Валютні операції банку та валютні ризики

Валютні операції банку та валютні ризики

Зміст

Розділ 1. Валютні операції банку та валютні ризики

1.1. Місце та роль валютних операцій у діяльності комерційних банків

Розділ 2. Аналіз практики здійснення комерційними банками валютних операцій

2.1. Оцінка нормативно-правових актів, які регулюють валютні операції комерційних банків

2.2 Види валютних операцій, що здійснює ВАТ «Альфа-Банк»

2.3 Аналіз операцій ВАТ «Альфа-банк» на міжнародному й внутрішньому валютному ринку

2.4. Аналіз валютної позиції ВАТ «Альфа-банк»

Розділ 3. Шляхи вдосконалення валютних операцій ВАТ «Альфа-Банк»

3.1 Заходи по вдосконаленню управління валютними операціями ВАТ «Альфа-Банк»

3.2. Особливості управління валютними ризиками й страхування валютних ризиків

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Розділ 1. Валютні операції банку та валютні ризики

1.1. Місце та роль валютних операцій у діяльності комерційних банків

Валютний ринок у широкому розумінні — це сфера зовнішньоекономічних відносин, які проявляються при здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті, експортно-імпортних операцій між резидентами та нерезидентами, а також операцій з інвестування валютного капіталу та залучення і розміщення вільних валютних коштів.

Валютні ринки з інституціональної точки зору — це сукупність комерційних і центральних банків, бірж, брокерських фірм, корпорацій (особливо транснаціональних), міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Валютні ринки безпосередньо — це офіційні центри, де відбувається купiвля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Вони обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних або фізичних осіб різних країн.

Резиденти та нерезиденти, які здійснюють у встановленому НБУ порядку операції через уповноважені банки.

1. Центральні банки виходять на валютний ринок з двох причин: з метою залучення іноземної валюти від імені свого уряду (наприклад, для поповнення федерального резерву) та з метою створення впливу на валютний курс. В Україні таким банком є Національний банк України.

2. Комерційні банки. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними. В Україні це — будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території країни, що має ліцензію Національного банку України на виконання валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Рис. 1.1. Взаємовідносини учасників валютного ринку

3. Фінансові установи (фонди хеджирування, пенсійні фонди) — установи, які виступають на ринку через посередництво банків. Уповноваженими кредитно-фінансовими установами називаються ті, що отримали ліцензію НБУ на проведення валютних операцій (наприклад, Українська фінансова група, Кредитно-фінансова спілка та ін.).

Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційними угодами, здійснюються резидентами України лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами виконуються банками, як правило, у вільно конвертованій валюті.

Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у формах документарного акредитива, банківського переказу та інших. Можливість використання тих або інших форм розрахунків може визначатися міждержавними угодами, встановлюватися в міжбанківських кореспондентських угодах з іноземними банками. Залежно від стану платіжного балансу України НБУ може коригувати форми розрахунків з окремими країнами. Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків визначаються за погодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Цим Законом передбачено такі положення:

1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента [16].

6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ - це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

–                   боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

–                   рекламацій за поставку неякісної продукції;

–                   авансових платежів;

–                   розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньо-господарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.

2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.

Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд [17].

3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

–                   одержання акцепту або платежу залежно від угоди;

–                   видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;

–                   видачі документів на інших умовах.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:

–                   фінансові - документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);

–                   комерційні - документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).

Існує два види інкасо:

–                   чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);

–                   документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів) [24]. Розглянемо посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою. Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При цьому тут складається така система взаємовідносин:

–                   між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;

–                   між комерційними банками однієї і тієї ж країни;

–                   між комерційними банками різних країн;

–                   між комерційними та центральними емісійними банками;

–                   між центральними емісійними банками.

У першій ланці з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною валютою, а в решті - оптова торгівля. Торгівля валютою може здійснюватись комерційними банками на комісійних засадах або за власний рахунок.

Валюти розрізняють за двома ознаками:

1. Конвертованістю: вільно конвертована; неконвертована.

2. Строковістю: касова, або операція спот, при якій розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після укладення угоди; строкова, або форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем та покупцем валюти не раніше, ніж через два робочі дні після її укладення за курсом, зафіксованим в угоді.

І касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу в момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним ринковим курсом - так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно - форвардним.

Більш складним різновидом форвардної угоди є угода своп, що укладається між банками і дозволяє їм тримати свою валютну позицію закритою, тим самим запобігаючи ризику зміни курсу валюти. Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї саиої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт [25].

Валютна позиція банку - це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.

Валютна позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція називається закритою, якщо сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті, а відкритою, - якщо сума активів та позабалансових вимог не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов'язань.

4. Укладанню валютних опціонів. Вони дають власникам право (але не зобов'язання) купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти по фіксованому курсу обміну. Існує два типи валютних опціонів - опціони покупця і опціони продавця. Опціон покупця дає право купувати, опціон продавця дає право продавати.

Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов’язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

Для банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

На сьогоднішній день в Україні достатньо важко проаналізувати валютний ринок з точки зору ємності та насиченості. Однак за офіційними даними НБУ обсяг операцій на міжбанківському валютному ринку України (купівля та продаж у доларовому еквіваленті) становив у 2007 році 8260 млн. дол. США (Таблиця 1.1.).

Таблиця 1.1. Обсяг валютних операцій у розрізі резидентів та нерезидентів за 2007 р., млн. грн

Обсяг операцій на готівковому ринку України (купівля та продаж іноземних валют за гривню у доларовому еквіваленті) становив 41651,4 млн. дол. США, у т.ч.:

- обсяг валюти, купленої банками у населення –19586 млн. дол. США

- обсяг валюти, проданої населенню – 22065,4 млн. дол. США.

Банківські вклади фізичних осіб у ВКВ (у доларовому еквіваленті) зросли на 4002,6 млн. дол. США і на кінець 2007 становили 137249 млн. дол. США.

Аналізуючи обсяги валютних операцій за видами операцій по банківських установах слід звернути увагу на те, що найбільші майже 19% всіх операцій прийшлося на 5 банківських установ «Приват-Банк», «Промінвест БАНК», «Укрсоцбанк», «Аваль» та «Укрсиббанк» (таблиця 1.2.).

Таблиця 1.2. Обсяг валютних операцій найбільших банків за видами операцій за 2007 р., млн. грн

На сьогоднішній день ми бачимо, що деякі з перелічених банків досить важко переживають насліди кризи і змушені були змінити власників, однак необхідно констатувати той факт, що всі банківські установи прагнуть до збільшення власних активів в тому числі за рахунок валютного обігу та інших операцій пов’язаних з валютними цінностіми.

Суттєвий вплив на подальший та власне й сучасний розиток банківської системи не тільки в Україні а й в світі спричинила фінансова криза у США. Фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній.

Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану.

Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол.. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол.

Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків світу. За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США.

В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту та золото. Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту світової економіки.

В українській економіці фінансова криза мала кілька проявів.

По-перше, світова фінансова криза призвела до кризи ліквідності у банківському секторі.

Останні кілька років банки активно розвивали кредитування населення (іпотечні, авто, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів. Власне, це демонструє рис. 1.2.

Рис. 1.2. Співвідношення депозитів та кредитів у банківській сфері України

Як видно з діаграми, з 2006 року значними темпами почала збільшуватися частка кредитів фізичним особам у загальному кредитному портфелі банкам. Станом на липень 2008 року іпотечні кредити складають значну частку в кредитуванні індивідуальних клієнтів (на кінець року їхня частка склала 36,1%). До початку фінансової кризи українські банки могли вільно залучати за кордону фінансові ресурси під 4-5% річних, і продавати їх в Україні за 10-11% річних. Проблема була лише в тому, що кредити залучалися на терміни 3-5 років, а видавалися – на 10-20 років. Українські банки вирішували такі проблеми за рахунок рефінансування отриманих кредитів новими з такими ж, а інколи і нижчими ставками.

Проте, в умовах коли закордонні банки згорнули свої кредитні програми (а це були змушені зробити більшість банків, що постраждали від іпотечної кризи в США), українські банки опинилися перед загрозою кризи ліквідності. По-перше, для повернення закордонних кредитів банки змушені були перекредитовуватися за значно вищими ставками, а по-друге, нові залучені з-за кордону кошти теж стали значно дорожчими. В результаті, ставки на іпотечні кредити зросли на 5-7%, крім того були значно посилені вимоги до фінансового стану позичальників. Національний банк для запобігання можливій фінансовій кризі в Україні значно посилив вимоги до резервування за кредитними операціями, що теж призвело до подорожчання кредитів. Як наслідок, в першому півріччі темпи росту кількості іпотечних кредитів були нижчими за темпи росту загального кредитного портфелю.

Наслідки фінансової кризи могли бути ще більш серйозними, якби більшість великих українських банків не були у власності закордонних банків. Це дало їм змогу продовжувати залучати грошові ресурси із закордону, а також пропонувати кращі умови в порівнянні з іншими. Це підтверджує статистика виданих кредитів (рис. 1.3), згідно якої серед 5 лідерів ринку іпотечного кредитування в Україні, перші 4 є дочірніми компаніями закордонних фінансових груп, і мають загальну долю ринку в 56,6%.

Рис. 1.3. Лідери іпотечного кредитування в Україні

Таким чином, світова фінансова криза розпочалась у 2007 році з обвалу ринку іпотечних кредитів у США. Обвал ринку нерухомості, стрімке зростання кількості неповернених кредитів, банкрутство кредитних фондів, списання світовими банками сотень мільярдів доларів збитків, обвал фондових ринків, ріст цін на енергоносії, прискорення темпів світової інфляції та зниження темпів росту світової економіки – всі ці події є взаємопов’язані і відбулися за період менше 1 року. Фактично, надзвичайно тісна взаємопов’язаність та переплетеність фінансових систем призвела до того, що криза на американському ринку переросла у кризу світової економіки. Відповідно, криза такого масштабу не могла не зачепити економіку України, яка інтегрована у світову економіку. Незважаючи на заяви багатьох експертів, що світова фінансова криза не вплинула на економіку нашої державі, насправді криза призвела до відчутних наслідків. Українські банки зіштовхнулися із кризою ліквідності через обмеження доступу до закордонних кредитів, які кілька останніх років були основним джерелом збільшення обсягів кредитування. Крім того, через досить значний рівень інтегрованості економіки України в загальносвітову економіку, зростання рівня світової інфляції суттєво вплинули на ріст інфляції в Україні.

Отже, роль валютних операцій в діяльності сучасних комерційних банків, особливо в умовах глобалізації українського ринку та відкритості політики України щодо доступу іноземного капіталу не можна недооцінювати, однак разом з тим необхідно створювати умови для захисту вітчизняної банківської системи.

Розділ 2. Аналіз практики здійснення комерційними банками валютних операцій

2.1. Оцінка нормативно-правових актів, які регулюють валютні операції комерційних банків.

За останні роки в економіці і банківський системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки. Система валютних розрахунків між різними суб'єктами господарювання, забезпечення безперервності платежів та залучення валютних коштів є найважливішими умовами нормального функціонування економіки. Діяльність банків в сучасних умовах вимагає нових підходів до рішення питань удосконалення і розвитку валютних операцій. Перед банківською системою постає задача сприяти активізації попиту населення на банківські послуги. Щоб забезпечити виконання цього завдання, необхідно створити такі умови, щоб кожен споживач міг отримати надані послуги в зручний час, в обраному їм місці і з мінімальними витратами [3].

Банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворювання їх у реальний капітал. Банки це саме та галузь, яка повинна бути спрямована на прогнозування економічної кон’юнктури, найшвидше реагувати на будь-які зміни фінансового ринку. Сьогодні не має самостійних суб’єктів будь-якої галузі економіки, фінансова діяльність яких не перебувала б в постійній взаємодії з банківською діяльністю.

Правові засади валютного регулювання в Україні закладено Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. №15-93, згідно якого Національний банк України (НБУ) визнано головним валютним органом країни, що визначає валютну політику, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам, організує валютний контроль на території України [3]. Розширення валютних відносин банків потребують удосконалення питань бухгалтерського обліку в банках, організація якого повинна враховувати принципи діяльності банків, а саме: принцип прибутковості; принцип ризикованості банківських операцій; принцип платності банківських ресурсів.

Предметом дослідження є діяльність економічних суб’єктів на валютному ринку, які здійснюють операції з валютою та їхній вплив на функціонування всього валютного ринку.

У цьому зв'язку дослідження питань організації роботи з валютою та порядку ведення валютних операцій установами банків України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Валютна система України – це форма організації валютних відносин, закріплених в державно-правових нормах та міжнародних угодах[3,18].

Валюта України є єдиним законним засобом платежів на території України, що приймається для оплати будь-яких потреб і зобов’язань. Ця норма встановлена Декретом КМУ “Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні ”.

Особливо важливим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору й дій власника валюти. Ступінь зрілості валютного ринку визначається не лише масштабами валютних операцій, а й його здатністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Важливо враховувати й те, що свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе в процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, що реалізуються у відповідному доході. Цей доход буває безпосереднім або опосередкованим. Його зміст може виявитися не в перебігу обмінної процедури, а на наступних ступенях господарської діяльності, яке придбано за кошти, отримані в результаті валютної операції. Та суть справи і в цьому випадку не змінюється: отримання доходу є визначальною мотивацією дій суб'єктів валютного ринку [24].

Це потрібно чітко усвідомлювати. Ніхто не звертається до валютного ринку заради споглядального інтересу. Мотивацією є інтерес матеріальний, економічна потреба. Тому, звертаючись до цієї економічної інституції, слід чітко собі уявляти, що валютний ринок не є установою благодійною. Йому притаманні атрибути будь-якого ринку. Йдеться, принаймні, про дві речі.

По-перше, маємо враховувати, що валютний ринок виступає завжди як конкурентний ринок. Конкуренція є інструментом одержання доходу. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання якнайбільшого доходу.

По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валютного ризику. Йдеться не лише про суто спекулятивні операції, пов'язані з «грою» на валютних курсах, що в принципі є також природною атрибутикою будь-якого ринкового механізму. Валютний ризик органічно пов'язаний з конкуренцією, з дією стихійних сил, з елементами невизначеності економічної кон'юнктури, нарешті, з обов'язковою присутністю елементів суб'єктивності в поводженні контрагентів, що їх не завжди повною мірою можна прогнозувати [4].

Тому важливим атрибутом валютного ринку є запровадження функціональних елементів його регулювання.

Операції з використанням іноземної валюти на території України потребують індивідуального ліцензування.

Вони впливають на формування доходів, витрат і фінансових результатів, тому розвитку їх видів приділяється першорядне значення.

Основними напрямками вдосконалення валютного регулювання в Україні мають бути: забезпечення стабільності української гривні; зменшення рівня долларизації української економіки через підвищення привабливості гривневих активів; стимулювання експорту та забезпечення рівноваги платіжного балансу; вдосконалення структури внутрішнього ринку з урахуванням міжнародних практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків; створення сприятливих умов для інвестування в національну економіку; забезпечення стабільності нормативної бази НБУ; поглиблення процесу капіталізації банку; удосконалення діяльності валютного та фондового ринків; подальше реформування банківської системи, накопичення власного капіталу, вдосконалення регулювання НБУ діяльності банків [5].

Проведені дослідження показали, що для удосконалення банківських операцій суттєвого значення набуває пошук системи підвищення ефективності валютного контролю. Найважливішою функцією такої системи є попередження відпливу національних активів як однієї із серйозних загроз економічній безпеці банку і країни.

Підвищення ефективності виконання банком функцій агента валютного контролю пов’язане з удосконаленням організації цієї функції на рівні банку та оптимізацією нормативної бази валютного контролю.

Особливе місце у системі валютного контролю банку належить відділу розрахунків за експортно - імпортними операціями і валютного контролю.

Таким чином, побудова системи валютного контролю з використанням принципів організації служби внутрішнього контролю дасть змогу забезпечити її ефективну діяльність [17].

Нарешті, тільки вільне розпорядження коштами разом з валютною виручкою, широке використання методів податкового планування дасть змогу оптимізувати фінансові потоки на валютному ринку.

У кожній країні розвиток валютного ринку багато в чому залежить від політики державного регулювання економіки, від ступеня втручання державних органів у валютно- кредитні та фінансові відносини. Це здійснюється за допомогою валютного регулювання, спрямованого, в першу чергу, на підтримку стабільного валютного курсу і вирівнювання балансу країни [4]. Система валютного контролю вимагає певної доробки з погляду усунення наявних суперечностей, забезпечення закріплених прав і здійсненності обов'язків, а також передачі контрольних функцій від уповноважених банків державним органам.

Тільки подальше вдосконалення валютного законодавства дозволить створити дійсно ефективну і в той же час необтяжливу для банка систему валютного контролю, адекватну декларованим принципам валютної лібералізації. Валютне регулювання є частиною валютної політики країни. Це єдиний комплекс законодавчих, адміністративних, економічних та організаційних заходів, діяльності уповноважених державних органів валютого регулювання щодо встановленняпорядку здійснення валютних операцій щодо правил володіння, користування та розпорядження валютними цінностями задля забезпечення захисту та стабільності національної валюти і платіжного балансу країни, формування та розвитку внутрішнього валютного ринку та входження в країни в світовий валютний ринок.Політика валютного регулювання реалізується за допомогою механізму валютних обмежень і валютного контролю [24].

Для отримання права займатися валютною діяльністю банк має отримати ліцензію НБУ на проведення валютних операцій

Вони бувають двох видів:

–                   індивідуальна;

–                   генеральна.

Індивідуальні ліцензії — видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказ і пересилка за межі України валютних цінностей, за винятком:

–                   вивезення, переказ і пересилка за межі України фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

–                   вивезення, переказ і пересилка за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

–                   платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо сплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

–                   платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

–                   вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

б) ввезення, переказ, пересилка в Україну валюти України, за винятком сум у валюті України, що були:

–                   вивезені;

–                   переказані;

–                   переслані за кордон раніше на законних підставах.

в) надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття фізичними особами — резидентами рахунків в іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Порядок надання Генеральної ліцензії НБУ на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями [25].

Банки — юридичні особи, які здійснюють свої операції на території України не менше ніж один рік, мають розмір статутного фонду і власних коштів, що встановлюються Національним банком України, у разі, якщо вони бажають отримати ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями, повинні:

–                   протягом одного року не мати зауважень від органів банківського нагляду та податкової інспекції щодо виконання ними вимог чинного законодавства;

–                   забезпечити відповідність проведення операцій технічним вимогам, які необхідні для здійснення саме валютних операцій (згідно з Переліком технічних вимог до комерційних банків для здійснення операцій з валютними цінностями);

–                   мати в штаті фахівців, рівень освіти яких відповідає кваліфікаційним вимогам, висунутим щодо здійснення валютних операцій;

–                   звернутися до відповідного регіонального управління Національного банку України за рекомендацією на отримання ліцензії, додавши до заяви такі документи:

–                   копію нотаріально посвідченого Статуту та установчих документів банку (з усіма змінами та доповненнями);

–                   перелік операцій, які банк має намір виконувати;

–                   опис структури установи та підрозділів, які здійснюватимуть валютні операції, з переліком технічних засобів, що використовуватимуться в них;

–                   довідки про керівників установи, які здійснюватимуть нагляд за операціями з валютними цінностями, та безпосередніх виконавців валютних операцій (бухгалтерів, касирів, брокерів, економістів та ін.), посвідчені нотаріально або в установленому порядку у банку копії документів, які підтверджують відповідність рівня виконавців кваліфікаційним вимогам (дипломи, сертифікати та ін.);

–                   баланс установи на останню звітну дату та звіт про прибутки та збитки;

–                   річний звіт банку;

–                   письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду на встановлення кореспондентських відносин (у тому разі, якщо банк має намір одержати ліцензію з правом самостійно встановлювати кореспондентські відносини з іноземними банками).

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для їх одержання, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді.

Залежно від якості наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних операцій НБУ може дозволити проведення валютних операцій.

Таким чином, можна зробити висновок, що нормативно-правове забезпечення валютних операцій комерційних банків в Україні охоплює не всі аспекти цього напрямку діяльності. Перш за все, необхідно більше уваги приділити удосконаленню системи забезпечення безризикового обігу валюти в Україні, а також впроваджувати заходи щодо гармонізації вітчизняного та міжнародного законодавства в сфері здійснення валютних операцій за межами України та порядок функціонування іноземних банків на території України. Тут мається на увазі вдосконалити існуючу системузаконодаства та створити захищений простір для вітчизняних банків, для того щоб банківська система була максимально зукраїнізовано і був мінімізувати впли іноземного капіталу.

2.2 Види валютних операцій, що здійснює ВАТ «Альфа-Банк»

Операції з іноземною валютою ділиться на поточне, і такі, які пов'язані з рухом капіталу.

Банківські операції з іноземною валютою по мірі їх складності і ознак можна класифікувати таким чином:

 –      ведення валютних рахунків клієнтів;

–       неторгівельні операції;

 –      налагодження прямих корсвязей з іноземними банками;

 –      операції по міжнародних торгівельних розрахунках;

 –      операції по торгівлі іноземною валютой на внутрішньому ринку;

 –      операції по залученню і розміщенню валютних засобів на внутрішньому і на міжнародному ринку;

 –      валютні операції здійснюються уповноваженими банками тобто банками, які мають ліцензію НБУ на здійснення операцій.

Банки які отримують ліцензію на здійснення операцій виконують функції агента валютного контролю по операціях своїх клієнтів. Порядок ведення неторгівельних операцій з іноземною валютою в обмінних пунктах і операційних касах дирекцією ВАТ «Альфа-банк» розроблено на основі Постанови Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93, вимог закону України «Про оподаткування», «Правил бухгалтерського обліку уповноваженими банками обмінних операцій в інвалюті і банківських металах» затверджених постановою Правління НБУ від 01.07.97 №238 і інших чинних нормативних актів з врахуванням змін. Цей порядок передбачає правила і норми купівлі і продажу готівкової іноземної валюти, операцій конверсії, операцій продажу дорожніх чеків в іноземній валюті за рахунок власних засобів громадян, виплати готівкових засобів по дорожніх чеках і пластикових картках міжнародній платіжній системі, які проводяться в обмінних пунктах і операційних касах дирекцій ВАТ «Альфа-банк» відповідно до тарифів на банківські послуги.

Продаж дорожніх чеків здійснюють за іноземну валюту або за національну валюту України з врахуванням комісійної винагороди установи банку відповідно до тарифів. Операції з продажу дорожніх чеків здійснюють в сумі до 1000$ США без видачі дозволу на вивіз дорожніх чеків.

Операції, що перевищують 1000$ США здійснюються банком з видачею дозволу на вивіз дорожніх чеків. Операції з продажу дорожніх чеків банк проводить і в національній валюті і здійснює продаж по курсу продажу, який прийнятий банком. Операції продажу дорожніх чеків за національну валюту реєструють в реєстрах проданої валюти. При цьому комісійна винагорода розраховується в національній валюті. Операції продажу дорожніх чеків за іноземну валюту відображуються в реєстрі проданих дорожніх чеків, комісійна винагорода береться в іноземній валюті. Продаж здійснюється таким чином: –    касир уточнює у клієнта якого типу, в якій валюті, якого номінала і на яку суму він хоче придбати дорожні чеки; –касир уточнює тип валюти яким розраховуватиметься клієнт за дорожні чеки; –клієнт надає паспорт, заповнює заяву на придбання дорожніх чеків і інформаційне повідомлення; касир оформляє в 4-х екземплярах квитанцію про продаж чеків; після оплати чеків і комісії банку клієнт у присутності касира ставить підпис у визначеному місці на квитанції про продаж на лицьовій стороні кожного придбаного чека. Виплати готівкою по дорожніх чеках фінансових кампаній здійснюється в іноземній або національній валюті України з врахуванням комісійної винагороди. Виплата готівкових засобів в іноземній валюті по дорожніх чеках понад 1000$ США здійснюється за засоби в грошовій одиниці України. Виплата готівкових засобів по дорожніх чеках в сумі, що перевищує 3000$ США, здійснюється лише операційними касами установи банку.

Операції виплати готівки в іноземній валюті реєструється в реєстрі куплених дорожніх чеків. Після проведення операції, за бажанням клієнта ця сума може бути конвертована в іншу вільно конвертовану валюту. Дорожні чеки банк оплачує лише їх власникові, зразок підпису якого визначена на чеці. Не приймаються до оплати дорожні чеки без зразка підпису їх власника. Виплата виробляється в такій послідовності:

–       клієнт надає касирові паспорт і дорожні чеки для перевірки;

–       касир перевіряє паспорт і відповідність зразка підпису на дорожніх чеках його підпису в паспорті;

 –      касир перевіряє дорожні чеки: а) наявність характерних ліній і захисних елементів дорожніх чеків; би) на предмет відсутності на дорожніх чеках слідів виправлень або написів; у) зразок підпису клієнта має бути проставлений у відповідному місці; г) уточнює тип валюти, яку хоче отримати клієнт; д) уважно стежить за тим, як і де клієнт ставить другий підпис на чеці.

Дорожні чеки з двома підписами приймаються касиром до оплати, а клієнтові видаються готівкові засоби з врахуванням комісії банку і документ, який підтверджує проведення операції.

Розглянемо порядок ведення операцій по пластикових картах. Кредитними картками є пластикові картки, на яких зашифрована інформація, яка дає можливість їх власникам здійснювати платежі і отримувати гроші готівкою. Успіхом користуються картки платіжних систем Visa, Eurocard-mastercard, American Express. У банку видача валюти готівкою по кредитній картці здійснюється касиром на основі документів, які регулюють операції по обслуговуванню кредитних карток. Для роботи з кредитною карткою, наприклад Visa, касир повинен:

–       її ідентифікувати, тобто проведення її дійсність;

–       зробити зовнішню перевірку картки на предмет відсутності пошкоджень;

–       перевірити термін картки;

–       виявити наявність голограм і захисних символів;

–       перевірити наявність підпису клієнта;

 –      звірити особу клієнта з фотографією в паспорті.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5