Лекції по українській та зарубіжній культурі

Лекції по українській та зарубіжній культурі

Успенської церкви у с.Крилосі біля Галича (12 ст.) та ін.

Значна будівельна робота продовжувалася у Переяславі наприкінці 11-го

століття (церква святого Михайла та палац єпископа) .В 12-му ст., внаслідок

розпаду Київської Русі на феодальні князівства, в Києві, Чернігові та

Переяславі сформувалися місцеві архітектурні школи, кожна з власним стилем.

Живопис, музика, декоративно-ужиткове мистецтво.

Будинки прикрашалися різьбленням по дереву і кості, настінною

мозаїкою, фресками, різьбленими кам'яними деталями, іконами. Такі прикраси

сьогодні можна побачити в Софійському соборі в Києві. Всередині храму стіни

прикрашали фрески. Центральний купол і арки покривала мозаїка. У мозаїці

Софійського собору використано біля 130 відтінків. Таким чином, розвиток

архітектури дав поштовх поширенню живопису.

В області стародавнього мистецтва відомо чимало пам'яток іконописного

живопису, мініатюр (кольорових малюнків у літописах), багато виробів

золотників, прикрашених малюнками й емаллю. Відомо мистецтво київських

ювелірів, майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів.

На церковні розписи, фрески, мозаїки, мініатюри, ікони, архітектурні

будівлі того часу великий вплив мала візантійська культура. Поступово

складається і самобутня архітектура та живопис Київської Русі.

Музичне мистецтво. Музика записувалася нотними знаками. Серед

музичних інструментів були відомі дудки, сопілки, флейти, гуслі, лютні,

бубни й ін. При дворах князів створювалися музичні ансамблі, а при церквах

хори. Професійні співаки широко використовували народний стиль із

своєрідною символікою.

Відомо мистецтво київських ювелірів, майстрів тонкої обробки

дорогоцінних металів. Майстерні вироби, особливо ювелірів, і взагалі

високий технічний рівень виробів кустарного промислу показують напрямок, в

якому розвивалася матеріальна культура України в той час.

Київська Русь славилася досвідченими ремісниками. Було відомо біля 60

ремісничих професій. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби

домашнього побуту. У домницях виплавляли метал. З нього кували лемеші,

серпи, ножі, цвяхи, підкови, замки. Зброярі виготовляли шоломи, щити,

списи, луки та стріли, мечі та шаблі, броню і кольчуги, які з'явилися на

Русі на 200 років раніш, ніж у Західній Європі. Будували кораблі - невеликі

судна з веслами і вітрилами, що вміщали по 50 - 100 чоловік. Гончарі

випускали різноманітний посуд, прикрашений кольоровою поливою і

різноманітним орнаментом; кравці - полотняний одяг для простих людей, а

також княжий одяг.

Контрольні запитання.

1. Яке значення мала "Руська Правда"?

2. Досягнення культури Київської Русі за часів Ярослава Мудрого.

3. Яке місце і значення культури Київської Русі в контексті світової

культури?

4. Які найвідоміші архітектурні споруди були створені у Київській

Русі у 10-12 ст.?

Висновки.

Таким чином, культура Київської Русі досягла високого рівня. Вона

розвивалася під впливом слов'янських культурних традицій та впливу

Візантії. Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну

культуру, що зайняла видатне місце в розвитку європейської культури

середньовіччя.

Лекція 3.

Розвиток культури України у другій половині 14-18 ст.

План лекції.

1. Релігійне життя в Україні. Берестейська церковна унія.

2. Освіта: братські школи, Острозька та Києво-Могилянська колегії

(Академії).

3. Початок книгодрукування.

4. Полемічна література.

5. Живопис, музика, театр, архітектура.

1. Релігійне життя в Україні. Берестейська церковна унія.

Московський патріархат. Захоплення Константинополя турками у 1453

році призвело до того, що православний константинопольський патріарх

опинився заложником мусульман. У 1589 р. в Москві було створено окремий

Московський патріархат, який почав претендувати на управляння усією східно-

європейською церквою. Все це, а також ускладнення справ української

православної церкви, розхитування її внутрішньої дисципліни, протестантські

впливи, полонізація української еліти спричинили глибоку кризу в

українській церкві в другій половині 18 ст.

Релігійна дискусія. В цих умовах посилився наступ на схід

католицизму, який під гаслом об'єднання церков намагався поглинути

православну церкву, повністю підкоривши її Риму. Цьому була присвячена і

релігійна дискусія, започаткована в 70 роках 16 ст. В рядах православних

єпископів України стався розкол. Одна частина підтримувала об'єднання з

католицькою церквою, інша виступала проти. Розділилися думки з цього

приводу і в українських магнатів. Хоча більша частина колишньої

православної еліти перейшла в католицизм і швидко полонізувалася, деякі

магнати (К.Острозький, А.Кісіль) залишалися вірними православ'ю.

Категорично проти об'єднання були посполиті - українське селянство, міські

ремісники та торгівці. На той час, коли Україна входила до складу Речі

Посполитої і Польща вела шалену полонізацію українського суспільства, унія

означала позбавлення народу духовної свободи, мови, етнічної окремішності,

надбань національної культури.

Берестейський собор. У червні 1595 р. частина православних

українських єпископів підписали листа до папи Климентія УІІІ про готовність

укласти унію. Єпископи Кирило Терлецький та Іпатій Потій провели переговори

з римською курією і у грудні папською буллою "Magnus Dominus" було

проголошено з'єднання. У жовтні 1596 р. у Бересті відбувся церковний собор,

учасники якого розбилися на дві групи - за і проти з'єднання з Римом.

Власне, відбулося два паралельні собори - прихильників унії та її

противників.

Опозиція. Головою опозиції був князь Костянтин Острозький. Серед

противників унії були єпископи Гедеон Балабан та Зіновій Копистенський, а

також більша частина духовенства та шляхти. Однак рішення уніатського

собору було прийнято. Його підтримав польський король Жигмонт ІІІ. Так було

покладено початок Українській греко-католицькій церкві.

Розкол церкви. Берестейська унія та опозиція проти неї розщепили

українську церкву та український народ і викликали довготривалу боротьбу.

Розлам поглибився внаслідок висвячення нових православних єпископів з

ініціативи і за активного сприяння гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

(1620) та протягом Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького і

внаслідок Переяславської угоди (1654).

Контрольні запитання.

1. Яку роль відігравав католицизм в Україні в 15-16 ст.?

2. В чому суть Берестейської унії, коли вона відбулася?

3. Яку роль відіграв гетьман П.Конашевич-Сагайдачний в галузі

української культури?

2. Освіта: братські школи, Острозька та Києво-Могилянська колегії

(Академії).

Народ України веде рішучу боротьбу проти унії. Багато українських

міст стали важливими центрами опору проти наступу католицизму. Центрами

боротьби проти католицизму в Україні стають братства.

Братства - релігійно-національні товариства, що їх створювали при

церковних парафіях члени ремісничих та цехових організацій по містах

України в 15-17 ст., продовжуючи традицію середньовічних релігійних братств

Західної та Східної Європи.

Братства ставили перед собою перш за все релігійно-благодійні

завдання: дбали про храми та їх обслуговування, влаштовували громадські

богослужіння, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам тощо.

З кінця 16 ст. братства розгорнули культурно-освітню працю,

відкриваючи школи, бібліотеки і друкарні.

Львівське братство при церкві Успіння Богородиці, відоме з 1439 р.,

наприкінці 16 ст. відкрило першу в Україні друкарню, запросивши до праці

І.Федорова. В 1586 р. воно організувало Львівську братську школу. Її

ректором був Іван Борецький (майбутній київський православний митрополит

Іов - з 1620 і до смерті у 1631 р.). Тут викладали або вчилися майбутній

київський митрополит П.Могила, письменник, церковно-освітній діяч та друкар-

видавець Кирил Транквіліон Ставровецький (пом. 1646), релігійний письменник

Стефан Зизаній (1570-1605) та його брат педагог, церковний діяч та

перекладач Лаврентій Зизаній Тустановський (пом. 1633), майбутній

митрополит київський часів Визвольної війни Сильвестр Косів та ін.

Київське братство. У 1615 р. в Києві на Подолі, на землі, яку

подарувала дружина мозирського маршалка Лозки Гальшка Гулевичівна засновано

Київське братство.

Київська братська школа. Цього ж року була створена і Київська

братська школа. Першим ректором школи був: колишній ректор Львівської

братської школи І.Борецький (1615-1618), згодом Мелетій Смотрицький (1618-

1620), Касьян Сакович (1620-1624) та ін.

Програми братських шкіл мали релігійний характер і передбачали

вивчення мов (грецької, латинської, польської, старослов'янської),

філософії, риторики, граматики. Викладачі школи стояли на обороні

православ'я і вели боротьбу з католицизмом.

Бібліотеки. При братських школах створювалися бібліотеки. У

бібліотеці Львівської братської школи було 9 різних видань творів

Аристотеля, повна збірка творів Платона, інші філософські трактати.

Пересопницьке євангеліє - визначна пам'ятка староукраїнської мови.

Переклад євангелія "простою мовою". Розпочате 1556 в монастирі на

Львівщині, закінчене 1561 у давньоруському місті Пересопниця (тепер село

Ровенської обл.). В цьому євангелії виразно відбито фонетичні, граматичні

та лексичні риси живої української народної мови 16 ст. зберігається в

Національній науковій бібліотеці ім.Вернадського. Після утворення

незалежної України застосовується при прийнятті присяги нового президента

України після його обрання. Зараз розглядається питання про його масове

репринтне видання.

Острозька колегія Вища освіта мала в Україні давні традиції. В 1578

р. в Острозі було створено Острозький греко-слов'янський колегіум. В

літературі існують різні точки зору щодо категорії освіти, яку давала

Острозька колегія. Деякі дослідники вважають, що це був середній навчальний

заклад, інші називають його першим вищим навчальним закладом в Україні. Але

серед вчених немає суперечок відносно високого рівня викладання.

Заснована Острозька колегія була відомим меценатом української

культури і захисником православ'я князем Костянтином Острозьким. Першим

ректором був письменник і педагог Герасим Смотрицький (пом.1594). Він брав

активну участь у виданні І. Федоровим Острозької біблії. Професорами

колегії були греки Діонісій Палеолог та Кирил Лукаріс, математик і

астроном, професор Краківського університету Ян Лятос, письменник Іов

Княгинецький (друг Івана Вишенського), брат Северина Наливайка Дем'ян

Наливайко. Острозьку колегію закінчило чимало видатних людей тодішньої

України: П.Конашевич-Сагайдачний, Іван Борецький, С.Наливайко та ін.

Програма колегії передбачала заняття з граматики, діалектики, риторики,

арифметики, геометрії, астрономії, музики, грецької, латинської та

старослов'янської мов. В історії української освіти Острозька колегія мала

непересічне значення: вона готувала викладацькі кадри для братських шкіл,

підготувала значний прошарок української еліти, яка потім посідала значні

керівні пости в церковній ієрархії, Запорозькій Січі, у культурному житті

України. Занепад Острозької колегії почався після смерті князя К.Остозького

у 1698 р. Онука князя віддала приміщення колегії єзуїтам, які створили в її

приміщеннях єзуїтську колегію.

Києво-Могилянська колегія. У 17-18 ст. величезний вплив на розвиток

освіти в Україні та Росії мав Києво-Могилянський колегіум, створений

Київським митрополитом П.Могилою у 1632 р. на базі київської братської

школи та Лаврської школи, створеної ним же напередодні, у 1631 р. У 1701 р.

Києво-Могилянський колегіум було перетворено в Академію. Вона забезпечувала

європейську академічну освіту. Дослідник вважають саме її першим вищим

навчальним закладом в Україні та Росії. Адже Слов'яно-греко-латинська

академія в Москві була відкрита лише у 1687 році, Московський університет в

1755 р., а Петербургський університет у 1819 р.

Петро Могила (1596-1647) - політичний та культурний діяч України,

Молдови та Румунії. Походив з давнього та знатного молдавського роду.

Освіту здобував у Львівській братській школі та в Західній Європі. У 1625

прийняв чернецький постриг. З 1627 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври, з

1631 - митрополит Київський і Галицький. Добивався у польського короля

легалізації православної церкви в Україні, яка переслідувалася поляками

після Берестейської унії, а також передання їй деяких маєтків і церковних

споруд (Софійського собору, Києво-Видубицького монастиря), захоплених

уніатами. Поряд зі створенням Київського колегіуму, був організатором

створення його філій в Вінниці, Крем'янці, Гощі, першої румунської вищої

школи в Яссах у 1640 р. Понад 20 років очолював книговидавничу справу в

Україні, Румунії та Молдавії. Автор книг, написаних слов'янською,

польською, латинською мовами. Діяльність П.Могили сприяла формуванню

національної самосвідомості українського суспільства, визріванню ідей

боротьби за національне визволення, проти іноземного та релігійного

гноблення. Роки його найбільш активної діяльності (30-40 рр. 17 ст.)

увійшли в історію під назвою "могилянської епохи".

В основу структури Києво-Могилянської Академії була покладена

організація єзуїтських колегій. Строк навчання тривав 12 років. Програма

передбачала вивчення 7 вільних наук: граматики, риторики, поетики

(піїтики), філософії, математики, астрономії, музики. Навчання велося

польською та латинською мовами. На початку 18 ст. латина витісняється

українською мовою, але вона ще довго вивчалася у школах України, що

відповідало рівню європейської освіти. Запроваджуються також французька,

німецька та давньоєврейська мови. На початку 18 ст. були створені філії

Академії в Чернігові, Білгороді (згодом переведена в Харків) та Переяславі.

Обгрунтовуючи необхідність вивчення латини, П.Могила говорив:

"Латинська мова нам на те потрібна, щоб бідної Русі не називали глупою

Руссю. Обманець говорить: "Учіться по-грецьки, не по латині". Це добра

рада, але корисна в Греції, не в Польщі, де латинська мова має найбільший

успіх. Поїде бідака на трибунал, на сойм, на сеймик, на громадський або

земський суд, без латини платить вини (судові кари). Без неї (латинської

мови) нема ні судді, ні возного, ні ума, ні посла. Не треба нас підганяти

під грека, стараймося за неї при латині так, що бог дасть, грека буде для

свята, а латина для щоденного вжитку".

На початку існування Києво-Могилянської Академії викладання носило

передовий, прогресивний характер. Студенти вивчали не тільки томізм Фоми

Аквінського, але й твори гуманістів - Еразма Ротердамського, Амоса

Коменського, Гоббса, Декарта, Аристотеля, Спінози та ін. У різні часи в

Академії викладали визначні вчені того часу: Інокентій Гізель, Степан

Яворський, Георгій Кониський, Феофан Прокопович.

Випускники Київської Академії займали важливі державні і церковні

посади в Російській імперії і внесли значний вклад в розвиток російської

культури. Єпіфаній Славинецький (?-1675) був організатором та ректором

першої греко-латинської школи в Москві (1653); Симеон Полоцький (1629-1680)

був вчителем дітей царя Олексія Михайловича, організатором Слов'яно-греко-

латинської академії в Москві (1687) та типографії в Кремлі; Феофан

Прокопович (1681-1736) -пропагандистом петровських реформ та главою

російської православної церкви; драматург, поет, історик та композитор

Данило Туптало (1651-1709) став митрополитом ростовським і увійшов в

історію як Дмитро Ростовський; Стефан Яворський (1658-1722) був президентом

Синоду; Олександр Безбородько (1747-1799) був канцлером Російської імперії;

Ілля Безбородько (1756-1815) - сенатором.

Наприкінці 18 ст. в умовах ліквідації української автономії, наступу

російського царату на українську культуру, Академія поступово втрачає своє

значення. У 1780 р. згоріла бібліотека Академії, що була найбільшою в

Україні, у 1788 р. Академія була позбавлена матеріальної підтримки, а в

1817 р. взагалі закрита, як світський навчальний заклад, і перетворена в

духовну академію для підготовки вищих церковнослужителів російської

православної церкви. Внаслідок цього центр культурного розвитку, який

протягом 17-18 ст. знаходився в Україні, переміщується в Росію, з Києва - в

столицю імперії Петербург.

Львівський університет був створений на базі єзуїтської колегії у

1661 р. у феодальній Польщі і ставив перед собою мету полонізації

українського населення. Навчання тут велося польською, німецькою і

латинською мовами.

Контрольні запитання.

1. Яка роль братських шкіл у розвитку культури в Україні? Коли були

створені Львівська та Київська братські школи. Хто був першим ректором

останньої?

2. Хто був першим ректором Острозької колегії? Коли вона була

створена? Хто був першим ректором?

3. Історичне значення діяльності митрополита П.Могили.

3. Початок книгодрукування.

Важливою подією в культурному та політичному житті Європи в середині

15-го століття була поява книгодрукування. Перший друкарський станок було

винайдено німцем І.Гутенбергом у 1450 році. Перші книги він надрукував в

Празі та Кракові.

Перша слов'янська книга була надрукована глаголицею і з'явилася у

Венеції в 1483 році. Кількома роками пізніше у 1491 р. у Кракові з'явилися

книги надруковані кирилицею. Видав їх також німець - Швайпольд Фіоль.

Обидві книги були церковного змісту. У середньовічній Європі доля

першодрукарів була нелегкою. Фіоля заарештувала краківська інквізиція, з

якої йому пощастило з великим трудом звільнитися. Але друкарську працю йому

заборонили, а надруковані книги спалили.

В 1517-1519 рр. у Празі білорусом Франциском Скориною був

надрукований "Псалтир" та декілька інших книжок в перекладі білоруською

мовою. Скорина навчався у краківському та падуанському університетах, де

отримав ступінь доктора медицини, що була найбільш шанованою і престижною у

середньовічній Європі.

Іван Федоров. Першими російськими друкарями були Іван Федоров та

Петро Мстиславець. У 1564 році вони надрукували в Москві першу в Росії

друковану книгу "Апостол", яка складалася з частин Нового завіту - діяння

та послання апостолів церкви і "Апокаліпсис" (від грец. слова "одкровення")

- теж одна з книг Нового завіту, найдавніший з християнських літературних

творів, який містить пророцтва про кінець світу, страшний суд, боротьбу між

Христом та Антихристом, тисячолітнє царство боже тощо. Наступного року вони

встигли видати ще одну богослужебну книгу - "Часовник". Але й в Московщині

друкарська праця була об'явлена чернецтвом як диявольський витвір -

позначилася конкуренція з літописцями, яких видання друкованої продукції

позбавляло сталого заробітку. Дикий натовп черні, підбурюваний ченцями,

спалив друкарню, а Федоров та Мстиславець ледве уникнули наглої смерті і

вимушені були рятуватися втечею з Москви.

.Заблудівська друкарня. Після цього Федоров і Мстиславець прийняли

запрошення литовського гетьмана Г.Хоткевича і створили нову друкарню в

м.Заблудів, в Білорусії, біля Білостока. Там вони надрукували в 1568-1569

рр. "Євангеліє Учительноє" та "Псалтир".

Львівська друкарня. Із Заблудова Мстиславець поїхав до Вільно, а

Федоров - до Львова, де за допомогою львівського братства заснував першу

друкарню в Україні. Тут у 1574 р. (тобто рівно через 10 років після видання

першої книги у Москві) він випустив нове видання "Апостола", а потім першу

слов'янську "Азбуку".

Острозька друкарня. На запрошення відомого українського православного

мецената князя Костянтина Острозького у 1581 році він переїжджає в Острог,

де засновує нову друкарню. Тут він друкує свою славетну книгу - повну

слов'янську "Біблію" ("Острозька біблія"). Помер Федоров у 1583 р. у

Львові, де й похований.

Поряд з найстарішою друкарнею Львівського братства, виникають

друкарні у Стрятині біля Львова, в Дерманському монастирі на Волині (1604),

Крилосі під Галичем (1606), Рахманові на Волині (1619), у Луцьку (1628),

Крем'янці (1638) тощо.

Найбільша друкарня була відкрита у Києво-Печерський Лаврі у 1616 р.

Перша книга, яка була там випущена, -"Часословець" - підручник для

братських шкіл, згодом - "Псалтир". Лаврська друкарня довгий час, аж до

петровських репресій проти України після Північної війни, поряд з

релігійною літературою, випускала і світські видання: "Візерунок" на честь

українського церковного та освітнього діяча Єлисея Плетенецького (1622),

"Вірш на жалосний погреб зацного лицаря Петра Сагайдачного" (1622),

"Лексикон" визначного українського лексикографа Памви Беринди тощо.

Книжковий друк зіграв важливу роль в поширенні освіти в Україні.

Контрольні запитання.

1. Хто були перші книгодрукарі в Європі?

2. Хто був першим книгодрукарем в Україні? Перші друкарні та видані

книги.

3. Яке значення мало книгодрукування для поширення освіти, наукових

знань, культурного розвитку суспільства.

4. Полемічна література.

Внаслідок занепаду культурного процесу в Україні в 13-16 ст.

безслідно зникло багато творів літератури княжої України і збереглися у

списках лише на півночі. Це дало підстави деяким дослідникам стверджувати,

що вся література цього часу тільки великоросійська.

В умовах, які склалися в Україні після татарського нашестя,

спричинилися до того, що літературне життя могло існувати тільки на

західних окраїнах, у сусідстві з Білорусією. Оригінальних пам'яток лишилося

мало. Літературні пам'ятки ідейно і стилістично продовжують школу Київської

Русі.

В 14-16 ст. гальмом для розвитку української літератури стала

візантійська спадщина, яка на цей час догматизувала ідеї і форми

літературних творів. Після падіння Константинополя (1453) візантійський

вплив зникає. Але за 2 століття в Україні не було створено жодного

літературного твору, який би заслуговував на увагу. Натомість інтенсивно

розвивається фольклор, зокрема історичні думи та пісні, яких до цього часу

український народний епос не знав. Тематика цих дум та пісень (турецько-

татарський полон, втеча з неволі, смерть козака в степу, жорстокість турок)

підтверджує, що створювалися вони саме в ІІ половині 14 - І половині 15 ст.

Полемічна література. З останньої чверті 16 ст. (1580-1590)

з'являється нова тематика літературних та наукових творів, так звана

полемічна література, присвячена релігійній дискусії. За 100 років цього

періоду було створено в 10 разів більше оригінальних творів, ніж за 500

попередніх років. В полемічній літературі можна виділити:

1. Науково-теологічні трактати та історико-політичні памфлети,

відкриті листи, послання-диспути.

2. Художня література практично вся також носить полемічний характер

і спрямована проти католицизму.

3. Твори ораторського мистецтва, легенди, байки, поезія також має

полемічний характер.

Петро Скарга. Полеміку розпочав польський єзуїт, письменник, лідер

войовничого католицизму Петро Скарга. В трактаті "Про єдність церкви божої"

(1577) він обгрунтовує законність королівської влади в Польщі та її

панування в українських та білоруських землях. Слов'яноруська мова

непридатна для жодної науки, це мова мужиків, пише він. Теологія та

філософія можуть розвиватися лише на основі латинської та грецької мов. Все

населення України повинно об'єднатися навкруги папи та польського короля,

порвати з руською вірою, національними традиціями та служити польській

короні та католицькій Речі Посполитій. Його позицію підтримали прибічники

унії, зокрема Київський митрополит Іпатій Потій. Згодом на позиції

уніатства переходили і деякі колишні прибічники православ'я, зокрема,

ректор Київської братської школи, вихованець Замойської та Краківської

академій Касьян Сакович.

Противники унії. Проти Скарги та уніатів виступали ректор Острозької

Академії Герасим Смотрицький професор школи Ставропігійського братства у

Львові Зизаній Тустановський, вихованець Острозької Академії і західно-

європейських університетів Мелетій Смотрицький (син Г.Смотрицького, який

потім став єпископом полоцьким, але після вбивства православними

уніатського єпископа Кунцевича виїхав в Рим і став уніатом).

Антиуніатським твором є літературна пам'ятка "Пересторога", авторство

якої приписують Іову Борецькому або діячу Львівського братства Юрію

Рогатинцю.

Іван Вишенський. Визначним письменником-полемістом цього періоду був

Іван Вишенський (1550-1620). Народився в Галичині, деякий час жив у Луцьку,

підтримував зв'язки з Львівським братством. В 1580-90 рр. переселився на

гору Афон, прийняв чернецтво. В 90-х роках написав найвизначніші твори,

скеровані проти унії. Його перу належать полемічні послання до князя

К.Острозького, П.Скарги. Не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією.

Виходячи з засад візантійського аскетизму, гостро критикував весь тодішній

церковний та світський лад і вимагав простоти старо-християнського

братства, як здійснення царства Божого на Землі. В своїх творах малював

барвисті, часто гіперболічні образи морального занепаду еліти, зокрема

духовної, протиставляючи їй простих людей. Емоційне піднесення твору

чергується з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення порівнянь, епітетів,

запитань і закликів, іронічне подання побутових деталей, багатство

словника, використання живої народної мови надавали творам Вишенського

яскравості та ефектності. Стиль В. наближався до найкращих взірців

барокового стилю. Праці Вишенського вперше були знайдені дослідниками у

1858 р., вперше надруковані Костомаровим 1865 р.

Григорій Сковорода. Найвизначнішим українським просвітителем-

гуманістом, поетом та вченим-філософом 18 ст. був Григорій Сковорода (1722-

1794). Освіту здобув у Києво-Могилянській Академії. Переслідуваний

світською та церковною владою, він з 1779 р. мандрує по Україні, пропагуючи

свої погляди серед народу. Одним з перших в історії української думки

виступав проти офіційної релігії та церковної схоластики, засуджував

дармоїдство церковників та багатіїв.

Значного прогресу досягла українська iсторіографія. У козацьких

літописах Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця, вперше було

систематизовано виклад історичних подій в Україні.

Контрольні запитання.

1. Яке було завдання та значення полемічної літератури в Україні?

2. Чим став відомий Іван Вишенський?

3. Всесвітньо-історичне значення творчості Г. Сковороди.

6. Живопис, музика, театр, архітектура.

Живопис.

Дмитро Левицький (1735, Київ-1822), син українського художника

Григорія Левицького-Ніс (1698, Полт.обл - 1769), академік Петербургської

Академії Мистецтв [ПАМ](1770), написав понад 100 портретів (алегоричний

портрет імператриці Катерини ІІ, французького філософа Дені Дідро та ін.).

Батько створив серію гравюр для Лаврських друкованих видань, гравюри для

видань на честь А.Розумовського, київського митрополита Р.Заборовського,

брав участь у розписах Андріївської церкви

Антін Лосенко (1737, Глухів - 1773), представник класицизму, академік

(1772) і ректор Петербургської Академії Мистецтв. Вчився у живописній школі

Французької королівської Академії, отримав там медаль за живописні твори,

три роки перебував у Римі, пішки пройшов Німеччину, Нідерланди, Францію.

Помер в 36 років. Твори: "Володимир та Рогнеда", "Прощання Гектора і

Андромахи", портрети Сумарокова, Волкова.

Володимир Боровиковський (1757, Миргород - 1825), народився в

старшинській родині, учень Левицького, академік ПАМ (1795). Рання творчість

пов'язана з Україною (розписи в Почаїві). В 1787 переїхав в СПБ. Працював у

стилі класицизму, написав понад 160 портретів російських вельмож, осіб

царського дому, жінок, іконостаси та розписи церков в Миргороді, Могильові,

СПБ, селах, картини на побутові теми (Селянка, Вакханка, Зима, Катерина),

перші в СПБ автолітографії (1815).

Музика.

В музичному мистецтві українському бароко притаманні багатоголосний

спів і такі жанри, як хоровий концерт, псалом, кант, романс. Саме такими

рисами відзначалася творчість композиторів Березовського, Бортнянського та

Веделя. Всі вони випускники Глухівської співочої школи, яку створив гетьман

К.Розумовський у свїй столиці Глухові.

Застосовувався партесний спів (від лат. Рartes - голоса) - стиль

багатоголосся. В середині 17 ст перенесений з України в Росію, існував до

кінця 18 ст. Церковні та світські теми.

Максим Березовський (1745, Глухів - 1777), вчився в Київській

Академії, в 1765-75 вчився і працював в Італії (Болонья), 1771 обраний

членом Болонської Філармонічної академії. В 1773 в Ліворно поставлена його

опера "Демофонт". Написав оперу "Іфігенія", духовні концерти, велику

кількість інших творів, але вони не виконувалися. Творець українського

хорового співу в духовній музиці. У 1774 повернувся в Петербург, але через

інтриги покінчив самогубством.

Дмитро Бортнянський (1751, Глухів - 1825)-композитор релігійної

музики. Викликаний в хорову капелу Петербурга, переведений до придворної

капели. Вчився у італійського композитора в Петербурзі, потім в Венеції. В

Італії поставлені його опери на італійські лібрето: "Креонт" (1776),

"Алкід" (1778), "Квінт Фабій" (1779). З 1796 управитель придворною капелою,

яка складалася виключно з українців. Написав понад 100 творів церковної

музики. Видані в 1882 р. П.Чайковським у 10 т.

Артем Ведель (1767-1806) - композитор, хоровий диригент, співак.

Закінчив Київську Академію, керував церковними хорами в Москві, Києві,

Харкові. Автор хорових концертів на релігійні теми. Вплив українських

пісень-романсів. Виїхав з Москви, куди був посланий не за власним бажанням.

Був послушником Києво-Печерської Лаври. Подорожував Лівобережжям.

Арештований за звинуваченням в антиурядовій діяльності, помер у в'язниці.

Цензура заборонила друкувати його твори.

Театр.

З першої половини 17 ст. в Україні з'являється ляльковий,

маріонетковий театр - вертеп. Найпопулярнішим він стає у другій половині 18

ст. в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли ряди вертепників

поповнилися вихованцями Академії, які, натхненні ідеями Г.Сковороди, йшли

популяризувати серед народу українську виставу. Така форма найбільш зручною

з огляду на переслідування влади. Розповсюджували вертеп переважно

мандрівні дяки.

Вертепна вистава виразно поділялася на дві частини: релігійну і

світську (трагічну і комічну). В такому поділі можна вбачати зразок

колишньої академічної вистави, що складалася з поважної частини і

інтермедій. Ляльки релігійної частини групуються навколо різдвяної дії,

ляльки світської, побутової частини мали національне забарвлення. Серед них

виділялася постать Запорожця, ляльки більшої від інших і більш рухливої. З

огляду на недавній розгром Січі це мало мати певний політичний акцент.

Вертепна скринька часто мала вигляд поверхового будинку. Різдвяна дія

відбувалася нагорі, а внизу йшли інтермедії. Вертеп явище цілковито

українське, самобутнє, відмінне від російського побутового театру петрушки

та ін.

Архітектура.

В 13-14 ст. будівництво в Придніпров'ї припинилося, але

продовжувалося на Волині, в Галичині, Закарпатті. Головним чином це були:

1)оборонні споруди - замки та фортеці (палац-фортеця у селі Меджибож

Хмельницької обл.); 2)релігійні споруди - церкви та монастирі (Покровська

церква-фортеця у селі Сутківці Хмельницької обл.; Троїцький монастир-

фортеця, Рівненська обл.).

У 16 ст. у Львові силами італійських майстрів будуються значні

архітектурні споруди в стилі ренесанс. Цей стиль прийшов в Україну з Італії

через Угорщину та Словаччину, а також з Німеччини через Краків. До

ренесансових будівель цього часу, які збереглися у Львові, належать Чорна

кам'яниця (1577). Башта Корнякти Успенської церкви (1578) висотою у 66 м.,

каплиця (рос. - часовня) Трьох Святих (16 ст.), вірменський кафедральний

собор (14-17 ст.), Успенська церква (1591-1631) - на той час єдина

українська церква в центрі Львова.

Друга половина 17 та 18 ст. увійшли в історію мистецтва, як другий

після Київської Русі золотий вік української архітектури, коли панівним

стилем стало українське, козацьке, мазепинське бароко.

Бароко - стиль в європейському мистецтві кінця 16 - середини 18 ст.,

для якого характерні зовнішній блиск, парадність, декоративність. В

Україні, поряд з високим, аристократичним бароко, існувало народне -

міщанське, селянське, козацьке. В стилі козацького бароко побудовані

полкова канцелярія (так званий будинок Лизогуба) в Чернігові ((90-і рр. 17

ст.), Києво-Могилянська Академія (Шедель, 1734-1740), Ковнірівський корпус

(Ковнір,1721-1772), Андріївська церква (Растреллі, 1747-1753), церква

св.Юра (Меретин, 1745-1770).

Незважаючи на Руїну після Визвольної війни, в Україні провадилося

будівництво культових споруд (Миколаївськй собор в Ніжині, 1668, Тороїцький

собор Густинського монастиря, 1671-1676, Собор Троїцького монастиря в

Чернігові, 1779-1789). Але свого апогею будівництво досягло за час

двадцятилітнього правління гетьмана Мазепи.

Іван Мазепа (1640-1709) був розумною освіченою людиною, мудрим

державним керівником. Освіту здобув у Київському колегіумі та Варшавській

єзуїтській школі. Прослухав курс лекцій в університетських центрах Західної

Європи (Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди). Знав 8 мов (латинську,

німецьку, французьку, італійську, польську, татарську, російську,

українську). Ставши у 1687 р. гетьманом України, постійно піклувався про

розвиток освіти, науки, культури. За його пропозицією Києво-Могилянська

Колегія була перетворена на Академію, було засновано Чернігівський колегіум

(1700). Підтримував творчість Дмитра Туптала, Феофана Прокоповича, Стефана

Яворського та ін. Сам писав вірші, зокрема є автором думи "Всі покою щиро

прагнуть". Зібрав велику власну бібліотеку. Був щедрим меценатом, жертвував

великі гроші на церкву та Київську колегію (любив там виступати, за

висловом П.Орлика, "мовою Тита Лівія та Цицерона"), будівництво церков,

малярські та оздоблювальні роботи. Після його правління лишилися величезні

пам'ятки мазепинського бароко в Києві, Чернігові, Переяславі

(Богоявленський Собор Братського монастиря, 1690-1693, та Микольський Собор

у Києві, 1690-1696, Церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-

Печерської Лаври, 1696-1698, Вознесенський собор в Переяславі, 1695-1700,

Собор Крестовоздвиженського монастиря в Полтаві, 1689-1709, Покровський

Собор в Харкові, 1689, Преображенський Собор Мгарського монастиря біля

Лубен,1684-1688 та ін.). В 1691-1705 р. в стилі бароко була реставрована

Софія Київська.

До цього часу збереглися палати Мазепи в с. Іванівському Курської

обл. В 1703 р. Петро І передав йому у володіння великі угіддя на кордоні

України та Росії, де були засновані села Іванівське, Степанівка та

Мазепівка. Палати в Іванівському - одноповерховий будинок з підвалом та

високим фронтоном, що нагадує будинок Лизогуба в Чернігові, але більш

простий в оформленні.

Осип Старцев (ІІ половина 17 ст.)-російський архітектор, один з

перших, хто працював в Україні. Побудував у Києві Собор Братського

монастиря (1693) та Микольський Собор (1696), переіменований в 19 ст. у

Воєнно-Микольський Собор [обидва зруйновані за радянської влади]. У Москві

збудував трапезну Симонова монастиря (1677-1680), Крутицький терем (1693-

1694).

Варфоломій Растреллі (1700, Париж - 1771), працював в стилі

російського, наришкінського бароко. За його проектом у Києві побудована

Андріївська церква (закладена 1744 в зв'язку з приїздом Єлизавети Петрівни,

а церкви спирається на двоповерховий будинок, який є фундаментом, навкруги

тераса, вид на Поділ та Дніпро. Внутрішня оздоба в стилі рококо, картини

Антропова "Тайна Вечеря", "Успіння Богоматері", розпис царських врат. Інші

праці В.Растреллі: Великий палац в Петергофі (1747-52), Смольний монастир

(1748-1764)

Бернард Меретин (кінець 16 ст. - 1759), український архітектор,

німець за походженням. Побудував Собор св. Юра у Львові (1715-70), ратуша в

Бучачі (1751). Стиль рококо з рисами українського бароко.

Гофман - німець за походженням. Будував Успенський Собор в Почаєві,

стиль бароко

У першій половині 18 ст. в Києві архітектор Йоган Шедель, німець за

походженням, на замовлення Київського митрополита Рафаїла Заборовського

побудував браму головного входу до митрополичого дому на території

Софійського собору (Брама Заборовського, 1746-1748), яка стала одним з

класичних прикладів стилю українського бароко. Брама збереглася до цього

часу і її можна побачити, якщо обійти будівлю Софійського собору ззаду,

хоча сам вхід у 20-х рр. 20 ст. було закладено цеглою. Шеделем також була

побудована 23-х метрова дзвіниця Києво-Печерської Лаври (1731-1743),

добудована дзвіниця Софійського собору(1744-1748), надбудова Київської

Академії на Подолі.

Іван Старов (1745-1808), рос. арх., академік ПАМ, стиль класицизм,

планував будівництво міст Катеринослава, Миколаєва. Збудував Таврійський

палац в СПБ (1783-89).

Український архітектор Степан Ковнір (1695-1786), кріпак Києво-

Печерської Лаври, побудував у стилі українського бароко, так званий,

Ковнірівський корпус (1721-1772), дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах

(1754-1762) Києво-Печерської Лаври, церкву та дзвіницю у Василькові (1756-

1758), дзвіницю Києво-Братського монастиря (1756-1759).

Інший український архітектор Іван Григорович-Барський (1713-1785),

який також працював у стилі українського бароко, побудував будинок полкової

канцелярії в Козельці (1760-1767), надбрамну церкву з дзвіницею в

Кирилівському монастирі (1750-1760), Покровську церкву (1766) та церкву

Миколи Набережного в Києві (1772), яка зараз є резиденцією патріарха УАПЦ.

Паркова культура.

Софіївка біля Умані, площа 140 га, побудована графом Потоцьким

наприкінці 18 - на початку 19 ст.: бесідки, водоспади, мости, канали,

скелі, 400 видів дерев та кущів.

Олександрія маєток власниці Білої Церкви польської княгині Олександри

Браницької, в Білій Церкві, на березі р.Рось, будівництво розпочато 1793 р.

за планом садівника Мюффо, закінчено 1850 р.: 500 видів дерев та кущів.

Контрольні запитання.

1. Яке значення мала творчість Березовського, Бортнянського, Веделя?

2. Спільне та особливе українського бароко в порівнянні з надбаннями

світового мистецтва.

3. Дайте характеристику творчості Левицького, Лосенко,

Боровиковського.

4. Дайте характеристику вертепу.

Висновки.

У ХУІ-ХУІІІ ст. культура України досягла великих успіхів і стала

провідною у Східній Європі, вбираючи в себе найкращі європейські взірці і

пристосовуючи їх до національних традицій.

Лекція 4.

Українська та європейська культура в 19 - на початку 20 ст. Частина

1. Література, наука, освіта.

План лекції:

1. Розвиток освіти в Україні.

2. Наука.

3. Українська література.

1. Розвиток освіти в Україні.

Реформа освіти. На початку 19 століття царський уряд провів в Росії

реформу освіти. Була введена така структура навчальних закладів: 1)церковно-

парафіяльні школи; 2)районні школи; 3)гімназії (середні навчальні заклади,

що готували до вступу в університет) і 4)університети. Особлива увага і

відповідні асигнування виділялися останнім двом групам.

Ліцеї. У першій чверті 19 ст. були створені привілейовані навчальні

заклади - ліцеї, що поєднували середню і вищу освіту: Кременецький ліцей на

Волині (1805), Ришельєвський ліцей в Одесі (1817), гімназія вищих наук

князя І. Безбородька в Ніжині (1820). Кременецький ліцей був закритий після

польського повстання 1830-1831 р., Ришельєвський був перетворений у

Новоросійський (Одеський) університет, Ніжинський - в педінститут.

Харківський університет. У 1805 р. було відкрито Харківський

університет. Його організатором був український вчений і винахідник Василь

Каразін.

Василь Каразін (1773-1842) український вчений, винахідник,

просвітник, громадський діяч. Походив з козацького роду та грецьких

колоністів. Освіту здобув у харківському приватному пансіоні та Гірничому

інституті в Петербурзі. Його перу належать наукові праці з кліматології,

агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником парового

опалення, технології добування селітри тощо. Сучасники назвали його

"українським Ломоносовим". Ю.Лавріненко назвав його "архітектором

відродження". Він склав також ряд проектів суспільно-економічних реформ в

Росії, перетворення її в конституційну монархію, ліквідації кріпацтва. Був

радником та вчителем Олександра 1, але в 1820-1821 рр. заточений у

Шлісельбургську фортецю. Останні роки життя провів в родовому маєтку на

Слобожанщині.

Київський університет. У 1834 р. був створений Київський університет.

Його першим ректором був М. Максимович.

Михайло Максимович (1804-1873) - учений-природознавець, історик,

фольклорист, археолог, мовознавець та громадський діяч, член Петербургської

Академії Наук. Народився на Черкащині. Освіту здобув в Новгород-Сіверській

гімназії та Московському університеті, з 1833 - його професор. В історичних

творах критикував норманську теорію, доводив спільні корені трьох

східнослов'янських народів. Листувався з М.Гоголем, приятелював з

Т.Шевченко.

Царський уряд поставив завдання перед обома університетами -

Харківським та Київським - проведення русифікаторської політики в Україні.

Однак насправді обидва університети стали центрами зміцнення та

розповсюдження української культури.

Жіноча освіта. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів,

виникає жіноча освіта - так звані, Інститути шляхетних дівчат (Харків,

Полтава, Одеса, Керч і Київ) [1812-1838]. Для дітей дворянства існували

приватні школи.

Костянтин Ушинський, видатний український і російський педагог (помер

в Одесі і похований у Києві в 1870 р.), вважав, що освіта повинна готувати

дітей до життя і праці, прищепляти їм почуття обов'язку перед людьми і

здійснюватися рідною мовою дітей.

М. Пирогов, відомий російський педагог і хірург, що у 1856-1861 р.

був попечителем Одеського і Київського навчальних округів, визнавав

необхідність поширення освіти серед широких мас населення. При його

підтримці в 1859 р. в Києві була відкрита перша недільна школа для

Страницы: 1, 2, 3, 4