Аналіз діяльності комерційного банку

I. Теоритична частина……………….…………………………………….…8
1. Предмет, метод та iнформацiйна база аналiзу дiяльностi комерцiйного банку ПМР..……………………………………………………………….…..8
1.1. Предмет, метод та значення аналізу діяльності комерційного банку……………………………………………………………………………….8
1.2. Інформаційне забезпечення аналізу банківської діяльності…..…………10
3. Види аналізу банківської діяльності та етапи його проведення………….14
4. Аналіз ативів та пасивів комерційного банку……………………………..17
1.5. Аналіз ліквідності комерційного банку…………………………………..35
1.7.Аналiз доходiв i витрат……………………………………………………..48
1.8. Аналiз прибутку i рентабельностi комерцiйного банку………………….58
ІІ. Аналіз діяльності філії Придністровського Регіонального Акціонерно- комерційного Агропромислового банку…………………………………………………..64
2.1. Структура банківської системи Придністровської Молдавської
Республіки……………………………………………………………………….64
2.2. Аналіз діяльності філії Придністровського Республіканського Акціонерно- комерційного Агропромислового банку………………………..67

Проект організації центру прийому комунальних платежів

в філії ПРАК АПБ в м. Рибниця……………………………………………………………82

3.1. Функціонуюча система прийому комунальних платежів……………….85
3.2. Автоматизація традиційної технології прийому платежів……………...88
Висновок………………………………………………………………………….…………..102
Лiтература……………………………………………………………………………………105
Додатки………………………………………………………………………………………108

Вступ

Однією із складових економічної системи є банківська стстема. Для ринкової економіки характерний дворівневий принцип побудови банківської системи. На першому етапі (вищому) рівні ієрархії перебуває Центральний банк, якмй здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних банків і займається розрахунково-кредитним обслуговуванням їх. Комерційні банки – це другий рівень ієрархії дворівневої банківсьвкої системи. Вони займаються обслуговуванням підприємств, установ, організацій та населення. Їх часто називають кровоносними судинами економіки. “Комерційний банк можна розглядати як систему трансформації ресурсів та ризиків. Стан цієї системи визначається за певними системними показниками (характеристиками).” [ 15, с.48].

Банк – це особливий вид капіталотворчого підприємства, яке мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб'єктами ринкових відносин. А також надає інші послуги.

Банки виступають основними інститутами кредитно-грошової системи. Саме вони організують обіг значної частини кредитних грошей, що займають домінуюче положення в загальному обсязі грошової маси. Більш того, банки мають у своєму розпорядженні можливість створювати такі гроші і тим самим збільшувати їхню пропозицію.

Банківська сиcтема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

Сучасна банківська система - це найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і розрахунків; більшу частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції; поряд з іншими фінансовими посередниками банки направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур. Комерційні банки, діючи відповідно до грошово-кредитної політики держави, регулюють рух грошових потоків, впливаючи на швидкість їхнього обігу, емісію, загальну масу, включаючи кількість готівки, що перебуває в обігу.
Стабілізація ж збільшення грошової маси - це застава зниження темпів інфляції, забезпечення сталості рівня цін, при досягненні якого ринкові відносини впливають на економіку народного господарства найефективнішим образом.

Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Банки країн СНГ змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.

Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

У своїй дипломній роботі я намагатимусь показати деякі аспекти цієї широкої теми, це стосується оцінки фінансового стану банку, тобто аналіз діяльності комерційного банку. Метою дипломної роботи є визначення економiчних явищ та процесiв, що впливають на дiяльнiсть банку.
Важливість даної теми полягає, на мій погляд, у вивченні банківської системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість - основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку.

Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Тож оцінка фінансового стану є потрібною як для керівництва банку,
- щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.

Завданням цієї дипломної роботи є аналiз теоретичної засади аналiзу дiяльностi комерцiйного банку та запропонування методів пiдвищення ефективностi його дiяльностi.

I. Теоретична частина

1.1. Предмет, метод та значення аналізу діяльності комерційного банку
ПМР

Внаслідок істотних змін на фінансовому ринку зростає значення аналізу банківської діяльності як для самого банку, так і для його ділових партнерів, клієнтів, акціонерів і держави в цілому. Регулярне проведення аналізу діяльності банком дозволяє ефективно управляти активними і пасивними операціями, що сприяє максимізації прибутку і забезпеченню стабільного фінансового стану.

Це особливо важливо в сучасних умовах, коли загострилося суперництво банків і небанківських фінансово-кредитних установ, що виконують різні операції по залученню вільних грошових ресурсів підприємств і населення.

Предметом аналізу банківської діяльності є причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів, які прямо або непрямо впливають на діяльність банку.

Основними об’єктами аналізу банківської діяльності є :
> Заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;
> Якість активів ( кількісний і якісний аналізи структури кредитно- інвестиційного портфеля банку ) ;
> Показники прибутковості функціонування банку, що дозволяють судити про ефективність його роботи;
> Показники ліквідності і платоспроможності банку, що характеризують його фінансову стійкість;
> Темпи росту банку;
> Різні ризики, що впливають на діяльність банку.

Методом аналізу банківської діяльності є комплексне органічно пов’язане дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних, економіко-математичних, облікових та інших способів обробки інформації.

Для проведення аналізу банківської діяльності використовують наступні методи:
1. Метод порівняння. Припускає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх загальних рис або розходжень.
2. Метод приведення показників у порівняльний вигляд.
3. Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку тощо, а відносні відображають співвідношення будь- яких абсолютних показників шляхом одного на інший. Відносні показники виражаються в формі коефіцієнтів або відсотків.
4. Метод групувань. Дозволяє шляхом систематизації даних балансу розібратися в сутності явищ і процесів, що аналізуються.
5. Балансовий метод. Служить головним способом для відображення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і врівноважених економічних показників, підсумки яких повинні бути тотожними.
6. Графічний метод.
7. Метод табличного відображення аналітичних даних.

Аналітичне дослідження , його результати та їх використання в банківському менеджменті повинні відповідати визначеним принципам
(вимогам), що накладають свій відбиток на це дослідження і повинні обов’язково виконувати при організації. Проведенні і практичному використанні результатів аналізу банківської діяльності. Наведемо основні з цих принципів.

1. Аналіз повинен базуватися на державному підході при оцінці економічних явищ і прогнозуванні основних показників розвитку банку.

2. Аналіз повинен мати науковий характер.

3. Аналіз має бути комплексним.

4. Забезпечення системного підходу до аналізу.

5. Аналіз повинен бути об’єктивним, конкретним, точним, тобто базуватися на достовірній інформації.

6. Аналіз має бути дієвим тобто активно впливати на діяльність банку, вчасно виявляти недоліки і резерви підвищення ефективності.

7. Аналіз повинен проводитися за планом і систематично.

8. Аналіз має бути оперативним.

9. Демократизм.

10. Аналіз повинен бути ефективним, тобто його результати повинні служити для керівництва банку інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з оптимізації функціонування банку.

Проведення аналізу банківської діяльності на основі перерахованих принципів істотно збільшує його ефективність і результати фінансової діяльності банку.

1.2. Інформаційне забезпечення аналізу банківської діяльності

Для проведення аналізу банківської діяльності необхідно мати аналітичні матеріали, що дозволяють одержати достовірну, повну і всебічну інформацію про банк. До такої інформації належать баланс банку і звіт про прибутки і збитки.

Баланс комерційного банку – це бухгалтерський баланс, у якому відображається стан власних, залучених і позичених коштів, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль формування і розміщення грошових ресурсів, стану кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.

Баланс банку характеризує в грошовому вираженні стан ресурсів комерційних банків, джерела їх формування і направлення використання, а також фінансові результати банків на початок та кінець звітного періоду.
Баланс банку виступає основним документом бухгалтерської звітності, якій відображає суми залишків всіх лицьових рахунків аналітичного обліку, розташованих у порядку зростання їх номерів.

Баланси комерційних банків є головною складовою їх звітності. Аналіз балансів дозволяє визначити наявність особистих коштів, зміни в структурі джерел ресурсів, склад та динаміку активів, контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю.

Будують баланси за уніфікованою формою. Ступінь деталізації операцій обмежений комерційною таємницею, яка характерна для практики комерційних банків, що працюють в умовах жорстокої конкуренції.

Складають баланс у формі, як у розгорнутій формі, так і за скороченою формою. Структура балансу комерційного банку наведено в табл. 1.1.

Банківські баланси містять комерційну інформацію і відповідають її основним вимогам: оперативності, конкретності, вагомості. Оперативність банківського балансу виявляється в його щоденному складанні. Банківський баланс є джерелом конкретної інформації про наявність коштів і платоспроможності його клієнтів, кредитних ресурсів та їх розміщення, надійність та стійкість банку.

При побудові банківського балансу використовують принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками. При цьому в активі статті розміщуються в міру зниження ліквідності. А в пасиві – в міру зменшення ступеня запитання. Номенклатура банківських рахунків передбачає їх поділ на балансові та позабалансові. Балансові рахунки можуть бути пасивними або активними. Кошти на пасивних рахунках є ресурсами банку для кредитування і проведення інших банківських операцій. На пасивних рахунках відображають фонди банку, кошти підприємств, організацій і фізичних осіб, доходи державного бюджету, депозити, кошти в розрахунках, прибуток банку, кредиторська заборгованість, інші пасиви і залучені кошти. Включаючи суми рефінансування, отримані від інших банків. Заборгованість, що відображається на активних рахунках. Показує використання (напрямок) ресурсів банку. На активних рахунках відображаються готівка в касах банку, коротко- і довгострокові кредити, витрати державного бюджету, витрати на капітальні вкладення, дебіторська заборгованість, а також інші активні і відверненні кошти.

Таблиця 1.1.

На позабалансових рахунках відображається рух цінностей і документів, що находяться в установах банків на збереження, інкасо або комісію. Тут також обліковуються знаки сплати державного збору, бланки суворої звітності, бланки акцій, акції з доручення і на збереження, а також інші документи та цінності.

При групуванні статей активу балансу, враховуючи ступінь ліквідності, виділяються наступні об’єкти: o Касові (готівка, кореспондентський рахунок в ЦБ), кошти на рахунках в інших комерційних банках. Статті даного розділу відображають “первинні резерви” з точки зору ліквідності; o Вкладення коштів у цінні папери, комерційні векселі, довгострокові цінні папери урядових організацій, місцевих органів влади і тощо. o Кредити, видані підприємствам, організаціям, індивідуальним позичальникам, іншим КБ. o Капітальні вкладення – інвестування коштів у рухоме і нерухоме майно, створення філій, спільних підприємств тощо.

З погляду на економічну сутність банківських операцій, статті балансу групуються таким чином:
> Операції з клієнтурою, у тому числі всі види операцій з надання позичок та залучення ресурсів;
> Міжбанківські операції, які в активі та пасиві охоплюють всі операції з банками, у тому числі коротко- і довгострокові. В активі серед них переважають ліквідні статті;
> Інші банківські операції, в які входять в основному вкладення коштів у цінні папери, у тому числі в короткострокові ліквідні активи.

Баланси комерційних банків використовують для аналізу і управління діяльністю банківськими установами, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. В ринкових умовах баланс комерційного банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, навіть своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Результати діяльності комерційних банків, всі здійсненні витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді відображаються в звіті про прибутки і збитки, який надає інформацію про різні види доходів і витрат за операціями банку.

У звіті після статей доходів і витрат відображається фінансовий результат діяльності банку – балансовий прибуток, який після певного коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподаткуванню)
“перетворюється” в оподатковуваний прибуток. Після вирахування податку залишається прибуток до розподілу (чистий прибуток), розміри якого показують фінансовий результат роботи банку за звітний період. Саме чистий прибуток підлягає розподілу за різними фондами згідно з рішенням зборів акціонерів банку.

Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дозволяють деталізувати (розшифрувати) балансові рахунки.

1.3. Види аналізу банківської діяльності та етапи його проведення

Виходячи з періодичності проведення, аналіз фінансової стійкості класифікується наступним чином: o Щоденний; o Щотижневий; o Місячний; o Квартальний; o Річний.

В залежності від спектру досліджуваних питань, аналіз банківської діяльності поділяється на:
. Повний;
. Тематичний;

За суб’єктами (користувачами) розрізняють аналіз:
. Внутрішній – проводиться для внутрішнього користування та представляє собою комерційну і банківську таємницю;
. Зовнішній – проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами державного нагляду, акціонерами, інвесторами, аудиторами.

За охопленням досліджуваних об’єктів аналіз класифікується таким чином:
. Суцільний – досліджуються всі об’єкти для визначення всебічного фінансового стану банку;
. Вибірковий – вибір одного чи декількох об’єктів дослідження для їх подальшого глибокого аналізу.

Приймаючи до уваги мету і характер проведення, розрізняють аналіз:
. Попередній;
. Оперативний;
. Підсумковий (заключний). Цей вид аналізу застосовується для визначення ефективності діяльності банку за звітний період, оцінки його фінансового стану, а також виявлення резервів підвищення прибутковості;
. Перспективний – для прогнозування основних фінансових показників і результатів фінансової діяльності.

В залежності від об’єкта дослідження аналіз діяльності банка поділяється:
. Функціональний – дозволяє виявити спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також оцінити ефективність і доцільність функцій виконуваних банком.
. Структурний – проводиться за видами банківських операцій, дозволяє визначити склад і питому вагу економічних контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структуру доходів і прибутку банку;
. Операційно-вартісний, завдяки якому розширюється уявлення про прибутковість банку, вартості та рентабельності (або збитковості) конкретних операцій банку. Він дозволяє оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку.

Для одержання об’єктивних результатів, що сприяють підвищенню ефективності функціонування банку. Аналіз банківської діяльності доцільно поділяють на етапи:

I. Уточнюються об'экти. Мета і задачі аналізу, складається план аналітичної роботи.
II. Розробляється система різних показників, за допомогою яких характеризується об’єкт аналізу.
III. Збирається і готується до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність, приводиться в порівняний вигляд тощо).
IV. Результати порівнюються з показниками плану звітного періоду, фактичними даними минулих років (періодів), основними показниками банків-конкурентів тощо.

V. Зібрана інформація детально аналізується різними методами економічного аналізу фінансової стійкості.
VI. Виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових або нормативних, а також причини цих відхилень і можливість їх усунення.
VII. На підставі результатів аналізу, пропонуються рекомендації з удосконалення управління активно-пасивними операціями (зміна структури активів і пасивів із мінімальним рівнем різних банківських ризиків тощо).

Комплексний аналіз фінансового стану банку представляє собою багатомірну задачу. На рис. 1.1. показана система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку, що включає оцінку фінансово-економічної ситуації в країні, аналіз власних, залучених і позичених коштів, аналіз активів, доходів, витрат та прибутковості, аналіз ліквідності і платоспроможності, банківських ризиків, аналіз дотримання економічних нормативів, аналіз економічного становища позичальників, оцінку бізнес-плану банку, інтегровану оцінку фінансової стійкості.

Рис. 1.1. Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку.

1.4. Аналіз ативів та пасивів комерційного банку в Придністровський
Молдавський Республиці

На нинішньому етапі розвитку банківської системи одним із пріоритетних завдань є забезпечення стабільного функціонування і розвитку комерційних банків та банківської системи в цілому. У зв’язку з цим проблема ефективного управління активами й пасивами як одного з чинників фінансової стійкості банків набуває особливого значення.

“Управління активами та пасивами – одна з основних складових банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає на ефективність роботи фінансової установи та її здатність виживати у конкурентному середовищі.” [
6, с.14 ].

Управління активами та пасивами – основний процес, умежах якого банки планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній діяльності ризики.

Під управлінням активами і пасивами розумітимемо “скоординоване управління всім балансом, а не окремими його частинами” [ 7, с. 396 ].

1.4.1. Пасиви банку

Пасивами банку називають джерела формування фінансових ресурсів. За своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов’язання
– це чужі гроші, тимчасово надані власникам у розпорядження банку.

Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоби їх збільшення підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.

Залучені кошти поділяються на депозити та інші. Під депозитом розуміють зобов’язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та юридичних осіб за відповідну плату. До інших відносять кошти, які залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на грошовому ринку довгострокових обов’язків. Аналіз залучених коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку.
Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи: депозити до запитання; строкові депозити; кошти кредиторів; кошти, які є від продажу цінних паперів; кредити інших банків.

Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Загальними видами залучених коштів в Придністров’ї є депозити юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Збільшення долі депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до дешевіння ресурсної бази банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки відносно політики банку: збільшуючи об’єми своїх операцій, банк провадить агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна доля в загальній масі банківських ресурсів призводить до пониження ліквідності банку. Якщо брати до уваги світовий досвід, то ця доля не повинна перевищувати 30% суми всіх залучених коштів.

Якщо в складі залучених коштів мають перевагу міжбанківські кредити як один з найдорожчих видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому, за нашими оцінками, доля міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%.

Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Порівняння одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів.

Зобов’язання – це вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому.

Зобов’язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.

Зобов’язання поділяються на дві групи:
. Залучені кошти – це зобов’язання банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах;
. Запозичені кошти – це зобов’язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк.

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов’язаннями. Капітал банку визначається як сума основного капіталу, до складу якого входять фактично сплачений зареєстрований статутний капітал, емісійні різниці між продажною і номінальною вартістю фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку і т. п., та додаткового капіталу (капітал другого рівня), який складається з загальних страхових резервів банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних, валютних ризиків і ризиків цінних паперів, результати переоцінки основних засобів, сальдо по фінансових результатах поточного року (поточні доходи мінус поточні витрати)

При розрахунках суми капіталу розмір допоміжного капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Поряд з цим, розмір капіталу корегується на суму основних засобів що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

За економічним змістом зобов’язання розподіляються:
- кредити отримані від ЦБ;
- кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);
- кошти клієнтів;
- кошти бюджету, позабюджетних фондів;
- боргові цінні папери, емітовані банком; та інші зобов’язання.

Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

За терміном залучення пасиви розділяють на групи ( рис. 1.2.)

Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов’язань та їх розміщення у його активах. В умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об’єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів.

капітал

довгострокові кредити;

термінові депозити;

цінні папери власного боргу

короткострокові кредити;

термінові депозити

кореспондентські рахунки банку;

кошти до запитання клієнтів.

Рис. 1.2. Групи пасивів за терміном залучення.

Метою аналізу є оцінка і визначення шляхів оптимізації структури капіталу і зобов’язань та ефективність вкладення фінансових ресурсів в активи банку, а також визначення фінансової стабільності і надійності та узагальнююча оцінка і прогноз майбутнього фінансового потенціалу.

Мета аналізу пасивів банку конкретизується у таких завданнях:
> дослідження та оцінка динаміки, складу та структури капіталу і зобов’язань;
> дослідження та оцінка платоспроможності та достатності капіталу;
> дослідження та оцінка кредитів і депозитів;
> дослідження та оцінка обгрунтованості розподілу прибутку;
> узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов’язань та ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку;
> розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового потенціалу банку.

Загальна оцінка динаміки, складу і структури пасивів балансу

Загальний аналіз пасивів комерційного банку грунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов’язань в цілому і по окремих видах. Розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз грунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. Визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов’язань. Відображає структуру джерел фінансових ресурсів.

Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні зобов’язань і капіталу, зазвичай, здійснюються одночасно.

Теоретичний і методологічний аспекти аналізу власного капіталу

“Банківський капітал - це кошти і виражена у грошовій формі частка майна, що перебувають в розпорядженні банків та використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання прибутку.” [ 13, с.123 ].

Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення:
. залучений капітал – це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції пов’язані із залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення – депозитним;
. запозичення коштів на міжбанківському ринку, у ЦБ, або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається позиковим.

Спільним для залученого та позикового банківського капіталу є те, що це чужі для КБ кошти, його зобов’язання перед вкладниками та кредиторами;
. власний капітал представляє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Сутність функцій власного капіталу полягає в тому, що він слугує, насамперед, для захисту інтересів вкладників, гарантування вкладів (чим вищий в країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку), і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність КБ в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не допустити надмірну мінімізацію комерційними банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства КБ та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Зрозуміти сутність власного банківського капіталу дозволяє класифікація його за різними ознаками (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Класифікація видів власного капіталу комерційного банку.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку його власний капітал поділяється на :
. Акціонерний – формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вище ніж номінальна вартість, засновники

(акціонери) комерційного банку одержують емісійний доход, який є складовою частиною власного капіталу.
. Пайовий – формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу.

Власний капітал у грошовій формі найбільш розповсюджений, універсальна і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми.

Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо.

Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо.

Залежно від форм власності розрізняються такі види власного капіталу комерційного банку: приватний, заснований на власності фізичних осіб; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується та, що споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий – споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу комерційного банку.

Виходячи із характеру використання в банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові доход, а неробочим – якщо вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доход, а іноді фактично є збитками комерційного банку.

Залежно від способу розрахунку розрізняють балансовий та нормативний власний капітал. Балансовий – розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов’язаннями банку. Нормативний власний капітал використовується органами нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків та деяких інших потреб.

1.4.2. Аналіз активів банку

Мета і завдання аналізу активів банку та його інформаційне забезпечення

Фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов’язань та їх розміщення у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і визначає діяльність банку у короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується розміром та структурою його необоротних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених та позикових). Обгрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності і ліквідності банку.

Під керуванням активами розуміють шляхи і порядок розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків – це розподіл на готівку, інвестиції, позички й інші активи. Очевидним рішенням проблеми розміщення коштів є
“купівля” активів (надання позичок і інвестицій), що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який здатно піти керівництво банку.

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної діяльності і ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку.

Не зважаючи на загальні тенденції в складі і структурі активів, кожний банк повинен прагнути до створення раціональної структури активів, яка залежить насамперед від якості активів. Якість активів визначається їхньою ліквідністю, обсягом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що дають дохід.

Необхідно знати долю виданих позичок у всіх притягнутих банком засобах, щоб правильно оцінити кредитну політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу активних операцій є оцінка їхньої ризикованості.
Необхідно оцінити методи керування активними операціями і з’ясувати, чи досить створено в банку резервів. Тому активи банку можна класифікувати з погляду ступеня ризику. Необхідний також і якісний аналіз кредитних вкладень комерційного банку, що припускає детальний розгляд кожного кредитного договору окремо, термінів, сум, об’єктів кредитування, можливих ризиків. Аналіз таких даних дозволяє робити висновки про якість кредитного портфеля.

Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов’язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

“Активи – це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди.” [ 32, с.80 ]. Це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход.

Активи виступають у вигляді:
- готівки в національній або іноземній валюті в касі банку;
- фінансування капітальних вкладів;
- вкладення ресурсів в цінні папери;
- придбання іноземної валюти;
- витрати держбюджету;
- кредитні операції;
- дебіторська заборгованість;
- основні засоби;
- господарчі витрати, тощо.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов’язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов’язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності і, отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів стосовно зобов’язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності розраховується як відношення суми високоліквідних активів банку до суми її зобов’язань по рахунках до запитання.

Норматив поточної ліквідності являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми його зобов’язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів.

Норматив довгострокової ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов’язань понад рік.

Ці нормативи застосовуються в процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної структури активів банку – витримати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Зважування активів за ступенем ризику провадиться шляхом множення залишку коштів на відповідному балансовому рахунку (рахунках) або їхньої частини на коефіцієнт ризику (у %), поділений на 100. Практично всі банківські активи піддаються певному ризику. Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні, який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види ризику.

Метою аналізу активів банку є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з точки зору забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:
> дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;
> дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і недоходних активів;
> дослідження та оцінка якості активів;
> дослідження та оцінка якості “кредитного портфеля” за класифікаційними видами кредитів;
> дослідження та оцінка “портфелю цінних паперів”;
> дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та інше;
> узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:
> правової інформації, що міститься в законах, які регулюють економічну діяльність банку;
> директивна інформація, що містить у постановах Кабінету Міністрів,

Центральних банків, наказів Міністерства фінансів та інших міністерств і відомств;
> нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих.

Відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;
> інформація бізнес-планів та прогнозів;
> обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації.

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку є, як зазначалося раніше, його баланс, у якому відображено всю інформацію про наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та склад зобов’язань контрагентів перед банком та зобов’язань банку перед контрагентами.

Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового використання фінансових ресурсів за об’єктами їх розміщення в активах банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють оцінити ліквідність та доходність банку.

У процесі аналізу слід заважити на те, що загальна вартість активів банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно- інвестиційних та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності.

Першим джерелом на випадок вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів є готівка. До цієї групи активу належать – валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в Центральному банку. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечую невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов’язань.

Аналіз динаміки, складу і структури активів банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Загальний аналіз активів банку грунтується на застосуванні методик вертикального та горизонтального аналізу (як і при аналізі пасивів), які передбачають обчислення та подальшу оцінку наступних показників:
. процент співвідношення окремих показників з агрегованим показником;
. абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими (базисними);
. темпи росту або приросту показників в аналітичному періоді.

В процесі вертикального або структурного аналізу активів визначається питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності, рівнем доходності, а також склад та структура кожного виду активів.
Результат цього аналізу використовується в процесі оцінки якості складу активів та їх оптимізації.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в цілому і окремих їх видів у часі, визначити певні тенденції їх зміни або тренда.

Аналіз якості активів

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітному банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно- інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість, та збитки. Це вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах.

Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно- інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю.

Для оцінки якості активів слід зважити на їх ризикованість, яка залежить від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку слід розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції.
Активи банку в залежності віл ступеню ризику вкладення й їх можливого обесцінювання поділяються на 5 груп, для яких устанавлюються відповідні коефіцієнти ризику (Додаток №1).

За ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини їх вартості активи комерційного банку розподіляються на 5 груп з коефіцієнтами ризику від нуля до одиниці .

Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів на коррахунках та в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки:

К мл = (К кр +К к ) / К пр * 100% де К мл – коефіцієнт миттєвої ліквідності, % ;

К кр –кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, руб. ;

К к – кошти в касі банку, руб. ;

К пр – кошти залучені банком на поточні рахунки, руб.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на поточні рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.

Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в робочих активах:

Страницы: 1, 2, 3, 4