Японія: економічний огляд

Японія: економічний огляд

Японія

Площа країни становить 372 тис. км2, населення – близько 127,3 млн. осіб. Столиця – Токіо (найбільше місто світу).

Японія розташована на 4-х великих (Хонсю, Кюсю, Хоккайдо, Сікоку) та 4-х тисячах дрібних островів майже в центрі азіатсько-тихоокеанського регіону, роль якого в світовій економіці та політиці швидко зростає. За довжиною берегової лінії Японія співставна з усією Африкою. Це дає можливість приймати широку участь в географічному поділі праці, не дивлячись на практично повну відсутність мінеральних ресурсів.

Японія – економічна наддержава, що очолює один з трьох глобальних економічних центрів сучасного світового господарства. ВНП на душу населення становить 28220 $ на рік (це найбільший показник в азіатсько-тихоокеанському регіоні). В Японії немає бідності та кричущого майнового розшарування: 90% населення відносять себе до т.зв. “середнього класу”. Навряд чи де в світі можна знайти більш рівноправне суспільство (хіба в Швеції).

Японія має велику вагу в світі, дякуючи успішному розвитку господарства, великому інтелектуальному та науково-технічному потенціалу, слугуючи прикладом для низки нових індустріальних країн (“Журавлиний клин”). Країна постійно нарощує капіталовкладення за кордоном, у т.ч. й у США, де окремі галузі промисловості відчутно страждають від японської конкуренції.

Разом з тим зберігається геополітична та геоекономічна залежність Японії від США, внаслідок чого Японію інколи порівнюють з хамелеоном (“Економічний гігант, політичний карлик”).

Прапор Японії – червоний диск на білому фоні (це старовинний самурайський бойовий прапор), через що за країною закріпилася назва “країни Сонця, що сходить”. Герб – хризантема – це символ японських імператорів (Японія – конституційна монархія за формою правління). Але в Конституції держави про герб і прапор немає жодної згадки, неначебто вони не існують. Натомість імператор визнається символом держави.

Японія унікальна країна за етнічним складом свого населення – більше 99% становлять японці, які в лінгвістичній класифікації займають особливе місце: нація на правах мовної сім’ї. Це наслідок острівного положення і тривалої ізоляціоністської політики. Спроби Чінгиз-хану підкорити японські острови закінчилися невдачею: священний вітер камікадзе розвіяв монгольський флот. Європейці вперше довідались про Японію з описів венеціанського купця Марко Поло лише у 13-му столітті, а португальці проторували шлях до країни у 14-му столітті (певною мірою ті події відображені у кіносеріалі “Сьогун”).

При такій однонаціональності дуже дивною виглядає багатоконфесійність та віротерпимість японців. В країні поширене прислів’я: “Японці народжуються синтоїстами, живуть як конфуціанці, одружуються по-християнськи, а хоронять їх як буддистів”. Більшість японців в залежності від свят абсолютно толерантно ходять в храми різних конфесій. Скажімо, як християни визначає себе менше 1% населення, але 25 грудня Різдво Христове святкує вся країна. Самим християнським містом вважається Нагасакі (його символом слугує католицький храм), невелика кількість православних мешкає на острові Хоккайдо.

Терпимість японців відбивається навіть в стилі ведення конкурентної боротьби. Вважається, що конкурента не можна знищувати, слід дати йому можливість відступити, при цьому зберегти честь і престиж (“Не розбивай чужу миску з рисом”).

Інші національні риси японців: природна працьовитість, заповзятливість, прагнення до нового і прогресивного, готовність запозичувати й удосконалювати останні світові досягнення (“Навчати інших завжди почесно, а навчатися в інших – ніколи не соромно”). Взагалі, японці – дуже цікава нація, яка, напевно, найтонше відчуває єдність людини з природою (не в останню чергу це відображено релігійними системами синтоїзму та даосизму). Скажімо, в культурі японців обов’язковим елементом є милування розквітлою сливою або сакурою (навесні сім’ями вони вибираються за місто і цілими годинами медитують, насолоджуючись оновленням природи). Японці так багато уваги приділяють поєднанню кольорів, що, наприклад, при підборі краватки враховується колір шкарпеток.

Каліграфія, ікебана, чайна церемонія, бонсай (вирощування карликових дерев, складання міні-ландшафтів) та орігамі (складання фігурок з паперу) є символами японського життя і обов’язковою частиною навчання дітей з “гарних сімей” (особливо дівчат). В країні існують тисячі шкіл, де навчають цим традиційним видам мистецтва. Так що японців не дуже лякає європеїзація чи американізація. Японці самі можуть впливати на світову масову культуру, крім наведених вище прикладів можна згадати ще караоке, яке теж придумали японці.

Збереженню власної культури в епоху глобалізації сприяють спеціальні урядові заходи, спрямовані на підтримання села (факт збереження “коріння нації” саме в сільській місцевості не потребує аргументації). Японія – високоурбанізована країна: 79% становить міське населення, але це один з найменших показників серед постіндустріальних країн. Країна проходить етап рурбанізації, який характеризується поширенням групових форм розселення (мегаполіс Токайдо – найбільший в світі). Загалом же в Японії 13 міст-“мільйонерів”: Токіо, Йокогама, Осака, Нагоя, Саппоро, Кобе, Кіото, Фукуока, Кавасакі, Хіросіма, Сайтама, Кітакюсю, Сендай.

Японці дуже здорова нація з найменшою в світі дитячою смертністю і найбільшою тривалістю життя, що сягає майже 80 років. В Японії лише 1% дітей народжується поза шлюбом (в Європі – майже 50%). Загалом реалії японського способу життя не завжди можна осягнути європейським розумом: наприклад в Японії діє система довічного найму трудових ресурсів, яка базується на патерналізмі (відчутті єдиної сім’ї у всіх, хто працює у фірмі; не треба плутати з трайбалізмом!).

Отже, слід визнати, що головним багатством країни є її люди та унікальне географічне положення.

Галузевий огляд національної економіки

В індустрії сучасної Японії, незважаючи на відсутність значних покладів корисних копалин, дуже важливу роль відіграє важка промисловість.

Чорна металургія: 2 місце в світі – 105 млн.т сталі на рік при потужностях до 150 млн.т (100% залізної руди при цьому імпортується). Відчувається тяжіння до портів. Найвідоміші корпорації – “Ніппон стіл” (володіє найбільшим в Японії комбінатом в м. Фукуяма), “Кобе стіл”, “Сумітомо метал індастріз”, “Кавасакі” та ін. Японія має найвищий у світі показник продуктивності праці в чорній металургії.

Кольорова металургія традиційно спеціалізувалася на виплавці міді, свинцю, цинку (95% сировини завозиться). Але в останні роки дуже швидко зростала виплавка алюмінію (100%-но довізна сировина). В умовах постіндустріальності відбувається “винос” значної частини підприємств за кордон (в Австралію, Бахрейн, Катар, Іран).

Машинобудування – це серце японської промисловості. В ньому найсильнішим є блок транспортного машинобудування (цілком логічно при такій залежності від участі в географічному поділі праці). Автомобілебудування з 1979 року стійко займає 1 місце в світі (12,7 млн. шт.). 48% вироблених автомобілів вивозиться за кордон, що складає майже п’яту частину вартості загальнонаціонального експорту. Нафтові кризи сприяли зростанню популярності економічних японських машин та погіршенню положення на світовому ринку американських крупногабаритних автомобілів. Це викликає постійне невдоволення уряду США, навіть спроби введення протекціоністських мит проти японських авто. Роблять спроби захищатися і європейці. Тому головні японські корпорації давно перейшли від комерційного експорту до створення автозаводів в країнах Північної Америки та Західної Європи. Тільки в США японці зараз виробляють щорічно 1,8 млн. автомобілів пристосованих до американського ринку.

Найбільші виробники автомобілів в Японії – “Тойота”, “Ніссан”, “Хонда” (кожна з них виробляє щорічно більше 2 млн. шт.). Не пасуть задніх і “Судзукі”, “Дайхацу”, “Ісудзу”, “Міцубісі” та ін.

Японія є одним із світових лідерів і в галузі суднобудування. Разом з Південною Кореєю вона контролює 2/3 світового виробництва, пропустивши на початку ХХІ століття останню вперед. Натомість найбільшою в світі залишається японська компанія “Ісіківадзима-Харима”, яка має в м. Нагасакі (відповідно, це найбільший в світі центр суднобудування) стапелі, на яких можна будувати кораблі водотоннажністю до 1 млн. т. Японія до того ж контролює 70% світового ринку баштових кранів – портових, будівельних, контейнерних та ін. (“Міцуї моторз”).

Верстатобудування має в наявності всі галузі виробництва, японською спеціалізацією є верстати з ЧПУ (60% світового виробництва). Виключне місце по масштабам розвитку цієї галузі займає Токійський район (“Кавасакі”, “Сумітомо метал індастріз” та ін.).

За розвитком робототехніки Японія є світовим лідером: 50% виробництва та більше половини світового парку промислових роботів.

Електротехніка та радіоелектроніка представлені найбільшим у світі виробником побутової електроніки – “Соні корпорейшен”, а також “Хітаті”, “Мацусіта”, “Тошіба” та ін. Саме “Соні” першою в світі почала масове виробництво транзисторних радіоприймачів і створила перший домашній відеомагнітофон (зараз контролює 90% світового виробництва). Обов’язкові атрибути сучасної молодіжної субкультури – портативний касетник або СD – теж дітища “Соні”.

Зазначимо, що дві останні підгалузі машинобудування, як найбільш наукомісткі, тяжіють до одного з найстаріших технополісів – Цукуба (50 км на північ від Токіо), який має найбільший в країні університет, 50 НДІ і концентрує близько 40% науково-дослідних кадрів Японії.

Хімічна промисловість. Головну роль в ній відіграють нафтохімічні комплекси, сформовані у великих портах на довізній сировині (купується 99,7% нафти). Виробляються всі основні продукти – паливно-мастильні матеріали, пластмаси, хімічні волокна, поліетилен, мінеральні добрива і засоби захисту рослин. Найбільші центри: Нагоя, Токіо та Набеока (на острові Кюсю).

Хімічна промисловість як всеїдна галузь міцними виробничо-технологіч­ними зв’язками пов’язана з лісовою, деревообробною та целюлозно-паперовою промисловістю. Найбільше підприємств лісохімії розташовано на острові Хоккайдо. За обсягами виробництва паперу і картону Японія четверта в світі, поступаючись лише США, Швеції і Канаді.

Спільне для галузей японської промисловості: безкомпромісне дотримання принципу: “Новизна – якість – низька собівартість”.

В останні роки знову відроджується керамічне виробництво. Японія першою в світі налагодила випуск надстійких теплоізоляційних керамічних матеріалів і т.зв. “керметів” (поєднання кераміки і металу), які зараз з успіхом замінюють у машинобудуванні традиційні конструкційні матеріали. Значна роль належить і фарфоровій промисловості.

Але індустріалізація Японії наприкінці 19 ст. починалася все ж таки з легкої та харчової промисловості, які й зараз зберігають певне значення у господарстві країни.

Дуже диверсифікованою є легка промисловість – окрім традиційної текстильної, яка випускає високоякісні бавовняні, шовкові та вовняні тканини, з’явилося виробництво штучних тканин із синтетичних волокон. Зберігають своє значення трикотажне, швейне, шкіряно-взуттєве виробництва, тим більше, що тут вплив іноземної конкуренції незначний, враховуючи традиції національного японського одягу і взуття.

Поширені т.зв. місцеві промисли – виробництво віял, парасольок, посуду, іграшок, нецке та ін.

Харчова промисловість теж диверсифікована, оскільки складається з низки традиційних галузей та групи відносно нових. Особлива роль належить рибній та рибоконсервній промисловості (майже 15% світового вилову риби припадає на Японію). З традиційних найбільш розвинені рисоочистка, виробництво саке, ферментування зеленого чаю, виробництво агар-агару. Вже після Другої світової війни отримали розвиток цукрова промисловість (як на власній, так і довізній сировині), фруктоовочеконсервна, тютюнова, пивоварна та ін. галузі.

Сільське господарство

Дуже важлива галузь в економіці Японії. В ній зайнято майже 10% ЕАН, хоча частка сільського господарства у ВНП впала до 5%. Відносно нижча ефективність галузі пов’язана з переважанням дрібних господарств (1 – 1,5 га) та деяким аграрним перенаселенням (дещо штучним). Взимку селяни працюють як надомники: плетуть татамі (це солом’яні мати (або циновки), якими вкривають майже всю житлову площу), займаються різьбою по дереву (нецке) та ін. промислами, приймають туристів (в країні дуже поширений “зелений” туризм). Японія забезпечує себе продовольством лише на 40%.

Рослинництво в структурі сільського господарства виконує провідні ролі, що є досить традиційним для східних країн, адже в структурі харчування переважають рис та риба.

Зернові на 1-му місці у посівах, серед них абсолютно переважає рис на зрошенні. Держава займається протекціонізмом, захищаючи власних виробників рису (рис із США або Таїланду – значно дешевший). В цілому ж Японія не забезпечує себе продуктами харчування, навіть при високих показниках продуктивності сільського господарства (65 ц/га рису, до того ж можна на південних островах Кюсю, Сікоку, Рюкю можна знімати по три врожаї на рік).

Овочівництво та садівництво (як помірне, так і субтропічне) – технічно добре забезпечені галузі, використовують високоврожайні гібриди. Головною проблемою є нестача вільних земель: 1) країна гірська; 2) країна високоурбанізована.

Провідні технічні культури – чай (зелений чай без цукру – національний напій японців) і тютюн, певне значення мають цукрові тростина і буряк, льон. Вирощується шовковиця для розведення шовкопрядів.

На рівні мистецтва розвинуто декоративне квітникарство і бонсай.

Тваринництво з вищеназваних причин має слабку кормову базу. Імпортні корми складають 50% раціону тварин. М’ясо-молочне скотарство – відносно нова галузь. Утримання переважно стійлове, оскільки пасовищ мало. Молочні продукти докуповуються. Свинарство і птахівництво поширені мало, але практично покривають потребу у м’ясі, бо пересічний японець за рік з’їдає м’яса менше, ніж німець за місяць. Традиційною галуззю тваринництва є шовківництво. Але власну шовкову промисловість сировиною воно не забезпечує, її докуповують в Китаї.

Основні потреби у тваринному білку в Японії забезпечують продукти моря. Як результат виснаження біологічних ресурсів Світового океану – японці першими в світі перейшли до аквакультури і марікультури. Японія вирощує молюсків (як для харчування, так і для перлинового промислу), водорості (зокрема ламінарію – сировину для виробництва агар-агару, деяких парфумерно-косметичних та фармакологічних препаратів)

Транспорт

Відіграє надзвичайну роль у господарському житті Японії, тому що країна залежить від зовнішніх ринків (імпорт сировини, експорт готової продукції), а також через некомпактність власної території (витягнутість з півночі на південь сягає 3,5 тис. км).

У зовнішніх вантажних перевезеннях виключну роль відіграє морський транспорт, у зовнішніх пасажирських – авіаційний (найбільшими є 2 токійських аеропорти та унікальний насипний “Кансай” в м. Осака).

У внутрішніх вантажних перевезеннях лідирують морський каботаж і автотранспорт (автомобільний парк Японії поступається тільки США). У внутрішньому пасажирському сполученні важливий залізничний транспорт: найстарша в світі швидкісна магістраль “Сінкансен” простягнулася від Токіо до Фукуоки на острові Кюсю. Після побудови найбільшого в світі підводного тунелю “Сейкан” (53 км під протокою Цугару) збудована друга черга “Токіо-Саппоро”, таки чином сформована головна господарська вісь країни.

Трубопровідний транспорт в Японії не набув поширення, річковий відсутній взагалі.

Освіта

Кількість університетів в Японії сягнула 490. Щорічно на перші курси зараховується 2,5 млн. абітурієнтів. Готується законопроект про обов’язкову вищу освіту.

Зовнішні зв’язки

Були часи, коли нестачу природних та фінансових ресурсів японська держава покривала застосуванням військової сили – використовувався давній принцип: якщо не вистачає власних ресурсів, то відбери у сусідів. Але японське економічне диво другої половини ХХ ст. дало змогу не тільки досягти високих обсягів матеріального виробництва, але й акумулювати величезні кошти за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел накопичення. Скажімо, зростання прибутків громадян Японії у поєднанні з їх ощадливістю привело до накопичення на рахунках тільки фізичних осіб більше 7 трлн. дол.!!! Водночас зростають обсяги позитивного балансу зовнішньої торгівлі до +90 млрд. дол. щорічно!!!

Товарна структура японського експорту:

електротовари – 23%; автомобілі – 18%; фотоапаратура і годинники – 5%; різноманітне обладнання загального призначення – 22%; вироби з металу – 8%; продукція хімічної промисловості – 8%; інше – 19%.

Структура імпорту:

нафта і природний газ – 20%; інша сировина (разом з рудами металів) – 15%; верстати та обладнання – 15%; продукти харчування – 15%; продукція хімічної промисловості – 8%; інше – 27%.

Все це створило базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної політики у всіх її формах, особливо активно нарощуються інвестиції у господарство США, країн Західної Європи та Східної Азії. Основою зовнішньоекономічної діяльності Японії поступово стає не зовнішня торгівля, а інвестиційна діяльність. Баланс прибутків від зарубіжних інвестицій перевищує 20 млрд. дол. щорічно!!! Головні зусилля спрямовуються на розширення географії ринків надходження сировини (важливий елемент національної безпеки), винесення за межі країни екологічно брудних виробництв, а також у формування інфраструктури потенційних ринків збуту та ефективний маркетинг світових ринків.

Територіальна структура господарства Японії

Територіальна структура побудована за принципом “центр-периферія”. Японію називають країною з двома обличчями. Фасадом національної економіки є Тихоокеанське узбережжя острова Хонсю.

Макрорівень: 3 економічні зони. Мезорівень: 10 економічних районів.

На Центральну економічну зону (1) припадає 80% ВНП Японії, Периферійну (2) та Напівпериферійну (3) – по 10% відповідно. Центральна економічна зона територіально співпадає з Головним промисловим поясом Японії, але не слід ці поняття ототожнювати (поняття “господарство” ширше за поняття “промисловість”, воно охоплює всі види людської діяльності, до речі Центральна зона характеризується найвищою інтенсивністю сільського господарства та найщільнішою транспортною мережею). Напівпериферія має проміжне положення, риси економічних зон обох типів. Територіально виглядає як продовження Центральної зони з поступовим зниженням інтенсивності освоєння території.

1.1. Канто (Столичний, Токійський). Район займає лише 9% японської території, але тут проживає 31% населення та виробляється 32% промислової продукції. Густота населення становить 1210 осіб/км2. Токійська МА є найбільшою в світі – 30,3 млн. На узбережжі Токійської затоки розташовані міста-“мільйонери” Йокогама і Кавасакі – великі центри металургії, нафтохімії, суднобудування і автомобілебудування, а також найбільший порт Японії за вантажообігом – Тіба та найважливіша військово-морська база і головний рибний порт – Йокосука.

Японці навіть інколи жартують, що Японія складається з двох країн – столиці з оточенням та іншої частини держави. Дійсно, роль Токіо можна порівняти з роллю Парижу у Франції або Будапешту в Угорщині.

У 1869 р. після буржуазної революції Мейдзі сюди з Кіото переноситься резиденція імператора. З того часу місто швидко зростає і вже у 1880 р. стає “мільйонером”. Перед другою світовою війною Токіо має 7,4 млн. населення. Місто дуже постраждало від американських бомбардувань (загинуло 250 тис. осіб). Відновлення відбувалося без Генплану, хаотично. Токіо за це справедливо прозвали “містом-амебою”, яке по мірі зростання “проковтнуло” декілька десятків міст, не змінюючи їх територіальної структури. Лише до літньої Олімпіади 1964 р. почали будувати “хайвеї” (дороги-естакади на 10-метрових опорах) – 200 км. З того часу Токіо почало зростати вгору і під землю. Неодноразово приймалися рішення про розвантаження, зокрема так з’явилася Цукуба. Зараз ведеться активний наступ на Токійську затоку. Результатом транспортних проблем Токіо стає враження, що це місто не автомобілів, а велосипедів на старих вузьких вулицях останні більш мобільні; створена система безкоштовних прокатних пунктів біля станцій метро, великих підприємств і магазинів, поліція потім збирає велосипеди на вулицях і звозить їх до відповідних станцій.

1.2. Кінкі (Кансай). Це другий за значенням економічний район країни. Очолює його друге за населенням місто – Осака (16,9 млн.). 1.5 млн. населення має Кіото – попередня столиця (протягом 11 віків), містом-“мільйонером” є також Кобе – найбільший зовнішньоторговельний порт Японії, місто, в якому виробляється половина японських атомних реакторів, половина залізничних вагонів, 40% взуття. Сільське господарство інтенсивне: рис, чай, овочі, а також молоко, м’ясо і яйця птиці.

1.3. Токай (Тихоокеанський коридор). Головне місто – Нагоя (5 млн. осіб) – важливий центр нафтохімії, військової та легкої промисловості. Супутник Нагої – Тойота (японський Детройт) – знамените автомісто, в якому виробляється 2 млн. штук автомобілів на рік. Район знаменитий своїми чайними і мандариновими плантаціями.

1.4. Тюгоку (Саньйо). Останню назву можна перекласти як “сонячний бік гір”. Найбільше місто – Хіросіма (6 серпня 1945 р. стала першою жертвою американського ядерного бомбардування; Нагасакі – 9 серпня). Серед інших значних осередків машинобудування і хімії (провідні галузі району) слід назвати Куре і Сімоносекі.

2.1. Тюбу. У фізико-географічному відношенні пов’язаний з Японськими Альпами та узбережжям Японського моря. Мешканці цього провінційного району у японському фольклорі через свою простоту та наївність дорівнюють пострадянським чукчам або нашим вуйкам з полонини. Але в духовно-культурному відношенні – це серце японської нації. Найбільш розвинені галузі – рекреація та лісове господарство, у сільському господарстві окрім вирощування рису представлено навіть відгонно-пасовищне тваринництво. Певний надлишок робочих рук сприяє розвитку трудомістких галузей – оптико-механічної промисловості та виробництва годинників. Складається Тюбу з двох дещо відмінних підрайонів.

2.1.а. Хокуріку (“Глухий закуток”). Самий засніжений взимку район країни. Багатий на гідроресурси. На гірських річках – багато дрібних ГЕС, які виробляють дешеву електроенергію, що притягнуло сюди кольорову металургію на довізній сировині та виплавку феросплавів. Значний порт і центр алюмінієвої промисловості – Ніїгата. Важливий рисовий район країни.

2.1.б. Тосан (“Тихі гори”). Охоплює Центральний гірський масив Хонсю. Найбільше місто Нагано (зимова Олімпіада 1998 року) має 300 тис. населення, є відомим центром з випуску медичного устаткування та фотоапаратів. На території Тосану розташована Фудзіяма (3776 м. над рівнем моря) – священна для кожного японця вершина. За рік на вершину піднімається близько 1 млн. туристів, у т.ч. 160 тис. осіб – не користуючись ніякими транспортними засобами або підйомниками. В сільському господарстві Тосану міцні позиції залишаються за шовківництвом.

2.2. Тохоку. Займає північну частину острову Хонсю. Район виділяється традиційним сільським господарством (рис, фрукти помірного поясу та овочі), харчовою, лісовою та целюлозно-паперовою промисловістю. Будівництво ГЕС створило умови для розвитку кольорової металургії (мідь та алюміній). Головний господарський центр і найбільший рибний порт – Сендай – є містом-“мільйонером”. У роки індустріалізації промисловість активно диверсифікувалася за рахунок хімії та електротехніки (важливий центр – м. Хітаті). Місто Мацусіма (поруч із Сендаєм) – жвавий туристичний центр на березі широкої затоки із великою кількістю острівців та скель, що поросли сосновим лісом. Складені острівці туфами і пісковиком, а їх чудернацькі форми – результат хвилеприбійної діяльності моря.

2.3. Район віддалених субтропічних островів (Рюкю або Нансей). Його головний острів Окінава має велике військово-стратегічне значення (військові бази США). Спеціалізація – рибальство, збір морепродуктів, виробництво агар-агару, вирощування бананів, ананасів, цукрової тростини і виробництво цукру.

2.4. Хоккайдо. Найбільший за площею район Японії (21% території, але всього 5% населення). Потужне лісове господарство стало основою для деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, які доповнюються чорною металургією та рибоконсервною промисловістю. Для економічного пожвавлення у провідному порті району – Хакодате – створено технополіс авіаракетно-комічного спрямування (“Хоккайдо Спейс”). Найбільше місто і головний організуючий господарський центр – Саппоро. У сільському господарстві району переважають технічні культури (льон, цукровий буряк, коноплі) і картопля в рослинництві та м’ясо-молочне скотарство в тваринництві.

3.1. Кюсю. Значна зайнятість у рибальстві та сільському господарстві об’єднує район з периферійними. Але наявність потужних вугільно-металургійних центрів – Кітакюсю (1,5 млн. осіб, найбільше місто району), Фукуоки та найбільшого у світі центру суднобудування – Нагасакі – наближає до Головного промислового поясу. Нагасакі також є значним центром рибоконсервної промисловості. Кагосіма – за чудові ландшафти прозвана Японськими Гаваями, місто славиться традиційним фарфоровим і керамічним виробництвом.

3.2. Сікоку. Схожі риси. Найбільше місто – Такамацу, значний центр машинобудування. У сільському господарстві – садівництво (персики, мандарини), бобові культури. На узбережжі широко представлена марикультура (наприклад, перлинові ферми).Створюється декілька технополісів для вирівнювання розвитку.

Економіко-географічна характеристика територіальної структури господарства Японії