Методи проектного фінансування

Методи проектного фінансування

договір підряду - це угода, в якій одна сторона зобов’язується виконати за замовленням іншої сторони певну роботу та здати її результат замовнику, у свою чергу, замовник зобов’язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.

Найпоширенішою формою правового регулювання договірних відносин у інвестиційній сфері є договір підряду. Він, як правило, включає загальні умови, додаткові і особливі умови виконання робіт. Загальні умови встановлюються чинним законодавством, державними стандартами, державними будівельними нормами. Додаткові умови, які не суперечать загальним, передбачають відносини конкретних замовника і підрядника. Особливі умови - це спеціальні, конкретні вимоги до учасників контракту щодо розподілу інвестиційних ризиків та розв'язання конфліктних ситуацій.

Така складна структура взаємодії суб’єктів інвестування не сприяє нормальному функціонуванню інвестиційного процесу. Ситуація, коли укладаються десятки договорів і їх суб’єкти одночасно є і замовниками, і виконавцями робіт, значно ускладнює процедуру їх укладання, зумовлює залежність один від одного кошторисом, що обмежений інвестиційними ресурсами замовника, потребує багато часу на узгодження і врешті-решт значно подовжує тривалість інвестиційного циклу.

Генеральний проектувальник, який узгоджує умови виконання робіт і кошторисні ціни з замовником, водночас самі стають замовниками стосовно субпідрядних фірм, які, в свою чергу, прагнуть одержати пільгові умови виробництва і якомога більше збільшити кошторисні ціни на свою користь.

Взаємозв’язки суб’єктів інвестиційного процесу показані на рис.1.4

Рис.1.4 Схема взаємодії суб’єктів інвестиційного процесу.

За цих умов на замовника покладається багато обов’язків щодо організації інвестиційного процесу. Він повинен відкрити фінансування проекту, тобто знайти кошти: вивільнити власні інвестиційні ресурси, залучити кошти інших акціонерів і компаньйонів, укласти угоду про кредит з комерційним банком, забезпечити свої ліцензійні права на будівництво у контрольних організаціях та місцевих органах влади, крім того, на вимоги підрядника замовник повинен забезпечити комплектне постачання технологічного обладнання та деяких видів матеріалів. Крім того, замовник повинен забезпечити підрядника на будівельному майданчику підведенням інженерних комунікацій - під’їзними шляхами, електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією, в окремих випадках - житлом і харчуванням будівельників.

В свою чергу, вимоги, які зумовлюються в договорах для підрядника, - це необхідність неухильно слідувати проектному завданню замовника, виконувати всі вказівки дирекції замовника, що створюються в апараті його управління і передбачені зведеним кошторисом. Згідно з договором підрядник виконує майже всі загальнобудівельні роботи, забезпечує значну частку поставок матеріальних ресурсів для будівництва, крім тих, що замовник здійснює як самостійно, так і за окремими прямими договорами.

Замовник здійснює координацію робіт, передбачених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, укладеними ним особисто; він не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядники, які пов’язані договірними обов’язками з генеральним підрядником. Згідно з цими договорами, як правило, на генпідрядника покладаються обов’язки матеріально-технічного постачання субпідрядників, а сам він, відповідно до інших угод, цілком залежить від виробників матеріалів, конструкцій і деталей, або посередників, що здійснюють матеріальне забезпечення.

1.3 Роль банку в процесі проектного фінансування

Як засвідчує світовий досвід, в умовах розвинутої ринкової економіки саме комерційні банки мають виступати у ролі організаторів та фінансових ініціаторів здійснення великих інвестиційних проектів та програм. Лише вони здатні відігравати вирішальну роль у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів, виступаючи як провідники, а в ряді випадків - як фінансові гаранти вживаних інвестиційних заходів.

Банківський інвестиційний кредит можуть надавати як спеціалізовані - інвестиційні, інноваційні та іпотечні, так і універсальні (комерційні) банки. Умови, якими повинні керуватися всі банки, типові [1]:

обов’язкова розробка та здійснення комплексу заходів з кредитування інвестиційних проектів, а саме: залучення коштів для інвестиційного кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних та вітчизняних банків, міжнародних фінансових організацій, суб’єктів підприємницької діяльності та приватних осіб; експертна оцінка інвестиційних проектів, розроблення методів та критеріїв відбору об’єктів кредитування; розроблення разом з позичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів та вибір прийнятних форм кредитування; розроблення механізмів контролю та самостійне здійснення контрольних функцій щодо раціонального та цільового використання позичок;

співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними інвесторами з питань організації інвестиційного кредитування;

розробка та здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк виступає основним менеджером або кредитором.

Комерційні банки:

надають банківські кредити для фінансування інвестиційних проектів;

здійснюють лізингові операції;

підтримують комерційне кредитування;

видають гарантії учасникам інвестиційного проекту;

здійснюють розрахунково-платіжні операції у рамках проектної діяльності;

організовують спільне банківське кредитування проекту;

фінансують проект через придбання паїв, акцій та облігацій компаній, що реалізують проект;

Процес банківського інвестиційного кредитування є складною процедурою, яка включає в себе кілька послідовних стадій:

розроблення основних напрямів роботи банку з інвестиційного кредитування на перспективу:

а) оцінка макроекономічної ситуації в країні в цілому, а також у регіоні роботи потенційних інвестиційних позичальників зокрема;

б) розроблення внутрішньобанківських нормативних документів з інвестиційного кредитування;

в) визначення лімітів на інвестиційне кредитування;

г) підготовка персоналу банку для роботи з інвестиційними позичками;

д) формування стратегії управління кредитними ризиками в процесі кредитуванні інвестиційних проектів;

2) обґрунтування банківського інвестиційного кредиту:

а) розгляд заявки на одержання інвестиційного кредиту позичальником;

б) аналіз техніко-економічного обґрунтування об’єкта кредитування;

в) вивчення кредитоспроможності клієнта та оцінка ризиків щодо позички;

г) підготовка та укладання кредитної угоди;

3) контроль за цільовим використанням кредиту та його своєчасним погашенням:

а) перевірка цільового використання позичкових коштів на фінансування інвестиційного проекту протягом усього строку дії кредитної угоди;

б) аналіз бухгалтерського балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування;

в) перевірка збереження застави;

г) перевірка виконання умов кредитної угоди та ін.

У процесі кредитування інвестиційних проектів банки повинні використовувати ряд організаційно-економічних прийомів видачі та погашення позичок. Сукупність цих прийомів як конкретних дій з організації кредитного процесу, його регулювання відповідно до принципів інвестиційного кредитування, називається механізмом інвестиційного кредитування.

Вибір конкретного механізму кредитування банком інвестиційних заходів позичальника залежить від критеріїв, визначених далі.

Статус кредитора:

позичка видається безпосередньо комерційним банком;

видача позички здійснюється міжнародними фінансово-кредитними установами через комерційний банк.

Статус позичальника:

кредит одержує акціонер банку;

кредит одержує новий або постійний клієнт банку;

кредит одержує велике, середнє або мале підприємство;

кредит одержує державне підприємство.

Валюта інвестиційної позички:

у національній валюті;

у вільноконвертованій валюті;

у міжнародних грошових одиницях;

мультивалютні.

Кількість учасників операції, що кредитується:

двостороння угода;

багатостороння угода.

Мета та призначення позички:

на збільшення капіталу, на розширення обсягів виробництва тощо;

кредити під сукупний об’єкт (реальний інвестиційний проект).

Строки користування позичкою:

короткострокова (до 1-го року);

середньо - та довгострокова (більше 1-го року).

Вид відсотка:

фіксований;

плаваючий.

Спосіб погашення:

позичка погашається однією сумою в кінці строку кредитування;

позичка погашається рівними частками протягом строку кредитування;

позичка погашається обумовленими частками через узгоджені проміжки часу.

Техніка кредитування:

кредит надається однією сумою;

кредитна лінія:

а) поновлювальна, тобто клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;

б) непоновлювальна, після видачі та погашення позички в межах кредитної лінії відносини між позичальником та банком закінчуються;

в)"рамкова" кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад фінансування поставки обладнання в процесі здійснення інвестиційного проекту;

г) кредитна лінія "з повідомленням" клієнту про верхню межу кредитування, перевищення межі, недопустимість перевищення, стягнення за перевищення більших відсотків;

д)"підтверджена" лінія, коли клієнт щоразу узгоджує умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії.

Традиційні фінансові послуги, які банки надають підприємствам та організаціям, не завжди допомагають останнім сповна розв’язати свої проблеми. Адже проблеми, пов’язані з оновленням чи вдосконаленням основних фондів підприємств, потребують довгострокових інвестицій. За таких умов перспективним стає лізинговий бізнес. За сучасних умов лізинг - це альтернативна форма фінансування, в якій поєдналися орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. З позиції банків - це один із шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.

Метою лізингової політики банку є отримання прибутку, а також максимальне задоволення потреб клієнта у лізингових послугах. Для її реалізації комерційному банку треба буде вирішити такі завдання [39]:

спрогнозувати розвиток лізингового бізнесу на найближчу перспективу і порівняти результати прогнозу зі стратегічними цілями банку;

порівняти рівень рентабельності і чистого прибутку у разі проведення лізингових та інших кредитних операцій банку;

сформувати перелік видів супутніх лізингу послуг, що банк потенційно може надати клієнту;

визначити ступінь галузевої та територіальної диверсифікації банку у сфері лізингу;

класифікувати лізингові угоди за рівнем ризику;

встановити процедуру підписання та реалізації лізингових контрактів;

розмежувати повноваження різних структурних підрозділів банку тощо.

У той же час політика комерційного банку у сфері лізингового бізнесу має ґрунтуватися на таких принципах [38]:

досягнення максимального прибутку в умовах мінімально припустимого ризику;

диверсифікація лізингової діяльності банку в аспекті галузей, регіонів, учасників лізингових угод та ін.;

оптимальне сполучення прибуткових операцій банку з метою найкращого задоволення потреб клієнтів у лізингових та інших послугах;

підтримка ліквідності банку;

орієнтація на систему податкових та інших пільг, наданих учасникам

лізингових угод урядом.

Визначаючи свою стратегію у лізинговому бізнесі, банк має прийняти рішення щодо ролі, якій він віддав би перевагу, зокрема:

а) лізингодавця;

б) лізингоодержувача;

в) кредитора лізингодавця;

г) гаранта за зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди;

д) засновника лізингової компанії.

Якщо банк ставить завдання одержання прибутку, то йому доцільно виступити лізингодавцем, його кредитором і гарантом за зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди; якщо завдання банку - одержання додаткового прибутку у вигляді дивідендів, то засновником лізингової компанії; якщо завдання банку - мінімізація власних витрат, то він може стати лізингоодержувачем.

Комерційний банк у межах виділеного обсягу операцій лізингової спрямованості повинен установити максимально допустимі межі витрат на розвиток тієї або іншої форми участі його у лізингу.

Варто підкреслити, що формування статутного фонду лізингової компанії може здійснюватися за одним зі сценаріїв: по-перше, фонд формується у мінімально допустимому обсязі у надії на те, що банк протягом визначеного періоду буде робити лізинговій компанії значну кредитну підтримку; по-друге, банк завжди формує статутний фонд лізингової компанії у необхідному обсязі і надає при цьому невелику кредитну допомогу.

Привабливість лізингової операції для комерційних банків пояснюється наявністю реального матеріального забезпечення, оскільки кредитор зберігає за собою право власності на об’єкт забезпечення. Посилення права банку у процедурі стягнення забезпечення має привести до якісного покращання кредиту та сприяти підвищенню якості інвестиційних проектів. Крім того, безпосередня участь банківської установи як одного із суб’єктів лізингового бізнесу надасть можливість банкам розширити коло своїх операцій, встановити дійсний контроль за використанням коштів банку, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, зміцнити традиційні зв’язки та встановити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.

Перевага лізингового бізнесу також полягає у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингові платежі банк отримує нове джерело доходів у вигляді комісійних виплат. Крім того, комерційні банки у процесі розвитку лізингового бізнесу можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій порівняно з кредитними операціями довгострокового характеру.

Важливим у реалізації інвестиційного проекту є підтримка банку у процесі організації комерційного кредитування.

Сучасний механізм комерційного кредиту характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитування за відкритим рахунком. Такі розрахунково-кредитні відносини особливо активно використовується у міжнародних економічних зв’язках.

Традиційний механізм комерційного кредитування передбачає проведення вексельного кредитування. Платник надає постачальнику комерційний вексель, у номінальну вартість якого входять ціна товару та відсотки за наданий кредит. При цьому постачальник надає платникові право погашати платежі частинами і протягом певного часу.

Коли оформлення комерційного кредиту здійснюється через векселі, то такі кредити тісно пов’язані з банківськими кредитами. Банківські операції з обліку векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів називаються банківськими вексельними кредитами. Такий кредит надається за заявою підприємства векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому йому відкритий основний поточний рахунок.

Одним з найважливіших питань у залученні фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів є видача банками учасникам проекту гарантій. Існує дві форми надання банками гарантій - прямі та непрямі.

Гарантії на користь кредитора:

1) необмежені, тобто на весь термін кредитного договору на повну суму

платіжних зобов’язань за договором;

бмежені як за часом, так і за обсягом зобов’язань, у тому числі:

гарантія завершення робіт за проектом;

гарантія покриття непередбачених витрат за проектом на інвестиційній фазі;

гарантії покриття додаткових витрат позичальника з погашення кредитних зобов’язань на виробничій фазі у разі нестачі грошових потоків за проектом.

Гарантії на користь кредитора можуть бути як умовні, так і безумовні.

Гарантії на користь замовника проекту:

гарантія повернення авансу;

тендерна гарантія;

гарантія митного очищення будівельної техніки, що ввозиться із-за кордону;

гарантія належного виконання контракту.

Гарантія на користь підрядчика або постачальника як засіб забезпечення платежу у разі подання замовнику проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежить від типу і умов гарантії.

Непрямі гарантії надаються комерційними банками, як правило, у формі довгострокових контрактів, а саме:

контракти на реалізацію продукції, що вже випускається у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту;

додаткові контракти на реалізацію проектного продукту як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту;

довгострокові контракти на поставку виробничих ресурсів для забезпечення об’єкта інвестиційної діяльності.

Розрахунково-платіжні операції комерційних банків у рамках проектної діяльності також мають особливе значення, зокрема у разі використання акредитивної та інкасової форм розрахунків, банківського переказу, обслуговування учасників інвестиційного проекту із застосуванням інших форм розрахунків, зокрема з використанням векселів, чеків та платіжних карток.

Організація спільного банківського інвестиційного кредитування передбачає участь банку в:

організації синдикатного та консорціумного кредитів;

управлінні синдикатним та консорціумним кредитами;

дійсненні платіжно-розрахункових операцій у рамках синдикату /консорціуму.

Фінансування проекту через придбання паїв, акцій та облігацій компанії, що реалізує проект, здійснюється через: участь у заснуванні проектної компанії через внесення паю в її капітал; придбання акцій та облігацій на фондовому ринку.

Аналізуючи функції та роль комерційних банків у фінансовому забезпеченні інвестиційної діяльності підприємств, доходимо висновку, що саме банки є тією ключовою ланкою між промисловими підприємствами та інвесторами, як інституціональними, так і індивідуальними, через ефективну політику мобілізації інвестицій у реальний сектор економіки за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

Існує кілька варіантів, умови яких задовольняють банк та схиляють його до участі у проектному фінансуванні.

За результатами експертизи банк робить висновок щодо високої життєздатності та прибутковості проекту. У цьому разі він може брати участь у проекті навіть за низької кредитоспроможності інших учасників проекту та непереконливих гарантій погашення кредиту.

Варіант, за якого очікувані потоки готівки від реалізації проекту як джерело покриття боргу за результатами ретельно проведених розрахунків задовольняють банк.

Банк задовольняють результати оцінки перспективних потоків готівки, забезпеченням решти кредиту є активи позичальника, природно, після ретельної оцінки його фінансового стану.

Результати аналізу фінансового стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і переконують кредитора у його спроможності своєчасно погасити борг.

Таким чином, головним принципом участі банку у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генерування потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним.

Розділ ІІ. Реалізація процесу проектного фінансування в Україні

2.1 Макроекономічний аналіз ймовірних джерел проектного фінансування в Україні на фоні світової фінансової кризи 2008 - 2009 рр.

Проектним фінансуванням називають такий спосіб залучення довгостро-кового капіталу для реалізації великих інвестиційних проектів, при якому єди-ним джерелом повернення вкладених коштів і головним забезпеченням кредиту є грошові потоки, що генеруються самим проектом [39]. Хоча традиційному ро-зумінню проектного фінансування відповідає небагато випадків, цей термін часто використовується у більш широкому значенні, що охоплює всі випадки кредитування проектів, масштаб яких досить великий у порівнянні з діяльністю позичальника, а сума кредиту не може бути забезпеченою заставним майном.

Організація фінансування за типом проектного дозволяє на початковій стадії здійснення проекту [40]:

оцінити можливості його ініціаторів;

визначити потребу проекту в позикових засобах;

визначити прибуток після введення підприємства в експлуатацію;

розподілити ризики створення і функціонування підприємства між всіма зацікавленими юридичними і фізичними особами.

Основною особливістю проектного фінансування, на відміну від акціо-нерного та державного, є виявлення та управління ризиками, розподіл ризиків між учасниками проекту, оцінка затрат і доходів з врахуванням ризиків та їх розподілу.

Порівняно з традиційним банківським кредитуванням проектне фінансу-вання має такі особливості [44]:

1. В схемах проектного фінансування в ролі фінансових учасників реалі-зації інвестиційного проекту можуть виступати не тільки комерційні банки, але й інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди та інші ін-ституціональні інвестори, лізингові компанії та інші фінансові, кредитні та ін-вестиційні інститути.

2. Переважаючою тенденцією розвитку проектного фінансування в про-мислово розвинених країнах є використання всієї гами джерел і методів фінан-сування інвестиційних проектів: банківських кредитів, емісій акцій, пайових внесків, фірмових кредитів, облігаційних позик, фінансового лізингу, власних коштів компаній (амортизаційних фондів та нерозподіленого прибутку). В ок-ремих випадках можуть використовуватись також державні кошти (частіше в завуальованій формі - у вигляді гарантій і податкових пільг).

3. Проектне фінансування є інструментом активного зрощування банків-ської і промислової сфер.

4. В схемах проектного фінансування без регресу і з обмеженим регресом на позичальника особлива увага приділяється питанням виявлення, оцінки та зниження ризиків при реалізації інвестиційних проектів.

Основними джерелами проектного фінансування інвестиційних проектів є наступні [48]:

власні джерела існуючих підприємств, які складаються з частини амор-тизаційних відрахувань від доходів до оподаткування податком на прибуток та розподіленої частини чистого прибутку підприємства після оподаткування в резерви на розвиток підприємства;

власні джерела акціонерного капіталу створюємих під інвестиційних проект підприємств за рахунок частини чистого прибутку акціонерів, які засновують нове підприємство, включаючи іноземних інвесторів;

залучені додаткові кошти акціонерного капіталу за рахунок додаткової емісії пайових цінних паперів (акцій) підприємства з перерозподілом чи без перерозподілу акціонерних часток;

кредитні залучені кошти банків під інвестиційний проект;

залучені кошти за рахунок випуску боргових цінних паперів (облігацій) підприємства під інвестиційний проект;

залучені кошти фондів державного фінансування інвестиційних проектів на поворотній та неповоротній основах;

залучені кошти іноземних державних та недержавних фінансових установ для фінансування інвестиційних проектів;

часткове фінансування інвестиційного проекту за рахунок залучення матеріальних та нематеріальних (технологія та програмне забезпечення систем автоматизації) засоби реалізації інвестиційного проекту на лізинговій основі, включаючи міжнародний лізинг.

В табл. А.1 - А.3 Додатку А наведені обсяги та структура джерел коштів капітального інвестування в Україні у 2007 - 2009 роках. за даними держком-стата України [76].

Як показує спільний аналіз даних, наведених в табл. А.1 - А.3 Додатку А, динаміка структури основних джерел проектного фінансування інвестиційних проектів в Україні у 2007 - 2009 роках характеризується наступними показни-ками:

питома вага власних коштів підприємств та організацій (власний капі-тал, амортизаційні відрахування та капіталізуєма частка чистого прибутку) з рівня 58,6% у 2007 році зросла до 69,5% у 2009 році;

питома вага кредитів банків з рівня 15,2% у 2007 році знизилась до рівня 12,2% у 2009 році;

питома вага іноземних інвестицій з рівня 3,3% у 2007 році зросла до рівня 4,0% у 2009 році;

питома вага коштів державного та місцевого бюджетів з рівня 11,2% у 2007 році знизилась до рівня 5,2%.

Таким чином, найбільш дешеві державні кошти інвестування через спеці-альні інвестиційні фонди у 2009 році на фоні наслідків світової фінансової кризи стали малодоступними.

Зниження обсягів інвестиційного банківського кредитування пов’язане з системною кризою банківської системи України та тимчасовим згортанням банками України портфелів кредитування. Так, якщо на 1 січня 2009 року сумарний обсяг кредитно-інвестиційного портфелю банків України складав 759 686,0 млн. грн. (курс 7,7 грн. /1 долар США), то станом на 01.09.2009 року він складав тільки 654 218, 1млн. грн. (курс 8,0 грн. /1 долар США) [77], тобто обсяг кредитування знизився на - 14%.

На фоні загального зниження обсягу капітальних інвестицій в економіку України у 2009 році на 49,8% (прогноз 2009 року) найбільш питому вагу ста-новлять власні кошти підприємств, зростає питома вага іноземних інвестицій.

На рис. Б.1 - Б.7 Додатку Б наведені результати аналізу макропоказників економіки України у першому півріччі 2009 року порівнянні з 2007 та 2008 роками. Як показує спільний аналіз графіків рис. Б.1 - Б.7 Додатку Б: загальний обсяг капітальних інвестицій в Україні у 2009 році знизився на - 44% відносно рівня 2008 року, оскільки значна частка підприємств знизила обсяги виробництва чи зупинилася за причиною кризи попиту на їх продукцію; у 2009 році значно зросла кількість збиткових підприємств та знизився рівень рентабельності діяльності прибуткових підприємств, в результаті чого значно скоротився рівень джерел інвестування за рахунок власних коштів підприємств; рівень іноземного інвестування у 2009 році зріс на 6% відносно рівня іноземного інвестування у 2008 році, тобто як джерело проектного інвестування цей фінансовий потік в Україну не зменшився, хоча його відносна частка не перевищує 4,0%.

Таким чином, під впливом наслідків світової фінансово-економічної кризи 2008 - 2009 років в Україні різко зменшились обсяги можливих джерел проектного фінансування, тому в умовах дефіциту джерел ресурсів різко виріс попит на якісну підготовку матеріалів обгрунтування ефективності проектного фінансування та заходів зменшення ризиків проектного фінансування.

2.2 Аналіз впливу законодавчо-нормативного регулювання на створення джерел проектного фінансування в Україні

Переважаючою тенденцією розвитку проектного фінансування в про-мислово розвинених країнах є використання всієї гами джерел і методів фінан-сування інвестиційних проектів [56]:

капітальних та фінансових інвестицій, включаючи іноземні інвестиції;

банківських кредитів;

первинних та додаткових емісій акцій;

пайових внесків в створювані проектні підприємства;

фірмових кредитів;

облігаційних позик;

фінансового лізингу;

власних коштів компаній (амортизаційних фондів та нерозподіленого прибутку);

концесійних інвестицій.

В окремих випадках можуть використовуватись також державні кошти (частіше в завуальованій формі - у вигляді гарантій і податкових пільг).

На сьогоднішній час джерелами проектного фінансування в Україні можуть виступати:

а) комерційні банки згідно Закону України „Про банки та банківську діяльність” [6] ;

б) комерційні підприємства згідно Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок" [7], а також Закону України „Про акціонерні товариства” [9] ;

в) лізингові фінансові компанії згідно Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг„ [14] та Закону України „Про фінансовий лізинг” [13] ;

г) інвестиційні фонди та компанії з управління активами згідно Закону України „Про інститути спільного інвестування” [4] ;

д) недержавні пенсійні фонди згідно Закону України „Про недержавне пенсійне страхування" [12] ;

е) фонди фінансування будівництва згідно закону України „ Про фінансо-во-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" [8] ;

ж) державні установи (включаючи іноземні державні установи), міжна-родні фінансові фонди, юридичні особи (підприємства, установи) та приватні особи згідно Законів України „Про інвестиційну діяльність” [2] та „Про режим іноземного інвестування” [3] ;

з) іноземні інвестори - концессіонери згідно Закону України „Про конце-сії" [11] та Закону України „Про концесії на будівництво та експлуатацію авто-мобільних доріг" [10].

Вплив законодавчо - нормативного регулювання на створення джерел проектного фінансування в Україні здійснюється залежно від наявності:

вільного чи обмеженого права інвестування коштів в проектне фінансування;

створення державою цивілізованого ринку функціонування цінних паперів, як одних з основних джерел проектного фінансування;

законодавчого захисту прав інвестора на інвестовані кошти та прав на повернення інвестиції, прав на отримання доходів та їх репатріацію за кордон (для іноземних інвесторів);

В Україні на сучасному етапі ці вимоги реалізовані в 3-х основних зако-нах:

Закон України „Про інвестиційну діяльність” [2] ;

Закон України „Про режим іноземного інвестування” [3] ;

Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" [7] ;

1. Так, Закон України „Про інвестиційну діяльність” [2] - встановлює що в Україні інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права інтелектуальної власності;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:

подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

бюджетних інвестиційних асигнувань;

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.

Захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.

2). Закон України „Про режим іноземного інвестування” [3] визначає:

а) іноземні інвестори - це суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України;

б) іноземні інвестиції - це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

придбання інших майнових прав;

господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Законом.

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони. Правовий режим іноземних інвестицій, що встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах, не може створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності менш сприятливі, ніж встановлені цим Законом.

3) Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" [7] визначає, що

в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

в) сертифікати ФОН;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Згідно статті 5 „Виконання зобов'язань за цінним папером" [7]:

1. Особа, що розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед його законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто має такі зобов'язання, особи, що індосували цінний папір, набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які мають зобов'язання за цінним папером.

2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

Таким чином, на сучасному етапі в Україні створені всі законодавчо-нормативні умови для розвитку проектного фінансування. Основним проблемним питання залишається створення інфраструктури державного та комерційного страхування інвестицій, яке є основою розвитку проектного фінансування в розвинутих країнах світу.

2.3 Аналіз технологій та ефективності варіантів проектного фінансування бізнес-плану створення міні-гольф клубу в ЗАТ з ІІ “Одеса-Гольф"

Розроблений в дипломній роботі бізнес-план та проект створення міні-гольф клубу передбачає створення наступних інфраструктурних об’єктів на відокремленій земельній ділянці клубу (створюване ЗАТ з іноземними інвестиціями „Одеса-Гольф”):

Страницы: 1, 2, 3, 4