Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк")

Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк")

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКУ

(на прикладі діяльності АКБ «Приватбанк»)

Вступ

Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку валютних операцій комерційних банків полягає в необхідності оптимізації вирішення трьох основних проблем:

1) входження України в світову систему ринкових держав супроводжується попитом на валютні операції забезпечення вільного економічного обміну товарами та послугами між державами;

2) існуюча світова валютна система не має загальносвітової валюти, як єдиного мірила економічних вартостей товарів та послуг;

3) існує дилема між валютним ризиком та прибутковістю банку у вигляді як прямої залежності(спекулятивність), так і обратної залежності (плаваючий валютний курс).

Об’єктом дипломного дослідження є – діяльність комерційного банку АКБ «Приватбанк» в галузі валютних операцій.

Предметом дипломного дослідження є – комплекс інструментів управління валютними операціями та валютним ризиком АКБ «Приватбанк».

Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова розрахункових алгоритмів математичних моделей обробки статистичних даних в «електронних таблицях» EXCEL-2000.

Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні важливості оптимізації управління валютними операціями та валютним ризиком в банку АКБ «Приватбанк», а також пошуку напрямків удосконалення інструментів управління валютним ризиком на основі використання моделей поточних часових та процентних геп-розривів між строками і вартістю залучених та розміщених валютних коштів.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:

-         досліджено сутність та класифікацію валютних операцій і валютного ризику комерційного банку;

-         досліджено стан валютних операцій та валютного ризику в АКБ «Приватбанк» у 2003–2007 роках;

-         розглянуто процес застосування забалансових інструментів регулювання валютної позиції АКБ «Приватбанк»;

-         проведено аналіз діючої практики управління валютним ризиком в комерційних банках розвинутих країн світу з застосуванням інструментів поточних строково-процентних розривів (геп-менеджменту);

– виконані дослідження валютного ризику та інструментарію його зменшення як при застосуванні методології нормативного обмеження Національного банку України на розмір загальної валютної позиції банку, так і при методології детального дослідження валютної позиції банка на окремих короткострокових та довгострокових відрізках функціонування банку (повалютний ГЕП-менеджмент).

Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи АКБ «Приватбанк» за 2003–2007 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.

Практична цінність отриманих в результаті дипломного дослідження результатів полягає в пропозиції та обґрунтуванні доцільності застосування інструменту часового повалютого ГЕП-менеджменту для більш глибокого аналізу валютної позиції на різних короткострокових та довгострокових відрізках часу функціонування комерційного банку, що дає змогу більш об’єктивної ідентифікації величин та джерел валютних ризиків в діяльності банку.

1. Теоретичні основи валютних операцій комерційних банків

1.1 Економічний зміст валютних операцій та їх класифікація

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [4] в Україні офіційно застосовується наступна термінологія валютних операцій:

1) «валютні цінності» – це наступні категорії:

– іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;

– платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

– банківські метали – це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Для цілей Декрету надалі під термінами «іноземна валюта» розуміється як власне іноземна валюта, так банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

2) «валютні операції» – це:

– операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

– операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

– операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;

Міжнародні валютні відносини спираються на ролі грошей в економічній системі – тобто їх макрофункції, що забезпечують функціонування економічної системи [33]:

Інформаційна функція – найпростіша. Її сутність полягає в тому, що більшість процесів, що відбуваються в економіці, мають грошову форму вираження, що дозволяє одержати загальні характеристики процесів, що відбуваються в суспільстві і відповідну інформацію, необхідну для керування.

Функція вірогідності – тісно зв'язана з інформаційної. Зміст її полягає в тому, що інформація, виражена в грошовому виді повинна бути максимально зв'язана з реальними величинами, а також з параметрами, що характеризують ті чи інші процеси, що відбуваються в економіці.

Системна чи сполучна функція – суть системної функції полягає в тім, що нормальний рух грошових потоків є основною нормою функціонування економіки в цілому.

Стабілізуюча функція – тісно зв'язана із системною, оскільки велика частина процесів, що відбуваються в економіці, здійснюються за допомогою грошової форми руху, і очевидно, що нормальність функціонування є вихідною умовою стабільності чи нестабільності в цілому.

Елементарні функції грошей:

1. Функція міри вартості:

– дозволяє розкрити еволюцію грошей як процес виникнення специфічного товару, що виконує роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія.

– як міра вартості, гроші служать для того, щоб перетворювати вартість нескінченного різноманіття товарів у ціни – грошову форму вираження вартості.

– у силу цієї ж функції виконується функція масштабу цін. Історично, масштаб цін зв'язаний з визначеною кількістю золота чи іншого коштовного металу, що входить у грошову одиницю тієї чи іншої держави. У сучасних умовах масштаб цін визначається загальним станом економічної системи і, зокрема, прийнятим державним паритетом національної валюти.

– у силу виконання функції міри вартості, виконується функція розрахункової одиниці, що використовується для визначення ціни товару валового внутрішнього продукту, валового національного продукту, прибутку, собівартості, обсягу капітальних вкладень і т.п.

2. Функція засобу обороту грошей:

Функція засобу обороту грошей обслуговує реалізацію товарів і послуг. Гроші в цій функції постійно надають руху товарам, визначають їхній оборот. Після кожного акта купівлі-продажу товари виходять з обороту і переходять у сферу споживання, а гроші продовжують свій рух у сфері обороту. Для успішного виконання цієї функції гроші теж повинні бути постійними.

3. Функція засобу платежу:

Гроші обслуговують погашення боргових зобов'язань. Боргові зобов'язання можуть виникнути в зв'язку з реалізацією товарів і послуг. Якщо платіж розділяється в часі від моменту передачі продавцем товару покупцю, а також у зв'язку з розподілом вартості (оплата податків, фінансування з бюджету, видача і погашення позичок і т.п.). В усіх цих випадках грошові платежі не надають руху товарам. Проте, опосередковано вони теж зв'язані з реалізацією товарів і послуг. На використанні цієї функції базується формування податку, бюджету, банківських систем, оплата роботи і т. п.

4. Функція нагромадження:

– функція нагромадження дозволяє показати використання і розвиток протиріччя між функцією засобів обороту і функцією нагромадження. Як засіб обороту гроші постійно знаходяться в обороті, але якщо вони використовуються як засіб нагромадження, вони перестають бути засобом обороту

– відображає можливості і потреби нагромадження вартості як особистості, так і суспільства в цілому.

– характеризує виникнення і розвиток розподільних і перерозподільних процесів.

– показує потенційні можливості в регулюванні інвестиційними процесами в суспільстві.

5. Функція світових грошей:

– дозволяє забезпечити участь у міжнародних розрахунках як засобу купівлі і платежу.

– дозволяє оцінити можливості участі тієї чи іншої держави в міжнародному поділі праці, формуванні світового ринку (на основі курсу валют і купівельної спроможності населення).

Однією з найбільш динамічних форм міжнародних економічних відносин є міжнародні валютні відносини, що виникають при використанні грошей у світогосподарських зв'язках і являють собою особливий вид економічних відносин [37]. У переважній більшості випадків взаємний обмін результатами господарської діяльності і зв'язані з цим міжнародні розрахунки здійснюються в грошовій формі. Тому грошовим одиницям країни протистоять грошові одиниці інших країн. Поки національні гроші залишаються в межах границь країни, у якій вони мають ходіння, вони залишаються національними грошовими одиницями. Коли ж у силу різних обставин вони виходять за національні границі, то здобувають нову якість – стають валютою.

Використання грошових одиниць у різних сферах є причиною багатозначності терміна валюта, яким позначаються:

-         грошові знаки даної країни;

-         грошові знаки іноземних держав;

-         міжнародні рахункові одиниці – СПЗ (спеціальні права запозичення – Special Drawing Rights);

Таблиця 1.1. Співвідношення історичного процесу форм виробництва й еволюції грошей [43]

Міжнародні валютні відносини – це сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві й обслуговуючих взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

Валютні відносини викликані до життя насамперед розвитком міжнародної торгівлі (переміщенням через національні границі товарів і послуг), а також міжнародним рухом капіталу, вони мають відносну самостійність, що в умовах глобальної економіки має тенденцію до зростання. Вплив валютних відносин на відтворення стає усе більш відчутним. У значній мірі це є результатом подальшої інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення інтеграційних тенденцій у різних регіонах земної кулі, істотного підвищення ролі зовнішніх факторів у національному відтворювальному процесі, величезного збільшення обсягів світової торгівлі валютою, появи і швидкого поширення нових фінансових інструментів.

Міжнародні валютні відносини опосередковують міжнародні економічні відносини (МЕО), що відносяться як до сфери матеріального виробництва, тобто до первинних виробничих відносин, так і до сфери розподілу, обміну, споживання. Існує прямий і зворотний зв'язок між валютними відносинами і відтворенням. Їхньою об'єктивною основою є процес суспільного відтворення, що породжує міжнародний обмін товарами, капіталами, послугами. Стан валютних відносин залежить від розвитку економіки – національної і світової, політичної обстановки, співвідношення сил між країнами і двох тенденцій, властивих міжнародним відносинам, – партнерства і протиріч. Включення світового ринку в процес кругообігу капіталу означає перетворення частини грошового капіталу з національних грошей в іноземну валюту і навпаки. Це відбувається при міжнародних розрахункових, валютних, кредитних і фінансових операціях.

Фінансові ресурси світу (світові фінанси) – це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій і міжнародних фінансових центрів світу [44]. По вузькому визначенню, це тільки ті фінансові ресурси, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто відносинах між резидентами і нерезидентами. Границя між широким і вузьким визначеннями усе більше розмивається в міру глобалізації світових фінансів.

Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в русі, перерозподіляючись між різними учасниками міжнародних економічних відносин. Частина з них попадає в золотовалютні резерви (ЗВР), частина надається за рубіж на пільгових умовах у виді допомоги, але основна маса купується і продається на світовому фінансовому ринку (світових ринках капіталу).

Основна маса фінансових ресурсів світу зосереджена в розвитих країнах. Приватні особи, компанії, організації й уряди цих країн володіють основною частиною золотовалютних резервів світу; саме їхні фінансові засоби обертаються на світовому фінансовому ринку і, в основному, є головними джерелами фінансової допомоги у світі.

Світовий фінансовий ринок являє собою сукупність фінансово – кредитних організацій, що як посередники перерозподіляють фінансові активи між кредиторами і позичальниками, продавцями і покупцями фінансових ресурсів.

Міжнародні валютні відносини поступово придбали сучасні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків. Валютна система – це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову та міжнародну (регіональну) валютні системи [45].

Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні границі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв'язків.

Світова валютна система склалася до середини 19 століття. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розміщенню сил і інтересам ведучих країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи.

Взаємний зв'язок національної і світовий валютних систем не означає їхньої тотожності, оскільки різні їхні задачі, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв'язок і розходження національних і світовий валютних систем виявляються в їхніх елементах (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Основні елементи національної і світовий валютних систем [45]

Основою національної валютної системи є національна валюта – установлена законом грошова одиниця даної держави. У міжнародних розрахунках звичайно використовується іноземна валюта – грошова одиниця інших країн. З нею зв'язане поняття девізу – будь-який платіжний засіб в іноземній валюті [46].

Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави (за винятком періодів сильної інфляції).

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, що обслуговують міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні). Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з відомим відставанням шлях розвитку національних грошей – від золотих до кредитних грошей. У результаті цієї закономірності світова валютна система в 20–21 столітті базується на одній чи декількох національних валютах ведучих країн світу чи міжнародній валютній одиниці (СДР чи ЄВРО).

Особливою категорією конвертованої національної валюти є резервна (ключова) валюта, що виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної интервенції з метою регулювання курсу валют країн – учасниць світової валютної системи. У рамках Бреттон-Вудской валютної системи (1944) статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної системи (1976) долар фактично зберіг статус резервної валюти, але в цій якості на практиці використовуються також німецька марка (ЄВРО з 1999 року) і японська ієна.

Об'єктивними передумовами придбання статусу резервної валюти є [47]:

-         пануючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, золотовалютних резервах;

-         розвита мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за рубежем;

-         організований і ємний ринок позичкових капіталів;

-         лібералізація валютних операцій;

-         вільна оборотність валюти, що забезпечує на неї попит інших країн.

Суб'єктивним фактором висування національної валюти на роль резервної служить активна зовнішня політика, у тому числі валютна і кредитна. В інституціональному аспекті умовою визнання національної валюти в якості резервної є впровадження її в міжнародний оборот через банки і міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації.

Статус резервної валюти дає перевагу країні-емітенту:

-       можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою;

-       сприяти зміцненню позицій національних експортерів у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

У той же час висування валюти країни на роль резервної покладає визначені обов'язки на її економіку:

-         необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти;

-         не застосовувати девальвацію валюти, валютні і торгові обмеження.

Міжнародні рахункові валютні одиниці використовується як умовний масштаб для порівняння міжнародних вимог і зобов'язань, встановлення валютного паритету і курсу, як міжнародний платіжний і резервний засіб. Процес демонетизації золота – утрати їм грошових функцій, юридично завершений у результаті Ямайської валютної реформи (1976–1978 р.p.), негативні наслідки застосування нестабільних національних валют як світових грошей створили умови для впровадження у валютну систему СДР (спеціальних прав запозичення), ЄВРО (європейська валютна одиниця) як прототипів світових кредитних грошей. Ці нові форми світових грошей використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, а євро з 2002 року – і в готівковій формі регіональних міжнародних розрахунках.

Зміцнення валютно-економічних позицій нових центрів – країн Західної Європи і Японії – обумовило сучасну тенденцію переходу від стандарту СДР на багатовалютний стандарт на основі ведучих валют (долара США, євро, японської ієни, швейцарського франка).

Однак жоден із трьох центрів не має такої переваги над іншими у валютно-фінансовій сфері, щоб встановити безроздільне панування своєї валюти. Тому характерною рисою еволюції світової валютної системи на сучасному етапі є тенденція до валютного поліцентризму.

Країни Західної Європи, розташовуючи більш великими валютними запасами, ніж США, зацікавлені в збереженні їх як реальних резервних активів. Грошові функції золота не вичерпані, незважаючи на Ямайську угоду, золоті запаси залишаються фондом світових грошей і надійних резервних активів у порівнянні із сучасними функціональними формами світових грошей – національними кредитними грошима і міжнародними валютними одиницями.

Ситуація золота ілюструє невідповідність юридичної демонетизації і фактичного положення золота як надзвичайних світових грошей.

Введення в більшості країн плаваючих замість фіксованих валютних курсів з 1973 року не забезпечило їхньої стабільності, незважаючи на величезні витрати на валютну інтервенцію. Тому країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну(регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції країн Західної Європи.

Слід зазначити, що створення євро – новий крок у створенні світової валюти, однак протиборство у валютному плані Європи і навіть найближчої Великобританії показує, що впровадження кредитних світових грошей, що не спираються на реальні світові резерви економічно інтегрованих країн світу – проблема неблизького майбутнього.

Основна класифікація банківських валютних операцій спирається на функціональний принцип:

– валютні операції по обслуговуванню міжнародних торговельних розрахунків;

-         валютні операції по обслуговуванню міжнародного руху капіталу;

-            валютні операції по обслуговуванню міжнародних депозитів та кредитів, а також фінансових допомог;

-            валютні неторгові операції по обслуговуванню міжнародних грошових потоків платежів юридичних та фізичних осіб;

-            операції по торгівлі валютою на національному та світовому міжбанківському та біржовому ринках;

-            валютообмінні операції з готівкою, чеками, пластиковими картками та банківськими металами;

-            ведення валютних рахунків юридичних та фізичних осіб;

-            ведення кореспондентських валютних рахунків комерційного банку в банках – нерезидентах (нострорахунки) та кореспондентських валютних рахунків банків-нерезидентів та резидентів в комерційному банку (лоро-рахунки);

-            валютні операції по залученню валютних депозитів фізичних та юридичних осіб;

-            валютні операції по розміщенню залучених валютних депозитів в кредитування фізичних та юридичних осіб;

Згідно «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» [12], за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку комерційні банки України банки мають право здійснювати такі валютні операції:

1) операції з валютними цінностями:

а) неторговельні операції з валютними цінностями;

б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;

з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;

2) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

3) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

а) з інструментами грошового ринку;

б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

в) фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 за №15–93 [4] та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема таких:

-         неторговельні операції з валютними цінностями;

– ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

– ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

– ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

– відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

– відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

– залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

– залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

– операції з банківськими металами на валютному ринку України;

– операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

– інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

Для отримання письмового дозволу на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України;

б) наявність фахівців відповідної кваліфікації.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України;

б) наявність фахівців відповідної кваліфікації.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

б) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро для місцевого кооперативного банку та не менше ніж еквівалент 5 млн. євро для іншого банку;

б) є письмове підтвердження одного банку (резидента) про згоду на відкриття коррахунку в іноземній валюті.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро;

б) письмове підтвердження банку-нерезидента, який має рейтинг не нижче ніж «інвестиційний клас» (крім країн СНД), про згоду на відкриття в нього кореспондентського рахунку;

в) підключення до електронної міжнародної системи платежів в іноземній валюті (S.W.I.F.T. тощо) та відповідність технічного стану та організації охорони приміщення, в якому розміщується технічне обладнання цієї системи, вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України. Місцеві кооперативні банки не мають права здійснювати операції із залучення та розміщення іноземної валюти на міжбанківському ринку (крім операцій з центральним кооперативним банком).

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

б) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 10 млн. євро;

в) підключення до міжнародних інформаційних систем типу REUTERS, DOW JONES TELERETE, BLOOMBERG тощо (ця вимога не поширюється на банки, які здійснюють свою діяльність на території однієї області та мають регулятивний капітал у розмірі не менше ніж еквівалент 3 млн. євро).

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення операцій з банківськими металами на валютному ринку України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

б) строк роботи банку не менше ніж два роки;

в) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро;

г) наявність експерта, підготовленого відповідно до вимог чинного законодавства України.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення операцій з банківськими металами на міжнародних ринках банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення інших операцій з валютними цінностями на міжнародних ринках;

б) строк роботи банку з банківськими металами на валютному ринку України не менше ніж один рік;

в) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 10 млн. євро;

г) наявність експерта, підготовленого відповідно до вимог чинного законодавства України.

Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення інших операцій з валютними цінностями на міжнародних ринках банк має відповідати таким спеціальним вимогам:

а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

б) строк роботи банку не менше ніж три роки (вимоги щодо строку роботи не поширюються на банки, у яких банки-нерезиденти з рейтингом не нижче ніж «інвестиційний клас»* мають істотну участь – більше 50 відсотків статутного капіталу чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, у частині здійснення інших операцій з валютними цінностями з материнським банком у грошовій одиниці країни його місцезнаходження);

* Інвестиційний клас – тут і далі в цьому Положенні кредитний рейтинг, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо).

в) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 10 млн. євро;

г) підключення до міжнародних інформаційних систем типу REUTERS, DOW JONES TELERETE, BLOOMBERG тощо;

ґ) обладнання спеціального операційного залу (дилерської кімнати, бекофісу, приміщення міжнародних телекомунікаційних систем) з організацією охорони і системою допуску, що відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку).

Валютні операції комерційних банків з точки зору строків виконання та технології перерахування валютних коштів класифікуються як [37]:

-         «спот» – операції з негайним постачанням валют (з підрозділом на операції «tod», «tom», «swap»);

-         «форвард» – операції з терміновим обов’язковим постачанням валют;

-         «ф’ючерсні» – операції з терміновим умовним постачанням валют;

-         «опціонні» – операції з терміновими правами на «спот» – постачання валют;

Після другої світової війни в період поширення валютних обмежень до кінця 50х років у промислово розвитих країнах одержали широке поширення і розвиток нові види валютних операцій. Переважали валютні угоди з негайним постачанням валют («спот») і термінові («форвард»), причому останні найчастіше були об'єктом валютного регулювання [44].

Лібералізація валютного законодавства на рубежі 50х – 60х років привела до розвитку валютних операцій «своп» замість яких раніше практикувався обмін депозитами в різних валютах. Подальший розвиток термінових валютних угод був зв'язаний з лібералізацією руху капіталів, що викликало потребу в хеджуванні (страхуванні ризиків) додатково до традиційних операцій по покриттю ризиків по торгових операціях.

З 70х років розвиваються ф'ючерсні й опціонні валютні операції – нова форма спекулятивних угод і хеджування від валютних ризиків, особливо коли товарна угода, що створює ризик, можлива, але не забезпечена (наприклад, при участі в торгах). Банки стали робити валютні операції в сполученні з операціями «своп» із процентними ставками. Негайні валютні операції здійснює більшість банків, термінові операції і «своп» – угоди – великі банки, регулярні опціонні операції – найбільші банки.

При виконанні валютних операцій у банках виникають валютні позиції і зв'язані з ними валютні ризики. Виникнення валютних позицій зв'язане з тим, що при здійсненні валютних операцій банк купує одну валюту і продає іншу. При угоді з негайним постачанням валют це означає переклад його позикових чи власних ресурсів(пасивів) у валюті, що він продає, в активи в іншій валюті. Таким чином, виникає розрив балансу банку по конкретній валюті, тобто обсяг пасивів у конкретній валюті не відповідає обсягу активів у цій же валюті.    Цей принцип важливий, тому що відкрита валютна позиція зв'язана з ризиком збитків банку, якщо до моменту контр-продажу, тобто покупки раніше проданої валюти і продажу раніше купленої іншої валюти, курси цих валют зміняться в несприятливому для нього напрямку. Валютний ризик існує завжди при наявності відкритих позицій, як довгих, так і коротких.

Оцінка можливого результату закриття позиції досягається перерахуванням усіх сум довгих і коротких позицій у національну валюту за поточним курсом, по якому можуть бути покриті угоди з урахуванням термінів постачання валют по термінових операціях. Результат довгої валютної позиції позитивний для банку, якщо він тримав довгу валютну позицію у валюті, курс якої підвищився (доход від валютних активів при позитивній курсовій різниці).

Однак цілком реалізувати цей виграш можна тільки при закритті усіх валютних позицій по поточним курсам. Ця операція називається реалізацією прибутку (profit = taking) і звичайно відбувається в періоди активної зміни курсу валюти, припиняючи його рух, а іноді тимчасово змінюючи його динаміку в протилежному напрямку.

Підтримка довгих і коротких позицій у якихнебудь валютах на протязі декількох днів, іноді декількох тижнів, розцінюється як валютна спекуляція, оскільки якщо короткочасні арбітражні позиції можуть являтися результатом звертання клієнтури банку, тривала підтримка відкритої валютної позиції – свідома дія, спрямована на досягнення прибутку від зміни курсів. На практиці відділення валютного арбітражу від валютної спекуляції досить умовне, з огляду на значні коливання валютних курсів, що досягають іноді декількох сотень пунктів протягом дня. «Пункт» – різниця в одну одиницю в четвертому знаку після коми в більшості котирувань; сто пунктів, тобто другий знак після коми, вважається «цифрою» (figure).

Валютні операції з негайним постачанням («спот») – найбільш поширені і складають до 90% обсягу валютних операцій. Їхня сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її постачання банками-контрагентами на другий робочий день із дня заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент договору. При цьому вважаються робочі дні по кожній з валют в угоді, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, термін постачання валют – дата валютування (value data) – збільшується на 1 день.

По угодах «спот» постачання валюти здійснюється на рахунки, зазначені банком-одержувачем. Дводенний термін переказу валют по укладеній угоді раніше диктувався об'єктивними труднощами здійснити його в більш короткий термін. Широке поширення електронних міжнародних систем платежів між банками резидентами і нерезидентами (SWIFT), поряд з електронними системами валютного ділинга – «торгових переговорів між банками» (REUTERS DEALING), дозволяє значно швидше робити угоди. Про це свідчить поява операцій по розміщенню одноденних депозитів «із сьогодні на завтра» чи «із завтра на післязавтра». Таким чином, на міжбанківському короткостроковому ринку здійснюються:

-         угоди TODAY (TOD) – за курсом TODAY з постачанням валюти в день заключення угоди;

-         угоди TOMORROW(TOM) – за курсом TOMORROW з умовою постачання валюти наступного дня після заключення угоди;

Валютні операції з негайним постачанням є самим мобільним елементом валютної позиції й несуть в собі визначений ризик. Виконуючи угоди з негайним постачанням, банки дають доручення банкам-кореспондентам на переказ проданої валюти з їхніх коррахунків і на використання купленої валюти, не чекаючи одержання письмового підтвердження від контрагентів. При великих оборотах валютних операцій ризик зустрічного непереказу валюти може досягати величезних розмірів, і ліміти незавершених угод для контрагентів здобувають велике значення. У зв'язку з цим банки встановлюють для своїх банківських клієнтів на ринку ліміти незавершених операцій, тобто загальну суму валютних операцій, по яких ще немає даних про зустрічний переказ валюти покриття.

Термінові валютні операції (форвардні) – це валютні операції, при яких сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти через визначений термін після заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент її заключення. З цього випливають дві особливості термінових валютних операцій:

1). Існує інтервал за часом між моментом заключення і виконання угоди. У сучасних умовах термін виконання угоди, тобто постачання валюти, визначається як кінець періоду від дати заключення угоди чи інший будь-який період у межах терміну.

2). Курс валют по терміновій валютній операції фіксується в момент заключення угоди, хоча вона виконується через визначений період.

Курс валют по термінових угодах відрізняється від курсу по операціях «спот» відповідно до прогнозованої динаміки курсу валют. Різниця курсу «форвард» і «спот» визначається як «дисконт», якщо курс «форвард» нижче курсу «спот» чи як «премія», якщо прогнозний курс «форвард» вище курсу «спот».

Курси валют по термінових угодах, котируємі в цифровому вираженні називаються курсами «аутрайт». Котирування валют по термінових угодах методом премії чи дисконту залежить як від прогнозованої динаміки курсу в період від заключення до виконання угоди, так і від розходження в процентних ставках по строкових вкладах у цих валютах.

Термінові угоди з іноземною валютою виконуються в наступних цілях:

-       конверсія(обмін) валюти в комерційних цілях, завчасний продаж валютних надходжень чи покупка іноземної валюти для майбутніх платежів, щоб застрахувати валютний ризик;

-       страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном від збитків у зв'язку з можливим зниженням курсу валюти, у якій вони здійснені;

-       одержання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Різновидом валютної операції, що сполучає наявну і термінову операції, є угоди «своп». «Своп» – це валютна операція, що сполучає купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасним контр-продажем на певний строк з тими ж валютами. при цьому домовляються про зустрічні платежі в різних валютах два партнери (банки, корпорації й ін.). По операціях «своп» наявна угода здійснюється за курсом «спот», що у терміновому контр-продажу коректується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від динаміки валютного курсу. Операція «своп» зручна для банків: вона не створює відкритої валютної позиції (покупка покривається продажем). Операція «своп» використовується для:

-            здійснення комерційних справ: банк продає іноземну валюту на умовах негайного постачання й одночасно купує її на термін.

-            придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контр-продажем) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікованості валютних авуарів;

-            взаємного міжбанківського кредитування в різних валютах.

Операції «своп» проводяться також із золотом, щоб, зберігши право власності на нього, придбати необхідну іноземну валюту на певний строк.

З 70х років з переходом до «плаваючих» валютних курсів одержали розвиток валютні ф’ючерси – це угоди які означають зобов'язання (а не право вибору на відміну від опціону) на продаж чи покупку стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (у майбутньому) за курсом, заздалегідь установленим при заключення угоди. У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, термін, гарантійний депозит, метод розрахунку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5