У сучасну епоху глобалізації валютні операції проникають у всі сфери економічного життя країни, нерозривно переплітаючись з усією сукупністю економічних відносин і впливаючи на всі економічні процеси в суспільстві.

Під іноземною валютою розуміється як власне іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної держав, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземки валюті або монетарних металах.

Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційними угодами, здійснюються резидентами України лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами виконуються банками, як правило, у вільно конвертованій валюті.

Під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, та операції, пов’язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України або за її межі валютних цінностей. Я вважаю, що актуальність теми “Валютні операції та ефективність їх здійснення” полягає в тому, що у банківському бізнесі нестримно зростають процеси концентрації валюти, і тому вижити у конкурентній боротьбі зможуть ті банки, які пропонуватимуть клієнтам все нові, сучасні і різноманітні фінансові послуги. Тому в цих умовах банк майбутнього є універсальною і специфічною установою.

Метою роботи є з'ясування суті та значення валютних операцій, їхніх особливостей функціонування в сучасному банківництві.

1. Поняття та організаційні засади валютних операцій

Комерційні банки в Україні є найбільш активними учасниками валютного обігу. Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностями, які виконуються суб’єктами валютних відносин.

До валютних відносять операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у гривнях; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України (за її межі) валютних цінностей.

Суб’єктами валютних відносин на території України є резиденти і нерезиденти. Вони мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території країни та які знаходяться за межами території України, крім обмежених законодавством випадків. Валютні операції можуть здійснюватися резидентами і нерезидентами з урахуванням обмежень, встановлених валютним законодавством України.

До об’єктів валютних операцій, або ще валютних цінностей, відносять:

1) валюту України, іноземну валюту, платіжні документи, що

виражені в іноземній валюті;

2) валюту України (гривню) - грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

3) іноземну валюту - іноземні грошові знаки у формі банкнот, що

перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

4) платіжні документи, що виражені в іноземній валюті, - іменні чеки, що виражені в іноземній валюті, дорожні чеки, що виражені в іноземній валюті. Однією з найпоширеніших валютних операцій є операцій пов’язані з переказом готівки, які оформляються відповідним бланком. [7, с.79-80]

Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Цим Законом передбачено:

1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

Таблиця 1.1. Особи, які можуть бути резидентами і нерезидентами

Резиденти	Нерезиденти
Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що постійно проживають на території України, в тому числі ті, що тимчасово знаходяться за кордоном	Фізичні особи (громадяни своєї країни та іноземні громадяни, особи без громадянства), що проживають за кордоном або тимчасово знаходяться на території України
Юридичні особи, які створені згідно з українським законодавством з місцезнаходженням в Україні	Юридичні особи, які створені згідно з законодавством іноземних держав з місцезнаходженням за межами України
Юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) - з місцезнаходженням на території господарюючого суб’єкту, що здійснюють свою діяльність згідно з законодавством своєї країни	Юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, що створені і діють згідно з законодавством іноземної держави
Дипломатичні, консультаційні, торговельні та інші офіційні представництва за кордоном, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємства своєї країни за кордоном, що здійснюють підприємницьку діяльність згідно з законами України	Іноземні дипломатичні, консульта - ційні, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організа- ції та їх філії, що коритуються імунітетом і дипломатичними привілеями, представництва інших організацій і фірм, що не здійснюють підприємницьку діяльність згідно з законами України

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютним операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень [18, с.218-220].

НБУ зобов’язаний проводити політику, спрямовану на підтримання гривні, для чого може виступати суб’єктом міжбанківського валютного ринку України.

НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Генеральні ліцензії видаються банкам та іншим кредитно-фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період її режиму валютного регулювання.

Фінансово-кредитні установи, що одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій, пов’язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними-особами-нерезидентами.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операцій на період, необхідний для здійснення такої операції.

Є операції, які не потребують індивідуальної ліцензії, ― це:

1) вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

2) вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичним особами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними на законних підставах;

3) платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, або інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами страхування життя;

4) здійснення платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу від іноземних інвестицій;

5) вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

6) відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

7) відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

8) відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами в уповноважених банках.

Одержання індивідуальної ліцензії є однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною, яка має відношення до цієї операції.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій визначаються НБУ. Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена в суді.

Підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, поряд з рахунками в національній валюті мають право на відкриття рахунків в іноземній валюті, де повинні зберігатись тимчасово вільні грошові кошти підприємства в іноземній валюті (власні чи позикові) [10, с.45-46].

Обов’язковими рахунками для підприємств, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, є транзитний та поточні валютні рахунку.

Транзитний валютний рахунок - це рахунок, призначений для зарахування валютної виручки підприємства.

Поточний рахунок призначений для проведення безготівкових і готівкових розрахунків в іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених законодавством України.

Поточний валютний рахунок може бути відкритий:

1) юридичним особам-резидентам України з правом здійснення поточної діяльності;

2) фізичним особам-резидентам України з правом здійснення підприємницької діяльності (приватні підприємці без створення юридичної особи) і без нього;

представництвам юридичної особи-нерезидента України з правом здійснення підприємницької діяльності або без надання такого права (в залежності від мети і завдань, передбачених статутом юридичної особи-нерезидента);

дипломатичним, консульським, торговим та іншим представництвам іноземних держав;

3) іноземним інвесторам (юридичним і фізичним особам);

фізичним особам-нерезидентам України без права здійснення підприємницької діяльності;

Поточні операції, що проводяться на підприємстві в іноземній валюті, можуть бути торговельними і неторговельними.

Торговельні операції:

1) між юридичними особами-резидентами та юридичними особами-

нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;

між юридичними особами-резидентами на території України, за умови наявності індивідуальної ліцензії НБУ;

між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами резидентами через юридичних осіб-резидентів посередників відповідно до договорів (контрактів, угод), що укладені відповідно до чинного законодавства України;

інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;

2) операція на міжбанківському валютному ринку;

оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток.

Неторговельні операції:

1) виплата готівкової іноземної валюти за платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов’язані з відрядженнями;

2) здійснення обмінних операцій з іноземною валютою за платіжними документами в іноземній валюті;

виплата готівкової валюти за чеками та пластиковим картками фізичним особам (резидентам і нерезидентам);

купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами і нерезидентами);

виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;

3) оплата праці нерезидентів, які працюють в Україні;

перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;

платежі з відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів;

виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

11) переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

12) інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавства України [13, с.110-112].

Підприємства за власним бажанням можуть відкривати в українських банках позиковий та депозитний валютні рахунки.

Позиковий валютний рахунок - рахунок, що відкривається для отримання банківських позик в іноземній валюті незалежно від наявності поточного рахунку в банку кредитора.

Депозитний валютний рахунок відкривається фізичними та юридичними особам (резидентам та нерезидентам) для зарахування на нього валютних депозитів з поточного рахунка з наступним поверненням суми основного депозиту та нарахованих відсотків по закінченню строку депозитного договору.

Для філій або відокремлених підрозділів підприємств-резидентів, що здійснюють свою діяльність в Україні, відкривають окремий субрахунок валютного рахунка.

Банкам можуть бути відкриті рахунки в національній валюті двох типів: рахунки „Лоро" та рахунки „Ностро”.

Рахунки „Лоро" - рахунки, які відкривають банки своїм банкам-кореспондентам, на які вносяться всі суми, що одержуються чи видаються за їх дорученням.

Рахунки „Ностро" - рахунки кредитної установи в банках-кореспондентах, на яких відображаються взаємні платежі.

Представництвам юридичних осіб-нерезидентів можуть відкриватись в уповноважених банках України рахунки двох типів: рахунки типу „Н” і рахунки типу „П”.

Рахунок типу „Н” - це рахунок, який відкривається уповноваженим банком іноземним, дипломатичним, консульським, торговим та іншим офіційним представництвам, міжнародним організаціям і філіям, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів, установам або особам, що представляють їх інтереси в Україні та не займаються підприємницькою діяльністю на території України.

Рахунок типу „П” - це рахунок, який відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створених у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України [10, с.345-346].

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ - це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

рекламацій за поставку неякісної продукції;

авансових платежів;

розрахунків нетоварного характеру.

Відкриття валютних рахунків дозволяється всім господарюючим суб’єктам України незалежно від форми власності.

Підприємства, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, можуть відкривати валютні рахунки в різних уповноважених банках на території України, що мають ліцензію НБУ на проведення валютних операцій. Відкриття підприємством рахунка в іноземному банку за кордоном і здійснення по ньому операцій потребує попереднього дозволу НБУ. Валюта рахунка визначається за вибором самого підприємства.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті підприємство-резидент подає до банку заяву на відкриття рахунка (додаток).

До заяви додаються:

1) завірена нотаріально копія Свідоцтва про державну реєстрацію;

2) завірена нотаріально копія статуту;

3) копія документа, що підтверджує постановку підприємства на податковий облік, завірена податковим органом, нотаріально або уповноваженим представником банку;

4) картка із зразками підписів, завірена нотаріально (додаток А)

5) довідка про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж

банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, до банку подаються лише два документи:

1) заява про відкриття рахунка (додаток Б);

2) картка зі зразками підписів і відбитком печатки.

Після подання зазначених документів між установою банку і

власником рахунка укладається договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування. Установа банку в разі відкриття поточного рахунка в іноземній валюті зобов’язана повідомити про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

Тимчасовий поточний рахунок в іноземній валюті - рахунок, призначений для зарахування коштів, що вносяться для формування статутного капіталу господарського товариства (якщо це передбачено засновницькими документами) [15, с.213-213].

2. Механізм здійснення неторгівельних операцій валютних операцій, їх аналіз і оцінка

ВАТ "Ощадбанк" є активним учасником валютного ринку. Серед операцій з іноземною валютою переважають торгівельні операції клієнтів банку у сфері зовнішньо - економічної діяльності.

Тарифи на обслуговування є гнучкими й можуть змінюватись в залежності від специфіки клієнта, та його побажань.

Банк виконує широкий спектр документарних операції та надає послуги з надання банківських гарантій.

Основний перелік операцій з іноземною валютою:

· неторговельні операції з іноземною валютою;

· ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

· ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

· ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

· відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій по ним;

· відкриття кореспондентських рахунків в банках-нерезидентах в іноземній валюті та здійснення операцій по ним;

· залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

· залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках.

Відкриття валютних рахунків банком проводиться на підставі тих же документів, що і при відкритті рахунків у національній валюті.

ВАТ "Ощадбанк" проводить такі рахунки в іноземній валюті:

1. Поточні відкриваються для проведення рахунків в безготівковій та готівковій формі, при здійсненні поточних операцій.

2. Кредитні відкриваються на договірній основі юридичним особам для обліку кредитів, які надані шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

3. Депозитні відкриваються фізичним та юридичним особам на основі укладеного депозитного договору на визначений строк.

Торгівлю іноземною валютою на території України юридичні особи здійснюють через банки, які отримали ліцензію НБУ на ці операції, і виступають як посередники на міжбанківському валютному ринку.

До поточних торговельних операцій в іноземній валюті відносяться:

1. Між юридичними особами-резидентами на території України на основі ліцензії НБУ;

2. Між юридичними особами-нерезидентами та резидентами;

3. Операція на міжбанківському валютному ринку;

4. Оплата товарів із використанням чеків та пластикових карток.

Поточними неторговельними операціями в іноземній валюті є:

1. Здійснення обмінних операцій;

2. Виплата валюти за чеками і пластиковими картками фізичним особам;

3. Купівля платіжних документів у валюті фізичними особами;

4. Інші виплати та перекази.

З поточного рахунка в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів за розпорядженням власника рахунка можуть проводитися такі операції з готівковою іноземною валютою:

виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (договором);

виплата готівкою чи платіжними документами працівникам на службові відрядження при виїзді за кордон, на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном відповідно до чинного законодавства;

виплата готівкою на експлуатаційні потреби для виконання обов'язків перед капітаном судна, яке належить судновласнику-нерезиденту, за контрактом (договором, угодою) на здійснення агентських послуг, укладеним згідно з Кодексом торгівельного мореплавства;

виплата готівкою фізичним особам коштів, які отримані адвокатськими та іншими компаніями - резидентами з-за кордону за дорученням фізичних осіб за справами, що перебувають у провадженні цих компаній згідно з їх статутною діяльністю та ліцензією на відповідну діяльність; виплата готівкою фізичним особам - резидентам за використання їх творів за кордоном (здійснюється юридичними особами - резидентами, які мають відповідні на це повноваження згідно із чинним законодавством України, за рахунок коштів, отриманих із-за кордону);

виплата готівкою для сплати державного мита згідно із чинним законодавством України.

Уповноважений банк може приймати як платіж за товари від повноважного представника юридичної особи нерезидента в касу банку (для подальшого зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті резидента) готівкову вільно конвертовану валюту в сумі до 10 000 (десяти тисяч) доларів США або в еквіваленті цієї суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіційним обмінним курсом, установленим Національним банком України на день зарахування коштів, за наявності:

експортного договору (контракту), у якому передбачено повну або часткову оплату в готівковій іноземній валюті (загальна сума. прийнята за одним договором (контрактом), не може перевищувати 10 000 (десять тисяч) доларів США);

оригіналу митної декларації про ввезення нерезидентом в Україну іноземної валюти та довідки банку-нерезидента про зняття іноземної валюти з рахунка нерезидента. У митній декларації та на довідці банку робиться позначка про зарахування готівкової іноземної валюти на рахунок (копія митної декларації, довідка банку-нерезидента і дані паспорта нерезидента (або документа, який його замінює) залишаються в уповноваженому банку);

повноважень, наданих фізичній особі (нерезиденту юридичною особою (нерезидентом відповідно до умов контракту (договору). Готівкова іноземна валюта, отримана юридичними особами - резидентами або представництвами юридичних осіб - нерезидентів в уповноваженому банку, використовується виключно на цілі, на які вона отримана.

На власників рахунків згідно із чинним законодавством України покладається відповідальність за цільове використання цих коштів. Якщо залишки іноземної валюти зостаються в неробочі часи доби у касах тих суб'єктів підприємницької діяльності, яким дозволяється використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу або як заставу, то уповноважений банк установлює ліміт зазначених залишків іноземної валюти в касі (додаток Г) (до розрахунку ліміту каси не включаються кошти, які спрямовуються на виплату заробітної плати, та кошти на відрядження).

Понадлімітні залишки готівкової іноземної валюти підлягають повній інкасації в установах уповноважених банків та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи - резидента. Якщо суб'єкти підприємницької діяльності працюють цілодобово, то закінченням робочого дня вважається початок операційного дня банку, у якому вони обслуговуються. Якщо юридичні особи - резиденти працюють у вихідні та святкові дні, то вони можуть перевищувати встановлені ліміти залишку іноземної валюти в касі з обов'язковою інкасацією понадлімітних залишків до установи уповноваженого банку не пізніше наступного робочого дня банку.

"Ощадбанк" проводить операції з дорожніми чеками. Дорожній чек - це зобов’язання фінансової установи виплатити власнику чека зазначену в ньому суму в зазначеній валюті і є однією з найбільш безпечних форм перевезення грошових коштів під час подорожей по всьому світу.

Повноважені банки мають право купувати або продавати іноземну валюту від свого імені, і за дорученням і за рахунок своїх клієнтів. Таким чином вони стають учасниками валютних бірж. Банки через свої операційні каси чи пункти обміну мають право: купувати або продавати іноземну валюту, обмінювати купюри іноземної валюти, перевіряти іноземну валюту на дефект, видавати дозвіл на вивезення валюти за кордон.

При здійсненні валютних операцій банки можуть піддаватись валютному ринку - ймовірність виникнення можливих збитків внаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Зменшити такий ризик можна збільшуючи контроль за ризиками з боку керівництва.

Основою неторговельних операцій комерційних банків є відкриття пунктів обміну валюти.

Проведення операцій у пункті обміну валюти розпочинається лише після його реєстрації в територіальному управлінні НБУ та реєстрації РРО у податковому органі згідно з наказом по банку.

Банки (фінансові установи) для реєстрації пунктів обміну валюти подають до територіального управління:

а) заяву про відкриття пункту обміну валюти;

б) інформацію банку про: стаж роботи касирів та дані про їхню освіту відповідно до класифікаційних вимог; наявність потрібних технічних засобів і довідників для визначення справжності банкнот іноземних держав та дорожніх чеків; наявність РРО; забезпечення сейфом для зберігання валюти і бланків суворого обліку;

в) копію документа, який дає право на розміщення пункту обміну валюти в певному місці (власність, оренда);

г) копію висновку територіального управління про погодження агентської угоди, укладеної банком з агентом, якщо пункт обміну валюти банку працюватиме на підставі агентської угоди;

ґ) інформацію про відповідність приміщення пункту обміну валюти вимогам нормативно-правових актів НБУ щодо технічного стану та організаційної охорони [17, с.351-352].

Територіальне управління НБУ протягом 14 робочих днів з дати надходження поданих банком документів розглядає їх та приймає рішення про реєстрацію або відмову пункту обміну валюти.

Територіальне управління НБУ реєструє пункт обміну валюти в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти та після цього видає банку на бланку відповідну довідку.

У разі систематичного (три і більше разів) порушення пунктом обміну валюти порядку організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України протягом календарного року довідка підлягає відкликанню.

Упродовж трьох останніх років спостерігалася тенденція до зменшення кількості пунктів обміну валюти і банків, які їх мали (див. табл.1)

Таблиця 2.1

Узагальнені дані про середньорічну кількості банків, які мали пункти обміну іноземної валюти (ПОВ)

Рік	Загальна кількість банків, які мали ПОВ	Кількість банків, які мали лише ПОВ, що працювали на підставі агентських угод	Кількість банків, які мали лише власні ПОВ	Кількість банків, які мали власні ПОВ і ПОВ, що працювали на підставі агентських угод
2007	140	5	59	76
2008	133	9	58	66
2009	124	7	54	63

Курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні в касі банку, у пунктах обміну валюти, в т. ч. агентів, встановлюють банком щоденно до початку робочого дня згідно з наказом по банку. Цей наказ має бути завірений печаткою банку. У ньому зазначається дата, час, з якого діють встановлені курси, значення курсів купівлі та продажу валют, місцезнаходження та реєстраційний номер пункту обміну валюти банку та пункту обміну валюти агента у відповідному територіальному управлінні НБУ.

У банку та в пунктах обміну валюти, які розташовані за різними адресами, в один робочий день дозволяється встановлення різних значень курсів валют. Також протягом робочого дня банк може змінювати значення курсів купівлі та продажу валют:

1) у касі з обов’язковим оформленням кожного зміцнення значнення курсів відповідним наказом, у якому обов’язково зазначається час зміни курсів;

2) у пунктах обміну валюти, що працюють понад 8 годин (у 2-3 зміни), лише за умови зміни касирів після закінчення робочого часу на підставі наказу.

Комісійні тарифи під час здійснення операцій із валютними цінностями встановлюються згідно з наказом по банку. Сума комісійної винагороди під час здійснення таких операцій визначається за офіційним курсом гривні до іноземних валют.

Каси банків та їх пункти обміну можуть здійснювати всі або деякі валютно-обмінні операції серед яких:

1) купівля у фізичних осіб готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

2) продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривні;

3) зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;

4) купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

5) конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

6) прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

У касах банків у доступному для огляду клієнтами місці розміщується інформація для клієнтів, у т. ч.: копія наказу по банку про встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют; перелік операцій, які здійснює ця каса; повідомлення різними мовами щодо можливості здійснення фізичними особами-нерезидентами зворотнього обміну невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту за умови пред’явлення ними довідки за формою №377; витяг з наказу про встановлення тарифів комісій за операціями, які здійснює ця каса, засвідчений належним чином [9, с.178-190].

Для пунктів обміну валюти додатково в доступному для огляду клієнтами місці розміщується інформація щодо назви банку, який відкрив цей пункт, а також назви агента, якщо пункт працює на підставі агентської угоди, та режим роботи пункту обміну валюти; телефон керівника, що відповідає за роботу пункту обміну валюти.

Встановлення режиму роботи пункту обміну валюти є прерогативою

банку, але у прикордонних зонах, аеропортах, на залізничних, морських та річкових вокзалах пункти обміну валюти мають функціонувати не менше 21 години на добу.

У пункті обміну валюти в наявності мають бути такі документи:

1) копія довідки про реєстрацію пункту обміну валюти; витяг з наказу банку про його відкриття;

2) торговий патент;

3) журнал використання РРО в пункті обміну валюти.

Касир пункту обміну валюти повинен мати на робочому місці документ, що засвідчує його особу, штамп пункту обміну.

Касир під час здійснення валютно-обмінних операцій має перевіряти справжність та наявність ознак платіжності пред’явлених банкнот і дорожніх чеків. Для цього робочі місця касирів обладнуються відповідними приладами на нормативно-правовими актами і довідниками.

При роботі пункту обміну валют банкам забороняється встановлювати обмеження щодо номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти, які є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, з якою здійснюються валютно-обмінні операції.

Здійснення операцій з купівлі та продажу готівкової іноземної валюти і дорожніх чеків. Касири кас банків (фінансових установ) та касири пунктів обміну валюти зобов’язані з’ясовувати резидентність осіб, які мають намір здійснити валютно-обмінну операцію, і попереджати про те, що нерезиденти мають змогу провести зворотний обмін невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту лише за умови пред’явлення ними довідки за формою №377 [11, с.98-99].

Операції з купівлі у фізичних осіб чи продажу фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти або зворотного обміну фізичним особам-нерезидентам невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземних валют, можуть здійснюватися лише через касу банку.

Операції з продажу готівкової іноземної валюти за готівкові гривні фізичним особам-резидентам здійснюють каси банку з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів із зазначенням у них часу здійснення операцій, а пункти обміну валюти з оформленням квитанції про здійснення продажу іноземної валюти за формою №377 - А.

Квитанція за формою №377 - А видається:

1) пунктом обміну валюти банку фізичним особам-резидентам

як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

2) пунктом обміну валюти агента фізичним особам-резидентам як

підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

3) пунктом обміну валюти фізичним особам-нерезидентам як

підтвердження здійснення зворотного обміну невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту.

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національної валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК: (ОК: КП), де (2.1)

КК - курс купівлі;

ОК - офіційний курс;

КП - курс продажу за домовленістю.

Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції пов’язані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

Існують два методи котировки іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн використовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

Можна розглянути приклади визначення курсу продавця і покупця при прямій і непрямій котировці валют на таких прикладах.

Приклад 1.

Нью-Йорк на Лондон (пряма котировка):

1 ф. ст. - 1,6427 дол. США - курс покупця, 1 ф. ст. - 1,6437 дол. США - курс продавця.

Банк в Нью-Йорку прагне продати фунти стерлінгів, одержавши при цьому більше національної валюти (1,6437), а купуючи їх, платити меншу кількість її (1,6427).

Процедура котировки, яка складається шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції по кожній валюті, називається “фіксинг”. На основі фіксинга встановлюються курси продавця і покупця, які публікуються в офіційних бюлетенях. В операціях на міжбанківському валютному ринку котировка проводиться переважно по відношенню до долара США, так як він являється міжнародним платіжним і резервним засобом.

Операції з конвертації готівкової іноземної валюти здійснюються банками та їх пунктами обміну валюти лише з тими валютами, що належать до І групи Класифікатора іноземних валют.

Під час здійснення операцій з конвертації готівкової іноемної валюти використовується крос-курс, визначений згідно з офіційним курсом гривні до відповідних іноземних валют, що встановлений НБУ на день проведення операції. Розраховується крос-курс таким чином: на певну дату офіційний курс гривні становить: гривня/долар США - Х грн. за долар США; гривня/євро - Y грн. за євро. Крос-курс долара США до євро становитиме Х/Y євро за долар США. Якщо клієнт бажає в цей день обміняти N доларів США на євро, то з урахуванням крос-курсу він має отримати N* (X: Y) євро.

За цією самою схемою визначається крос-курс і для інших валют у разі здійснення конверсійних операцій із готівковою іноземною валютою [16, с.109-110].

Для здійснення аналізу валютних операцій, визначення їх ефективності банк на власний розсуд, залежно від обсягів та напрямів операцій, здійснює їх групування. При цьому слід мати на увазі, що частина розрахунків клієнтів банку за зовнішньоекономічними контрактами здійснюється у національній валюті, але відповідно до вимог валютного законодавства теж належить до категорії валютних операцій.

Зважаючи на те, що бухгалтерський облік та форми звітності, які базуються на його даних, є основним джерелом у системі формування інформації, розглянемо класифікацію валютних операцій за принципом побудови плану рахунків. Відповідно до цього принципу валютні операції можуть бути згруповані за такими напрямами:

1) відкриття та обслуговування кореспондентських рахунків.

2) відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків клієнтів - суб’єктів підприємницької діяльності.

3) відкриття та обслуговування поточних та депозитних рахунків клієнтів - фізичних осіб.

4) міжбанківські кредити в іноземній валюті.

5) міжбанківські депозити в іноземній валюті.

6) кредитування фізичних осіб.

7) кредитування юридичних осіб.

8) операції з цінним и паперами, що емітовані в іноземній валюті.

9) операції купівлі-продажу іноземної валюти.

10) перекази в іноземній валюті.

11) конверсійні операції з готівковою іноземною валютою.

12) розмін або обмін банкнот.

13) операції з дорожніми та іменними чеками в іноземній валюті.

14) інкасо неплатіжних банкнот в іноземної валюті.

15) надання дозволу на вивіз іноземної валюти за межі України.

16) позабалансові операції.

17) операції купівлі-продажу валюти.

18) інструменти для хеджування.

19) гарантії, поручительства, акредитиви.

20) кредитні лінії.

21) операції застави.

Якість аналізу валютних операцій банків значною мірою залежить від повноти і достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності. Чинний План бухгалтерського обліку комерційних банків сьогодні надає можливість повною мірою відобразити розрахунки в іноземній валюті та реально оцінити валютні активи і пасиви банку.

Відображення валютних операцій у балансі банку має певні особливості, які необхідно враховувати, здійснюючи аналітичні процедури:

валютні операції відображаються у балансі банку у подвійній оцінці - за номіналом та в гривневому еквіваленті за офіційним курсом;

принцип мультивалютності, який полягає у відображенні операцій в іноземній валюті за тими ж рахунками, що й операції у гривнях. Зв’язок між операціями в іноземній та національній валютах забезпечується використанням технічних рахунків;

поділ статей балансу, де відображаються валютні операції, на монетарні та немонетарні.

Монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів. Монетарні статті балансу переоцінюються під час кожної зміни офіційного валютного курсу;

Немонетарні статті - статті інші, ніж монетарні статті балансу. Операції, які належать до цієї категорії, відображаються у балансі у національній валюті за курсом, чинним на дату відображення у бухгалтерському обліку.

Прикладом немонетарних статей балансу можуть бути дебіторська заборгованість за авансами з придбання основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей та кредиторська заборгованість з продажу основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей тощо. Вони відображаються у фінансовій звітності за офіційним валютним курсом на дату розрахунку.

Основною метою аналізу валютних операцій є:

забезпечення необхідною інформацією процесу управління та прийняття рішень стосовно операцій з іноземною валютою;

забезпечення можливості розроблення аргументованої концепції розвитку банку, яка базується на комплексному підході до аналізу валютних активів та пасивів банку, зовнішнього та внутрішнього середовища, що дає змогу проводити діагностику та прогнозування банківської діяльності в цілому і на валютному ринку зокрема;

формування лімітної політики банку;

дотримання нормативів НБУ у сфері валютних операцій.

Основними завданнями аналізу валютних операцій, які забезпечують виконання даної мети, є:

оцінювання діяльності банку на валютному ринку, його масштабності та конкурентоспроможності;

визначення достатності можливостей банку для повного та адекватного співвідношення обсягів валютних операцій зі ступенем прийнятого ризику і рівнем прибутковості;

контроль показників валютного ризику, що забезпечується дотриманням установлених нормативів відкритої валютної позиції;

оцінка ефективності формування та використання валютних ресурсів;

визначення способів залучення валютних коштів на вигідних умовах;

оцінювання прибутковості валютних операцій;

обґрунтування доцільності здійснення тих чи інших валютних операцій банку;

оцінювання ефективності впровадження нових банківських продуктів;

визначення об’єктивних та суб’єктивних факторів, що впливають на здійснення валютних операцій.

Загальні напрями аналізу валютних операцій банку мають однакові підходи з тими, що застосовуються до операцій у національній валюті. Винятком є ті валютні операції, що не мають своїх аналогів серед операцій у національній валюті. До таких належать:

1. торгівля іноземною валютою;

2. конверсійні операції з готівковою іноземною валютою;

3. розмін або обмін банкнот, номінованих в іноземній валюті;

4. операції з дорожніми та іменними чеками в іноземній валюті;

5. інкасо неплатіжних банкнот в іноземної валюті;

6. надання дозволу на вивіз іноземної валюти за межі України;

7. розрахунки за зовнішньоекономічними контрактами;

8. позабалансові валютні інструменти.

Аналіз цих операцій має певні особливості та потребує урахування обсягів, курсів, за якими вони здійснюються, вимог валютного законодавства тощо. Оцінка валютних активів та пасивів банку повинна базуватись на показниках їх структури, динаміки її змін, структури операцій, їх частки у загальній масі валютних операцій, визначенні їх прибутковості взагалі [20, с.350-352].

3. Перспективи розвитку та шляхи підвищення ефективності валютних операцій банку

Міжнародний досвід переконливо засвідчує, що економічне зростання і забезпечення ефективних умов для розвитку приватного сектору, покращення соціального захисту та добробуту населення можливе лише за умови ефективного розвитку валютного ринку як одного з головних елементів ринкової економіки.

Нині в економіці України намітилися позитивні тенденції економічного зростання, темпи та стійкість якого залежать від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб’єктів господарювання необхідними валютними ресурсами.

Здійснення валютних операцій та проведення валютної політики є однією з найпоширеніших операцій банківських установ. Валютні операції приносять банківським установам частину доходу. Однак аналіз ситуації, що склалася в банківській сфері, свідчить, що більшість банків зазнає фінансового краху внаслідок надзвичайно ризикованої валютної політики.

На грошовому ринку спостерігається парадоксальна ситуація. З одного боку, Національний банк вживає заходів, спрямованих на боротьбу зі зростанням темпів інфляції (це підвищення облікової ставки із 7 до 9%, зміна розмірів і кількості ставок нормативів в обов’язкового резервування комерційних банків для різних видів залучених коштів - замість десяти диференційованих ставок (від 0 до 12%) почали діяти дві - 7 і 8%). З другого боку, уряд свідомо прийняв рішення, які провокували зростання інфляції.

Ще одним чинником, який негативно позначився на тенденціях валютного ринку, стала політика НБУ в царині проведення валютних інтервенцій. Постійна купівля валюти на ринку з початку 2007 року призвела до випуску в обіг значної кількості грошей, що суттєво підвищило ліквідність банківської системи. На кінець 2007 року обсяг коштів на коррахунках банків становив 8 млрд. грн., що практично вдвічі перевищувало їх обсяг на кінець 2006 року. До чинників, що спричинили додатковий попит на валютному ринку, слід також віднести все ще великий обсяг тіньової економіки (від 50 до 60% від ВВП), яку зазвичай обслуговує ринок готівкової валюти. Всі перелічені чинники в сукупності могли суттєво вплинути на курсоутворення гривні та викликати її девальвацію. Але за час, що минув, НБУ сформував досить жорстку і ефективну систему валютного регулювання, яка поєднує в собі як економічні, так і адміністративні важелі. При цьому в моменти кризових явищ центральний банк використовує в основному адміністративні заходи. [2, с.165]

Оскільки перші ознаки курсової дестабілізації проявилися на ринку готівкових продажів, НБУ почав саме з нього. Було прийнято постанову, згідно з якою курс купівлі та продажу іноземних валют не зміг відхилятися більш як на 2% від встановленого Національним банком офіційного курсу гривні щодо іноземних валют першої групи класифікатора. Також НБУ закріпив за собою право у разі виникнення коливань курсів купівлі-продажу готівкової валюти за гривні здійснювати у межах торговельної сесії продаж уповноваженим банкам готівкової валюти за гривні. Це право було реалізовано. Із середини 2007 року Національний банк почав регулярні торги готівковою валютою для підкріплення обмінних пунктів банків. Аби зняти ажіотаж і не допустити великої девальвації гривні, НБУ двічі на тиждень продавав банкам готівку за фіксованим курсом - 5,3150 грн. за долар США. Оскільки попит постійно зростав, а Національний банк фактично зафіксував готівковий курс гривні, комерційні банки також запровадили певні обмеження на продаж валюти через свої обмінні пункти. Вони були різні за формою та змістом, але мали спільну мету - обмежити продаж вадюти. Попит на валюту зростав, а НБУ з метою запобігання девальвації та стримування інфляції утримав курс гривні практично незмінним. Усе разом призвело до виникнення дефіциту готівкової валюти. НБУ втратив значну кількість своїх резервів. Лише за період із вересня по грудень 2007 року валові валютні резерви НБУ скоротилися на 12,1 млрд. доларів до 9,452 млрд. доларів.

Суттєве скорочення резервів та „вихід” капіталу за кордон примусили Національний банк вжити деяких обмежувальних заходів стосовно роботи міжбанківського валютного ринку. Так, НБУ заборонив комерційним банкам, які мають дозвіл на відкриття коррахунків у закордонних банках і здійснення операцій з ними, користуватися посередництвом інших банків для купівлі іноземної валюти за гривні на внутрішньому ринку. Це дало змогу посилити контроль за валютними операціями та знизити можливості виведення капіталу з країни. Також НБУ скоротив тривалість торговельної сесії на міжбанківському валютному ринку з 4,5 до 2,5 години. Національний банк прийняв постанову, яка закріпила деякі обмежувальні заходи, спрямовані на контроль за рухом валюти та зниження попиту на неї. Згідно з документом, НБУ зокрема тимчасово заборонив банкам купувати іноземну валюту за гривні на міжбанківському валютному ринку України для оплати товару, що імпортується без ввезення в країну, а також за кредитні кошти за договорами гарантій, відступлення права вимоги та для інвестицій за кордон, а також для довгострокового погашення резидентами кредитів у іноземній валюті за договорами з нерезидентами. Також НБУ заборонив комерційним банкам купувати валюту на міжбанку під „довгу” валютну позицію. Дії НБУ цілком зрозумілі, однак заборона на купівлю валюти під „довгу” валютну позицію може відповідним чином ускладнити для банків регулювання своєї валютної ліквідності. Головним чинником, який суттєво впливає на поведінку суб’єктів валютного ринку, залишається інфляція.

Враховуючи аналіз практики сучасного валютного регулювання в Україні можна зробити висновок, що основними напрями удосконалення здійснення валютних операцій є:

- гнучкість політики курсоутворення;

- вирішення питання щодо репатріації українських капіталів і створення сприятливого інвестиційного клімату для нерезидентів;

- дедоларизація економіки;

- поповнення золотовалютних резервів країни і зниження ризику їхнього знецінення;

- створення стійкого позитивного сальдо платіжного балансу;

- удосконалення системи інституційного забезпечення і валютного законодавства.

Висновок

Важливим у сучасних умовах є й підвищення рівня прозорості здійснення валютних операцій в Україні. Наприклад, основні напрями грошової-кредитної політики, які розробляє НБУ та визначають серед іншого і завдання щодо розвитку системи валютного регулювання на поточний період, не завжди доводилося до відома широких кіл громадськості, на відміну від державного бюджету України. Неясність цілей і завдань грошово-кредитної та валютної політики на перспективу, а також часті зміни норм відповідного законодавства значно ускладнюють планування суб’єктами підприємницької діяльності їхньої ділової активності.

Звичайно, процес підвищення рівня прозорості здійснення валютних операцій має відбуватися у передбачених державою межах. Тобто відомості, які місять державну таємницю, публікуватися не повинні. Проте цілі та завдання курсової політики, заходи щодо регулювання руху капіталів, режиму функціонування валютного ринку, шляхи поповнення золотовалютних резервів і основні напрями їх використання у поточному періоді мають бути відомими населенню України. Це також значно підвищить рівень співпраці НБУ з іншими державними органами з питань валютного регулювання.

Створення чинної системи здійснення валютних операцій в Україні неможливе без глибокого вивчення теоретичних аспектів, досвіду інших держав світу, існуючої в країні практики, а також перспектив розвитку цієї країни. Саме такий підхід дасть змогу нашій країні розробити оптимальний режим здійснення валютних операцій, який має відповідати вимогам і особливостям періоду ринкової трансформації економіки.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000р. №2121-ІІІ // www.rada.gov.ua.

2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 17. - Ст.184.

3. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст.30.

4. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679 - XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст.238.

5. Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особами-резидентами України рахунків в іноземних банках. Затверджене постановою Правління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 221. Зареєстроване в юридичному департаменті Нацбанку 11 травня 1999 р. за № 643.

6. Правила надання уповноваженим банкам індивідуальних ліцензій на вивезення банкнот іноземних держав, банківських металів і спеціальних дозволів на ввезення банкнот іноземних держав, бланків чеків та банківських металів. Додаток № 5 до постанови Правління Національного банку України від 23 вересня 1996 р. № 245. Зареєстровані в юридичному департаменті Нацбанку 23 вересня 1996 р. за № 389.

7. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін., За ред. д. е. н., проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476с.

8. Береславська О. Тенденції валютного ринку України // Вісник НБУ.К. 2007, №2, с.18-22.

9. Вахненко Т. Оптимізація валютно-курсової політики в Україні // Економіка України. К. 2006, №1, с.28-34

10. Петрук О.М. Банківська справа: Навч. посібник/за ред. д. е. н., проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

11. #"#">http://rada.gov.ua

13.

Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 2005. - 556 с.

14. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278с.

15. Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). - К.: Педагогіка, 2002. - 160 с.

16. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навчальний посібник. - К.: Товариство „Знання”, 1999. - 359с.

17. Васюренко О.В. Банківські операції: навч. посіб. для студ. екон. спец. - 6-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 318с.

18. Коцовська Р.Р., Павлишин О.П., Хміль Л.М. Банківські операції: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України. Університет банківської справи. - К.: УБС НБУ, 2007. - 390с.

19. Лазепко І.М., Алексеєнко М.Д., Сивульський М.І., Брегеда О.А., Баріда Н.П. Банківські операції: навч. посібник для дистанційного навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. - К.: Університет "Україна", 2007. - 328с.

20. Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції: навч. посіб. для студ. ВНЗ. - К.: Кондор, 2008. - 407c.