РУБРИКИ

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГІПОКАМПУ ЩУРІВ НА ФОНІ ДОВГОТРИВАЛОГО ЗООКОНФЛІКТНОГО СТРЕСУ

   РЕКЛАМА

Главная

Зоология

Инвестиции

Информатика

Искусство и культура

Исторические личности

История

Кибернетика

Коммуникации и связь

Косметология

Криптология

Кулинария

Культурология

Логика

Логистика

Банковское дело

Безопасность жизнедеятельности

Бизнес-план

Биология

Бухучет управленчучет

Водоснабжение водоотведение

Военная кафедра

География экономическая география

Геодезия

Геология

Животные

Жилищное право

Законодательство и право

Здоровье

Земельное право

Иностранные языки лингвистика

ПОДПИСКА

Рассылка на E-mail

ПОИСК

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГІПОКАМПУ ЩУРІВ НА ФОНІ ДОВГОТРИВАЛОГО ЗООКОНФЛІКТНОГО СТРЕСУ

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕКТРИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ГІПОКАМПУ ЩУРІВ НА ФОНІ ДОВГОТРИВАЛОГО ЗООКОНФЛІКТНОГО СТРЕСУ

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет біології, екології та медицини

Кафедра фізіології людини та тварин

ДИПЛОМНА РОБОТА

Характеристика електричної активності гіпокампу щурів на фоні довготривалого зооконфліктного стресу

Виконавець:

студентка групи БФ-09с-8

_____________   Міхєєва Ольга Олександрівна

Науковий керівник:

кандидат біологічних наук,                   доцент

_____________   Чаус Тетяна Григорівна

Допускається до захисту:

зав. кафедри, професор,

доктор біологічних наук

«___»___________2009 р.

______________   Севереновська Олена Вікторівна

Дніпропетровськ

2010

                                                                 Реферат

Факультет біології, екології та медицини

Кафедра фізіології людини та тварин

Динаміка основних показників електричної активності гіпокампу за умов довготривалого зооконфліктного стресу

Виконавець: Міхєєва О.О.

Керівник: к.б.н., доцент Чаус Т.Г.

Курсова робота: 34 стр., 5 рис., 43 літературних джерела.

З метою розкриття основних анатомо-фізіологічних особливостей гіпокампу та його ролі у підтриманні гомеостазу організму було  досліджено та проаналізовано основні літературні джерела.

В ході проведеного аналізу було встановлено, що гіпокамп є головною частиною  лімбічної системи мозку і виконує багато функцій для підтримання гомеостазу організму. Чисельними дослідженнями було показано, що гіпокамп є головною частиною лімбічної системи мозку, який має складні циклічні зв’язки з іншими структурами мозку. Гіпокамп приймає  участь в механізмах формування емоцій, консолідації пам'яті, тобто переходу короткочасної пам'яті в довготривалу. Гіпокамп приймає активну роль у підтриманні пам’яті уві сні. Формування емоцій є наслідком роботи гіпокампу.  Також було встановлено, що гіпокамп має модульну будову, що дозволяє йому генерувати високо амплітудну ритмічну активність. Нейрони гіпокампа відрізняються вираженою фоновою активністю. У відповідь на сенсорне подразнення реагує до 60% нейронів гіпокампа.

Існують докази безпосереднього залучення гіпокампу в організацію відповіді  на стрес. Тому метою моєї роботи було виявити вплив стресу на біоелектричну активність мозку. В роботі використані електрофізіологічні методи дослідження біоелектричної активності гіпокампу та варіаційно – статистичні методи обробки експериментальних даних: розрахунок середньої та її помилки, метод парних порівнянь.

Отримані результати можна враховувати в клінічній практиці при визначенні часу виснаження адаптаційної реакції та появі патологічного синдрому деяких клінічних станів.  Також дані результати можна застосовувати у навчальних курсах, таких як  „Фізіологія вищої нервової діяльності”, „Фізіологія ЦНС”, „Фізіологія людини і тварин” та ін.

Resume

A faculty of biology, ecology and medicine

 Department of physiology of man and animals

SPEAKER of BASIC INDEXES of ELECTRIC ACTIVITY of HIPPOCAMPUS AT TERMS of of long DURATION ZOOKONFLIKTNOGO of STRESS

Performer: Mikheeva O.O.

 Leader: k.b.n., associate professor Chaus T.G.

Term paper: 34 str., 5 rice., 43 literary sources.

With the purpose of opening of basic anatomo-fiziologichnikh features of hippocampus and his role in maintenance of homoeostasis of organism it was  investigational and analysed basic literary sources.

 It was set during the conducted analysis, that a hippocampus is main part  of the limbichnoy system of brain and executes many functions for maintenance of homoeostasis of organism. It was rotined by numeral researches, that a hippocampus is main part of the limbichnoy system of brain which has difficult cyclic copulas with other structures. A hippocampus accepts an active role in maintenance of memory in sleep. Forming of emotions is investigation of work of hippocampus.  It was also set that a hippocampus has a module structure, that allows him to generate peak rhythmic activity highly. The neurons of gipokampa differ the expressed base-line activity. To 60% neurons of gipokampa react in reply to a sensory irritation. 

There are proofs of the direct bringing in of hippocampus in organization of answer  for stress. Therefore the purpose of my work was to find out influence. The electro-physiology methods of research of bioelectric activity of hippocampus are in-process used and variation are statistical methods of processing of experimental data: calculation of middle and its errors, method of parnikh comparisons.

The got results can be taken into account in clinical practice at determination of time of exhaustion of adaptation reaction and appearance of pathological syndrome of some clinical states.  Also these results can be applied in educational courses, such as  „Physiology of higher nervous.

ВСТУП

Гіпокамп є важливим центром інтегрування фізіологічних функцій організму, що підтверджено рядом авторів [Агаджанян 1983; Малышев и др., 1998]. Гіпокамп як основний ланцюг емоційних реакцій є однією з ключових структур лімбічної системи, відповідальних за розвиток стійких адаптаційних реакції мозку на стрес. Роль гіпокампу у забезпеченні життєдіяльності організму та підтримці гомеостазу не викликає сумніву. Існують докази безпосередньої участі гіпокампа в організації відповіді  на стрес [1]. Гіпокамп активно співпрацює з гіпаталамо – адренокортикальними структурами, виконуючи роль стрес-реалізуючої системи. Це пов’язано з тим, що гіпокамп є мішенню для інгібуючої дії гормонів крові, полегшує запуск механізмів відповіді на стрес через гіперсекрецію кортикостероідів. Гіпокамп за всіма властивостями природи є відділом мозку, який полегшує розгортання відповіді на стрес, він має регулюючий вплив на баланс гальмівних і збуджувальних систем мозку; регулює рівень активації мозку, відіграє роль загального модулятора фіксації інформації головного мозку [2].  

Уперше стрес був описаний у 1936 році канадським фізіологом Гансом Сельє як загальний адаптаційний синдром. Він стверджував, що стрес є органічне, фізіологічне, нервово – психічне розладнання, які можуть проявитися у порушенні обміну речовин, що викликане подразнюючими факторами [3].

Стрес – це неспецифічна реакція організму на екстрекмальні умови, порушення емоціонального спокою та рівноваги організму. Сельє виділив три стадії загального адаптаційного синдрому:

1.     Реакція тривого (мобілізація адаптаційних можливостей – можливості ці обмежені)

2.     Стадія опірності, або резистентності.

3.     Стадія виснаження.

Пізніше Сельє ввів додаткові поняття «позитивний стрес» - еустрес, а «негативний стрес» позначив як дистрес. Еустрес, поняття має два значення – «стрес, викликаний позитивними емоціями» і «не сильний стрес, який мобілізує функції організму». Дистрес – негативний тип стресу, з яким організм не в силах впоратися. Цей вид стресу може призвести до тяжких психічним захворювань[4].

Електрична активність гіпокампу, в свою чергу, є одним із показників функціонального стану, який відіграє важливу роль у адаптаційно-компенсаторних реакціях організму. Тому дослідження електричної активності дозволить виявити певні центральні механізми стійкості до дії різних стресорів і адаптивних можливостей організму, що на сьогодні є досить актуальним. Виходячи з цього, метою даної роботи було дослідження біоелектричної активності гіпокампу щурів на стадії тривоги [5].

ЗМІСТ

Реферат ………………………………………………………………………….2

Резюме …………………………………………………………………………..4

Вступ.........……………………………………………………………………....6

1.1.1. Анатомо – фізіологічна характеристика гіпокампу та його роль у піпідтриманні гомеостазу організму……………………………………………..9

1.2. Реєстрація електричної активності як одного із маркерів у дослідженні функціонального стану гіпокампу…………………..……………….……...13


2.1. Утримання лабораторних тварин в умовах експерименту та розподіл їх на групи……………………………………………………………………...18

2.2. Реєстрація електричної активності гіпокампу щурів за умов експерименту…………………………………………………………………..19

 

3.1. Зміни біоелектричної активності гіпокампу щурів за умов довготривалого зооконфліктного стресу

Висновки………………………………………………………………………..32

 

Список використаних джерел ………………………………………………..33

Техніка безпеки при роботі з експериментальними тваринами…………..36


 


















1.1 Анатомо – фізіологічна характеристика гіпокампу та його роль у підтриманні гомеостазу організму

 У 1937 р. американський невропатолог Д. В. Папес запропонував гіпотезу, за якою гіпокамп і мамілярне тіло утворюють єдину систему. У 1952 р. П. Д. Мак – Лін ввів поняття лімбічна система, охоплюючи  цим терміном важливу функціональну систему, яка забеспечує постійність внутрішнього середовища організму. Теоритичні і практичні розробки Папеса і Мак – Ліна дали початок для подальших досліджень у цій області [6] [7].

Лімбічну систему ще називають «вісцеральним мозком», оскільки ця частина кінцевого мозку може розглядатися як кіркове представництво інтерорецепторів. До кіркових областей лімбічної системи відносяться гіпокамп, парагіпокампова звивина, поясна звивина і філогенетично старі структури нюхового мозку [8]. Численні досліди показали [9], що локальне подразнення різних відділів лімбічної системи викликає вегетативні ефекти і впливає на діяльність внутрішніх органів. Подразнення ядер миндалевидного комплексу призводить до змін частоти серцевого ритму, дихальних рухів, судинного тонусу. Подразнення миндалин впливає на діяльність шлункового тракту, змінює перистальтику тонкого кишечника, стимулює секрецію слини. Описано вплив миндалин на скорочення сечового міхура, матки. Всі ці різноманітні реакції можуть мати різний знак і храктеризуватися активацією чи пригніченням вісцеральних функцій.  

Аферентні і еферентні зв’язки структур лімбічної системи як між собою так і з іншими відділами головного мозку різноманітні. Найбільш виражені реципроктні зв’язки лімбічної системи і гіпоталамуса.  Гіпоталамус і мамілярне тіло з’єднані з гіпокампом та септальною областю за рахунок зводу, з миндалиною – термінальною полосою і амігдалофугальним пучком .  Через гіпоталамус і мамілярне тіло лімбічна система з’єднана з центральною сірою рідиною і ретикулярною формацією середнього мозку.  До міндаліни і гіпокампу йдуть шляхи від скроневої долі кори передаючи інформацію від зорової, слухової і соматичної сенсорних систем.  Встановлені зв’язки лімбічної системи з лобними долями кори переднього мозку. В межах лімбічної системи ідентифіковані важливі циклічні зв’язки [10].

Дослідження показали, що локальне подразнення різних відділів лімбічної системи викликає різноманітні вегетативні ефекти і впливає на діяльність внутрішніх органів. Регулюючий вплив лімбічної системи  опосередкований вегетативними центрами які розташовані нижче. Скоріше при збудливості гіпоталамічних центрів, лімбічна система встановлює знак вегетативної реакції. Так формується багатоповерхева схема управління вегетативної сфери, інтегруюча вегетативні і соматичні реакції [11].

Руйнування окремих частин лімбічної системи приводить до порушення поведінки: тварини можуть ставати більш спокійними або, навпаки, агресивними, легко проявляючи реакції люті, змінюється статева поведінка [11 – 12].

  Отже, з усього вище зазначеного випливає, що гіпокамп, як головна частина лімбічної системи мозку відіграє важливу роль у функціонуванні організму вцілому. Анатомічно гіпокамп розташований у скроневих півкулях мозку (рис. 1.1.1).  


Рис. 1.1.1 Схема розташування гіпокампа (вигляд з нижнього боку мозку). Сірі плями показують положення гіпокампа в скроневих півкулях мозку.

 Морфологічно гіпокамп представлено модулями, які стереотипно повторюються, пов’язаними між собою та з іншими структурами. Модульна будова обумовлює здатність гіпокампа генерувати високоамплітудну ритмічну активність. Зв’язок модулєй утворює умови для циркуляції активності у гіпокампі [13]. Завдяки цьому зростає амплітуда синаптичних потенціалів, збільшується нейросекреція клітин гіпокампу, кількість потовщень на дендритах його нейронів зростає (рис. 1.1.2), що свідчить про перехід потенціальних синапсів в активні. Правий і лівий гіпокампи зв’язані комісуральними нервовими волокнами, що проходять в спайці зводу головного мозку.

Рис. 1.1.2 Будова нейрону гіпокампа.

 Гіпокамп утворює медіальні стінки нижніх рогів бічних шлуночків, розташованих в товщі півкуль великого мозку, які тягнуться до самих передніх відділів нижніх рогів бічного шлуночка і закінчуються потовщеннями, розділеними дрібними бороздками на окремі горбики. З медіального боку розташована бахрома гіпокампа, що є продовженням ніжки зведення кінцевого мозку. До бахроми  гіпокампа прилягають судинні сплетіння бічних шлуночків [14]. 

Для будови гіпокампа характерна наявність чітко обмежених шарів з розташованими в них тілами, або відростками нервових клітин. Нейронні ланцюги гіпокампа представлені стереотипними мікросітками, які складаються  із збудливих волокон енторіальної кори, клітин – зерен і пірамідних клітин з аксонами, які йдуть скрізь звід до перегородки. Аксони пірамідальних клітин утворюють колатералі, спрямовані до нейронів інших частин гіпокампу [15].

Багаточисленні зв’язки гіпокампа з структурами як лімбічної системи, так і з іншими відділами мозку визначає його багатофункціональність. Гіпокамп бере участь в механізмах формування емоцій, консолідації пам’яті, тобто переходу короткочасної пам’яті в довготривалу [16]. Рядом авторів були проведені досліди по встановленню зв’язку пам’яті і сну [17]. Встановлено, що уві сні відбувається закріплення обох типів довготривалої пам’яті, причому декларативна пам’ять закріплюється у фазі «повільного» сну, а процедурна — у фазі «швидкого» сну. У дослідах на щурах було показано, що під час повільного сну в гіпокампі збуджуються ті ж групи нейронів і в тій же послідовності, що і в процесі навчання, що проводилося напередодні. Це навело учених на думку, що гіпокамп уві сні як би заново «прокручує» одержану вдень інформацію, що, ймовірно, сприяє її кращому запам’ятовуванню [18].

Також було встановлено, що лімбічна система приймає участь у запуску емоціональних реакцій, які вже апробовані у ході життєвого досвіду [19]. Існують докази неопосередкованого залучення гіпокампа в організацію відповіді  на стрес. Гіпокамп активно співпрацює з гіпаталамо – адренокортикальними структурами, виконуючи роль стресреалізуючої системи. Це пов’язано з тим, що гіпокамп є мішенню для інгібуючої дії гормонів крові, полегшує запуск механізмів відповіді на стрес через гіперсекрецію кортикостероідів. Гіпокамп за всіма властивостями природи є відділом мозку, який полегшує розгортання відповіді на стрес, він має регулюючий вплив на баланс гальмівних і збуджувальних систем мозку; регулює рівень активації мозку, відіграє роль загального модулятора фіксації інформації головного мозку. Вченими було виявлено, що розміри гіпокампа  у самок і самців різні. У самок розміри гіпокампу більші. Навіть нейрони гіпокампа самок і самців щурів ведуть себе по – різному [20][21].

Так, Дженіс Джураська (Janice M. Juraska) з Університету штату Ілінойс показала, що якщо пересадити гризунів в так зване більш збагачене середовище (клітки з іграшками і декількома родичами для спілкування), це мало неоднаковий вплив на структуру гіпокампальних нейронів самців і самок. Для останніх такий досвід викликав утворення додаткових гілочок на дендритному дереві нейронів – розгалуженої мережі відростків, які отримували сигнали від інших нервових клітин. Можливо, така зміна відображає збільшення числа нейронних контактів, що, у свою чергу, пов’язано з формуванням слідів пам’яті. У самців таке середовище, або не впливало на розгалудження дендритного дерева, або навіть злегка його зменшувало.

Проте в умовах гострого стресу самці щурів навчаються краще, ніж самки. Трейсі Шорз (Tracey J. Shors) з Університету Рутгерса показала, що дія на хвіст тварин серії електробольових стимулів покращувала виконання експериментального завдання самцями щурів і збільшувала у них густину дендритних зв’язків. Самки в умовах стресу гірше справлялися із завданням, а густина їх дендритних зв’язків зменшувалася. Хоча під впливом гострого стресу функції гіпокампа у самок погіршуються, в умовах хронічного стресу ця структура, схоже, має у них набагато більшу пластичність, ніж у самців [22].

Реакції організму в процесі взаємодії з чинниками середовища мають різний перебіг залежно від сили чинника, який діє, часу впливу й адаптаційних можливостей організму, що визначаються наявністю функціональних резервів. На стрес організм відповідає стрес-реакцією, тобто адаптивним процесом, який направлений на відновлення гомеостазу та збереження нормальної життєдіяльності [23]. Отже, стрес і стрес-реакція – це процеси потрібні та «корисні», а уявлення про «шкоду» стресу виходить із тих патологічних явищ, які насправді виникають при досить сильній і/або тривалій дії стресора. При порушеннях починають включатися системи, які здійснюють стрес-реакцію та формування адаптації.

Зміст стрес-реакції організму залежить від складності організації живої істоти. У ссавців адаптивна реакція на стрес дуже складна. Г. Селье встановив та описав явище стресу експериментально на щурах, які підлягали дії різних пошкоджуючих агентів. У результаті цього дослідження ним було описано три стадії стресу у тварин, які принципово поширюються і на людину [24].

Перша стадія, або «реакція тривоги», характеризується, по Г. Селье, швидким зменшенням розмірів тимусу, селезінки, лімфатичних вузлів і печінки, зникненню жирової тканини, зниженням м’язового тонусу, утворенням виразок у травному тракті, зменшенням вмісту ліпідів та хромафільних речовин  у наднирниках. При значній силі дії уже ця «реакція тривоги» може закінчитися загибеллю організму.

Регулюючи рівень активації мозку, гіпокамп грає роль загального модулятора фіксації інформації головним мозком. Незалежно від модальності сенсорного подразника дисфункція гіпокампа може призвести до різних захворювань. Це зв’язано з тим, що при порушенні балансу гальмівних і збуджуючих систем мозку функціонуючі нейронні ланцюги фіксують паталогічну інформацію шляхом активації істотних і утворювання нових міжнейронних ланцюгів, формуючи патологічні генератори посиленої імпульсації, або патологічні неграми пам’яті. В результаті формування домінантної патологічної системи головного мозку порушується діяльність центральних відділів функціональних систем організму [25].

З вище зазначеного можна припустити, що зміни у характері функціонування різних відділів ЦНС, в тому числі і гіпокампу, за різних умов будуть характеризуватися змінами спонтанної електричної активності головного мозку тварин.



1.2. Реєстрація електричної активності як один із маркерів у дослідженні функціонального стану гіпокампу

Історичний шлях розвитку знань про процеси збудження і гальмування в ЦНС тісно пов’язаний із розвитком біоелектричних явищ. Початок вивчення електричних процесів мозку почався з Дюбуа Раймона у 1849 р., який показав, що мозок, так як нерви та м’язи, має електричні властивості, тобто його продольна поверхня електропозитивна по відношенню до поперечного перетину. Так, 24 серпня 1875 р. англійський фізіолог Річард Кетон зробив доповідь на засіданні Британської медичної асоціації, де він виклав свої данні по реєстрації від мозку кролів і мавп слабких токів. Це стало відкриттям біотоків мозку [26].

Електрична активність  являє собою складний коливальний електричний процес, що може бути зареєстрований при розташуванні електродів на мозку або на поверхні скальпа, і є результатом електричної сумації і фільтрації елементарних процесів, що протікають у нейронах головного мозку [27]. Реєстрація електричної активності  гіпокампу називається гіпокампограмою.

Розрізняють найголовніші діапазони -  альфачастотний, бетачастотний,  дельтачастотний, тетачастотний. Вважається, що кожна така електрична активність, відповідає деякому визначеному станові мозку і зв’язаний з визначеними церебральними механізмами [28].

Альфачастотний діапазон  —  біоелектрична активность мозку у смузі частот від 8 до 13 Гц, середня амплітуда 30-70 мкВ. Найкраще виражений у потиличних відділах. Найбільшу амплітуду ?–активність має в стані спокійного пильнування, особливо при закритих очах у затемненому приміщенні. Блокується або послаблюється при підвищенні уваги (особливо зорової) або розумової активності.

Нажаль альфа-ритм та аналогічна йому активність дуже погано виражена у звичайних лабораторних тварин. Ця обставина значно перешкоджає експериментальному аналізу природи біоелектричної активності у діапазоні 8-13 Гц. Основна маса результатів, які стосуються природи та механізмів ритмічних процесів мозку загалом, була отримана не на прикладі альфа-ритму, а на прикладі інших видів ритмічної активності, які досить гарно виражені у експериментальних тварин. Активність, яка дуже подібна до альфа-ритму людини спостерігається у мавп. Вважаючи філогенетичну близькість мавп та людини є всі підстави вважати, що ця активність дійсно є істинним аналогом альфа-ритму. Описано й ще один вид альфа-подібної активності у кролів, яка, можливо, аналогічна альфа-ритму людини.

Бетачастотний діапазон — біоелектрична активність у діапазоні від 14 до 30 Гц з амплітудою 5-30 мкВ, який спостерігається у стані активного пильнування. Найбільш сильно цей ритм виражений у лобних областях, але при різних видах інтенсивної діяльності різко підсилюється і поширюється на інші області мозку. Так, виразність ?-активності зростає при наявності нового несподіваного стимулу, у ситуації уваги, при розумовій напрузі, емоційному порушенні.

У більшості тварин у різних відділах мозку, у тому числі й у корі великих півкуль, можна зареєструвати подібні і більш високочастотні ритми. Ряд дослідників  звичайно не класифікують як ?- ритм, залишаючи цей термін лише для ЕЕГ людини, тим більше що про спільність їх ґенезу нічого не відомо.

Дельтачастотний діапазон —  складається з високо-амплітудних (сотні мікровольт) хвиль частотою 1—4 Гц. Дельта – ритм спостерігається при наркозі чи при ураженнях кортикальних відділів мозку. Дельта-ритм вперше було класифіковано Уолтером у людини, а надалі його було описано і у тварин.

Тетачастотний діапазон —  частота 4-7 Гц та амплітуда 10-100 мкВ. У тварин ? – активність виникає у новій корі, але кращє виражається у лімбічних структурах мозку, проміжному мозку і стовбурі при загальній активації тварини, викликані різними подразниками – аферентними, електричним подразником активуючий ретикулярной системи стовбура мозку. Уперше ? – активність була зафіксована в гіпокамповій корі, де вона краще проявляється [29].

Деякі автори тетачастотний діапазон називають стрес – ритмом, який спостерігається у вигляді спалахів, на початку яких частота ритмічної активності максимальна і постійно зменшується до кінця спалаху. Стрес-ритм, або тетачастотний діапазон, вперше було описано і класифіковано Уолтером і Довеєм.

Стрес-ритм проявляється відносно повільними високоамплітудними ритмічними коливаннями. Він може виникати не лише при спеціальних активуючих системах, але й спостерігатися досить довгий час у фоновій електричній активності мозку, якщо тварину не наркотизовано і вона знаходиться в достатньо активному стані. Майже безперервно можна спостерігати стрес-ритм у кролів при реєстрації електричної активності за умов природної поведінки [30].

Волокна, які відповідають за виникнення стрес – ритму в гіпокампі, починаються в медіальному ядрі перегородки. На це вказують досліди з руйнуванням перегородки і дослідження викликаних потенціалів гіпокампа на роздратування різних точок перегородки [31].

Передача імпульсів від перегородки до гіпокампу відбувається більш менш прямим шляхом з малою кількістю синаптичних перемикань. На це вказують досліди з дослідженням викликаних потенціалів, що виникають в гіпокампі при одиночних електричних роздратуваннях перегородки: викликані потенціали мають дуже малий латентний період, а виникаючі на їх фоні імпульсні розряди нейронів мають абсолютний рефрактерний період близько 4 мсек, що навряд чи може спостерігатися за наявності більш ніж одного – двох синаптичних перемикань [32].  

Поява спалахів стрес – ритму можливо також при умовно – рефлекторної діяльності як компонент « умовної орієнтовної реакції» в процесі вироблення умовного рефлексу.

У первинному вогнищі стрес – ритму (перегородці) активність нейронів досліджена мало. Відомо, що активність одиночних нейронів корелює з хвилями стрес – ритму, причому гальмівні процеси можуть брати участь у формуванні ритмічної активності нейронів перегородки. Процеси вікового гальмування показані в гіпокампі, і знайдено, що вони грають важливу роль у формуванні стрес – ритму гіпокампа, забезпечуючи високу чутливість гіпокампальних нейронів до аферентних залпів, що мають частоту стрес – ритму. Але, самостійно забезпечувати ритмічну синхронізацію нейронів вікове гальмування в гіпокампі все ж таки не може, виключення ритмічних синхронізуючих залпів імпульсів з перегородки повністю блокує стрес – ритм гіпокампа [33]. Отже початкові механізми формування стрес – ритму необхідно все ж таки шукати в перегородці. Хоча ця структура вивчена досить слабо, але участь гальмівних процесів у встановленні ритмічної синхронізації її нейронів цілком можлива [34].

Значення тетачастотного діапазону полягає у тому, що він відображає реакцію гіпокампа, а тим самим — його участь в орієнтовному рефлексі, реакціях настороженості, підвищення уваги, в динаміці навчання. Тета діапазон в гіпокампі спостерігається при високому рівні емоційної напруги — страху, агресії, голоді, спразі [35]. Викликана активність в гіпокампі виникає на роздратування різних рецепторів і будь-якої із структур лімбічної системи. Різносенсорні проекційні зони в гіпокампі перекриваються. Це обумовлено тим, що більшість нейронів гіпокампа характеризується полісенсорністю, тобто здатністю реагувати на світлові, звукові і інші види роздратувань  [36][37].

З вище написаного можна зробити висновок, що гіпокампограма є основним методом дослідження функціонального стану гіпокампу.


2.1. Утримання лабораторних тварин в умовах експерименту та розподіл їх на групи

Всі експерименти були проведені відповідно з існуючими міжнародними вимогами і нормами гуманного відношення до тварин.

Досліди були проведені на безпородних білих щурах-самцях вагою (на початок експерименту) 125-140 г. У щурів, що поступали, проводили карантин за всіма правилами зоогігієни . Тварин утримували  у світлому приміщенні з постійною температурою повітря 20-250 С й вологістю 40-45%. Клітки щоденно прибирали і раз у тиждень дезінфікували крутим окропом з 5-10%-им розчином їдкого лугу. Корм тварин складали з розрахунку добової потреби. Для щурів у середньому ця потреба складає 30-32 г, з яких 25 г змішаного корму і 5-7 г овочів. До змішаного корму входив комбікорм: пшениця, овес, ячмінь, просо та інші зернові. З овочів тваринам давали коренеплоди, а також траву доброї якості, салат. Така зерново-овочева дієта була збалансована не тільки по білкам-жирам-вуглеводам, але й по мінеральним речовинам та вітамінам. У питній воді щурів не обмежували, воду давали тільки свіжу і чисту.

Для отримання гетерогенності емоційно-стресових реакцій і їх порівняння у тварин різних груп проводилось попереднє тестування тварин з метою виявлення індивідуальних паттернів їх поведінки. Крім того ми намагались застосовувати тварин з більш-менш однорідним генотипом (від одних батьків).

Група (n=15) була подана тваринами, яким створювали стресову зооконфліктну ситуацію шляхом обмеження життєвого простору до 8,0-10,0 см2 на одну тварину. Це досягалося тим, що в стандартну клітину розміром 0,3х0,5 м, де повинно утримуватись 2-3 тварини, розміщували 20-22 щура. Для тварин цього виду така ситуація служить сильним стресовим фактором.  Цей фактор через активацію симпатичного відділу вегетативної нервової системи призводить до підвищеної секреції гормонів наднирників (в першу чергу глюкокортикоїдів та адреналіну) [38].


2.2. Реєстрація електричної активності гіпокампу щурів за умов експерименту

У нашій роботі при гострому експерименті ми проводили реєстрацію електричної активності гіпокампу за допомогою стереотаксичного методу відведення біопотенціалів кожні 3 тижні, тобто через 3, 6, 9,12,15,18 та 21 тиждень паралельно у тварин всіх досліджуваних груп. Кількість тварин на кожному тижні у певній експериментальній групі дорівнювала 3-5. До того ж, з досліджуваної структури головного мозку щура реєстрували по 10-12 записів сумарної електричної активності. Як відомо [39], для більшості біологічних показників, які використовують у дослідженнях, мінімальна кількість спостережень становить 25. Також такий підхід є зручним для клінічної практики. У нашому дослідженні у кожній експериментальній групі через кожні 3 тижні було зафіксовано як мінімум 30-36 записів сумарної електричної активності з гіпокампу. Після кожного експерименту проводили ідентифікацію локалізації електродів на фронтальних зрізах головного мозку. Дана процедура дозволила зменшити кількість «зайвих» записів у подальшій статистичній обробці даних, тим самим забезпечуючи достовірність отриманих результатів.

Хірургічна процедура підготовки до експерименту виконувалась під дією наркозу: 2-(орто-хлорфеніл)-2-(метиламіно)-циклогексанону гідрохлорид, або кетаміну гідрохлорид (20 мг/кг) та тіопенталу натрію (50 мг/кг) [40]. Розчин наркозу вводили інсуліновими шприцами у черевну порожнину щура в районі задніх кінцівок, причому спочатку вводили тіопентал натрію, а через 5 хвилин – кетамін. 

Наркотизовану тварину закріплювали в стереотаксичному приладі СЕЖ-2 (за конструкцією Ю. М. Беленьова), який було розташовано у екранованій кімнаті і проводили трепанацію черепа з подальшим вживленням сталевого електроду товщиною 100 мкм у гіпокамп. Весь електрод, окрім його кінчика, було покрито ізолюючою речовиною.  Електрод заземлення розташовували в районі хвоста тварини, а індиферентні електроди розміщували на малоактивній частині тіла (в нашому випадку на вушних раковинах щура). Електроди були з’єднані проводами довжиною 15-30 см з панеллю, яку було закріплено над головою тварини. Панель з’єднували з ЕЕГ-установкою екранованим кабелем. Трепанацію черепа проводили над постеромедіальною субзоною коркової області по координатам: 2-3 мм каудальніше брегми та 5-6 мм латеральніше сагітального шва в області перехресту точки Bregma з горизонтальною та інтеррауральною віссю. Обов’язковою умовою для отримання чіткого відведення електричної активності гіпокампу було досить жорстке кріплення голови щура в трьох точках (щелепа та два слухові отвори).

Координати структур визначали за стереотаксичним атласом [41]. Координати гіпокампу: bregma (B)= -1,4 мм; латеральна вісь = 0,8 мм; інтеррауральна вісь (І) = -4 мм. Після відновлення рухової активності щура, яку визначали за появою рухової активності і зникненням із сумарної електричної активності наркотичних веретен, починали запис біоелектричної активності даних зон гіпоталамусу.

Реєстрацію біопотенціалів гіпокампу проводили за допомогою відповідної апаратури: поліграфу П6Ч-01 (Україна) та стандартного електрофізіологічного устаткування з 16-розрядним АЦП з частотою вибірки – 512 Гц (Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця, м. Київ). Частотні характеристики підсилювачів були обрані такими, щоб забезпечити адекватну реєстрацію низькочастотних коливань (дельта-діапазону). Висхідні амплітудні рівні поліграфа та вхідні амплітудні рівні блока АЦП були узгоджені. Епоха реєстрації при відведенні біоелектричної активності з кожної зони складала 1-2 хв. Перед оцифровкою отримані сигнали посилювали за допомогою підсилювача (Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця, м. Київ). Після оцифровки біоелектричні сигнали представляли в умовних одиницях і в такому вигляді запам?ятовували у комп’ютері.

Подальша обробка результатів експериментальних досліджень проводилась на ЕОМ за допомогою програми “Eksperiment” (Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця, м. Київ) та “Mathcad 2001”.  За допомогою програмного забезпечення у всіх записах основних ритмів біоелектричної активності тривалість епохи аналізу становила 10 с з кроком дискретизації частоти df, який становив 0,1 Гц. Ритми і їх потужність отримували методом цифрового перетворення Фур’є. За допомогою спеціальних програм (POWERSPEC.MCD та MEANPOW.MCD) розраховували значення загальної потужності (у.о.) для діапазонів вибраних частот ЕЕГ, а також визначали відсотковий показник хвиль цих діапазонів (частки таких хвиль нормовані щодо загальної кількості коливань в аналізованому записі і прийняті за 100%). Статистичну обробку результатів у тварин всіх груп проводили за допомогою програми Origin 6.0 Professional методом парних порівнянь та кореляційного аналізу. Достовірність різниць між контрольними та дослідними вимірами для кожної зони гіпоталамусу визначали за t-критерієм Стьюдента [42]. Достовірною вважали різницю між порівнюваними показниками при (Р<0,05).

Відповідно до рекомендації Міжнародної федерації суспільства електроенцефалографії та клінічної нейрофізіології, ми застосовували наступну класифікацію коливань по діапазонам: дельта (?) – 0,3 ? 3 Гц, тета (?) – 4 ? 7 Гц, альфа (?) – 8 ? 13 Гц, бета (?) – 14 ? 30 Гц.

3.1 Зміни електричної активності гіпокампу щурів на стадії тривоги

Нативний запис електричної активності гіпокампу щурів, які підлягали дії стресової програми як на початку так і наприкінці експерименту (рис. 3.2.1.) відрізнявся значеннями потужності біоелектричної активності та їх розподілом за дослідженими частотними діапазонами.

А

Рис. 3.1.1. Нативний запис та спектральний графік потужності сумарної біоелектричної активності гіпокампу тварин, які підлягали дії стресової зооконфліктної ситуації.

А – через 3 тижні дослідження, Б – через 9 тижнів дослідження. По горизонталі – час дослідження, с; частотний діапазон, Гц; по вертикалі – значення потужності, мкВ2.

Нейрофізіологічні механізми реактивних станів на сучасному рівні знань, як правило, трактуються у рамках концепції неспецифічного адаптаційного синдрому – стрес-системи по H. Selye . Гіпокамп входить у стрес-систему і тому це одна із структур мозку яка перша реагує на стресс [46] [47]. Провівши експеримент на щурах ми прийшли до таких результатів. Домінуючим для біоелектричної активності гіпокампу щурів, що жили за умов зооконфліктного стрессу, протягом 9 тижнів експерименту залишалась ? – подібна активність.  

                                   А                                                         Б

                                                                                              

Рис. 3.1.2. Динаміка показників біоелектричної активності гіпокампу тварин у дельта-діапазоні  протягом експерименту.

А– динаміка абсолютних показників потужності. По горизонталі – час від початку досліду, тижні; по вертикалі – значення потужності, мкВ2.

Б – динаміка відносних значень потужності. По горизонталі – час від початку досліду, тижні; по вертикалі – відсоткові значення потужності, %.

На початку дослідження (через 3 тижні) абсолютні показники потужності гіпокампограми у діапазоні 0,3-3 Гц коливались в межах 7200±516,9 мкВ2. Надалі спостерігалось збільшення цих показників майже у 2,5 рази, які через 9 тижнів експерименту сягали 19900±1873 мкВ2.

  За умов дії стресового фактору у щурів  на початкових етапах дослідження (через 3 тижні), було відмічено тенденційне збільшення відсотку дельта-подібної активності. Такому значному збільшенню показників потужності активності гіпокампу в даному частотному діапазоні слідувало різке зниження даних показників, які через 12 тижнів дослідження повертались до початкових значень і не перевищували 6217±478,4 мкВ2. Через 15 тижнів дослідження хоча й було відмічено незначне відновлення абсолютних показників потужності, проте вже через 18 тижнів спостереження вони знижувались до 3073±226 мкВ2, що для тварин, які жили за умов стресу було мінімальним. Натомість вже наприкінці дослідження (через 21 тиждень) така динаміка змінювалась на протилежну. Мінімальним значенням потужності у гіпокампі в дельта-діапазоні слідували максимальні показники, які більше ніж у 8,5 раз перевищували попередні та дорівнювали 26610±1986 мкВ2.

Такий результат, на нашу думку, говорить про те, що у тварин даного виду домінантною впродовж тривалого часу дослідження залишається дельта-подібна активність. Коли ж живий організм підлягає впливу стресу, причому стресовий фактор є довготривалим, відбувається перерозподіл потужності у сумарній електричній активності між іншими частотними діапазонами. Така зміна імпульсної активності головного мозку може бути пов’язана як зі зміною співвідношень у системі “збудження-гальмування”, так і з порушенням синаптичної передачі.

                                                                                                                                                   

                            А                                                                 Б

                                                                                           

Рис.3.1.3. Динаміка показників біоелектричної активності гіпокампу тварин у тета-діапазоні  протягом експерименту.

Примітка. Позначення такі самі, як на рис. 3.2.2.

З початку і до кінця експерименту (через 3-9 тижнів) мало місце поступове збільшення абсолютних показників потужності гіпокампу щурів у ?-діапазоні з 13,07±114,871 мкВ2 до 3751±135 мкВ2. Але вже через 12 тижнів експерименту дані показники зменшувались майже у 5 разів та становили 657,94±24,60 мкВ2. Надалі відмічалось поступове відновлення показників потужності тета-ритму гіпокампу, які вже через 21 тиждень сягали максимальних результатів та дорівнювали 4324±168 мкВ2. Такі зміни у динаміці абсолютних та відносних показників потужності у частотному діапазоні 3-7 Гц тварин, які жили за умов зооконфліктної ситуації, можуть бути пов’язані з наступним. Як відомо, тета-активність у щурів корелює, як правило, з біологічно негативною ситуацією. Так, впродовж 3-21 тижнів спостереження динаміка відносних показників потужності тенденційно поступово зростала, а на 12 тижні експерименту різко зменшилась і к 21 тижню поступово стала максимальною  у діапазоні 3-7 Гц щурів стресової групи. Така гіперсинхронна активність ?-діапазону відображає високий ступінь емоційної перенапруги та свідчить про зрив адаптивних механізмів.

   

                           А                                                        Б

Рис. 3.1.4. Динаміка показників біоелектричної активності гіпокампу тварин у діапазоні 8-13 Гц  протягом експерименту.

Примітка. Позначення такі самі, як на рис. 3.2.2.

Зміни потужності гіпокампограми в діапазоні 8-13 Гц (рис. 3.2.4, А) були наступними. На протязі 3-9 тижнів від початку дослідження спостерігалось поступове збільшення абсолютних показників потужності у ?-діапазоні з 649,658±50,64 мкВ2 до 1891±158,04 мкВ2. . Але вже через 12 тижнів експерименту дані показники зменшувались майже у 5 разів . Надалі відмічалось поступове відновлення показників потужності альфа-ритму гіпокампу, які вже через 21 тиждень сягали максимальних результатів та дорівнювали 2227±128,89мкВ2.

Динаміка відносних показників потужності ?-діапазону (рис. 3.2.4, Б) мала наступні закономірності. З 3 по 9 тижні експерименту відносні показники потужності гіпокампу щурів, що жили за умов стресової програми ?-подібної активності корелювали від 6,756±0,46 до 7,068±0,67. На 12 тижні показники поступово зменшувались, а 18 тижні досягли максимальних значень 10,114±0,95. На 21 тижні знов впали майже у два рази.

                               

                                                                           

                   А                                                                   Б

Рис. 3.1.5. Динаміка показників біоелектричної активності гіпокампу тварин у діапазоні 14-30 Гц  протягом експерименту.

Примітка. Позначення такі самі, як на рис. 3.2.2.

Динаміка показників потужності гіпокампограми у діапазоні 14-30 Гц (рис. 3.2.5, А) була подібною до відповідної динаміки абсолютних показників потужності ?-діапазону, хоча кількісно була виражена менше. На протязі експерименту потужність бета-діапазону  з 415,026±33,72 мкВ2 до 1300±91,90 мкВ2.

Дослідження відносних показників потужності ?-подібної активності (рис. 3.2.5, Б) гіпокампу щурів, що жили за умов стресу, дозволило виявити такі закономірності. Через 3 тижні експерименту був значний спалах даного типу активності серед сумарної біоелектричної активності гіпокампу і становив 4,316±0,44%. Але на 6 тижні відмічалось поступове пониження відсоткової частки даного типу електричної активності з 4 до 3 %, і вже через 9 тижнів експерименту потужність ?-діапазону знову підвищилась до 3,889±0,34 %, але максимум становив на 18 тижні експерименту 3,745±0,37%.  Аналіз динаміки електричної активності гіпокампу дає можливість підтвердити, що “ініціатором” специфічних зсувів, пов’язаних з тривалою дією стресорів, є гіпокамп.

ВИСНОВКИ

1.Гіпокамп є головною частиною  лімбічної системи мозку і виконує багато функцій для підтримання гомеостазу організму.

2. Гіпокамп за всіма властивостями природи є відділом мозку, який полегшує розгортання відповіді на стрес, він має регулюючий вплив на баланс гальмівних і збуджувальних систем мозку; регулює рівень активації мозку, відіграє роль загального модулятора фіксації інформації головного мозку.

3. У тварин даного виду домінантною впродовж тривалого часу дослідження залишається дельта-подібна активність. Коли ж живий організм підлягає впливу стресу, причому стресовий фактор є довготривалим, відбувається перерозподіл потужності у сумарній електричній активності між іншими частотними діапазонами. Така зміна імпульсної активності головного мозку може бути пов’язана як зі зміною співвідношень у системі “збудження-гальмування”, так і з порушенням синаптичної передачі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Московичюте Л.И. Нейропсихология сегодня. -  М.: 1995. -  49 с.

2. Поленова А. Л. Нейроэндокринология. – М.: СПб, 1993. – 111 – 112 с.

3. Селье Г. Стресс без дистресса. – М.: Прогрес, 1979. – 123 с.

4. Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме. – М.: Прогресс, 1982. – 53-55 с.

5. Воронцов Д. С. Общая электрофизиология. – М.: Медгиз, 1961. – 5-10 с.

6. Оленев С. Н. Развивающийся мозг. – Л., 1979. – 205 – 206 с.

7. Соколов Е.Н. Нейронные механизмы памяти и научения. -  М.: Наука, -  1981. -  181  с.

8. Росс Эшби У. Конструкция мозга. – Москва., 1960. – 97 – 99 с.

9. Замбржицкий И.А. Лимбическая область большого мозга. -  М.: 1972. – С. 278 – 279

10. Козловская И. Б. Афферентный контроль произвольных движений. М.:1976. – 50 с.

11. Хасабов Г.А. Физиология и патофизиология лимбико-ретикулярного комплекса. -  М.: 1971. – С. 32-35– С. 315–317.

12. Айрапетянц М. Г., Гехт К., Гуляева Н. В. Нарушения высшей нервной деятельности, их патогенез и нейропептидная коррекция. – М.: Наука, 1992. – 170 с.

13. Виноградова О.С. Гиппокамп и память. -  М.: Наука, 1973. -  331 с.

14. Адрианов О. С. О принципах организации интегральной деятельности мозга. – М., 1976. – 156 с.

15. Брагина Н.Н. Клинические синдромы поражения гиппокампа. -  М.: 1974. – 231 с.

16. Корели А. Г. Гиппокамп и эмоции. – Тбилиси.: Мецниереба, 1989. – 272-273 с.

17. Зелиньски К., Николаев Е., Савоненко А. Торможение активного избегания и межсигнальные реакции в челночной камере у крыс. // Рос. физиол. журн. Т 86. -  2000. – С. 1644–1665.

18. Флойд Блум, Арлайн Лейзерсон, Лора Хофстедтер Мозг, разум и поведение. -  пер. с англ. М.: Мир, 1988. – 105 с.

19. Беритов И. С. Нервные механизмы поведения высших животных. – М., Л., 1961. – 48 – 56 с.

20. Шерерд Г. Нейробиология. – М.: Мир, 1987. Т. 1,2. – 163 с.

21. Ярошевский М. Г. История психологии. – М.: Мысль, 1985. – 80 с.

22. Bjorn Rasch, Christian Buchel, Steffen Gains, Jan Born// Science.  V.315. P. – 2007. C. 1426 – 1429

23. Корнева Е. А., Шекоян В. А. Регуляция защитных функций организма. – Л.: Наука, 1982.

24.Агаджанян Н. А. Адаптация и резервы организма. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 176 с.

25. Лурия А. Р. Основы нейропсихологии. – М.: Моск., 1973. – 54 с.

26. Коган А. Б., Чороян О. Г. Вероятные механизмы нервной деятельности. – Р – на - Д.: Феникс, 1980. – 79 с.

27. Гусельников В. И. Электрофизиология головного мозга. – М.: Высшая школа, 1976. – 422 с.

28. Русинов В.С. Доминанта. Электрофизиологические исследования. -  М.: Медицина, 1969. -  229  с.

29. Єгорова Н. І. Електроенцефалографія. – М.: Медицина, 1973. – 43 с.

30. Vorob'ev N. A., Bakharev B. V., Pavlik V. D., Zhadin M. N. Phase relationships between the rhythmic activity of cortical structures of the rabbit at different midbrain reticular formation stimulation frequencies // Neurosci. Behav. Physiol. – 1996. – Vol. 26, № 1. – Р. 55-61.

31. Пшенникова М. Г. Феномен стресса. // Пат. физиология и 10.

экспериментальная терапия. – 2000. – № 2. – С. 24 – 31.

32. Кратин Ю. Г. Анализ сигналов мозгом. – Л., 1977. – 67 с.

33. Cavazos J.E., Das I., Sutula T.P. Neuronal loss induced in limbic pathways by kindling: evidence for induction of hippocampal sclerosis by repeated brief seizures. J. Neurosci. -  1994. – С. 3106–3121.

34. Buzsaki G. Feed-forward inhibition in the hippocampal formation. // Prog. Neurobiol. Т. 22. -  1984. С. 131–153.

35. Briellmann R.S., Newton M.R., Wellard R.M., Jackson G.D. Hippocampal sclerosis following brief generalized seizures in adulthood. Neurology. - 2001.

36. Суданов К. В. Успехи физиологтческих наук // Журнал высшей нервной деятельности им. И. П. Павлова. – Т. 26, № 4. – 1995. – С. 2-3

37. Суданов К. В. Мотивация и подкрепление в системных механизмах поведения // Журнал высшей нервной деятельности им. И. П. Павлова. – Т. 45, № 4. – 1995. – С. 41-42

38. Западнюк И.П.., Западнюк Е.А., Захария Е.А., Западнюк Б.В. Лабораторные животные: разведение, содержание, использование в эксперименте. – Киев.: Вища школа, 1983. – 383с.

39.Буреш Я., Петрань М., Захар И. Электрофизиологические методы исследования. – М.: Из-во иностранной литературы, 1962. – 451 с.

40.Абрамов Ю.Б. Нейрофізіологічний аналіз початкових етапів розвитку загальної анестезії: Автореф.дис... док.мед.наук. – М., 1986. – 28 с.

41.Стереотаксический атлас мозга крыс (фронтальные сечения) / Электронная версия изготовлена под ред. проф. А.Ю. Буданцева. – Пущино, из-во „Аналитическая микроскопия”,  2002. – С. 7-15.

42.Лакин Г.В. Биометрия. – М.: Высшая школа, 1990. –352 с.

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ при роботі з експериментальними тваринами

 Техніка безпеки при роботі з тваринами

При роботі з експериментальними тваринами необхідно дотримуватись наступних загальних умов та правил.

Тварини для лабораторних експериментів мають бути здоровими, чистими та клінічно обстеженими, а також склади одну вікову та масову групу; забороняється використання вагітних та бродячих тварин. Лабораторні тварини мають бути звичними до експериментатора та до умов лабораторії. Забороняється вживати заходи, що призводять до залякування тварини або до больових відчуттів.

При роботі з тваринами необхідно дотримуватись правил гігієни та власної безпеки. У зв'язку з цим забороняється контакт з тваринами без наявності захисного одягу (халат, рукавички, шапочка та ін.). Після роботи з експериментальними тваринами руки необхідно добре вимити з милом, продезінфікувати спиртом та змастити настоянкою йоду нігтьові фаланги, які часто травмуються.

Прийом їжі, а також зберігання продуктів харчування й води на робочому місці забороняється.

Тварини, що відібрані для експерименту, мають бути відокремлені від інших тварин не менш, ніж за 12 годин до початку експерименту, та утримуватись без годування за наявності вільного доступу до води.

Використання наркотичних засобів в умовах експерименту має контролюватись відповідальним за техніку безпеки (завідуючий лабораторією) або ж персоналом лабораторії. В експериментах необхідно обумовити максимально знеболювальний ефект (в залежності від мети експеримента). Забороняється використання тварини у важкому експерименті більше одного разу (виключення дозволяються лише спеціальною постановою закладу). Для фіксації тварини використовують зручну основу та міцні й водночас еластичні пов'язки, що не порушують64

нормальний кровоток в кінцівках.

Евтаназію тварин слід впроваджувати дотримуючись якомога більш гуманного ставлення до них. Для цього для дрібних тварин (миші, щури, жаби та ін.) використовують декапітацію за допомогою гільйотини, для тварин більших розмірів слід використовувати фармакологічні методи евтаназії.

Хімічні речовини та розчини, що використовуються в процесі роботи, повинні зберігатися в тарі, яка щільно закривається. На всіх пляшках, коробках та іншій тарі повинні бути етикетки або чіткі надписи з інформацією про речовину та її характер.

Забороняється на виробничих ділянках мати запас пальних та легкоспалахуючих речовин більше однодобової потреби. Основний запас цих речовин має зберігатись в спеціальному приміщенні (шафах), яке відповідає вимогам пожежної безпеки.

У вогненебезпечних місцях повинно бути встановлено повсякденне спостереження за станом електропроводки. Електричний ток силою більше 0,05 А - небезпечний, а 0,1 А та вище - смертельний. Напруга вище 36 В є небезпечною.

Забороняється виконувати роботи на неналагодженому обладнанні, а також застосовувати неналагоджені пристрої, інструменти та т.п. при отриманні ушкодження на виробництві необхідно негайно звернутись до медпункту та повідомити адміністрацію лабораторії.

Перед початком роботи треба перевірити робоче місце, також наявність та налагодженість пристроїв, переконатись в цілісності захисного заземлення. Звернути увагу на чистоту повітря в приміщенні лабораторій" та провести його провітрювання для видалення повітря, що застоялось за ніч.

Під час  роботи  на допускається перебування сторонніх людей в 65

приміщенні лабораторії. При переливанні або виготовленні небезпечних розчинів лугів та кислот треба використовувати, окрім спецодягу, захисні окуляри та допоміжні засоби (пінцети, ложки та ін.). Переливання спалахуючих та вогненебезпечних речовин треба здійснювати лише в спеціально відведених для цієї мети місцях.

При роботі з розчинами кислоти на робочому місці має знаходитись ємкість з 5 % розчином двовуглекислої соди, а при роботі з розчинами лугів — ємкість з 5 % розчином борної кислоти або 3 % розчином оптової кислоти, щоб при необхідності уражене місце після промивання великою кількістю проточної води можна було б змочити тим або іншим розчином.

Після роботи треба привести в порядок робоче місце. Для цього ємкості з речовинами треба здати в місця їхнього зберігання. Вимкнути всі електроприлади, провести зволожену уборку всіх робочих поверхонь, провітрити робоче приміщення.



© 2000
При полном или частичном использовании материалов
гиперссылка обязательна.