Сутність, принципи і роль страхування

- авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії, конкуренція між страховиками чітко регламентується;

- ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий;

- змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на:

- екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг;

- інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.

За станом попиту на страховому ринку він буває:

- насичений – ринок, який насичений достатнім обсягом страхових послуг в усіх галузях страхування та страховим забезпеченням, яке складає 80-95 %;

- ненасичений – ринок, страхове забезпечення якого складає менш ніж 80 % і який потребує подальшого розвитку.

4.2 Структура страхового ринку

Страховий ринок має складну структуру, яка складається з двох основних елементів (секторів) - страховика, що є продавцем страхової послуги, і страхувальника - покупця цієї послуги.

В інституціональному аспекті структура ринку визначається акціонерними, корпоративними, приватними і державними страховими компаніями. Саме ці суб'єкти формують і використовують страхові фонди, саме в їх діяльності реалізуються і зав'язуються нові економічні відносини, переплітаються особисті, корпоративні (колективні) і державні інтереси.

Одною стороною (суб'єктом) страхових відносин є страховик. Страховики (страхові компанії) - це юридичні особи, будь-якої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на проведення страхових операцій, які створюють і використовують кошти страхового фонду для захисту інтересів страхувальників.

Страхові компанії класифікуються таким чином:

1. За формою власності - на приватні і публічно-правові, акціонерні (корпоративні), товариства взаємного страхування та державні.

2. За характером виконуваних операцій - на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестраховувальні.

3. За територією роботи - на місцеві, регіональні, національні і міжнародні.

4. За розміром статутного капіталу й обсягом надходження страхових платежів, за іншими організаційно-економічними показниками - на значні, середні і дрібні.

Другою стороною (суб'єктом) страхових економічних відносин виступають юридичні або фізичні особи яких іменують страхувальниками.

Страхувальник - це юридична або фізична, повністю дієздатна, особа, що страхує свій власний інтерес, або інтерес третьої сторони, сплачує для цього страхові платежі (премії, внески) і має право за законом або договором страхування отримати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку).

До елементів інфраструктури страхового ринку відноситься система посередників, які прямо чи побічно здійснюють на страховому ринку роботу, що спрямована на обслуговування продавців і покупців страхових послуг (тобто страховиків і страхувальників). До складу страхових посередників належать прямі страхові посередники (страхові агенти і страхові брокери), які прямо беруть участь у продажі страхового продукту, і непрямі (побічні) страхові посередники (актуарії, диспашери, сюрвейєри, аварійні комісари, ін.), що беруть участь в організації страхової послуги та її виконанні, але не в її продажу.

Посередники, що виконують роботи другого напрямку, називаються нестраховими. До них належать посередники, що надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, валютні, аудиторські, нотаріальні, юридичні, біржові й інші послуги, без яких неможливо функціонування вільного страхового ринку.

1) Прямі страхові посередники

Агент страховий - фізична чи юридична особа, що діє від імені і за дорученням страховика і виконує частину його страхової діяльності (укладання договору страхування, одержання страхової премії, проведення робіт, які пов'язані із виплатою страхових відшкодувань) як представник страховика.

Брокер страховий - фізична чи юридична особа, що зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності і діє на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страховика або страхувальника.

2) Непрямі страхові посередники

Актуарій - фахівець, що здійснює актуарні (математичні) розрахунки на основі відповідної статистики настання страхових випадків для обчислення базових страхових тарифів страховика і проведення робіт із формування й оптимізації страхового портфеля, у тому числі за рахунок перестрахувальної діяльності. Актуарій повинен мати кваліфікацію, що відповідає вимогам органу державного нагляду за страховою діяльністю, що підтверджена свідоцтвом.

Аварійний комісар - особа, що визначає причини страхового випадку і встановлює причину, характер, розміри збитків страхувальника.

Сюрвейєр - експерт, що оглядає транспортний засіб і вантажі, та робить висновок щодо його стану, ушкодженнях при аварії, експлуатаційних характеристик і т.ін.

Диспашер - фахівець страховика чи незалежна особа - професіонал (підприємець) з упорядкування розрахунків складних збитків за складними страховими випадками (наприклад, коли сталася масова аварія транспорту) і правильним розподілом складних збитків між зацікавленими сторонами (власниками постраждалого транспорту, вантажу чи іншого майна і страховиками, що застрахували транспорт, вантаж або інше ушкоджене майно) і винуватцями завданих збитків.

4.3 Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку

Загалом, страховий ринок представляє собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення.

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

- страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

- систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

- гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

- власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв'язку);

- матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;

- людські ресурси страхової компанії;

- фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

- ліквідність страхового фонду.

Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємопов'язані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку — це система факторів, що взаємодіють, які оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.

Зовнішнє оточення страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен враховувати їх у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать:

— ринковий попит;

— конкуренція;

— ноу-хау страхових послуг тощо;

— інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).

До складових, на які страховик впливати не може, входять:

— чисельність населення, його вікова та статева структури;

— сезонні міграції;

— купівельна спроможність населення та ін.

Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

4.4 Страхові послуги та страхові продукти

В сучасних умовах досить часто при здійсненні процесу страхування застосовуються такі терміни, як страхові продукти та страхові послуги.

Існує декілька концепцій страхового продукту:

- компенсаційна, основою страхового продукту є ризикова компенсація з боку страховика, яка ґрунтується на ймовірності настання ризику погіршення матеріального стану страхувальника, яка компенсується можливістю здійснення страхової виплати;

- інформаційна - надається страхувальнику не продукт, не послуга, а гарантія, яка забезпечується певним обсягом інформації - страховий продукт є матеріальним, а страхова послуга інформацією;

- 3-рівневого страхового продукту - базовим рівнем страхового продукту є очікування, що ризик не реалізується, оскільки він є наслідком існування динамічного середовища та процесів, в який входять соціальна, технічна та фінансова підсистеми;

- концепція Д. Фарні - страховий продукт, як система, включає ризикову, накопичувальну, забезпечувальну підсистеми.

Страхові послуги, здебільшого, реалізуються у такий спосіб:

- прямий продаж;

- продаж за допомогою посередників.

Прямий продаж здійснюється:

- в офісі страхової компанії;

- спеціально найманими працівниками - аквізиторами;

- за адресами у довідниках;

- поштовими відправленнями;

- по мережі Інтернет.

Продаж, за допомогою посередників відбувається.

- через агентів;

- через брокерів;

- через інших посередників - банки, туристичні агенції тощо.

4.5 Страховий ринок України, напрямки його розвитку

Становлення України, як самостійної, незалежної та демократичної держави обумовлює створення та розвиток національних ринкових відносин. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі, прийняті Україною міжнародні зобов'язання визначають напрями та умови гармонізованого розвитку фінансового ринку в Україні, особливо його частини - страхового ринку.

Страховий ринок України у своєму розвитку історично пройшов певні етапи (приблизно три та знаходиться на четвертому). Поділ страхового ринку на етапи досить умовний [4].

І-етап - з 1991 по 1993 p.p. - характерними рисами є відсутність спеціального законодавства, відповідної методологічної бази, нагляду з боку держави, ефективного ринкового механізму здійснення страхової діяльності; цей етап визначається екстенсивним розвитком страхового ринку, швидким зростанням кількості страхових організацій.

ІІ-етап - з 1993 по 1996 p.p. - почала створюватись страхова галузь в економіці держави, був прийнятий Декрет „Про страхування", держава встановила нагляд за страховою діяльністю і визначила певні вимоги щодо страховиків; відбулася структурна будова страхового ринку України, з'явились групи страхових компаній: організації, створені па базі колишнього Держстраху в системі HACK „Оранта", кептивні страхові компанії, страхові компанії, створені на приватному капіталі, які працюють за ринковими принципами.

ІІІ-етап - з 1996 по 2001 p.p. - був прийнятий Закон України „Про страхування", який посилив вимоги щодо статутних фондів (100 тис. екю (євро) для страховиків, що займались страхуванням життя та 500 тис. екю (євро) для тих страхових компаній, які займались страхуванням життя) та платоспроможності страхових компаній; страхові компанії були поділені на ті, що здійснюють окремо ризикове страхування та довгострокове страхування життя; були чітко визначені правила страхування, встановлено нові вимоги щодо договорів страхування та розміщення страхових резервів; створюються нові організаційні форми на страховому ринку - Моторне бюро, Морське бюро, Авіаційне бюро.

ІV-eтап - з 2001 р. - прийняття фактично нового Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про страхування" ще більше підвищило вимоги щодо статутного капіталу страховика, до його кількісних та якісних характеристик, посилились вимоги щодо платоспроможності страхових компаній, розширились можливості інвестиційної діяльності, покращились можливості диверсифікації при розміщенні страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика; значно збільшились обсяги операцій перестрахування.

Останнім часом страховий ринок України стрімко розвивається, зростає імідж страхування, попит на страхові послуги серед суб'єктів господарювання та населення. Щорічно страховий ринок України дає приріст за валовими показниками більше, ніж 80%.

Загалом, можна зробити такі висновки:

1. Розвиток страхового ринку України є нагальною потребою, зумовленою зростанням рівня невизначеності та ризиковості економічних, політичних, соціальних та екологічних процесів.

2. Можливості стрімкого розвитку ринку страхових послуг в Україні обмежені такими чинниками:

- низький рівень доходів у суспільстві;

- недовіра до страховика, яка посилюється низьким рівнем платоспроможності страхових компаній;

- недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому законодавства;

- неузгодженість страхового законодавства з Цивільним кодексом України тощо;

- відсутність державних преференцій на страховому ринку;

- недостатній розвиток інструментів фондового ринку для ефективного розміщення страхових резервів;

- відсутність надійних механізмів розвитку страхування життя, медичного та пенсійного страхування тощо;

- відсутність незалежної системи підготовки висококваліфікованих фахівців зі страхування і т. ін.

3. Серед інших негативних тенденцій можна підкреслити монополізацію сегментів страхового ринку відомчими страховими компаніями. Негативним фактом є й те, що сьогодні страхова галузь України забезпечує перерозподіл лише 0,9% ВВП, тоді як в розвинутих країнах зазначений показник складає 8-12%. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг складає лише 0,05%, при тому, що Україна становить 7% населення Європи. А це свідчить про потенційні можливості цієї галузі економіки.

Тема 5. Страхова організація

5.1 Форми організації страхових компаній

Світовий досвід страхування свідчить, що на відміну від банків і інших фінансово-кредитних інститутів, страхові компанії мають більш широкі організаційні форми, основними з яких є чотири.

Перша форма організації страхових компаній збігається з організаційними формами інших фінансово-кредитних інститутів тим, що побудована на акціонерній основі. У цьому випадку страхові компанії випускають акції і є акціонерними товариствами. Дана форма організації характерна як для компаній страхування життя, так і для компаній страхування майна та від нещасливих випадків.

Друга форма організації страхових компаній зветься взаємними товариствами: кожний власник полісу у цьому випадку є співвласником, тобто акціонером компанії, але на базі страхового поліса. Компанії при цьому не випускають акцій. Така форма організації широко поширена в США, Канаді, Англії, Австралії, для компаній страхування життя.

Третя організаційна форма страхових компаній - взаємний обмін. При цій формі організації компанія формується, в сутності, на кооперативній основі і діє від імені окремих осіб або компанії. Через центральну контору компанії її учасники обмінюються страховими ризиками, страхуючи самих себе, і не здійснюють страхування за межами компанії. Такі кампанії носять назву компаній внутрішнього страхування, або взаємного обміну. Вони займають незначне місце в страхових операціях і діють в основному в сфері страхування автомобілів і від вогню.

Четверта форма організації - система Ллойд. Вона складається із синдикатів, у які, як правило, входять на паях страхові компанії і брокерські страхові фірми. Відповідальність по страховому ризику розподіляється серед членів синдикату або між всіма учасниками Ллойда. Справи приймають брокери й одержують за посередництво брокерські (комісійні). Систему Ллойда очолює спеціальний комітет, що здійснює контроль за діяльністю синдикатів і приймає нових членів. Ця форма характерна для Англії і Німеччини.

За формою власності страховики можуть бути державними і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.

5.2 Порядок створення страхової компанії, діяльність та ліквідація

Порядок створення нових або реорганізація існуючих страхових компаній в Україні регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів та ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності.

Страхові організації переважно створюються в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій.

На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик й отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Успішна діяльність страхової компанії здійснюється за наявності таких необхідних факторів: основних і оборотних коштів, фінансових, трудових та інформаційних ресурсів.

Їх сукупність, раціональне використання визначають потенціал компанії.

Вирішальним фактором діяльності страхових компаній є розмір грошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу.

Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов'язань страхової компанії, складаються зі сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів, які, в свою чергу, є результатом продажу страхових послуг (страхових продуктів) на ринку.

Ліквідація, реорганізація та санація страховика. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:

♦ невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

♦ недосягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду;

♦ настання інших випадків, визначених чинним законодавством України. Примусова санація передбачає:

■ проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

■ визначення Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське і кадрове управління страховиком;

■ встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України;

■ встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

■ прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика. Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Реорганізація страховика за рішенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України передбачає:

- реорганізацію у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;

- об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови погодження на це власників страховиків;

- залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків) за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав.

При ліквідації страховика у разі, коли учасники страховика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'язань перед страхувальниками, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України приймає рішення про виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестрахувальників).

Ліквідація страховика, що має зобов'язання перед страхувальниками, у разі визнання його банкрутом здійснюється у порядку, визначеному Законом.

5.3 Організаційна структура страхової компанії

Під структурою компанії розуміють насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети.

Організаційна структура відображається в таких формах, як розподіл праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішні організаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватись за такими принципами.

Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищестоящі керівники наділяються правом давати розпорядження нижчестоящим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Такий порядок, коли нижчестоящим структурам доводиться вирішувати справи виключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте, в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань, Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найбільш кваліфіковані працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.

Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.

Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це здебільшого «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають учених, консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не користуються правом давати розпорядження працівникам компанії.

Страхові компанії при опрацюванні своїх організаційних структур використовують здебільшого всі три принципи.

5.4 Органи управління страховою компанією та їх функції

Органи управління страховою компанією визначаються залежно від того, на яких засадах створено організацію. Як зазначалося, на українському страховому ринку переважна більшість страхових компаній має статус акціонерного товариства.

Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, їх скликають засновники компанії після фундаментальної підготовчої роботи.

До компетенції загальних зборів акціонерів належать:

• затвердження статуту компанії і всіх змін до нього, включаючи розмір статутного фонду;

• прийняття рішення щодо виду, кількості та вартості акцій, що підлягають продажу або викупу;

• затвердження річного звіту, зокрема розподіл прибутків і порядок покриття збитків компанії;

• обрання наглядової ради, ревізійної комісії, голови та членів правління товариства;

• прийняття при потребі рішення про зміну статусу акціонерного товариства (із закритого на відкрите або навпаки);

• прийняття рішення про ліквідацію товариства.

Наглядова рада обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев'яти осіб. Цей орган контролює стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів. За наявності певних повноважень, наданих загальними зборами акціонерів, наглядова рада може приймати рішення про призначення і відкликання голови та членів правління, затверджувати річний звіт, вирішувати ряд інших важливих питань, що не є виключною прерогативою загальних зборів.

Правління страхової компанії є виконавчим органом, який здійснює керівництво роботою компанії згідно з повноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління. Робота правління має будуватися з додержанням принципу колегіальності. Спектр питань, які вирішуються правлінням, дуже широкий. Це планування діяльності, призначення відповідальних осіб, у тому числі затвердження генерального директора або головного менеджера компанії (у переважній більшості товариств ця посада окремо не вводиться, а її функції виконує голова правління), а також кошторису, інвестиційної політики компанії.

Президент - це посада, що за ієрархією йде після голови правління. Важлива особливість: якщо президент є одночасно і головним менеджером, то за рангом він може бути вищим за голову правління.

Ревізійна комісія - контрольний орган страховика, що контролює виконання статуту, рішення загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Останніми роками ревізійні комісії контактують з аудиторами, що дозволяє підвищити професійний рівень перевірок і висновків.

5.5 Об'єднання страховиків

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Моторне (транспортне) страхове бюро. Дата створення: 28 вересня 1996 р. Це єдине об'єднання страховиків, яке здійснює обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Основними завданнями Моторного (транспортного) страхового бюро є:

- виконання страхових зобов'язань із зазначеного у цій статті виду обов'язкового страхування за страховиків - його членів у разі їх неплатоспроможності;

- виплати із централізованих страхових резервних фондів у межах, передбачених умовами здійснення зазначеного у цій статті виду обов'язкового страхування, компенсацій за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілих у дорожньо-транспортних подіях, що сталися з вини водіїв невстановленого транспорту; коли винуватець загинув і не мав чинного договору такого обов'язкового страхування; в інших випадках та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України;

- забезпечення пільгового страхування для окремих категорій автовласників за рахунок коштів централізованих страхових резервних фондів у випадках та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Моторне (транспортне) страхове бюро забезпечує членство України в міжнародній системі страхування автомобільного транспорту «Зелена Картка» та виконання загальновизнаних зобов'язань перед аналогічними уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи.

Фінансування виконання гарантійних функцій та завдань Моторного (транспортного) страхового бюро здійснюється за рахунок коштів централізованих страхових резервних фондів, органами управління якими є це об'єднання страховиків.

Моторне (транспортне) страхове бюро, за погодженням з Уповноваженим органом, встановлює єдиний зразок страхових свідоцтв (полісів, сертифікатів), які є формою договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Законодавством України Моторному (транспортному) страховому бюро можуть бути надані права щодо прийняття рішень, які є обов'язковими для страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро - в справі уніфікації порядку укладання та виконання договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, та страховики, яким дозволено займатися страхуванням морських ризиків, створюють Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро, які являються юридичними особами та утримуються за рахунок коштів страховиків.

Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, створюють ядерний страховий пул, який має бути юридичною особою та утримується за рахунок коштів страховиків.

Морське страхове бюро. Дата створення: 27 квітня 1998 р.

Бюро створюється страховиками, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення морського страхування й обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають при морському перевезенні. Бюро створюється страховиками шляхом укладання установчого договору. Бюро може бути ліквідоване тільки після вибуття з нього всіх членів.

Основними завданнями Бюро є:

• координація діяльності національних страховиків в області страхування на морському транспорті;

• дослідження і прогнозування національного ринку страхових послуг в області торгового мореплавства;

• організація співробітництва з підприємствами, їхніми об'єднаннями й іншими організаціями, що експлуатують чи обслуговують засоби морського транспорту;

• підготовка і внесення на розгляд державних органів пропозицій щодо законодавчих та інших нормативних актів з морського страхування, розробка рекомендацій з методології здійснення відповідних видів морського страхування;

• сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній практиці умов морського страхування і форм уніфікованих полісів; збір, аналіз і опублікування статистичних даних про збитки на морському транспорті;

• розробка програм і методів страхування морських ризиків, заходів для запобігання страховим випадкам;

• організація і проведення консультацій з технічних, економічних і юридичних питань, пов'язаних із класифікацією страхових випадків, визначенням розміру збитків і страхового відшкодування;

• організація і проведення науково-практичних заходів з питань страхування на морському транспорті, забезпечення методичними матеріалами, інформаційного забезпечення страховиків і страхувальників;

• видання бюлетенів і довідників, проведення навчання, підвищення кваліфікації, організація конференцій, семінарів та ін.;

• представництво інтересів страхувальників - членів Бюро - в міжнародних об'єднаннях страховиків.

Авіаційне страхове бюро. Дата створення: 27 квітня 1998 р.

Основні завдання:

■ координація діяльності національних страховиків в області страхування авіаційних ризиків;

■ дослідження і прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі авіації;

■ організація співробітництва з підприємствами, їхніми об'єднаннями й іншими організаціями, що експлуатують чи обслуговують засоби авіаційного транспорту;

■ підготовка і внесення на розгляд державних органів пропозицій щодо законодавчих та інших нормативних актів з обов'язкового авіаційного страхування, розробка рекомендацій з методології здійснення відповідних видів авіаційного страхування;

■ сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній практиці умов авіаційного страхування і форм уніфікованих полісів; збір, аналіз і публікація статистичних даних про збитки, заподіяні авіаційними подіями;

■ розробка програм і методів страхування авіаційних ризиків, заходів для запобігання страховим випадкам;

■ організація і проведення консультацій з технічних, економічних і юридичних питань, пов'язаних із класифікацією страхових випадків, визначенням розміру збитків і страхового відшкодування;

■ організація і проведення науково-практичних заходів з питань страхування авіаційних ризиків, забезпечення методичними матеріалами, інформаційного забезпечення страховиків і страхувальників;

■ видання бюлетенів і довідників, проведення навчання, підвищення кваліфікації, організація конференцій, семінарів та ін.;

■ представництво інтересів страховиків - членів Бюро - в міжнародних об'єднаннях страховиків.

На сьогодні членами АСБ є 52 страхові компанії, які працюють на ринку авіаційного страхування України.

Медичне страхове бюро. Асоціація «Українське медичне страхове бюро» зареєстрована в органах державної реєстрації 15 березня 1999 р. Членами Асоціації є 28 страхових компаній України й інших юридичних осіб. Страхові компанії - члени Асоціації УМСБ представляють 12 областей України, Автономну Республіку Крим і м. Київ.

Основною метою Асоціації є сприяння розвитку відкритого і доступного для всіх медичного страхового ринку в Україні шляхом упровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності, забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування, організація юридичного захисту прав страховиків і страхувальників, координація зусиль страховиків на ринку послуг медичного страхування.

Для досягнення мети Асоціація УМСБ здійснює таку діяльність:

♦ представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними органами України, міжнародними організаціями та ін.;

♦ розробляє методологію медичного страхування, стратегію і тактику його впровадження в Україні;

♦ сприяє формуванню розгалуженої інфраструктури медичного страхового ринку в Україні;

♦ аналізує чинне законодавство України з питань страхової діяльності й охорони здоров'я, готує пропозиції щодо його вдосконалення;

♦ залучає членів Асоціації до участі у виконанні державних програм з питань покращення медичної допомоги населенню через медичне страхування;

♦ вивчає й аналізує стан і перспективи розвитку медичного страхування в Україні і за його межами, пропагує ідею медичного страхування серед населення України;

♦ сприяє залученню іноземних інвесторів у програми медичного страхування й охорони здоров'я;

♦ проводить конференції, семінари та інші заходи науково-практичного характеру;

♦ здійснює іншу діяльність, що не заперечує чинному законодавству України.

Ядерний страховий пул. Відповідно до нового закону України «Про страхування» страховики, які мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов'язані утворити ядерний страховий пул, що може бути юридичною особою й утримується за рахунок страховиків.

На даний момент ядерний пул залишається добровільним об'єднанням, створеним 14 листопада 1996 р.

Ядерний пул створений на добровільних засадах з метою постійної координації діяльності його учасників в області страхування ядерних ризиків; забезпечення їхньої фінансової стабільності і гарантій страхових виплат; сприяння в реалізації міжнародних договорів, конвенцій і домовленостей у сфері страхування ядерних ризиків, членом яких є Україна.

Основні напрямки діяльності ЯСПУ:

• розробка єдиних для всіх членів пула правил страхування, зразків договорів страхування й інших документів;

• організація перестрахування ядерних ризиків і координація взаєморозрахунків із закордонними ядерними пулами по страхових виплатах;

• представництво своїх членів у взаємодії з органами державної влади України і страхувальниками;

• організація проведення експертиз з оцінки безпеки ядерних об'єктів і розмірів заподіяної ядерної шкоди;

• збір та аналіз статистичних даних і узагальнення досвіду в області страхування ядерних ризиків;

• консультації працівників атомних об'єктів з питань страхування ядерних ризиків;

• рекламна діяльність в інтересах членів пула та ін.

Українське актуарне товариство. Українське актуарне товариство було створено в 1999 році.

Виходячи із статуту «Українського актуарного товариства», виділяють три основних напрямки діяльності товариства:

■ учбово-педагогічно-екзаменаційний;

■ науково-дослідний;

■ професійний.

їх мета - сприяти становленню високого стандарту компетентності фахівців у страховому й фінансовому бізнесі, сприяти налагодженню в Україні початкового і більш поглибленого навчання актуаріїв, сприяти розвитку теоретичних і прикладних досліджень.

Ліга страхових організацій України. (ЛСОУ) була заснована 1992 року як добровільне недержавне неприбуткове об'єднання страховиків. Остаточно робота із створення ЛСОУ була завершена 1994 року на першому з'їзді страховиків України.

Основними завданнями ЛСОУ є:

ж сприяння розвитку страхового ринку;

♦ захист прав та інтересів страховиків, що є членами ліги;

♦ сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхування; ж сприяння підвищенню кваліфікації та професіоналізму керівників і

спеціалістів страхового ринку;

♦ утвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаєминах учасників страхового ринку.

Для досягнення зазначених завдань Ліга:

♦ координує діяльність страховиків у сфері спільних інтересів членів ліги;

♦ надає членам ліги кваліфіковані методичні, методологічні та інформаційно-консультаційні послуги, в т.ч. розробки правил страхування, договорів, інших типових документів;

♦ сприяє кадровому забезпеченню та підвищенню кваліфікації працівників страхових організацій та інших учасників ринку;

♦ співпрацює із засобами масової інформації, проводить прес-конференції та ін.;

♦ організовує симпозіуми, семінари, конференції та інші заходи, спрямовані на розвиток страхування.

ЛСОУ здійснює свою діяльність, керуючись принципами законності, добровільності, відкритості, рівності її членів, компромісного вирішення питань з урахуванням інтересів усіх членів ліги, довіри та взаємодопомоги у відносинах.

Тема 6. Державний нагляд за страховою діяльністю

6.1 Правове регулювання на страховому ринку

Усі правовідносини в сфері страхування можна розділити на п'ять груп:

1) Цивільні правовідносини, що у свою чергу поділяються на:

- страхові правовідносини (між сторонами договору страхування чи перестрахування):

- посередницькі правовідносини (між сторонами страхового посередницького договору);

- інвестиційні правовідносини (між сторонами договорів, зв'язаних з розміщенням страхових резервів);

- правовідносини підряду (між сторонами договорів, спрямованих на виконання належним чином договору страхування, наприклад, договір про assistans);

- представницькі правовідносини (між сторонами договорів про представництво інтересів у суді, господарському суді чи у відносинах із третіми особами).

2) Адміністративні правовідносини (між страховими організаціями, страховими брокерами і державою в особі органу державного нагляду з питань ліцензування і контролю за діяльністю на страховому ринку, а також державних органів антимонопольного регулювання).

3) Фінансові правовідносини (між страховими організаціями, страховими посередниками і державою в особі державних фіскальних органів (ГНАУ, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Інноваційний фонд).

4) Трудові правовідносини (між страховими організаціями, страховими посередниками і працівниками таких організацій і фізичних осіб, що залучаються на умовах трудового договору як страхові агенти, аварійні комісари, актуарії, консультанти та ін.).

5) Правовідносини соціального забезпечення (визначаються при передачі державою страховим організаціям частини своїх соціальних зобов'язань перед громадянами на випадок стихійних чи екологічних нещасть, катастроф, збитків майну, шкоди життю, здоров'ю, працездатності, а також пенсійного забезпечення).

Виникнення, зміна і припинення правовідносин у сфері страхування відбувається за наявності чітко визначених правових норм чи умов юридичних фактів. Підставами виникнення таких правовідносин можуть бути:

- законодавчий акт (наприклад, при формуванні і розміщенні страхових резервів, проведенні видів обов'язкового страхування);

- адміністративний акт (наприклад, видача ліцензії на право здійснення страхової діяльності чи її відкликання);

- договір (наприклад, договір страхування чи перестрахування).

Основні джерела страхового права в Україні - Конституція, нормативно-правові акти Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, а також центральних органів державної влади.

Правове регулювання діяльності на страховому ринку - це нормативне упорядкування на страховому ринку. Правове регулювання діяльності на страховому ринку складається з двох частин: державно-правове регулювання та інституційно-правове регулювання.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої і судової влади, центральним елементом яких є Кабінет Міністрів України, а безпосереднім органом з питань нагляду за страховою діяльністю - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До цієї системи входять:

• Національний банк України - здійснює валютне регулювання;

• Державна податкова адміністрація України - здійснює податкове регулювання;

• Антимонопольний комітет - антидемпінгова й антимонопольна політика;

• Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва - регуляторна політика;

• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку - здійснює нагляд за акціонерними товариствами;

• Фонд державного майна - здійснює керування частинами державного майна;

• Господарський суд - здійснює розгляд справ, пов'язаних із суперечками в сфері страхування.

Інституційно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється: Лігою страхових організацій України, Моторним (транспортним) страховим бюро України, Авіаційним страховим бюро України, Морським страховим бюро України, Ядерним страховим пулом та ін.

Державно-правове й інституційно-правове регулювання відносин у сфері страхування взаємно доповнюють одне одного, але пріоритет зберігається за першим: воно може делегувати деякі регулятивні повноваження інституційно-правовому регулюванню, але не навпаки. Крім цього, державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове - конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

6.2 Спеціальний уповноважений орган виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг

Спеціальним Уповноваженим органом виконавчої влади в сфері регулювання ринку фінансових послуг є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Основними функціями Уповноваженого органу є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестрахувальників) та державного реєстру страхових та перестрахувальних брокерів;

2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданим ліцензіям;

3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахувальних брокерів до державного реєстру страхових та перестрахувальних брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності;

4) проведення перевірок щодо правильності дотримання страховиками (перестрахувальниками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена названим вище законом до компетенції Уповноваженого органу;

6) узагальнення практики страхової і посередницької діяльності на страховому ринку, розроблення і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;

7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

8) проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

11) встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;

12) проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які проводять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

13) участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;

14) здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

6.3 Ліцензування страхової діяльності

Уповноважений орган видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Для одержання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

- копії установчих документів та копія свідоцтва про державну реєстрацію;

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

Про внесення змін у зазначені в цій статті документи страховик зобов'язаний повідомити Уповноважений орган у десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган повідомляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням причини відмови.

Суперечки про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.

6.4 Страховий нагляд в країнах Європейського Союзу

Нагляд за страховою діяльністю здійснюється в усіх країнах з ринковою економікою. Страхуванню тут приділяється особлива увага. Держава та її громадяни надто зацікавлені в соціально орієнтованому розвитку страхової справи, який, у свою чергу, залежить від стану економіки.

Страницы: 1, 2, 3, 4