Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах

Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

Харківський ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Університет банківської справи

Кафедра обліку

РЕФЕРАТ

на тему:

«Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах»

Керівник роботи Р.О. Піскунов

Студент факультету банківської справи,

IV курсу, групи 42-БС

спеціальності 6.05.01.05

«Банківська справа» С.М. Горобцов

Харків 2008

Вступ

Нині управління ризиками стає найважливішим інструментом стратегічного планування у банківському секторі. Оскільки ризики впливають на прибутковість, розвинутий ризик-менеджмент має забезпечувати певну стабільність фінансових показників і підвищувати вартість кредитної установи. Здатність банку обмежувати непередбачені втрати підвищує довіру до нього з боку інвесторів і клієнтів.

Безумовно, ризики, що виникають у корпоративній практиці, можуть негативно вплинути на грошові потоки банку та викликати нестачу капіталу. Кредитні організації, що потрапили в скрутне фінансове становище, можуть зітнутися зі зниженням кредитного рейтингу, збільшенням вартості запозичення й іншими перешкодами у залученні коштів.

Питання становлення сучасної системи ризик-менеджменту розкривається у вітчизняних наукових працях К. Уварова, О. Куценко, В. Сушко, В. Кротюка, С. Фабера, І. Пожарської, І. Волошина, С. Клименко.

Відзначимо, що процес удосконалювання управління банківськими ризиками є безперервним, і тому передбачає подальше вивчення. До того ж дотепер не існує комплексного та розгорнутого дослідження механізму формування системи ризик-менеджменту в умовах становлення сучасного ринкового господарства України.

З огляду на це я ставлю декілька завдань, а саме: розглянути етапи становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах, провести порівняльний аналіз інструментів управління ризиками та методів їх кількісної оцінки, і найголовніше — дати практичні рекомендації щодо розмежування функціональних обов'язків структурних підрозділів банку в системі ризик-менеджменту.

Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах

Національний банк України визначає ризик як імовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал або на надходження банку.

НБУ поділяє банківські ризики на дві групи:

1. Ризики, котрі піддаються кількісній оцінці:

— кредитний, який, у свою чергу, поділяється на портфельний, індивідуальний ризики й ризик країни;

— операційно-технологічний;

— валютний, що включає в себе економічний ризик, ризик трансакції і трансляційний ризик;

— ризик ліквідності, який підрозділяється на ринковий та балансовий;

— процентний, котрий поділяється на ресурсний, ризик кривої прибутковості, базисний і ризик права вибору;

— ринковий.

2. Ризики, які неможливо кількісно виміряти, а саме: юридичний, стратегічний, ризик репутації.

Власне управління ризиками (ризик-менеджмент) — це процес, за допомогою якого банк виявляє ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює моніторинг, контролює свої ризиковані позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями ризиків.

За цим визначенням, до функцій ризик-менеджмету можна віднести таке:

— ідентифікацію потенційних джерел ризику;

— формування системи управлінської звітності, яка дозволяє одержувати адекватну інформацію про діяльність підрозділів банку та пов'язаних з ними ризиками;

— оцінку ймовірності ризику та можливих втрат;

— проведення превентивних заходів і заходів щодо нейтралізації ризику;

— ліквідацію негативних наслідків і відновлення або підвищення рівня фінансової безпеки.

Безпосередня реалізація перерахованих вище функцій здійснюється через організаційну структуру кредитної установи (рис. 1).

Розглянемо основні завдання цих підрозділів.

Спостережна рада несе відповідальність перед акціонерами банку за те, щоб забезпечувалося повне й адекватне розуміння ризиків, можливої величини втрат, а також, щоб підрозділ з ризик-менеджменту робив усі необхідні кроки з моніторингу та контролю ризиків.

Основні функції спостережної ради:

1. Затверджує положення банку з управління ризиками.

2. Забезпечує прийняття ризиків відповідно до очікувань акціонерів (власників) банку та нормативних вимог, а також поширення в банку єдиного розуміння корпоративної культури стосовно ризиків.

3. Виділяє необхідні ресурси на створення та підтримку ефективної, комплексної та збалансованої системи управління ризиками.

4. Створює незалежну службу з управління ризиками.

5. Створює службу внутрішнього аудиту, незалежну від операційних підрозділів банку.

6. Відображає в документальній формі організаційну структуру та механізм контролю.

7. Забезпечує запобігання конфлікту інтересів на всіх рівнях системи управління ризиками.

8. Одержує на регулярній основі достатнє підтвердження того, що банк здійснює ефективне управління ризиками та капіталом.

Правління банку як вищий виконавчий орган банку несе відповідальність за безпосередню організацію та реалізацію процесу ризик-менеджменту згідно з загальноприйнятими принципами корпоративного управління.

Основні функції правління банку:

1. Впроваджує принципи управління ризиками банку, затверджені спостережною радою.

2. Затверджує методики кількісної оцінки ризиків.

3. Стежить за впровадженням систем управління ризиками та внутрішнім контролем, затвердженим спостережною радою.

4. Впроваджує процедури та заходи із запобігання стресовим ситуаціям, які можуть виникнути через дію певних внутрішніх факторів.

5. Визначає значимість виявлених (ідентифікованих) ризиків і, в разі потреби, належним чином вчасно звітує перед спостережною радою про такі ризики.

6. Надає спостережній раді повні звіти з реалізації стратегії діяльності банку, його бізнес-планів по значних операціях, а також фактичних операційних і фінансових результатах банку порівняно з прогнозованими результатами.

7. Надає спостережній раді повні звіти з управління значними ризиками, по процедурах і засобах контролю з управління цими ризиками.

8. Здійснює перегляд продуктів і підрозділів банку з метою виявлення нових ризиків.

9. Бере активну участь у процесі розробки продуктів і послуг банку, у тому числі у визначенні їх вартості для контрагентів, з метою забезпечення дотримання оптимального співвідношення між їх ризикованістю та доходами банку.

10. Оцінює на сукупній основі види ризику банку, з якими він працює або планує працювати, за окремими контрагентами, групами контрагентів, галузями і географічними регіонами.

11. Здійснює перегляд реалізованих завдань, планів з метою визначення їх відповідності поточним реаліям.

12. Щорічно (або у разі потреби) звітує перед спостережною радою про всі ризики за новими продуктами і послугами, новими сегментами ринку або новими напрямками діяльності.

13. Забезпечення постійного підвищення кваліфікації керівництва та працівників банку з ризик-менеджменту.

Основні завдання підрозділу з ризик-менеджменту:

1. Забезпечення проведення кількісної оцінки тих ризиків, з якими банк працює або планує працювати.

2. Розробка та надання на затвердження правлінню банку методик оцінки ризиків.

3. Здійснення аналізу ризиків з урахуванням можливостей виникнення екстремальних ситуацій (стрес-сценарії), на основі яких банк визначає відповідні надзвичайні заходи.

4. Здійснення бек-тестингу діючих моделей оцінки ризиків.

5. Накопичування історичних даних для порівняльного аналізу.

6. Здійснення моніторингу даних щодо ринкових позицій.

7. Розробка та подання на затвердження комітетам лімітів за банківськими ризиками.

8. Контроль за дотриманням лімітів.

9. Підготовка загального опису ризикованих позицій і надання консолідованої звітності комітетам.

10. Координація дій підрозділів банку, які задіяні у системі ризик-менеджменту.

11. Надання рекомендації правлінню банку щодо подальшої тактики роботи з визначеними ризиками.

Служба внутрішнього аудиту — це функціональний підрозділ, який здійснює нагляд за дотриманням системи внутрішнього контролю в банку, а також виносить свої пропозиції щодо її достатності й ефективності.

Служба підкоряється безпосередньо спостережній раді банку і не допускає будь-якого втручання у свою роботу з боку інших підрозділів банку.

Служба внутрішнього аудиту не бере безпосередньої участі у процесі ризик-менеджменту, її роль зводиться до оцінки адекватності систем управління ризиками потребам банку.

Основні завдання відділу внутрішнього аудиту:

1. Проведення аудиту процесів і процедур банку з ризик-менеджменту.

2. Оцінка ефективності систем внутрішнього контролю банку в частині ризик-менеджменту та надання рекомендацій спостережній раді щодо їх удосконалення.

Комітет з питань управління активами та пасивами (КУАП) розглядає собівартість пасивів і прибутковість активів, приймає рішення щодо Політики процентної маржі, розгляді»: питання відповідності строковості

Основні завдання КУАП:

1. Розподіл капіталу банку та підтримка адекватної платоспроможності з урахуванням банківських ризиків.

2. Моніторинг, управління активами та пасивами відповідно до короткострокових, середньострокових і довгострокових планів банку.

3. Управління ризиком ліквідності.

4. Управління процентним ризиком.

5. Управління ринковими ризиками.

6. Затвердження лімітів.

Кредитний комітет оцінює якість кредитних операцій банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків. Основні завдання кредитного комітету:

1. Затвердження лімітів концентрації.

2. Контроль за наявністю відповідних резервів на покриття кредитного ризику.

3. Визначення вартості кредитів з урахуванням кредитного ризику. Основні завдання казначейства:

1. Щоденна оцінка позиції щодо ліквідності.

2. Визначення грошових потоків від підрозділів усередині банку.

3. Контроль за дотриманням лімітів.

4. Контроль за дотриманням нормативу обов'язкового резервування.

5. Контроль за фінансуванням банку (операції МБК, FOREX).

6. Контроль за дилінговими операціями та їх прибутковістю.

 Фронт-офіс оформляє первинні документи та передає їх бек-офісу. Бек-офіс аналізує документи, контролює їх умови, здійснює облік. Він несе відповідальність за оперативне управління ризиками, пов'язаними з їх діяльністю, відповідно до встановлених лімітів, а також за результати (як позитивні, так і негативні) від прийняття цих ризиків. Основні завдання фронт-офісу:

1. Взаємодія з клієнтами, контрагентами, партнерами.

2. Оформлення первинних документів, які відображають умови домовленостей з клієнтами, контрагентами.

Основні завдання бек-офісу:

1. Обробка та внесення в облікові регістри первинних документів.

2. Контроль за дотриманням встановлених обмежень і вимог.

3. Визначення суми резервів на покриття потенційних втрат за активними операціями.

Механізм становлення системи ризик-менеджменту передбачає 3 етапи: Перший етап — підготовчий: формалізація системи бізнес-процесів банку; опис процедури контролю та прийняття рішень; складання карт ризиків за підрозділами (напрямками) і в цілому для банку; розробка методики оцінки та прогнозування ризиків. На цьому етапі також зважується питання, яка структура ризик-менеджменту буде використовуватися, — централізована чи децентралізована.

Централізована система мас низку таких переваг. По-перше, вона дозволяє ризик-менеджерам контролювати правильність самого процесу обчислювання. Особливої ваги ця обставини набуває в тому випадку, якщо оцінки ризику використовуються при визначенні сум винагороди для окремих трейдерів і підрозділів у цілому. По-друге, централізована структура включає єдину базу первинних даних на позиціями, що полегшує перехід до більш складних методів розрахунку ризиків. По-третє, централізовані системи більш гнучкі й адаптивні до можливих змін в інформаційних потребах і можуть використовуватися не тільки для управління ризиками, але й з іншою метою.

Децентралізований підхід також має свої переваги. По-перше, він не потребує дублювання інформації щодо ринкових позицій в централізованій базі даних. Відповідно не виникає труднощів зі створенням нових продуктів на рівні окремих підрозділів. По-друге, децентралізована структура є єдино можливою на макрорівні при оцінці сукупного ринкового ризику банківської системи Національним банком України, який узагальнює оцінки окремих банків для розрахунку єдиного показника ризику.

Другий етап — процедурний: розробка процедур встановлення лімітів, концепції мінімізації банківських ризиків, процедур перегляду основних параметрів лімітної політики банку, концепції і процедур страхування, підходів до схем хеджування.

Третій етап — інтеграційний: аналіз вимог до кількості та якості інформації, що надходить в автоматизовану систему управління, опис можливостей наявної корпоративної системи з погляду її використання для управління ризиками; розробка рекомендацій з упровадження системи ризик-менеджменту в корпоративну інформаційну систему; розробка поетапного плану впровадження.

На цьому етапі також розглядається періодичність надання внутрішньобанківської звітності по системі ризик-менеджменту.

Існує три основних інструменти управління банківськими ризиками, а саме:

1) виключення ризику;

2) передача ризику;

3) зменшення ризику (рис. 2).

Рис. 2. Інструменти управління банківськими ризиками

Відомо, що приймати фінансові ризиковані рішення має сенс тільки в тому випадку, коли очікується одержання значного позитивного результату від проведення ризикованої операції. Не слід приймати ризик тоді, коли, навіть за сприятливих умов проведення операція не принесе ніякого прибутку.

У цьому випадку необхідно розглядати перший інструмент управління — виключення ризику. При цьому варто мати на увазі, що кредитна установа, яка завжди відмовляється від ризикованих операцій, втрачає можливість додаткового зростання прибутку, який можуть одержати його конкуренти в умовах сприятливого розвитку ринкової кон'юнктури.

Говорячи про страхування як один з елементів передачі ризику, необхідно відзначити, що, по-перше, не всі банківські ризики підлягають страхуванню, а по-друге, чим більший обсяг ризику переводиться на страхову компанію, тим вищі витрати на оплату відповідного страхового полісу. Тому одна з основних проблем управління банківськими ризиками полягає в тому, щоб визначити, які ризики має сенс зберігати в себе, здійснюючи додаткові витрати на їх зменшення, а які перевести на страховика, роблячи додаткові витрати на оплату полісу.

Другим інструментом передачі ризику є хеджування. Під хеджуванням розуміють використання ф'ючерсів та опціонів.

Зміст наступного інструмента передачі ризику — розподіл ризику між учасниками проекту — полягає в тому, щоб зробити відповідальним за ризик тих інвесторів, які краще за всіх уміють кількісно оцінити ризики. Однак, чим більший ступінь ризику учасники мають намір покласти на одного інвестора, тим складніше його залучити до фінансування проекту.

Наступний метод — диверсифікацію — відносять до інструментів зменшення банківських ризиків. Приклади диверсифікації: збільшення числа видів цінних паперів в інвестиційному портфелі; реалізація різних бізнес-проектів тощо.

Зменшити ризик також можна за допомогою пошуку додаткової фінансової інформації. Адже дуже часто управлінське рішення приймається в умовах, коли результати не визначені й інформація обмежена. Тому, чим повніша інформація, тим більше передумов зробити кращий прогноз і зменшити ризик.

Найважливішою умовою зменшення величини ризику є своєчасна ідентифікація всіх його факторів, їх облік і, за можливості, нейтралізація. Перший етап при захисті від факторів ризику — їх виявлення. Наприклад, для операцій з цінними паперами факторами ризику є: рейтинг цінних паперів, ринкові котирування тощо. Другий етап — визначення впливу цих факторів ризику на результати розглянутого рішення. Після оцінки настає етап ухвалення рішення щодо нейтралізації чи зменшення факторів ризику.

Встановлення лімітів обмежує величину відкритої ризикованої позиції. Ліміти можуть встановлювати на відкриті валютні позиції, на розміри портфелів цінних паперів, на товарні позиції тощо.

Формування резерву — останній інструмент зменшення банківських ризиків. Основною проблемою при створенні резерву є оцінка потенційних наслідків ризиків. Для цього ризик-менеджер повинен знати та вміти використовувати сучасні методи кількісної оцінки ризиків.

Розглянемо основні принципи системи оцінки, а саме: однотипність, непропорційність, транзитивність та аддитивність.

1. Однотипність ризиків означає, що для будь-якого учасника діяльності уявлення про ризик збігаються.

2. Непропорційність — зростання ризику не прямо пропорційно збільшенню інтенсивності діяльності.

3. Транзитивність. її сутність полягає в тому, що якщо перша ситуація менше ризикова, ніж друга, а друга менше, ніж третя, то це означає, що перша ситуація менш ризикована, ніж третя.

4. Аддитивність — якщо ризик першого виду діяльності дорівнює R(І), а другого R(2), і обидва види діяльності відбуваються одночасно, то загальний ризик дорівнює сумі цих ризиків: R = R(l) + R(2).

Розглянемо безпосередньо методи кількісної оцінки фінансових ризиків.

У світовій практиці найбільше поширення одержали такі методи аналізу ризиків: статистичний; експертних оцінок; аналітичний; оцінки доцільності витрат; метод аналогій; комбінований метод (рис. 3).

Рис. 3. Методи кількісної оцінки

1. Статистичні методи базуються на аналізі статистики втрат і прибутків з метою визначення ймовірності події та встановлення величини ризику. Ґрунтуються на теорії ймовірності розподілу випадкових величин.

Частота виникнення деякого рівня втрат визначається за формулою:

де Ra — частота виникнення деякого рівня втрат; Nh — число випадків настання конкретного рівня втрат; Nзаr — загальне число у вибірці, що включає і позитивні результати.

Як показує практика, одним з найефективніших статистичних методів є метод "Монте-Карло". Заснований він на моделюванні випадкових процесів із заданими характеристиками. Метод дає змогу аналізувати й оцінювати різні "сценарії" реалізації проекту і враховувати різні фактори в межах одного підходу. Різні типи проектів мають різну вразливість щодо ризиків, що з'ясовується при моделюванні. Недоліком цього методу є те, що в ньому для оцінок використовуються вірогідні характеристики, що не дуже зручно в практичному застосуванні.

2. Метод експертних оцінок схожий зі статистичним. Різниця полягає в тому, що розглянутий метод акцентує увагу на вивченні оцінок, зроблених різними фахівцями (внутрішніми чи зовнішніми експертами). Експертну оцінку молена отримати як після проведення спеціальних досліджень, так і при використанні накопиченого досвіду провідних спеціалістів.

Різновидом експертного методу є метод Дельфи. Він характеризується анонімністю і керованим зворотнім зв'язком. Анонімність досягається шляхом фізичного поділу експертів, що не дає їм можливість обговорювати відповіді на поставлені питання. Після обробки результату через керований зворотній зв'язок узагальнений результат повідомляється коленому експерту. Це дає змогу ознайомитися з оцінками інших провідних спеціалістів, не зазнаючи тиску через знання того, хто конкретно дав ту чи іншу оцінку. Після цього можна повторити опитування експертів.

Наступний вид експертного методу — це метод "дерева рішень". Цей метод передбачає графічну побудову варіантів рішень, що можуть бути прийняті. Випливаючи уздовж побудованих гілок та використовуючи спеціальні методики розрахунку імовірності, менеджери оцінюють кожен шлях і потім вибирають менш ризикований.

Для кількісного визначення кредитного ризику використовується метод "коефіцієнтного аналізу" і метод рейтингів. Метод "коефіцієнтного аналізу" полягає в експертному аналізі та зіставленні економічних коефіцієнтів, які характеризують кредитоспроможність і фінансовий стан контрагента, із середніми показниками відповідної групи банків за визначений часовий період. Відповідно до методу рейтингів, кожен банк за певною методикою розраховує рейтинг і робить висновок про кредитоспроможність та фінансовий стан контрагента.

Одним з головних недоліків усіх перерахованих вище експертних методів є суб'єктивний характер оцінок.

3. Аналітичний метод базується на теорії ігор і містить такі етапи:

1) вибір ключового показника (наприклад, внутрішня норма прибутковості);

2) визначення факторів, що впливають на ключовий показник (рівень інфляції, стан економіки тощо.);

3) розрахунок значень ключового показника при зміні параметрів ринку.

Для аналізу процентного, ринкового та валютного ризиків у банківській діяльності використовують метод стрес-тестування. Цей метод дозволяє проаналізувати н динаміці зміни важливих кількісних показників ризику. Стрес-тестування призначено для віртуальної оцінки ступеня зміни основних показникиів ризику у випадках значних змін параметрів ринку.

При кількісній оцінці ринкового і процентного ризиків також може використовуватися метод дюрації. Дюрація відображає чутливість поточної вартості фінансового інструмента до зміни процентних ставок. Чим вища дюрація фінансового інструмента, тим більш чутлива його поточна вартість до зміни процентної ставки. Різниця між середньою дюрацією активів і пасивів характеризує позицію, що займає банк стосовно ринкових і процентних ризиків. Позитивний дисбаланс дюрації призводить до зміни економічної вартості банку у бік, протилежний зміні процентних ставок. Негативний дисбаланс дюрації призводить до зміни економічної вартості в одному напрямку зі зміною процентних ставок.

Виділяють три види дюрації фінансового інструмента:

— стандартна дюрація, що є терміном дії фінансового інструмента, зваженого на величину приведених до поточного вартості потоків коштів, отриманих відповідно до специфіки цього фінансового інструмента;

— модифікована дюрація, яка розраховується як співвідношення стандартної дюрації до величини (1 + г), де г — процентна ставка, використовується для оцінки чутливості потоку платежів до процентної ставки;

— ефективна дюрація, яка є співвідношенням зміни ціни фінансового інструмента до відповідної зміни ринкової процентної ставки, визначається на основі статистичних даних і використовується для оцінки процентної чутливості складних фінансових інструментів з опціонною природою.

Для інтегрованого кількісного виміру ризику, що має кілька джерел виникнення, використовують аналітичний метод RAROC (Risk Adjusted Return on Capital).

До переваг цього методу наложить таке:

— RARORAC дозволяє розрахувати обсяг економічного капіталу, необхідного для покриття ризиків, за кожним видом діяльності чи продуктами банку з установленим акціонерами рівнем толерантності до ризиків;

— метод надає послідовні та справедливі інструменти оцінки діяльності, зважені на ризик, що дозволяє зробити вибір між ризиками і винагородою більш ефективним;

— RARORAC може використовуватися у плануванні й оцінці діяльності, оскільки обсяг капіталу, який необхідно сформувати для здійснення кожної операції, є важливим показником для розрахунку справедливої ціни операції і для визначення доцільності їх здійснення;

— метод дає економічне обґрунтування для послідовної оцінки усіх властивих діяльності банку ризиків і відкритих ризикованих позицій.

Для оцінки процентного ризику і ризику ліквідності використовується GAP-метод. Відповідно до цього методу певні активи та пасиви розподіляються на часові періоди. Проводиться аналіз — чи вистачає потоків, отриманих від розміщених активів, на виконання зобов'язань за кожний часовий період.

4. Метод оцінки доцільності витрат базується на тому факті, що витрати за кожним напрямком діяльності мають різні ступені ризику. Таким чином, за допомогою цього методу визначають статті витрат, у яких ризик максимальний чи мінімальний.

5. Взагалі метод аналогій використовують при аналізі нових продуктів чи проектів. Суть цього методу полягає в переносі аналогічної ситуації на об'єкт дослідження. Одним з недоліків цього методу є те, що дуже важко створити умови, в яких повторився б минулий досвід.

6. Плюсом комбінованого методу є те, що він використовує переваги усіх вищерозглянутих методів. Так статистичний метод як результат оцінки минулого може поєднуватися з елементами аналітичного й експертного методів, а метод аналізу оцінки доцільності витрат — з методом аналогій.

Таким чином, в умовах становлення сучасного ринкового господарства України розвиток методів аналізу ризиків є важливим завданням. Але при цьому треба пам'ятати, що формальні моделі (особливо статистичні) обмежені та спрощені. З одного боку, така спрощеність робить їх дуже корисними для ідентифікації і виміру ризиків, а з іншого боку, це є і великим недоліком, тому що моделі не можуть у повному обсязі відобразити динамічні й складні ринкові процеси.

Висновки

Будь-якій кредитній організації, яка думає про своє майбутнє, вже сьогодні необхідно вибрати ту модель системи управління ризиками, яка найоптимальніше вирішує поставлені акціонерами завдання.

В умовах становлення сучасного ринкового господарства України роль системи ризик-менеджменту зростає до стратегічної. Умовно розвиток корпоративного управління в банку можна розділити на два етапи. На першому основний акцент робиться на оцінці ризиків поточної діяльності. На другому, при досягненні кредитною організацією вищого рівня розвитку, крім оперативного аналізу ризиків досліджуються ризики, що супроводжують процес потенційного розвитку, потенційних можливостей банку.

Розвинута система ризик-менеджменту передбачає об'єднання стратегії, бізнес-процесів, технологій і інтелектуального потенціалу з метою збільшення вартості банку. Мета впровадження такої системи полягає в більш ефективному використанні взаємозалежності ризиків і потенційних можливостей, у перетворенні функції ризику-менеджменту в джерело конкурентних переваг.

Список використаної літератури

1.                 Бобиль В.В. Корпоративне управління ризиками в комерційних банках: практичні рекомендації. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – С.31-35

2.                 Бобиль В.В. Стратегія управління капіталом банка в умовах становлення сучасного ринкового господарства України // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. – Вип..211. – Т.2. – Дніпропетровськ:ДНУ, 2006. – С.583-589

3.                 Клименко С. Як постояти корпоративну систему ризик-менеджменту // Бізнес – 2005. - №15.- С.24

4.                 Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджені постановою Правління НБУ від 15.03.2004 № 104.

5.                 Уваров К., Куценко О. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризиків менеджменту в банках України: орієнтир на майбутнє // Вісник Національного банку України — 2005. — № 1 — С.61.