Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження

Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження

6) істотне збільшення частки готівки, що надходить на рахунок особи, якщо звичайними для основної діяльності особи є розрахунки в безготівковій формі;

7) розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів особою, яка за рівнем доходу чи сферою діяльності не може здійснювати фінансову операцію на таку суму;

8) разовий продаж (купівля) особою великого пакета цінних паперів, що вільно не обертаються на організованому ринку, за умови, що особа не є професійним учасником ринку цінних паперів і цінні папери не передаються особі в погашення простроченої заборгованості контрагента перед особою;

-     виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового ФМ, передбачених базовим законом, зокрема:

1) регулярне зарахування на рахунок особи (у випадку юридичної особи, якщо це не пов'язано з її основною діяльністю) коштів у готівковій формі з подальшим переказом усієї або більшої частини суми протягом одного операційного дня або наступного за ним дня на рахунок клієнта, відкритий в іншого суб'єкта первинного ФМ, або на користь третьої особи, у тому числі нерезидента;

2) передавання особою доручення про здійснення фінансової операції через представника (посередника), якщо представник (посередник) виконує доручення особи без встановлення прямого (особистого) контакту з суб'єктом первинного ФМ.

Що стосується операцій внутрішнього ФМ, то, з вищенаведеного можна зробити висновок, що операції описані в 12 статті базового закону носять «рекомендаційний» характер для виявлення банками спроб відмивання грошей, оскільки, немає чітко визначених подій при настанні яких банк повинен повідомити про це повноважний орган і при повідомленні ДКФМ про операції, що можуть мати підозру у відмиванні коштів, банки мають самостійно прийняти рішення про повідомлення чи неповідомлення про таку операцію. Ефективність такого підходу викликає сумніви, особливо серед категорії банків, що створюються для обслуговування невеликого кола клієнтів і, як правило, контролюються саме своїми основними клієнтами.

В теперішній час банки, що здійснюють діяльність на території України досить активно розвивають методи протидії відмиванню грошей через банківську систему. Сприяє цьому прихід на український ринок банків з іноземним капіталом із високорозвинених країн, оскільки саме ці банки мають достатньо розвинену структуру і високі стандарти протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Контролюючим органом у сфері ФМ у банках виступає Національний банк і за перевірками, що здійснюються ним, фіксуються порушення.

Так, для ДКФМ, інформація про підозрілі фінансові операції надходить від суб’єктів первинного ФМ, якими виступають [17]:

-     банки;

-     страхові та інші види фінансових установ;

-     товарна, фондова та ін. біржі;

-     ломбарди;

-     казино;

-     юридичні особи, які провадять будь-які лотереї;

-     інвестиційні фонди;

-     недержавні пенсійні фонди;

-     поштові відділення;

-     інші фінансові посередники.

Інформація від суб’єктів первинного ФМ може надходити по високошвидкісному з’єднанню, якщо відповідна установа підключена до загальної мережі ДКФМ, через Інтернет, використовуючи відповідні способи захисту інформації (брандмауери, антивіруси, обов’язкове шифрування тощо), чи на носіях електронної інформації, як то: дискети, цифрові диски та інші поширені носії даних. Інформація про фінансові операції може надходити до Уповноваженого органу також у паперовому вигляді з послідуючим скануванням, розпізнаванням і занесенням даних до електронної бази даних. Наступним кроком, після розшифровки і занесення до оперативної бази даних, отримана інформація проходить початкову обробку: вправлення наявних помилок і підготовка до формату, що може бути підданий електронній перевірці. Після цього до суб’єкта первинного ФМ надсилається повідомлення про прийняття отриманої від нього інформації. Після початкової обробки інформація проходить фільтрацію, що базується на спеціальних критеріях для ФМ по виявленню суб’єктів підозрілих операцій.

Після фільтрації інформації по фінансових операціях надходить до відділу зв’язків, де проходить початкову аналітичну обробку у ході якої, на основі відповідних критеріїв, проходить прийняття або неприйняття інформації, у другому випадку відсилається відповідний запит до суб’єкта первинного ФМ на додаткову або ж уточнюючу інформацію. До компетенції департаменту зв’язків ДКФМ також входить співробітництво з правоохоронними органами України та іншими міністерствами і відомствами.

На даний момент для підвищення ефективності і оперативності аналізу інформації ДКФМ створена Єдина інформаційна система (ЄІС), до якої входять:

-     Державний комітет статистики;

-     Державний комітет фінансових послуг;

-     Міністерство фінансів;

-     Державний комітет землевпорядкування;

-     Держпідприємництво;

-     Міністерство юстиції;

-     Держзв’язок;

-     Національний банк України (НБУ);

-     Фонд державного майна;

-     Міністерство економіки;

-     ГоловКРУ;

-     Служба безпеки України (СБУ);

-     Міністерство внутрішніх справ (МВС);

-     Державна митна служба;

-     Державна податкова адміністрація (ДПА);

-     Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

-     Адміністрація Державної прикордонної служби.

2.2 Механізм діяльності банку з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

На державному рівні визначено систему фінансового моніторингу, як методу боротьби з відмиванням грошей, фактично весь комплекс заходів по боротьбі з відмиванням грошей у банку має назву «фінансовий моніторинг». Однак, на думку М.В. Колдовського, даний підхід є не повним, з точки зору розуміння суті механізмів протидії легалізації доходів банків. На даний момент система боротьби з відмиванням грошей банку може включати спектр заходів, що не можна назвати «фінансовим моніторингом», оскільки це більш вузьке поняття, що представляє з себе фінансовий моніторинг транзакцій клієнтів банку, а також проведення ідентифікації відповідно до законодавства [26, c. 9].

Фінансовий моніторинг транзакцій – це ланка у системі боротьби з відмиванням грошей, хоча дане направлення досить важливе, не потрібно ототожнювати систему боротьби з відмиванням грошей в банку лише з проведенням фінансового моніторингу транзакцій клієнта банку. Якщо розділити відносини клієнта з банком на два етапи: етап встановлення відносин і етап безпосереднього співробітництва клієнта і банку, то до першого етапу можна віднести роботи по ідентифікації клієнта, встановлення йому відповідного ступеня ризику та побудови стратегії банку по відношенню до цього клієнта, а до другого – безпосередньо моніторинг транзакцій клієнта. Моніторинг транзакцій клієнта повинен в себе включати не тільки перевірку операцій на належність до внутрішнього чи обов’язкового фінансового моніторингу, але і їх безпосередній зв’язок із бізнес-діяльністю клієнта банку [26, c. 10].

Наступним інструментом системи є тренування фахівців банку. Навчання за напрямом протидії легалізації доходів, які можна розділити на зовнішні навчання, що проводяться для фахівців відділу протидії легалізації доходів, а також навчання для працівників «фронт-офісу», що безпосередньо беруть участь у спілкуванні з клієнтами банку. Навчання для працівників відділу протидії легалізації доходів банку повинні проводитися за участі фахівців органів нагляду та інших структур, що взаємодіють із банками у питаннях протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Програми навчання для працівників «фронт-офісу», як правило, розробляються фахівцями відділу протидії легалізації доходів банку [24, c. 413].

Взаємодія із зовнішніми інститутами банку є тим інструментом системи попередження і протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в банку через який банк або отримує додаткову інформацію, або надає її стороні, що запитала, у межах встановлених законодавством, зокрема, Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Основний інструмент системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку – фінансовий моніторинг транзакцій, деякі науковці ототожнюють фінансовий моніторинг із системою попередження і протидії легалізації доходів, в банку. Не зменшуючи ролі даного інструменту системи, хочемо виділити фінансовий контроль транзакцій в окрему категорію. На наш погляд, така розбивка дозволить більш детально розділити функції складових елементів, виявити сильні і слабкі сторони системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку та знайти резерви для покращення роботи системи. Що стосується підходів до підвищення ефективності – то основним механізмом тут залишається розробка автоматизованих систем по виявленню операцій, що підпадають під фінансовий моніторинг. На даному етапі розвитку банківських інформаційних технологій, можна стверджувати, що існує достатня кількість програмних рішень, що задовольнять вимоги банків, однак, потрібно зауважити, що у всіх подібних систем рішення про повідомлення державного органу щодо тієї чи іншої операції повинно бути за відповідальним працівником. На наш погляд, саме фінансовий контроль транзакцій клієнта є основою для виконання принципу «знай операції свого клієнта».

Наступним інструментом системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку виступають навчальні програми, семінари, як для працівників відповідальних за функціонування системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку, так і працівників «фронт-офісу», що приймають безпосередню участь у взаємодії з клієнтами банку. Відповідно до національного законодавства в банку повинна бути затверджена програма навчання співробітників, а також, не рідше одного разу на рік працівники повинні відвідувати семінари з протидії відмиванню грошей в банках, що проводяться за участі співробітників Національного банку України, Державного комітету фінансового моніторингу, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, фахівців з країн, що мають значні досягнення у боротьбі з відмивання грошей, також запрошуються співробітники з банків, які мають значні досягнення у створенні систем з попередження і протидії легалізації доходів, в банку і які здійснюють свою діяльність на території України, тощо. Дані семінари, окрім свого прямого призначення, виконують ще одну позитивну функцію, а саме: фахівці з різних банків можуть зустрітися, обговорити «наболілі» питання чи виробити нові рішення, щодо деяких нестандартних ситуацій чи взаємодії з контролюючими органами тощо [24, c. 415].

Взаємодію із зовнішніми інститутами також виділимо в окремий інструмент системи, оскільки, на даний момент, дана взаємодія не обмежується лише передачею інформації про операції, що підпадають під фінансовий моніторинг. У даному напрямку банкам необхідно розвивати взаємодію із правоохоронними органами, мати доступ до бази втрачених паспортів, потрібно мати уніфіковані зовнішні списки шахраїв, тощо. Направлена на взаємодію суб’єктів державної системи боротьби з відмиванням грошей, створена ЄІС (Єдина інформаційна система) підтвердження, що даний напрямок є одним із пріоритетних.

Ідентифікація клієнтів банку, відповідно до законодавства, є лише частиною системи фінансового моніторингу банку. На нашу думку, ідентифікації клієнта на сучасному етапі відведена замала роль, особливо в реаліях українського сьогодення, де саме ідентифікація може стати дієвим механізмом у боротьбі з відмиванням грошей. Проводити ідентифікацію клієнта банку необхідно для зменшення не тільки ризику бути втягнутим в схеми відмивання грошей, а це не лише операційний ризик, а й ризик втрати репутації, але й для зменшення кредитних ризиків, при видачі кредиту, ідентифікація особи, що приймається на роботу, необхідна банку для зменшення ризику використання банку у фінансових махінаціях недобросовісними співробітниками, а «інсайдерські» посягання стають дедалі більш актуальними. Ідентифікація повинна проводитися і бізнес-партнерів банку, наприклад, орендодавців. Всі ці види проведення ідентифікації і будуть забезпечувати той комплекс політик, дотримуватися яких повинен банк: «знай свого клієнта», «знай клієнтів свого клієнта», «знай своїх співробітників», «знай своїх бізнес партнерів». Безсумнівно, недооцінена роль компоненту ідентифікації як на державному рівні, що зазначено в нормативно-правових документах, так і з боку банків, які обмежують себе лише нормативною базою, не роблячи дієвих кроків на шляху вдосконалення методик оцінки ризику клієнта можливості ним проводити операції з легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Роль проведення якісної ідентифікації клієнта недооцінена і з позиції проведення операцій з легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, так, згідно трьохфазної моделі відмивання, процес відмивання найбільш уразливий на першій стадії – розміщення злочинних доходів, тому якісно проведена ідентифікація з розумінням джерел доходів свого клієнта є необхідною умовою для створення ефективної системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку [26, c. 13].

Також, зважаючи на те, що в реаліях теперішнього розвитку економічних відносин і широкого розповсюдження розрахунків у готівковій формі всередині держави, складаються умови при яких перетворювати готівкові грошові інструменти в безготівкові позбавлено сенсу, тому запозичені із розвинених країн системи контролю фінансових операцій і в повній мірі не адаптовані до українських умов можуть мати замалий ефект. Саме тому найчастіше в Україні предикативним злочином є ухилення від сплати податків підприємствами за допомогою офшорних територій і економічних зон з послабленим податковим контролем. В результаті вдалої маніпуляції розрахунками з підрядчиками, партнерами і дочірніми компаніями, що розташовані в офшорних юрисдикціях українські підприємства вдало «оптимізують» податкове навантаження, при чому, вивільнені, внаслідок таких дій, гроші конвертуються в готівку, що є процесом прямо протилежним відмиванню грошей. Фактично в Україні вся боротьба з відмиванням грошей перетворилася у боротьбу з «конвертаційними» центрами і для ефективного виявлення діяльності останніх повинні бути розроблені процедури ідентифікації, які б і оцінювали клієнтів банку враховуючи його діяльність, території на яких підприємство діє, проводили оцінку кінцевих вигодоодержувачів та продуктів банку, що запросило підприємство. На нашу думку, розробка механізмів саме в сфері ідентифікації клієнтів банку може бути найбільш ефективним засобом у боротьбі з відмиванням грошей.

Розроблення ефективних засобів боротьби в банківській системі можна умовно розділити на два рівня, до першого рівня віднести розробку нормативно-правової бази, яка допоможе ефективно протидіяти злочинам, впровадження уніфікованих правил бухгалтерського обліку в банках та уніфікація міжнародних правил, що дозволить убезпечити банки з більш жорсткими правилами від відтоку клієнтів. До другого рівня слід віднести безпосередньо розробки з протидії відмиванню грошей самого банку до яких віднести ефективні процедури ідентифікації клієнтів з знаходженням справжніх вигодоодержувачів проведення фінансових операцій, розробку і впровадження ефективних правил контролю підозрілих операцій з повідомленням про них фінансову розвідку країни [26, c. 14].

При розгляді конкретних підходів до контролю за розміщенням кримінальних фондів у фінансових установах, то науковці виділяють три основні моделі [23, c. 44]:

-     система контролю, що передбачає обов’язкове повідомлення Уповноваженого органу про всі операції, які перевищують певну суму;

-     система контролю, яка передбачає повідомлення про підозрілі операції;

-     система контролю, що передбачає заборону великих угод з готівкою, оминаючи фінансового посередника.

Виділяючи переваги та недоліки кожної із моделей, слід зауважити, що у першому випадку з банку знімається тягар визначення підозрілості або ступеня підозрілості певної операції. Друга модель, не позбавлена такого тягаря, коли банк повинен на власний розсуд визначати ступінь підозрілості фінансової операції і приймати рішення про повідомлення чи неповідомлення про таку операцію фінансову розвідку країни. Однак, друга модель може бути ефективною за умови високорозвиненої банківської інфраструктури країни, коли банки не займаються обслуговуванням інтересів певної фінансової групи. Третя модель повинна впроваджуватися в кожній країні незалежно від вибору банками першої чи другої моделі, оскільки саме від розміру готівкових розрахунків пропорційно залежить і розмір тіньової економіки країни.

Розглядаючи побудову системи ФМ в банку слід відмітити класифікацію зроблену Барановським О.І., який розділив підходи, щодо організації проведення ФМ на наступні [23, c. 46]:

-     принцип «знай свого клієнта», який означає тверді правила ідентифікації клієнтів;

-     вимога до фінансових і не фінансових організацій про обов’язкове збирання і передачу інформації до компетентних органів;

-     чітке визначення операцій, що підлягають контролю на предмет відмивання грошей:

1) визначення розміру операцій, що підлягають контролю на предмет можливого відмивання коштів;

2) характер операцій – у якості операцій, що теоретично можуть бути операціями по відмиванню грошей, як правило, виділяються нестандартні або заплутані операції.

В України є нормативно-правові акти, яким підкорюються банки, що здійснюють свою діяльність на території країни. Саме цими законними і підзаконними актами визначено правила контролю фінансових операцій.

Суб’єкти первинного ФМ, а у даному випадку це банки, повинні займатися виключно внутрішнім ФМ, який включає в себе окрім моніторингу операцій, що підлягають обов’язковому ФМ ще моніторинг додаткових операцій, що можуть бути пов’язані з відмиванням грошей. Однак, як показує практика, більшість українських банків, а особливо невеликих банків, з нерозвиненою системою ФМ, не надто навантажують себе виявленням операцій з відмивання за внутрішнім ФМ, оскільки 12 стаття ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», не виписує чітких операцій, які повинні підпадати під моніторинг, а віддає прийняття цього рішення на розсуд відповідальної особи, а, з іншого боку, у самого банку можуть виникнути претензії до працівника, який прийняв рішення по повідомлення ДКФМ, у разі втрати важливого клієнта [3].

Що стосується питання ідентифікації клієнта, то воно знаходиться дещо осторонь у системі внутрішнього ФМ банку. Закони України та нормативні акти, що регулюють це питання наступні:

Стаття 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [4], яка визначає коло суб’єктів яких необхідно ідентифікувати банку, іншими словами відповідає на питання: «Кого потрібно ідентифікувати?»

Стаття 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», яка визначає набір реквізитів, що необхідні банківській установі для ідентифікації клієнта, або визначає порядок ідентифікації клієнта [3].

Постанова НБУ №189 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» [17], яка дещо дублює статтю 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» і деталізує порядок ідентифікації клієнта.

У випадку ідентифікації клієнта – фізичної особи все зводиться до формальної процедури визначення особи, для цього потрібно, якщо особа резидент, подати такий пакет документів: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів. Якщо особа не є резидентом, тоді документи мають бути наступні: прізвище, ім'я, по батькові (у разі його наявності), дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, який його видав, громадянство, місце проживання або тимчасового перебування.

Процедура ідентифікації юридичної особи, згідно нормативно-правових актів, включає визначення для резидентів: найменування, юридичної адреси, документів про підтвердження державної реєстрації (включаючи установчі документи, інформацію щодо посадових осіб та їх повноважень тощо), ідентифікаційного коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), реквізитів банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського рахунку. Для нерезидентів-юридичних осіб необхідно визначити: повне найменування, місцезнаходження та реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунку. Суб'єкту первинного ФМ надається також копія легалізованого витягу торговельного, банківського чи судового реєстру або засвідчене нотаріально реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи [17].

Хоча це є вичерпний перелік реквізитів необхідних для ідентифікації юридичної особи, однак, пункт 3.15 Постанови НБУ №189 говорить наступне: «З метою концентрації зусиль щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на підставі всієї інформації і документів, що дають змогу ідентифікувати і вивчити клієнта – юридичну особу, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками істотної участі в цій юридичній особі, мають прямий або опосередкований вплив на неї, а також осіб, які мають право давати обов'язкові для юридичної особи вказівки або іншим чином мають змогу визначати її рішення (реальних власників) та отримують економічну вигоду від її діяльності» [17].

Тобто, процедура ідентифікації значно ускладнюється у випадку ідентифікації юридичної особи, оскільки окрім самою юридичної особи необхідно ідентифікувати всіх власників істотної участі, які можуть бути як юридичними так і фізичними особами. Вищевказана постанова не наводить який відсоток володіння юридичною особою необхідний для того, щоб це вважалося істотною участю. Однак, своє бачення на дану проблему НБУ зобразив наступним чином.

Згідно бачення НБУ банк повинен ідентифікувати всіх осіб, що мають прямий або опосередкований вплив. Так із власників, що прямо впливають на клієнта банку (перший рівень) банк повинен ідентифікувати всіх у кого частка участі складає 10% або більше. На послідуючих рівнях частка участі повинна бути 50 або більше відсотків, оскільки такий вплив уже буде ідентифікуватися як непрямий. На наш погляд, при існуючий системі організації ФМ в банку, а також нормативно-правовій базі, така робота може виявитися занадто затратною без принесення відповідного ефекту, більш реальним можна вважати бачення ДКФМ.

Ідентифікація осіб проходить за аналогічною схемою, тобто 10 або більше відсотків на першому рівні і 50 і більше на всіх послідуючих, але сама ідентифікація повинна проходити лише до третього рівня деталізації, що, з одного боку, дозволяє достатньо детально вивчити клієнта, а з іншого, не переводити марно часові і трудові ресурси банку.

Слід відмітити, що хоча у більшості випадків ідентифікації клієнтів схеми будуть співпадати, оскільки занадто розгалужені системи істотної участі зустрічаються досить рідко, у даному випадку слід використати більш гнучкий підхід до ідентифікації клієнтів

Такий підхід дозволить зекономити часові і трудові ресурси банку, оскільки для кожного клієнта немає необхідності визначати всіх суттєвих власників, то дана процедура повинна проводитись лише при виконанні однієї із умов визначених у блок-схемі.

Сучасний підхід до розуміння операцій клієнта називається KYC («know your customer»), або політики «знай свого клієнта» [33].

Ключовими елементами KYC є: політика прийняття нових клієнтів; визначення клієнтів; постійного моніторингу високоризикових рахунків; управління ризиками.

При політиці сприйняття нових клієнтів банк повинен виробити чіткі процедури і підходи при прийнятті рахунків клієнта на обслуговування, зробити розмежування клієнтів за ступенем ризикованості, особливо слід звернути увагу на країну походження, соціальний статус, стосунки з органами влади, пов’язані з ним рахунки, ділова активність тощо. Особлива увага повинна приділятися клієнтам з великими коштами на рахунках походження яких невідоме, а рішення про вступ у ділові стосунки з клієнтами з високою ризиковістю, має прийматися лише керівництвом банку.

Ключовою ланкою у загальній політиці «знай свого клієнта» – є ідентифікація клієнта. Згідно із Базельськими стандартами під визначенням «клієнта» розуміють [33]: фізичну чи юридичну особу з рахунком в банку або особу на чию користь даний рахунок ведеться; бенефіціари транзакцій, що здійснюються професійними посередниками; будь-яка фізична чи юридична особа, що пов’язана з фінансовою транзакцією і яка може нанести значну шкоду репутації чи фінансовому становищу банку. При ідентифікації клієнта банк повинен проводити як первинне і періодичне розпізнання, що, в першу чергу, залежить від ризикованості діяльності клієнта, так і непланову ідентифікацію, яка може ініціюватись у випадку суттєвих змін у документах чи характері використання рахунка клієнта.

Основним моментом у ідентифікації клієнта банку повинна стати ціль банку – зрозуміти характер діяльності свого клієнта та природу отримання грошових надходжень на його рахунки. Виходячи з вищевказаного банку не слід спрощувати процедуру ідентифікації при переведенні рахунка з іншого банку, який дотримується політики «знай свого клієнта» не зрозумівши причин проведення такої операції, оскільки існує ймовірність того, що попередній банк відмовив у обслуговуванні клієнту в зв’язку з неможливістю перевірки даних, що використовуються для ідентифікації клієнта.

Особливої уваги заслуговує пункт у рекомендаціях Базельського комітету «Рекомендовані клієнти» [33]. Відомо, що процедури детальної ідентифікації клієнтів з розгалуженою структурою, які до цього можуть бути ще нерезидентами, займатиме багато часу і може бути пов’язане з певними труднощами, особливо для невеликого банку. Втрата стратегічних клієнтів для невеликого банку може жорстко позначитися на економічних показниках банку, тому можна використати дані ідентифікації клієнта іншого банку, якщо даний клієнт користувався його послугами, або іншими «рекомендуючими особами», за умови, що вони дотримуються стандартів «знай свого клієнта». Що стосується рекомендуючих осіб, то це може бути створена на базі ДКФМ структура яка професійно веде реєстр ідентифікованих осіб, однак це може бути структурна одиниця державного масштабу створена за ініціативою банків. Однак, при проведенні ідентифікації клієнта не самим банком, а сторонньою структурою природно виникає питання, щодо якості проведення впізнання клієнта, оскільки в кінцевому випадку відповідальною виявиться установа у якій відкритий рахунок, тому методи повинні в повній мірі відповідати політиці «знай свого клієнта» і бути відкритими для установи яка отримує інформацію щодо ідентифікації клієнта, також на запит банку рекомендуюча особа повинна передавати всю первинну інформацію що стосується клієнта який походить ідентифікацію.

Окремо відмічені особи які займають високе політичне становище в країні, за рекомендацією Базельського комітету банкам слід приділяти особливу увагу при вході у ділові стосунки з такими особами, особливо у країнах з розвиненою корупцією, оскільки політичні діячі можуть використовувати своє політичне становище задля отримання хабарів чи розкрадання державного майна [33]. Дане зауваження слушне для країн у яких бізнес, а особливо великий бізнес, відокремлений від політики і керівництва країною на вищих щаблях влади. При адаптації даного пункту для України обов’язково виникнуть певні труднощі, оскільки в Україні певні політичні сили відстоюють окремі бізнесові інтереси і досить часто особа, що займає високе політичне становище в країні є власником певного банку. Ефективним способом впровадження даного пункту в життя буде відмова іноземних банків співпрацювати з установами, які не виконують усіх рекомендацій Базельського комітету. Такий спосіб виявиться достатньо дієвим з огляду на транснаціональну банківську систему України.

Третя складова правил «знай свого клієнта» – це постійний моніторинг рахунків і операцій клієнта є важливим аспектом при оцінці ризику клієнта. Банки повинні здійснювати не тільки постійний контроль і нагляд за операціями клієнта, а й розуміти суть операцій, що залежить від характеру діяльності клієнта, від його виробничих потужностей, розміру активів тощо. Невідповідність вищевказаних факторів з кількістю коштів, що проводяться по рахунках клієнта може свідчити про те що на цих рахунках проходить відмивання коштів. При виставленні оцінки ризику клієнта банк повинен враховувати результати постійного моніторингу операцій клієнта. Для того щоб правила банку відповідали вимогам «знай свого клієнта», для всіх рахунків повинні діяти системи для виявлення незвичайних або ж підозрілих схем діяльності.

Заключна частина рекомендацій стосується управління ризиками банку, що відповідають за організаційний аспект процедур «знай свого клієнта» банку. Особлива увага відводиться правилам та нормам, що відповідають за організацію виявлення підозрілих операцій, документування та повідомлення, якщо це необхідно, про них відповідним органам. Задля ефективного дотримання процедур «знай свого клієнта» рекомендується користуватися внутрішнім аудитом банку, що повинен здійснювати незалежну оцінку управління ризиками і контролю банку. У обов’язки внутрішнього аудиту, окрім періодичної оцінки дотримання процедур «знай свого клієнта», має ще входити профілактика можливих недоробок, критичних зауважень та навчання персоналу. Навчальні програми повинні бути різними для нових працівників банку та для працівників які вже працюють за правилами «знай свого клієнта». Співробітники «фронт-офісу», які безпосередньо працюють з громадськістю повинні навчатися за особливою програмою, що дозволить проявляти особливу обачність при обробці рахунків клієнтів на поточній основі і виявленню підозрілої діяльності. Програми, за якими навчаються працівники банку повинні завжди підтримуватися в актуальному стані і відповідати як національному законодавству так і сучасним тенденціям у боротьбі з відмиванням грошей. Важливим аспектом загальної політики банку має стати розуміння співробітниками банку важливість суворого дотримання правил «знай свого клієнта».

Правила «знай свого клієнта» достатньо детально описують процес організації проведення фінансового моніторингу в банку, однак, дані правила не враховують специфіки конкретно взятої країни, що безумовно знизить ефективність запропонованих заходів. Для України, як країни з досить високим рівнем корупції і тіньової економіки, а також недосконалою правовою системою, потрібна адаптація міжнародних рекомендацій за для ефективної і системної протидії використанню національної системи для відмивання грошей.

Оцінки наявної системи протидії відмиванню коштів, що вживаються банками в Україні, фахівці вважають як «досить ефективні», однак, загальні оцінки фінансової системи України не такі оптимістичні: «Финансовая система Украины теоретически может быть использована для перевода средств террористическим организациям из одной страны в другую». Тому фінансова розвідка планує розширити коло фінансових посередників до обов’язків яких буде входити надання інформації ДКФМ, до таких посередників відносяться: юристи, нотаріуси, аудитори, бухгалтери та ін. Завдяки таким діям планується підвищити ефективність протидії відмиванню коштів у загальній системі України.

Значно підвищить ефективність протидії відмиванню грошей реструктуризація наявної системи ФМ. Основним стрижнем при реструктуризації має стати політика «знай свого клієнта», ідентифікація клієнта та його моніторинг протягом всієї діяльності.

Таким чином, можна отримати наступні висновки:

-     по-перше, при ідентифікації клієнта суб’єктом первинного ФМ законодавчо не визначено частку «істотної участі», що стає на заваді уніфікації правил ідентифікації клієнта. Хоча і НБУ і ДКФМ визначає, а банки підтримують таке значення, частку «істотної участі» на рівні 10% на першому рівні ідентифікації і більше 50% на послідуючих, даний рівень потрібно закріпити законодавчо в новій редакції базового закону;

-     по-друге, в деяких випадках проведення ідентифікації клієнта до максимального рівня заглибленості може виявитися непотрібним, тому при підході до ідентифікації, потрібно користуватися гнучкими механізмами.;

-     по-третє, банки повинні розуміти суть діяльності їх клієнтів, а не лише проводити моніторинг операцій без розуміння суті операції, це дозволить більш ефективно протидіяти операціям, що мають за мету відмивання грошей.

2.3 Методика оцінки ризику відмивання грошей у банківських установах

Ціль оцінки ризику легалізації доходів при здійсненні операції окремими підприємствами полягає, у тому, що, по-перше, отримати впевненість у дотриманні фінансовою установою законодавчих вимог протидії відмиванню грошей; по-друге, оцінити ризик відтоку активів за умов вжиття санкцій за порушення законодавчих вимог протидії відмиванню грошей; по-третє, оцінити репутаційний ризик для фінансової установи.

Дослідження міжнародного досвіду оцінки вразливості підприємств до відмивання грошей, дозволяє нам стверджувати, що процес оцінки ризику відмивання грошей повинен ґрунтуватись на аналізі якісних та кількісних показників діяльності підприємств фінансового сектору.

За загальноприйнятою практикою представлення рівнів послідовних дій, направлених на досягнення певної цілі, представимо порядок оцінки ризику відмивання грошей в трьохмірному форматі: етапи – найвищий рівень сукупності дій, стадії – групи певних дій в рамках певної стадії, дії – конкретні кроки, яких необхідно здійснити для досягнення цілей оцінки ризику відмивання грошей.

Синянським С.О. запропоновано наступний структурно-логічний порядок проведення оцінки ризику відмивання грошей [34, c. 18]:

Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи

Стадія 1.1. Оцінка середовища в якому функціонує фінансова установа

Стадія 1.2. Оцінка впливу суб’єктів на прийняття рішень менеджментом

Стадія 1.3. Оцінка цілей, задач та стратегій фінансової установи

Стадія 1.4. Оцінка ключових процесів у фінансовій установі

Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу

Стадія 2.1. Аналіз внутрішніх документів фінансової установи з питань фінансового моніторингу

Стадія 2.2. Оцінка результатів аналізу нормативного забезпечення фінансового моніторингу

Етап 3. Аналіз ключових процесів

Стадія 3.1. Аналіз ключових процесів, що вразливі для їх використання у відмивання грошей

Дія 3.1.1. Визначення ключових процесів шляхом аналізу фінансової звітності

Дія 3.1.2. Документування ключових процесів

Дія 3.1.3. Визначення слабких місць в процесах

Дія 3.1.4. Тест контролів або тест деталей

Дія 3.1.5. Тест зв’язків

Стадія 3.2. Оцінка результатів аналізу ключових процесів

Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу

Стадія 4.1. Аналіз повідомлень про операції, що підлягають фінансовому моніторингу

Стадія 4.2. Оцінка результатів аналізу стану взаємодії

Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення

Стадія 5.1. Аналіз програмно-технічного забезпечення

Стадія 5.2. Оцінка результатів аналізу стану програмно-технічного забезпечення

Етап 6. Завершення оцінки ризику відмивання грошей

Стадія 6.1. Розрахунок ризику відмивання грошей

Стадія 6.2. Підготовка акту для керівництва, власників, уповноважених органів

Розглянемо, запропоновані вище етапи, детальніше.

Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи. Даний етап методики, як це свідчить зарубіжна практика, має ще таке термінологічне визначення, як «розуміння бізнесу». Розуміння бізнесу необхідне для оцінки потенційної можливості менеджменту або бізнесу здійснювати або не перешкоджати відмиванню грошей. На цьому етапі ми можемо зрозуміти, як функціонує бізнес, в якому середовищі, слабкі місця та потенційні можливості для відмивання грошей. Розуміння бізнесу включає трьохмірну оцінку: середовище, в якому функціонує установа; стратегії фінансової установи. Саме це і визначає чотирьохстадійний аналіз діяльності [27, c. 75].

Стадія 1.1. Оцінка середовища в якому функціонує фінансова установа. Бізнес-середовище, в якому функціонує фінансова установа, забезпечує можливості по виявленню потенційних бізнес ризиків. Розуміння того, як працює фінансова установа на своєму ринку, та яким чином фактори бізнес середовища впливають на цілі, задачі та стратегію установи, допомагає оцінити бізнес-ризики та ризики, притаманні для рахунків фінансової установи.

Основними джерелами одержання необхідної інформації, як показав аналіз здійснення аудиту за міжнародними стандартами, можуть бути: а) попередній досвід перевірок фінансової установи; б) опитування працівників та керівництва фінансової установи; в) публікації та інформаційні матеріали; г) документи фінансової установи.

Стадія 1.2. Оцінка впливу суб’єктів на прийняття рішень менеджментом. На цій стадії необхідно визначити власників фінансової установи, встановити ключових власників/акціонерів, зрозуміти вплив власників на прийняття менеджментом управлінських рішень. Під впливом слід розуміти дії власників, які можуть мати ефект на цілі, задачі та стратегії діяльності фінансової установи.

Стадія 1.3. Оцінка стратегій фінансової установи. На даній стадії проводиться аналіз цілей, задач та ключових процесів, що відбуваються у фінансовій установі. Сама наявність цілей розвитку фінансової установи та сформульовані задачі досягнення цілей дозволяють зробити висновок про добре корпоративне управління. Аналізуючи завдання фінансової установи, можна визначити, чи вони: а) сумісні з цілями діяльності бізнесу; б) сумісні з вимогами та очікуваннями ключових власників бізнесу і відповідають визначеним внутрішнім та зовнішнім факторам; в) відповідають фінансовим та операційним аспектам; г) реагують на ризики та можливості.

Стадія 1.4. Оцінка ключових процесів. Виходячи з міжнародної практики вважаємо, що оцінка ключових процесів у фінансовій установі повинна здійснюватись у трьох основних напрямках (в залежності від виду процесів): а) управлінські процеси (формулювання місії, ризик менеджмент, контролінг тощо); б) бізнес процеси (розробка продукту, надання послуги тощо); в) допоміжні процеси (менеджмент персоналу, ведення бухгалтерського обліку тощо) [34, c. 19].

Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу. Сутність даного етапу полягає у визначенні ступеня забезпечення діяльності фінансової установи в площині здійснення цією установою моніторингу сумнівних операцій. Чинним законодавством України висуваються вимоги до наявності у фінансових установ внутрішніх документів, що регламентують процедури здійснення фінансового моніторингу. Внутрішні документи з питань здійснення фінансового моніторингу розробляються у відповідності з законами та нормативними документами та повинні враховувати особливості організаційної структури, технічних можливостей та видів фінансових послуг у фінансовій установі.

Стадія 2.1. Аналіз внутрішніх документів фінансової установи з питань фінансового моніторингу. Першочерговим нормативним документом при розробці внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу є Конституція України – основний закон держави. Аналіз документів, розроблених фінансовими установами, показує, що основним джерелом для розробки внутрішнього документа з питань фінансового моніторингу є нормативні документи регулятора. Звичайно, нормативні документи регуляторів розроблені у відповідності з законами, що націлені на боротьбу з відмиванням грошей. До основних законів Україні в сфері фінансового моніторингу можна віднести: а) Закон України «Про попередження та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [3]; б) Кримінальний Кодекс України (ст. 209 Особливої Частини) [2]; в) Закон України «Про банки і банківську діяльність» [4]; г) Закон України «Про фінансові послуги та ринки фінансових послуг» [7].

Аналіз внутрішніх документів з питань здійснення фінансового моніторингу повинен включати аналіз: а) наявності основних вимог та положень, що висуваються законодавчими та нормативними документами; б) наявності рекомендацій міжнародних організацій щодо протидії відмиванню грошей; в) власних розробок з питань здійснення фінансового моніторингу.

Стадія 2.2. Оцінка результатів аналізу нормативного забезпечення фінансового моніторингу.

Етап 3. Аналіз ключових процесів. Сутність даного етапу полягає в аналізі тих процесів, реалізація яких приносить компанії найбільший прибуток, та які можуть бути використані у відмиванні грошей. Процес – це цикл дій від ініціації до завершення по виконанню роботи або наданню послуги, який включає дії працівників, обіг документів та забезпечення ІТ. Ми можемо стверджувати, що процес це є операція, яку здійснює фінансова установа

Стадія 3.1. Аналіз ключових процесів, що вразливі для їх використання у відмивання грошей.

Виявлення ключових процесів починається з аналізу фінансової звітності та номенклатури операцій фінансової установи. При цьому при аналізі фінансової звітності великі залишки за балансовими статтями фінансової звітності, а також обороти за статтями доходів та витрат можуть вказати на процеси, які охоплюють такі статті. Вважається, що ключових процесів в компанії не буде більше десяти. Дуже важливо проаналізувати фінансову звітність компанії на предмет нетипових статей доходів та витрат, або нетипових для виду діяльності фінансової установи – балансових статей. Такі нетипові статті необхідно добре вивчити.

Стадія 3.2. Оцінка результатів аналізу ключових процесів. Оцінка результатів аналізу повинна здійснюватись із визначенням кількісної характеристики виявлених характеристик. Також на основі систематизації вже здійснених оцінок, які застосовуються аудиторськими компаніями в міжнародній практиці [34, c. 20].

Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу. Сутність цього етапу полягає у визначенні ступенів взаємодії фінансової установи в процесі здійснення моніторингу та виявлення сумнівних операцій з держаними суб’єктами діяльності по боротьбі з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом. В структурному плані цей етап поділяється на дві стадії, другий з яких є результуючим і полягає в оцінці стану такої взаємодії.

Стадія 4.1. Аналіз повідомлень про операції, що підлягають фінансовому моніторингу. Законодавством України встановлена вимога повідомляти Державному департаменту фінансового моніторингу про фінансові операції, що підпадають під обов’язковий та внутрішній фінансовий моніторинг. Необхідно проаналізувати записи в реєстрі сумнівних фінансових операцій та оцінити судження менеджменту про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу.

Стадія 4.2. Оцінка результатів аналізу стану взаємодії.

Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення. Сутність цього етапу полягає в оцінці на основі аналізу інформаційного середовища необхідних для виявлення автоматичних контролів або спеціалізованих модулів програм, розроблених для протидії відмиванню грошей.

Стадія 5.1. Аналіз програмно-технічного забезпечення. Такий аналіз рекомендується проводити шляхом опитування працівників та керівництва компанії з метою дізнатися, чи використовує компанія спеціалізоване програмне забезпечення для збору, аналізу та повідомлення про сумнівні фінансові операції.

Стадія 5.2. Оцінка результатів аналізу стану програмно-технічного забезпечення. З методичної точки зору оцінка повинна здійснюватись на припущенні, що при наявності підстав можна вважати, що інформаційне середовище компанії налагоджене для протидії відмиванню грошей і є ефективним.

Етап 6. Завершення оцінки. Даний етап є узагальнюючий, і на ньому повинна здійснюватись комплексна, завершена оцінка ризику відмивання грошей на підприємствах фінансового сектору. В структурному плані цей етап поділяється на дві стадії: розрахунок ризику відмивання грошей та підготовка акту оцінки.

Стадія 6.1. Розрахунок ризику відмивання грошей. Ризик відмивання грошей – це комплексний показник вразливості внутрішньої системи фінансового моніторингу суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Враховуючи сутність цього, С.О. Синянський запропонував визначення ризику відмивання грошей (або, у термінах законодавчих норм України, легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом) визначення цього поняття за формулою [34, c. 19]:

(3.1.)

Стадія 6.2. Підготовка акту для керівництва, власників, уповноважених органів. Дана стадія є завершальною. Акт оцінки має обмежене коло користувачів і видається замовникам оцінки, власникам, менеджменту або державним органам [36, c. 7].

Підсумовуючи зазначемо, що в теперішній час банки, що здійснюють діяльність на території України досить активно розвивають методи протидії відмиванню грошей через банківську систему. Сприяє цьому прихід на український ринок банків з іноземним капіталом із високорозвинених країн, оскільки саме ці банки мають достатньо розвинену структуру і високі стандарти протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Контролюючим органом у сфері ФМ у банках виступає Національний банк і за перевірками, що здійснюються ним, фіксуються порушення.

На нашу думку, найоптимальнішим порядком проведення оцінки ризику відмивання грошей, є порядок, запропонований Синянським С.О.:

Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи

Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу

Етап 3. Аналіз ключових процесів

Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу

Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення

Етап 6. Завершення оцінки ризику відмивання грошей.

3. Участь банківських систем у протидії легалізації доходів, отриманих злочинних шляхом у зарубіжних країнах

3.1 Вимоги міжнародних організацій до національних систем протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

Першою міжнародною організацією створеною для боротьби з відмиванням грошей стала Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF) – створена у 1989 році країнами великої сімки, як міжурядовий орган боротьби з відмиванням грошей. На даний час FATF досить потужна організація яка виступає світовим координатором боротьби з відмиванням грошей і включає більше 30 країн: Аргентина, Австралія, Австрія, Бельгія, Бразилія, Канада, Данія, Країни Європейської комісії, Фінляндія, Франція, Германія, Греція, Об’єднані Арабські Емірати, Гонконг (Китай), Ісландія, Ірландія, Італія, Японія, Люксембург, Мексика, Королівство Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Російська Федерація, Сінгапур, Південна Африка, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, США. Основні задачі, що ставить перед собою Комісія наступні:

-     контроль за виконанням 40 рекомендацій, а також 9 спеціальних рекомендацій FATF. Всі країни-члени FATF самостійно виконують рекомендації, при цьому контроль за їх виконанням 2х-рівневий: кожного року проходить самоаналіз, а також аналіз з боку іншої країни-учасниці FATF;

-     розгляд тенденцій у сфері боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, і прийняття контрзаходів. Оскільки відмивання грошей знаходиться у постійному розвитку, тенденції якого необхідно постійно відслідковувати, то країни-члени постійно збирають і оброблюють найновішу інформацію, щодо сучасних методів відмивання грошей;

Страницы: 1, 2, 3