РУБРИКИ |
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк "Фінанси та кредит") |
РЕКЛАМА |
|
Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк "Фінанси та кредит")Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк "Фінанси та кредит")КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ БАНК „ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ”) ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ 1.1 Джерела формування і фактори впливу на формування зобов’язань банку за коштами клієнтів 1.2 Інструментарій і показники ефективності управління залученими коштами банку РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ” 2.1 Загальна оцінка потенціалу банку щодо залучення коштів 2.2 Аналіз залучених коштів 2.3 Організаційне, методичне і програмне забезпечення управління залученими коштами банку 2.4 Інструментарій з управління залученими коштами банку РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ З УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ” 3.1 Світовий досвід з інтегрованого управління залученими коштами банку 3.2 Інструментарій з управління структурою залучених коштів банку в концепції інтегрованого управління активами та пасивами банку ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ АНОТАЦІЯ ВСТУП Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку методів управління залученими коштами в комерційних банках полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки в внутрішньому мікросередовищі, але і при порівняльному аналізі положення банку у банківській системі України (макросередовищі), оскільки формування попиту та пропозиції на залучені кошти є результатом конкурентної взаємодії банків банківської системи України і загального фінансового стану юридичних і фізичних осіб в Україні, який формує їх схильність до пропозиції тимчасового збереження вільних коштів в банківській системі. Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучен-ня(запозичення). Об’єктом дипломного дослідження є – діяльність комерційного банку по залученню коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит” та порівнянні його діяльності з іншими комерційними банками України першої групи рейтингу Національного банку України. Предметом дипломного дослідження є – комплекс системи управління залученими коштами в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”, а також в інших банківських установах банківської системи України. Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хроноло-гічних рядів параметрів, побудова математичної моделі розрахунку рентабель-ності операційної діяльності банку як функції вартості ресурсів та дохідності активних операцій, побудова розрахункового алгоритму математичної моделі в “електронних таблицях” EXCEL-2000 та проведення прогнозного регресійного моделювання впливу структури залучених коштів на рентабельність роботи банківської установи. Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванні важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку для визначення алгоритму управління залученням ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичних осіб, розкриттю діючої практики залучення коштів в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених коштів в комерційному банку. Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання: - досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів; - досліджено структуру залучених коштів в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”, її динаміку у 2003 – 2007 роках та порівняльні особливості структур залучених коштів в інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ; - розглянуто процес функціонування та управління залученими коштами в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит”; - проведено аналіз діючої практики управління залученими коштами в комерційних банках розвинутих країн світу; - проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури пасивів комерційного банку на рентабельність його роботи; - на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених коштів в ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит” для підвищення рівня рентабельності роботи банку; На вирішення проблеми оптимального управління залученими коштами в комерційних банках спрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: – Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О. , Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р. І.. Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить: - зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку; - звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність опти-мального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максімум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу з можливим максимумом в районі 19-20%, яка потребує додаткового дослідження. Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи ТОВ БАНК “Фінанси та Кредит” за 2000 – 2006 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ 1.1 Джерела формування і фактори впливу на формування зобов’язань банку за коштами клієнтів Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знахо-дяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних. Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені. Метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримка достанього рівня ліквідності. Основними завданнями щодо управління залученими коштами банку є: - дотримання нормативів ліквідності; - дотримання нормативів обов’язкового резервування; - реалізація депозитної політики банку; - підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансового важеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку; - використання підходів до управління зобов’язаннями, які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності; - застосування інструментів управління зобов’язаннями банку, адекватних стану фінансового ринку; - встановлення відповідності обсягів і структури зобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегію інтегрованого управління пасивами і активами банку; - формування собівартості ресурсів на ринку, що забезпечують стабільну доходність активних операцій. Формування зобов’язань банку знаходиться під впливом двох груп факторів: зовнішніх і внутрішніх: 1. До факторів зовнішнього впливу відносяться: а) міжнародні фактори: - кон’юнктура міжнародних фінансових ринків; - доступ банків України до кредитних ресурсів на міжнародних фінансових ринках. б) Фактори внутрішньодержавні: - кон’юнктура ринку кредитних ресурсів; - кон’юнктура фондового ринку; - кон’юнктура ринку нерухомості; - податкове законодавство; - інструментарій НБУ з регулювання депозитних операцій і операцій банків із запозиченням коштів в НБУ та інших банках. 2. До факторів внутрішнього впливу відносяться: - доступ банку до міжнародних фінансових ринків, до коштів міжнародних фінансових організацій; - доступ до національних фінансових ринків; - доступ до коштів НБУ: - участь банку у міжнародних платіжних системах; - участь банку у внутрішньодержавних платіжних системах; - географічне розташування філій банку; - кількісна мережа філій банку; - клієнтська база; - види пасивних операцій, які здійснює банк; - організація розрахункових та касових операцій з клієнтами; - ведення кореспондентських рахунків банку. Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому, якщо для суб ' єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною. Залучені кошти комерційного банку – це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) – кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою. Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на : депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити. До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України. Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучен-ня(запозичення). Cтруктура статей власних, залучених та запозичених коштів в пасивних ресурсах комерційного банку наведена в табл. 1.1 [13]. Таблиця 1.1 ПАСИВИ БАНКА (факторні агрегати)
Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка. Згідно з правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів [11] : - Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори - власники коштів. - Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному бан-ку на умовах, визначених двосторонньою угодою. Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є : - вид та статус вкладника; - валюта вкладу(депозиту); - термін залучення вкладу(депозиту); - особливості поточної суми вкладу(депозиту); - вид депозитної ставки проценту; - особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту); За першою ознакою виділяються : - вклади(депозити) юридичних осіб – резидентів; - вклади(депозити) фізичних осіб – резидентів; - вклади(депозити) юридичних осіб – нерезидентів; - вклади(депозити) фізичних осіб – нерезидентів; - анонімні вклади (в Україні – ліквідовані після 3 років функціону-вання); - депозити на пред'явника; - міжбанківські депозити банків-резидентів; - міжбанківські депозити банків –нерезидентів; За валютою вкладу виділяються : - вклади(депозити) в національній валюті; - вклади(депозити) в вільноконвертованій валюті(ВКВ); - вклади(депозити) в неконвертованій валюті (НКВ); За терміном залучення вклади(депозити) поділяються на: - до запитання; - на визначений строк (строкові – короткострокові (до 1 року з статистичним розподілом по строкам - до 1 місяця, 1-3 місяця, 3-6 місяців, 6-12 місяців) та довгострокові( більше 1 року) ) [11]; - на невизначений строк по умові (ощадні вклади по умові – досягнення визначеного віку, одруження, народження дітей, страховий випадок, тяжке захворювання, смерть та інш.); За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити) розпо-діляються на : - вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу; - вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів; - вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів; За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на : - постійна ставка депозиту без права корегування; - плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом; - плаваюча ставка депозиту , автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі ( інвестиційні вклади АКБ “Аркада” – в одиницях інвестування); За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту) існують наступні схеми : - нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення; - щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення (“складні проценти”); - щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику; - авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада(депозита); - щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання; Депозити до запитання - це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. Депозити на визначений строк - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків. Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерцій-них банків як депозит (вклад) на конкретний строк. Вклади(депозити) до запитання розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта, який відкривається згідно Інструкція НБУ “ Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” [15]. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує 1 місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім (якщо залишок на рахунку є меншим, ніж обумовлено в договорі між клієнтом та банком). Кошти поточних рахунків є найбільш дешевими, тому банки намагаються залучити найбільшу кількість клієнтів , що дає можливість за рахунок разночасовості сплат з поточних рахунків опе-рувати часткою статистичного загального залишку коштів на поточних рахунках як короткочасними кредитними ресурсами (“овернайт”), а другу частку використовувати як обов'язкову норму резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку в НБУ [14]. Одним із видів вкладів до запитання є залишок коштів на прямих кореспондентських рахунках банків – резидентів та банків-нерезидентів, відкритих в комерційному банку згідно Положенню НБУ “ Про відкриття коррахунків банків - резидентів /нерезидентів в іноземній валюті та гривнях в банках України”. Строкові вклади(депозити) – це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після поперед-нього повідомлення банку за встановлений період(як правило не менше 1 місяця по окремій статті депозитного договору). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або видачею готівки через касу банка. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні активних операцій банків. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференцюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Однією формою строкових вкладів , які , як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати. 1.2 Інструментарій і показники ефективності управління залученими коштами банку До депозитів (залучених коштів) банку належать залишки коштів на по-точних, бюджетних і розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вкла-ди фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних ра-хункі в, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іно-земній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). Усі ці джерела коштів поділяються на дві групи: трансакційні та ощадні депозити. Ознакою трансакційних депозитів є право клієнта на пере-каз грошей в іншу банківську установу та використання цього права на регу-лярній основі. Тому трансакційні депозити є найбільш рухливою частиною банківських пасивів. Ощадні депозити не мають цієї ознаки, вони стійкіші як джерела фінансування, але їх залучення коштує банку більше (відсоткова ставка). Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитни-ми зобов'язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залу-ченими коштами. Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурса-ми, але обмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, збері-гає або навіть зменшує депозитні ставки. Обсяги залучення заощаджень у банківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основним інструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депо-зитними зобов'язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депо-зитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку, пов'язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговування депозиту банк най-частіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і водночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку. На рівень депозитної ставки впливає багато чинників, зокрема такі, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, попит на кредити, норми обов'-язкових резервів за зобов'язаннями банку, обов'язкові вимоги НБУ щодо спів-відношення вкладів фізичних осіб і регулятивного капіталу банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів, завищений рівень від-соткових ставок інсайдерам банку, рівень конкуренції, демпінгова політика ок-ремих банків, які тільки виходять на ринок і прагнуть будь-якою ціною завою-вати свою нішу, необгрунтовано підвищуючи депозитні ставки. Під час визначення рівня депозитної ставки менеджменту банку потрібно пам'ятати, що ціна ресурсів трансформується в ціну кредиту, яка, своєю чер-гою, відображається в цінах на товари і послуги, кінцевим споживачем яких залишається населення. Відтак необгрунтоване завищення депозитних ставок має негативні наслідки для всього суспільства. В основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задоволь-нить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк. Отже, на рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники: - реальні темпи економічного зростання в країні; - очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладання коштів; - ризик неповернення коштів, що пов'язується з конкретною банківською установою. В табл.1.1 – 1.2 наведені умови залучення вкладів в 6 банках м.Києва. Таблиця 1.1
Таблиця 1.2
Таблиця 1.3 Таблиця 1.4
За своїм економічним змістом відсоткова ставка – це ринкова ціна (вар-тість) грошей, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платою власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення. Аналіз даних табл.1.1 – 1.6 показує, що на сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується набор управління параметрами поточних та строкових депозитів, наведений в табл.1.7 – 1.9, який доповнює основний ціновий параметр – відсоткову ставку депозиту в залежності від валюти вкладу - строком депозиту, умовами сплати відсотків, мінімальної суми депозиту, умовами права на часткове поповнення та зняття суми вкладу. Таблиця 1.7 Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб [ ]
Таблиця 1.8 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб [ ]
Таблиця 1.9 Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб [ ]
Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого роз-міщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від'ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менед-жмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управ-ління можна застосовувати. До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів з рахунків, відкриття депозитів новона-родженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведен-ня безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят від імені керівництва банку та ін. Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієн-там. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов'язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На прак-тиці ці методи застосовують паралельно. Основним інтегральним показником ефективності процесу управління залученими коштами є чистий процентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залучених коштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплачених процентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сум залучених депозитів. Чистий процентний спред - визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залуче-них коштів. Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів). В таблиці 1.10 наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2006 роках. Як показує, аналіз даних табл.1.10, регулююча політика НБУ на сучасно-му етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ре-сурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 році. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року. Та-ким чином, НБУ у кінці 2006 - на протязі 2007 року мінімізував вплив зовніш-нього страхового інструменту обов’язкового резервування залучених коштів. Таблиця 1.10 Динаміка ставок обов‘язкового резервування залучених коштів комерційними банками з 1998 по 2006 роки
1ЮО — юридичні особи; ФО — фізичні особи РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ ТОВ БАНК “ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ” 2.1 Загальна оцінка потенціалу банку щодо залучення коштів За станом на 1 січня 2007 року ліцензію Національного банку на здійснення банківських операцій в Україні мали 170 банків, у тому числі: 135 банків (79,4 % від загальної кількості діючих банків) - акціонерні товариства (з них: 91 банк (53,5%) - відкриті акціонерні товариства, 44 банки (25,9%) - закриті акціонерні товариства), 35 банків (20,6%) - товариства з обмеженою відповідальністю [81]. |
|
© 2000 |
|