Гриби-двійники

Гриби-двійники

Вступ

Часто отрутні гриби бувають схожі на широко розповсюджені їстівні гриби, і недосвідчений грибник може їх легко поплутати. В одних випадках ця подібність задоволена поверхово, а в інших настільки сильно, що при визначенні грибів помилитися може навіть збирач з великим стажем. Такі гриби називають грибами-двійниками. Відомо багато їхніх видів, причому особливо небезпечно, що двійники є в багатьох смертельно отрутних грибів. Це і приводить нерідко до фатальних помилок при зборі грибів, служить однієї з найбільш частих причин грибних отруєнь.

Мета роботи – з`ясувати особливості будови грибів-двійників.

Предмет дослідження – особливості подібності грибів.

Об`єкт дослідження – представники класу грибів.

Основними завданнями є:

-            дати загальну характеристику класу грибів;

-            проаналізувати подібності грибів-двійників;

-            дати характеристику неїстівних «несправжніх» грибів, які можна сплутати з їстівними.

Практичне значення даної теми полягає в тому, може скластися така ситуація, що незнання відмінностей між їстівними і подібними їм формами неїстівних грибів може призвести до небажаних наслідків, часто зустрічаються смертельні отруєння грибами.

1. Загальна характеристика грибів

Гриби – живі істоти, що утворять самостійне царство живої природи, що нараховує близько 100 тисяч різних видів.

Своєрідність грибів у тім, що їм властиві властивості як рослин, так і тварин. Гриби не здатні синтезувати органічні речовини з неорганічних, як це роблять рослини, і мають потребу в готових органічних речовинах, що вони всмоктують з навколишнього харчового субстрату (такий спосіб харчування, властивий також і твариною, називається гетеротрофним). Цим, а також подібністю хімічного складу і продуктів обміну вони схожі з тваринами. Але поглинання живильних речовин з харчового субстрату здійснюється дифузно – усією поверхнею, як у рослин. І розмножуються гриби так само, як і рослини – вегетативним шляхом і спороутворенням. Тому в недавнім минулому них відносили до безхлорофільних нижчих рослин.

Гриби досить різноманітні – це і мікроскопічно малі одноклітинні мікроміцети, і багатоклітинні макроміцети, плодові тіла яких можуть досягати досить значних розмірів і маси. Царство грибів поєднує відділи слизовиків і власне грибів. Тіло слизовиків, так називаний плазмодій, не має постійної форми, утворить багатоядерну слизоподібну масу, забарвлену в різні кольори, і може активно рухатися. Слизовики ми можемо зустріти в лісі і на лугах – на ґрунті, пнях, стовбурах дерев. Харчуються вони органічними речовинами відмерлих і рослин, що відмирають.

Тіло грибів побудоване з тонких нитчатих утворень – гіф. У сукупності гіфи утворять міцелій або грибницю. Субстратний міцелій занурений у поживний субстрат, а повітряний міцелій розташовується на поверхні, утворити плодові тіла, у яких формуються суперечки. Одноклітинні гриби міцелію не утворять.

До субстрату гриби кріпляться видозміненими гіфами (у грибів сапрофітів це ризоїди, а в паразитів – гаустерії). Гіфи міцелію, проростаючи в поживному субстраті, можуть поширюватися на значні відстані.

Гриби умовно поділяють на нижчі і вищі. У нижчих грибів міцелій представлений одною гігантською клітиною з безліччю ядер. У вищих грибів гіфи розчленовані на окремі клітки. Зокрема, до них відносяться дріжджові, шапкові і деякі цвілеві гриби.

Гриби можуть розмножуватися вегетативним шляхом (розподілом з утворенням нових гіф) і спороутворенням. Утворенню спор передує статевий процес, що здійснюється досить складно – шляхом утворення і злиття спеціалізованих полових кліток. В отриманих таким шляхом фахових освіта – спорангіях – формуються одноклітинні суперечки, що дають початок різностатевому міцелієві. У так званих шляпкових грибів-макроміцетів – спори утворяться або в спеціальних сумках на кінцях гіф – асках (сумчасті гриби або аскоміцети), або у фахових освіта – базидіях (базидіальні гриби або базидіоміцеті), розташованих у їхніх плодових тілах.

По способі живлення гриби можуть бути сапрофітами, паразитами і симбіонтами. Як харчовий субстрат гриби-сапрофіти використовують ґрунт, що відмерли і відмирають рослини; паразити можуть паразитувати як на рослинах, так і але тварин. Існують і хижі форми грибів, пристосовані до захоплення дрібних хробаків, що живуть у ґрунті. Гриби-симбіонти можуть вступати з вищими рослинами в симбіотичні взаємовигідні відносини, утворити з їх коренями мікоризу. У цьому випадку гриб одержує від рослини органічні живильні речовині Е виді кореневих виділень, підсобляючи кореням рослини в засвоєнні компонентів ґрунтового гумусу, сприяючи фіксації азоту і його з'єднань.

Цікавлячі нас шапкові гриби – макроміцети – в основному відносяться до базидіоміцетам і лише деякі з них – до аскоміцетів (зокрема, трюфелі, зморшки і рядки). Те, що ми називаємо грибом, являє собою лише частина міцелію – його плодове тіло, призначене для розмноження суперечками: ущільнене скупчення гіфів, зв'язане з основним міцелієм-грибницею, що проростає в живильному субстраті (ґрунту або деревині) у виді павутинних скупчень тонких ниток. У більшості шапкових грибів плодове тіло досягає значних розмірів, а їхні шашки можуть бути забарвлені в різні кольори і набувати різної форми.

Міцелій гриба багаторічний, а плодове тіло утвориться тільки для розмноження, тобто утворення спор. Він недовговічний, може існувати не більш 6–15 доби. У плодовому тілі розрізняють ніжку, що повідомляється з грибницею, і розташовану на ній капелюшок. Іноді плодові тіла можуть складатися з одної лише шапки, досягаючи значної розмаїтості за формою – від кулястих до зірчастих і квіткоподібних.

Плодове тіло формується з гіфів міцелію у вигляді своєрідних зачатків – примордіїв, плодове тіло вкрите плівчастим утворенням. При розростанні плодового тіла таке утворення руйнується і його залишки можуть зберігатися на капелюшку і ніжці, утворити в основі ніжки піхва (вульву). При відриві покривала від капелюшка на ніжці може залишатися рухливе кільце (у мухоморів, гриба-парасольки).

Шапка вищих грибів варіюють своїми розмірами, формою і забарвленням поверхні. За формою розрізняють шапку округлу, опукло-розпростерту, плоско-розпростерту, напівкулясту, конусоподібну, лійкоподібну, асиметричну й ін. Верхня поверхня шапки покрита шкірочкою або кутикулою, що виконує покривну і захисну функцію. У деяких грибів вона легко знімається. М'якоть являє собою щільне скупчення гіфів і в деяких грибів, наприклад, у млечників. У ній є судинні гіфи, що виділяють млечний сік.

Колір м'якоті звичайно білуватий, але в ряду грибів при надламі може змінювати своє забарвлення і видавати специфічні запахи. Під нижнім шаром м'якоті шапки розташовується спороносний шар – гіменофор. Тут формуються спеціальні органи, що утворять спори – аски або базидії. У базидіальних грибів спороутворюючий шар розташовується в нижній частині шапки. В аскоміцетів (зморшки, трюфелі) сумки, у яких утворяться спори, знаходяться в зовнішньому шарі шапки.

Типи гіменофорів різні: гладкий, пластинчастий, складчастий (жилкоподібний), трубчастий (губчатий) і шипуватий, що збільшує поверхню гіменофора і можливість утворення більшої кількості спор. Виходячи зі своєрідності побудови шляпки і ніжки, гриби можуть набувати різних форм – округлої, форму кольорової капусти, рунисту і навіть зірчасту, що нагадує квітку.

У деяких їстівних грибів, так званих гастероміцетів плодові тіла мають кулясту або грушоподібну форму. У таких плодових тілах спори до їхнього повного дозрівання замкнуті під шаром покривної шкірочки і звільняються при її руйнуванні.

У більшості їстівних і отрутних грибів утворення спори при сприятливих умовах відбувається протягом ряду років підряд у визначений час року. Розростаючись у субстраті, багаторічний міцелій займає велику територію і його плодові тіла можуть утворювати кільцеві скупчення по периферії міцелію. На такому досить обмеженому просторі можна збирати кілька десятків грибів.

Утворення плодових тіл відбувається у визначений час і за певних умов (наявність поживних речовин у субстраті, вологість, тепло і т. п.). В одних це відбувається ранньої навесні (зморшки і рядки), в інших – навіть узимку (зимовий опеньок).

На розвиток грибів впливають багато фактори середовища існування – склад субстрату і наявність у ньому органічних компонентів, інтенсивність сонячної радіації, наявність вологи, що підходить температури, зміст в атмосфері кисню і вуглекислого газу, а також антропогенний вплив (інтенсивність збору, випас худоби, витоптування і т.д.).

Разом з поживними речовинами із субстрату, атмосферного повітря і води гриби можуть поглинати і накопичувати у своєму тілі різного роду токсичні і радіоактивні, шкідливі для організмі людини, речовини. Такі гриби являють собою велику небезпеку для споживача (тому в місцях з підвищеною радіоактивністю, поблизу доріг з автомобільним рухом, промислових підприємств і поховань технологічних відходів виробництва збір грибів не бажаний).

Токсичність отрутних грибів обумовлена утворенням у їхніх гіфах токсичних з'єднань. Останнім часом у печатці з'явилися повідомлення про нібито мутантне перетворення їстівних грибів в отрутні, але це поки не має науково обґрунтованого підтвердження і вимагає вивчення. Треба, однак, брати до уваги нагромадження токсичних речовин у грибах з навколишнього середовища. Їстівні гриби, накопичуючи токсичні продукти, можуть ставати отрутними.

Значення грибів досить різноманітно. Ґрунтові гриби беруть участь у розкладанні (мінералізації) органічних речовин і утворенні гумусу, у чому їхня безсумнівна користь. Позитивну роль грають і гриби-симбіонти, утворити у взаємодії з рослинами мікоризу. У той же час гриби-паразити здатні викликати псування продуктів харчування як рослинного, так і тварини походження, захворювання і загибель рослин і тварин. Зокрема, гриб синтрихіум або картопляна гниль уражають картопля, альпидіум або чорна ніжка – капусту; фітофтора й інші – бульби, плоди, листи і корені картоплі й інших рослин. Ріжка уражають зав'язі жита, пшениці й інших злакових культур, утворити так називані ріжки, що представляють собою стадію гриба в спокої. Ці ріжки містять сильні токсини, здатні викликати найтяжке отруєння людини у випадку вживання хлібопродуктів з ріжками, що потрапили в них, (ці ж ріжки ріжка використовуються в медицині як кровоспинний засіб при маткових кровотеч).

Широко відомий домовий гриб, що руйнує деревину будівель, а також гриби трутовики, що уражають деревину живих рослин. Паразитами сільськогосподарських рослин є також сажкові гриби, іржі й інші. Деякі цвілеві і шапкові гриби мають токсичні властивості і тим самим становлять небезпеку отруєння при їхньому вживанні в їжу.

Паразитичні гриби можуть бути збудниками грибкових захворювань тварин і людини (так званих мікозів). До них варто віднести стригучий лишай і паршу, кондикомікози й інші грибкові дерматити, дитячу молочарку, що уражає слизувату оболонку ротової порожнини. У той же час деякі види цвілевих грибів, зокрема, зелена цвіль (пеніцилум) і інші – використовуються для одержання антибіотиків і інших цінних продуктів, використовуваних у медицині.

Дріжджові гриби, що живуть на цукрових субстратах, обумовлюють шумування Цукрів з утворенням винного спирту і вуглекислого газу. Ці властивості дріжджових грибів поряд з високим змістом у них білків, жирів і вітамінів широко використовуються в харчовій промисловості для одержання хлібопродуктів, (спирту і пива) а також для годівлі домашній тварин (слід зазначити, що в природі існують лише винні дріжджі, а хлібному і пивні – тільки у виді культур)

2. Гриби-двійники: їх поширення та характеристика

Найбільш небезпечна, смертельно отрутна бліда поганка. Вона зустрічається переважно в листяних або змішаних лісах під дубами, липою, кленом, ліщиною й іншими широколистяними породами на добре освітлених місцях, часто в серпні, іноді до кінця вересня. Це дуже красивий гриб з маслиново-зеленої, звичайно до центра більш темний, а іноді з радіально волокнистим капелюшком. Залишки покривала на ній звичайно не зберігаються, пластинки і споровий порошок, як і в інших мухоморів, 6елыe. Ніжка біла, часто з зеленуватим муаровим малюнком і добре вираженим довго зберігається кільцем. У основи добре помітна вольва – залишок загального покривала, що вдягає в молодому віці все плодове тіло гриба, вона біла, вільна, розірвана на лопаті. По характеру утворених токсинів і симптомам отруєння до блідої поганки близькі і два інших смертельно отрутних гриби – мухомори білий, або весняний, і смердючий.

Смердючий мухомор по зовнішньому вигляду мало схожий на бліду поганку, хоча і подібний з нею будовою плодового тіла. Його капелюшок не перевищує в діаметрі 7 см, напівкулястої або конічної форми з характерним горбком або загостреною верхівкою, у сухому стані блискуча. Гриб має біле забарвлення, лише в старих екземплярів капелюшок слабо-жовтуватий. Ніжка біла, кошлата, з кільцем, часто погано помітним через пластівці на ніжці. Вольва вільна, мішкоподібна, білого кольору. Розвивається цей гриб у ті ж строки, що і бліда поганка, але на відміну від неї зустрічається в основному в хвойних (ялинових і соснових) лісах переважно північних і північно-західних районів нашої країни.

Мухомор весняний теж має біле фарбування і зустрічається в листяних і змішаних лісах у червні і до осені в більш південних районах. Плодові тіла нею меншого розміру, капелюшок без горбка, ніжка гладка, без пластівців, з добре вираженим кільцем. У трьох описаних найбільш небезпечних видів отрутних грибів, що викликають, по деяким даним, до 90% усіх смертельних випадків отруєння грибами, є багато їстівних двійників, що підвищує імовірність їхнього помилкового збору. Звичайно найбільш схожими на ці види вважають печериці лісову і польову, однак при більш уважному погляді їхній відрізнити досить легко. Печериці, щоправда, забарвленням капелюшка і кільцем на ніжці схожі на мухомори смердючий і весняний і навіть на більш світло забарвлені екземпляри блідої поганки, але відрізняються відсутністю вольви в основи ніжки. Тому дуже важливо зривати печериця з ніжкою, щоб переконатися у відсутності вольви, а не зрізати капелюшки. Крім того, у печериць на відміну від мухоморів і блідої поганки пластинки мають спочатку грязно-рожеве забарвлення, а при дозріванні спор темнішають до коричневих або чорнувато-бурих.

Дуже небезпечна подібність блідої поганки з деякими сироїжками, що мають забарвлення капелюшка зелених або навіть маслинових тонів. Подібність тут збільшується ще і тим, що пластинки в сироїжок, як і в мухоморів, білі. Головна відмітна ознака сироїжок зелена, зеленуватої і деяких інших – відсутність вольви і кільця на ніжці, тому при зборі грибів дуже важливо звертати увагу на деталі будівлі ніжки. Якщо в гриба з зеленим фарбуванням капелюшка і білих пластинок є кільце на ніжці і здуття в підстави ніжки або добре помітна вольва – це отрутний мухомор.

На бліду поганку і менш отрутний мухомор погапковидний злегка схожий і їстівний гриб зеленушка, однак у неї ніжка і пластинки лажі на ранніх стадіях мають зеленувато-жовте фарбування, чим вона легко відрізняється від мухоморів, а ніжка її позбавлена кільця і вольви.

Найбільше небезпечно, мабуть, подібність білого поплавця з мухомором смердючим. Ці гриби іноді важко розрізнити навіть фахівцеві. У поплавців, на відміну від мухоморів, їхніх близьких родичів, є вольва в основи ніжки, але немає кільця. Однак ніжка в них біла, луската і дуже схожа на ніжку мухомора смердючого в тих випадках, коли в останнього буває погано виражено на ніжці кільце. Забарвлення капелюшка і пластинок в обох грибів біла і навіть форма капелюшка часто подібні, хоча в поплавця вона звичайно більш правильної форми, конічної або напівкруглої, без різкого бyгpa. Єдина більш-менш добре виражена відмітна ознака в цих видів – рубчастий або смугастий край капелюшка в поплавця і гладкий у мухомора смердючого. Поплавці, у тому числі і білий, – їстівні, тому при зборі особливо небезпечна можливість поплутати них з мухомором смердючим.

Інша група грибів-двійників отрутні мухомори червоний і пантерний і їстівні мухомори сіро-рожевий і товстий. Усім добре відомий червоний мухомор – один із красивих наших грибів: яскраво-червоний ошатний капелюшок з білими цятками залишків загального покривала. На перший погляд, його не можна поплутати з іншими грибами. Але це не так. З віком капелюшок червоного мухомора вицвітає і жовтіє, крім того, іноді зустрічаються його більш світло забарвлені варіанти і по забарвленню їхній можна поплутати з мухомором сіро-рожевим, блідо-червонуватий або сіро-рожевий капелюшок який з віком, навпаки, стає більш темним, червоно-бурим. Подібні обидва види і по характері вольви в основи потовщеної ніжки, що має вид білих пластівців. Ці види добре розрізняються лише по забарвленню м'якоті, особливо в ніжці: у мухомора червоного вона біла і не змінює забарвлення на розламі, а в мухомора сіро-рожевого завжди має рожевий відтінок і на розламі рожевіє, рожевий або червонуватий відтінок мають і пластинки зрілого плодового тіла.

Ще легше поплутати сіро-рожевий мухомор з пантерним, іноді дуже схожа на нього забарвленням капелюшка – оранжево-бурою або сірувато-бурою. Від свого двійника пантерний мухомор відрізняється чисто білою м'якоттю, що не змінює забарвлення на розламі.

В отрутних мухоморів є ще один схожий на них двійник – мухомор товстий з бурувато-сірким, іноді жовтувато-сірким або навіть зеленуватим капелюшком з білуватими або сіруватими пластівцями від загального покривала. Росте він у змішаних лісах із широколистяними породами і рідше в хвойних у серпні – вересні. Небезпека поплутати цей гриб з мухоморами пантерним або з поганковидним дуже велика, тому його часто не збирають і навіть у посібниках зі збору грибів часто вказують, що він неїстівний.

Нерідко червоні мухомори збирають замість сироїжок з червоним забарвленням капелюшка. Дійсно, якщо з віком мухомор утратив пластівці від покривала на капелюшку, а збори були проведені недбало і гриби в кошику або навіть у поліетиленовому пакеті, або сумці злежалися і поламалися при транспортуванні, при розборі таких грибів, особливо якщо вони були узяті без ніжок, досить важко відрізнити червоний мухомор від великих червоних сироїжок – болотної й ін. Щоб уникнути небезпеки отруєння такі гриби краще викинути, тим більше, що навіть сироїжки в такому стані можуть бути його причиною.

Отрутні волоконниці – земляна, порвана й ін. звичайно мають дрібні, мало привабливі плодові тіла, і збір їх малоймовірний. Небезпека представляє тільки смертельно отрутна волоконница Патуйяра з капелюшком до 3–8 см у діаметрі, що має звичайно в молодому віці білувате забарвлення, а в зрілому червонувате або жовтувато-червонувате. Зустрічається цей гриб у листяних і хвойних лісах із серпня по вересень, а в деяких країнах Західної і Центральної Європи навіть раніше, починаючи з червня. У наших лісах немає їстівних грибів, схожих на волоконницу Патуйяра, однак недосвідчений грибник може іноді прийняти її молоді плодові тіла за печериці, тим більше, що пластинки в них спочатку рожеві, а потім досить темні, коричневі з червонуватими плямами. У цих випадках потрібно звертати увагу на ніжку гриба і фарбування спорового порошку. У волоконниц кільце на ніжці відсутнє і споровий порошок жовто-бурий, а в печериці є кільце на ніжці і споровий порошок темно-коричнево-фіолетовий.

Найбільш небезпечні з отрутних говорушок – білувата, воскова й ін. – звичайно мають плодові тіла середніх і дрібних розмірів, з капелюшком від 2 до 7 см діаметром, з частими вузькими пластинками, більш-менш сильно збігаючими по ніжці. Їхнє забарвлення звичайно білувате або грязно-білувате, іноді із сіруватим відтінком. І по розмірах плодових тіл, і по їхньому забарвлення ці види не схожі на їстівні, збирають іноді грибниками гопорушки – лійастоподібну, сіру або булавоногу, тому небезпеки змішання їх з цими видами немає. Однак отрутні говорушки схожі на їстівний маловідомий гриб з цієї ж родини – підвішень, або івишень, що зустрічається з липня по вересень у широколистяних, рідше березових і хвойних з домішкою берези лісах, а також на лугах і в садах, тобто в тих же місцеперебуваннях і в ті ж терміни що й отрутні говорушки. Основна відмінність підвішеня від отрутних говорушок – рожеві пластинки і рожевий споровий порошок; у говорушок і пластинки і споровий порошок білі.

Ще один смертельно отрутний гриб, токсичність якого була установлена відносно недавно, у 50-і роки, – павутинник оранжево-червоний. Це маловідомий у нас отрутний гриб, і хоча він і не має їстівних двійників його відмітні ознаки варто знати. Капелюшок у цього гриба діаметром до 8 см, апельсиново-оранжева, іноді червонувата зі злегка повстяною поверхнею, іноді з тонкими темними волокнами; пластинки оранжево-охряні або оранжево-житні з характерним апельсиново-червоним відтінком; ніжка звужена до основи, жовтувата, з віком сіріюча; м'якоть плодового тіла жовтувата, зі слабким запахом редьки. У молодих плодових тіл є (як і у всіх павутинників) кортина – павутинчаста частина покривала. Споровий порошок коричневий. З цього опису видно, що павутинник оранжево-червоний подібно лише з деякими іншими павутинниками, але оскільки їстівні павутинннки не користуються в нас популярністю, небезпека збору оранжево-червоного замість якого-небудь з них невелика.

Найбільш відомі гриби-двійники – опеньки: їстівний літній, осінній і зимові (зимовий гриб) і отрутні несправжні опеньки – сірчано-жовтий і цегляно-червоний. Несправжні опеньки здебільшого не викликають небезпечних для життя отруєнь, але оскільки їхній дуже часто плутають з справжніми опеньками, необхідно знати основні відмітні ознаки цих грибів. Обидва види несправжніх опеньків відрізняються від справжніх опеньків насамперед забарвленням пластинок: у сірчано-жовтого вони спочатку сірчано-жовті, а в цегляно-червоного – білуватого або грязно-жовті, але в міру утворення суперечка дуже швидко сутеніють, здобуваючи чорнувато-маслинове або маслиново-буре забарвлення. У літнього опенька вони спочатку кремові, що пізніше буріють, а в осіннього опенька і зимового гриба – білі або жовтуваті і ніколи не сутеніють. Зеленувато-маслиновий відтінок пластинок у грибів з темним споровим порошком, що ростуть великими групами на пнях, на ґрунті біля них або рідше на живих стовбурах дерев – ознака несправжніх опеньок, що надійно відрізняє їх від справжніх опеньок.

3. Неїстівні «помилкові» гриби, які можна поплутати з їстівними

Жовчний гриб, помилковий білий гриб. Гірчак. Tylopіlus folleus. Капелюшок 5–10 см у діаметрі, м'ясиста, спочатку, напівкругла, з віком полукругло-розпростерта, буро-коричневим або маслиново-коричнева з жовтуватим або сіруватим відтінком, злегка бархатиста або гладка, суха. Ніжка 5–20 см, діаметр 2–4 см, спочатку бульбовидна, потім циліндрична, жовтувато-коричнева, із сітчастим темним візерунком у верхній частині. М'якоть щільна, біла, на зламі рожевіє, із приємним грибним запахом, дуже гірким смаком. Трубчастий шар капелюшка дрібнопористий, грязно-рожевий. Споровий порошок або рожево-коричнюватий. Виростає на ґрунті в хвойних, змішаних лісах, із середини липня по жовтень. Неїстівний через гіркий смак, у чому можна переконатися, лизнувши низ капелюшка. Цей гриб, особливо в молодому віці, можна поплутати з білим грибом. Основні відмінності: наявність сітчастого жовтого візерунка на ніжці, рожевий колір гіменофора, різкий гіркий смак.

Лисичка несправжня. Нydrophoropsіs aurantіaca Капелюшок 2–6 см у діаметрі, плосковипукла, пізніше воронкоподібна, із загорненим униз краєм, оранжево-жовта, що згодом вицвітає до блідо-рудуватої. Ніжка 5–6 см, діаметр 0,5–1 см, гладка, циліндрична, одного кольору з капелюшком. М'якоть жовтувата з неприємним запахом, з легким грибним присмаком. Пластинки спадні, вузькі, частково розгалужені, бурі або жовто-жовтогарячі. Споровий порошок білий. Виростає на ґрунті, але може виростати й на гниючій деревині в хвойних і мішаних лісах з червня по жовтень. Цей гриб не токсичний, їстівний, але дуже низької якості, через що грибники їм зневажають. М'якоть у нього тверда і несмачна. Трохи нагадує лисичку їстівну. Основні відмінності: форма пластинок у ніжки, і колір.

Сироїжка блювотна. Ressula emotіca. Капелюшок 4–10 см у діаметрі, опукла, згодом плоска або слабко втиснена, на початку росту клейка, з тупим рубчастим краєм, рожево-червона або червона. Ніжка 4–6 см, діаметр 1 -2 см, циліндрична, біла або грязнувато рожева, повздошно-зморшкувата. М'якоть біла, під шкірочкою рожева, пекуче їдка, без запаху. Пластинки злегка прирослі, часті, білі. Споровий порошок білий. Виростає в листяних і соснових лісах з червня по жовтень. Неїстівний гриб, якому можна поплутати із сироїжкою ароматної або харчовий. Основні відмінності: колір капелюшка і смак м'якоті.

Хрящ-молочар неїстівний. Lactarіus nelvus. Капелюшок 4–15 см у діаметрі, опукла, згодом воронкоподібна, волокниста, дрібно-луската, рожево-сіра, бурувата або палева. Ніжка 4–8 см, діаметр 1–3 см, циліндрична, одного кольору з капелюшком, вигнутий. М'якоть білувата, із млечним волокнистим соком, із сильним запахом. Пластинки спадні, часті, кремово-охрові. Споровий порошок кремово-охристий. Виростає на ґрунті в хвойних лісах з липня по жовтень. Неїстівний гриб. Недосвідчений грибник може поплутати його з волнушкой або золотаво-жовтим груздем. Основні відмінності: фарбування капелюшка і реакція м'якоті на дотик.

Лускатка стовбурчаста. Pnolіota sguarrosa. Капелюшок 5–10 см у діаметрі, напівкруглий, потім плоско розпростертий, жовтувато-бурий, покритий відстаючими загостреними лусочками. Ніжка 5–12 см, діаметр 1–2 см, циліндрична, до основи зривиста, одного кольору з капелюшком, із пластівчастим кільцем, нижче кільця покрита темними лусочками. М'якоть м'яка, бура, із запахом і смаком редьки. Пластинки прирослі, часті, ясно-коричневі. Споровий порошок охристий. Виростає на живій або відмерлій деревині листяних, зрідка хвойних порід з липня по жовтень. Неїстівний гриб, недосвідчений грибник може поплутати з опеньком осіннім, особливо в молодому віці.

Свинушка товста. Paxіlіus atrotomentosus. Капелюшок 5–20 см у діаметрі, м'ясиста, лійкоподібна, темно-бура, суха, бархстиста або шкіряно-гладенька. Ніжка 3–5 см, діаметр 1,5–3 см, ексцентрична, бічна іноді центральна, стовщена до основи, чорно-коричнева, ворсиста. М'якоть білувата, на звивині сутеніє, без запаху, гірка. Пластинки спадні, товсті, вохристо-жовті. Споровий порошок вохристо-коричневий. Виростає на пнях і труску хвойних порід з червня по жовтень. Гриб неїстівний, хоча деякі грибники вважають його умовно їстівним.

Свинуха тонка, свиняк. Paxіlіus іnvolutus. Капелюшок 5–18 см у діаметрі, м'ясиста, спочатку опукла, з віком плоским або воронкоподібна, із загорненим униз краєм, жовто-бура або бура, слабко волокниста. Ніжка 4–6 см, діаметр 1–1.5 cм, циліндричного, повздошно-волокниста, кольору капелюшка. М'якоть пухка, бурувата, з м'яким смаком, без запаху. Пластинки спадні, товсті, жовто-буруваті. Споровий порошок коричневий. Виростає на ґрунті в хвойних і листяний лісах з липня по жовтень. Отрутний гриб, що містять речовини, що поступово змінюють склад крові, що може привести до смертельного результату. До останнього часу вважався їстівним.

Висновок

В результаті проведеної роботи ми з`ясували наступне:

1.                 Гриби належать до окремого царства, вони можуть синтезувати органічні речовини із неорганічних, а також потребують органічних речовин з ґрунту. Вони досить різноманітні за формою, розмірами та забарвленням. Серед великої різноманітності грибів є як їстівні так і отруйні.

2.                 Серед отруйних грибів досить часто зустрічаються гриби, які за зовнішніми ознаками дуже схожі на їстівні. Людина яка не знає відмінних ознак не зможе відрізнити ці види.

3.                 В своїй роботі ми приводимо коротку характеристику деяких часто зустрічаються грибів-двійників, а також ряду небезпечних отрутних грибів.

Список використаної літератури

1.     Вассар СП. Съедобные и ядовитые грибы Карпат. Ужгород: Карпаты, 1990.

2.     Горленко М.В., Бондаруева М.А., Гарибова Л.В. Грибы СССР. Справочник-определитель. М. – Мысль, 1980.

3.     Горленко М.В. Гарибова Л.В., Сидорова И.И. Все о грибах. – М.: Лесная промышленность, 1985.

4.     Дудка I.A., Вассар СП. Гриби в природі та житті людини. – К. Наукова думка. 1980.

5.     Дудка И.А. и др. Промышленное культивирование съедобных грибов. – К.: Наукова думка, 1978.

6.     Зерова М.Л. Атлас гриб1в УкраТни. – К.: Наукова думка. – 1974.

7.     Козак В.Т., Козяков С.П. Все о съедобных грибах. – К. Урожай, 1987.

8.     Сержанина Г.И., Яшкин И.Л. Грибы. – Минск, Наука и техника, – 1986.

9.     Телишевский Д.А., Козак В.Т., Таргонский П.П. Сбор и заготовка грибов. – М.: Лесная промышленность, 1983.

10. Цыганенко О.И., Степанова-Дворцова Н.В. Отравления грибами. Эпидемиология, клиника симптоматика, первая помощь. «Проблемы питания и здоровье». – К., 1996.

Додаток

Гриби-двійники:

1 – бліда поганка; 2 – зеленушка; 3 – сироїжка зелена; 4 – мухомор смердючий; 5 – поплавець білий; 6 – мухомор сіро-рожевий; 7 – мухомор пантерний; 8 – печериця польової; 9 – печериця звичайний

1 – поплавець сірий; 2 – печериця лісової; 3 – мухомор порфіровий; 4 – рядовка біла; 5 – говорушка воскова; 6 – говорушка білувата; 7 – івишень