Туреччина та Ізраїль

В Азії постійно зростає кількість жителів. Це обумовлене високим природним приростом, що в більшості країн перевищує 15 осіб на 1000 жителів. Азія має колосальні трудові ресурси. Значна частина працюючих характеризується дисциплінованістю, старанністю, високою освіченістю. У 26 країнах більше ніж третина людей зайнята в сільському господарстві, а в низці держав ця цифра перевищує 50 %, що свідчить про доіндустріальний етап розвитку господарства цих країн.

Густота населення в Азії коливається в досить великих межах. Якщо в Південно-Західній Азії середній показник — близько 40 осіб/км2, то в Південно-Східній — більше ніж 100 осіб/км2, у Східній Азії густота населення становить майже 300 осіб/км2, а в Південній Азії вона вже досягла цієї позначки.

Азія — світовий лідер за кількістю міст-мільйонерів, найбільшими з яких є Токіо, Осака, Чунцін, Шанхай, Сеул, Тегеран, Пекін, Стамбул, Джакарта, Мумбай (Бомбей), Колката, Маніла, Карачі, Ченнай (Мадрас), Дакка, Бангкок. Тільки в Китаї та Індії налічується більше ніж 90 міст-мільйонерів.

Азія — батьківщина трьох світових і багатьох національних релігій. Основними конфесіями є: іслам (Південно-Західна Азія, частково Південна й Південно-Східна Азія), буддизм (Південна, Швденно-Східна й Східна Азія), індуїзм (Індія), конфуціанство (Китай), синтоїзм (Японія), християнство (Філіппіни й деякі інші країни), юдаїзм (Ізраїль). У низці районів поширені місцеві культи.

Неможливо переоцінити внесок Азії у світову культуру. Так, уже наприкінці IV тис. до н. є. в межиріччі Тигру та Євфрату склалася одна з найдавніших світових цивілізацій — Шумер. Від шумерів нам у спадщину перейшли перекази про створення світу й принципи будівлі іригаційних споруджень. Шумери винайшли складове письмо, що мало вигляд клинчастих значків, які видавлювалися на вогких глиняних табличках. Перші письмові документи також належать шумерам. Можливо, саме тут з'явилося одне з унікальніших винаходів людини — колесо. Не менш вражаючі досягнення Давньої Індії та Китаю.

Територія та географічне положення, Туреччина — унітарна держава, що,складається з 80 провінцій (ілів). Країна розташована в Південно-Західній Азії — головному перехресті світу. Невелика частина Туреччини — Східна Фракія — розміщена у Європі. Від азіатської частини, що розташована на півострові Мала Азія, її відокремлює Мармурове море й протоки Босфор і Дарданелли. Вони утворюють водний шлях, що з'єднує Чорне море зі Середземним, і мають надзвичайно важливе стратегічне значення. У Туреччині сходяться транспортні потоки трьох частин світу — Європи, Азії та Африки. Територія країни ще з давніх часів була мостом, що з'єднував Захід і Схід.

У Європі країна межує з Грецією (1) і Болгарією (2), азіатська частина Туреччини межує із Грузією (3), Вірменією (4); Азербайджаном (5), Іраном (6), Іраком (7) і Сирією (8). Країна з трьох боків омивається Чорним, Мармуровим, Егейським і Середземним морями, берегова лінія — 7200 км.

Природа. У рельєфі країни переважають гори й плоскогір'я. Найвищі гірські масиви оперізують центральне ядро країни — Анатолійське плоскогір'я. На півдні його оточують хребти Тавра, на півночі — Понтійські гори, а на сході — Вірменське нагір'я. На нагір'ї розташована найвища точка країни, згаслий вулкан Великий Арарат (5165 м). Згідно з біблійним сказанням, саме на вулканічному масиві Арарату зупинявся Ноїв ковчег під час всесвітнього потопу. Понтійські гори й система Тавра являють собою мальовничі й важкопрохідні гори, що спускаються до моря. Понтійські гори, що нависають над чорноморським узбережжям, уже на відстані ЗО км від моря досягають висоти 2000 м.

Клімат країни субтропічний середземноморський, у внутрішніх районах — континентальний. Складність рельєфу визначають великі розбіжності в опадах і температурах. В Анатолії та Вірменському нагір'ї випадає від 200 до 600 мм опадів на рік, а на схилах прибережних районів — від 1000 до 3000 мм. Середня температура січня: від +5 до -15 °С (у горах), липня: від +16 до +30 °С. У Східній Фракії та на середземноморському узбережжі літо тепле й сухе, а зима дощова.

На території Туреччини беруть початок найбільші річки Південно-Західної Азії — Тигр і Євфрат. У країні багато озер, найбільше з яких — високогірне озеро Ван. Воно безстічне й тому солоне.

У Туреччині велике різноманіття корисних копалин, однак багато з них мають невеликі запаси. Головне природне багатство — хромова руда. Є також родовища нафти, кам'яного й бурого вугілля, залізної, мідної, вольфрамової, уранової, молібденової та марганцевої руд, бокситів, сурми.

Історичний розвиток. Протягом кількох тисячоліть цей край був одним з осередків формування цивілізації та районом активних контактів між Сходом і Заходом.

В XI ст. на територію сучасної Туреччини вторглися племена сельджуків. У 1071 р. вони розбили візантійські війська в битві під Манцикерте, у результаті чого Мала Азія стала азіатської та мусульманською. Управління новими землями було доручене князеві Сулейману, що заснував тут свою державу. Після розгрому монголами військ Конійського султанату ця територія розпалася на безліч маленьких князівств (бейликів), одне з яких, розташоване в Північно-Західній Анатолії, стало ядром Османської імперії та основою для формування сучасної Туреччини.

Творець майбутньої могутньої держави — Осман, а потім і його син спочатку оволоділи північно-західною частиною Анатолії. Потім османи перетнули Дарданелли й висадилися у Європі. У 1389 р. вони розгромили війська сербського короля в битві на Косовому Полі й заволоділи більшістю земель на південь від Дунаю. Так почала зароджуватися майбутня величезна держава, що охоплювала прилеглі частини Європи, Азії та Африки. До кінця XVI ст. володіння Османської держави вже простягалися від річки Євфрат до Угорщини.

У 1453 р. після півторамісячного штурму турками був узятий Константинополь, який вони перейменували в Стамбул.

Найбільшого розквіту держава досягла в XVI ст. У 1521 р. османська армія переправилася через Дунай і захопила Белград. Потім турки оволоділи Східною Угорщиною та Будапештом. В Азії та Африці османи підкорили Сирію, Палестину, Ірак і Єгипет. Турки контролювали найважливіші торговельні шляхи, що дозволяло збільшувати доходи держави. Заохочувався розвиток ремесел і торгівлі, розвивалися наука й культура. Разом із тим Османська імперія не мала внутрішньої економічної та етнічної єдності. Туркам не вдалося асимілювати місцеве населення, а їхнє панування у європейських областях сприймалося як лихо й стримувало соціально-економічний розвиток. Це й стало однією з причин початку занепаду імперії, хоча в 1676 р. османам удалося захопити Поділля й деякі інші області України. Але и 1683 р. вони взяли в облогу Відень і були розбиті. Після цієї поразки почалося поступове відділення від імперії завойованих територій. Дуже руйнівним для Османської імперії став XIX ст., коли від неї відділилася Греція, фактично став незалежним Єгипет, домоглися автономії Сербія, Валахія та Молдавія. Подальша національно-визвольна боротьба поневолених народів сприяла утворенню нових незалежних держав. У 1878 р. незалежність проголосила Болгарія, а Угорщина відторгла Боснію та Герцеговину. Пізніше Османська імпе- рія повністю втратила свої європейські володіння, за винятком зон^ Стамбула й проток. А після поразки в Першій світовій війні Османська імперія занепала. Туреччині загрожував поділ, і тоді найуспішніший османський воєначальник Мустафа Кемаль об'єднав навколо себе сили для її порятунку. Кемаль і його прихильники завдали поразки грецькій армії та її союзникам. 24 липня 1923 р. був укладений Лозаннський договір, за яким визнавалася незалежність Туреччини, а 23 жовтня того ж року вона була проголошена республікою.

Першим президентом Туреччини став Мустафа Кемаль (Ататюрк), Країна вступила в період глибокого реформування. У багатьох інноваціях простежувалася прозахідна орієнтація: був скасований статус ісламу як державної релігії, носіння шапочок-фесок (їх заступили європейські капелюхи й кепки), арабський шрифт замінили латинським, день відпочинку перенесений із п'ятниці на неділю, уведений григоріанський календар. У 1938 р. Туреччина остаточно перетворилася на світську державу. У той же час Мустафа Кемаль послідовно виступав за зміцнення національної незалежності. Так, у країні,утвердився новий турецький націоналізм.

Сучасна Туреччина - парламентська республіка. Країна прагне вступу до ЄС.

Населення. Більшість населення країни - турки, що складають 80 % жителів, 20 % - курди. За часів Османської імперії права курдів обмежувалися, і Туреччина багато в чому успадкувала це ставлення до національних меншин. У результаті цього багато курдів опинилися в імміграції.

Основна релігія - іслам. Його сповідують 99,8 % населення. У той же час законом заборонене носіння релігійного одягу. Виняток становлять священнослужителі, що мають право носити її в місцях богослужіння та під час релігійних служб.

Для країни характерний досить високий природний приріст — 11 осіб на 1000 жителів, але він постійно зменшується за рахунок зниження народжуваності. Середня тривалість життя - 70,5 року.

Міське населення складає 66 %. У країні кожний п'ятий городянин проживає в Стамбулі. Це місто незабаром може ввійти до списку міст із десятимільйонним населенням. Стамбул - головний торговельний, промисловий і культурний центр країни, найважливіший транспортний вузол. Місто дає до 60 % промислового виробництва Туреччини, тут працюють численні підприємства машинобудування, хімічної, легкої, харчової галузей.

Стамбул (9,6 млн осіб) розташований у двох частинах світу — Європі та Азії. Він розкинувся на обох берегах протоки Босфор. Довжина протоки лише ЗО км, але він є важким для судноплавства, оскільки в деяких місцях його ширина менше ніж кілометр, а швидкість течії небезпечна навіть для океанських суден.

Друге за кількістю населення та значенням місто — Анкара (3,54 млн осіб) — розташоване на Анатолійському плоскогір'ї. Воно засноване в VII ст. до н. є., а з 1923 р. є столицею Туреччини. Раніше місто називалося Ангора, і там у великій кількості виробляли вовну. Сьогодні в Анкарі працюють різні промислові підприємства, а також розташовані урядові заклади.

На узбережжі Егейського моря розташоване велике місто й порт Ізмір (2,4 млн осіб), заснований у II тис. до н. є.

Культура. Культурна спадщина країни надзвичайно різноманітна. Поряд із пам'ятками середньовіччя тут збереглися унікальні залишки більш давніх культур. На західному узбережжі країни розташоване давнє місто Ефес, засноване греками у XII ст. до н. є. За переказом, Ефес був останнім місцем перебування Діви Марії та Апостола Іоанііа. У давнину він був одним із найвідоміших міст Малої Азії, а тутешній храм Артеміди віднесли до Семи чудес світу.

У Кагшадокії розташовані дивовижні споруди, створені союзом природи й людини — печерні церкви. Місцеві жителі вирубали в камені келії, капели й монастирі, а потім з'єднали їх ходами на кшталт грандіозного лабіринту. Ці скельні споруди неодноразово ставали притулками для християн.

До часів турецького середньовіччя належить будівництво Ахмеда (Блакитної мечеті). її мінарети, численні бані й гармонія кольорів із переважанням блакитного створює унікальний за красою ансамбль. На одному з пагорбів Стамбула розкинувся палац Топкапі. Це колишня головна резиденція султанів у Стамбулі.

У серці Туреччини, удалині від усіх морів і приблизно на рівній відстані від найбільших турецьких міст — Стамбула, Анкари, Анталії та Ізміра - розташоване давнє місто Афьон. У 738—696 рр. до н. є. тут жив фригійський цар Мідас, що, за античними легендами, володів даром перетворювати в золото все, до чого торкався.

Господарство. Тривалий час Туреччина була аграрною країною, але індустріалізація, що проводилася в минулому столітті, привела до створення базових галузей промисловості, серед яких найбільше значення мають легка й харчова. Країна є великим виробником текстилю, одягу, взуття. Ця продукція йде на експорт.

Туреччина домоглася успіхів і в електроенергетиці. Розширені або введені в експлуатацію потужності великих ТЕС «Афшин-Елбістан», ГЕС «Кебан» і «Каракал», споруджена найбільша в Туреччині гребля «Ататюрк» на Євфраті. Ця гребля заввишки 180 м і завдовжки 1914 м — п'ята за розмірами у світі.

Швидко розвивається чорна металургія, половина сталі виробляється на трьох комбінатах повного циклу. Важлива металургійна база розташована в Західній Анатолії, де ведеться видобуток бурого вугілля. Загалом становище країни залежить від постачань палива, оскільки обсяги видобутку кам'яного вугілля й нафти є невеликими. Переробку нафти здійснюють кілька нафтопереробних підприємств.

У машинобудуванні найбільше значення має виробництво й складання транспортних засобів за іноземними ліцензіями. Найбільші підприємства зі складання автомобілів розташовані в Стамбулі, Бурсі, Ізмірі. У країні також виробляють судна, літаки й геліокоптери.

Традиційно велике значення має сільське господарство. Тут явно переважає поливне й богарне землеробство. Найбільше висівають пшениці та ячменю, менше значення мають жито, кукурудза, просо, рис. Із технічних культур вирощують бавовну, тютюн (одне з провідних місць у світі) і чай. Розвинене виноградарство й плодівництво, особливо великі насадження маслини, інжиру, фундука й волоських горіхів.

У тваринництві переважає дрібна рогата худоба, більше половини якої припадає на овець.

В останні роки Туреччина змогла стати великою туристичною державою. Багата історична спадщина, сприятливий клімат, першокласний сервіс і традиційна гостинність приваблюють мільйони туристів із різних країн світу. Головний курорт Туреччини — місто Анталія. Воно розташоване на узбережжі Середземного моря й відрізняється затишними пляжами, численними готелями й пристанями. За рік Анталію відвідують більше ніж 5 млн іноземців, що приносить Туреччині чималі доходи..

Територією країни пролягають шосейні й залізничні магістралі, що з'єднують Європу та Азію. Великі перспективи пов'язані зі збільшенням транзитних перевезень через територію країни, насамперед із перекачуванням нафти й газу. У зовнішніх перевезеннях великим є значення морського транспорту. Головними морськими портами є Стамбул, Мерсин, Ізмір, Трабзон та Іскендерун (база турецьких ВМС).

Сучасна Туреччина не є бар'єром між Європою та Азією, вона скорі те з'єднує їх.

Ізраїль

Територія та географічне положення. Ізраїль розташований на південно-східному узбережжі Середземного моря. Офіційна назва — держава Ізраїль. Місце перебування уряду — місто Єрусалим (не визнається столицею більшістю країн світу та ООН, які вважають нею місто Тель-Авів). Територія країни межує на півночі з Ліваном (1), на сході — із Сирією (2) і Йорданією (3), на півдні — із півостровом Синай, що є частиною Єгипту (4), а із заходу омивається Середземним морем. Максимальна протяжність території з півночі на південь — 560 км, із заходу на схід — близько 120 км. Відстані між населеними пунктами є невеликими.

Природа. Поверхня країни — переважно плоскогір'я заввишки 500— Ю00 м. Уздовж узбережжя Середземного моря простягається Приморська рівнина завширшки близько 40 км і завдовжки до 190 км, що переходить на сході в плоскогір'я. На півночі до неї прилягають хребти Ліванських гір, а на півдні — велика кам'яниста пустеля Неґев." У східній частині країни розташована тектонічна западина Гхор, що розташована нижче за рівень моря.

Географічне положення й природні умови Ізраїлю не сприяють розвитку господарства. Країна розташована'на осадових породах, вона небагата на корисні копалини, її водні ресурси обмежені, кількість опадів невелика, що робить більшість територій країни непридатними для сільського господарства. Однак складні природні умови стимулювали розвиток нових напрямків в екології пустель, меліорації, розробці нових способів обробітку ґрунтів під різні сільськогосподарські культури, нових технологій опріснення солоної води.

Брак корисних копалин і водних ресурсів компенсує вихід території Ізраїлю до Середземного "й Червоного морів, що з'єднує країну з усім світом за допомогою морських шляхів.

Клімат в Ізраїлі коливається від помірного до тропічного. Переважають два сезони: прохолодна дощова зима (у високогір'ї інколи навіть випадає сніг) і літо — жарке й вологе в прибережних низинних районах і сухе — у гірських районах і пустелі Неґев.

Основні водойми Ізраїлю: Мертве море, річка Йордан і три її притоки, Тиверіадське озеро й невеликі гірські річки. Водні ресурси використовують для переробки в питну воду, оскільки через розташування в межах пустельного поясу країна завжди страждала від браку води.

Для пиття використовують води річки Йордан, прісноводного Тиверіадського озера й кількох невеликих водоймищ, а також водні джерела й підземні води. Але оскільки велика кількість джерел прісної води була забруднена, виникла необхідність відкриття нових водних ресурсів за рахунок очищення відпрацьованих вод, штучного викликання опадів та опріснення солоної води.

Надра Ізраїлю небагаті на корисні копалини. Незначні за кількістю і якістю поклади залізних руд у горах Кафталі, на околицях гори Гавор, у нагір'ї Неґев не розробляються. Із 1959 р. в долині Тим-ній (на північ від Ейланії) почали добувати мідну руду (нубійський піщаник із 1,3 % металу) і переробляти її на 75 %-й концентрат. Метан, бром, сіль магнію, кухонну сіль добувають у великих кількостях шляхом випарювання вод Мертвого моря з наступною переробкою осаду. На всій території країни значними є ресурси будівельного каменю й піску. Виявлено запаси нафти в районі Хайфи й Ашдода, але вони малопродуктивні. Із 1961 р. зі свердловин у районі Арада добувається природний газ. Величезні шари торфу, що розташовуються там само, використовуються лише як добрива, оскільки їхній паливний коефіцієнт є невисоким.

Історичний розвиток. У давнину територію країни заселяли євреї. В XI ст. до н. є. вони створили Ізраїльсько-Юдейське царство, що згодом розпалося на Ізраїль і Юдею. Обидва царства були завойовані Ассирією та Вавилоном, а пізніше перебували під владою Риму та Візантії. До утворення Ізраїлю на його теперішньому місці була британська підмандатна територія Палестина.

29 листопада 1947 р. за рішенням Генеральної Асамблеї ООН ця територія була поділена на дві держави: єврейську та арабську. У цей день у Тель-Авіві, через 1800 років, була знову проголошена єврейська держава.

Після виникнення Ізраїлю арабські держави оголосили йому війну. Утворилися суперечливі території (сектор Ґази й Західний берег річки Йордан). Близькосхідний конфлікт, загасаючи й відновлюючись, залишається джерелом напруженості в цьому регіоні й сьогодні.

Возз'єднання вигнанців (алія) — повернення євреїв на їхню історичну батьківщину після багатьох століть перебування за межами рідних земель — один з основних принципів створення й розвитку Ізраїльської держави.

Сучасна держава Ізраїль — парламентська республіка. Голова держави — президент, що обирається кнесетом (однопалатним парламентом) шляхом таємного голосування терміном на п'ять років. Кнесет — вищий орган законодавчої влади, складається зі 120 депутатів, які обираються терміном на чотири роки.

Населення. Єврейське населення нараховує 81 %. Євреї-ізраїльтяни складають 38% від загальної кількості євреїв, що проживають у всіх країнах світу (13,3 млн осіб). Густота населення Ізраїлю складає 287 осіб/км2. Це досить високий показник.