Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

ПОЯСНЮВАЛЬНА

ЗАПИСКА

ДО ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

НА ТЕМУ:

Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Студент групи ЗФК-042 В.Ю. Мороз

Чернігів 2010 р.

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему «Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»: 120 сторінок, 9 рисунків, 13 таблиць, 18 формул, 64 джерел, 5 додатків, 6 листів графічного матеріалу.

В дипломній роботі комплексно проведено оцінку структури та якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Метою роботи стали розробка та пошук практичних рекомендацій щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти кредитної діяльності комерційного банку: економічна сутність, функції, види кредиту; принципи банківського кредитування; кредитний ризик та наведена методика оцінки кредитоспроможності позичальника.

Також викладені правові аспекти діяльності комерційного банку, приведена нормативно-правова база, якою керуються комерційні банки в процесі своєї діяльності.

Друга частина роботи містить загальну фінансово-економічну характеристику діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр. Проведений детальний аналіз структури та якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Як результат, у третьому розділі приведені практичні рекомендації щодо шляхів удосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК, КРЕДИТ, БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ, ПРОЦЕНТНА СТАВКА, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ, КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ, КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ, КРЕДИТНИЙ РИЗИК, ПРОЦЕНТНИЙ РИЗИК, СТУПІНЬ РИЗИКУ, СТРАХОВИЙ РЕЗЕРВ, СТРУКТУРА КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ, ЯКІСТЬ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

1.1 Сутність кредитних операцій та їх роль у діяльності комерційного банку

1.2 Принципи та процес банківського кредитування

1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку

1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників

1.5 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльності комерційного банку

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» 50

2.1 Загальна фінансово-економічна характеристика діяльності банку

2.2 Характеристика кредитного процесу та методики оцінки кредито‑

спроможності позичальників ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

2.3 Аналіз структури кредитного портфеля банку

2.4 Аналіз якості кредитів, наданих фізичним та юридичним особам банку

3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

3.1 Заходи щодо покращення кредитного процесу з точки зору ризиків

3.2 Економічне обґрунтування ефективності запропонованих заходів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТОК А «Розгорнута класифікація видів кредитів»

ДОДАТОК Б «Баланси ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр.».

ДОДАТОК В «Показники наданих кредитів фізичним та юридичним особам ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки»

ДОДАТОК Г «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки»

ДОДАТОК Д «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за видами економічної діяльності 2007-2007 років»

ВСТУП

В умовах формування ринкового середовища, спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на нові механізми господарювання, тому актуальність даної теми є очевидною.

В той же час однією з проблем банківської системи в цілому, є досить високий ризик кредитних операцій. По-перше, теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, по-друге, незадовільний фінансовий стан більшості суб’єктів підприємництва, по-третє, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Аналізуючи ситуацію, яка склалася в банківській сфері, можна зробити висновок, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

З огляду на існуючи проблеми та ситуацію на грошово-кредитному ринку, питання щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності є досить цікавим. Адже, вивчення джерел і форм забезпечення погашення кредитів, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне управління процентним ризиком, формування банком резерву на покриття можливих втрат за позиками, впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність.

Тому з причини складності та багатогранності даної теми, що розглядається, чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Об’єктом дослідження виступає Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Предметом дослідження виступає кредитна діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Метою даної роботи є пошук шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Виходячи з визначеної мети задачами даної дипломної роботи є:

1) розкрити сутність та основні аспекти кредитної діяльності комерційного банку;

2) розкрити поняття кредитного ризику та структури кредитного портфеля;

3) розглянути нормативно-правове забезпечення у сфері кредитування;

4) дати загальну фінансово-економічну характеристику діяльності комерційного банку;

5) провести аналіз структури кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

6) на підставі проведеного аналізу кредитного портфеля та дослідження грошово-кредитного ринку запропонувати шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Методичну та теоретичну основу роботи складають праці українських та зарубіжних науковців (А.М. Мороз, М.І. Савлук, С.Н. Кабушкін, А.О. Мілай, І.М. Парасій-Вергуненко та інші), законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Національного банку України, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, підручники, посібники, інші джерела інформації [1-12,17,27,38-41,64].

Результати даної дипломної роботи можуть бути враховані банківською установою при розробці своєї кредитної політики, а також висвітлений матеріал буде цікавим широкому загалу фахівців у сфері економіки та фінансів.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

1.1 Сутність кредитних операцій та їх роль у діяльності комерційного банку

Банкiвська система сьогоднi – це одна з найважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як і будь-яка діяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами і підзаконними актами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживання монопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції та недобросовісна конкуренція [1].

Законом України «Про банки i банкiвську діяльність» встановлено, що банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [6].

За твердженням Р. Коцовської та В. Ричаківської поняття «кредит» виникло на певному етапі розвитку людського суспільства як явище історичне. Розвиток банкiв та товарного виробництва, обiгу йшли поруч i тiсно переплiтались, тобто взаємовідносини між товаровиробниками і кредитором виникали тоді, коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба, наприклад у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, які вивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасове користування iншим агентам, що потребують додаткового капiталу [37].

Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк операцій, без яких банк не може нормально функцiонувати, такою є кредитна діяльність. В структурі активних операцій банку найбільша питому вагу займає саме кредитна діяльність, тому найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредитні операції – це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу надання (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху яких сприяла ризикова кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). В практичній дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника. Зазвичай, відносини між суб'єктами кредитної угоди мають добровільний характер.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин за твердженням М.І. Савлука виступають переважно гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко. Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним [20].

Специфічний прояв суті кредиту полягає в виконанні таких функцій, як перерозподільчої, емісійної та контрольної.

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), яка в даний момент є вільною. При цьому власник вартості не змінюється, ним залишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживчою вартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість може перерозполятися між окремими суб'єктами господарської діяльності, галузями народного господарства, регіонами країни та між різними країнами.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція. Її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, які дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.

А.М. Мороз також зазначає, що кредиту властива і контрольна функція. Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю [38].

Форма кредиту характеризує зовнішній прояв і організацію кредитних відносин. Зміна його змісту, обумовлена зміною в характері виробничих відносин, призводить до зміни або появи нових форм кредиту.

Форма кредиту визначається за такими ознаками:

-  характером кредитних відносин;

-  складом учасників;

-  рівнем та джерелом виплати процента;

-  речовим проявом кредитної угоди.

Кредитні відносини мають вартісну форму оскільки вони виникають за умов, коли гроші передаються на умовах повернення.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний [38].

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме банки акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами (банками) та суб’єктами кредитування (позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.

Як ствердує О.Я. Стойко, банківський кредит – це основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування, які застосовуються до конкретних економічних умов [60].

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вони становлять собою найбільш цивілізовану форму покриття дефіциту бюджету.

Державний кредит – це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та їх використання на фінансування державних витрат; по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит, при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський.

Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі, розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий вплив з боку банківської сфери при обліку векселів.

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит – це кредит, який дає:

–       можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

–       гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач не має в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

–       безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівкою;

–       допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати. Так В.Д. Лагутін зазначає, що іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів. Покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом [32].

Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу.

Розрізняють оперативний та фінансовий лізинг:

–       оперативний лізинг – це перепоступка майна на термін, який менший терміну повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1 року та середньостроковий від 1 року до 5 – 10 років;

–       фінансовий лізинг – це перепоступка майна на термін повної амортизації.

Лізинговий кредит може бути погашений шляхом повернення кредитору вартості в тій самій натурально-речовій формі, укладення нової лізингової угоди на коротший термін та за пільговими ставками.

Лізинг сприяє прискоренню реалізації продукції виробництва, доведення її до споживача. Для кредитора (лізингової фірми) лізингові операції є джерелом доходів у вигляді орендної плати, коштів, отриманих від продажу орендатору орендуємого майна. Лізингова фірма здійснює посередницькі, технічні, маркетингові, інформаційні, рекламні послуги.

Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит. Міжнародний кредит – це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості. Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні кредитні і фінансові організації.

1.2 Принципи та процес банківського кредитування

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможним підприємствам і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності.

Кредит – це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Метою банкiвського бiзнесу є отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу.

Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть в банка права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть.

Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну.

Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, яка є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банка.

Принцип цільового характеру кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на чітко визначені цілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність із урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденцій розвитку ринку [47].

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати всіх вiдсоткiв за користування.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити надаються на підставі укладання кредитної угоди з кожним позичальником індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок держустанови, за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бути прямий та через посередника. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується надання позик через посередника.

Комерцiйний банк в залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку (додаток А) [20].

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-стійкими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку.

Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо [27].

В свою чергу процес банківського кредитування являє собою сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв’язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді таких етапів:

а) формування портфеля кредитних заявок;

б) проведення переговорів із потенційним клієнтом;

в) прийняття рішення про доцільність надання кредиту та його форму;

г) оформлення кредитної справи;

д) робота з клієнтом після отримання ним позики;

е) повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками.

Також до заявки додається пакет обов’язкових документів, відповідно до вимог банку.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах.

Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.

На третьому етапі банк провадить підготовку до складання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.

Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.

Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавству та на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разі невиконання позичальником кредитного договору.

За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку.

Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.

Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.

На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна довести до нього обов’язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс.

Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.

У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.

При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та _н..) — видача здійснюється в безготівковому порядку.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред’явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід – це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом [24].

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.

На п’ятому етапі банк провадить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи.

Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д.

Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому [64].

1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку

Основою сучасної банківської діяльності є оптимізація параметрів ризиків, що викликає потребу у комплексному підході до створення системи управління ними.

Оптимізація методів та технології управління ризиками в банках стало однією з основних передумов набуття конкурентної переваги, залучення клієнтів та збільшення прибутковості банківського бізнесу [54].

Кредитний ризик - основний вид фінансових ризиків, з яким стикаються банки у процесі свої діяльності. Його поява спричинена, перш за все, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Підвищення інтересу до оцінки кредитного ризику пов'язано зі зростанням обсягів кредитних портфелів банків, зниженням рентабельності в банківській сфері, що спонукає банки приймати на себе високі кредитні ризики. Усе це обумовило актуальність вдосконалення існуючих і впровадження нових методик оцінок та управління кредитним ризиком.

Основними напрямками регулювання кредитного ризику є розробка й реалізація заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ним втрат. Мінімізація кредитного ризику передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на зниження ймовірності настання подій або обставин, що приводять до кредитних збитків, та (або) на зменшення (обмеження) розміру потенційних кредитних збитків.

Банк управляє кредитним ризиком як на рівні окремої позички, так і на рівні кредитного портфеля Банку в цілому.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Результати оцінки кредитоспроможності клієнта лежать в основі ухвалення рішення про надання або не надання кредиту. Виходячи із кредитоспроможності позичальника банк визначає, який розмір ризику він може прийняти на себе. Після надання кредиту працівники кредитного підрозділу повинні перебувати в постійному контакті з позичальником з метою контролю за дотриманням умов кредитування. Контроль за кредитною операцією дозволяє вчасно виявляти зміни у фінансово-правовому стані клієнта й адекватно реагувати на зміну якості наданого кредиту.

Управління кредитним ризиком при кредитуванні проводиться через:

–       зміну умов кредитного договору;

–       через припинення (обмеження) кредитування;

–       встановлення контролю за рухом коштів по рахунках позичальника в банку, договірне списання коштів з рахунків позичальника;

–       встановлення строку погашення кредиту й інше.

Портфельний кредитний ризик - міра (ступінь) ризиковості кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) комерційного банку. Він проявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо).

Управління кредитним ризиком банку складається з наступних етапів:

–       оцінка кредитного ризику;

–       моніторинг кредитного ризику;

–       регулювання кредитного ризику;

–       мінімізація ризику.

В цілому управління кредитним ризиком можна розглядати як сукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановлення оптимального співвідношення доходності та ризику. Метою такої діяльності є створення умов захисту кредитора шляхом встановлення лімітів та диверсифікації строків позик, провадження належної аналітичної діагностики фінансового стану позичальника, яка повинна передбачати аналіз грошових потоків клієнта та комплексний аналіз його кредитоспроможності, вибір оптимальної форми забезпечення кредиту [21].

Кредитний ризик є невід’ємною частиною системи банківських ризиків, яка має спеціальну стратегію зі своїми взаємозв’язками, властивостями, ознаками і відносинами. Управління кредитним ризиком банку – це формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів та методів, за допомогою яких банк виявляє ризики, оцінює їх рівень. Здійснює моніторинг і контролює свої ризикові позиції. Управління кредитним ризиком полягає у проведенні дій, спрямованих на підтримання такого рівня ризику, який відповідає поставленим цілям банку.

Система управління кредитним ризиком повинна відповідати певним вимогам. Серед них:

–       Цілісність. Система управління повинна бути цілісною, оскільки порушення цілісності може призвести до зміни зв’язків між частинами системи та механізму її функціонування.

–       Стійкість. Система управління повинна зберігати свої властивості при дії зовнішніх та внутрішніх чинників.

–       Цілеспрямованість. Цілеспрямованість передбачає розробку цілей та завдань, шляхи їх досягнення.

–       Гнучкість. Гнучкість означає здатність та готовність до змін в результаті виникнення нових завдань.

–       Одноманітність. Одноманітність передбачає підпорядкованість всіх елементів принципам побудови та функціонування.

–       Оперативність. Система повинна бути оперативною для того, щоб за період прийняття та виконання рішень не настали зміни, при яких реалізація прийнятих рішень недоцільна.

–       Надійність. Система повинна функціонувати постійно і безперебійно.

–       Оптимальність. Оптимальність системи управління характеризується встановленням між її елементами раціональних зв’язків на всіх рівнях.

–       Економічність. Економічність передбачає отримання необхідного результату при мінімальних затратах [23,26,55].

Система управління кредитним ризиком не лише дозволяє банкам забезпечувати свою прибутковість та ефективність кредитних операцій, а й сприяє виконанню банківським кредитом його ролі у сфері грошового обігу. Видані і неповернені в зазначений термін кредити збільшують грошову масу в країні, сприяють інфляційним процесам.

Система управління кредитним ризиком включає об’єкт, суб’єкти, інструменти та підсистеми забезпечення (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 – Система управління кредитним ризиком

Кредитний ризик є основним об’єктом управління для банків. При цьому всі види кредитного ризику мають окремий механізм управління.

Організаційне забезпечення управління кредитним ризиком банку починається із загальних зборів акціонерів (учасників), які визначають загальну стратегію розвитку банку та відповідну стратегію щодо управління ризиками. Спостережна рада здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень. Реалізація розробленої політики проводиться правлінням банку, якев свою чергу розподіляє окремі завдання відповідним департаментам та відділам банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має особливості, що визначаюься розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.

Банки повинні використовувати різноманітні форми організації контролю, методи звірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності та клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації. Однак існують загальні принципи та правила, яких повинен дотримуватись менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.

Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному департаменті банку функцію кредитного аналізу доцільно відокремити від процесу надання та оформлення кредитної угоди. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та зменшенню кредитних ризиків.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що головним завданням управління кредитними ризиками є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи заходів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.

Найважливішим питанням для банку є оцінка й регулювання ризикованості кредитного портфеля, як одного з основних напрямків ефективного управління кредитною діяльністю банку, а головна мета процесу управління кредитним портфелем - забезпечення максимальної прибутковості при визначеному рівні ризику [31].

1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників

З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників стикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник, який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату її проведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі [49].

Взагалі кредитоспроможність являє собою спроможність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, генерованими позичальниками у ході звичайної діяльності [35, 49].

Кожен чинник повинен бути визначений конкретним показником, що досить важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу морального обличчя і репутації позичальника. Відповідні висновки щодо цієї оціню не можуть бути беззаперечними [42].

Отже, отримати єдину оцінку кредитоспроможності позичальника завдяки узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.

Як відзначає О.Я Стойко, комерційні банки України, здійснюючи оцінку кредитоспроможності, керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ [60].

Основні вимоги до кредитоспроможності позичальника визначені «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279 (редакція вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206-08) [12].

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Для формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банки повинні на основі проведеного фінансового аналізу класифікувати позичальників за класами ризику.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Зазначені в цьому Положенні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо [33].

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні показники його діяльності:

–       платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

–       фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

–       обсяг реалізації;

–       обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

–       склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

–       собівартість продукції (у динаміці);

–       прибутки та збитки (у динаміці);

–       рентабельність (у динаміці);

–       кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Згідно Постанови НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» N 279 від 06.07.2000 р. (редакція вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206‑08) банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності [12].

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

1)                Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп,                                                                               (1.1)

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

2)                Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зп,                                                                               (1.2)

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

3)                Коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5