Дослідження організаційно-економічного стану діяльності підприємства на зовнішніх ринках на прикладі відкритого акціонерного товариства "Міжнародний комерційний банк"

Дослідження організаційно-економічного стану діяльності підприємства на зовнішніх ринках на прикладі відкритого акціонерного товариства "Міжнародний комерційний банк"

Третім засобом платежу, використовуваним у міжнародній торгівлі, є банківський переказ. Це розрахункова банківська операція, що полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому. Платіжне доручення являє собою наказ банку, складений на основі вказівок переказодавача - клієнта банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей переказоодержувачу (бенефіціару). Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками і підрядниками у разі "передоплати ними за узгодженням із різними кредиторами. Платіжні доручення приймаються банками тільки за наявності грошей на рахунках платників.

При розрахунку дорученнями скорочується час і документообіг операції, що ілюструє наведена нижче схема (рисунка Д.3 Додатку Д).

Документарний акредитив являє собою грошове зобов'язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта - імпортера, на користь експортера. Банк, що видає зобов'язання, повинний здійснити платіж експортеру чи забезпечити здійснення платежу іншим банком (тратта - документ, що містить наказ продавця (експортера) покупцю (імпортеру) здійснити платіж визначеної суми в зазначений термін).

На рисунку Д.4 Додатку Д наведений загальний механізм проведення акредитивної операції, який може змінюватись в залежності від виду акредитива [61, c.36].

1.2.3 Необхідність та принципи міжнародного кредитування

Міжнародний кредит - це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання валютних, кредитних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки з винагородою (відсотками) [67].

Отже, суб'єктами міжнародного кредиту виступають приватні фірми, акціонерні комерційні банки, інколи брокери, посередники, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту [71]:

міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту;

банківський кредит у міжнародній торгівлі;

брокерський кредит як проміжна форма між фірмовими та банківськими кредитами;

міжнародні (міжурядові) кредити, включаючи змішані (надання допомоги у вигляді урядових субсидій);

кредити регіональних банків розвитку;

кредити міжнародних кредитних та валютно-фінансових організацій;

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов'язаний з наданням суб'єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка [70].

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяються на комерційні - ті, що пов'язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та інше).

За строками операцій розрізняють міжнародний грошовий ринок та міжнародний ринок капіталу, на якому здійснюються середньострокові та довгострокові операції.

Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій [77]:

1. Забезпечує перерозподіл між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню.

2. Посилює нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах.

3. Прискорює реалізацію товарів.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі.

Форми міжнародного кредиту класифікуються за наступними принципами [83]:

1. За призначенням розрізняють зв'язані ті фінансові кредити.

Зв'язані кредити мають цільовий характер, закріплений в кредитних угодах. До них належать:

комерційні кредити, які надаються для закупівлі певних видів товарів чи оплати послуг;

інвестиційні - для будівництва конкретних об'єктів, на прямі капіталовкладення, погашення зовнішньої заборгованості, придбання цінних паперів;

проміжні - для обслуговування змішаних форм вивезення капіталів, товарів та послуг;

Фінансові кредити не мають цільового призначення.

2. За джерелами кредитів:

зовнішнє кредитування;

внутрішнє кредитування;

3. За формою надання кредитів:

товарні;

валютні;

4. За строками міжнародні кредити поділяються на:

надстрокові - добові, тижневі, до трьох місяців;

середньострокові - між 15 роками;

довгострокові - понад 57 років;

5. За валютою позики:

у валюті країни-позичальника;

у валюті країни-кредитора;

у валюті третьої країни;

6. За забезпеченістю:

забезпечені (товарними документами, цінними паперами, векселями, нерухомістю тощо);

бланкові - під зобов'язання боржника;

7. За формою надання кредитів:

готівкові;

акцептні;

8. За суб'єктами кредитних відносин:

державний;

приватний;

кредит міжнародних фінансових організацій;

9. За видом ставки кредита:

фіксована;

плаваюча;

комбінація ставок;

10. За способом погашення кредита:

з рівномірним погашенням;

з нерівномірним погашенням;

з одночасним погашенням;

з ауїтентним погашенням (відсотки погашаються разом з основним боргом);

1.2.4 Валюто-обмінні операції та операції з банківськими металами

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку (далі - суб'єкти ринку), до яких належать [20]:

Національний банк України;

уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);

уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями).

Згідно “Правилам торгівлі іноземною валютою" [20]:

2. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб'єктами ринку на міжнародних валютних ринках та/або на міжбанківському валютному ринку України.

4. Уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право за згодою клієнта здійснювати вільний або обов'язковий продаж іноземної валюти (якщо на міжбанківському валютному ринку України попиту на цю валюту немає або він обмежений) шляхом купівлі за цю іноземну валюту іншої іноземної валюти на міжнародному валютному ринку з дотриманням обмежень, визначених цими Правилами, з подальшим продажем останньої за гривні на міжбанківському валютному ринку України.

5. Операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право здійснювати лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди).

6. Валютні операції з іноземними валютами I групи Класифікатора на умовах "форвард" дозволяється здійснювати лише для хеджування ризиків зміни курсів іноземних валют щодо інших іноземних валют, що виникають під час виконання клієнтами-резидентами, які є суб'єктами господарської діяльності, зовнішньоекономічних договорів у разі дотримання таких обов'язкових умов:

угоди на умовах "форвард" уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) укладають за дорученням та за рахунок коштів вищезазначених клієнтів і лише з банківськими установами;

валюти угоди є іноземними валютами I групи Класифікатора.

Проведення операцій з іншими деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта I групи Класифікатора (ф'ючерс, опціон тощо), не дозволяється.

7. Уповноваженим банкам (уповноваженим фінансовим установам) забороняється здійснення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти I групи Класифікатора за іноземну валюту інших груп Класифікатора, за винятком купівлі іноземної валюти I групи Класифікатора за іноземну валюту інших груп Класифікатора на міжнародних валютних ринках.

8. Укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) проводиться виключно під час проведення Торговельної сесії, яка являє собою визначений проміжок часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України. Проведення операцій з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) поза межами Торговельної сесії забороняється, крім випадків, передбачених цими Правилами. Національний банк України має право змінити режим Торговельної сесії, попередивши про це уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) не пізніше ніж за два робочих дні до часу зміни.

9. Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;

вантажна митна декларація (за формою, встановленою відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574, зі змінами), якщо товар ввезений на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснене митне оформлення тимчасово ввезених вантажів під зобов'язання про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти);

акт (здавання-приймання тощо) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт, імпорт прав інтелектуальної власності;

документи, що передбачені для: документарної форми розрахунків (акредитив, інкасо), вексельної форми розрахунків (вексель, яким резидент імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором). Купівля іноземної валюти з метою оплати векселя, яким резидент-імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором, дозволяється лише в разі пред'явлення резидентом вантажної митної декларації, що підтверджує поставку продукції в Україну, або документа, який згідно з умовами зовнішньоторговельного договору засвідчує виконання нерезидентом робіт, отримання резидентом послуг.

Операції з банківськими металами.

Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. З металів платинової групи береться лише паладій;

Уповноважені банки на підставі письмового дозволу Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями в частині проведення операцій з банківськими металами на валютному ринку України та з урахуванням вимог Положення [28] мають право здійснювати такі види операцій з банківськими металами:

а) відкриття кореспондентських рахунків у банківських металах в інших уповноважених банках, у Національному банку та проведення операцій за ними;

б) відкриття та ведення кореспондентських рахунків у банківських металах інших уповноважених банків;

в) відкриття та ведення поточних та вкладних (депозитних) рахунків клієнтів у банківських металах;

г) купівля-продаж банківських металів за гривні;

ґ) залучення банківських металів на вклади (депозити) клієнтів (крім банків);

д) залучення та розміщення міжбанківських депозитів у банківських металах;

е) надання та отримання міжбанківських кредитів у банківських металах;

є) надання кредитів у банківських металах резидентам (юридичним особам та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності);

ж) надання та отримання банківських металів у заставу;

з) відповідальне зберігання банківських металів у Національному банку (Державна скарбниця України), в інших уповноважених банках, у власному сховищі;

и) перевезення банківських металів;

і) обмін зливків (зливка) банківського металу на зливки (зливок) цього самого металу меншої (більшої) маси (загальна маса банківського металу залишається незмінною);

ї) конвертація одного банківського металу в інший.

Уповноважені банки на підставі письмового дозволу Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями в частині проведення операцій з банківськими металами на міжнародних ринках та з урахуванням вимог цього Положення мають право здійснювати такі види операцій з банківськими металами:

а) відкриття кореспондентських рахунків у банківських металах у банках-нерезидентах та проведення операцій за ними;

б) купівля-продаж банківських металів за іноземну валюту;

в) розміщення міжбанківських депозитів у банківських металах;

г) отримання міжбанківських кредитів у банківських металах;

ґ) надання та отримання банківських металів у заставу;

д) відповідальне зберігання банківських металів у банкахнерезидентах.

Для здійснення операцій з банківськими металами з їх фізичною поставкою або без неї (лише з відображенням за рахунками) уповноважені банки керуються законодавством України, в т. ч. цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами Національного банку з питань, що регулюють операції з банківськими металами, на підставі яких вони приймають внутрішні положення, які визначають порядок проведення та організації обліку цих операцій.

Бухгалтерський облік операцій з банківськими металами здійснюється аналогічно до обліку операцій з іноземною валютою відповідно до Правил бухгалтерського обліку банками України обмінних операцій в іноземній валюті та банківських металах, затверджених постановою Правління Національного банку України від 16.12.98 N 520 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 07.12.2000 N 471, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.12.2000 за N 950/5171, зі змінами).

Бухгалтерський облік банківських металів, прийнятих уповноваженим банком на відповідальне зберігання або як застава, внесена з фізичною поставкою, здійснюється за позабалансовими рахунками з обов'язковою фіксацією характерних ознак цих металів: вид, вигляд (зливки, порошки, монети), кількість, проба, виробник, серійний номер зливка, ампули, банки (за наявності), маса в тройських унціях (за наявності) та інші ознаки. Банківські метали, прийняті уповноваженим банком від клієнта на відповідальне зберігання або як застава, не входять до складу залучених коштів уповноваженого банку і не можуть бути розміщені ним від свого імені.

Операції з банківськими металами, під час проведення яких не вимагається фіксація характерних ознак цих металів, а фіксується лише їх маса в тройських унціях та вартість у гривнях, відображаються залежно від виду операції за відповідними балансовими рахунками.

Для обліку операцій з банківськими металами та складання фінансової звітності використовуються офіційні (облікові) курси банківських металів, установлені Національним банком.

Уповноважені банки здійснюють операції з фізичною поставкою банківських металів за умови наявності сертифіката якості цих металів і в порядку та з урахуванням вимог, установлених цим Положенням щодо здійснення касових операцій у банках України.

Для банківських металів, вироблених відповідно до технічних умов ГОСТів, прийнятих Міждержавною радою зі стандартизації, метрології і сертифікації, або Державних стандартів України, у разі потреби видача документа, що підтверджує пробу банківського металу, здійснюється або Національним банком (Державною скарбницею України), або лабораторією, акредитованими відповідно до законодавства України про метрологію та метрологічну діяльність.

Увезення уповноваженими банками банківських металів в Україну та вивезення цих металів за її межі здійснюються в порядку, установленому законодавством України.

Уповноважені банки проводять операції з перевезення банківських металів за умови отримання письмового дозволу Національного банку на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Операції з купівлі-продажу банківських металів здійснюються:

на міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ), включаючи біржі та каси уповноважених банків;

на міжнародних ринках.

Операції з купівлі-продажу банківських металів здійснюють на цих ринках уповноважені банки та Національний банк. Усі інші покупці та продавці банківських металів здійснюють операції з купівлі-продажу банківських металів за посередництвом цих суб'єктів.

Операції з купівлі-продажу банківських металів уповноважені банки здійснюють на умовах "тод", "том" або "спот". На умовах "форвард" у межах 50% від лімітів довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в усіх банківських металах уповноважені банки мають право проводити операції з купівлі-продажу банківських металів за іноземну валюту 1ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів на міжнародних ринках за угодами, укладеними з банківськими установами.

Уповноважені банки мають право здійснювати на біржах операції з ф'ючерсними контрактами на зміну курсу банківського металу на строк, що не перевищує 6 місяців, за гривні. Проведення інших операцій з купівлі-продажу банківських металів та операцій з деривативами, базовим активом яких є банківські метали, не дозволяється.

Уповноважені банки на МВРУ продають за гривні банківські метали:

з фізичною поставкою або без неї - іншим уповноваженим банкам, промисловим споживачам та фізичним особам;

без фізичної поставки - юридичним особам - резидентам (крім уповноважених банків та промислових споживачів).

Банківські метали, куплені уповноваженими банками на МВРУ без фізичної поставки за дорученнями і за рахунок коштів юридичних осіб - резидентів (крім банків) та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, можуть бути отримані з фізичною поставкою лише промисловими споживачами з їх поточних рахунків у банківських металах за умови, що така можливість передбачена в договорах на здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладених уповноваженими банками з цими промисловими споживачами.

Уповноважені банки купують на МВРУ банківські метали за гривні в будь-яких продавців банківських металів.

1.2.5 Ризики банківських валютних операцій та засоби їх мінімізації

Банківський, як і всякий інший бізнес, немислимий без ризику. Ризик присутній у будь-якій операції, тільки він може бути різних масштабів і по-різному компенсуватися [35]. Отже, для банківської діяльності важливим є не запобігання ризику взагалі, а передбачення і зниження його до мінімального рівня.

Під ризиком прийнято розуміти імовірність, а точніше погрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоодержання доходів або проведення додаткових витрат у результаті здійснення визначених фінансових операцій.

У залежності від сфери виникнення банківського ризику вони підрозділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішнього відносяться ризики, не зв'язані з діяльністю банку або конкретного клієнта, політичні, економічні й інші. Це втрати, що виникають у результаті війни, революції, націоналізації, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні, стихійному лиху.

Внутрішні ризики у свою чергу поділяються на втрати по основний і по допоміжній діяльності банку. Перші представляють саму розповсюджену групу ризиків: кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі включають утрати по формуванню депозитів, ризики по нових видах діяльності, ризики банківських зловживань.

Керування ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їхньої величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризиковані позиції, а також враховує взаємозв'язку між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс банківського ризику-менеджменту має на меті забезпечити досягнення наступних цілей:

ризики повинні бути зрозумілими й усвідомленими банком і його керівництвом;

ризики повинні знаходитися в границях рівнів толерантності, установлених наглядацькою радою;

рішення по прийняттю ризику повинні відповідати стратегічним задачам діяльності банку;

рішення по прийняттю ризику повинні бути конкретними і чіткими;

очікувана прибутковість може компенсувати прийнятий ризик;

розподіл капіталу відповідає розмірам ризиків, на які натикається банк;

стимули до досягнення високих результатів діяльності повинні узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

З погляду ризику-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й одержання за це відповідної компенсації (економічної вигоди).

Ціль керування ризиками - сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме:

клієнтів і контрагентів;

керівництва;

працівників;

наглядацької ради й акціонерів (власників);

органів нагляду;

рейтингових агентств, інвесторів і кредиторів;

інших сторін.

Банківської діяльності властиві наступні категорії ризиків:

Кредитний ризик

Ринковий ризик

Ризик ліквідності

Ризик зміни процентної ставки

Валютний ризик

Операційно-технологічний ризик

Ризик репутації

Юридичний ризик

Стратегічний ризик

Валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, що виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют і цін на банківські метали.

Валютний ризик можна розділити на:

ризик трансакції;

ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);

економічний валютний ризик.

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Проте оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилинга і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається в як один з видів ринкового ризику.

Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції в звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, що використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик складається в змінах конкурентноздатності фінансової установи або його структур на зовнішньому ринку через істотні зміни обмінних курсів.

Система керування валютним ризиком банка складається з регламентних документів - політики, положень, процедур, процесів і т.п., - які затверджуються наглядацькою радою або правлінням банку відповідно обраній ними форми корпоративного керування, з урахуванням розміру банку і складності його операцій.

Для більш ефективного керування валютним ризиком рекомендується:

здійснювати періодичний аналіз відкритої валютної позиції банку за допомогою ризику-моделі "вартість/надходження" для виміру чутливості до змін валютних курсів;

застосовувати для зменшення величини валютного ризику методи хеджування.

Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми [41]:

1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банкові застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.

3. Валютні ф'ючерсні контракти. Також як і форвардні валютні контракти, ф'ючерси являють собою угоду купити або продати визначену кількість іноземної валюти у визначений день у майбутньому. Однак на відміну від форвардних контрактів їхньої умови можуть бути досить легко переглянуті. Крім того, дані контракти можуть вільно обертатися на біржі фінансових ф'ючерсів. Разом з тім валютні ф'ючерсні контракти не одержали ще широкого поширення.

4. Валютні опціони. Незважаючи на подібність у назві форвардного валютного контракту з опціоном, вони є інструментом, що дають їх власникові право (а не зобов'язання) купити деяку кількість іноземної валюти за визначеним курсом у рамках обмеженого періоду або часу по закінченні цього періоду. Валютні опціони бувають двох типів:

а) Опціон "колл" дає його покупцеві право придбати валюту, обговорену контрактом, за фіксованим курсом (при цьому продавець опціону належний буде продати відповідну валюту за цим курсом).

б) Опціон "пута" надає право його покупцеві продати валюту, обговорену контрактом, за фіксованим курсом (при цьому продавець опціону повинний буде купити відповідну валюту за цим курсом).

5. Валютні свопи. Валютний своп являє собою угода між двома сторонами про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах. Валютні свопи можуть підрозділятися на наступні два види:

свопи пасивами (зобов'язаннями);

свопи активами.

Валютні свопи пасивами - це обмін зобов'язаннями по сплаті відсотків і погашенню основного боргу в одній валюті на подібні зобов'язання в іншій валюті. Метою такого свопа, крім зниження довгострокового валютного ризику, є так само зменшення витрат у зв'язку з залученням фондів.

Валютний своп активами дозволяє сторонам угоди зробити обмін грошовими доходами від якого-небудь активу в одній валюті на аналогічні доходи в іншій валюті, такий своп спрямований на зниження довгострокового валютного ризику і підвищення прибутковості активів.

6. Прискорення або затримка платежів. Прискорення або затримка платежів використовується при здійсненні операцій з іноземною валютою. При цьому банк у відповідності зі своїми чеканнями майбутніх змін валютних курсів може зажадати від своїх дебіторів прискорення або затримки розрахунків. Цим прийомом користуються для захисту від валютного ризику або одержання виграшу від коливань валютних курсів. Однак ризик утрат присутня, оскільки цілком ймовірно неправильне прогнозування напрямку зміни валютного курсу.

7. Диверсифікованість валютних засобів банку в іноземній валюті. Цей метод зниження валютного ризику припускає постійне спостереження за коливанням курсів іноземних валют. А оскільки угадати ймовірні напрямки таких коливань надзвичайно складно, те банки з метою зменшення ризику програти в результаті невигідної зміни курсів валют прибігають до диверсифікованості активів, деномінованих в іноземній валюті.

8. Страхування валютного ризику. Страхування валютного ризику припусає передачу всього ризику страхової організації.

1.3 Сутність стратегій банків - “нішерів” при реалізації маркетингової стратегії концентрації в сегментах зовнішнього ринку по М. Портеру

Основне призначення маркетингової стратегії полягає в тому, щоб взаємоузгодити маркетингові цілі фірми з її можливостями, вимогами споживачів, використати слабкі позиції конкурентів та свої конкурентні переваги.

У процесі формування маркетингової стратегії можна виділити вхідні та вихідні елементи (рисунок 1.3).

Маркетингові стратегії класифікують за такими ознаками [73]:

Залежно від терміну їх реалізації:

довгострокові;

середньострокові;

короткострокові;

2. Залежно від стратегії життєвого циклу товарів фірми:

маркетингові стратегії стратегії на стадії впровадження товару на ринок;

маркетингові стратегії на стадії росту;

маркетингові стратегії на стадії насичення ринку;

маркетингові стратегії на стадії спаду;

3. За станом ринкового попиту:

стратегія конверсійного маркетингу;

стратегія креативного маркетингу;

стратегія стимулюючого маркетингу;

стратегія синхромаркетингу;

стратегія підтримуючого маркетингу;

стратегія ремаркетингу;

стратегія де маркетингу.

Рисунок 1.3 Елементи маркетингової стратегії.

4. Залежно від загальноекономічного стану фірми та її маркетингових спрямувань розрізняють три види базових маркетингових стратегій фірми [72]:

стратегія виживання;

стратегія стабілізації;

стратегія росту;

Стратегія виживання - виключно захисна стратегія, яка застосовується в умовах глибокої кризи економічної діяльності фірми, коли фірма перебуває на межі банкрутства. Основна мета цієї стратегії полягає у виході з кризового стану шляхом перегляду і перебудови всього маркетингового комплексу фірми (товарної, цінової політики, системи товароруху та просування товарів).

Стратегія стабілізації використовується за умов швидкого або несподіваного падіння базових показників фірми чи за умов, коли розвиток фірми має коливний характер. Ця стратегія передбачає вирівнювання показників з їхнім наступним підвищенням і перехід до стратегії росту.

Стратегія росту передбачає ріст обсягів продажу, прибутку, капіталу та інших показників фірми.

Маркетингові стратегії росту поділяються на такі різновиди:

маркетингова стратегія інтенсивного (органічного) росту;

маркетингова стратегія інтеграційного росту;

маркетингова стратегія диверсифікації;

5. За елементами маркетингового комплексу:

товарна стратегія;

цінова стратегія;

стратегія товарного руху;

стратегія просування;

6. За ознакою конкурентних переваг (за М. Портером):

стратегія цінового лідерства;

стратегія диференціації;

стратегія фокусування (концентрації);

7. Залежно від виду диференціації:

стратегія товарної диференціації;

стратегія сервісної диференціації;

стратегія іміджевої диференціації;

стратегія кадрової диференціації.

8. Залежно від конкурентного становища фірми та її маркетингових спрямувань:

стратегія ринкового лідера;

стратегія челенджерів (претендентів на ринкове лідерство);

стратегія послідовників;

стратегія ринкової ніши.

9. Залежно від співвідношення відносної ринкової частки фірми та темпів росту її ринку збуту, або залежно від конкурентоспроможності та привабливості ринку збуту:

стратегія розвитку;

стратегія підтримання;

стратегія збирання урожаю;

стратегія елімінації;

10. Залежно від методу обрання цільового ринку:

стратегія товарної спеціалізації;

стратегія сегментної спеціалізації;

стратегія одно сегментної концентрації;

стратегія вибіркової спеціалізації;

стратегія повного охоплення.

11. Залежно від ступеня сегментації ринків збуту:

стратегія недиференційованого (агрегованого) маркетингу;

стратегія диференційованого маркетингу;

стратегія концентрованого маркетингу.

Сьогоднішнім загальноприйнятим підходом встановлено, що конкурентні переваги фірми забезпечуються в процесі конкурентної боротьби з так називаними п'ятьма силами (напрямками) конкуренції, тобто з іншими продавцями аналогічної продукції, фірмами - потенційними конкурентами, виробниками замінників, постачальниками ресурсів, покупцями її продукції. Їх можна розглядати як основні ринкові сили.

Представляючи свою концепцію аналізу галузі (рисунок 1.4) М. Porter [75] проник у сутність структури в різноманітних конкурентних середовищах. Його концепція називає п'ять конкурентних сил, які визначають привабливість певної галузі. Цими рисами є:

вхідні бар'єри при проникненні в галузь нових конкурентів;

загроза продуктів-замінників;

вплив покупців, що дозволяє їм відстоювати свої інтереси;

вплив постачальників, що дозволяє їм відстоювати їх інтереси;

суперництво між існуючими конкурентами в галузі.

Рисунок 1.4 Модель 5 сил конкуренції по М. Портеру

Модель п'яти сил (напрямків) конкуренції - це ефективний метод аналізу основних конкурентних сил, що впливають на положення фірми на ринку. Ця модель дає можливість більш цілеспрямовано оцінити конкурентну обстановку на ринку і на цій основі розробити такий варіант довгострокової стратегії фірми, що у найбільшій мері забезпечить її захист від впливу конкурентних сил і одночасно буде сприяти створенню додаткових конкурентних переваг.

В таблиці 1.2 наведені позитивні та негативні прояви впровадження маркетингових конкурентних стратегій за М. Портером [74].

Таблиця 1.2 Порівняльна характеристика стратегій Портера

Можна вказати п’ять категорій стратегічних підходів до конкуренції:

Стратегія лідерства за низькими витратами. Прагнення до низької вартості серед усіх продавців продукції чи послуг, щоб залучати широке коло покупців.

Стратегія широкої диференціації (розмаїтості). Прагнення диференціювати пропоновану продукцію компанії щодо конкурентів у напрямках, що будуть залучати широке коло покупців.

Стратегія забезпечення оптимальних витрат. Надання покупцям продукту більшої цінності за ті ж гроші, шляхом акцентування уваги на поєднанні низької вартості з одночасною широкомасштабною диференціацією. Метою є досягнення найкращих (найбільш низьких вартостей і цін щодо інших виробників продукції з порівнянною якістю й особливостями.

Стратегія, сфокусована на низьких витратах у ринковій ніші. Концентрація на вузькому купівельному сегменті і подолання конкурентів на основі нижчої вартості.

Стратегія, сфокусована на диференціації у вузькій ринковій ніші. Пропозиція для покупців у ніші продукції чи послуг, що відповідають їхнім смакам і запитам [74, с.27].

Конкурентна перевага від стратегії концентрації (фокусування) пов’язана як з досягненням низьких витрат при обслуговуванні цільової ринкової ніші, так і з розвитком здатності пропонувати покупцям ніші товар, відмінний від продукції конкурентів. Іншими словами, фокусування може ґрунтуватися на витратах, а може і на диференціації. Ця стратегія добре працює, коли:

Вимоги покупців до конкретного товару різні.

Не існує інших конкурентів, що намагаються спеціалізуватися на цьому сегменті.

У фірми немає можливості працювати на більш широкому сегменті чи ринку в цілому.

Сегменти покупців значно відрізняються один від одного за розміром, темпами зростання прибутковості і впливу п’яти сил конкуренції, що робить одні сегменти більш привабливими, ніж інші.

Висновки розділу 1

Актуальність дослідження стратегії діяльності фінансових установ на зовнішніх ринках полягає в тому, що основний принцип взаємовигідності ЗЕД, на перший погляд, не має особливих ускладнень і виглядає очевидним: кожний партнер, що бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток. Проте дотримуватися цього принципу не просто через значну кількість часу, необхідного для виконання угод, зміни валютних курсів, наявності різноманітних зв'язків між окремими зовнішньоекономічними угодами, використання бартерних операцій та ін. Тому дотримання принципу взаємовигідності потребує ретельного аналізу і врахування, розмежування різноманітних потоків прибутків і витрат.

Розділ 2. Аналіз поточних характеристик діяльності ват „міжнародний комерційний банк"

2.1 Загальна характеристика ВАТ „Міжнародний комерційний банк”

ВАТ "Міжнародний комерційний банк" (далі - МКБ або Банк) працює на фінансовому ринку України більше 12 років. Банк було зареєстровано в січні 1994 року в м. Черкаси як банк “Левада”, а пізніше у 1999 році реорганізовано за участю американського та австрійського капіталу. Завдяки цьому банк значно посилив свою присутність на українському ринку банківських та фінансових послуг. Назву банку було змінено на ВАТ “Міжнародний комерційний банк", а його головний офіс розташувався у старовинному районі міста Києва - Подолі, у приміщенні Гостинного двору [100].

На початку травня 2001 року акціонери МКБ (м. Київ) та АКБ “Таврія”

(м. Сімферополь) прийняли рішення про приєднання банку “Таврія" до ВАТ “Міжнародний комерційний банк” шляхом об’єднання капіталів вказаних банків. Таке дружнє приєднання мало на меті збільшення кредитного потенціалу, зменшення собівартості банківського обслуговування, прискорене впровадження нових банківських технологій (особливо Інтернет-банкінгу), відкриття кредитних ліній в західних банках.

Окрім іноземного капіталу до банку залучені й вітчизняні інвестори:

1) Науково-дослідна та промислова компанія “Струм” (Вінниця), яка виконує загально-будівельні та спеціальні види робіт. Протягом декількох років компанія брала участь в програмах конверсії в рамках міжурядових угод США - Україна та виграла декілька тендерів, виступаючи субпідрядником для таких компаній, як Bechtel National Inc. (США), Morrison Knudsen Corporation (США) та Huges Aircraft Systems International (США).

2) Акціонерна компанія “КІНТО” (Київ) - провідний інвестиційний заклад, який торгує цінними паперами на українському ринку цінних паперів.

3) Компанія “ЕПІК" (Австрія) тримає 40% акцій компанії “КІНТО".

4) Виставковий та концертний центр “Палац Спорту” (Київ) - відомий виставковий центр в Києві.

На сьогоднішній день банк має філії в Черкасах, Одесі, Дніпропетровську, Києві, Сімферополі, Феодосії, Судаку, Харкові, Сумах, Львові та Вінниці, відділення в Керчі, Ялті, Євпаторії, де має свою постійну клієнтську базу.

Основним завданням банку є впровадження західних банківських технологій, використання індивідуального підходу до клієнтів, як юрідичних, так і фізичних осіб, розробка індивідуальних програм для постійних клієнтів. Також МКБ забезпечує повний спектр банківських послуг та високоякісне обслуговування клієнтів. Персонал банку висококваліфікований, більшість співробітників володіє іноземними мовами, навчалися або стажувалися за кордоном по міжнародних банківських програмах, а також набували практичного досвіду, працюючи у західних банках в Україні та за її межами.

Основним пріоритетом діяльності банку є максимальне задоволення потреб клієнтів. Його кредо: ”Банк, якому Ви можете довіряти". Саме на розумінні клієнтів та їх потреб будується успіх банку.

Дніпропетровська філія ВАТ ”Міжнародний комерційний банк” була зареєстрована 13 грудня 2001року Управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області. Протягом 2003 року Дніпропетровська філія ВАТ ”Міжнародний комерційний банк” відкрила відділення у м. Новомосковську та м. Павлоград.

ВАТ “Міжнародний комерційний банк” (м. Київ) у листопаді 2005 року завершив підписку на акції восьмої емісії в обсязі 9,06 млн. грн., що дозволило станом на 01.01.2006 року збільшити статутний капітал банку до 44,1 млн. грн.

Результати підписки затверджені загальними зборами акціонерів банку, що відбулися в Києві 4 листопада 2005 року. За підсумками підписки склад акціонерів суттєво не змінився.

Таким чином, на початок 2006 року статутний капітал ВАТ “Міжнародний комерційний банк” дорівнює 44,101 млн. грн. (станом на початок 2005 року - 35,041 млн. грн) і складається з українського та іноземного - американського та австрійського (частка 6,5%), - капіталу. Банк проводить свою діяльність на фінансовому ринку згідно ліцензії Національного банку України № 91 від 13.01.2000р. Остання ліцензія, яку отримав банк, нараховує 22 банківські операції з 30 загалом можливих.

Фінансовий результат ВАТ “МКБ” (м. Київ) за підсумками роботи у 2005 році склав 2,794 млн. грн. Чисті активи у порівнянні з 1 січня 2005 року збільшились на 64% і на1 січня 2006 року склали 466,807 млн. грн. Кредитний портфель (без врахування міжбанківських кредитів) за цей період збільшились на 72% - до 337,275 млн. грн. Вкладення в цінні папери виросли на 21% - до 15,742 млн. грн.

Кошти клієнтів банку (поточні рахунки, депозити юридичних та фізичних осіб) виросли в 1,8 рази і на 1 січня 2006 склали 377,594 млн. грн.

Власний капітал банку за 2004 рік зріс на 23,75% і на 1 січня 2005 року склав 48,224 млн. грн. (38,969 млн. грн. станом на 1 січня 2004 року). За 2005 рік власний капітал банка зріс ще на 27,23% і на 1 січня 2006 року склав 61,359 млн. грн.

Максимально наближаючи послуги безпосередньо до споживача банк з січня 2005 року відкрив філію в Ужгороді, а також 14 відділень. На сьогодні регіональна мережа ВАТ “МКБ” включає 14 філій та 122 відділення в АР Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Київській, Львівській, Одеській, Сумській, Харківській, Черкаській областях і в м. Києві.

Досвід в міжнародній банківській справі, поєднаний із знанням місцевого ринку та західним стилем системи управління, втілено в роботі МКБ, що дає можливість пропонувати клієнтам розвинені банківські послуги та кращі банківські продукти (рисунок 2.1).

МКБ першим з українських банків втілив систему ведення бізнесу, яка передбачає індивідуальний підхід до кожного з клієнтів: менеджер по роботі з клієнтами виступає “зв’язуючою ланкою” між клієнтом та банком.

Рисунок 2.1 Інформаційне вікно банку в мережі Інтернет [100]

Основні види операцій та послуг, що надає банк:

1. Розрахунково-касове обслуговування:

відкриття мультивалютних поточних рахунків та рахунків в національній валюті України юридичним та фізичним особам;

проведення міжнародних платежів клієнтів та платежів в національній валюті;

проведення електронних платежів за системою “КлієнтБанк”;

касове обслуговування клієнтів.

2. Депозитні послуги:

залучення коштів фізичних та юридичних осіб на депозитні рахунки в національній та іноземній валютах (строкові депозити та депозити до запитання).

3. Послуги кредитування:

кредитування юридичних осіб в національній та іноземній валютах;

обігові кошти;

фінансування проектів;

синдиковані кредити;

фінансування експортно-імпортних операцій;

факторингові послуги;

лізингові операції.

4. Документарні операції:

акредитиви;

гарантії та поручительства.

5. Валютні операції:

Купівля-продаж валюти для юридичних та фізичних осіб;

6. Операції на міжбанківському ринку:

розміщення та залучення коштів на міжбанківському ринку в національній та іноземній валютах;

конверсійні операції від імені банку.

7. Операції з цінними паперами:

комісійна діяльність з державними та корпоративними цінними паперами;

комерційна діяльність з державними та корпоративними цінними паперами;

кастодіальні послуги.

8. Консультування клієнтів

9. Інтернет-банкінг

МКБ має кореспондентські відносини з банками США (СITIBANK), Європейського Співтовариства (COMMERZBANK), Росії (АБ “СОБИНБАНК”) та з багатьма провідними українськими банками (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 Банки-кореспонденти ВАТ "Міжнародний комерційний банк"

МКБ є членом Асоціації українських банків (АУБ), Асоціації "Київський банківський союз", саморегулівної організації Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД). Банк є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, учасником та засновником ВАТ "Міжрегіональний фондовий союз".

У 2004 2005 роках клієнтами банку є більше як 20 000 юридичних та фізичних осіб. Серед них: Києво-Могилянська академія, КІНТО, ТОВ "Глобал Юкрейн", Кримський державний медичний університет, Українсько-італійське спільне підприємство "Венето", виробнича компанія "Струм" та ін.

Декларуєма офіційна місія банку.

Мета Банку - стати провідною фінансовою установою України з розгалуженою філіальною мережею у всіх областях країни, яка працює за стандартами Європейського Співтовариства. Для того, щоб досягнути цієї мети, МКБ забезпечує своїм клієнтам високу якість послуг та обслуговування, справедливі тарифи, професійну консультаційну допомогу в поєднанні з сучасними комп’ютерними банківськими технологіями.

З метою підтримки та зміцнення репутації МКБ ретельно балансує фінансові ризики та потенційні доходи від кожного кредитного проекту та надає перевагу консервативному підходу до управління ризиками.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5