Організація кредитного процесу в комерційних банках

Організація кредитного процесу в комерційних банках

Зміст

Вступ

1 Значення кредиту у функціонуванні сучасного виробництва

2 Теоретичні основи кредитів в діяльності підприємств

2.1 Сутність кредиту та принципи кредитування

2.2Форми, види та функції кредиту

3 Основні умови та етапи процесу кредитування

3.1 Умови та порядок укладення кредитної угоди

3.2 Етапи процесу кредитування

4 Практична частина

4.1 Горизонтально - вертикальний аналіз балансу і звіту про фінансові результати

4.2Факторний аналіз фінансового результатів від операційної діяльності підприємства

4.3 Коефіцієнтний аналіз фінансового-господарської діяльності підприємства

4.4 Визначення типу фінансової стійкості підприємства

4.5 Визначення тривалості операційного та операційно-фінансового циклів підприємства

4.6 Оцінка ймовірності банкрутства підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Однією з найважливішою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства є кредит.

Об'єктивна необхідність кредиту зумовлена особливостями кругообігу капіталу, якими є: постійне утворення грошових резервів і виникнення тимчасових додаткових потреб в них; різна тривалість обороту коштів в окремих осередках господарства; тісне переплетення готівкового і безготівкового обороту коштів; відособлення капіталу в рамках економічних суб'єктів.

Актуальність теми курсової роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Актуальність, науково-теоретична і практична цінність даної проблеми, необхідність розробки напрямків подальшого розвитку методів і умов банківського кредитування господарських суб'єктів і обумовили вибір теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є вивчення проблем пов'язаних з дотриманням умов кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та методологічних рекомендацій щодо вдосконалення роботи банків в цьому напрямку.

Предметом дипломної роботи є економічні відносини, які виникають в ході організації кредитного процесу в комерційних банках

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури та додатків.

1 Значення кредиту у функціонуванні сучасного виробництва

Об'єктивна необхідність кредиту зумовлена особливостями кругообігу капіталу, якими є: постійне утворення грошових резервів і виникнення тимчасових додаткових потреб в них; різна тривалість обороту коштів в окремих осередках господарства; тісне переплетення готівкового і безготівкового обороту коштів; відособлення капіталу в рамках економічних суб'єктів.

Об'єктивність існування, освіти і використання позикового фонду і конкретної форми його рушення кредит викликається необхідністю:

-          подолання протиріч між постійним утворенням грошових резервів, що осідають в процесі обороту у підприємств різних форм власності, бюджету і населення, і повним використанням їх для потреб відтворювання;

-          забезпечення безперервного процесу кругообігу капіталу в умовах функціонування численних галузей і підприємств з різною діяльністю кругообігу коштів (від одного дня до декількох років);

-          організації функціонування коштів звертання і платежів, заснованих на кредитному характері емітування грошових знаків і безготівкових коштів;

-          комерційною організацією управління підприємством.[5]

У процесі кругообігу капіталу вільні ресурси, що вивільняються в одних господарських ланках, можуть бути використані в інших. Справа в тому, що у різних галузей і підприємств час виробництва і реалізації продукції неоднаковий. Коли продукція у одного виробника готова, у покупця може не виявитися досить коштів для її придбання. Така різна швидкість обороту коштів у різних, тісно пов'язаних між собою господарських організацій вимагає залучення кредитів для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції.

Об'єктивна необхідність кредиту зумовлена також комерційною організацією управління підприємством в умовах ринку, коли на кожному підприємстві в процес безперервного кругообігу індивідуального капіталу виникає потреба в додаткових сумах або, навпаки, тимчасово вивільняються ресурси. За допомогою кредитного механізму ці коливання гнучко регулюються і підприємства отримують кошти, потрібні ним для нормальної роботи.

Особливо велика кредиту в організації оборотного капіталу підприємств, що мають сезонні умови постачання, виробництва або реалізацій. Кредит їм потрібно для формування тимчасових запасів. Але і підприємствам, не пов'язані з сезонними умовами роботи, також необхідні позики. У будь-якого підприємства оборотні фонди і фонди звертання то меншають, то збільшуються, при цьому міняються пропорції між капіталом, що знаходиться в товарній, продуктивній і грошовій формах. Дана обставина пояснюється тим, що величина виробничих запасів постійно коливається в залежності від термінів надходження сировини і матеріалів. Величина залишків готових виробів і необхідних підприємству грошових коштів також залежить від умов постачання, термінів отримання платежів від покупців і оплати рахунків постачальників, термінів виплати заробітної плати і т.д. тому, незважаючи на рівний процес виробництва, у підприємств несезонних галузей господарства в процесі кругообігу коштів постійно утворяться короткочасні відхилення від встановлених середніх величин. Об'єктивний процес приливів і відливів засобу окремих підприємств вимагає певної гнучкості всієї системи організації капіталу.[7]

Велика роль кредиту і в інвестиціях, у відтворюванні основних фондів. Антипаципаційна властивість кредиту (здатність передбачати майбутні прибутки) забезпечує здійснення капітальних вкладень ще до того, як господарюючий суб'єкт нагромадить прибуток і амортизацію для інвестицій. Поєднання власного капіталу з позиковим дозволяє оперативно реагувати на прогрес технологи, швидко здійснювати витрати на впровадження новітніх наукових досягнень.

Кажучи про значення кредиту в розвитку економічних зв'язків між галузями і регіонами, в підвищенні ефективності виробництва, необхідно показати його роль в створенні і використанні прибутків і прибутку. Справа в тому, що кредит обслуговує процес створення, розподілу і використання прибутків. Кредит і кредитна система, обслуговуючи кругообіг коштів, беруть участь в розподілі валового продукту. Без функціонування кредиту неможливий був би перерозподільний процес.

Необхідність кредиту виявляється в тому, що на його основі здійснюються емісії грошей як платіжних коштів. Образно виражаючись можна сказати, що по суті кредит батько всіх грошей, емісія їх мати. Будь-яка емісія готівкова або безготівкова результат кредитної операції. Приріст емісія це в також час і приріст ресурсів позикового фонду. Зрозуміло, даний ресурс повинен суворо обмежуватися потребами нормального грошового обороту з урахуванням дії закону грошового обігу.

2 Теоретичні основи кредитів в діяльності підприємств

2.1 Сутність кредиту та принципи кредитування

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об’єктом кредиту.

Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб’єктів. Але об’єктивної необхідності кредиту, про яку мова йшла вище, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови.[10]

Сама природа кредитної угоди, яка грунтується на тимчасовому запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругооборот коштів господарюючих суб’єктів відокремлений від кругообороту коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

Другою обов’язковою умовою реалізації кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження конкретних параметрів позики: її забезпечення, строку кредитування, величини проценту тощо, а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розширення коштів. Особливого значення ця умова набула при переході до ринку.

Основними суб’єктами кредитної угоди виступають держава, банківкькі установи, підприємства і організації різних форм власності та громадяни.[11]

Основні принципи кредиту

Поворотність кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником.

Терміновість кредиту. Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або замінюючому його документі.

Платність кредиту. Позиковий процент. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати права на їх використання. Економічна суть плати за кредит відбивається в фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором.

Забезпеченість кредиту. Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний в період загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.

Цільовий характер кредиту. Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики, що видається, а також в процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником.

Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників.

2.2           Форми, види та функції кредиту

Питання про форми та види кредиту з практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності'.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту . Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури , у міжнародному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

Тому неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як менш розвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переважно до сфер і обсягів застосування — грошова форма застосовується значно ширше, ніж товарна, оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі.

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

—виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

— споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.[9]

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

— кредити в промисловість;

— кредити в сільське господарство;

— кредити в торгівлю;

— кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

— кредити в інші галузі.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

— кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

— кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи;

— кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

— кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

— забезпечений і незабезпечений;

— прямий і опосередкований;

— строковий і прострочений, пролонгований;

— реальний, сумнівний, безнадійний;

— платний, безплатний.[12]

Функції кредиту характеризуються його призначенням у відтворювальному процесі і тією роллю, яку він виконує у суспільстві. Функції кредиту являють собою специфічний прояв їх суті. Вони відображають ознаки, які відрізняють кредит від інших економічних категорій. Кредит виконує такі функції:

— перерозподільну функцію;

— функцію забезпечення потреб обігу у платіжних засобах;

— контрольну функцію;

— функцію капіталізації вільних грошових коштів.

Перерозподільна функція ґрунтується на суті кредиту, як форми зворотного руху вартості та тій ролі, яку виконує кредит в економічній системі, тобто у переміщенні грошових коштів між окремими суб’єктами на умовах повернення, строковості і платності. Матеріальні і грошові ресурси, які були розподілені і передані у власність економічним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються на тимчасове користування іншими суб’єктами. Ці ресурси не змінюють первинного права власності. Такий перерозподіл характеризується двома обставинами:

а) кошти вивільнені в одних ланках процесу відтворення спрямовуються в інші ланки, що сприяє розширенню виробництва;

б) вивільнені кошти через кредит спрямовуються у ті ланки суспільного виробництва, за результатом діяльності яких передбачається зростання попиту і отримання більших прибутків. Це сприяє можливості до запровадження нової техніки, прогресивної технології виробництва, підвищення його ефективності.

Завдяки перерозподільній функції кредиту створюються умови для руху коштів фізичних і юридичних осіб у сфери суспільного виробництва. Узгодження вивільнення ресурсів у одних економічних суб’єктів і використання іншими сприяє підвищенню ефективності виробництва, економному і ефективному використанню фінансових ресурсів. Здійснення безготівкових розрахунків шляхом кредитування відбувається без участі готівкових грошових коштів, вони погашаються шляхом задоволення взаємних вимог за умови зустрічних платежів.

Функцію забезпечення потреб обігу у платіжних засобах називають ще функцією заміщення та емісійною функцією. В цій функції кредит створює необхідні умови для ефективного регулювання грошового обігу. За допомогою кредиту у цій функції забезпечується своєчасність розрахунків, що безпосередньо впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Контрольна функція кредиту забезпечує контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди. Одночасно банк здійснює попередній, поточний і наступний контроль за діяльністю позичальника. Це дає можливість мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту, стимулює позичальника раціонально й ефективно використовувати кредитні ресурси.

Функція капіталізації вільних грошових коштів пов’язана з трансформацією вільних грошових коштів у вартість, що дає доход, тобто у позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух кредиту та його платність. Вільна вартість, що передається у формі кредиту, не змінює власника. Вона приносить йому доход, тобто набуває форми позичкового капіталу.

3 Основні умови та етапи процесу кредитування

3.1 Умови та порядок укладення кредитної угоди

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди - визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.[6]

3.2 Етапи процесу кредитування

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

·     застава майна

·     застава нерухомості

·     гарантія (поручительство)

·     страхування.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.[2]

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

• матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

• матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

 відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.[8]

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.[10]

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід’ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

4 Практична частина

4.1 Горизонтально - вертикальний аналіз балансу і звіту про фінансові результати

Таблиця 4.1- Аналіз балансу підприємства за 2006 рік

Страницы: 1, 2