Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов ...

Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці.  Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.  Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація.  Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін.  У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Банки як складова частина ринкової інфраструктури. Банк – це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції — операції, через посеред­ництво яких утворюються ресурси банків (внески і позиче­ні гроші; емісія заставних листів, банківських і комуналь­них облігацій, а також довгострокові позики у кореспон­дентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зо­бов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньо­му випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оп­латити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяль­ність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування вексе­лів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і на­дання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток – це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська систе­ма України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності [16 ].

Національний банк виконує такі функції:

1.     відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2.     монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3.     виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4.     встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5.     організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6.     визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7.     визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8.     здійснює банківське регулювання та нагляд;

9.     веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20. визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом [ 8, C. 100].

До другого рівня банківської системи України належать ко­мерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових опе­рацій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задово­лення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуаль­них) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це під­приємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибут­ку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умо­вах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслу­говування підприємств, установ, організацій і громадян вико­нанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх спе­цифіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки Важлива роль ко­мерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1)  мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;

2)  кредитування підприємств, держави і населення,

3)  здійснення розрахунків і платежів у господарстві,

4)  випуск кредитних грошей,

5)  емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів;

6)  довірче управління майном клієнтів (трастові операції);

7)  консультування  клієнтів,  надання  їм  економічної та фінансової інформації.

Останнім часом у діяльності комерційних банків спос­терігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансо­вого підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізин­гові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансово­го обслуговування).

Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки ве­лике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.

За формою власності розрізняють банки державні," акціо­нерні, кооперативні, приватні та змішані.       

За територіальною ознакою банки поділяються на міжна­родні, загальнонаціональні, регіональні та Міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.                                    

За організаційно-правовою формою — банки, які утворю­ються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеже­ною відповідальністю або кооперативні банки.

За належністю статутного капіталу та способом його формування -., пайові та акціонерні банки. Пайові банки утво­рюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або коопера­тивного банку.

Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонер­ного товариства закритого або відкритого типів.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.                  

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше ніж 50 відсотків його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку — якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкрет­них критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи [ 12, c.89 ].

Комерційні банки можуть також здійснювати з поміж інших такі види ак­тивних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг.

Лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у роз­строчку. При здійсненні такої лізингової операції банки, організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички банки отримують від оренда­ря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською операцією є факторинг — купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Фак­торинг — це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуго­вування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, перерахування, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після пога­шення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факто­рингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купів­лею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця [11, c. 300].

3.    Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний , чим підприємництва.  У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.

Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 1991-2002 роках очевидно з нижченаведенної Діаграми 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

 Діаграма1

Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства.  Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників.  Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі.  У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва.  Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів.  Все інше - турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування.  На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.

Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми.  Так, у Франції знову утворена мала фірма на 3 роки звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентної ставки знижується вдвічі.

Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів.  Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри.

Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям, що організуються державними органами і приватними підприємствами.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребуває в протектораті держави.  На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений.  Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер.  Фінансова допомога, що надаютьть Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Для успішного функціонування такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови.  Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

–       стабільність державної економічної і соціальної політики;

–       позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;

–       пільговий податковий режим;

–       наявність розвитої інфраструктури підприємництва;

–       ефективна система захисту інтелектуальної власності.

У Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують наступні умови:

1.         Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації.  Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

2.         Визначене економічне, правове і політичне середовище.  Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може співіснувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але забезпечуючі достатнього ступеня економічної самостійності, що не на справі, для підприємницької діяльності.  Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи».  Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:

–       виборі виду господарської діяльності;

–       визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

–       визначенні цін;

–       розпорядженні отриманим прибутком.

3.         Повна економічна відповідальність за результати діяльності.  Варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

–       збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками;

–       істотна втрата майна;

–       банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

4.         Етика підприємництва.  Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості. Морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках такі:

–       обов'язковість;

–       загальна висока культура й освіченість;

–       контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства.  В Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП складає близько 15%.

Це відбувається тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, які можна поділити на макро- і мікроєкономічні.  До першої групи ставляться такі:

1.     Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення.  Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно.  Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.

2.     Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців.

3.     Недостатня державна підтримка.  На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисту малого підприємництва.  Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

4.     Низька інвестиційна активність унаслідок нестабільності економіки.

5.     Тіньова економіка.  Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки через податковий тиск тощо.

Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:

–       засіб і час виникнення;

–       форма власності;

–       фінансові можливості підприємства;

–       асортимент продукції, її якість і попит на її;

–       обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;

–       кадрову політику;

–       можливість доступу до комерційної інформації;

–       ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни [13,c.200].

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис.

На сьогоднішній день пріоритетом розвитку економіки з боку держави повиннонен стати розвиток елементів ринкової інфраструктури, їх реформування відповідно до світових стандартів, оновлення правової бази для забезпечення ефективності їх функціонування. Звичайно, період незалежності України досить короткий, щоб досягти економічного рівня країн Заходу, але використання їхнього досвіду у відповідності з особливостями вітчизняної економічної системи забезпечить розвиток  усіх сфер народного господарства , а згодом, і вихід економіки України на світовий рівень [6, c.415].

Висновки

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об’єктивними умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво – основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово – збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує тісний зв'язок, оскільки взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють фор­муванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри­дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

          Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової інфраструктури слід пам'ятати, що вітчизняна економічна система має свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане у відповідності до українських реалій. А пріоритетом з боку держави повинно стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.

Список використаної літератури

1.     Сучасна економіка: Навч. посібник/ Єщенко П.С., Палкін Ю.В. – К.: Вища школа, 2005. – 325 с.

2.     Фінансовий ринок: Навч. посібник/ Шелудько В.М., 2-е вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – 535 с.

3.     Цінні папери в Україні: Навч. посібник/ Павлов В.І., Пилипенко І.І., Кривовязюк І.В.,  2-е вид., доп. – К.: Кондор, 2004. – 400 с.

4.     Фінансовий ринок: Навч. посібник для студ. вищ.навч. закладів/ Смоленська О.Ю. – К.: Центр навч. л-ри, 2005. – 384 с.

5.     Трансформаційна економіка: Навч. посібник для студ. вищ.навч. закладів/         Зайцев Ю.К., Малий І.Й., мельник О.М.; ред. Савчук В.С. – К.: КНЕУ, 2006 – 612 с.

6.     Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навч. посібник для студ. вищ.навч. закладів/ Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. – 652 с.

7.     Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. Ніколаенко Ю.В., 3-е вид. – К.: ЦУЛ, 2003. – 540 с.

8.     Банківські операції: Навч. посібник/ Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К. – К.: ЦУЛ, 2006. – 206 с.

9.     Державні фінанси України: Підручник/ Василик О.Д., Павлюк К.В. – К.: НІОС, 2002. – 608 с.

10.  Інфракструктурне забезпечення конкурентної економіки регіонів (методологія і механізми) // НАН України. Інститут регіональних досліджень. Ред. кол.: науковий редактор д.е.н. проф. Беленький П.Ю. – Львів, 2002. – 308 с.

11. Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку// Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. 21-23 травня 2003 р. Відп. ред. Смолін І.В. – К.: КНТЕУ, 2002 – 364 с.

12. Реверчук С.К., Ковалюк О.М., Стребельницька Л.М., Крупка М.І. та ін. Влада. Банки. Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку // Наукова монографія за ред. д.е.н. проф. Реверчука С.К. – К.: Атіка, 2002. - 320 с.

13. Розвиток внутрішнього ринку- вирішальний фактор соціально-економічного зростання// Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. 22-23 квітня 2003 р., Київ., у 2-х ч., Відп. ред. Лапутін В.Д. –К., 2003. – 274 с.

14. Чухно. Основи економічної теорії. 2002 р.- 203 с.

15. Кочетков. Основи економічної теорії. 2001 р. – 212.

16.  www.ukrstat.gov.ua

17.  www.bank.gov.ua

18.  Газета «Дзеркало тижня». Головна мета-збудувати в Україні суспільство з панівним середнім класом».04.04.07.

19.  Газета «Дзеркало тижня». Основний ризик для економіки- це популізм. 11.04.07.

20.  «Економіст»,№11, 2004.

21.  Газета «Українська правда». Роман з аукціоном.16.04.07.

22.  Газета «Українська правда». Банки України- гегемон творення націїї. 21.04.07.

23.  Газета «Економічна правда». З бюджетом вас! .7.12.06.

24.  Газета «Економічна правда». Чи потрібні взагалі державні банки? 10.01.07.

25.  Газета «Економічна правда». Підсумки битви за держбанки. 15.02.07.

27.04.2007 ______________________

Додатки

Показники діяльності банківської системи України

(за даними Національного банку України)

© Держкомстат України, 1998-2007
Дата останньої модифікації: 28/03/2007

Кількість бірж

(на початок року)

Кількість бірж

© Держкомстат України, 1998-2007
Дата останньої модифікації: 30/03/2006

Структура укладених угод на біржах за видами товарів (послуг)

© Держкомстат України, 1998-2007
Дата останньої модифікації: 27/03/2007

Основні показники розвитку малих підприємств

© Держкомстат України, 1998-2007
Дата останньої модифікації: 29/01/2007

Зведений бюджет України у 1992 – 2006 роках

(за даними Державного Казначейства України)

© Держкомстат України, 1998-2007
Дата останньої модифікації: 23/03/2007

Страницы: 1, 2