Розвиток операцій банківської системи на сучасному етапі економічних відносин в Україні (на прикладі АППБ "Аваль")

Розвиток операцій банківської системи на сучасному етапі економічних відносин в Україні (на прикладі АППБ "Аваль")

– превалювання сутності над формою – операції обліковуються та розкриваються у звітності відповідно до їх сутності та економічного змісту, а не лише за їх юридичною формою;

– автономність – активи та зобов'язання банку мають бути відокремлені від активів і зобов'язань власників цього банку та інших банків (підприємств), у зв'язку з цим особисте майно та зобов'язання власників не мають відображатися у фінансовій звітності банку.

Активи – ресурси, що виникли в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигід у майбутньому. Зобов'язання – заборгованість, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів, що втілюють у собі економічні вигоди;

обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, відповідно до яких активи та/або дохід не завищуватимуться, а зобов'язання та/або витрати – не занижуватимуться;

– безперервність – оцінка активів банку здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність продовжуватиметься в неосяжному майбутньому. Якщо банк планує скоротити масштаби своєї діяльності, то це має відображатися у фінансових звітах;

нарахування та відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду потрібно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Доходи – це збільшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді надходження чи збільшення корисності активів або зменшення зобов'язань, результатом чого є збільшення капіталу, за винятком його збільшення, пов'язаного з внесками акціонерів. Витрати – це зменшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або виникнення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу і не є розподіленням між акціонерами. Власний капітал – це залишкова частина в активах банку після вирахування всіх зобов'язань;

– послідовність – постійне (із року в рік) застосування банком обраної облікової політики. Зміна методів обліку можлива лише у випадках, передбачених міжнародними стандартами та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і потребує додаткового обґрунтування і розкриття у фінансових звітах;

– історична (фактична) собівартість – активи і пасиви обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов'язання в іноземній валюті, за винятком немонетарних статей, мають переоцінюватись у разі зміни офіційного валютного курсу на звітну дату.

Бухгалтерський облік у банках повинен забезпечувати своєчасне надання правдивої порівняльної інформації про активи, зобов'язання, фінансовий стан та результати діяльності банку.

Повнота та достовірність операцій у сфері обліку залежить від облікової політики та внутрішніх процедур банку, що проводяться відповідно до чинного законодавства і нормативних актів Національного банку України без будь-яких відхилень.

Бухгалтерський облік повинен надавати можливість прогнозування і визначення стратегії розвитку діяльності банку шляхом порівняння статей балансу з показниками, встановленими керівництвом банку, та аналізу їх динаміки.

Користувачами економічної інформації бухгалтерського обліку є:

– внутрішні (акціонери банку, Рада банку, Правління банку, внутрішні аудитори банку, працівники банку) користувачі інформації – з метою планування, оцінки та контролю за щоденними операціями банку, зокрема за використанням його ресурсів відповідальними за це особами;

– зовнішні (Національний банк України, наявні та потенційні кредитори і банки-кореспонденти, наявні та потенційні клієнти (вкладники) й інші користувачі) користувачі інформації – з метою оцінки минулих та майбутніх результатів діяльності банку.

Види обліку та їх взаємозв'язок.

Система обліку включає бухгалтерський (фінансовий), управлінський та податковий облік, які ґрунтуються на єдиній інформаційній базі, відрізняючись формою та періодичністю розрахунку даних.

Бухгалтерський (фінансовий) облік забезпечує своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність. Зміни у фінансовому обліку не впливають на податковий облік.

Управлінський облік ведеться з метою забезпечення керівництва банку та його підрозділів оперативною фінансовою і нефінансовою інформацією у визначеній ними формі для планування, оцінки, контролю й використання своїх ресурсів.

Управлінський облік ведеться банком для забезпечення внутрішніх потреб в інформації, виходячи зі специфіки та особливостей діяльності і структури управління. Банки самостійно обирають метод обліку затрат та калькулювання собівартості послуг (робіт), визначають зміст внутрішньої звітності, а також строки її подання на різні рівні управління. При організації управлінського обліку повинна забезпечуватися ідентичність інформації і розрахунків, здійснених на основі фінансового обліку.

Податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до чинного законодавства і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією. Зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх банківських операцій у первинних документах, збереження протягом установленого строку оброблених документів, регістрів бухгалтерського обліку та звітності несе керівник банку, який здійснює керівництво банком відповідно до законодавства та установчих документів.

Структура служби бухгалтерського обліку визначається банком самостійно. Бухгалтерські операції можуть виконувати працівники будь-якого структурного підрозділу банку, якщо це передбачено їх функціональними (посадовими) обов'язками. Всі працівники, які виконують операції з бухгалтерського обліку, з питань ведення бухгалтерського обліку підпорядковуються головному бухгалтеру банку.

На служби бухгалтерського обліку покладається виконання таких функцій:

– централізоване встановлення та підтримка єдиних правил бухгалтерського обліку для банківських операцій і розроблення правил для нових операцій, що плануються на підставі нормативних актів Національного банку України;

– ведення регістрів бухгалтерського обліку відповідно до основних вимог Національного банку України та облікової політики банку;

– ведення та підтримка внутрішнього плану рахунків (план аналітичних рахунків), складеного на підставі Плану рахунків бухгалтерського обліку, встановленого для банків Національним банком України;

– своєчасна підготовка, перевірка і надання внутрішньої та зовнішньої фінансової звітності;

– встановлення централізованого бухгалтерського контролю за застосуванням правил облікової політики в різних підрозділах банку та достовірністю фінансової звітності.

Головний бухгалтер банку, який очолює службу бухгалтерського обліку, у своїй роботі керується цим Положенням, нормативними актами Національного банку України, іншими законодавчими та нормативними актами України.

Головний бухгалтер банку забезпечує:

– дотримання єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку;

– контроль за відображенням у бухгалтерському обліку всіх операцій, які здійснюються банком;

– складання і подання у встановлені строки фінансової звітності.

Головний бухгалтер має право вимагати від структурних підрозділів банку забезпечення правильної організації бухгалтерського обліку і контролю, подання необхідних документів щодо оформлення операцій, дотримання встановленого порядку прийняття, оприбуткування, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей, а також має право вимагати від будь-якого підрозділу банку надання пояснень, а за потреби й безпосередньо втручатися в його робочі процедури, якщо отримані дані викликають сумнів.

Бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації із застосуванням комп'ютерних засобів, за допомогою яких в автоматизованому режимі здійснюється збирання, передавання, систематизація та оброблення інформації.

Банки самостійно обирають систему та підсистеми бухгалтерського обліку виходячи з потреб управління банком, обсягу банківських операцій і кількості працюючих. Будь-яка система обліку повинна забезпечити:

– дотримання принципів бухгалтерського обліку;

– єдину методологічну основу;

– взаємозв'язок даних синтетичного і аналітичного обліку;

– хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів;

– накопичення і систематизацію даних обліку в розрізі показників, необхідних для управління банком, а також складання звітності.

Банк самостійно визначає свою облікову політику, розробляє систему і форми управлінського обліку, внутрішньої звітності і контролю операцій, визначає права працівників на підписування документів, затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій – це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо.

Банки самостійно розробляють та затверджують форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.

Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України та Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов'язкові параметри, визначені окремими вказівками Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.

Серед основних форм регістрів синтетичного обліку банки зобов'язані передбачати щоденний оборотно-сальдовий баланс. У щоденному оборотно-сальдовому балансі відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками третього та другого порядків (аналогічно і за позабалансовими рахунками). В оборотно-сальдовому балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків і загальний підсумок за всіма рахунками установи банку. Правильність складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом. Наявність такої рівності є обов'язковою умовою початку нового банківського дня.

План рахунків банку – систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій і для забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Враховуючи особливості побудови аналітичного рахунку, банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних рахунків банку).

Внутрішній план аналітичних рахунків має передбачати опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх відкриття та закриття, а отже, має бути визначений відповідальний за його супроводження (на рівні банку – юридичної особи).

Всі рахунки (поточні, кредитні, депозитні та ін.), що відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться в розрізі балансових рахунків четвертого порядку та включає такі позиції щодо рахунку:

– номер балансового рахунка;

– номер особового рахунка;

– код контрагента;

– найменування контрагента;

– дата відкриття рахунка;

– дата закриття рахунка.

Облікова політика банку – це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності.

Цим документом установлюється порядок ведення бухгалтерського обліку операцій, які здійснює банк згідно з чинним законодавством. У ньому мають бути повно відображені особливості організації та ведення бухгалтерського обліку банку. Внесення змін до Положення про облікову політику банку протягом року, як правило, не допускається (окрім випадків істотних змін у діяльності або правовій базі).

Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису:

– принципів обліку статей звітності;

– методів оцінки окремих статей звітності;

– фактів, що стосуються змін в обліковій політиці.

Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість здійснення взаємозаліку (крім випадків, передбачених чинним законодавством) активів та зобов'язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності, а саме:

– кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості різних юридичних та фізичних осіб;

– кредитів, депозитів й іншої кредиторської і дебіторської заборгованості одних і тих же юридичних та фізичних осіб, що враховуються в різних валютах та з різними строками погашення;

– депозитів та кредитів, наданих під заставу депозиту, якщо інше не визначене відповідними законодавчими актами;

– витрат та доходів тієї ж юридичної особи.

Банки мають обліковувати доходи та витрати відповідно до таких принципів:

– доходи та витрати обліковуються у періоді, до якого вони належать;

– отримані доходи, які належать до майбутніх періодів, обліковуються як відстрочені доходи;

– здійснені витрати та платежі, які належать до майбутніх періодів, обліковуються як відстрочені витрати.

Облікова політика визначає порядок створення та використання резервів на підставі чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України. Резерви під активи створюються за рахунок витрат банку та мають використовуватися лише на цілі, для яких вони були створені.

Обов'язково мають бути розроблені та затверджені основні складові облікової політики банку:

– характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків;

– додаткові регістри аналітичного обліку та форми первинних документів, на підставі яких здійснюються операції (крім тих, що визначені в загальному порядку), включаючи форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

– правила документообігу та технології обробки облікової інформації;

– перелік визначених прав працівників банку на підписування документів;

– перелік операцій, що потребують додаткового контролю;

– порядок проведення інвентаризації і методи оцінки активів та зобов'язань;

– порядок контролю за здійсненими внутрішніми банківськими операціями;

– порядок розрахунків між філіями та іншими структурними підрозділами банку (внутрішньосистемні розрахунки);

– порядок фінансування (бюджетування) структурних підрозділів банку;

– порядок консолідації фінансової звітності асоційованих та дочірніх компаній;

– порядок застосування в обліку принципу нарахування доходів та витрат (включаючи порядок амортизації активів банку, створення та використання резервів);

– політика банку щодо роботи з цінними паперами (як придбаними, так і емітованими);

– процедури вивірки та контролю (операцій, звітності тощо);

– порядок реєстрації договорів;

– інші документи та рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

Внутрішній банківський контроль – це сукупність процедур, які забезпечують дотримання положень внутрішніх і зовнішніх нормативних актів при здійсненні операцій банку та достовірність і повноту інформації. Внутрішній банківський контроль поєднує в собі бухгалтерські та адміністративні (внутрішні) контролі.

Бухгалтерський контроль – це сукупність процедур, що дають змогу забезпечити збереження активів банку та достовірність звітності, що складається службою бухгалтерського обліку на основі даних, отриманих від операційних підрозділів. Вони включають:

– заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення операцій відповідно до їх економічної суттєвості;

– продуктивність системи документообігу;

– наявність при керівництві в роботі операційних процедур, які передбачає бухгалтерський контроль.

Бухгалтерський контроль може бути попереднім, поточним та подальшим (який здійснюється після відображення операції в обліку) і повинен надати можливість впевнитися в тому, що:

– операції проведені тільки за загальним та/або спеціальним дозволом керівництва банку;

– операції відображені та оцінені згідно з вимогами облікової політики банку;

– система аналітичного обліку дає змогу відстежувати використання ресурсів та рух активів банку;

– розпорядження активами здійснюється лише в межах встановлених повноважень;

– інвентаризація активів та зобов'язань (балансових та позабалансових) проводиться з певною регулярністю, а виявлені недоліки усуваються належним чином.

Попередній контроль передбачає перевірку відповідності операції вимогам законодавства України, наявності відповідних дозволів і лімітів.

Порядок проведення попереднього, поточного та подальшого контролю визначається банком (службою бухгалтерського обліку) самостійно. Тобто банк самостійно встановлює перелік операцій, які вимагають додаткового контролю, визначає обсяг та частоту перевірок окремих ділянок роботи працівників бухгалтерської служби, порядок здійснення логічного та арифметичного контролю за достовірністю звітності.

Попередній, поточний контроль здійснює працівник банку, який, виходячи зі змісту документів, наданих в електронному або паперовому вигляді, перевіряє правильність їх оформлення і наявність порушень процедур бухгалтерського обліку.

Якщо операції за рахунками підлягають додатковому контролю, виконавець передає необхідні документи контролюючому працівникові. Контролюючий працівник, перевіривши правильність оформлення операції, підписує їх. Після додаткового контролю документ передається виконавцю для відображення операції за відповідними рахунками.

Адміністративний (внутрішній) контроль – це сукупність процедур, згідно з якими керівництво банку делегує свої повноваження, зокрема такі:

– збереження цінностей та активів;

– безпека працівників банку;

– ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки інформації;

– наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та відповідальність служб і працівників банку.

Адміністративний (внутрішній) контроль включає попередній, поточний та подальший контроль, та передбачає перевірку правильності фінансової операції до та після її проведення з метою забезпечення її відповідності встановленим правилам.

До системи адміністративного контролю належать такі елементи:

– організаційна структура банку;

– методи закріплення повноважень та обов'язків;

– методи контролю, що застосовуються керівництвом для проведення моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній аудит;

– принципи та практика у сфері трудових ресурсів;

– система бухгалтерського обліку;

– принципи бухгалтерського обліку та процедури контролю.

Таким чином, структура адміністративного контролю складається з організаційної схеми та всіх прийнятих керівництвом принципів і процедур.

Адміністративний контроль передбачає розподіл повноважень між працівниками банку таким чином, щоб жоден працівник банку не зміг зосередити в своїх руках всі необхідні для здійснення повної операції повноваження (прийом, оплата, зберігання).

Для цього операційний цикл будь-якої операції має передбачати такі етапи:

– дозвіл на операцію;

– облік;

– здійснення платежів;

– контроль операцій;

– аудит дотримання правил та процедур проведення операцій та їх бухгалтерського обліку.

Фінансова (бухгалтерська) звітність – це система взаємопов'язаних узагальнювальних показників, що відображають фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і діяльність банку користувачам для прийняття економічних рішень.

Фінансова звітність включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів (додатки залежно від потреб користувачів).

Фінансова звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку. Фінансова звітність має включати інформацію, яка є суттєвою та своєчасною для користувачів, виходячи з принципів безперервності, нарахування, обачливості, превалювання суті над формою та інших принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Інформація, що наведена у фінансовій звітності, має відповідати таким якісним характеристикам:

– зрозумілість інформації, що подається у фінансових звітах для користувачів. Припускається, що користувачі мають відповідні знання з бізнесу, економічної діяльності та бухгалтерського обліку;

– доречність інформації, яка впливає на прийняття економічних рішень користувачів, дає змогу оцінити ними події чи скоригувати їх оцінки, зроблені в минулому;

суттєвість інформації, тобто її відсутність або викривлення, може вплинути на економічні рішення користувачів звітності. У фінансових звітах має відображатись уся істотна інформація;

– достовірність інформації – це відсутність суттєвих помилок та упередженості і відображення дійсного стану справ;

– правдивість подання інформації – це реальне відображення операцій та інших подій, результатом яких є зміна активів, зобов'язань або капіталу банку на дату звітності;

– нейтральність інформації – це відсутність в інформації упередженості. Фінансові звіти не є нейтральними, якщо в результаті відбору або викладу інформації вони впливають на прийняття рішення або на судження з метою досягнення заздалегідь визначеного результату;

– зіставність інформації, тобто можливість порівнювати фінансові звіти за різні періоди для того, щоб визначати тенденції змін у фінансовому стані та результатах діяльності банку. Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику і її зміни;

– своєчасність інформації свідчить про те, що несвоєчасне подання фінансової звітності може призвести до втрати доречності та достовірності інформації. Для досягнення оптимального співвідношення між доречністю та достовірністю потрібно брати до уваги задоволення потреб користувачів, які приймають економічні рішення.

Управлінська звітність – це звітність про стан та результати діяльності банку, яка використовується керівництвом (Правлінням банку) для планування, контролю та прийняття відповідних управлінських і економічних рішень. Метою управлінської звітності є надання можливості оперативно управляти банківськими ресурсами та оцінювати ризики.

Періодичність і рівень деталізації управлінської інформації залежить від внутрішньої організації банку та вимог менеджменту. Зміст звітів може змінюватися залежно від користувача та їх призначення. Рекомендованими формами управлінської звітності можуть бути:

– звіт про зміни в балансі;

– аналіз змін статей балансу;

– звіт про зміни доходів та витрат;

– аналіз змін доходів та витрат;

– зведений фінансовий звіт;

– звіт про зміни капіталу;

– аналіз процентної дохідності та збитковості;

– звіт про позабалансові ризики;

– звіт про активи, придбані для подальшого продажу (в якому передбачена вартість їх придбання та поточна оцінка можливої ціни реалізації);

– звіт про зміни вартості портфеля інвестиційних цінних паперів;

– звіт про забалансові зобов'язання (у географічному, галузевому або іншому розрізі);

– звіт про прострочені кредити та інші активи (векселі тощо), розмір відповідних резервів та пояснень стосовно їх розрахунку. (Кредити та інші активи мають бути оцінені без понижуючих коефіцієнтів, передбачених нормативними документами Національного банку);

– звіт про платоспроможність (достатність капіталу) та ліквідність.

Ведення податкового обліку дає змогу складати податкову звітність. Порядок ведення податкового обліку банки визначають самостійно. Цей порядок має бути відокремлений від фінансового обліку та передбачати можливість внесення змін у будь-які операції, визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та іншими законодавчими актами з питань оподаткування, не порушуючи методику фінансового обліку.

При обліку валових доходів та валових витрат доцільно вести податковий облік, використовуючи VIII клас «Управлінський облік» Плану рахунків бухгалтерського обліку або окрему підсистему з відкриттям рахунків у розрізі статей податкової декларації та додатків до неї.

Порядок складання декларації про прибуток банківської установи та інших форм звітності з питань оподаткування встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

Бухгалтерський облік операцій в комерційному банку виконується згідно наступних основних нормативно – методологічних документів Національного банку України:

1. План рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

2. Положення про організацію операційної діяльності в банках України.

3. Правила ведення аналітичного обліку в банках України [24].

4. Інструкція з бухгалтерського обліку запасів матеріальних цінностей банків України [6].

5. Інструкція про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України [7]

6. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України [8].

7. Правила бухгалтерського обліку операцій з документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями в банках України [22].

8. Правила бухгалтерського обліку операцій довірчого управління в банках України [23].

9. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України [9].

10. Інструкція з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України [10]

11. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України [11].

12. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України [12].

13. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України.

14. Правила бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України [25].

15. Інструкція про порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України поточних і відстрочених податкових зобов'язань та податкових активів [13].

16. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [14].

2.2 Організація аудиту в банківській системі України

Аудит банку – це визначення стану банку на основі перевірки правильності складання та підтвердження достовірності балансу, обліку прибутків та збитків, аналізу стану обліку, відповідність обліку та дій банку вимогам чинного законодавства, дотримання рівності прав акціонерів (учасників) при розподілу дивідендів, голосуванні, наданні прав на придбання нових акцій тощо та підготовка висновків для надання інформації керівництву, акціонерам (учасникам) банку та іншим користувачам.

Аудит в банківській системі України розподіляється на внутрішній банківський аудит та аудіт з боку зовнішніх організацій.

Внутрішній аудит банку – це незалежна оцінка системи внутрішнього контролю, встановленого у комерційному банку. Головна увага внутрішнього аудиту зосереджена на аналізуванні інформаційної системи, включаючи систему бухгалтерського обліку і супутніх видів контролю, вивченні фінансової та операційної інформації, дослідженні економічності та ефективності операцій.

Внутрішній контроль в банку – це сукупність процедур, які забезпечують достовірність та повноту інформації, яка передається керівництву банку, дотримання внутрішніх та зовнішніх нормативних актів при здійсненні операцій банку, збереження активів банку і його клієнтів, оптимальне використання ресурсів банку, управління ризиками, забезпечення чіткого виконання розпоряджень органів управління банку в досягненні мети, яка поставлена в стратегічних та інших планах банку.

Зовнішній аудит – це перевірка, що здійснюється незалежними висококваліфікованими спеціалістами в галузі аудиту, контролю та аналізу фінансово-господарської діяльності на підставі наявності відповідного сертифіката на право здійснення аудиторської діяльності.

Внутрішній аудит у комерційних банках України організований згідно « ПОЛОЖЕННЮ про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України» [17], яке є нормативним актом Національного банку України і визначає систему аудиторської діяльності в банках та регламентує порядок створення і організацію роботи служби внутрішнього аудиту в комерційних банках України.

Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю комерційного банку створюється з метою оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю банку при мінімізації на неї витрат.

Служба внутрішнього аудиту банку – це самостійний структурний підрозділ банку, який створюється за рішенням виконавчого органу банку і підпорядковується безпосередньо Правлінню (раді директорів) банку.

Перевірки, що проводяться в банку службою внутрішнього аудиту банку, здійснюються на підставі Положення про службу внутрішнього аудиту банку, стандартів внутрішнього аудиту, які розробляються кожним банком самостійно з дотриманням вимог Національного банку України та специфіки діяльності самого банку.

Статус, функціональні обов'язки та повноваження служби внутрішнього аудиту банку визначаються у Положенні про службу внутрішнього аудиту банку. Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту банку погоджується з Національним банком України.

Головними функціями служби внутрішнього аудиту банку є:

– зменшення ризиків у проведенні операцій, пов'язаних з раціональним та ефективним використанням ресурсів банку;

– надання рекомендацій структурним підрозділам банку у процесі планування, на стадії розроблення і впровадження нових продуктів, процесів, систем;

– проведення аудиту діяльності структурних підрозділів банку з метою забезпечення аналізу і оцінки внутрішнього контролю, політики, процедур банку, що стосуються адекватності, відповідності, ефективності та точності бухгалтерських даних і збереження активів банку;

– перевірка результатів поточної фінансової діяльності банку, нагляд за поточною діяльністю банку, дотриманням посадовими особами, працівниками банку, а також самим банком вимог чинного законодавства України та рішень органів управління банку;

– постійний перегляд системи операційних процедур (включаючи аудиторські процедури) та методів їх обліку;

– перевірка систем управління та передавання фінансової інформації, у тому числі електронних інформаційних систем та електронних банківських послуг;

– координація своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм при проведенні зовнішнього аудиту банку з метою забезпечення оптимальних умов, за яких аудиторські фірми можуть з довірою покластися на висновки служби внутрішнього аудиту для уникнення дублювання зусиль;

– складання та надання висновків і звітів при проведенні перевірки.

На службу внутрішнього аудиту банку покладаються такі завдання:

– сприяння адекватності системи внутрішнього контролю банку та операційних процедур;

– здійснення неупередженої та об'єктивної оцінки фінансової, операційної, інших систем і процедур контролю в банку, оцінка та аналіз виконання посадовими особами і персоналом банку Статуту, внутрішніх положень банку щодо проведення операцій в обсягах наданої Національним банком України банківської ліцензії або дозволу на окремі банківські операції;

– сприяння організації ведення бухгалтерського обліку;

– впровадження ефективної, достовірної та повної інформаційної системи управління для своєчасного виявлення та усунення недоліків і порушень у здійсненні банківських операцій;

– своєчасного виявлення порушень та недоліків в діяльності структурних підрозділів, опрацювання оптимальних рішень щодо їх ліквідації та усунення причин виникнення цих недоліків в процесі діяльності банку;

– розслідування в межах своїх повноважень вчинених і запобігання майбутнім порушенням у системі внутрішнього контролю, а також попередження випадків будь-яких ризиків;

– виявлення сфер потенційних збитків для банку, сприятливих умов для шахрайства, зловживань і незаконного присвоєння коштів банку;

– перевірки і рекомендацій виконання вимог з ефективного управління ризиками банківської діяльності;

– налагодження і підтримання взаємодії із зовнішніми аудиторами, державними органами контролю та службою банківського нагляду Національного банку України;

– надання Правлінню банку та керівникам структурних підрозділів, що перевіряються, висновків про результати проведеної аудиторської перевірки і пропозицій щодо поліпшення діючої в банку системи внутрішнього контролю.

Служба внутрішнього аудиту банку має право:

– на ознайомлення з усією документацією банку та нагляду за діяльністю будь-якого підрозділу банку, а також вимагати письмові пояснення від окремих посадових осіб банку щодо виявлених недоліків у роботі;

– визначати відповідність дій та операцій, що здійснюються співробітниками банку, згідно з вимогами чинного законодавства України, нормативними актами Національного банку України, рішеннями керівних органів банку, які визначають політику та стратегію банку, процедуру прийняття і реалізацію рішень, організацію обліку та звітності;

– перевіряти розрахунково-касові документи, контракти банку, фінансову і статистичну звітність, іншу документацію, а у разі необхідності наявність готівки, інших цінностей, які знаходяться у банку;

– отримувати в межах своїх повноважень на запит від банку до інших організацій або третіх осіб – суб'єктів підприємницької діяльності потрібні відомості та документи, що пов'язані з процесом перевірки;

– залучати у разі необхідності співробітників інших структурних підрозділів банку для виконання поставлених перед службою внутрішнього аудиту завдань;

– мати безперешкодний доступ до підрозділу, що перевіряється, а також у приміщення, що використовуються для зберігання документів, готівки та коштовностей, отримувати інформацію, яка зберігається на магнітних носіях;

– з дозволу керівництва банку знімати копії з одержаних документів, у тому числі копії файлів, копії будь-яких засобів, що зберігаються в локальних обчислювальних мережах і автономних комп'ютерних системах, а також розшифровувати ці записи;

– при виявленні грубих порушень чинного законодавства, випадків розкрадань, допущених працівниками банку, рекомендувати Правлінню банку усунення їх від виконання службових обов'язків;

– при встановленні фактів зловживання службовим становищем керівників банку повідомляти про такі випадки Раду банку.

Служба внутрішнього аудиту повинна:

– Проводити аудиторські перевірки з метою здійснення оцінки адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю банку, її відповідності ступеню потенційного ризику, притаманного різним сферам діяльності банку, а також оцінювати його.

– Забезпечувати організацію постійного контролю за дотриманням співробітниками банку встановленого документообігу, процедур проведення операцій, функцій та повноважень згідно з покладеними на них обов'язками.

– Проводити розгляд фактів порушень співробітниками банку чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України та стандартів професійної діяльності, внутрішніх документів, які регулюють та визначають політику банку.

– Рекомендувати керівництву банку приймати рішення щодо забезпечення недопущення дій, результатом яких може стати порушення чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України.

– Розробляти рекомендації та вказівки щодо усунення виявлених порушень, покращання системи внутрішнього контролю та здійснювати контроль за їх використанням та виконанням.

– Забезпечувати схоронність та повернення одержаних від підрозділів банку документів на всіх носіях.

– Забезпечувати повноту документування кожного факту перевірки, оформлювати письмово висновки, де мають бути відображені усі питання, вивчені в ході перевірки, та рекомендації, надані керівництву банку.

– Контролювати організацію роботи в банку з вивчення усіма співробітниками вимог чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України, інших підзаконних та відомчих актів, внутрішніх документів банку на підставі переліку службових обов'язків.

– Брати участь у засіданнях Ради або Правління банку під час обговорення питань, які прямо або опосередковано стосуються стану бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю й аудиту, зовнішнього аудиту, змін у структурі або розвитку банку.

Важливим заходом створення ефективної системи внутрішнього контролю в банку є підтримання взаємовідносин та обмін інформацією між зовнішніми та внутрішніми аудиторами банку.

Встановлення тісних контактів між службою внутрішнього аудиту та зовнішніми аудиторами створюють сприятливі умови для обміну між ними практичним досвідом проведення аудиту за взаємопогодженими процедурами.

Стан роботи служби внутрішнього аудиту банку може бути перевірений незалежним зовнішнім аудитором.

Для забезпечення кваліфікованого аналізу та підтвердження повноти і достовірності річної фінансової звітності банку при здійсненні зовнішніми аудиторами аудиторської перевірки служба внутрішнього аудиту банку надає зовнішнім аудиторам для використання відповідну документацію, що значно впливає на скорочення витрат банку на проведення зовнішнього аудиту.

Комерційні банки надають звіти про роботу служби внутрішнього аудиту до Національного банку України два рази на рік протягом першої половини місяця наступного за звітним періодом (півроку) згідно з додатком. У разі необхідності Національний банк України може затребувати у банків звіт про роботу внутрішнього аудиту за певний період часу його діяльності, а також іншу інформацію з питань компетенції служби внутрішнього аудиту банку.

Згідно з « Методичними вказівками щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в банках України» [20] діяльність банку підлягає повній або частковій перевірці внутрішніми аудиторами. Об'єктами внутрішнього аудиторського контролю повинні бути:

– банківські операції (види діяльності банку) і їх відповідність чинному законодавству України;

– правила й процедури, згідно з якими здійснюються банківські операції, та їх дотримання;

– види банківських операцій, ефективність їх здійснення та оцінка ризиків;

– рівень комп'ютеризації та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку;

– внутрішня та зовнішня бухгалтерська і фінансова звітність банку, адекватність відображення в ній банківської діяльності;

– організація бухгалтерського та управлінського обліку, а також їх відповідність меті та завданням діяльності банку;

– управління трудовими та матеріальними ресурсами банку тощо.

Внутрішні аудитори оцінюють найбільш ризикові види діяльності банку. Ризик важливо не тільки виявити, але й визначити його розмір, а також здійснювати постійний контроль за тенденціями зміни величини ризику та розробити комплекс заходів щодо його мінімізації.

У процесі аудиторської перевірки внутрішній аудитор повинен звернути увагу на такі фактори ризику:

– моральний клімат у банку, зокрема тиск з боку його керівників на впливових посадових осіб для досягнення відповідної мети;

– компетентність працівників, відповідність посадам, які вони обіймають;

– обсяг активів, ліквідність та обсяг операцій;

– фінансовий стан та виконання економічних нормативів;

– конкурентоспроможність банку;

– складність та змінюваність видів банківських операцій;

– доцільність розширення мережі філій; ефективність окремих філій;

– раціональність витрат на утримання банку;

– ступінь інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку;

– розгалуженість мережі установ банку;

– адекватність та ефективність процедур внутрішнього контролю;

– організаційні, операційні та економічні зміни в банку;

– визнання негативних фактів, виявлених аудиторською перевіркою, і вжиття відповідних заходів щодо виправлення ситуації.

Зовнішні аудитори здійснюють перевірки з метою підтвердження достовірності щорічних фінансових звітів. Внутрішні аудитори відповідають за оцінку адекватності застосованих процедур і отриманих фактів, що використовувалися у їх висновках щодо річного фінансового звіту.

Згідно з «Положенням про порядок подання банками до Національного банку України аудиторських звітів (аудиторських висновків) за результатами щорічної перевірки фінансової звітності» [26] щорічно повинна проводитися аудиторська перевірка діяльності банку зовнішніми аудиторами, а аудиторські звіти (аудиторські висновки) про результати щорічної перевірки аудитором (аудиторською фірмою) фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності (далі – фінансова звітність) банків – подаються до Національного банку.

Об'єктом зовнішнього аудиту є фінансова звітність банків, що визначена законодавством України і подається до Національного банку та підлягає публікації в газеті «Голос України» чи «Урядовий кур'єр» у встановленому законодавством України порядку.

Фінансова звітність банків, що подається до Національного банку, має бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) з метою підтвердження її достовірності, повноти та відповідності вимогам законодавства України.

Банки зобов'язані подавати до Національного банку аудиторські звіти (аудиторські висновки), що складені аудиторами, які відповідно до вимог законодавства України мають право на проведення аудиторської діяльності та мають відповідний сертифікат на право здійснення аудиторських перевірок банків.

Аудиторський звіт (аудиторський висновок) щодо підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству України фінансової звітності, що подається банками до Національного банку, має бути складений згідно з вимогами законодавства України, у тому числі відповідати вимогам Стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів, що прийняті як Національні стандарти аудиту згідно з рішенням Аудиторської палати України від 18.04.2003 №122 (далі – Стандарти).

Перевірці (проведенню аудиту) фінансової звітності банку передує укладення договору з аудитором (аудиторською фірмою) про проведення аудиту відповідно до вимог законодавства України та Стандартів.

До часу укладення договору про проведення аудиту банк зобов'язаний перевірити наявність в аудитора (керівника аудиторської фірми) права здійснювати аудит в банківських установах.

Банк не має права укладати договір про проведення аудиту з аудитором (аудиторською фірмою), який згідно із законами України, нормами і стандартами, що затверджені Аудиторською палатою України, не має право проводити аудит у цьому банку, якщо:

– аудитор (керівник аудиторської фірми) має прямі родинні стосунки з керівниками банку;

– аудитор (аудиторська фірма) має особисті майнові інтереси в банку;

– аудитор (керівник аудиторської фірми) є членом керівництва, засновником або власником банку;

– аудитор (керівник аудиторської фірми) є працівником банку;

– аудитор (керівник аудиторської фірми) є працівником, співвласником дочірнього підприємства банку.

Після завершення аудиту банк має отримати від аудитора (аудиторської фірми) аудиторський звіт (аудиторський висновок), кількість примірників яких обумовлюється договором про проведення аудиту, але не менше трьох.

По одному примірнику аудиторського звіту (аудиторського висновку) про фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність банку подається банком до Національного банку та відповідного територіального управління Національного банку щорічно відповідно не пізніше ніж 30 квітня та не пізніше ніж 15 травня року, наступного за звітним.

Аудиторський звіт (аудиторський висновок), який банк подає до Національного банку (у тому числі до відповідного територіального управління Національного банку), має бути складений відповідно до вимог законодавства України та Стандартів.

Складовою частиною аудиторського звіту (аудиторського висновку) є висновок про дійсний фінансовий стан банку та про підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження (відмова від висловлення думки, негативна думка) аудитором (аудиторською фірмою) достовірності, повноти та відповідності законодавству України такої фінансової звітності банку:

– баланс банку;

– звіт про рахунки доходів та витрат (тобто звіт про фінансові результати);

– звіт про рух капіталу;

– таблиця строків активів та пасивів (у тому числі дохідність і ліквідність активів, якість кредитного портфеля і портфеля цінних паперів, стан дебіторської заборгованості, якість управління активами та пасивами банку);

– інформація про достатність резервів та капіталу банку (у тому числі відповідність формування капіталу банку, фондів, резервів вимогам нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі оцінки ризику банківських операцій та операцій з інсайдерами / пов'язаними особами);

– інформація про адекватність бухгалтерського обліку, процедур внутрішнього аудиту та заходів контролю банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

3. Шляхи розвитку операцій «електронних технологій» в банківській системі України (на прикладі АППБ «Аваль»)

3.1 Розвиток операцій розрахунково-касового обслуговування комплексом віддаленого «електронного» обслуговування клієнтів банків

Система «Клієнт-Банк» дозволяє вам керувати рахунками в банку й отримувати всю поточну інформацію про рух коштів по ваших рахунках не виходячи з офісу [43].

Система «Клієнт-Банк» надає можливості:

-         протягом операційного дня банку відправляти платежі на списання;

-         одержувати поточну інформацію про зарахування і списання коштів з ваших рахунків на сьогодні;

Страницы: 1, 2, 3