Аналіз діяльності комерційного банку

Робочі активи включають кошти на коррахунках, в касі, вкладені в майно, розміщенні в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші активи, що дають доход банку.

При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам’ятати, що надто високі значення їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі свідчать про погіршення надійності банку.

1.5. Аналіз ліквідності комерційного банку в ПМР

Значення, мета, завдання і інформаційні джерела аналізу ліквідності банку

Успіх роботи комерційного банку гарантують три взаємозалежних фактори:
1. Висока доходність (прибутковість) банківської справи, що створює можливість виплати дивідендів акціонерам банка, збільшення його капіталу, створення необхідних страхових резервів, фонд розвитку т.і.
2. Ліквідність, тобто можливість швидкого перетворення його активів в платіжні засоби для своєчасного повернення своїх боргових обов’язків.
3. Платоспроможність , тобто здатність в необхідні строки і в повному обсязі відповідати по своїм зобов’язанням перед кредиторами.

“Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність перетворити фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою вчасного виконання зобов’язань перед вкладниками.” [ 15, с.49 ].

Банківська ліквідність залежить від структури та стабільності депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового обігу, можливість запозичення коштів в ЦБ, регулятивні обмеження в країні тощо.

Ліквідність комерційного банку - це здатність банку вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел. Однією з центральних завдань управління комерційним банком є підтримка оптимального співвідношення між ліквідністю банку і його прибутковістю, прибутковістю його операцій. Вимоги підтримки ліквідності вступають у протиріччя з задачею максимізації доходу на одиницю активів; тому так важливо оптимальне сполучення надійності дій разом із забезпеченням прибутковості від операцій.

З обліком цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнята розуміти як «запас» чи як «потік». При цьому ліквідність як
«запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні грошові кошти у вигляді заощаджень, і тими, хто в них бідує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, зв'язаної з залученням коштів і їхнім розміщенням в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і надходжень наявних коштів за певний період, банку потрібні кошти в їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком утрат чи узагалі без нього.

Таким чином, ліквідність комерційного банку – це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів чи швидко перетворювати їх у такі.

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових нестатків: укладання вигідних угод по кредиту чи інвестуванню; на компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, заповнення коштів при несподіваному вилученні внесків і т.д.

Велике, а часом і вирішальне значення в управлінні фінансами грає швидкість проходження коштів між різними банківськими службами і філіями.
Наявність надійної системи, що дозволяє здійснювати взаємозалік таких коштів, підвищує швидкість, зменшує об'єми перекладних коштів, сприяє оптимізації внутрібанківських потоків коштів - а виходить, збільшує ліквідність банку.

Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу.
Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансі є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою ліквідності банку.

Поняття ліквідності пов’язується з активами банку. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартості перетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкості перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи.

1. Високоліквідні активи – активи, які знаходяться в готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це – готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державі цінні папери.

2. Ліквідні активи – активи, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

3. Низьколіквідні активи – прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних причин:
> Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;
> Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;
> Настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;
> Настання термінів платежів до бюджету;
> Виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:
> Настання строків погашення наданих банком кредитів;
> Продаж активів;
> Доходи від надання недепозитних банківських послуг;
> Залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;
> Запозичення коштів на грошовому ринку.

Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи.
Величину яких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в ліквідну форму (готівкові чи безготівкові кошти) може відбуватися автоматично з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за користування кредитом, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точно передбачити та спланувати.

До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залучення депозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.

Через високу вартість внутрішніх джерел та значну ризикованість зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів на практиці більшість банків зупиняють свій вибір на компромісному варіанті. В такому разі частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок внутрішніх джерел, а решта – за допомогою проведення операцій запозичення коштів на ринку
(зовнішніх джерел).

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і – що найбезпечніше для банку – до втрати депозитів.

Надмірна ліквідність породжує дилему “ліквідність – прибутковість”, адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю використаних можливостей для отримання прибутку.

Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку.
Недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка серйозних фінансових труднощів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення нормативів ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (нормативу), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні активи – непрацюючі та низькодоходні.

Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Перед банком постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.

Завдання аналізу ліквідності банку:
> Визначення фактичної ліквідності;
> Оцінювання відповідності фактичних значень нормативам ЦБ;
> Виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників ліквідності від нормативних вимог;
> Аналіз стабільності ресурсної бази банку;
> Прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;
> Порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел поповнення ліквідних коштів;
> Аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;
> Інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій.

Для клієнтів та партнерів банку сигналами, що свідчать про зниження його ліквідності, може бути відмова надати потенційно вигідний кредит, великі обсяги й висока частота запозичень на міжбанківському ринку та в центральному банку, продаж високоліквідних цінних паперів, продаж активів зі збитками для банку.

Основним джерелом аналізу ліквідності є щоденний та місячний баланс банку. За даними балансу ЦБ щодня контролює виконання обов’язкових нормативів ліквідності.

Оскільки ліквідність залежить від якості активів, структури пасивів, достатності капіталу, фінансового стану позичальників, то в процесі аналізу використовуються досить різноманітні інформаційні джерела. В цілому інформаційна база складається з :
1) внутрішньобанківська інформація – звітність про депозитну діяльності банку, звітність про стан кредитного портфелю банку, звітність про портфель цінних паперів, про формування резервів на покриття ризиків за активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені, пролонговані та реструктуризовані кредити. Минула інформація про повернення кредитів позичальника, дані про рух коштів за рахунками клієнтів тощо;
2) інформації, одержаної безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку, та офіційних повідомлень – фінансові звіти позичальників та емітентів цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття, реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження про зняття коштів з клієнтських рахунків і тощо;
3) зовнішніх джерел – рейтингів, статистичних збірників, повідомлень інформаційних агенцій чи засобів масової інформації тощо.

Комплексний аналіз всіх інформаційних джерел дозволить банку не лише аналізувати наявність ліквідних коштів, але й найбільш об’єктивно і точно прогнозувати потребу в ліквідних коштах на перспективу.

Аналіз коефіцієнтів ліквідності

Першим етапом аналізу ліквідності банку є виявлення того. Наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, установлених Центральним банком, в даному випадку ПРБ (Придністровським Республіканським банком). Це дозволяє здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дозволяє не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дозволяє виявити кількісний зв’язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. В такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків в загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу.

Встановлені слідуючи нормативи ліквідності:
> норматив миттєвої ліквідності;
> норматив загальної ліквідності;
> норматив співвідношення високоліквідних та робочих активів.

Згідно з Інструкцією ПРБ від 26.06.2002р. №1 “ Про порядок регулювання діяльності банків та кредитних установ”, з метою контролю стану ліквідності банку встановлюються нормативи ліквідності (миттєвої, поточної, довгострокової ліквідності – директивні, загальної ліквідності – оціночний)
[ 3, с.12 ].

Норматив миттєвої ліквідності (Н2.1.) визначається як відношення суми високоліквідних активів банку до суми зобов’язань по рахункам до запитання:

Н2.1.= ЛАм / ОВм х100%, де

ЛАм – високоліквідні активи, які розраховуються як сума залишків на рахунках : 1011, 1012, 1013, 1014, 1015, 1016, 1017, 1021, 1022,
1023(врозрахунок приймається 70% коштів, які знаходяться на балансовому рахунку), 1024, 1026, 1812 ( в розрахунок включається тільки філіями – банків нерезидентів).

Високоліквідні активи зменьшуються на грошові засоби, які знаходяться на рахунках:
- 1021, 1022, 1023, 1024 в частці сум, на які накладений арест;
- 1022, 1023, 1024 в неплатоспроможних банках;
- 1021 на суму незнижаємого щалишку по рахунку, у відповідності з укладеним договором;
- 2091 в частці засобів, зписаних з рахунків клієнтів, но не проведених по коррахунку банку.

ОВм – зобов’язання до запитання: 2021, 2022, 2027, 2091, 2092,
2093, (2094-1094) (в розрахунок приймається сума засобів по рахунку 2094, зменшена на суму засобів рахунка 1094 в частці засобів заліку взаємних вимог між підприємствами та організаціями), 2096, (2170-1180) ( в розрахунок приймається тільки позитивна сума), 2181, 2182, 2183, 2186,
2187, 2188, 2189, 2191, 2192, 2199, 2211, 2212, 2213, 2214, 2215, 2216,
2217, 2218, 2219, 2221, 2222, 2223, 2224, 2225, 2228, 2229, 2231 ( береться в розхрахунок в частці коштів до запитання), 2232 (суми в частці ощадних сертифікатів не погашених в строк), 2311, 2391, 2392, 2393, (2651, 2652,
2653, 2655, 2656, 2657, 2658, 2659, 2661, 2666) (в розрахунок беруться тільки засоби до запитання), 2665 ( в розрахунок приймаються дивіденди, які належить виплатити акціонерам, якщо рішення про віплату дивідендів затверджено зборами акціонерів банку), часть 6014 ( в розрахунок береться
50% вимог по викупу цінних паперів по зворотній частці операцій РЕПО), 2812
( філіями банків-нерезидентів), (2101, 2102, 2103, 2105, 2231, 2241, 2242,
2243, 2244, 2245, 2246, 2251, 2252, 2253, 2254, 2255, 2261, 2262, 2263,
2264, 2271, 2272, 2273, 2274) ( в розрахунок беруться суми, по яким вимоги наступили, але клієнтами банків ще не запитані), 2756, 2777.

Мінімально припустиме значення норматива Н2.1. встановлений в розмірі
20%.

Норматив поточної ліквідності банку (Н2.2.) визначається як відношення суми ліквідних активів банку до суми зобов’язань банку по рахункам до запитання та настрок до 30 днів:

Н2.2. = ЛАт / ОВт х 100%, де

ЛАт – ліквідні активи, які розраховуються як сума високоліквідних активів та залишків на рахунках: 1202, 1203, 1204, (1212, 1213, 1214),
1301, 1302, 1303, 1304, 1305, 1306, 1307, 1308, (1311, 1312, 1313, 1314,
1315, 1316, 1317, 1318, 1319, 1331, 1332, 1333, 1334, 1335, 1336, 1337,
1338, 1339, 1351, 1352, 1353, 1354, 1355, 1356, 1357, 1358, 1359, 1371,
1372, 1373, 1374, 1375, 1376, 1377, 1378, 1379, 1431, 1432, 1433, 1434,
1435, 1436), (1101, 1102, 1104).

ОВт – зобов’язання до запитання та на строк до 30 днів: 2021, 2022,
2027, 2091, 2092, 2093, (2094-1094), 2096, 2101, (2170-1180), 218, 2182,
2183, 2186, 2187, 2188, 2189, 2191, 2192, 2199, 2211, 2212, 2213, 2214,
2215, 2216, 2217, 2218, 2219, 2221, 2222, 2223, 2224, 2225, 2228, 2229,
2231, 2232, 2241, 2242, 2243, 2244, 2245, 2246, 2311, 2312, 2313, 2314,
2315, 2391, 2392, 2393, 2651, 2652, 2653, 2655, 2656, 2657, 2658, 2659,
2661, 2665, 2666, 2801, 2812, 100% (2102, 2103, 2104, 2105, 2251, 2252,
2253, 2254, 2255, 2261, 2262, 2263, 2264, 2271, 2272, 2273, 2274, 2332,
2333, 2334, 2352, 2353, 2354, 2372, 2373, 2374, 2481, 2482), 10% (2102,
2103, 2104, 2105, 2251, 2252, 2253, 2254, 2255, 2261, 2262, 2263, 2264,
2271, 2272, 2273, 2274, 2332, 2333, 2334, 2352, 2353, 2354, 2372, 2373,
2374), (2740, 2750), (2770, 2780), 6341, 6351, 6353.

Сума зобов’язань до запитання та на строк до 30 днів (ОВт) зменшується на суми які підлягяють виплаті більш ніж через 30 днів, частина рахунків:
2651, 2652, 2653, 2655, 2656, 2657, 2658, 2659.

Мінімально припутсиме значення норматива Н2.2. встановлено в розмірі
50%.

Норматив довгострокової ліквідності (Н2.3.) визначається як відношення всієї заборгованості банку більше року до власного капіталу банку, а також зобов’язаннями банку по депозитним рахункам, отриманним кредитам та іншим борговим зобов’язанням строком погашення більше року:

Н2.3. = (Крд / К+ОД) х 100%, де

Крд – кредити, видані банком. Розміщенні депозити із залишившимся строком погашення більше року, враховуючи відсоткові та безвідсоткові: частина рахунків 1351, 1352, 1353, 1354, 1355, 1356, 1357, 1358, 1359,
1371, 1372, 1373, 1374, 1375, 1376, 1377, 1378, 1379, (1391, 1392, 1393,
1394, 1395, 1396, 1397, 1398, 1399, 1437, 1411, 1412, 1413, 1414, 1415,
1416, 1417, 1418, 1419), 1431, 1432, 1434, 1435, 1436, 1438, 1802, 1803.

ОД – зобов’язання банку по кредитам та депозитам,отриманім банком, а також по випущеним в обіг цінним паперам банка строком погашення більше року: часть рахунків 2103, 2104, (2231, 2232), 2261, 2263, 2264, 2271,
2272, 2273, 2274, 2352, 2353, 2354, 2372, 2373, 2374, 2802, 2803.

Максимально припустиме значення норматива Н2.3. встановлено в розмірі
120%.

Норматив загальної ліквідності (Н2) визначають як відсоткове співвідношення ліквідних активів та сумарних активів банку:

Н2 = ( ЛАт / (А-Ро) ) х100%, де

А – загальна сума всіх активів по балансу банку, за мінісом залишків на рахунках: 1666, 3091, 1701, 1702, 1703, 1711, 1712, 1713, 1714, 1715,
1716, 1717, 1718, 1719, 1721, 1722, 1723, 1724, 1725, 1726, 1727, 1728,
1741, 1742, 1743, 1744, 1745, 1746, 1747, 1748, 1749, 1751, 1752, 1753,
1754, 1755, 1756, 1757, 1758, 1759, 1771, 1772, 1773, 1774, 1775, 1776,
1777, 1778, 1779, 1781, 1782, 1783, 1784, 1785, 1786, 1787, 1788, 1789,
1811, 1812, 1802, 1803, контр-рахунок 3054, контр-рахунок 3055, 1642, 1643,
1644, 1645, 1646, 1647, 1648, 1649, 1621, рахунки Класу V.

Ро – обов’язкові резерви банку рахунок 1501 та частина рахунку 1021 в частці засобів незнижаємого залишку фонду страхування банківських вкладів
(депозитів) громодян банками (кредитними установами) ПМР.

Рекомендуєме мінімально припустиме значення Н2 – 20%.

Аналіз банківської ліквідності за методом коефіцієнтів є традиційним підходом до оцінювання рівня забезпеченості банку ліквідним коштам. У процесі аналізу можуть додатково використовуватися й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинників, які на неї впливають. Це:
1. Коефіцієнт співвідношення активів і зобов’язань банку з однаковими строками погашення. Здебільшого цей коефіцієнт аналізують в діапазонах до 1 місяця (поточна ліквідність) та до 3 місяців (короткострокова ліквідність). Якщо обчислення значення близькі до одиниці, то це означає, що банк дотримується принципу відповідності між строками залучення пасивів та розміщення активів.
2. Коефіцієнт довгостроковості (ресурсної) ліквідності обчислюється як співвідношення довгострокових вкладень і довгострокових зобов’язань.

Оскільки банки часто трансформують короткострокові зобов’язання в довгострокові активи (які є найбільш дохідними, ніж короткострокові), то значення цього коефіцієнта часто перевищує одиницю. Вище значення означає і вищий ризик. Прийнятим вважається значення коефіцієнта 120%.
3. Коефіцієнт співвідношення ліквідних та загальних активів. В стабільних економіках значення цього показника становить 20-30%.
4. Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів визначається як відношення всіх активів з нормальним ризиком (включаючи позики, авізо, дисконти) до основних депозитів. Прийнятим вважається рівень 70-80%, який вказує на помірне співвідношення між ліквідністю та дохідністю.
5. Коефіцієнт відношення таких активів як готівка в касі і прирівняні до неї кошти та сальдо міжбанківських позик, - наданих і одержаних.
6. Коефіцієнт ліквідних цінних паперів – це відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів.
7. Показник структурного співвідношення вкладів обчислюється як відношення коштів до запитання до строків депозитів та характеризує рівень стабільності ресурсів банку.
8. Норматив платоспроможності банку (Н3) обчислюється як співвідношення власного капіталу банку та активів, зважених за ризиком.
9. Показник співвідношення резерву на покриття кредитних ризиків банку та обсягу кредитного портфеля, який характеризує якість активів банку.

Коефіцієнти, які характеризують ліквідність, аналізують в динаміці, що дозволяє виявити загальні тенденції в зміні ліквідності банківської системи та окремого банку. З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти співставляють з нормативними значеннями.

Аналіз показників ліквідності є найпростішим підходом до оцінки ліквідності банку. Недоліком коефіцієнту аналізу є статистична оцінка ліквідності, що не дає змоги врахувати динамічну природу ліквідністі.
Недолік методу полягає в тому, що за такого підходу до визначення рівня ліквідності банк має підтримувати великі обсяги активів у ліквідній формі, що негативно позначається на доходах. З розвитком та розширенням фінансових ринків у банків з’являються ширші можливості щодо прогнозування та підтримання ліквідності. Метод показників дозволяє виявити тенденції зміни ліквідності та часто використовується у процесі порівняльного аналізу поряд з іншими прийомами.

1.6.Аналiз доходiв i витрат в банках ПМР

Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу доходів і витрат банку

Аналіз доходів і витрат комерційного банку здійснюється з метою визначення напрямків та можливостей збільшення його прибутку та підвищення рентабельності на основі ефективного управління доходами і витратами. Отже, значення аналізу доходів та витрат полягає у тому, що він с необхідною умовою ефективного управління фінансовою діяльністю і може розглядатися як допоміжна функція системи управління доходами, витратами і прибутком комерційного банку.

Завдання аналізу доходів та витрат визначаються його метою і місцем у системі управління діяльністю банку. Основними завданнями аналізу доходів і витрат комерційного банку є:
V оцінка виконання плану доходів;
V аналіз структури доходів;
V аналіз динаміки доходів в цілому, за складом та структурою;
V оцінка впливу факторів на формування доходів в цілому та за видами доходів;
V аналіз доходності активів банку;
V визначення тенденцій зміни абсолютного обсягу, структури та рівня доходів за тривалий період;
V оцінка виконання кошторису витрат;
V аналіз структури витрат;
V аналіз динаміки витрат в цілому, за складом та структурою;
V оцінка впливу факторів на утворення витрат в цілому та за видами витрат;
V аналіз рівня витрат комерційного банку;
V визначення тенденцій зміни абсолютного обсягу, структури і рівня витрат за тривалий період;
V оцінка співвідношення доходів та витрат комерційного банку і визначення прибутку (збитку) комерційного банку до оподаткування.

Інформаційне забезпечення аналізу доходів і витрат формується відповідно до завдань, які належить вирішити. Побудова інформаційної бази аналізу доходів і витрат грунтується на класифікації економічної інформації за джерелами її утворення.

Правова інформація міститься у законах ПМР, які регламентують діяльність банківської системи (наприклад, Закон ПМР "Про банки і банківську діяльність"), а також у законах, що визначають загальні правові засади регулювання діяльності суб'єктів економічних відносин ПМР
(наприклад, Закон ПМР "Про оподаткування прибутку підприємств").

Нормативно-довідкова інформація міститься у збірках галузевих, відомчих, міжгалузевих нормативів, прейскурантах, каталогах, проспектах.
Джерелами нормативно-правової інформації є також різноманітні рекомендації щодо організації і методики фінансового аналізу діяльності банків.
Характерною рисою нормативно-довідкової інформації є її необов'язковий для застосування характер. Не зважаючи на це, у фінансовому аналізі доходів і витрат нормативно-довідкова інформація відіграє важливу роль: за її допомогою аналітик визначає оптимальний шлях вирішення завдань аналізу.

Фінансовий план комерційного банку є джерелом планової інформації щодо очікуваних доходів і витрат звітного періоду. Ця інформація застосовується як база порівняння фактичних показників з їх плановими значеннями для оцінки виконання плану доходів і витрат в цілому, за складом і структурою, а також при проведенні факторного аналізу доходів та витрат.

Основними джерелами облікової фактографічної інформації, яка характеризує доходи і витрати за певний період, є дані бухгалтерського та статистичного обліку та звітності.

Облікова бухгалтерська інформація отримується методами суцільного безперервного спостереження, обов'язкового документування та систематизації на відповідних рахунках. На основі облікової інформації складаються форми бухгалтерської (фінансової) звітності. Доходи, витрати і прибуток банку відображаються у Звіті про прибутки та збитки, який є складовою фінансового звіту комерційного банку.

За даними статистичного обліку складаються відповідні форми статистичної звітності. У фінансовому аналізі доходів і витрат інформація, джерелом якої є статистичний облік, застосовується поряд з інформацією, що надходить з бухгалтерського обліку. Статистична інформація застосовується для дослідження окремих фінансово-господарських ситуацій, наслідком яких є суттєві відхилення отриманих доходів або здійснених витрат від очікуваних значень.

Інформаційна система управління доходами і витратами банка поєднує всі види економічної інформації, незалежно від джерела її утворення.

Методичні основи аналізу доходів, витрат і прибутковості комерційного банку

Аналіз доходів, витрат і прибутковості дає можливість вивчення результатів діяльності комерційного банку, а отже, і оцінки ефективності його як комерційного підприємства.

Метою аналізу банківської діяльності з погляду її фінансових результатів є виявлення резервів росту прибутковості банку і на цій основі формулювання рекомендацій керівництву банку по проведенню відповідної політики в області пасивних і активних операцій.

При аналізі доходів банку, на початку необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриману їм за визначений період, із поділом її на види прибутків, що надійшли від проведення різних видів банківських операцій. Це дозволяє визначити пріоритетні види діяльності банку виходячи з питомої ваги визначених статей доходів у їхній загальній сумі.

Валові доходи прийнято розділяти на процентні та непроцентні. До процентних доходів банку відносяться: відсотки отримані по позичках, виданим клієнтам (підприємствам); відсотки отримані по споживчих позичках; відсотки отримані по міжбанківських кредитах і депозитам; доходи по залишках на кореспондентських рахунках; доходи від цінних паперів (процентні).

До непроцентних доходів банку відносяться: доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах, доходи від участі в спільній діяльності підприємств і організацій і т.д.); доходи від валютних організацій; доходи від отриманих комісій і штрафів; інші доходи.

При аналізі банківських доходів визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може дорівнюватися з попередніми періодами, у тому числі і по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить про його нормальну роботу і про кваліфіковане керування активними операціями банку.

Після проведення аналізу структурних доходів по укрупнених статтях варто більш детально вивчити структуру прибутків, що формують укрупнену статтю, що займає невелика питома вага в загальному об’ємі доходів. При аналізі процентних прибутків банку використовуються також відносні показники, що дозволяють оцінити середній рівень прибутковості позичкових операцій у цілому і кожній групі позичок окремо. Такими показниками є:
1. відношення валових процентних доходів до середніх залишків по всіх позичкових рахунках;
2. відношення отриманих відсотків по короткострокових позичках до середніх залишків по короткострокових позичках;
3. відношення отриманих відсотків по довгострокових позичках до середніх залишків по довгострокових позичках;
4. відношення отриманих відсотків по окремих групах позичок до середніх залишків по досліджуваній групі і т.д.

Динаміка цих показників дає можливість оцінити за рахунок яких позичкових операцій виросли процентні доходи. Аналіз непроцентних доходів дозволяє визначити, на скільки ефективно банк використовує некредитні джерела одержання доходів. При цьому їх аналізують по видах операцій і в динаміці. Важливим за значенням джерелом доходів комерційного банку є доходи, отримані від операцій із цінними паперами. Розмір доходів даного виду залежить від розміру і структури портфеля інвестицій і прибутковості різних видів цінних паперів. Доходи від валютних операцій банку також у значній мірі впливають на його прибуток. Для аналізу прибутковості валютних операцій необхідно установити об’єм угод кожного виду, суму доходів і витрат по ним. Дохід банку від валютних операцій визначається як співвідношення сумарного доходу по даному виду угод за даний період до загального об’єму угод.

До інших доходів відносяться комісійні. Щоб відшкодувати витрати, пов’язані з обслуговуванням рахунків клієнтів, більшість банків стягує плату. Комісійні можуть нараховуватися у відсотках від суми кожної операції або у твердій сумі, що сплачується періодично. При аналізі доходної частини важливо виявити яку питому вагу в ній займають операційні доходи. Їхня частка повинна прагнути до 100%, темп приросту бути рівномірним. При зменшенні приросту цих доходів загальне збільшення останніх може бути забезпечене за рахунок інших видів доходів банку.

Аналіз витрат здійснюється по тієї ж схемі, що й аналіз його доходів.
Валові витрати можна розділити на процентні та непроцентні.

Процентні витрати включають: відсотки сплачені по депозитах підприємств; відсотки сплачені по депозитах населення; відсотки сплачені по міжбанківських кредитах і депозитам; відсотки сплачені по залишках на розрахункових рахунках клієнтів.

Непроцентні витрати включають: комісійні (по послугах і кореспондентським відношенням); витрати по операціях із цінними паперами; витрати по операціях на валютному ринку; заробітна плата й інші витрати (нарахування на фонд оплати праці, премії і т.д.); інші операційні й адміністративні витрати (оренда й утримання помешкань, різні податки, витрати на рекламу, охорону і т.д.)

Витрати банку на утримання і експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять відносно постійний характер.
Їхня питома вага в загальній сумі витрат банків, як правило, дуже значна.
Зріст операційних витрат не тільки відбиває несприятливий стан кон’єктури ринку, на якому банки залучають ресурси, але і може свідчити про погіршення керування активно-пасивними операціями.

У ході виконання аналізу витрат банку необхідно не тільки проаналізувати в динаміці абсолютні і відносні розміри витрат ( у цілому і по групах витрат), але і виділити основні причини, що вплинули на їхній рівень із тим, щоб прийняти необхідні управлінські рішення, які б дозволили знизити витрати банку, що, у свою чергу, буде сприяти поліпшенню структури ресурсної бази, тобто збільшенню частки розрахункових рахунків і інших депозитних рахунків клієнтів і скороченню частки дорогих депозитних інструментів (наприклад, міжбанківських кредитів), і оптимальному скороченню непроцентних витрат.

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку.
Кількісний і якісний аналіз прибутковості робиться з метою з’ясування фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за визначений період часу.

Одним із підходів до оцінки рівня прибутковості банка є виявлення сформованої тенденції зростання прибутку банку. Така форма аналізу прибутку можлива на основі даних за декілька років. Позитивна оцінка рівня прибутковості дається в тому випадку, якщо склалася тенденція її росту в основному за рахунок процентної маржі і непроцентних прибутків. Негативний висновок про прибутковість банку може бути зроблений, якщо позитивні тенденції зростання прибутку пов’язані в основному з прибутками від операцій на ринку цінних паперів, із непередбаченими прибутками, а також із відстрочками по сплаті податків.

Різниця між доходами і витратами комерційного банку складає його валовий прибуток (валовий дохід). Показник валового прибутку (без обліку сплати податків і розподілу залишкового прибутку) дає характеристику ефективності діяльності комерційного банку.

Загальний аналіз доходу банку передбачає попереднє його групування за джерелами утворення. Згідно з класифікацією, запропонованою НБУ для складання Звіту про прибутки та збитки, доход банку поділяється на операційний доход і неопераційний доход.

Операційний доход включає процентний доход, комісійний доход, доход від торговельних операцій, інші банківські та небанківські операційні доходи.

Процентний доход складається з доходів за коштами, розміщеними в інших банках, кредитами суб'єктам господарської діяльності і фізичним особам, іншими кредитами та доходу за цінними паперами, одержаному у вигляді відсотків.

Комісійний доход утворюється внаслідок розрахунково-касового та кредитного обслуговування банків і інших клієнтів як результат операцій на фондовому та валютному ринках, які не спричиняють отримання доходу і стосуються, перш за все, купівлі-продажу цінних паперів та іноземної валюти за дорученням інших банків або клієнтів.

Доход від торговельних операцій є наслідком торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банка і не е виконанням доручень клієнтів.

До інших банківських операційних доходів належіть дивідендний доход, доход від оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями.

Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями тощо.

Окремо розглядаються доходи банку від зменшення резервів за заборгованістю.

Ці доходи утворюються за умов зменшення обсягів продуктивних активів та зобов'язань банку або внаслідок зміни структури активів. Зменшення абсолютного розміру продуктивних активів призводить до скорочення активних операцій банку і потенційного зменшення доходу від цих операцій. Зниження обсягу зобов'язань, за рахунок яких формується значна частка активів, також спричиняє імовірне скорочення числа активних операцій банку та зменшення доходу від них. Тобто, отримання доходу з цього джерела може стати причиною зменшення інших видів операційного доходу. Що стосується зміни структури активів, то утворенню доходів від зменшення резервів сприяє зниження частки ризикових актів. За певних умов, це - позитивне явище, але треба пам'ятати, що між ризиком і доходом існує прямий зв'язок. Це означає, що імовірність зниження доходності активів банку внаслідок зменшення їх ризикованості буде досить високою.

До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій) та інші непередбачені доходи.

Загальний аналіз доходів банку грунтується на використанні методик вертикального та горизонтального економічного аналізу, які дозволяють оцінити структуру об'єкта аналізу (у даному випадку - доходу банку) та визначити динаміку доходу в цілому і за кожною його складовою.

Система показників, які використовуються в загальному аналізі доходу, включає абсолютні вартісні показники, що характеризують обсяг доходу в цілому та за його складовими; відносні показники структури, якими визначається питома вага кожної складової доходу; абсолютні та відносні показники динаміки, які дозволяють оцінити зміну доходу банку: його загального обсягу, за складом та структурою.

Аналіз даних, що характеризують динаміку доходу, дозволяє дати управлінню доходами в цілому позитивну оцінку.

Збільшення доходу від торговельних операцій з цінними паперами та іноземною валютою є наслідком діяльності банку на фондовому ринку та ринку валютних ресурсів. Беручи до уваги, що брокерська діяльність не є вирішальною для комерційного банку, деяке зменшення питомої ваги доходів від її здійснення не може кардинально змінити загалом позитивну оцінку динаміки доходів.

Коливання питомої ваги іншого доходу пов'язане з конкретною фінансово- господарською ситуацією, яка виникла у процесі діяльності банку. Продаж основних засобів або надходження штрафів не можуть бути стабільними джерелами отримання доходу, тому їх значення у формуванні доходу є другорядним, а оцінка здійснюється за кожним фактом отримання іншого доходу окремо.

Оскільки комерційний банк протягом досліджуваного періоду збільшував обсяги діяльності, що супроводжувалось зростанням зобов'язань, доходів, які утворюються внаслідок зменшення резервів за заборгованістю.

Без здійснення відповідних витрат неможлива діяльність, навіть існування комерційного банку. Але на відміну від доходів, збільшення яких потенційно збільшує прибуток, вплив на прибуток витрат носить зворотній характер. Тому метою аналізу витрат є їх мінімізація на основі ефективного використання ресурсів комерційного банку.

Аналіз витрат здійснюється за двома напрямками: загальний аналіз витрат банку та факторний аналіз витрат банку.

В основі загального аналізу витрат лежить їх групування за однією або кількома класифікаційними аналіз витрат ознаками. При цьому, бажано обрати таку систему групування, яка дозволила б виділити в окремі групи найбільш суттєві витрати банку. Згідно з класифікацією, запропонованою для складання Звіту про прибутки та збитки, витрати банку поділяються на наступні групи:

> процентні витрати;

> комісійні витрати;

> адміністративні витрати;

> витрати на персонал;

> витрати на безнадійні та сумнівні борги;

> непередбачені витрати.

Загальна оцінка динаміки витрат має здійснюватись у порівнянні зі зміною доходів банку. Тільки за цієї умови можна визначити рівень управління витратами. Ефективне управління витратами передбачає забезпечення випереджаючих темпів приросту доходів порівняно з темпами проросту витрат. Перевищення приросту доходів над витратами можна вважати ознакою стабілізації структури доходів і витрат, що за інших рівних умов свідчить про виважену політику управління доходами і витратами банку.
У наведеному прикладі спостерігається навіть скорочення витрат при зростанні доходів.

Проте, розглядаючи динаміку витрат за напрямками утворення, необхідно пам'ятати, що досить часто зменшення їх абсолютного розміру свідчить про скорочення обсягу активних операцій, на забезпечення яких витрачено відповідні кошти. Остаточну оцінку можна скласти тільки за результатами факторного аналізу, який дозволить визначити чинники скорочення витрат.

Досліджуючи темпи приросту окремих видів витрат, можна визначити пріоритети, яких дотримувалось керівництво банку в управлінні його діяльністю у звітному році. Дослідження динаміки витрат на здійснення торговельних операцій потребує вивчення причин, що зумовили високий темп їх приросту у звітному році.

Для визначення доцільності політики управління доходами і витратами банку необхідно розглянути динаміку коефіцієнтів витратовіддачі за різними видами доходних активів, обчислених як відношення відповідних доходів до витрат, що обумовлюють їх отримання.

1.7. Аналiз прибутку i рентабельностi комерцiйного банку в ПМР

“Банківська діяльність – це комплекс взаємопов’язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. Відтак рівень прибутковості визначається як внітрішніми (ендогенними), так і зовнішніми (екзогенними) факторами.” [ 11 , с. 47 ].

Перші прямо залежать від організаційної роботи банку, другі - від зовнішніх умов. Цим поділом доцільно керуватися, моделюючи фінансово- господарську діяльність, здійснюючи комплексний пошук резервів банку та максимізації прибутку.

Вирішальне значення для прибуковості банку має забезпечення взаємозв’язку між управлінням активами та управлінням пасивними операціями.
При цьому важливо зважати не тільки на загальний обсяг прибутку, а й на структуру його розподілу, особливо на ту частку, яка спрямовується на розширення та вдосконалення операцій та банківських технологій, сучасне комп’ютерне, інформаційно-програмне забезпечення, рекламну та маркетингову діяльність, зниження затрат і підвищення якості обслуговування. Слід враховувати, що прагення збільшити прибуток та необхідність вести конкурентну боротьбу в галузі фінансових послуг в умовах перехідної економіки веде до зростання ризику. Їх подоланню сприяє дотримання банком нормативів ліквідності, його спроможність формувати відповідні обов’язкові резерви на випадок можливого дефіціту пплатіжних ресурсів та резерви власного капіталу для відшкодування невиправденого ризику активних операцій. Зокрема для покриття збитків за кредитами.

Значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу прибутку і рентабельності банку

В умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб'єкта підприємництва. Як основний узагальнюючий показник фінансових результатів діяльності комерційного банку прибуток, у тон же час, є найважливішим джерелом формування його капіталу, забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності. Таким чином, отримання прибутку є однією із стратегічних цілей управління та найважливішим об'єктом фінансового аналізу діяльності банку.

Кінцевим фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток до оподаткування (балансовий прибуток), який утворюється внаслідок руху грошових потоків, що характеризують доходи і витрати банку.

Отже, доходи і витрати комерційного банку є чинниками першого ряду щодо формування прибутку. В узагальненому вигляді прибуток є різницею між доходами, отриманими банком за відповідний період внаслідок своєї діяльності, та витратами, здійсненими за той же період для забезпечення цієї діяльності.

За своєю структурою доходи, витрати і прибуток комерційного банку відповідають напрямкам його діяльності.

З метою аналізу розрізняють фінансові результати операційної та неопераційної діяльності банку, фінансові результати кредитних операцій, операцій з цінними паперами, операцій з іноземною валютою тощо.

Дослідження фінансових результатів за джерелами їх формування дозволяє всебічно оцінити прибуток банку за його складовими та утворюючими факторами.

Прибуток до оподаткування банку складається з:

1) чистого процентного доходу:

2) чистого комісійного доходу;

3) чистого торговельного доходу;

4) іншого прибутку.

Чистий процентний доход є різницею між процентними доходами і процентними витратами банку. Його можна досліджувати в цілому та за джерелами утворення: прибуток від кредитних операцій, прибуток від операцій з цінними паперами тощо.

Чистий комісійний доход визначається комісійними доходами і комісійними витратами. Він також може бути розподілений за видами банківських послуг, які є джерелами утворення відповідних доходів і напрямками витрачання коштів.

Чистий торговельний доход представляє собою прибуток або збиток від здійснення відповідних операцій з цінними паперами, іноземною валютою тощо.

Інший прибуток - це різниця між сумою інших операційних банківських і небанківських доходів, отриманих внаслідок зменшення резервів по заборгованості, непередбачених доходів та сумою відповідних витрат комерційного банку.

Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку та підвищення рентабельності комерційного банку на основі ефективного управління доходами і витратами. Отже, аналіз прибутку та рентабельності грунтується на аналізі доходів і витрат банку. Відповідно до мети визначають наступні завдання аналізу прибутку та рентабельності:

- оцінка виконання плану прибутку;

- аналіз динаміки прибутку в цілому, за складом і структурою;

- факторний аналіз прибутку;

- аналіз формування та розподілу прибутку;

- визначення тенденцій динаміки прибутку за тривалий період;

- аналіз показників ефективності діяльності комерційного банку;

- аналіз фінансової міцності банку (визначення межі та коефіцієнта безпеки банку).

Страницы: 1, 2, 3, 4