Сутність страхової діяльності

Страхування - необхідний елемент виробничих відносин. Воно пов'язане з відшкодуванням матеріальних втрат у процесі суспільного виробництва. Найважливішою ознакою нормального відтворювального процесу є його безперервність. В процесі суспільного виробництва існують протиріччя між людиною і природою, пов'язані з боротьбою людини із стихійними лихами природи та іншими надзвичайними подіями, а також протиріччя, які виникають у самому суспільстві, тобто має місце ризиковий характер суспільного виробництва.

Специфічність даної економічної категорії обумовлюють такі основні ознаки:

• пошкодження чи знищення майна внаслідок випадкового характеру настання страхової події;

• надзвичайність завданого збитку, яка характеризується натуральними та грошовими вимірниками;

• об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків страхового випадку та відшкодування матеріального або іншого збитку.

У страховому ризику та заходах його зменшення чи усунення і полягає сутність економічної категорії страхування, яка знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді, що є сукупністю страхових фондів натуральних та грошових запасів.

Згідно ЗУ «Про страхування» від 7 березня 1996 року

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Основними ознаками, які характеризують економічну категорію страхування, є:

1. При страхуванні виникають грошові перерозподільчі відносини, які обумовлені наявністю страхового ризику як імовірності настання страхового випадку, здатного спричинити матеріальний або інший збиток.

2. Для страхування характерні замкнуті перерозподільчі відносини між його учасниками, пов'язані з розкладкою суми збитку, завданою одному або декільком господарствам серед всіх господарств, залучених до страхування. Замкнуте розкладання збитку ґрунтується на імовірності того, що кількість потерпілих господарств менша за кількість учасників страхування. Для організації замкнутого розкладання збитку створюється грошовий страховий фонд цільового призначення, який формується за рахунок фіксованих внесків учасників страхування.

3. Страхування передбачає перерозподіл збитку як серед територіальних одиниць, так і в часі. При цьому, заради ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами, необхідна достатньо велика територія і значна кількість об'єктів страхування.

4. Характерною рисою страхування є повернення страхових внесків, мобілізованих до страхового фонду. Страхові внески визначаються на основі страхових тарифів, які складаються з двох частин - нетто-платежів, призначених для відшкодовування імовірного збитку, та накладних витрат - витрат на утримання організації, яка здійснює страхування.

Згідно ст.4 ЗУ «Про страхування»

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані

• з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Отже, категорія страхування розглядається з наступних позицій:

• як вид економічних відносин (з різними характеристиками) з приводу формування та використання страхового фонду для відшкодування збитків;

• як спосіб розподілу ризиків;

• як спосіб задоволення потреб страхувальників;

• як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

• як спосіб покращення матеріального стану засновників та акціонерів;

• як джерело інвестицій в економіку держави;

• як фактор стабілізації економіки

1.2 Функції страхування

Зміст тієї чи іншої економічної категорії розкривається в її функціях. Саме функції відображають суспільне призначення даної категорії, виражають те головне і специфічне, що для неї характерно. В реальному світі будь-яка категорія - це відображення нашого рівня пізнання, якого досягає людство поступово, в силу розвитку суспільства. Саме тому певні визначення правильні сьогодні, на даному етапі розвитку суспільства, науки, економіки тощо. Будуть змінюватись умови, буде розвиватись наука і нове покоління продукуватиме свої економічні закони, категорії, наповнюватиме їх певним відповідним змістом та значенням.

В науковій та практичній літературі існує низка думок щодо кількості та переліку функцій страхування. Але в найбільш загальному вигляді можна зазначити наступні функції страхування.

• ризикова;

• заощадження коштів;

• створення та використання страхових фондів і резервів;

• компенсаційна;

• репресивна;

• превентивна;

• інвестиційна.

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. В майновому страхуванні ризикова функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку майну в результаті стихійного лиха та непередбачуваних подій. В особистому страхуванні дана функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку або загрози нанесення збитку життю та здоров'ю фізичної особи.

Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені договором страхування, певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можлива й у деяких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і резервів вирішує завдання накопичення страховиком певних економічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настання страхового випадку, а також для формування капіталу з метою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Крім того, концентрація ресурсів у страхових резервах забезпечує замкнуту розкладку страхового збитку між всіма учасниками певної спільноти страхувальників.

Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіталомістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкодування (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні страхового випадку.

Репресивна функція, як трансформована форма антиризикової діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, що відбулися за час дії договору страхування. Також передбачає використання значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Превентивна функція страхування забезпечує фінансування заходів для попередження настання страхової події, сприяє запобіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах диверсифікації, безпечності, зворотності, прибутковості, ліквідності.

Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави - розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.

1.3 Принципи страхування

Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції, використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних вихідних положеннях, тобто принципах.

Стосовно принципів, як і у випадку з функціями, в страхуванні немає єдиної думки щодо їх кількості та якісних характеристик.

Найчастіше в літературних джерелах розглядаються наступні принципи страхування:

1. Вільний вибір страховика та виду страхування повністю стосується лише добровільних видів страхування, коли договір страхування укладається на основі волевиявлення сторін.

2. Страховий ризик є необхідним елементом існування страхування, представляє собою, як зазначено у Законі Україні "Про страхування", певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

3. Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом, вимагає обопільної зацікавленості сторін страхових відносин в результатах страхової діяльності.

4. Максимальна сумлінність сторін передбачає обов'язковість виконання своїх зобов'язань сторонами страхових відносин, страхувальників - щодо своєчасності та повноти сплати страхових платежів, страховиків - відносно страхових відшкодувань та страхових виплат.

5. Відшкодування в межах реально завданих збитків. Сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір збитків та додаткових витрат на подолання страхового випадку і повинна знаходитись в межах страхової суми. В іншому випадку будуть порушуватись всі зазначені принципи страхування. Страхування не може бути засобом збагачення.

6. Франшиза частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Франшиза буває умовною та безумовною.

7. Суброгація передбачає передачу права страховику на стягнення суми страхового відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат. Даний принцип також підсилює дію принципу страхового інтересу. Окрім того, реалізація зазначеною принципу дозволяє страховим компаніям підвищити свою фінансову стійкість, полегшуючи виконання обов'язків за договорами страхування. Цей принцип запозичено із страхового законодавства європейських країн.

8. Контрибуція надає право страховику звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником, з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

9. Співстрахування - це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Позитивним є те, що страхові організації мають змогу об'єднувати свої зусилля при страхуванні великих ризиків, при цьому залишаючи собі страхову премію. А недоліком є складна процедура оформлення процесу страхування та виплати страхового відшкодування.

Перестрахування являє собою другорядне розміщення ризику, коли перший страховик страхує виконання своїх зобов'язань або їх частину в другого страховика, тобто передає йому на страхування всі або частину ризиків за договорами страхування.

10. Диверсифікація передбачає необхідність розширення діяльності страховика за межі основного бізнесу, але в рамках чинного законодавства, яким цей принцип сьогодні дещо обмежений. Законодавство України вимагає, щоб предметом діяльності страховика були лише страхування, перестрахування, співстрахування, фінансова діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та наданням кредитів страхувальниками із страхування життя.

Отже, страхування як економічна категорія, пов'язана з організацією страхового захисту, мас свої функції та відповідні принципи функціонування.

1.4 Страхові фонди і форми їх організації

Страховий фонд - це сукупність натуральних запасів і фінансових ресурсів суспільства, призначених для попередження і відшкодування збитків, завданих стихійними лихами, нещасними випадками та іншими надзвичайними подіями. В умовах товарно-грошових відносин він утворюється в грошовій формі. Існує три способи (форми) його організації: повністю децентралізований (фонди самострахування), централізований в одній страховій організації (існував в радянський період), централізований в багатьох компаніях, але утворений децентралізованим способом (застосовується в ринковій економіці). Внаслідок наявності специфічних функцій та принципів і централізованого способу розміщення в багатьох страхових компаніях в умовах ринкової економіки страхування є окремою галуззю діяльності і складовою фінансово-кредитно-страхової системи.

В ринковій економіці частка сукупного страхового фонду утворюється в кожній страховій компанії і називається "страховими резервами". Утворення цих резервів залежить від видів страхування, якими займається компанія. Страхові товариства, які займаються загальними (ризиковими) видами страхування, утворюють ці резерви за рахунок страхових платежів, які сплачують усі страхувальники. Позначимо їх кількість буквою m. Виплату відшкодування отримують тільки ті з них, у кого трапився страховий випадок, їх кількість позначимо буквою n. Тим же страхувальникам, у котрих не було страхових випадків, сплачені страхові платежі не повертаються, бо за їх рахунок утворено страхові резерви, з яких тим, у кого був страховий випадок, виплачено відшкодування, причому виплата переважно більша, ніж величина сплаченого платежу. Таким чином, при цьому виді страхування завжди m > n. Як виняток, m може дорівнювати n (m = n), але в такому випадку компанії може не вистачити коштів для виплати страхового відшкодування. Така схема утворення резервів і виплати відшкодування називається солідарною або розкладкою ризику на усіх застрахованих.

У компаніях зі страхування життя страхові резерви утворюються за рахунок сплачуваних страхових внесків та приєднуваного до них інвестиційного доходу. Можливість отримувати такий дохід з'являється внаслідок тривалої дії договорів страхування - від 3 до 20-30 років. При накопичувальному страхуванні життя застосовується два основних ризики - смерть застрахованої особи та її дожиття до закінчення дії договору страхування або до віку, визначеного договором страхування, внаслідок чого кількість застрахованих і кількість осіб, які отримують страхову виплату, співпадає, тобто m = n.

1.5 Роль страхування в ринковій економіці

Страхування як форма захисту має багатовікову історію. Але найінтенсивнішого розвитку воно набуло за умов ринкової економіки. Страхова система активно впливає на розвиток виробництва, що дає право розглядати страхування як самостійну економічну категорію.

Насамперед страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або в сферу послуг, не враховуючи можливого ризику втрати авансованих ресурсів. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі настання страхового випадку завдані збитки буде відшкодовано.

Страхування необхідне для новостворених підприємств, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів.

Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до великих втрат.

В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків. Страхування є не тільки методом захисту суб'єктів підприємницької діяльності від непередбачуваних подій, а й засобом захисту від змін економічної кон'юнктури.

Страхування сприяє оптимізації ресурсів, спрямованих на організацію економічної безпеки. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування забезпечує раціональне формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані за цим методом ресурси використовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, мають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати резерви, стимулювати персонал тощо. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва. А це вигідно як страхувальникам і страховикам, так і іншим підприємницьким структурам.

Отже, страхування конче необхідне для забезпечення безперервного економічного розвитку суспільства, а також для допомоги окремим особам захистити себе від наслідків непередбачуваних подій.

В науковій теорії досить важливо визначити поняття ролі категорії, в тому числі й економічної. Якщо через функції проявляється суспільне призначення певної економічної категорії, то роль цієї категорії виражається в результатах її практичного застосування. Тобто, можна сказати, що роль представляє собою форму відповідної організуючої діяльності людей. Різноманітні економічні категорії можуть обслуговувати одні й ті ж самі процеси суспільного відтворення, однак при цьому не виходити за рамки своїх специфічних функцій. Така можливість виникає завдяки відмінностям між роллю та функціями економічних категорій.

В розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. До того ж до основних факторів соціально-економічного розвитку будь-якої країни відноситься критерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі.

2. Класифікація страхування

2.1 Класифікація страхування, її види та ознаки

Класифікація страхування має велике наукове і практичне значення. Наукова класифікація допомагає вивчити суть явищ, завдяки чому вона завжди є мостом між наукою і практикою. Практичне значення класифікації страхування полягає у тому, що на її підставі видаються ліцензії для діяльності страхових компаній і здійснюється їх спеціалізація, складається звітність, контролюються і аналізуються показники розвитку. Єдина або наближена класифікація дозволяє налагоджувати міжнародне співробітництво, виявляти тенденції в розвитку окремих видів страхування.

Найчастіше страхування класифікують за історичними, юридичними та економічними ознаками, причому остання є найбільш різноманітною.

Класифікація за історичною ознакою опирається на час виникнення певних видів страхування.

Класифікація за юридичною ознакою базується на законодавчих нормах цивільного і страхового права. Законодавство забезпечує єдине групування страхування за видами, що служить підставою для видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності, а також для їх поділу на обов’язкові та добровільні.

Класифікація за економічною ознакою передбачає декілька варіантів класифікацій: за об’єктами, родом небезпеки, статусом страховика, статусом страхувальника

2.2 Класифікація страхування за економічною ознакою

Класифікація страхування за об’єктами

При класифікації страхування за об’єктами робиться розподіл на галузі, підгалузі та види страхування. Всі ланцюги цієї класифікації охоплюються формами проведення страхування: добровільна, обов’язкова.

Ця класифікація передбачає виділення 3-х галузей страхування:

1. Особисте страхування (об’єктами є життя, здоров’я, працездатність)

2. Майнове страхування (об’єктами є майно в різних його видах, матеріальні цінності, грошові кошти, доходи)

3. Страхування відповідальності (об’єктом є відповідальність перед третіми особами)

Підгалузі та види особистого страхування

1. Страхування від нещасних випадків: індивідуальне, колективне, страхування пасажирів, дітей, туристів.

Проводиться в обов’язковій та добровільній формах.

2. Медичне страхування: страхування здоров'я на випадок хвороби, безперервне страхування здоров'я та інші види

Особливістю є наявність як довго- так і короткострокових видів страхування. Страхові виплати можуть здійснюватись двома способами:

1) безпосередньо страхувальникові у вигляді повної суми або її частки;

2) у вигляді оплати медичній установі вартості лікування, включаючи плату за перебування в стаціонарі, консультації фахівців, придбання ліків.

3. Страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування пенсій, весільне страхування, довічне страхування. Страховими випадками можуть бути дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страхування, смерть застрахованого з будь-якої причини до закінчення строку дії договору страхування, досягнення застрахованим певного віку.

1.2. Призначення майнової галузі страхування полягає в компенсації шкоди заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми покладено дійсну вартість застрахованих об’єктів. У разі страхування майна на повну вартість, збитки при настанні страхової події відшкодовуються в повному обсязі. Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування.

Розрізняють 3 системи страхового забезпечення:

1. Пропорційна – передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції до реального збитку, в якій було застраховане майно.

2. Система першого ризику – передбачає відшкодування збитків не більше страхової суми, яка встановлена за бажанням страхувальника в межах повної вартості майна. Якщо сума збитків виявилась більшою за страхову суму, то різниця не виплачується. Збиток, в межах страхової суми називається першим ризиком (ризик, що відшкодовується), збиток, що перевищує страхову суму – другий ризик (не відшкодовується).

3. Система граничної відповідальності використовується у випадках, коли страховик має відшкодувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів.

Підгалузі майнового страхування:

1. Страхування майна громадян

2. Страхування майна юридичних осіб

1.3. Страхування відповідальності – економічне призначення полягає в тому, щоб захистити майнові інтереси страхувальника у разі, якщо він завдасть шкоди здоров’ю, життю або майну 3-ї особи. Страхова сума при цьому не встановлюється. Встановлюється лише гранична сума відшкодування.

Види страхування відповідальності:

1. Страхування заборгованості

2. Страхування цивільної відповідальності власників засобів підвищеної небезпеки.

Класифікація за родом небезпек

Під родом небезпеки розуміють набір специфічних ризиків, які супроводжують діяльність страховика. В загальному плані можна виділити такі ланки, які не знаходяться в ієрархічній залежності:

1. Страхування будівель, споруд, обладнання, продукції, сировини, матеріалів, домашнього майна від вогню та інших стихійних лих;

2. Страхування врожаю сільськогосподарських культур від засухи та інших стихійних лих;

3. Страхування на випадок мору та вимушеного забою худоби;

4. Страхування від аварій, викрадення та інших небезпек засобів транспорту.

Класифікація за статусом страховика

Вона використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності, ведення державного реєстру страхових організацій, контролю за страховиком і аналізу розвитку страхового ринку в інвестиційному та територіальному розумінні.

Класифікація за статусом страхувальника

Вона має сенс в зв’язку з тим, що страхувальники можуть бути як фізичними так і юридичними особами, майнові інтереси яких різні. Ця класифікація передбачає поділ всіх страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси фізичних осіб та ті, які обслуговують інтереси юридичних осіб.

2.3 Обов’язкове страхування

Обов’язкове страхування – форма страхування, що встановлюється законами України шляхом внесення змін у Закон України «Про страхування» і ґрунтується на принципах обов’язковості як для страхувальника, так і для страховика.

Для здійснення обов’язкового страхування згідно ст.7 Закону України «Про страхування» Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Перелік видів обов’язкового страхування наведений в ст.7 Закону України «Про страхування».

Для обов’язкових видів страхування притаманні такі риси (принципи):

1. Страхування встановлюється законом, згідно з яким, страховик зобов’язаний застрахувати відповідні об’єкти, а страхувальник зобов’язаний вносити належну платню.

2. Суцільне охоплення обов’язковим страхуванням вказаних в законі об’єктів.

3. Автоматичність розповсюдження обов’язкового страхування на об’єкти вказані в законі.

4. Дія обов’язкового страхування відбувається не залежно від внесення страхових платежів.

5. Обов’язкове страхування не має певного строку дії.

6. Нормування страхового забезпечення.

2.4 Добровільне страхування

Згідно статті 6 Закону України «Про страхування»

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Перелік видів добровільного страхування ст.6 Закону України «Про страхування».

Для добровільних видів страхування притаманні такі риси (принципи):

1. Добровільне страхування діє на підставі закону і на добровільних засадах.

2. Добровільна участь у страхуванні характерна тільки для страхувальника.

3. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням.

4. Добровільне страхування завжди обмежене терміном.

5. Добровільне страхування діє тільки після сплати разового або періодичних страхових внесків.

6. Страхове забезпечення по добровільному страхуванню залежить від бажання страхувальника.

3. Страхові ризики і їх оцінка

3.1 Ризик та його основні характеристики

Під ризиком розуміють вірогідність настання події, котра зумовить прямі або непрямі збитки майновим інтересам юридичної або фізичної особи.

Основними характеристиками ризику вважають: реальність існування, вірогідність настання, непередбачуваність часу і місця настання та величини заподіяного збитку.

Додатковими характеристиками ризику є його змінність і стадійність.

3.2 Класифікація ризиків

Ризики класифікуються за критеріями:

1) причини: природні, антропогенні;

2) об’єкта: майнові, немайнові (особові);

3) наслідку: чисті, спекулятивні;

4) величини: незначні, малі, середні, великі, катастрофічні; великі і масові;

5) можливостей настання: потенційні, реальні, реалізовані;

6) можливостей їх страхування: ті, що підлягають страхуванню (страхові); ті, що не підлягають (не страхові);

3.3 Ризик-менеджмент і страхування

Ризик-менеджмент – управління ризиками в його найширшому розумінні. Він як система охоплює три послідовні етапи:

1. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається:

1) діагностика або ідентифікація ризиків – кваліфікація;

2) оцінювання ризиків кількісними методами – квантифікація;

3) визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

2. Контроль за ризиками має на меті повне або часткове їх усунення.

Здійснюється різними способами:

1) уникнення ризику;

2) зменшення (мінімізація) ризику;

3) обмеження (локалізація) ризику;

4) розсіювання (поділ) ризику.

Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.

3. Фінансування ризику може здійснюватись 2-ма способами:

1. Самофінансуванням (самострахуванням) – самостійним покриттям збитків власними коштами

2. Переданням (трансфер) ризику: під фінансову гарантію іншого суб’єкта господарювання (договір поруки); професійним страховикам на підставі договору страхування.

Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам, який може вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб’єктами. Вирівнювання ризиків можна застосовувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, які відповідають таким критеріям:

1. Критерій цілковитої випадковості.

2. Критерій однозначності.

3. Критерій, що оцінюється у грошових одиницях.

4. Критерій незалежності.

5. Критерій розміру.

Отже, згідно із завданням ризик-менеджменту відповідну діяльність можна тлумачити як процес вибору оптимальної з економічного погляду структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки.

4. Страховий ринок

4.1 Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок – це особливе соціально-економічне середовище і сфера економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї.

Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками.

Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим принципом.

У територіальному аспекті можна виділити:

- внутрішній (місцевий) страховий ринок – місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками;

- національний (зовнішній) страховий ринок – той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном;

- міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

За галузевою ознакою виділяють ринки:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності;

- страхування економічних ризиків;

- перестрахування.

Метою діяльності за умов ринкової економіки є одержання прибутку. При цьому об’єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення у страхуванні є той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:

- коштів, що використовуються для формування страхового фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових випадків;

- коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;

- коштів, що формують прибуток страховика.

Для завоювання ринку, забезпечення незалежності від конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її ринкової вартості.

4.2 Страхова послуга як продукт страхового ринку

Товаром страхового ринку є страхова послуга.

Страхова послуга – це товар, що його страхова компанія пропонує страхувальникові за певну плату (страхову премію).

Українські економісти виділяють дві основні особливості страхових продуктів:

1. Нематеріальність (відсутність натурально-речового вмісту), похідними від якої є: неоднаковість; неподільність на частини з метою передачі на споживання іншим; неможливість зберігання; відсутність переходу прав власності; складність оцінки якісних показників.

2. Неналежність страхових послуг до послуг першої необхідності

Страхові послуги, здебільшого, реалізуються у такий спосіб:

1. Прямий продаж: в офісі страхової компанії; спеціально найманими працівниками – аквізиторами; за адресами у довідниках; поштовими відправленнями; по мережі Інтернет

2. Продаж за допомогою посередників: через агентів; через брокерів; через інших посередників (банки, туристичні агентства тощо)

4.3 Маркетинг в страхуванні

На підставі маркетингових досліджень страховик обирає варіанти можливих стратегічних напрямків своєї діяльності. Для аналізу очікуваної ефективності їх реалізації він за кожним із варіантів формує свою маркетингову політику.

Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види:

- орієнтована на вибір потенційного страхувальника;

- орієнтована на окремі види страхування чи групи страхових продуктів;

- орієнтована відносно конкретних каналів реалізації.

У сфері діяльності служби маркетингу доцільно виокремити такі об’єкти першочергової уваги: страхове поле (категорії потенційних клієнтів страховика та об’єктів страхування), якісні показники страхових продуктів, канали реалізації страхових продуктів, формування споживчого попиту.

4.4 Страхові договори, порядок їх підготовки, укладання та виконання

Згідно розділу ІІ ЗУ «Про страхування»

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити:

1) назву документа;

2) назву та адресу страховика;

3) прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

4) прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

5) зазначення предмета договору страхування;

6) розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

8) перелік страхових випадків;

9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

11) строк дії договору;

12) порядок зміни і припинення дії договору;

13) умови здійснення страхової виплати;

14) причини відмови у страховій виплаті;

15) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

16) інші умови за згодою сторін;

17) підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна фізичних осіб.

Правила страхування

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування повинні містити:

1) предмет договору страхування;

2) порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

3) страхові ризики;

4) виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

5) строк та місце дії договору страхування;

6) порядок укладення договору страхування;

7) права та обов'язки сторін;

8) дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

9) перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

10) порядок і умови здійснення страхових виплат;

11) строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

12) причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

13) умови припинення договору страхування;

14) порядок вирішення спорів;

15) страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

16) страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

Укладання і початок дії договору страхування

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Страницы: 1, 2, 3