-

3000, 2)середній - 3000-2000, 3)пізній - 2000-1700 до н.е.

Характерні особливості матеріальної культури трипільців такі:

поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житло

будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишалася

незабудованою. Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки між

каркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром

глини. Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які

опалювалися печами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20

осіб. Все поселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища

використовувався як загін для худоби. Це були скотарсько-землеробські

племена з колективною власністю на стада худоби.

Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних

виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд: миски,

глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка.

Художня культура трипільців обмежувалася декоративно-ужитковим

мистецтвом та культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер.

Вона відзначається високим художнім смаком та технікою.

Орнамент. Характерна ознака художнього оздоблення керамічних виробів

- яскравий декоративний орнаментальний розпис. Форма орнаменту - прямі та

хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, які повинні були символізувати

сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4 кольору орнаменту -

чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами та різнокольоровим

орнаментом розписувалися і стіни жилих помешкань.

Статуетки. Серед археологічних знахідок - численні статуетки,

переважно жіночі, що доводить існування культу жінки у трипільському

суспільстві. Жінка знаменувала культ родючості, була продовжувачем традицій

предків. Статуетки мали культове значення. Виконані вони були у

реалістичній манері, і за ними можна простежити етнічний тип трипільців.

Усатівська культура. До пізнього трипілля - усатівської культури (від

села Усатово під Одесою, кінець ІІІ - початок ІІ тисячоліття до н.е.,

розкопки провадив одеський археолог Михайло Болтенко) відносяться кам'яні

могильні плити з зображеннями людей, тварин і такі ж зображення на стінах

печер.

Оминаючи спірну концепцію про етнічну ідентичність трипільців та

українців, зауважимо однак, що трипільська культура була одним з джерел

слов'янської взагалі та української зокрема культури.

В. Скіфо-сарматська культура.

У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен

скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні

місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали

своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби,

забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у

формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської

мистецької спадщини.

Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного

геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є

зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з

зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка

Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку,

козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. - колчан) тощо. Для

скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом,

флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок.

З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (6 ст. до н.е.)

великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать

археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя.

Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена.

Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з'являються

композиції міфологічного змісту.

С. Антична культура.

Прямим джерелом для української культури стала антична культурна

традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та

Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі

Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія,

Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо.

Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві

народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.

Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим

населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами

хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети

ремісницького виробництва. Вважається , що слов'янська молодь могла

оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва,

будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно

праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко

на північ аж за дніпровські пороги.

Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур,

місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні

та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від

античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.

Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні

вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного,

брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити,

посуд, вази.

Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або

розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески

застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців.

Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.

Грецькі впливи. На думку деяких дослідників грецькі впливи ми

відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його

багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато

спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили

музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в

українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну

обрядовість у народному житті.

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був

притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною з

причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою

державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.

Античні корені української культури неодноразово підкреслювали

українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга "Призначення

України") та Євген Маланюк. "Степовою Елладою" ніжно нарікає Україну

Маланюк у своїх віршах:

О моя степова Елладо,

Ти й тепер антично-ясна.

І в іншому місці:

Необорима соняшна заглада -

Віки, віки - одна блакитна мить!

Куди ж поділа, степова Елладо,

Варязьку сталь і візантійську мідь?

Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна

запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва,

миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість,

пріоритет права (dura lex, sed lex = закон суворий, але це закон), які

успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи. Впливи

античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв'язки Київської Русі з

Візантійською імперією.

Д. Візантійська культура.

Держава Візантія існувала з кінця 4 століття до середини 15 ст. (до

1453 року, коли Константинополь був захоплений турками), тобто на рубежі

пізньої антики і середньовіччя, створена внаслідок розділу Римської імперії

та падіння Західної Римської імперії. Вона підтримувала концепцію

всесвітнього римського панування, ідею світової монархії, світового

імператора. Є класичним прикладом держави, яка справила великий вплив на

розвиток світової цивілізації, але не залишила спадкоємців.

Візантія охоплювала землі Балканського півострова та Малої Азії,

острова Егейського моря, Кіпр, Крит, Сірію, Палестину, Кіренаїку, Єгипет,

Херсонес, Західну Вірменію, Грузію. Найбільшого розквіту досягла у середині

6 століття н.е. за імператора Юстініана І (527-565 рр. н.е.), коли

провадилися законодавчі та адміністративні реформи, розвивалася культура,

ремесла, торгівля.

Особливості візантійської культурної традиції: 1)Синтез західних та

східних елементів культури; 2)Урочистість, помпезність стилю.

У Візантії отримали поширення науки, як філософія, математика,

медицина, історія; види мистецтв - архітектура, монументальний живопис

(фрески, мозаїка, різьба по каменю, художні ремесла) музика (світська та

духовна), література (проза і поезія).

Вплив візантійської культури. Візантійська культура безпосередньо

справила великий вплив на культуру Київської Русі (прийняття християнства,

розвиток писемності, літописання, красного письменства, законодавства,

архітектури, музики, іконопису тощо).

Контрольні запитання.

1. Дайте характеристику трипільської культури? Коли вона існувала? За

якими матеріальними залишками ми можемо судити про художню культуру людей

трипільської культури? Які характерні ознаки декоративно-ужиткового

мистецтва трипільців?

2. Які матеріальні залишки говорять про мистецтво скіфів? Яку роль

воно відіграло у формуванні слов'янської культури? Що дає змогу говорити

про мистецьку спадковість поколінь?

3. Що запозичили слов'яни від античної грецької культури? Що таке

теракоти і фрески?

4. Якими головними рисами відрізняється антична культурна спадщина

від римської?

5. Коли існувала Візантійська імперія і в чому проявився її вплив на

розвиток культури Київської Русі?

6. Які особливості візантійської культурної традиції?

3. Культура східних слов'ян.

Культура східних слов'ян синтезувала досягнення культур народів, що

проживали до цього в ареалі їх розселення. Разом з тим, вона є самобутньою,

оригінальною культурою, складовою частиною світової культури.

Найяскравіше культура слов'ян проявилася в зарубинецькій та

черняхівській культурах та культурі антів. Жителі слов'янських городищ

використовували природній ландшафт для спорудження своїх поселень, житло

будували на високих берегах річок. Розміри поселень як правило невеликі. В

центрі зводилися укріплені фортеці, які використовувалися для захисту від

ворога, проведення племінних зборів та культових обрядів. Археологічними

дослідженнями виявлено багато городищ в українських землях: Київщина - 400,

Волинь - 350, Поділля - 250, Чернігівщини - 150, Галичина - 100. В кожному

племінному об'єднанні були городові центри: у полян - Київ, сіверян -

Чернігів, древлян - Турів. Найбільшим серед них був Київ. Він мав вулиці,

майдани. Другим за розмірами був Чернігів.

Міста були центрами ремесла і торгівлі. Слов'яни володіли керамічним,

ювелірним, скляним, шкіряним, збройним виробництвом. Миски, глечики,

горщики та інший столовий та господарський посуд виробляли на гончарному

колі. Ювелірні вироби виготовляли з бронзи, срібла, міді, золота. Бронзу

застосовували для медичних інструментів - пінцетів та хірургічних ножів.

Релігія. За релігійними поглядами, подібно іншим народам, слов'яни

були язичниками, вони визнавали культ природи і культ роду, кожне плем'я

мало своїх богів, але з часом відбулася їх уніфікація. На язичеських

культах східних слов'ян позначився розвиток у них сільського господарства

та класових відносин.

Багатобожжя. У древніх слов'ян існувало багатобожжя, вони поклонялися

багатьом богам. Головним богом був бог блискавки і грому Перун, Дажбог -

бог добра, Велес - бог худоби, Сварог - бог вогню, Стрибог - бог вітру та

бурі, Хорс - бог сонця. Широко був розповсюджений культ предків. Почиталися

Боги роду - Бог-Отець та Богиня-Мати.

Стародавні язичеські культи слов'ян боготворили сили природи - воду,

вогонь, землю, рослини, звірів. Східні слов'яни поклонялися озерам, рікам,

деревам, тваринам. Вони вважали, що в лісах та будинках живуть духи, в

озерах, потоках та водоймах - русалки. Вони приносили їм в жертву хліб,

худобу та іншу їжу.

Культ природи викликав становлення різних обрядів і свят, зв'язаних

зі змінами пори року - весни, літа, осені та зими. Вони перейшли і до

християнських свят у вигляді різних обрядів: щедрування, колядування,

купальські свята, масляна, веснянки тощо. В цих святах відбивався

старовинний скотарський та хліборобський побут народу.

Культ роду проявлявся в обрядах зв'язаних з народженням дитини,

весіллям, смертю, похованням. Слов'яни вірили в життя після смерті і разом

з померлим клали в могилу їжу, зброю, прикраси. Над могилою насипали

кургани і справляли тризну. До нашого часу дожив один з старовинних обрядів

- відзначення дня смерті.

РУН-віра. Сьогодні в Україні існує релігійна течія, яка пропагує

повернення до язичества (РУН-віра, рідна українська народна віра), засуджує

хрещення Русі князем Володимиром Великим і, власне, є одною з численних

спроб затримати історичний поступ і увіковічити відсталість нації.

Древні слов'яни любили співати, танцювати. Серед слов'янських

кольорів домінують червоні, жовті, сині, зелені, блакитні тони.

Таким чином, в східнослов'янській культурі відбилися впливи народів,

які проживали на території сучасної України, та сусідніх народів і племен.

Контрольні запитання.

1. Які були релігійні вірування давніх слов'ян?

2. Які народні обряди дісталися нам у спадок від язичества?

Висновки.

Культура східних слов'ян базується на досягненнях культур народів, що

проживали до цього в ареалі їх розселення. Разом з тим, вона є самобутньою,

оригінальною культурою, складовою частиною світової культури.

Лекція 2.

Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

План лекції.

1. Запровадження християнства.

2. Стародавня література, наукові знання та освіта.

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове

мистецтво.

1. Запровадження християнства.

Успіхи східних слов'ян у розвитку господарства та їхнє об'єднання в

єдиній державі сприяли розвитку культури Київської Русі, що досягла

високого рівня у співставленні з іншими народами світу. Велике значення для

розвитку культури Київської Русі мало запровадження християнства.

Християнство - одна з основних світових релігій, поряд з ісламом,

буддизмом та іудаїзмом. Виникло у 1 ст. н.е. в східних провінціях Римської

імперії як релігія рабів і поневолених мас. З часом вона зазнала значних

змін, стала релігією правлячих класів, в деяких країнах - державною

релігією.

Католицизм та православ'я. В 4-11 ст. у зв'язку з різними умовами

існування і конкурентною боротьбою між римськими єпископами і

константинопольськими патріархами стався розкол християнства на два

напрямки - католицизм та православ'я. Цей розкол остаточно оформився в 1054

р. після поділу християнської церкви на західну (католицьку) і східну

(православну).

Християнізація слов'янських країн відбулася у 9-10 ст.: Болгарія -

864 рік, Чехія - 928 р., Польща - 966 р. Завершенням християнізації Русі

було масове хрещення населення у 988 р. за наказом Київського князя

Володимира Великого (Святого).

На території Русі християнство існувало ще в римські часи в Херсонесі

(Корсунь). Тут була розташована грецька церква. На Вселенських соборах в

Нікії (325) та Константинополі (381) згідно письмових джерел були присутні

єпископи Херсонеської єпархії.

Перша згадка про християнство на Русі є у договорі князя Ігоря з

греками 944 р.: про руських послів-християн, які присягали на хресті, а

також про церкву св. Іллі у Києві, можливо першу християнську церкву на

Русі.

Першою руською княгинею, що прийняла християнство православного

обряду, вважається княгиня Ольга (945-964), дружина князя Ігоря. Згодом,

незадоволена дипломатичними відносинами з православною Візантією, вона

посилає посольство до німецького короля Оттона І (912-973), засновника

Священної Римської імперії, з проханням надіслати на Русь свого єпископа та

священиків. Це співпадало з прагненнями Риму до поширення свого впливу на

Схід, але цьому бажанню не судилося бути виконаним. Україна-Русь через

декілька років стала православною, а після розпаду Візантійської імперії її

наступницею, що остаточно закріпило поділ християнства на дві основні

самостійні гілки.

Запровадження християнства. Незважаючи на доведену причетність

княгині Ольги до християнства, її син князь Святослав залишився язичником і

у православ'я так і не вступив. Язичником був спочатку і внук Ольги, син

Святослава, князь Володимир Святославич (980-1015). Згідно язичеських

правил він мав декілька жінок - гречанку, 2 чешки, 2 болгарки, багато

наложниць. Дотримувався і інших язичеських обрядів.

Але, після того як Володимир розпочав програму внутрішнього розвитку

своєї країни для забезпечення захисту її від зовнішніх ворогів та

завоювання союзників, він зрозумів, що одним з вагомих важелів для

досягнення цієї мети є прийняття формальної релігії.

Після знайомства з різними релігіями і подолання певних сумнівів,

князь Володимир вирішив зупинитися на християнстві візантійського обряду.

Було очевидно, що релігія такого кшталту абсолютно необхідна для укріплення

влади князя і могутності Kиївської держави.

Задля досягнення своєї загальнодержавної мети Володимир погодився на

одруження з племінницею Візантійського імператора Анною, процедура якого

відбулася в Херсонесі-Корсуні. Після цього він приймає особисте хрещення, а

в 988 р. провадить насильницьке хрещення населення всієї Русі. Літописець

дає зрозуміти, що кияни не були у захваті від цього рішення свого князя,

але вимушені були підкоритися доводам криці князівської дружини. Щоправда у

істориків існує думка, що на околицях Київської держави язичество довгий

час нелегально сповідувалося руським населенням.

Щоб рішуче покінчити з усяким опором Володимир одразу ж наказав

знищити культових язичеських ідолів, а в тих місцях, де вони стояли,

наказав побудувати християнські храми. У Kиєві він збудував кам'яну церкву

на честь св. Богородиці, яка отримала назву Десятинної (989-996) через те,

що на будівництво та утримання її відраховувалася десята частина прибутків

князя.

З прийняттям християнства культура Київської Русі піднялася на новий,

більш високий щабель, зміцнилися зв'язки з Візантією, а також

християнськими країнами Заходу, які, хоча й конкурували з православною

Візантією, але чітко відрізняли християнство від поганства.

На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти,

мистецтва, літератури, науки. На краще змінився світогляд руського народу.

Церкви та монастирі стали осередками культури. Через те, що Україна-Русь

прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких

священиків, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань

про всесвіт та минулі цивілізації. Україна почала процвітати: були написані

перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. З'явилася і

українська емблема - тризубець, яка була княжою і державною емблемою.

Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли

монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки, школи,

малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: в Києві

17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі Волинському та

Тмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра, заснована

у 1051 р. Назву "Печерський" монастир отримав від печер, де мешкали його

перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та

Феодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій,

чернець-лікар Агапіт та ін.

Запровадження християнства як державної релігії (988-989) відіграло

величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало

ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія

виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. Церква, яка згодом

стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку

державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу.

Перехід до християнства був важливим і для підняття міжнародного

престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури,

літератури, мистецтва, літописання та архітектури. З поширенням

християнства візантійська література почала потрапляти на Русь. Таким

чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі,

наблизило Київ до європейських держав.

Негативні риси православ'я. Разом з тим, прийняття християнства

візантійського обряду мало і негативні риси: 1) відірваність від Заходу, 2)

містицизм та 3) аскетизм.

Контрольні запитання.

1. На якій українській території вперше з'явилося християнство?

2. Хто з лідерів Київської держави вперше прийняв християнство?

3. Коли і ким було проведено хрещення Русі?

4. Яку роль у поширенні культури відіграли монастирі?

5. В чому історичне значення прийняття на Русі християнства

візантійського обряду? Які його позитивні та негативні риси?

6. Назвіть засновників Печерського монастиря, відомих ченців-

літописців, ченців-малярів, ченців-лікарів.

2. Література, наукові знання та освіта.

Літературні джерела Київської Русі слід розділити на: 1) Свідчення

фольклору; 2) Перекладну літературу; 3) Оригінальну літературу.

Фольклор. До фольклору того часу відносяться: обрядові пісні,

календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповіді побутового та

історичного характеру, легенди, прислів'я та приказки, загадки, билини.

Останні збереглися лише на півночі Русі, хоча розповідають про події, які

наче б то відбувалися у Києві. В Україні за роки татаро-монгольської неволі

ця фольклорна традиція була загублена.

Перекладна література носить, головним чином, церковно-релігійний,

християнський характер. Це:

1. Остромирово Євангеліє - найдавніший датований східно-слов'янський

рукопис, найдавніша давньоцерковно-слов'янська пам'ятка східно-слов'янської

редакції. Перекладено для новгородського посадника Остромира за часів

Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічній бібліотеці СПБ ім.

Салтикова-Щедріна.

2. Повчання - писання отців православної церкви -Іоанна Златоуста,

Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вони перекладалися на народну

українську мову Т.Шевченко, П.Кулішем, М.Шашкевичем).

3. Збірники релігійного та релігійно-світського характеру (Св. Письмо

+ Писання отців церкви + Історичні відомості). Такими були, зокрема,

Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр.

=Мінеї - життя святих за датами їх народження по місяцям.

=Патерики - життя святих по країнах, де вони жили і діяли.

4. Збірники науково-історичного характеру:

=Хронографи.

=Бджоли - збірники думок з св. Письма, писання отців церкви та

античних письменників.

5. Апокрифи - перекази на біблійні теми, про загробне життя, про

біблійних героїв.

6. Антицерковні інтерпретації (напр., Мандрівка Богородиці по мукам з

Михайлом Архангелом та 400 ангелами до Аду).

7. Повісті з Візантії, арабські та індійські казки (Троянська війна,

Олександрія, 4 індійських царства, "Варлаам та Іоасааф", останню використав

І.Франко для свого твору "Притча про життя").

8. Твори природного та географічного змісту ("Фізіолог", "Шестиднів"

- космографія, "Християнська топографія Козьми Індикоплова",

олександрійського купця 6 ст.).

Оригінальна творчість.

Берестяні грамоти. У Київській Русі після прийняття християнства було

чимало грамотних людей, й не тільки серед знаті та духівництва, але й серед

простого люду. Про це свідчать берестяні грамоти, які у великій кількості

розкопують археологи в Новгороді. Найстаріша з яких датується 11 ст.

Слов'янська азбука. У східних слов'ян писемність існувала ще до

прийняття християнства. Збереглися давні рукописи, написані "руськими

письменами". Пізніше була запроваджена слов'янська абетка, складена

болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало два варіанта

азбуки - глаголиця і кирилиця.

Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці,

що називалися літописами (запис по роках). Літописання Київської Русі

почалося за зразком візантійських хронік. Перший літописний запис з'явився

в 1039 р. Історичні записи вели ченці Києво-Печерського, Видубицького та

інших монастирів.

"Повість временних літ". Чернець-літописець Нестор до 1113 р. склав

"Повість временних (минулих) літ", де розповів про те, "відкіля пішла земля

Руська, хто у Києві перший почав княжити і відкіля Руська земля взялася".

Ця пам'ятка є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії

східного слов'янства та Київської Русі. Нею було покладено початок

історіографії Київської держави.

Літописні зведення. Літописи переписувалися, розмножувалися ченцями-

переписувачами, які вносили свою коректуру, додатки, окремі літописи

об'єднувалися у зведення літопису. Вони потрапляли в інші монастирі,

розповсюджувалися по всій країні, у більшості, через нашестя татар, війни,

пожежі, грабунки, безповоротно гинули, а в деяких монастирях (переважно на

Півночі та Заході) чудом збереглися і, таким чином, стали надбанням вчених

уже в 18 та 19 ст. і дійшли до нашого часу.

Так, "Повість временних літ" була виявлена в Іпатьєвському зведенні,

яке збереглося в Іпатьєвському монастирі в Костромі, що був заснований 1330

року і де в 1613 році Михаїлу Федоровичу Романову було об'явлено про

обрання на царство. Іпатьєвський літопис зберігся в 5 списках початку 15

ст. і сходить до українського літописного зведення кінця 13 ст. Вона

відтворює події 11-13 ст. і містить хроніку подій, договори Русі з греками,

взірці перекладної літератури, легенди.

Іпатьєвське зведення складається з 3 частин: 1) "Повість временних

літ" (від варягів до Володимира Мономаха). 2) Київський літопис (боротьба з

половцями та міжусобиця після смерті Володимира Мономаха). 3) Галицько-

Волинський літопис (утворення, розквіт та занепад Галицько-Волинської

держави).

М.Грушевський говорив, що Іпатьєвське зведення є справжнім архівом

нашої літератури. Його використовували історики Карамзін, Соловйов,

Погодін, Ключевський, письменники Франко ("Захар Беркут"), Скляренко

("Святослав", "Володимир"), Збанацький ("Диво", "Євпраксія"), Кочерга

("Ярослав Мудрий"), Хижняк ("Данило Галицький") та ін.

"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, першого

місцевого, руського Київського митрополита, обраного за Ярослава Мудрого

(1051) - прославляння .кн.Володимира та хрещення Русі, написана між 1037 та

1043 і виголошена на честь відкриття київського Софійського собору.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096), яке складається з 3

частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя, 3)життєпис самого автора,

як приклад для дітей. Автор був високоосвіченою людиною, знав 5 мов, його

гуманізм на 3-4 століття обігнав аналогічні твори західних авторів. Це був

не тільки літературний твір, але й політичний маніфест, де автор

проголошував ідеї громадянського миру в державі, необхідність укріплення її

зовнішнього становища.

"Житіє та ходіння Данила, руські землі ігумена" - науково-

географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород (1106-1108).

Києво-Печерський патерик - збірник оповідань про життя святих отців

церкви Лаврського монастиря (І чверть 18 ст.), прославляв зодчих,

живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі. Вперше був

надрукований в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661 р. О.Пушкін писав про

це джерело: "прелесть простоты и вымысла".

"Слово Данила Заточника" - сповідь дружинника, вигнаного з княжого

двору, який просить простити йому його провинності і повернути назад з

заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрих і злих, розумних і дурних.

Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя.

Твори єпископа-проповідника Кирила Туровського (1130/1134, м.Туров,

Гомельської обл. - 1182), який був автором багатьох сказань, повчань,

молитов. Його твори були популярні на Русі.

8. Найвидатнішим взірцем поетичної творчості на Русі другої половини

12 ст. є "Слово о полку Ігореве". Невідомий автор з надзвичайною художньою

силою описав трагічний стан Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом

твору стала історія походу Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича

проти половців у 1185 р. за часів галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-

1187). Сіверські князі були розгромлені і, разом з багатьма воїнами,

захоплені в полон. Вся поема перейнята закликом до об'єднання русичів проти

зовнішніх ворогів.

Поема написана в мажорному настрої, ознаки якого зникають з руської

християнської літератури вже з середини 11 ст. Замість нього з'являється

релігійний екстремізм, проповідь загального відходу від світу, чернецьке

убивання плоті, самоприниження людини, безвихідність, безсилля, загибель

усіх надій. Дослідники припускають, що "Слово" було не єдиним твором такого

стилю, але воно випадково уціліло завдяки своїй об'єднавчій ідеї. Весь

інший спадок був знищений правлячою церквою і замінено життями святих.

"Слово о полку Ігореве" - відомий пам'ятник давньоруської

середньовічної літератури. Він стоїть поруч з такими всесвітньо-відомими

епосами як "Давид Сасунський" (Вірменія, 7-10 ст.), "Пісня про Роланда"

(Франція, 12-13 ст.), "Витязь в тигровій шкурі" Шота Руставелі (Грузія, 12

ст.).

Наукові знання.

Право.

"Руська Правда" збірник законів князя Ярослава Мудрого (11-12 ст.):

захист життя та майна княжої дружини та слуг, становище феодально-залежних

людей, кримінальне, спадкове, зобов'язальне право тощо. Виділяють 3 головні

редакції: коротку, докладну та скорочену, включає окремі норми закону

"Руської Правди" Ярослава Мудрого, "Правду Ярославичів", "Устав Володимира

Мономаха" тощо.

Математика і медицина. Знання математики і медицини були обмежені

практичними потребами. Першими лікарями були знахарі. Пізніше, коли

Київська Русь увійшла в більш тісні стосунки з іншими країнами, лікарські

знання значно поглибилися. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який навіть

робив хірургічні операції.

Контрольні запитання.

1. Яка структура та зміст "Повчання дітям" Володимира Мономаха?

2. Яке значення має літопис "Повість временних літ"?

3. Яке значення має "Слово о полку Ігореве" у світлі світового епосу?

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове

мистецтво.

Архітектура.

Ще у 7-му - 5-му століттях до н.е. стародавні греки будували на

берегах Північного Причорномор'я міста типу Tіри, Oльвії, Херсонесу та

Пантикапеї, руїни яких існують і тепер в Україні. Ці міста мали геометрично

точне планування. В архітектурі будинків були використані елементи

класичної грецької архітектури.

З 6-го по 3 століття до н.е. численні міста на території сучасної

України створювали скіфи, серед них столиця Скіфської держави Неаполь-

Скіфський у Криму, неподалік від сучасного Сімферополя.

В Криму збереглися також давньоримські інженерні споруди (типу

фортеці Чара). Візантійські пам'ятники архітектури збереглися в Херсонесі,

Keрчі та інших містах Півдня України (залишки замків та фортифікаційних

споруд 11-го - 14-го століть). В 5-му - 7-му століттях місцеві жителі Криму

збудували так звані печерні міста (Eski-Kermen, Chufut-Каle та інші.

Останній належить до 5-6 ст., неподалік від Бахчисарая: оборонні стіни,

брами, житло, господарські будівлі - наземні та печерні, мечеть, караїмські

храми. З ростом Бахчисарая, який було засновано на початку 16 ст., прийшов

в занепад і до середини 14 ст. запустів).

Протягом першого тисячоліття н.е. східні слов'яни збудували багато

міст, укріплень з стінами земної роботи (руїни давнього міста на

Пилипенковій горі поблизу Канева, монастир біля міста Ромни тощо).

Міста Київської Русі з'явилися в 9-му та 10-му століттях, і

наприкінці 10-го, 11-го століть. Багато фортець і культурних будівель було

створено в Kиєві, Чернігові та Переяславі.

Місто в Kиївській Русі складалося з трьох частин: 1)Укріплений центр

(detinets); 2)Так зване оточуюче місто, оточене дерев'яною та земляною

стіною; 3)Ремісничі та торгові передмістя, розташовані поза міськими

стінами.

Зовнішні вихідні ворота іноді вбудовувалися у стіну (Золоті Ворота в

Kиєві (1037); Ворота єпископа в Переяславі (1089).

Головним будівельним матеріалом при будівництві міст було дерево, і

тільки декілька палаців та замків були побудовані з каменю та цегли.

Розчин, який використовувався у будівництві, складався з вапна та води,

змішаної з потовченим каменем.

Давньоруські зодчі зводили складні дерев'яні і кам'яні спорудження,

що вражали своїми розмірами, пропорційністю і красою внутрішньої оздоби.

Символом розквіту Київської Русі стали Десятинна церква (989-996),

Софійський собор (1017-1037), Золоті ворота (1037, реконструйовані в 80-х

рр. 20 ст.), Успенський собор Києво-Печерської Лаври(1073-1078, зірваний у

1941 р., зараз відбудовується), Михайлівський Золотоверхий собор

Михайлівського монастиря у Києві (1108-1113, зірваний у 1934-35 рр., зараз

відбудовується).

Собори святої Софії, подібні Собору святої Софії в Константинополі,

були збудовані, крім Kиєва, в Новгороді та Полоцьку. Пам'ятниками уміння

давніх руських архітекторів є Успенський Собор Єлецького монастиря (12

ст.), Спаський Собор (1036), Борисоглебський Собор (1123), П'ятницька

церква (кінець 12-початок 13 ст.) в Чернігові, княжий палац та

Пантелеймонівська церква (1200) в Галичі, Успенський Собор (1160) та церква

св.Василя (кінець 13-початок 14 ст.) у Володимирі-Волинському руїни

Страницы: 1, 2, 3, 4