 |
РУБРИКИ |
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк "Фінанси та кредит") |
РЕКЛАМА |
||
|
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк "Фінанси та кредит")Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибут-ків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищен-ням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У про-цесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачува-ність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок не-можливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових пері-одів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду. Зокрема вітчизняна практика засвідчує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас є очевид-ним, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов'язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності. Основними параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією "паралельного зсуву" кривої дохідності. Сутність прийомів УАП банку полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів. Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відпо-відності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не мак-симізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик. Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управ-ління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління, строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки: строки виконання зобов'я-зань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зрос-тання ставок. Це дає змогу максимізувати прибуток, але супроводжується під-вищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Як-що прогноз щодо відсоткових ставок не виправдається, банк може отримати збитки. На вибір того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стратегія управління, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику. Тактика структурного балансування активів і пасивів може застосовува-тись і щодо строків, і щодо обсягів залучених і розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і па-сивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямі розміщення коштів, який дасть змогу повністю узгодити структуру активів і зобов'язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові кредит на таку саму суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції. Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використову-ється менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління від-сотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та су-мами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовують щодо найбіль-ших за обсягами операцій. Загалом методи структурного балансування є тради-ційним підходом до управління активами і пасивами банку для зниження від-соткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками є недостат-ня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв'язку зі змі-нами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога увідпо-віднення структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотко-вим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потре-бам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат. У процесі управління активами та зобов'язаннями для встановлення конт-ролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих ста-тей і банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чут-ливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (gap – розрив, дисба-ланс). Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи – чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов: - дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксо-ваного часового інтервалу; - строк погашення настає в цьому інтервалі; - термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафік-сованому інтервалі; - зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується впро-довж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком. До нечутливих активів і зобов'язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ста-вок на ринку. Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів: (3.1) де GAP (t) – величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t; FA (t) – активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t; FL (t) – пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t. Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, переви-щують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зо-бов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)). Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між со-бою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, не-залежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімаль-ним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни від-соткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу. Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку ви-користовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань: (3.2) Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульо-вий. Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (до-датний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок. Правило управління гепом: - якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься; - якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься. Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним – за їх зниження. Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсот-кового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справ-диться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовір-ність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат. Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упро-довж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа. Однак ані абсолютна величина гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлен-ня про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику. Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до працюючих активів і виражається у відсотках: (3.3) де IR (t) – індекс відсоткового ризику; А – працюючі активи банку. Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додат-ний) чи пасивів (коли геп від'ємний) може змінити свою вартість у зв'язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і додатний, і від'ємний геп можуть призвести до збитків. Через встановлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійс-нювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсот-кової ставки, який банк вважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи закордонних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється зазвичай на рівні 20–25%, хоча твердих норм не існує. Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дає змогу оці-нити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками: (3.4) де– величина зміни процентної маржі банку (у грошовому виразі) впродовж періоду t; rp, r – прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно. Збільшення чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу ("плюс" чи "мінус"), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку. Додатне значеннявказує на збільшення маржі і буде результатом під-вищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від'ємного гепу. Від'ємне значення DP (t) означатиме зниження маржі банку, зумовлене підви-щенням ставок за від'ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу. З моделі гепу випливає, що величина змін у показниках прибутковості банку залежить і від темпів зміни відсоткових ставок, і від величини гепу, яку банк може регулювати на власний розсуд. Очевидно, з цих двох чинників точно виміряти можна лише внутрішній, тобто геп, тоді як зовнішній (ставки) можна тільки прогнозувати з певним рівнем імовірності. Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – до-сягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачува-ність економічної ситуації. Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночас-ного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу. Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутли-вих активів і зобов'язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний пе-ріод (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов'язання й обчис-люється геп. Оскільки показник гепу тісно пов'язаний з конкретним часовим інтервалом, показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Куму-лятивний (нагромаджений) геп – це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди: (3.5) де KGAP(T) – кумулятивний геп; T – часовий горизонт;. Показник кумулятивного гепу показує незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які впродовж часового гори-зонту можуть бути переоцінені.
Рис.3.3. – Аналіз часових геп-розривів в обсягах короткострокових активів та пасивів в національній та ВКВ і НКВ валютах в БАНК “Фінанси та кредит” станом на 31.12.2006 року
Рис.3.5. – Аналіз стратегії управління геп-розривами в короткострокових активах та пасивах в БАНК “Фінанси та кредит” у 2005 – 2006 роках Рис.3.6. – Аналіз стратегії управління геп-розривами в довгострокових активах та пасивах в БАНК “Фінанси та кредит” у 2005 – 2006 роках
На рис. 3.1 – 3.6 наведені результати аналізу величин гепу та кумуля-тивного гепу повалютно для для сумарного гривневого еквіваленту в БАНК «Фінанси та Кредит» у 2005 – 2006 роках.. Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок страте-гії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня (“короткі гроші”).Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”). Аналіз структури активів та пасивів БАНК “Фінанси та Кредит”, в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005 – 2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер. Для дослідження ефективності строкових діапазонів залучення коштів розглянемо кореляційну модель інструменту управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимуму рентабельності. 3.2 Інструментарій з управління структурою залучених коштів банку в концепції інтегрованого управління активами та пасивами банку Нині у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший. Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов'язань впливати на напрями розміщення активів? Традиційний підхід до вирішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку – визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина. Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступ-ність його практичного застосування, а головним недоліком – виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами та зобов'язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найприбутковіші нап-рями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінан-суються за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності. Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріо-ритетний напрям розміщення коштів, йому доведеться відмовитися від одер-жання максимально можливого прибутку для акціонерів банку. Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових ра-хунках клієнтів, одержані позики "овернайт", має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, таких як стро-кові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кре-дитів і придбання облігацій. Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов'язань і увід-повіднювати до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансу-вати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудо-містким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена. Метод поділу джерел фінансування набув практичного поширення в пе-ріод керування банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов'язань дає змогу формувати депозитну базу згідно з пот-ребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквід-ності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залу-чати ліквідні кошти на міжбанківському ринку. У міжнародній банківській практиці застосовують інтегрований підхід до управління, який включає методи об'єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов'язаннями банку. При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирі-шити такі завдання [33]: - досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу; - передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку; - встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації; - використовувати засоби хеджування. Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимально-го прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню у практику роботи українських банків. Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове плану-вання, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління при-бутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію. Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управ-ління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефектив-ності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, ва-лютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності. Щодо управління активами і пасивами загальні стратегії управління фі-нансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей і методів управління. В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління залученими коштами комерційного банку за підходами ризик-менеджменту, побудований на побудові економетричної моде-лі по цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу. Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встанов-лює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіта-лу банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції банківського ринку приводить до вирівнювання відсот-кових ставок для різних видів депозитів в банках України. Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу банка за допомогою економетричних методів включає [45]: з’ясування чинників, що мо-жуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); еконо-мічна інтерпретація моделей і практичне використання. В табл.Б.1 – Б.6 Додатку Б наведені вихідні дані статистичних спосте-режень по БАНК “Фінанси та Кредит” за 2003 – 2007 рік (помісячно) для вияв-лення впливу структури залучених ресурсів на дивідендний рівень доходності статутного капіталу банку. В якості вхідних параметрів дослідження Х1 – Х11, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України [81] застосовуються : Х1 - Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових(каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х2 - Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х3 - Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х4 - Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х5 - Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х6 - Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х7 - Частка низьковартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х8 - Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х9 - Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х10 - Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; Х11 - Частка платних технологічних пасивів (дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, % ; В якості вихідної функції Y досліджується параметр: Y - Приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу, % на рік. В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) переходимо до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу. (3.6) (3.7) (3.8) (3.9) (3.10) (3.11) (3.12) (3.13) (3.14) (3.15) (3.16) (3.17) (3.18) На основі наведених даних спостережень будуються лінійна одновимірні Y=f(X1) та багатовимірні Y=f(X1,X2,X3) регресійні моделі, яка встановлює залежність доходності статутного капіталу банку від суми показників статей залученого платного капіталу ресурсів , (, n – кількість періодів, що розглядаються) в і-тий період [48]. Одновимірна лінійна регресійна модель представляється як: , (3.19) де – постійна складова доходу (початок відліку); – коефіцієнт регресії; – відхилення фактичних значень доходу від оцінки (математичного сподівання) середньої величини доходу в і-тий період. Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів[48]. За цим методом пара-метри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що мож-на записати як . (3.20) Відмітимо, що залишкова варіація (3.15) є функціоналом від па-раметрів регресійного рівняння: (3.21) За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв’язком системи двох нормальних рівнянь [48]: , (3.22) . Розв’язок цієї системи має вигляд: , (3.23) . Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою , (3.24) Коефіцієнт детермінації для даної моделі (3.25) повинен дорівнювати : >0,75 – сильний кореляційний зв’зок, 0,36>>0,75 - кореляційний зв’язок середньої щільності; <0,36 - кореля-ційній зв’язок низької щільності [48]. В табл.3.1 наведені вихідні дані по 48 банках банківської системи України за станом звіту на 01.07.2007 року (за 2006 рік [81]), на рис.3.7 – 3.11 наведені результати регресійних розрахунків лінійних одновимірних моделей Y=f(П1), Y=f(П2),Y=f(П3),Y=f(П4),Y=f(П5), виконані за допомогою стандартних функ-цій одномірного регресійного аналізу “електронних таблиць” EXCEL-2000. Як видно з графіків рис.3.1 – 3.5 коефіцієнт детермінації R2 знаходиться в діапазоні 0,05 – 0,2 , тобто лінійний одномірний кореляційний зв’язок є слабої сили або незначущим. Фізичний зміст величини коефіцієнта детермінації R2: вона показує, яку долю загальної дисперсії пояснює наше рівняння регресії. Найбільша сила зв”язку (R2=0,2) виявляється для дослідженої виборки: - при підвищенні частки “дешевих” поточних депозитів юридичних осіб явно ідентифіковане зростання рентабельності статутного капіталу банку (рис.3.4); - при підвищенні частки “дорогих” строкових депозитів фізичних осіб явно ідентифіковане падіння рентабельності статутного капіталу банку(рис.3.9); Таблиця 3.1 Показники структури залучених коштів та рентабельності в банках України [81] станом на 31.12.2006 року
Рис.3.7. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки власного капіталу в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40%
Рис.3.8. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки поточних депозитів фізосіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40% Рис.3.9. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки строкових депозитів фізосіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40%
Рис.3.10. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки поточних депозитів юросіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40% Рис.3.11. – Одномірна регресійна залежність рентабельності статутного капіталу від структурної частки строкових депозитів юросіб в пасивах банку для вибірки 48 банків України з рівнем рентабельності 10-40% Існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження (рис.3.7), так: а) при частці власного капіталу в пасивах – 12,19% для БАНК “Фінанси та кредит”(10 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 19,59%; б) при частці власного капіталу в пасивах – 12,39% для АКБ “Приватбанк”(1 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу становить 22,66%; в) при рості частки власного капіталу в пасивах – 19,26 % для АКБ “Державний Укрексімбанк”( 7 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу зростає до 40,09%; г) при подальшому рості частки статутного капіталу в пасивах – 24,35 % для АКБ “Перший український міжнародний банк”( 15 місце на ринку залучених коштів по обсягу), рівень рентабельності статутного капіталу знижується до 25,1%; Лінійна багатовимірна модель (ЛБМ) Y=f(X1,X2,X3) має такий вигляд [68] y=β0+ β1x1+ … + βpxp (3.26) y – залежна змінна – ендогенна змінна x1, x2…xp – залежні змінні – екзогенні змінні. У зв’язку з тим, що економетрична модель обов’язково має випадкову помилку, модель (3.26) переписується у вигляді (3.27) y=β0+ β1x1+ … + βpxp+ε (3.27) де ε – випадкова помилка або перешкода. Якщо після необхідних обчислень визначені чисельні значення коефіці-єнтів β, то кажуть, що ми отримали оцінку коефіцієнтів моделі:, тобто оцінкою коефіцієнта β є його чисельне значення b=. Якщо замінити у виразі (3.22) коефіцієнти моделі оцінками, то ми отримаємо такий вираз (3.23) Основними передумовами використання моделі (3.26-3.27), а такі моделі ще називаються регресійними багатовимірними моделями, є наступне: 1) M (ε)=0 математичне сподівання перешкоди равно 0; 2) перешкода взаємонезалежна із змінними cov (xi,)=0 3) для 2-х визначень перешкоди коефіцієнтів коваріації між ними також дорівнює 0 - cov 4) перешкода ε нормально розподілена величина з параметрами (0;1) ε=N (ε, 0;1) 5) від виміру до виміру дисперсія перешкоди не змінюється П’ята властивість. носить спеціальну назву: гомоскедастичність (одно-рідність). Якщо умова 5) не виконана, то кажуть, що дисперсія має властивість гетероскедастичності. Чисельний аналіз регресійної моделі починають з того, що визначають значення регресійних коефіцієнтів β1... βр та коефіцієнтів β0, який має спеціаль-ну назву – вільний член. Регресійні коефіцієнти визначають за допомогою методів найменших квадратів. (3.28) Візьмемо частичні похідні по кожному з виразів, дорівняти їх і отримаємо систему рівнянь Ця система рівнянь має спеціальну назву – нормальна система. (3.29) Невідомі у системі (3.25) – це коефіцієнти в0, в1... х1, y1 – ми маємо внаслідок спостережень в0, в1 - це коефіцієнти, які ми повинні визначити n – кількість спостережень, вони нам завжди відомі. Використовуючи таблицю вихідних даних (Додаток Б), розраховуємо багатовимірну лінійну регресійну модель за допомогою “електронних таблиць” EXCEL-2000. Результати розрахунків наведені в табл.В.1 – В.4 Додатку В. Як видно з даних розрахунків табл.В1 – В4 Додатку В, лінійні багатовимірні рівняння регресії описують наступні статистичні процеси: 1. Рівняння багатовимірної лінійної регресії :
а) 11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит” (n=47). б) 6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”(n=47).
в) 11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”(n=191).
г) 6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”(n=191).
2. Коефіцієнт детермінації для даних моделей: а) Коефіцієнт детермінації R2 (11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 0,856 (n=47), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75). б) Коефіцієнт детермінації R2 (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 0,616 (n=47), сила регресійного зв’язка – середньої щільності (0,36>>0,75). в) Коефіцієнт детермінації R2 (11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”) = 0,877 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75). г) Коефіцієнт детермінації R2 (6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”) = 0,754 (n=191), сила регресійного зв’язка – високої щільності (більше 0,75). 3. Перевірку значущості регресійного рівня здійснюють за критерієм Фішера F. Якщо величина F буде більше Fтабл, то ми вважаємо, що наше рівняння значуще. Згідно з таблицями критичних значень критерія Фішера: - для багатовимірної (і=11) лінійної вибірки з n-1=191 величин табличне значення Fтабл = 1,93 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48]. - для багатовимірної (і=6) лінійної вибірки з n-1=47 величин табличне значення Fтабл = 2,31 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48]. Як видно з даних розрахунків (табл.3.3 –3.6), проведених за допомогою “електронних таблиць” EXCEL-2000, фактичні значення критерія Фішера для багатовимірних вибірок(і=6) з n-1=47 величин та (і=11) з n-1=191 величина становлять: а) F (11-параметрична модель “активи+пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 19,526 (n=47)> 2,31 (табл.критерій Фішера); б) F (6-параметрична модель “пасиви БАНК “Фінанси та Кредит”) = 10,981 (n=47)> 2,31 (табл.критерій Фішера); в) F (11-параметрична модель “активи+пасиви 4-х банків”) = 116,582 (n=191)> 1,93 (табл.критерій Фішера); г) F (6-параметрична модель “пасиви 4-х банків”) = 94,333 (n=191)> 1,93 (табл.критерій Фішера). Тобто набагато перевищують мінімально-критеріальні значення по Фішеру і отримані регресійні багатовимірні рівняння є значущими. На рис. 3.6 – 3.7 наведені результати графічного аналізу якості регресійних багатовимірних моделей по поточним залишкам (різниці фактичних помісячних значень рентабельності статутного капіталу і прогнозних значень, розрахованих по регресійній моделі). Як показують результати аналізу, при впровадженні 11-параметричної моделі (“Активи+Пасиви”) по відношенню до якості рішення по 6-параметричній моделі (“Пасиви”) значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для БАНК “Фінанси та Кредит” за 2003 –2006 роки зростає з рівня 0,616 (середня сила зв’язку) до 0,856 (сильний кореляційний зв’язок) Одночасно, як показують результати аналізу, при впровадженні 11-параметричної моделі (“Активи+Пасиви”) по відношенню до якості рішення по 6-параметричній моделі (“Пасиви”) значення коефіцієнта детермінації R2 на вибірці помісячних даних для 4-х банків (БАНК “Фінанси та Кредит”, БАНК “Приватбанк”, БАНК “Укрсоцбанк”, БАНК “Державний Укрексімбанк” за 2003 –2006 роки зростає з рівня 0,754 (сильний кореляційний зв’язок) до 0,877 (сильний кореляційний зв’язок). В той же час, як показують результати, наведені на графіках рис.3.6, 3.7 застосування багатовимірної моделі, отриманої по даним вибірки для 4-х банків, при застосуванні до прогнозу поточної рентабельності для БАНК “Фінанси та Кредит” дає систематичне завищення розрахунових даних відносно фактичних даних рентабельності від 7 до 30%. Таким чином, для управління оптимальною структурою активів та пасивів в комерційому банку доцільно застосування багатовимірної регресійної моделі, отриманої на статистичній вибірці власних результатів діяльності. В той же час, отримані результати статистичної значущості для багатовимірної регресійної моделі, побудованої на статистичній вибірці діяльності 4-х банків з різною структурою активів та пасивів, а також значно відрізняючимися обсягами залучених коштів, доказують життєздатність запропонованого підходу масштабування характеристик банку і спільного аналізу ефективності діяльності груп різнорідних комерційних банків України.
Рис.3.12. – Аналіз залишків (різниця фактичної рентабельності – прогноз по регресійному рівнянню) для 4-х моделей регресійного аналізу для БАНК “Фінанси та кредит” за 2003 –2006 роки (помісячно) Рис.3.13. – Динаміки рентабельності статутного капіталу
та залишків прогнозування (різниця фактичної ВИСНОВКИПроведене дипломне дослідження мало метою теоретичне обгрунтування важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку для визначення алгоритму управління залученням ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичних осіб, розкриттю діючої практики залучення коштів в БАНК “Фінанси та Кредит”, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених коштів в комерційному банку. Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішені такі завдання: - досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів; - досліджено структуру залучених коштів в БАНК “Фінанси та Кредит”, її динаміку у 2003 – 2007 роках та порівняльні особливості структур залучених коштів в інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ; - розглянуто процес функціонування та управління залученими коштами в “Фінанси та Кредит”; - проведено аналіз діючої практики управління залученими коштами в комерційних банках розвинутих країн світу; - проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури пасивів комерційного банку на рентабельність його роботи; - на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених коштів в БАНК “Фінанси та Кредит” для підвищення рівня рентабельності роботи банку; Як показують результати аналізу, досліджуємий банк БАНК “Фінанси та Кредит” станом на 01.04.2007 року займає 9-те місце в банківській системі Ук-раїни по обсягам залучених коштів юридичних (2 215,901 млн.грн.) та фізичих осіб(3 299,168 млн.грн.), при цьому ці обсяги в 5 разів менші, ніж у лідера БС України – БАНК “Приватбанк”. Порівняння показників відношення залучених коштів до власного капіта-лу в найбільших банках України станом на 01.04.2007 року показало, що цей показник для БАНК “Фінанси та Кредит” дорівнює 5,8, при рівні показника у лі-дера БАНК “Приватбанк” – 6,4 та максимальному значен-ні у банках 1-2 групи рейтингу НБУ до 7,0. Таким чином, потенціал банку для залучення коштів ви-користано у високому ступені. Дослідження динаміки обсягів та структури залучених коштів в БАНК “Фінанси та кредит” показало, що темп зростання залучених коштів фізичних та юридичних осіб в БАНК “Фінанси та Кредит” за 2005 – 2007 роки характеризується: а) 2005 рік: - зростання поточних коштів фізичних осіб на 80,10 % - зростання строкових коштів фізичних осіб на 100,18 % - зростання поточних коштів юридичних осіб на 38,92 % - зростання строкових коштів юридичних осіб на 150,37 % б) 2006 рік: - зростання поточних коштів фізичних осіб на 75,49 % - зростання строкових коштів фізичних осіб на 74,87 % - зростання поточних коштів юридичних осіб на 51,17 % - зростання строкових коштів юридичних осіб на 34,17 % в) 2007 рік (приведення темпів 1 кварталу до річної норми): - зростання поточних коштів фізичних осіб на 104,56 % - зростання строкових коштів фізичних осіб на 22,44 % - зростання поточних коштів юридичних осіб на 56,76 % - зростання строкових коштів юридичних осіб на 56,83 % Таким чином, у 2007 році майже в 3 рази знизився темп нарощення строкових депозитів фізичних осіб, але на 25% підвищився темп нарощення поточних депозитів фізичних осіб за рахунок розширення карткових платіжних систем та на 75% підвищився темп зростання строкових депозитів юридичних осіб. Результати структурного аналізу часток залучених коштів та власного капіталу в БАНК “Фінанси та Кредит” у 2003 – 2007 роках свідчать про наступну політику формування залучених коштів менеджментом банку: а) Частка поточних коштів фізичних осіб є практично стабільною на протязі 4-х років: 31.12. 2003 - 3,43 % 31.12. 2004 - 2,56 % 31.12. 2005 - 2,78 % 01.07. 2006 - 3,28 % 31.12. 2006 - 3,11 % 01.04. 2007 - 3,47 % б) Частка строкових коштів фізичних осіб поступово підвищується у 2003 – 2006 роках, а у 2007 році ідентифікується тенденція до зниження частки залучених строкових коштів фізосіб: 31.12. 2003 - 44,64 % 31.12. 2004 - 43,54 % 31.12. 2005 - 45,55 % 01.07. 2006 - 50,52 % 31.12. 2006 - 50,83 % 01.04. 2007 - 47,54 % в) Частка поточних коштів юридичних осіб знизилась у 2003 –2006 роках майже в 2,2 рази та у 2007 році має тенденцію до поступового росту: 31.12. 2003 - 21,33 % 31.12. 2004 - 17,97 % 31.12. 2005 - 9,90 % 01.07. 2006 - 8,20 % 31.12. 2006 - 9,55 % 01.04. 2007 - 9,66 % г) Частка строкових коштів юридичних осіб зросла майже на 50% у 2003 – 2005 роках, та , знизившись, практично стабілізувалась у 2006 –2007 роках: 31.12. 2003 - 17,65 % 31.12. 2004 - 21,33 % 31.12. 2005 - 28,41 % 01.07. 2006 - 25,54 % 31.12. 2006 - 24,33 % 01.04. 2007 - 24,60 % д) Частка власного капіталу регулюється менеджментом банку в достатньо вузькому діапазоні та у 2007 році має тенденцію до підвищення, яке , напевне, буде знижено за рахунок випереджаючого нарощення депозитного портфелю: 31.12. 2003 - 12,95 % 31.12. 2004 - 10,60 % 31.12. 2005 - 13,77 % 01.07. 2006 - 12,46 % 31.12. 2006 - 12,19 % 01.04. 2007 - 14,73 % Застосовуємі інструменти управління залученими коштами в БАНК “Фінанси та кредит” та інших банках банківської системи України дають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів як: 1. Ощадні депозити, основними признаками яких є: - сплата відсотків в кінці строку договору депозиту чи авансом; - відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору; - відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору; 2. Доходні депозити, основними признаками яких є: - регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків; - відсутність права на довкладення коштів до вкладу на період договору; - відсутність права на часткове зняття коштів вкладу на період договору; 3. Накопичувальні депозити, основними признаками яких є: - умови як сплати відсотків в кінці строку так і регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків; - наявність права на довкладення коштів до вкладу на період договору; |
|
© 2000 |
|