Паливно-енергетичний комплекс України

Паливно-енергетичний комплекс України

Вступ

Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов'язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу, вдосконалення енергетичного балансу з обов'язковим врахуванням досягнень науково-технічного прогресу. Всебічна інтенсифікація виробництва ставить перед паливно-енергетичним комплексом нові завдання, збільшує його роль у прискоренні темпів економічного зростання, у підвищенні продуктивності праці завдяки значному зростанню її енерго- та електроозброєності.

Відомо, що ефективність та інтенсивність суспільного виробництва значною мірою залежить від його енергозабезпеченості, бо енергетика створює особливі матеріальні ресурси – енергетичні, які обумовлюють функціонування практично всього виробничого апарату сучасної економіки. Тому в нових економічних умовах паливо і енергію слід розглядати і як матеріальний ресурс, і як матеріальний фактор суспільного виробництва.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей. В зв’язку з цим я вважаю, що вивчення галузевої структури ПЕК та чинників які впливають на розміщення його галузей е дуже актуальною темою для вивчення.

Ціллю курсової роботи є вивчення структури паливно-енергетичного комплексу, його проблем та основних чинників які впливають на розміщення його галузей.

1. Паливно-енергетичний комплекс та його економічні характеристики

1.1 Вугільний підкомплекс

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну – 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському – відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т).;

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей – 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі – 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Таблиця 1. Розміщення основних запасів вугілля на території України на 01.01.2009 p.

Наведені в табл. 1 дані характеризують стан вугільних басейнів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна – становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля – від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика – максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах – 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України).

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко зменшуватися. За останні 15–20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні – одна, в Дніпровському басейні – один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х – на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Виробничі потужності, що вибули у 2008–2010 pp., склали 78,7 млн. т. Це призвело до зниження видобутку вугілля до надзвичайно низького рівня –30,79 млн. т в 2010 р. при 77,80 млн. т в 2008 p., або більше ніж у два разів (табл. 2).

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні – на 96,9%, тоді як у Донецькому – на 95,5%, Львівському – 88,6% та Волинському – на 82.9%.

Видобуток вугілля в Україні у 2008–2010 pp., млн. т

протягом січня-грудня 2009 року

протягом січня-травня 2010 року

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до екологонебезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість ґрунтів.

Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної кількості високомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збагачувальних фабрик.

Вугільна промисловість забруднює і повітряний басейн. Викиди забруднених речовин в атмосферу підприємствами Мінвуглепрому становлять до 25% від викидів цих речовин по Україні. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й збезводнюється 95%. Решта викидів здійснюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин.

Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості ґрунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах – щорічно у відвали скидається 60–70 млн. м3 породи. Кількість природних відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 – це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 гектарів.

Незадовільний екологічний стан у вугледобувних районах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концентрації підприємств металургійної та хімічної промисловості, що посилює техногенне навантаження на навколишнє середовище і характеризує його як надзвичайно небезпечне для здоров'я населення.

1.2 Нафтовий підкомплекс

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX – на початку XX ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкарпатті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижуватися і становив у 1938 р. 370 тис. т.

У повоєнні роки нафтова промисловість Передкарпаття швидко розвивалась. Було здійснено докорінну реконструкцію підприємств галузі на новій технічній основі. В результаті значного розширення обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту й газ було відкрито нові родовища в Передкарпатті – Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать – Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.

Найбільшого розвитку нафтова промисловість досягла в роки дев'ятої п'ятирічки. Так, максимального рівня видобутку нафти й газового конденсату (14,5 млн. т.) було досягнуто у 1972 р. Потім обсяги видобутку нафти стали скорочуватися, і зараз вони становлять близько 4 млн. т. за рік. Тільки за 1990–1997 pp. видобуток нафти в Україні знизився майже на 22%.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000–2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000–4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фондів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших – це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.

Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки велико-об'ємного за запасами, але й середньо об'ємного.

У нафтовидобувній промисловості країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) – Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з первинної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в результаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7–7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою – до 60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США – понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% – поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки.

У листопаді 2010 року на нафтопереробні заводи (НПЗ) та Шебелинський ГПЗ поставлено 768,4 тис. тонн нафтової сировини, що порівняно із листопадом 2009 року менше на 443,3 тис. тонн (на 36,6%).

В тому числі, на Шебелинський ГПЗ поставлено 61,7 тис. тонн газового конденсату власного видобутку, що на 2,3 тис. тонн (на 3,9%) більше ніж у листопаді 2009 року.

Протягом листопада 2010 року на НПЗ надійшло 674,6 тис. тонн нафти, в тому числі: 192,1 тис. тонн – власного видобутку (28,5% від загального обсягу поставки), 482,5 тис. тонн імпортовано (відповідно – 71,5%), в тому числі: 329,5 тис. тонн – з Російської Федерації (відповідно – 48,8%). Порівняно із листопадом 2009 року обсяг поставки нафти зменшився на 408,0 тис. тонн (на 37,7%).

Протягом 11 місяців 2010 року на НПЗ та Шебелинський ГПЗ поставлено 10 264,3 тис. тонн нафтової сировини, що менше аналогічного показника 2009 року на 181,5 тис. тонн (на 1,7%).

В тому числі, на Шебелинський ГПЗ поставлено 605,0 тис. тонн газового конденсату власного видобутку, що на 71,5 тис. тонн (на 10,6%) менше порівняно з січнем – листопадом 2009 року.

За 11 місяців 2010 року на НПЗ надійшло 9 291,9 тис. тонн нафти, в тому числі: 2 141,7 тис. тонн – власного видобутку (23,0% від загального обсягу поставки), 7 150,2 тис. тонн імпортовано (відповідно – 77,0%), в тому числі: 5 593,3 тис. тонн – з Російської Федерації (відповідно – 60,2%). По відношенню до показника 2009 року обсяг поставки нафти збільшився на 452,8 тис. тонн (на 5,1%).

Обсяги переробки нафтової сировини в Україні у листопаді 2010 року склали 782,8 тис. тонн, що на 477,1 тис. тонн (або на 37,9%) менше обсягів переробки за листопад 2009 року.

Протягом 11 місяців 2010 року обсяг переробки нафтової сировини склав 10 141,6 тис. тонн, зменшившись порівняно з аналогічним періодом 2009 року на 281,2 тис. тонн, або на 2,7%.

Виробництво бензинів за січень – листопад 2010 року порівняно із відповідним періодом 2009 року зменшилось на 261,4 тис. тонн (або на 8,5%); дизельного пального – зменшилось на 38,1 тис. тонн (або на 1,2%) та мазуту – на 109,0 тис. тонн (або на 5,1%) менше.

Загальні потужності з первинної переробки нафти за 11 місяців 2010 року завантажено в середньому на 20,65% (у 2009 році – 21,10%).

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо.

У зв'язку з незначним видобутком нафти в Україні обсяги її переробки значною мірою залежать від масштабів поставок її з-за меж країни. Фактична забезпеченість споживання нафтопродуктів на території України власною нафтою за останні роки показана в табл. 10. Зовнішні поставки нафти здійснюються головним чином з Російської Федерації. В Україні склалася вкрай несприятлива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужності для виробництва в необхідних обсягах нафтопродуктів (з усіх основних найменувань), простоюють. З 1991 р. подача нафти в Україну з Росії різко знижувалась. Відповідно скорочувалися і обсяги нафтопереробки. Якщо в 1990 р. було перероблено 58,1 млн. т, то у 1997 р. – лише 12,3 млн. т (табл. 11). До того ж якість багатьох нафтопродуктів не відповідає вимогам споживачів. Разом з тим готова продукція імпортується з Росії, Білорусі та інших країн. Але орієнтація на масовий імпорт готових нафтопродуктів є марнотратною для будь-якої країни, тим більше для України в період кризи її економіки.

1.3 Газовий підкомплекс

Газова промисловість України, як і нафтова, також зародилася у Прикарпатті. Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкінці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.

Для газової промисловості України в першій половині XX ст. характерними були незначні обсяги виробничого та видобувного газу, його висока собівартість та низька продуктивність праці.

Незначний розвиток газової промисловості у довоєнний період пояснюється певною мірою відсутністю спеціального оснащення для газових промислів і надто обмеженою кількістю розвіданих газових родовищ. Разом з тим у 40-х роках XX ст. були створені відповідні передумови для відокремлення газової промисловості у самостійну галузь паливної індустрії.

Якісно новий період у розвитку газової промисловості настав після другої світової війни, коли розпочалася інтенсивна експлуатація вже відкритих родовищ природного газу у західних областях і активізувались пошуки по всій території республіки.

Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946–1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.

Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових газових родовищ створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності. У 1948 р. завершилося будівництво найбільшого на той час у Європі газогону Дашава – Київ (відтинок Дашава – Львів довжиною 81 км, діаметром 150 мм був побудований ще у 1929 р., а діаметром 300 мм – у 1941 р.). У 1955 році цей газогін був продовжений до Москви (787 км).

Також були прокладені газогони Дашава – Мінськ – Вільнюс – Рига, Дашава – Ленінград. У 1946–49 рр. були відкриті потужні Угерське, Більче-Волицьке й Рудківське газові родовища. Внаслідок цього видобуток природного газу у Прикарпатті досяг 1,4 млрд. куб. м у 1950 р., що у 7 разів перевищує рівень 1938 р. У 1951 році видобуток газу у Прикарпатті становив 42,2%, у 1957 р. – 26,4%, у 1965 р. – близько 10% видобутку тодішнього СССР. У 60-і роки розпочався інтенсивний видобуток газу у Донецько-Придніпровській западині (Шебелинське, Єфремівське, Хрестищенське родовища). Були введені в експлуатацію газогони Шебелинка – Харків, Дніпропетровськ – Запоріжжя, Новомосковськ – Полтава, Шебелинка – Бєлгород – Брянськ – Москва. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на сході України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).

Це привело до того, що в розміщенні газової промисловості республіки за 1950–1970 pp. відбулися суттєві зміни. Так, якщо раніше провідну роль відігравала західноукраїнська нафтогазоносна область, то вже в 60-х роках акцент в розміщенні сировинних ресурсів був перенесений на схід України (Дніпровсько-Донецька западина). За двадцятиріччя (1950–1970 pp.) питома вага Східного регіону у видобутку газу зросла від нуля до 76%, тоді як доля Західного регіону зменшилась від 100% до 22,6%. Разом з тим розпочався видобуток газу і на півдні республіки.

За цей же період значно зросла кількість газифікованих міст республіки, розширилась сфера застосування природного газу. Видобуток газу збільшився з 1,5 млрд. 1950 р. до 60,9 млрд. м3 у 1970 p., або більше ніж в 40 разів.

Власний видобуток газу в Україні.

Видобувати «блакитне пальне» ми почали в 1924 році, після відкриття запасів у Шебелинці (Харківська область). Стрімкого зростання обсягів видобутку досягли в 1950-х роках.

1960 рік – 14,3 млрд. кубометрів

1965 рік – 39,4 млрд. кубометрів

1970 рік – 60,9 млрд. кубометрів

1975 рік – 68,7 млрд. кубометрів

(історичний максимум)

1980 рік – 56,6 млрд. кубометрів

1985 рік – 42,9 млрд. кубометрів

1990 рік – 28,1 млрд. кубометрів

1991 рік – 24,4 млрд. кубометрів

2001 рік – 18,1 млрд. кубометрів

2002 рік – 18,4 млрд. кубометрів

2003 рік – 18,8 млрд. кубометрів

2004 рік – 19,5 млрд. кубометрів

2005 рік – 20,6 млрд. кубометрів

2006 рік – 20,8 млрд. кубометрів

2007 рік – 20,7 млрд. кубометрів

2008 рік – 21,1 млрд. кубометрів

2009 рік – 21,2 млрд. кубометрів

2010 рік – 35,3 млрд. кубометрів

Ми можемо бачити, що максимальна кількість газу було видобуто у 1975 році (68,7 млрд. к.). У наступний період після 1975 р. мала місце тенденція зниження видобутку газу в Україні. Але вже з 2001 по 2009 була біль-меньш постійна цифра видобуття газу (18,1 – 21,2 млрд. кубометрів)

У листопаді 2010 року в Україні видобуто нафти з газовим конденсатом на 24,0 тис. тонн (або на 7,8%) менше ніж у листопаді 2009 року, що становить 282,4 тис. тонн, у тому числі підприємствами НАК «Нафтогаз України» зменшено обсяги видобутку на 23,3 тис. тонн (або на 8,3%), що становить 256,8 тис. тонн.

Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 11 місяців 2010 року зменшились на 357,1 тис. тонн (або на 9,8%) по відношенню до аналогічного показника 2009 року та дорівнюють 3 290,6 тис. тонн, у тому числі обсяги видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» у порівнянні з показником минулого року зменшились на 371,8 тис. тонн (або на 11,1%) та становлять 2 990,0 тис. тонн.

Обсяги видобутого газу у листопаді 2010 року в Україні зменшились на 66,4 млн. куб. м (або на 3,8%) порівняно з листопадом минулого року та склали 1 659,0 млн. куб. м, у тому числі підприємствами НАК «Нафтогаз України» видобуток газу менше рівня показника 2009 року на 79,8 млн. куб. м та дорівнює 1 494,4 млн. куб. м.

За 11 місяців 2010 року видобуток газу на 1 062,6 тис. тонн (або на 5,5%) менше ніж за 11 місяців 2009 року та дорівнює 18 353,9 млн. куб. м, у тому числі обсяг видобутку газу підприємствами НАК «Нафтогаз України» менше на 952,0 млн. куб. м та становить 16 783,1 млн. куб. м.

За даними державної статистичної звітності (2ТП-повітря) основну частку викидів (» 95%) стаціонарними джерелами (газоперекачувальні агрегати, резервуарні парки, котельні тощо) в навколишнє середовище складають газоподібні та рідкі речовини, а саме: неметанові леткі органічні сполуки, метан, сполуки азоту, вуглецю, сірки.

Обсяг викидів забруднюючих речовин під час видобутку нафти, газу і конденсату у 2005 році становив 46,8 тис. тонн. За результатами проведеного аналізу, у разі невжиття конкретних заходів щодо модернізації та ремонту обладнання, за незначного зростання обсягів видобутку нафти, газу і конденсату обсяги викидів щороку зростатимуть на 3 тис. тонн і у 2010 році показник обсягів викидів може зрости до 68 тис. тонн. Обсяг викидів під час транспортування нафти у 2005 р. склав 1,9 тис. тонн. За оцінками, завдяки комплексу інноваційних заходів збільшення обсягів транспортування нафти у 2010–2030 рр. не призведе до зростання викидів забруднюючих речовин.

1.4 Енергетичний підкомплекс

Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії.

В процесі розвитку продуктивних сил безперервно змінюються і вдосконалюються джерела та види споживаної енергії. У далекому минулому енергетичною базою виробництва була мускульна сила людей, яку доповнювали силою тварин, води та вітру. З відкриттям енергії пари пов'язана промислова революція XVIII ст., наступний технічний прогрес виробництва і зростання продуктивності праці. Енергетичною основою розвитку продуктивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь – електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і розміщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю промисловості.

Електроенергію в Україні виробляють теплові (ТЕС), гідравлічні (ГЕС), гідроакумулятивні (ГАЕС) та атомні (АЕС) станції. У перспективі набуде поширення використання екологічно чистої енергії Сонця і вітру. Потужність електростанцій України – 54,0 млн. кВт.

Таким чином, електроенергетика є провідною галуззю промисловості, а використання її продукції – електричної енергії – забезпечує підвищення технічної озброєності і зростання продуктивності праці.

Створення матеріально-технічної бази існування будь-якого суспільства нерозривно пов'язане з електрифікацією і вдосконаленням на цій основі техніки, технології і організації виробництва. У промисловості електроенергія використовується на здійснення силових, теплових, електрохімічних процесів та на освітлення.

Великий економічний ефект дає електрифікація транспорту і сільського господарства. Перехід на електротягу дозволяє збільшити вагу та швидкість руху поїздів. В сільському господарстві електрифікація є основою його комплексної механізації, покращання умов праці і побуту.

Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.

Район розміщення теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології районів. Варіант розміщення електростанції вибирається після проведених порівняльних розрахунків вартості перевезення палива та передачі електроенергії в район споживання. При виборі конкретного місця будівництва ТЕС, яка працює на твердому паливі, повинна враховуватись можливість збільшення вантажопотоків по залізницях та водних шляхах сполучень. Для електростанції на рідкому чи газоподібному паливі враховується розвиток трубопровідного транспорту. При виборі місця будівництва уточнюється можлива остаточна потужність електростанції щодо водопостачання, паливопостачання та генерального плану розміщення об'єкта.

Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача.

Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог:

• електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енергії і під'їзних шляхів;

• рівень ґрунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами;

• не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках;

• ухил площадки розміщення не повинен перевищувати – 0,5°–1°;

• електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони;

• шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції.

Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об'єктів. Крім цього, атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст. ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об'єктів з мінімальним затопленням земель під водосховища.

Одним з важливих факторів розміщення об'єктів електроенергетики є екологічна безпека, додержання санітарних норм і мінімізація екологічних втрат як при будівництві, так і при експлуатації об'єкта.

Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючих потужностей: теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні (гідроелектростанції, гідроакумулюючі станції) та атомні.

Сумарна встановлена потужність електростанцій України становила 51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові – 31,72 млн. кВт (61,2%), атомні – 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС – 4,69 млн. кВт (9,0%) і блок-станції промислових підприємств – 2,64 млн. кВт (5,1%).

Електростанціями України в 2009 р. було вироблено 173,6 млрд. кВт – год. Електроенергії.

В таблицях наведено дані про виробництво електроенергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної енергетичної системи України у 1992, 1998 і 2001 pp. та його розподіл по областях в регіонах.

Виробництво електроенергії об'єднаною енергетичною системою України у, 2001,2006–2009 рр.

Страницы: 1, 2