Інженерний геній Риму

Інженерний геній Риму

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. М.П. ДРАГОМАНОВА

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

“ІНЖЕНЕРНИЙ ГЕНІЙ РИМУ”

Студента Юріка

КИЇВ – 2001

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . 3

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . .4

ІМПЕРСЬКИЙ ПЕРІОД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . .8

ГЕНІАЛЬНІ ВІДКРИТТЯ РИМЛЯН .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. 17

ВИСНОВОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . .19

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . .21

Архітектура (зодчество) – мистецтво будувати будинки і їхні комплекси,

призначені для повсякденних запитів приватного, громадського життя і

діяльності людей. Будь-який будинок укладає в собі життєво необхідне

просторове ядро – інтер’єр. Його характер, виражений у зовнішній формі,

визначений призначенням, умовами життя, потребою у зручності, у просторі і

волі руху. Зв’язана у своєму розвитку з постійно мінливими матеріальними

потребами людини, з розвитком науки і техніки, архітектура є однією з форм

матеріальної культури.

Разом з тим архітектура – один з видів мистецтва. У художніх

образах архітектури відбиваються і лад громадського життя, і рівень

духовного розвитку суспільства, і його естетичні ідеали. Архітектурний

задум, його доцільність розкриваються в організації просторів інтер’єру, в

угрупуванні архітектурних мас, у пропорційних відносинах частин і цілого, у

ритмічному ладі. Співвідношення інтер’єру й обсягу будинку характеризує

своєрідність художньої мови архітектури.

Велике значення має художнє оформлення зовнішнього виду будинків. Як

жоден інший вид мистецтва, архітектура постійно впливає своїми художніми і

монументальними формами на свідомість маси людей. Вона відкриває

своєрідність навколишньої природи. Міста, подібно людям, мають неповторне

обличчя, життя, історію. Вони оповідають про сучасне життя, про історію

минулих поколінь.

Різноманіття суспільних потреб людини народжує розмаїтість типів

архітектури: житлової, суспільно-цивільної, промислової. Містобудування

враховує характер місцевості, економіки, умови транспорту, розміщення

населення. У періоди художнього підйому архітектура гармонічно розвивається

в співдружності з іншими видами мистецтва. Скульптура, живопис,

декоративні мистецтва втілюють у конкретних образах ідеї, закладені у

споруді. І архітектура й образотворче мистецтво збагачують один одного в

цьому синтезі.

Під Древнім Римом розуміється не тільки місто Рим античної епохи але

й усі завойовані ним країни і народи, що входили до складу колосальної

Римської держави – від Британських островів до Єгипту. Римське мистецтво –

вище досягнення і підсумок розвитку давнього мистецтва. Його створювали не

тільки римляни (чи італіки), але й древні єгиптяни, греки, шини, жителі

Піренейського півострова, Галії, Древньої Німеччини й інші народи,

підкорені Римом, що іноді стояли на більш високому рівні культурного

розвитку. Римське мистецтво склалося на основі складного взаємопроникнення

самобутнього мистецтва місцевих італійських племен і народів, у першу чергу

могутніх етрусків, власників давньої високорозвиненої самобутньої художньої

культури. Вони познайомили римлян з мистецтвом містобудування (різні

варіанти зведень, тосканський ордер, інженерні споруди, храми і житлові

будинки та ін.), настінним монументальним живописом, скульптурним і

мальовничим портретом, що відрізняється гострим сприйняттям натури і

характеру.

У художній майстерності, безумовно, панувала давньогрецька школа,

зате на форми мистецтва в кожній провінції Римської держави впливали

місцеві традиції. Особливо великий внесок у створення римської культури

внесли грецькі колоністи в Південній Італії і Сицилії, їхні багаті міста

були центрами наукового життя і художньої культури античності.

Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але й

провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і греків

раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили її і

втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали умовам життя:

торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій дисципліні, тяжінню

до розваг і парадності. У римських містах у певній мірі враховувалися

потреби вільного населення, санітарні нестатки, тут зводилися парадні

вулиці з колонадам, арками, монументами.

Древній Рим дав людству справжнє культурне середовище: прекрасно

сплановані, зручні для життя міста з брукованими дорогами, мостами,

будинками бібліотек, архівів, німфеєв (святилищ, священних німфам),

палаців, вілл і просто гарних будинків з добротними красивими меблями – усе

те, що характерно для цивілізованого суспільства.

Римляни вперше стали будувати “типові” міста, прообразом яких

з’явилися римські військові табори. Прокладалися дві перпендикулярні вулиці-

кардо і декуманум, на перехрестя яких зводили центр міста. Міське

планування підкорялося строго продуманій схемі.

Практичний склад римської культури позначався в усьому – у тверезості

мислення, нормативному представленні про доцільний миропорядок, у

скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у

тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної

прози, у примітивній конкретності релігії.

У римському мистецтві періоду розквіту головну роль грала

архітектура, пам’ятники якої і тепер, навіть у руїнах скоряють своєю міццю.

Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне

місце належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави

і розрахованим на величезні кількості людей.

В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по

висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству

композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні

спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані, міцності) як архітектурні

об’єкти в міський, сільський ансамбль і пейзаж.

Краса і міць римської архітектури розкриваються в розумній

доцільності, у логіку структури спорудження, у художньо точно знайдених

пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних засобів, а не в пишній

декоративності. Величезним завоюванням римлян було задоволення практичних

побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського

населення.

Історія Риму поділяється на два етапи. Перший – епоха республіки, –

що почався у кінці VІ ст. до н.е., коли з Риму були вигнані етруські царі,

і тривав до середини І ст. до н.е. Другий етап – імператорський – почався

правлінням Октавіана Августа, що перейшло до єдиновладдя, і тривав до ІV

ст. н.е.

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД

Початок давньоримського мистецтва належить до періоду республіки

(кінець VІ – середина І ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період

утворення світової рабовласницької держави, різнорідної за етнічним і

соціальним складом складної по господарській і громадській організації.

Потреби римського суспільства породили багато типів споруджень:

амфітеатри, терми, тріумфальні арки, акведуки та ін. На римському ґрунті

дістали нове архітектурне рішення палаци, особняки, вілли, театри, храми,

мости, надгробні пам’ятники. Раціоналізм, що лежить в основі римської

архітектури, виявлявся в просторовому розмахові, конструктивній логіці і

цілісності гігантських архітектурних комплексів, суворій симетрії і

чіткості.

З поширенням римського панування на Грецію й елліністичні держави

в Рим проникнули витонченість і розкіш елліністичних міст. Приплив

багатств із завойованих країн протягом ІІІ-І ст. до н.е. змінили вдачі

римлян, породжуючи серед панівних класів марнотратство. Ввозилися у

величезній кількості знамениті грецькі статуї і картини грецьких майстрів.

Римські храми, палаци перетворилися у свого роду музеї мистецтва.

Захоплення грецьким мистецтвом з’явилося насамперед у звертанні до

ордерної системи. У той час як у грецькій архітектурі ордер відігравав

конструктивну роль, у Римі він використовувався головним чином у

декоративних цілях.

Опорні функції в римській архітектурі виконувала звичайно стіна.

Римляни винайшли бетон – найважливіший будівельний матеріал, за допомогою

якого закріплювали будівлі, що споруджуються. Вони відкрили новий спосіб

зведення будинків – монолітно-оболончатий замість стояково-балкової

системи. При стояково-балковій системі, як видно з назви, основу

конструкції складають дві стійки, на яких лежить горизонтальна балка.

Основу монолітно-оболончатої системи складають дві вузькі цегельні стіни,

між якими залитий битий щебінь з бетоном, зовні вони облицьовувалися

мармуром чи іншими породами каменів. Переваги нової системи будівництва

видні і зараз: від багатьох грецьких храмів з їхніми колонами, на яких

лежать перекриття і фронтони, залишилося по 2-3 колони, багато ж римських

будинків дожили до наших днів.

Велике місце належало арці, що спиралася на масивні стовпи. Колони не

могли нести на собі навантаження багатоповерхових споруджень із склепінними

і купольними перекриттями і лише в аркадах зберігали конструктивну роль,

причому частіше застосовувалися запозичений у греків пишний коринфський

ордер і строгий тосканський, успадкований від етрусків.

Головне завоювання римлян у будівництві суспільних споруджень –

створення величезних внутрішніх просторів, вільних від внутрішніх опор.

Необхідність їхніх перекриттів викликала розвиток могутніх склепінних і

купольних конструкцій, що лише обмежено застосовувалися на Сході й у

Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в цивільній і

культовій архітектурі. Вона послужила зразком для розвитку візантійської і

європейської архітектури.

Основною формою перекриттів був циліндричний звід з бетону і каменю.

Його бічний тиск сприймала опорна стіна, що грала важливу роль у римській

архітектурі. З перетинання двох циліндричних зводів однакової висоти в

підніжжях зводу (п'ятах) і вершині (де закладений замковий камінь) вийшов

хрестовий звід. При рівності прольотів він дає в плані квадрат. Внутрішня

поверхня зводів утворює у перетинанні гострі краї – ребра, у підставі яких

зосереджується тиск зводу. Це дало можливість прорізати опорні стіни

напівциркульними арками, замінити стіну окремими стовпами, що приймали на

себе тиск арки.

Витягнуті в довжину приміщення залів-галерей звичайно поділялися на

квадрати і перекривалися ланцюгом хрестових зводів, що породжувало ефектне

розчленування внутрішнього простору. З круглих в плані будинку

перекриттів, які рівномірно піднімалися нагору, виник купольний звід, що

утворила півкуля, розташована на циліндричній підставі. Багатокутні в плані

приміщення перекривалися зімкнутими зводами (монастирський звід) чи

сферичним куполом. В останньому випадку купол спирався своїм кільцем тільки

на середину причілків, а перехід від форми окружності до багатокутника

заповнювався ввігнутими сферичними стінами – “вітрилами”.

У республіканський період склалися основні типи римської архітектури.

Сувора простота життєвого укладу в умовах постійних запеклих воєн знайшла

відображення в конструктивній логіці монументальних інженерних споруджень.

У них раніш за все проявилася своєрідність римського мистецтва.

Уявімо собі Рим в епоху республіки.

Звертають увагу грандіозні спорудження – древні оборонні стіни Риму,

що виникли ще у VІІІ ст. до н.е. на трьох пагорбах: Капитолії, Палатині і

Квирипалі, викладені з каменю (рання –VІ ст. до н.е. і так звана Сервієва

стіна – 378 –352 р. до н.е.).

Римські дороги мали важливе стратегічне значення, вони поєднували

різні частини країни. Ведуча до Риму Атієва дорога (VІ-ІІІ ст. до н.е.) для

руху когорт і гінців була першою з мережі доріг, що покрили пізніше всю

Італію. Біля долини Ариччи дорога, мощена товстим шаром бетону, щебеню,

плитами лави і туфу, йшла через рельєф місцевості по масивній стіні (197 м

довжиною, 11 м висотою), розчленованої в нижній частині трьома наскрізними

арковими прольотами для гірських вод.

Потупово в наступні століття Рим стає найбільш багатим водою містом

світу. Могутні мости й акведуки (акведук Апеля Клавдія, 311р. до н.е.,

акведук Марція, 144р. до н.е.), що пробігають десятки кілометрів, зайняли

видне місце в архітектурі міста, у вигляді його мальовничих околиць,

входячи невід’ємною частиною в пейзаж Римської Кампанії.

До найдавніших склепінних конструкцій входить стічний канал (клоака

Максима) у Римі, що зберігся до наших днів.

Громадське життя протікало на ринковій площі. Наприклад, у греків вона

називалася агорою і звичайно, як в Афінах, знаходилася в підніжжі акрополя.

У римлян це був форум. Тут відбувалися всі головні міські події: збори,

ради, тут оголошували важливі рішення, навчали дітей, торгували, вона

служила ареною політичної діяльності, народних зібрань, військових

тріумфів. В архітектурний ансамбль входили храми, васильки, крамниці

торговців, ринки. Площі прикрашалися статуями знаменитих громадян,

політичних діячів і були оточені колонами, портиками.

Найдавніший форум у Римі – республіканський форум Романум (VІ століття

до н.е.), до якого сходилися всі дороги. З його трибун лунали мови

найбільших римських ораторів, воєначальників. Надалі до цього форуму

примкнули форум Цезаря, імператорів Августа, Весисіана, Нерви і Траяна.

Зараз від Форуму Романум залишилися фундаменти будівель.

В останні століття республіки форум отримав закінчений архітектурний

вигляд. З однієї сторони до нього примикав значний будинок державного

архіву – Табуларій (від “Табула” – мідна табличка з написом), що стояв на

склепінних підземних поверхах. Це був зовсім новий тип суспільного будинку,

і той факт, що він з'явився вперше в римлян, говорить про їхню виняткову

повагу до історії.

Зовні Табуларій був декоративний грецьким ордером, усередині ж він

складався із системи склепінних приміщень. З форуму на Капітолій вели довгі

сходи Табуларія з 67 сходинок. Такі коридори і сходи часто зустрічаються в

республіканських будинках. Вони створюють враження величезності охопленого

архітектурою простору. Але при цьому усі форми добре доступні для огляду в

їхньому перспективному скороченні: сама маленька арка чи сходинка відмінно

видні, сама далека мета досяжна.

На площі височіли храми, серед них храм Вести, богині-діви, у якому

горів невгасимий вогонь, що символізував життя римського народу. Тут же

піднімалися колони, до яких прикріплювали ростри – носи переможених ворожих

кораблів (звідси і назва – ростральна колона), і проходила “священна

дорога”, уздовж якої стояли таберни – крамниці ювелірів і золотих справ

майстрів. Колись тут стояли і крамниці торговців, але вони були виведені за

межі площі, утворивши окремі невеликі форуми: форум Боаріум – м’ясний ринок

і форум Оліторіум – овочевий ринок. Форум поступово поростав не тільки

будинками, але і почесними статуями римських громадян. В епоху імперії до

нього будуть прибудовані храми, присвячені богам й обожненим людям.

В епоху республіки, особливо в V-ІІ ст.ст. до н.е., храм – основний

тип суспільного будинку. Він склався поступово в результаті схрещування

переважних місцевих італійсько-етруських традицій із грецькими,

пристосованими до місцевих умов. Будувалися круглі і чотирикутні псевдо

периптери з входом лише з головного фасаду. Круглий храм – моноптер

складався з циліндричної основи, оточеною колонадою. Вхід був за етруським

звичаєм з однієї, торцевої сторони.

Круглий храм Сивіли (чи Вести) у Тиволі ( І ст. до н.е.), під Римом,

оточений коринфськими колонами. Фриз прикрашений рельєфами з зображенням

традиційного римського мотиву – бичачих черепів, “букраніїв”, з яких

звисають важкі гірлянди. Це був символ жертвоприносини і пам’яті. Ордер у

таких храмах відрізнявся твердістю малюнка і сухуватістю: колони втратили

властиву їм у Греції пластичність. Грецький круглий периптер звичайно мав

східчасту підставу і був розрахований на круговий огляд. Храм Сивіли в

Тиволі, як і етруські храми, сполучав фронтальну строго симетричну подовжню

осьову композицію і круглу. Вісь храму підкреслена парадним входом з

розташованими перед ним сходинками, дверима і вікнами. Масивна зі

склепінними прольотами підстава храму в Тиволі створює перехід від

кам’яного обриву скелі, що він мальовничо завершує, до витонченої круглої

ротонди коринфського ордера з легким фризом з гірлянд. Піднятий на високу

підставу, гармонічний по пропорціях, зі стрункою і строгою колонадою,

наповненої світлом, храм домінує в пейзажі. Його спокійні гармонічні форми

контрастують з бурхливим каскадом водоспаду.

Прямокутні римські храми також відрізнялися від ордерних грецьких, як

показує добре збережений храм Фортуни Віриліс на Бичачому форумі в Римі ( І

ст. до н.е) – унікальний зразок раннього завершеного римського храму типу

псевдоперипетра з замкнутою фронтальною осьовою композицією. Грецький

периптер у ній розчленований на відкритий з усіх боків глибокий передній

портик і целлу, оточену напівколонами, що зливаються зі стіною. Акцентуючи

головний фасад портиком з вільно розташованими колонами і парадними сходами

входу, архітектор об’єднав його з замкнутим целлою іонічним ордером. У

нього теж вхід лише з одного боку, іонічні колони завершуються капітелями

скромного малюнку. Фронтон зовсім “негрецький”, без скульптур усередині

його тимпана і з багатими, строго накресленими профілями.

Чудові римські мости І ст. до н.е. Так, міст Мульвія крім його

практичних переваг (він простояв більш двох тисяч років), відрізняється

виразністю образу. Міст зорово ніби спирається на воду півкругами арок,

опори між якими для полегшення ваги прорізані високими і вузькими

прорізами. На арках зверху лежить карниз, що додає мосту особливу

закінченість. Міст немов крокує від берега до берега, безупинно йде арками:

він динамічний і одночасно стійкий.

Своєрідність римської архітектури позначилася в створенні нового типу

приватного житлового будинку багатих землевласників, торговців, ремісників.

Римські особняки – це здебільшого одноповерхові будинки, у яких затишність

сімейного побуту сполучалася з пристосованістю до ділового життя.

Частково зовнішній вигляд римського міста можна уявити на прикладі

Помпеї – італійського міста, що разом з містами Геркуланум і Стабія загинув

у 79р. н.е. у результаті виверження вулкану Везувій. Поховане під попелом

місто випадково знайшли при будівництві водопроводу у XVІІ ст. З 1748 р.

До наших днів продовжуються його розкопки. Місто мало регулярне планування.

Прямі вулиці обрамлялися фасадами будинків, унизу яких були улаштовані

лавки-таверни. Великий форум був обнесений прекрасною двоповерховою

колонадою. Там знаходилися святилище Ісиди, храм Аполлона, храм Юпітера,

великий амфітеатр, побудований, як і в греків, у природному поглибленні.

Розрахований на двадцять тисяч глядачів, він значно перевершував потреби

жителів міста і призначався також для приїжджих (населення Помпеї складало

не більш десяти тисяч чоловік). У місті було два театри.

Чудові помпейські будинки – “домуси”. Це були прямокутні спорудження,

що тяглися вздовж двору, а на вулицю виходили глухими торцевими стінами.

Головним приміщенням був атріум (від лат. аtrium – “закопчений”, “чорний”,

тобто приміщення, що почорніло від кіптяви), що виконував священну функцію.

Рим при основі мав у самому центрі культову яму – “мундус”, куди всі жителі

кидали плоди і жменю землі зі своєї старої батьківщини. Відкривалася вона

лише один раз на рік – у день Підземної богині чи не відкривалася зовсім.

Кожен будинок повторював цю модель: в атріумі часто був отвір у центрі даху

– комплювій. Під ним знаходився басейн для збору води, родинний мундусу, –

імплювий. У цілому атріум виконував функцію “світового стовпа”, що

з'єднував кожен римський будинок з небесами і підземним світом. Не

випадково в атріумі стояли всі найважливіші речі: важка скриня із сімейними

цінностями, стіл типу жертовника і шафа для збереження воскових масок

предків і зображень добрих духів-заступників – ларів і пенатів.

В очах римлян, подібно етрускам, будинок володів своїм сакральним

простором, родинним космосом. Гарним прикладом етруського житла є будинок

Альбіція Цельса, у якого отвір у даху підтримують чотири коринфські колони.

Але за походженням Помпея була містом грецьким. Той же помпейський

будинок був одночасно проникнутий і еллінським духом. Ні в чому так яскраво

він не виявляється, як у дивовижних перестильних двориках – невеликих

шматочках природи, укладених усередині самих будинків і що являють собою

ніби невеликі садочки чи квітники з фонтанами і німфеями, мармуровими

рельєфами і бронзовими статуетками богів, свіжим, чистим повітрям і

прохолодною тінню від квітучих дерев і кущів.

Усередині будинки були розписані. Прекрасно збережені фрески

показують, яким було звичайне життєве середовище римлянина. Ранні будинки

(ІІ – кінець І ст. до. н. е.) розписували у так званому першому

помпейському стилі. Стіни будинків були розкреслені геометричним

орнаментом, що нагадував обкладку стін напівкоштовними каменями. Потім цей

“інкрустаційний” стиль перемінився “архітектурним”, чи другим помпейським.

Він був у моді протягом І ст. до н.е. Майстри другого помпейського стилю

перетворювали інтер’єр у подобу міського пейзажу. У всю висоту стін йшли

зображення колонад, усіляких портиків, фасадів будинків.

Контрастом одноповерхових будинків патриціату з їхньою розкішшю і

комфортом були багатоповерхові дохідні будинки, що здавалися в наймання, –

у них жив римський народ, плебеї.

При всіх досягненнях римській архітектурі властиві риси обмеженості.

Тенденція звеличувати владу імператорів, спрямованість до масштабних

перебільшень, зовнішнім ефектам лише свідчить про кризу Римської

республіки. Після розгрому численних повстань і завершення громадянських

воєн почався період стабілізації, але вже в умовах твердої диктатури

імперії.

ІМПЕРСЬКИЙ ПЕРІОД

Наприкінці І ст. до н.е. Римська держава з аристократичної республіки

перетворилася в імперію. Першим правителем, що відкрив шлях до єдиновладдя,

був внучатий племінник Цезаря Октавіан, прозваним Августом (Блаженним).

Цезар усиновив його незадовго до своєї загибелі. Коли ж Октавіана

проголосили імператором (27р. до н.е.), це означало, що йому вручають вищу

військову владу. Офіційно він все ще вважався одним із сенаторів, хоча і

“першим серед рівних” – принцепсом. Час правління Октавіана називається

принципатом Августа. З тих пір римське мистецтво почало орієнтуватися на

ідеали, що насаджували правителі. До кінця І ст. н. е. панують дві

династії: Юліїв-Клавдіїв і Флавіїв.

Так названий “римський світ” – час затишку в класовій боротьбі, що

наступила на початку правління Августа, – стимулював високий розквіт

мистецтва, ріст будівництва. Античні історики характеризують період

правління Августа (27р. до н.е. – 14р. н.е.) як “золоте століття” Римської

держави. З ним пов’язані прославлені імена архітектора Вептрувпя, історика

Тита Лівія, поетів Вергілія, Овідія і Горація.

Офіційним напрямком у мистецтві став “серпневий класицизм”, що зробив

величезний вплив на наступний розвиток західноєвропейського мистецтва.

Римські художники орієнтувалися на великих майстрів Греції часів Філія, але

природність грецької класики змінилася безстрасністю, стриманістю.

Рим придбав зовсім новий вигляд, що відповідає престижу світової

столиці. Виросла кількість суспільних будинків, будувалися форуми,

акведуки, збагатилося архітектурне оздоблення. За словами історика

Светонія, Август так Рим “прикрасив, що по справедливості міг хвалитися, що

прийняв його цегельним, залишає його мармуровим”. Місто вражало сучасників

неозорістю площі – з жодного боку він не мав чітких кордонів. Його

передмістя губилися в розкішних віллах Кампанії. Чудові будинки, колошше

портики, склепінні і прикрашені фронтонами даху, багато декоровані басейни

і фонтани чергувалися з зеленню гаїв і алей.

При Августі був створений Вівтар Світу – пам’ятник возз’єднання

прихильників нового режиму і республіканців, що зазнали поразки. Вівтар

являв собою самостійний будинок без даху, що огороджував жертовник.

Рельєфи, що прикрашали огорожу, були розділені на два яруси фризом з

меандровим орнаментом (стрічковий орнамент, як правило, зламана під прямим

кутом лінія). Нижній зображував застеляючи усе поле стебла, листи і завитки

Древа Життя з пташками і різною живністю на ньому; верхній – урочистий хід,

що включав членів імператорського будинку. Панують грецька ізокефалія

(голови зображених знаходяться на одному рівні), однак у групу

втручаються оживляючі ритм фігури дітей різних віків.

Окремі персонажі зображені так, ніби обертаються, вони як би звертаються до

глядача (що було неприйнятно для грецького пам’ятника).

Золоте століття Августа не могло просто так піти в небуття – адже

довкола нього створювався ореол безсмертя. І Рим починає будувати собі

пам’ятники. Собі і своєму сімейству Август спорудив на марсовому полі

величний мавзолей, близько 90 метрів у діаметрі, що складався з двох

могутніх концентричних стін і насипного пагорба з вічнозеленими деревами.

Можливо пагорб вінчався статуєю правителя.

Уявлення про стиль культової серпневої архітектури дає храм у Нимі

(поч. І ст. н.е. Південна Франція), що належить до типу псевдопериптера, у

якому акцентувався внутрішній простір. Класичні форми коринфського ордеру

строго дотримані, пропорції стрункі, у порівнянні з республіканськими

храмами з’явилося тяжіння до добірності, нарядності. Храм вибудований з

рожевого вапняку, має шестиколонний портик. У композиції цілого

проступають вольова напруга і розумова ясність, що додають будинку відтінок

офіційності. Урочистість підсилюється і тим, що храм піднятий на високий

подіум (основу).

Поряд з пануючим класичним плином продовжувала розвиватися

архітектура, що мала чисто практичне значення, наприклад, інженерні

будівлі. Мудра простота задуму, уміння досягти художнього результату

деякими, але виразними засобами відрізняють грандіозний по висоті Гардський

міст у Нимі (Південна Франція), що є частиною акведука, що постачає водою

місто Немуз. Міст являє собою багатоярусну аркаду над долиною ріки Гар.

Майже рівні по висоті прольоти арок двох нижніх ярусів завершуються низькою

аркадою. Горизонтальність і масштабність спорудження і разом з тим його

легкість підкреслені динамікою ритму наростаючих різного розміру аркових

прольотів середньої аркади, що одержала значення композиційного центру.

Гардський міст – символ інженерного мистецтва Риму.

Уже при перших приймачах Августа починає зникати мнима ідеальність

золотого століття. Новою віхою в мистецтві стало правління Нерона, одного

із самих божевільних деспотів на римському троні.

Імператор Нерон вирішив додати Риму новий вигляд. Він дивився на

Рим, як на своє особисте володіння, у якому центром повинний був стати його

будинок. За наказом імператора були таємно спалені кілька міських

кварталів, на місці яких імператор спорудив його – знаменитий Золотий

будинок. Він був і палацом, і віллою одночасно. Древні автори, сильно

перебільшуючи, писали, що тут розстелялися безбережні сади і полючи і все

було незвичайне і величезне. Збереглося кілька залів. Деякі з них мають

незвичайну форму (наприклад, восьмикутну). Стіни, аркові ніші, склепінні

перекриття зведені настільки вміло і красиво, що будинок, позбавлений

усяких прикрас, вражає своєю оригінальною конструкцією. Прикрашали будинок

фрески третього помпейського стилю, ще більш витончені і тонкі, ніж колись.

На світлому тлі золотаво-жовтим, блакитнуватим, смарагдовим були

розмежовані тонкі рамки, між якими на тендітних гірляндах звисали золоті

судини. На стінах у рамках змішались окремі картинки, зверху йшли невеликі

фризи з фантастичними зображеннями морських кентаврів, пташок, масок.

Високий розквіт переживали провінції. Римська імперія перетворилася в

імперію рабовласників Середземномор’я. Сам Рим придбав вигляд світової

держави. Кінець І – початок ІІ ст. н. е. (період правління Флавіїв і

Траяна) – час створення грандіозних архітектурних комплексів, споруджень

великого просторового розмаху.

Поруч із древнім республіканським форумом були зведені призначені для

урочистих церемоній форуми імператорів (Форум Траяна й ін.), прагнучих

увінчати себе пишними спорудженнями. Будувалися багатоповерхові будинки –

вони визначили вигляд Риму й інших міст імперії. Дотепер вражають своєю

суворою величчю руїни гігантських палаців цезарів на Палатині (І ст. н.

е.).

Втіленням міці й історичної значущості імператорського Рима були

тріумфальні спорудження, що прославляли військові перемоги Рима.

Тріумфальні арки і колони зводилися не тільки в Італії, але й у провінціях

у славу Рима. Римські спорудження були там активними провідниками римської

культури, ідеології.

Арки споруджували з різних приводів – і на честь перемог, і як знак

освячення нових міст. Однак їхній первинний зміст пов’язаний із тріумфом –

урочистим ходом на честь перемоги над ворогом. Проходячи через арку,

імператор повертався в рідне місто вже в новій якості. Арка була границею

свого і чужого світу.

Біля входу на римський Форум у пам’ять перемоги римлян в Іудейській

війні була споруджена мармурова Тріумфальна арка Тита (81р.н.е.), що

придушувало повстання в Іудеї. Тит, що вважався розсудливим і сповненим

шляхетності імператором, правив порівняно недовго (79-81р.). арку

споруджували на честь правителя у 81р., вже після його смерті. Зроблена за

формою, що блискає білизною однопрогонова арка (15,4м висоти, 5,33м ширини)

служила підставою для скульптурної групи імператора на колісниці.

Розчленовування кам’яного масиву класичним ордером додало домірність і

ясність формам. По боках прорізу арки Тита розташовані по дві коринфські

колони. Прикрашає арку висока надбудова – аттик, із присвятою Титові “Від

сенату і народу римського”.

Виступаючий антаблемент і аттик над ним, контрасти світла і тіні

підсилюють пластичну і мальовничу виразність форм. Середню частину арки над

архівольтом замикають дві летучі фігури богині перемоги – Вікторії,

виконані в невисокому рельєфі. Вони ніби вінчають переможця. Простір

аркового прольоту розширюється касетами зводу (невеликі поглиблення на

поверхні чи стелі зводу, що мають найчастіше квадратну форму) і настінними

мальовничо трактованими рельєфними композиціями, що зображують урочистий

хід тріумфатора і легіонерів із трофеями, захопленими в храмах Єрусалиму.

Побудова високого рельєфу, його світлотіньові ефекти підсилюють відчуття

глибини прольоту арки. Бурхливі рухи легіонерів точно вириваються з площини

рельєфу в реальний простір. Пафос їхніх жестів ніби вторить тріумфальній

темі архітектури. Розфарбування і позолоть підсилюють мальовничість і

життєвість сцени. Зображені усередині арки сцени відповідають моменту

проходження через неї, у такий спосіб глядач мимоволі прилучається до дії,

ніби стає учасником сцени. Нагорі статуя імператора на колісниці,

запряженою четвіркою коней.

В аттику був похований порох Тита. Арка була архітектурним

спорудженням, постаментом для статуї й одночасно меморіальним пам’ятником.

Там ховали лише людей з особливою харизмою (у перекладі з грецького –

“милість”, “божественний дарунок”), тобто наділених винятковими особистими

якостями – мудрістю, героїзмом, сміливістю. Цезаря на Римському Форумі,

Тита в його арці, Траяна в цоколі його колони. Інші громадяни спочивали

уздовж доріг за міськими воротами Риму.

Пізніше були споруджені складні трипрольотні тріумфальні арки:

Септимія Півночі (кінець ІІ ст. н.е.), Костянтина (VІ ст. н.е.).

Велике місце в житті римлян займали видовища. Театри й амфітеатри

характерні для античних міст. Ще в період пізньої республіки в Римі склався

своєрідний тип амфітеатру. Останній був цілком римським винаходом. Якщо

грецькі театри влаштовувалися під відкритим небом, місця для глядачів

розташовувалися у виїмці пагорба, то римські театри являли собою самостійні

замкнуті багатоярусні будинки в центрі міста з місцями на концентрично

зведених стінах. Амфітеатри призначалися для юрби жадібних до видовищ низів

столичного населення, перед якою в дні свят розігрувалися бої гладіаторів,

морські бої і т.п.

У 70 – 80 р. н. е. був споруджений грандіозний амфітеатр Флавіїв, що

одержав назву Колізей (від латинського colosseus – “величезний”). Він

вибудований на місці зруйнованого Золотого будинку Нерона і належав до

нового архітектурного типу будинків. У Греції колись були тільки театри, що

влаштовували на природних схилах пагорбів і полів. Римський Колізей являв

собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, (замкнуту зовні

кільцевою елипсовидною стіною. В амфітеатрах давали різні вистави: морські

бої (навмахії), бої людей з екзотичними звіринами, бої гладіаторів. У

сонячні дні над Колізеєм натягали величезний парусиновий навіс – велум, чи

веларій.

Колізей – найбільший амфітеатр античної епохи. Він уміщав біля

п’ятдесятьох тисяч глядачів. Могутні стіни Колізею (висота 48,5м) розділені

на чотири яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони служили для

входу і виходу. У плані Колізей являє собою еліпс (156X198м); центр його

композиції – нині зруйнована арена, оточена східчастими лавами для

глядачів. Еліпс найбільш повно відповідав вимогам динаміки видовищ, що

розгортаються – гладіаторських боїв. Він давав можливість максимально

активізувати глядача, наблизити місця привілейованої публіки до арени; що

спускалися лійкою, розділялися відповідно до суспільного рангу глядачів.

Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три яруси аркад:

дорична, іонічна і коринфська. Четвертий ярус був глухим, з коринфськими

пілястрами – плоскими виступами на стіні. Пілястри, що членують стіну,

коринфського ордера не порушують моноліт будинку, викладеного із сірого

травертину.

Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом сповнений

суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними масштабами

будинку, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю простих ритмів.

Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність

сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя,

що сформувалися в римлян до І ст. н.е.

Правлінням двох імператорів іспанців відкривалося ІІ століття. Вони

були провінціалами, але з патриціанського середовища. Це Траян (98 – 117

р.) і усиновлений їм Адріан (117 – 138 р.). При правлінні Траяна Римська

імперія досягла піка своєї могутності. Надалі вона буде намагатися лише

зберегти те, що було завойовано Траяном. Цей імператор шанувався кращим з

усіх у римській історії. На портретах він виглядає людиною мужньою,

суворою, але не простим вояком, а розумним і сміливим політиком.

Траян багато зробив для своєї рідної Іспанії. У ній дотепер можна

побачити два створених при ньому мости – міст в Алькантаре через ріку Тахо

(нині Тежу) і акведук у Сеговії. Обоє належать до шедеврів світової

архітектури. Міст в Алькантарі одноярусний, але з дуже високими прорізами.

Він завершується простим карнизом, у центрі якого, над проїзною частиною,

перекинена арка. Акведук у Сеговії – двохярусний, з вузькими високими

прольотами – може здаватися одноманітним через повторюваний ритм його

рівновеликих арок. Він суцільно рустований (від лат. Rusticus –

“сільський”, “грубий”, “необтесаний”), тобто складений із грубо обробленого

каменю. Це робить акведук природним, близьким до природи, з яким він

гармонійно сполучається.

Самим знаменитим пам’ятником Траяна в Римі вважається його форум

Траяна, зведений Аполлодором Дамаським (109 – 113 р. н.е.).

Серед всіх імператорських форумів (Цезаря, Августа, Веспасіана,

Нерви, Траяна), що поростали навколо старого Форуму Романум, це найбільш

красивий і значний. Він складався з прямокутної площі, оточеної наскрізною

колонадою з входом – Тріумфальною аркою, а також із двома могутніми

півкругами по бічних сторонах. У центрі площі піднімалася кінна статуя

Траяна з бронзи, покрита позолоттю. Не було ні шматочка голої землі,

покритої травою – весь Форум Траяна був вимощений красивими мозаїками з

дорогоцінних порід мармуру.

На площі так само стояла присвячена Траяну колонна. Вона увічнила

скорення Дакії (країни на території сучасної Румунії). На висоту 38 метрів

по ній вився сувій з розповіддю про два походи в Дакію. Розфарбовані

рельєфи колонни зображували сцени життя даків і полону їх римлянами.

Імператор Траян фігурує на їхніх рельєфах більш вісімдесяти разів. Статую

імператора нагорі колонни згодом замінили фігурою апостола Петра.

На площі стояли так само статуї переможених супротивників, був

улаштований храм (пятиніфна, василька) на честь божества – заступника Марса

Ультора, були дві бібліотеки – грецька і латинська. До правого від входу

півкола площі приєднувався п’ятиповерховий будинок ринку. Композицію

завершував двір і храм Траяна.

Адріан, що правив слідом за Траяном, був прибічником усього

грецького. Побудовані при Адріані пам’ятники свідчать, що він жив не в

реальному світі, а у світі мрії. Імператор дуже любив юнака з Вифінії

(область у Малій Азії) Антинія, у якому бачив втілення грецької краси.

Антиній загинув під час подорожі по Нілу і був обожнений. Адріан сам

створював проекти храмів (храм Венери і Роми в Римі), писав вірші.

Не дивно, що саме при Адріані (близько 125 р.) був створений один із

самих духовних пам’ятників світової архітектури. Правда, Адріан вважав, що

він лише переробив спорудження, що почав будувати Агріпп, зять Августа.

Пантеон – “храм усіх богів” – знаходиться нині в центрі Риму. Це єдиний

пам’ятник, не перебудований і не зруйнований у Середньовіччя. У ньому щось

близьке не тільки римлянам, людям античної епохи, але і взагалі людству.

Храм усіх богів – це храм самій божественній ідеї.

Збудований Аполлодором Дамаським, він являє собою класичний зразок

центрально-купольного будинку, найбільшого і зробленого в античності.

Ротонда Пантеону зовні робить враження урочистого кам’яного масиву. Гладі

стін протиставлений з півночі могутній портик коринфського ордеру зі

сходами. Головним, вражаючого глядача в Пантеоні, – є інтер’єр з величезним

цільним підкупольним простором, урочисто величним і гармонійним. Пропорції

Пантеону досконалі – діаметр куполу (43,5 м) майже дорівнює висоті храму

(42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює радіусу його, у підкупольний

простір вписується куля. Бетонний купол вагою 46 тонн має форму півсфери,

що спочиває на циліндричній опорі. Круглий дев’ятиметровий отвір (“Око

Пантеону”) у вершині купол-джерело світла, що додається потоком і опромінює

нерозчленованим простором інтер’єру. Зосередженість висвітлення у вищій

центральній точці змушує глядача гостро сприймати висоту купола. Вже в

стародавності було відзначено, що покриття гігантської ротонди куполом

укладало в собі символічне відтворення небозводу. Це рішення було

продиктовано метою створення “храму всім богам”, не тільки житла божества,

як це було у греків, але і священного простору, у якому б перебували ті, що

моляться. Простоті чітких геометричних форм внутрішнього простору

відповідає строгість оздоблення. Стіни облицьовані кольоровим мармуром, а

їхній пластичний декор розрахований на поступове полегшення архітектурних

форм догори. Інтер’єр має три яруси. Нижній розчленований колоннами

коринфського ордеру і високих ніш зі статуями. Розташований над ним

аттиковий поверх із помилковими вікнами і пілястрами завершується

антаблементом. Купол розділений п’ятьма кільцевими рядами касет, що

зменшуються догори. Своїми стрімкими членуваннями касети перегукуються з

пілястрами і колоннами і піднімаються догори, по меридіанах, замикаючи

купол, а горизонталі касет ніби вторять лініям карнизу. Виявляючи глибиною

рельєфу товщу купольного перекриття, касети підсилюють враження його

матеріальності. Ордер Пантеону створює ніби перехід від величезного

масштабу будинку до людини. Спокій, внутрішню гармонію, відхід від земної

суєти у світ духовності – от що давав Пантеон відвідувачам.

Образна сила Пантеону – у простоті і цілісності архітектурного

задуму. Надалі найбільші зодчі прагнули перевершити Пантеон у масштабах і

досконалості втілення. Античне почуття міри залишилося недосяжним.

Такий же нематеріальний зміст був укладений і у віллі Адріана у

Тибурі (нині Тиволі).

Тут були Золота площа з головним будинком вигадливої форми, в основі

якої лежав хрест з опукло-вгнутими формами, морський театр і бібліотеки.

Улюблені Адріаном колони ефектно відбивалися у водах басейну. Вілла являла

собою своєрідний музей: тут були зведені архітектурні спорудження, що

відтворюють образи прекрасних оригіналів, що зустрічалися імператору під

час його подорожей. Була Темпейська долина, побачена в грецькій Фессалії.

Був афінський Строкатий портик, колись прикрашений фресками знаменитих

майстрів. Було і “підземне царство”. Вілла Адріана – ідеальний музей, збори

художніх рідкостей. Не випадково там знайшли копії відомих добутків

прославлених грецьких скульпторів.

У Римі за наказом Адріана був вибудований мавзолей, частково

перебудований у Середньовіччя і названий замком Святого Ангела. Споруджений

на правому березі Тибру, він був доступний через спеціально наведений міст,

на якому стояли позолочені статуї, вони були змінені у XVІІ ст. роботами

відомого італійського скульптора Лоренцо Берніні. З іншого кінця мосту у

відкритому вестибюлі була видна статуя імператора, поховання ж знаходилося

високо – на 10-метровій висоті. На відміну від мавзолею Августа, лінію

якого продовжував мавзолей Андріана, він ще в більшій ступені був

усипальницею, передбачаючи знамениті мавзолеї в Римі ранніх християн.

Зовсім особливий вигляд має арка імператора Адріана в Афінах. Вона

відокремлювала старе місто – “місто Тезея” від нового – “міста Адріана”.

Арка аж ніяк не вражає значною монументальністю: вона ажурна, просвітчаста,

простір у ній домінує над масою. Три невеликих прольоти прямокутної форми

спираються на плоский постамент із широкою однопрогоновою аркою. Адріан

любив сполучення прямих і кривих ліній і форм, завдяки чому архітектурна

конструкція перетворювалася в легке обрамлення для прекрасного пейзажу.

Після Андріана в Римі поступово припиняється велике будівництво. На

римському троні виявляється філософ Марко Аврелій – людина, що сповіщає

принципи, далекі античному оптимізму і близькі християнству. З почесних

пам’ятників Марка Аврелія збереглася тріумфальна колонна на честь німецьких

походів і кінна статуя. Зовні колонна схожа на колонну Траяна, її рельєфи

теж оповідають про конкретні факти історії.

Прагнення до відродження величі і могутності Римської імперії зовні

проявилося в тяжінні до грандіозності, властивій архітектурі й

образотворчому мистецтву ІІІ – першої половини VІ ст. н.е. Потреби

римського міського життя викликали поява вже в І ст. н.е. нового типу

будинків: гігантських теремів – суспільних лазень, розрахованих на дві-три

тисячі чоловік. Це був цілий комплекс різнохарактерних за своїм

призначенням споруджень, призначених для всебічного гармонійного розвитку

людини. До залів холодних і теплих лазень, що утворили центральне ядро

композиції, примикали численні приміщення для гімнастичних вправ і

розумових занять. Величезні склепінні і купольні зали вражали розкішшю

обробки з мармуру і мозаїк, так само як і двори-сади з екседрами

(напівкруглі ніші великих розмірів, завершені напівкупольним зводом) і

площадками для ігор. Найбільш знамениті терми імператора Каракалли (початок

ІІІ ст. н.е.), другі за розміром в Римі, дійшли до нас лише в руїнах. Вони

являли собою своєрідну енциклопедію архітектурно-художніх і конструктивних

прийомів, що застосовувалися в римському будівництві. Терми Каракалли

займали колосальну площу з газонами, мали зали гарячої, теплої і холодної

води (калдарій, тепидарій, фригідарій). Вони являли собою складні

архітектурні спорудження, перекриті зводами різних конструкцій – вище

досягнення інженерного генія. Їхні руїни дотепер вражають величчю. А

сучасники Каракалли могли милуватися і блиском напівкоштовних каменів, і

позолоттю, і мозаїкою, і багатим декором, що покривав стіни і зводи

теремів. Під стінами у нішах стояли статуї і статуетки. Терми Діоклетіана в

Римі перевершують колосальними розмірами терми Каракалли.

Художні ідеали римського мистецтва ІІІ і VІ ст. н.е. відбивали

переломний, складний характер епохи: розпад давньоантичного укладу життя і

світорозуміння супроводжувався новими шуканнями в мистецтві. У розвитку

останніх сильніше проявилася роль провінцій і варварських впливів.

Грандіозні масштаби деяких пам’ятників у Римі й у його провінціях нагадують

архітектуру Древнього Сходу. У той же час виявилася тенденція максимально

полегшити архітектуру, підсилити в ній роль простору, одухотворити його.

У римських провінціях продовжувався розквіт містобудування, там були

багаті замовлення, туди спрямовувалися кращі майстри з Риму. Серед римських

провінцій, що процвітали, особливе місце належить північній Африці. Тут

дотепер збереглося багато прекрасних будівель – храмів, вілл, портиків,

житлових будинків, часто з дивними мозаїками підлоги, що зберегли цілі

картини в рамах, віртуозні по техніці виконання.

Загальний рівень цивілізації у всій Римській імперії в той час був

високий як ніколи – аж до далекої Британії, куди доходив той же Адріан і де

закінчив свої дні Септимій Сєвер, глава нової римської династії. У його

правління в Римі виникла ілюзія можливого відродження колишньої величі.

Пластичний стиль стає гранично мальовничим. Рельєфи тріумфальної арки

Септимія Сєвера, поставленої на честь десятиліття правління і перемог у

Месопотамії, ще більш, ніж у колоні Марка Аврелія, втрачають визначеність

контурів і форм. Камінь стіни перетворюється в суцільну ажурну тканину, що

тріпоче в нерівних відблисках світлотіні. Відомий Сєвер і зведеною при

ньому базилікою.

Про васильок як спорудженні, дуже розповсюдженому в римлян, варто

сказати особливо. Тип базиліки (від грецького “базиліці” – “царський

будинок”) – прямокутного витягнутого будинку для суспільних зборів і рад –

виник вже в Греції у ІІІ ст. н. е. Будинок розділявся подовжніми рядами

опор (колон, стовпів) на кілька проходів – нефів. Середній неф був звичайно

вище і ширше бічних і висвітлювався через вікна над бічними частинами.

Найчастіше він завершувався виступом – апсидою. Згодом архітектурна форма

базиліки використовувалася як зразок для будівництва християнських храмів.

На батьківщині Септимія Сєвера, у Лептіс Магне (Північна Африка),

була побудована базиліка, що відрізнялася від усіх колишніх особливим

задумом і розкішшю обробки. На вузьких сторонах, східній і західній, у неї

були дві напівкруглі ніші – апсиди. Утворюючі їхні різьблені пілони

(стовпи) присвячувалися Дионісу і Гераклові і були прикрашені сценами їхніх

подвигів.

До кінця ІІІ століття в Римі наступила тимчасова ремісія.

Імператорська влада почасти зміцніла. З усіх боків столицю імперії тіснили

варвари, і найбільш важливими архітектурними спорудженнями стали міцні

оборонні стіни, серед яких особливе місце займала стіна Авреліана.

Імператор Диоклетіан, що правив на рубежі ІІІ – ІV століть, уже рідко

бував у Римі. Його резиденцією була Салону, місто в східній Адріатиці.

Диолектіан зробив важливий крок до зміцнення імперії, провівши ряд реформ,

підсиливши державну бюрократію і систему стягування податків. Про характер

його часу красномовно говорить побудований у Салоні палац. Обнесений

могутньою фортечною стіною з вежами, з виходами до моря, чітко

розпланований, він був схожий скоріше на військовий табір. Однак у ньому

були і житлові будівлі, і господарські служби, і мавзолей, і храм, і парк.

Він був зручний для життя: Діоклетіан, що добровільно залишив трон після 20

років правління, навіть розводив там овочі. Але все-таки в цьому палаці не

відчувається колишньої волі. Є в ньому особлива строгість і зумовленість у

супідрядності всіх частин, близька палацам майбутніх візантійських

імператорів.

Велика імперія йде до кінця, коли на трон сідає Костянтин, перший

імператор, що офіційно прийняв християнство. Антична релігія остаточно

зжила себе.

Завершальним пам’ятником цього часу була василька Максенція, перемогу

над яким увічнив Костянтин на Римському форумі (306 - 312 р. н. е.).

Базиліка була задумана настільки грандіозною з такими колосальними

прольотами зводів, що навіть мудрість римських інженерів не врятувала її

від руйнування – незабаром після зведення вона обрушилася. Наскрізною

каркасною конструкцією вона передбачала середньовічні християнські васильки

Західної Європи. Василька Максенція – одне із самих грандіозних склепінних

будинків Риму (площа 6 тис. кв. м). Прямокутна в основі, вона мала зі

східної сторони критий портик на стовпах. Внутрішній простір, розділений на

три нефи, завершувався в середньому нефі напівкруглою апсидою. Середній неф

був перекритий хрестоподібними зводами, що спиралися на вісьмох могутніх

стовпах і підтримувалися зовні контрфорсами і вертикальними виступами

стіни. Тільки коротка сторона базиліки апсидою була вирішена суцільною

стіною. В інших частинах будинку зводи спиралися на стовпи, що служили

основою конструкції. Тонкі зовнішні стіни були прорізані двома ярусами

широких аркових прольотів.

Після визнання 313 р. християнства пануючою релігією почалося

будівництво християнських храмів, форми яких в основному запозичалися з

античних васильків.

Перемоги Костянтина звеличує і споруджена в цей же час на форумі

Тріумфальна арка Костянтина. Вона була прикрашена рельєфами, безжалісно

виламаними зі споруджень імператорів ІІ століття – Траяна, Андріана і Марка

Аврелія. Вони були включені в новий художній ансамбль, і тільки голови

цезарів скрізь були замінені головами Костянтина. Цей факт є символічним:

Костянтин ніби поглинає колишню римську історію. Все строго,

регламентовано: у центрі імператор із клевретами, що підлещуючись

заглядають йому в обличчя, по боках, безлика юрба.

Костянтин переніс столицю імперії на схід, у колишнє грецьке місто

Візантію. Назване воно було “новим Римом”, чи Константинополем. Звідси

почне свою історію нова держава – Візантія. Рим же залишався ще протягом

двох століть центром західної частини імперії. Та ж картина спостерігається

і за межами Риму, як в Італії, так і в провінціях. Античне мистецтво ще

довго буде зберігати свою силу, однак воно, переростаючи в середньовічне,

стає тільки традицією.

ГЕНІАЛЬНІ ВІДКРИТТЯ РИМЛЯН

Звичайно вважається, що римляни зробили три геніальних відкриття в

архітектурі: бетон, арка і купол. Насправді лише бетон є безперечно

римським винаходом. Змішуючи вапно з вулканічним попелом, каменями і

піском, римляни створили надзвичайно міцний, дешевий, зручний, але

естетично абсолютно невиразний будівельний матеріал. Остання обставина їх

нітрохи не бентежила. Якщо греки свої мармурові храми не могли

"опоганювати" навіть застосуванням сполучного цементного розчину і ставили

блоки “на сухе”, то римляни могли облицювати некрасиві бетонні стіни чи

мармуром, чи порфіром, могли їх розписати фресками чи обшити розписаними

дерев'яними панелями. Порушення естетичної єдності зовнішнього вигляду

будинку і матеріалу їх нітрохи не бентежило.

Що ж стосується інших винаходів римлян, то на них варто зупинитися

докладніше.

Ми вже знаємо, що арки використовувалися в Древньому Вавилоні, в Етрурії,

але саме римляни зробили цю архітектурну форму універсальним засобом

досягнення двоякого результату: чисто практичного – економії матеріалу, і

естетичного – багаторазово використана в аркадах акведуків, терм, цирків,

арка стала в Римі основним архітектурним мотивом.

Римляни, всупереч ідеї обов'язкової "корисності" архітектури,

висунутої теоретиком архітектури Витрувієм, створили абсолютно марний, з

погляду практичності, тип монументального спорудження – тріумфальну арку:

окремо стоять ворота з нізвідки в нікуди. Єдиним призначенням таких

споруджень був тріумфальний проїзд імператора, що повертався до Риму після

здобутих перемог. Абсурдні з точки зору логіки тріумфальні арки, так само

як і тріумфальні колони – що окремо стоять і нічого не несуть, крім статуї

імператора, стали надзвичайно популярні в Римі, у найбільш концентрованому

виді виражаючи ідею тріумфу государя і величі держави. Ці будівлі прижилися

й у Європейських імперіях Нового часу, дійшли навіть до Росії, зберігши не

тільки римську форму, але і зміст.

Арки і похідні від них циліндричні зводи широко використовувалися

римлянами при будівництві терм. Римські лазні – терми – це зовсім особливий

тип споруджень. В жодній країні світу не існувало нічого подібного. Кажучи

сучасною мовою, терми – це спортивно-оздоровчі і культурно-рекреаційні

центри. Крім власне лазень з парними, величезними басейнами з холодною і

гарячою водою, тут були спортивні зали, масажні кабінети, просторі зали для

прогулянок, філософських суперечок і бесід, а також бібліотеки з

латинськими і грецькими книгами. Римляни дуже любили проводити вільний час

у термах. Найбільшими, розкішними і знаменитими були терми імператора

Каракали, що, на жаль, дійшли до нас у руїнах. Тут усе вражало своїм

розмахом, багатством внутрішньої обробки, величезними високими зводами,

величний, спокійний ритм яких прекрасно налаштовував на неквапливі

піднесені бесіди і блаженну млість у цьому, загалом, утилітарному закладі.

1700 років тому в Римі нараховувалося близько 800 невеликих часток і 5

великих імператорських терм, що вміщали одночасно до 3000 чоловік.

І ще один великий винахід римлян – купол. Хоча ми вже бачили купольні

будівлі в егейській і етруській архітектурі, але справжній купол змогли

створити тільки римляни. У досконалості опанувавши мистецтвом кладки арок і

зведення зводів, римляни створили купол, що виявився логічним завершенням

розвитку цих конструкцій. Купол, як безліч арок, перекинутих через одну

точку – замок-купола, – у всієї своїй вроді з'являється перед нами у

великому римському спорудженні епохи імператора Адріана в Пантеоні,

побудованому в 117-138 роках і присвяченому семи головним римським богам.

Імператор Адріан вирішив перебудувати старий, ще часів Октавіана, храм

Юпітера-Месника, побудований на честь перемоги Октавіана над Антонієм і

Клеопатрою в 35 році нашої ери. Великий інтелектуал і знавець грецького

мистецтва, імператор запросив очолити роботи прославленого архітектора й

інженера Аполлодора з Дамаска, відомого на той час численними чудовими

будівлями, серед яких: форум і тріумфальна колона Траяна, висотою 40

метрів, міст через Дунай та ін. Навіть якби Аполлодор не побудував нічого,

крім Пантеону, одним цим геніальної спорудженням він би себе обезсмертив.

Купол Пантеону побудований з бетону, у який замість каменів додані

цеглини – у нижній частині, і пемза – у верхній. Таким чином, сучасний

пінобетон, виявляється, мав свого далекого пращура, старше його на 19

століть. Вага купола настільки велика, що архітектору довелося зробити

стіни товщиною 6 метрів. Але знаходячись усередині, про це не догадуєшся.

Стіни начебто немає зовсім. У центр залу звернені 7 високих ніш зі статуями

богів, прорізи з аркадами і колонами. Поверхня самого купола красиво

ритмічно розчленована п'ятьма кільцями кесонів, що перспективно

скорочуються – це зорово знімає відчуття ваги купола і товщини стін. Чисто

оптичними прийомами архітектор досяг величезної виразності внутрішнього

простору, а хитромудрою конструкцією – щирої міцності цього великого

спорудження, що простояло без малого 19 століть, непідвласного стихіям.

На початку 7 століття Пантеон перетворили в християнську церкву, а в

1520 році в одній з ніш цього храму поховали генія італійського Відродження

- Рафаеля Санті. Аж до другої половини 19 століття купол Пантеону залишався

неперевершеним за величиною в усьому світі.

[pic]

Внутрішнє оздоблення

Пантеону

ВИСНОВОК

Латини, чи римляни, із середини 1 тисячоліття до нашої ери, що все

міцніше улаштовувалися на Апеннінскому півострові, виявилися під

найсильнішим впливом своїх сусідів по півострові: етрусків і греків. Саме з

цих двох джерел черпало свої ідеї і форми молоде римське мистецтво з часів

завоювання цих двох народів, що одержало від їх у безроздільне володіння

колосальну культурну спадщину. Від греків римляни взяли типи і форми

храмів, не говорячи вже про пантеон богів, ордерну систему, до якої додали

свій тосканський ордер, скульптуру, живопис і багато чого іншого. В

етрусків вони перейняли багато культів, у тому числі і культ предків,

скульптурний портрет, техніку кладки арок, зводів, будівництво доріг,

мостів, монументальних гробниць та інші уміння.

Греки були прекрасними витонченими архітекторами. Римляни – грамотними

інженерами. Вони будували прекрасні дороги, прямі, як стріла, по яких з

великою швидкістю могли пересуватися війська. Одна з таких доріг – Аппієва,

вимощена бетоном, гравієм, цементом, кам'яними плитами – була побудована в

Римі в 4 столітті до нашої ери, але й дотепер вражає досконалістю

інженерної думки. Утім, до кінця середньовіччя саме римські дороги були

практично єдиними проїзними сухопутними шляхами Європи, правда, за багато

століть без належного догляду вони прийшли в занепад.

Римляни будували прекрасні кам'яні мости через ріки, багато з яких

служать дотепер. Використання арок дозволило значно збільшити прольоти між

підвалинами моста і заощадити будівельний матеріал. Римляни вміли будувати

багатоповерхові будинки – у 6-7 поверхів, із усіма комунікаціями:

водопроводом, каналізацією, опаленням, що, до речі, було під підлогою.

Створення розвиненої системи водопроводів дозволило безперебійно постачати

римські міста найчистішою водою з гірських джерел. По свинцевим і

керамічним трубам, прокладеним в акведуках – багатоярусних аркадах, вода

надходила в дома, численні міські фонтани і терми – римські лазні. Дотепер

на великих просторах колишньої Римської імперії можна бачити величні аркади

акведуків, що перетинають ріки і низини. Один з найкрасивіших акведуків Пон-

дю-Гар зберігся у Нимі, на півдні Франції.

Регулярне планування римських міст і військових таборів, оточених

стіною з вежами і міськими воротами, із брукованими вулицями, що

перетинаються під прямим кутом, з великою площею форуму – головного

суспільного і торгового центру, з кварталами будинків – инсул – лягла в

основу планування багатьох європейських міст: Лондону, Парижу, Мілану,

Триру, Барселони й ін., а потім стала основним містобудівним принципом міст

США.

Прямолінійність римлян робила їхнього добутки зрозумілими і такими, що

пристосовуються практично до будь-яких замовлень і смаків влади. Незабаром

прагматичні римляни зрозуміли, що ніщо не в змозі так возвеличити й

увічнити діяння імператора, як пам'ятники монументального мистецтва.

З початком епохи Імперії Рим почав бурхливо перебудовуватися. Про

першого римського імператора Октавіана Августа його біограф Светоній писав,

що "він одержав Рим цегельним, а залишив його мармуровим". "Його кам'яні

громади не можна порівнювати з безкорисними пірамідами Єгипту чи з самими

прославленими, але дозвільними спорудженнями греків" – писав інший римський

автор Юлій Фронтин, геніально точно передаючи суть підходу римлян до

архітектури.

Отже, Римська імперія, що простиралася від Британії і Галлії на

півночі до Африки на півдні, і від Сирії на сході до Іспанії на заході,

зіграла величезну позитивну роль для подальшого розвитку цих країн в епохи

після падіння Риму.

Логіка, розумність, раціональність римської архітектури, найвища

інженерна і будівельна майстерність римських зодчих привели згодом до

несподіваних результатів.

Римські архітектурні форми практично ніколи не вмирали, навіть в

архітектурі готики, здавалося б протилежної їй за духом. Антична спадщина

чи отут, чи там постійно дає про себе знати в окремих архітектурних

елементах, формах, будівельних прийомах. Численні культурні "відродження" у

мистецтві Західної Європи і Візантії, а потім революція у свідомості людей,

культурі, науці, філософії в епоху Відродження зайвий раз нагадують нам про

те, що творчий потенціал римських зодчих виявився воістину невичерпним

джерелом для наступних поколінь аж до 20 століття.

Саме форми римської архітектури, такі як купол і базиліка, були

підхоплені архітектурою християнського світу і не минали ісламських країн.

Ще одна ідея римлян знайшла гідну оцінку і розвиток в епоху

Відродження і послужила відправною точкою для створення особливого виду

архітектури – садово-паркової. Мова йде про римські вілли – приватні

заміські резиденції імператорів і багатих патриціїв, де вони могли

відпочивати від суєти великого міста і важливих державних справ,

насолоджуючись красою природи, з'єднаними з досконалими витворами рук

людських. Самою знаменитою Римською віллою є вілла імператора Адріана в

передмісті Риму, Тиволі. Адріан мав гарний художній смак, почуття міри при

багатих можливостях.

Прекрасне сполучення природного ландшафту з архітектурними будівлями,

малими архітектурними формами, садово-парковою скульптурою, водоймами і

рукотворними куточками природи зробило цю віллу, навіть у руїнах, еталоном

для численних садово-паркових ансамблів Європи.

Для своїх театральних вистав греки винайшли геніальну форму

амфітеатру. Римські архітектори замикають півколо амфітеатру в кільце,

замість сцени з'являється арена, від якої радіусами наверх піднімаються

сектори трибун. По цьому принципу дотепер будують цирки і стадіони в усьому

світі.

Отже, мистецтво Древнього Риму, пройшовши певні етапи розвитку:

дитинство і юність, зрілість і старість, залишило людству величезну

спадщину, значимість якої важко переоцінити. Великий організатор і творець

сучасних норм цивілізованого життя, Древній Рим рішуче перетворив

культурний вигляд величезної частини світу. Тільки за це він гідний

неминулої слави і пам’яті нащадків. Крім того, мистецтво римського часу

залишило безліч чудових пам’ятників у самих різних галузях, починаючи від

добутків архітектури і кінчаючи скляними судинами. Кожен давньоримський

пам’ятник втілює спресовану часом і доведену до логічного кінця традицію.

Він несе інформацію про віру і ритуали, сенс життя і творчі навички народу,

якому він належав, місце, яке займав цей народ у грандіозній імперії.

Римська держава дуже складна. Їй єдиній випала місія прощання з

тисячолітнім світом язичества і створення тих принципів, що лягли в основу

християнського мистецтва Нового часу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Енциклопедія. Том VII. Мистецтво. Том I. М. 1998 р.

2. Історія зарубіжного мистецтва. Підручник. М., 1984 р.

3. Історія мистецтва зарубіжних країн. Том I. М., 1962 р.

4. Искусство. Книга для чтения по истории живописи, скульптуры,

архитектуры. М., 1961г.

5. Н.А. Дмитриева, Л.И. Акинова. Античное искусство: очерки. М.,1988 г.

-----------------------

КОЛОННА ТРАЯНА