Особливості кредитування населення на споживчі потреби

Згідно із чинним законодавством України інформаційна система на зразок кредитного бюро може створюватися лише на добровільних засадах. Тож до її заснування необхідно було вирішити ще одне складне завдання – заручитися підтримкою банків, їх згодою надавати інформацію про позичальників, які мають прострочену заборгованість. Пропозицію НБУ створити Реєстр позичальників спочатку підтримали 34 банки. Вони висунули зустрічну вимогу: уможливити вільний та швидкий доступ до даних інформаційної бази.

Узгодивши інтереси зацікавлених сторін, Національний банк України 27 червня 2001 року заснував єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками (Реєстр позичальників), прийнявши відповідну постанову (№245), нею також було затверджено положення про Реєстр. Зазначені документи розроблено з урахуванням вимог чинного законодавства, зауважень та пропозицій, які надійшли від Асоціації українських банків та безпосередньо від комерційних банків.

Вітчизняна ЄІС «Реєстр позичальників» створена й функціонує за тими ж принципами, що й більшість зарубіжних кредитних бюро. Основні з них:

– принцип добровільності, взаємодії та взаємного обміну інформацією, коли інформація надається і отримується лише банками, які уклали договір з Національним банком України на отримання інформаційно-довідкових послуг з ЄІС «Реєстр позичальників»;

– принцип надійності та достовірності інформації – банки, що надають інформацію до інформаційної системи, несуть (згідно із чинним законодавством) відповідальність за її правильність і достовірність;

– принцип нейтральності – інформація, подана до Реєстру, становить банківську таємницю і не може використовуватися за нецільовим призначенням; її не можна розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, якої ця інформація безпосередньо стосується. (Дворічний досвід функціонування вітчизняної системи обліку позичальників свідчить, що банки дотримуються цього принципу);

– принцип максимальної безпеки, захищеності інформації – з метою недопущення несанкціонованого доступу до бази даних у Реєстрі використовуються спеціальні інформаційні технології.

Зауважимо, що серед країн СНД Україна першою створила інформаційну систему обліку ненадійних позичальників. У банківській системі Вірменії так званий «Кредитний реєстр» засновано лише в січні 2003 року. Оскільки у цій країні досі не вирішено основні проблеми, пов'язані із забезпеченням банківської таємниці, «Кредитний реєстр» функціонує у структурі Центрального банку Вірменії.

У Росії з метою обліку ненадійних позичальників планувалося до кінця 2003 року створити національне кредитне бюро, яке діятиме під егідою Асоціації російських банків. До нього мають увійти найбільші кредитні організації країни. Навесні 2004-го, як і очікувалось, російські банкіри почали обмінюватися інформацією про позичальників-боржників. Про намір увійти в бюро заявив і Центральний банк Росії. Він прагне стати рівноправним учасником цієї організації і надавати в її розпорядження інформацію про неповернуті кредити.

Доцільним є проаналізувати особливості створення та діяльності українського аналога кредитного бюро – Реєстру позичальників.

Реєстр позичальників почав функціонувати з 1 жовтня 2001 року й доволі швидко розвивався. Лише за два останніх роки кількість банків, які дали письмову згоду на участь у єдиній системі, збільшилася з 34 до 122. Нині сумарні активи банків – учасників системи становлять понад 80% від усіх активів банківської системи України. Кількість банківських установ – учасників ЄІС (з урахуванням філій) до кінця 2003 року досягла близько 570. Занесена до бази даних загальна сума простроченої заборгованості за банківськими кредитами становить 3.01 млрд. грн. Частка прострочених позичок дорівнює близько 90% від загального обсягу прострочених кредитів по всій банківській системі. Кількість заборгованостей, які обліковуються в ЄІС «Реєстр позичальників», становить 5.5 тисячі. Зауважимо, що база даних Реєстру містить також інформацію, надану ліквідаційними комісіями.

Після укладення договору про участь в ЄІС банк зобов'язаний регулярно надавати інформацію про своїх несумлінних позичальників до бази даних Реєстру і несе відповідальність (згідно із чинним законодавством) за її достовірність. Кожен учасник системи може зробити запит про того чи іншого боржника. Це дає змогу уникнути кредитування ненадійних позичальників, сприяє зменшенню кредитних ризиків, відсоткових ставок, обсягів резервування за активними операціями.

Інформаційна система передбачає дотримання конфіденційності.

Банкам гарантовано, що інформація, яку вони надають до ЄІС, може бути розкрита лише в агрегованому вигляді і тільки комерційним банкам. Останні ж отримують доступ до даних, необхідних для прийняття рішення про надання позики. Як уже зазначалося, Національний банк та банки – учасники системи не мають права використовувати інформацію ЄІС «Реєстр позичальників» не за цільовим призначенням, розголошувати чи передавати її іншим юридичним або фізичним особам, крім особи, котрої ця інформація безпосередньо стосується. До речі, позичальники при укладенні договору попереджаються, що в разі несвоєчасного погашення заборгованості відповідну інформацію буде надано до Реєстру.

З метою підвищення ефективності функціонування системи та для зручності користувачів банки-учасники можуть надавати своїм філіям, обласним дирекціям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами Реєстру позичальників.

Регламентує діяльність ЄІС Національний банк. Він гарантує її надійність і безпеку, залучає до системи нових учасників, вносить зміни у порядок її функціонування, забезпечує зберігання внесеної до Реєстру інформації (до 3 років у разі погашення заборгованості й до 10 років у протилежному випадку).

Нині з метою розширення бази даних про ненадійних позичальників розроблено порядок надання системі відомостей про боржників банків, що ліквідовуються.

Як уже зазначалося, основні принципи функціонування вітчизняного реєстру боржників тотожні засадам діяльності більшості кредитних бюро. Та є й певні відмінності.

По-перше, ЄІС «Реєстр позичальників», на відміну від більшості бюро, – державна інституція. Українські банки – учасники системи – оплачують лише послуги електронної пошти, яка використовується для передачі інформації до Реєстру та у зворотному напрямку, та розробку відповідного програмного забезпечення. Всі інші витрати (а це значні кошти) бере на себе Національний банк.

По-друге, інформація до Реєстру надсилається не раз на місяць на паперових носіях (як у більшості країн, де діють кредитні бюро), а в міру її появи і електронною поштою, що, на нашу думку, є суттєвою перевагою.

По-третє, українська єдина система істотно відрізняється від кредитних бюро обсягом, видами та структурою інформації, що вноситься до бази даних та надається користувачам.

Зупинимося на цій відмінності детальніше. Реєстр позичальників містить лише агреговану інформацію – про «поганих» позичальників (кредитні бюро можуть містити як негативні, так і позитивні відомості), її надають лише банки та ліквідаційні комісії (кредитним бюро інформацію надсилають переважно банки, а в деяких країнах – і податкові та інші державні органи).

Відомості, що надходять до кредитних бюро, більше характеризують особу позичальника, дані, яких вимагає Реєстр, – насамперед його кредитоспроможність.

Наприклад, кредитне бюро Канади зобов'язує своїх учасників надсилати відомості про позичальника за такими критеріями.

Особиста інформація:

-        ім'я фізичної особи;

-        ідентифікаційний номер, громадянство, номер паспорта;

-        нинішня та попередні домашні адреси;

-        дата народження;

-        номер телефону;

-        сімейний стан (ім'я чоловіка чи дружини);

-        трудовий стаж.

Інформація про кредитний рахунок:

-        характеристика фінансової діяльності (дані про те, як фізична особа виконує свої кредитні зобов'язання);

-        відомості про інші позики, іпотечні кредити, кредитні картки, оренду майна тощо;

-        опис діючих у кредитній сфері норм і стандартів (максимальний обсяг кредиту, розмір місячних виплат тощо).

Інформація із публічних реєстрів:

-        дані про результати розгляду справ у судах;

-        про можливе банкрутство;

-        відомості про звернення стягнення на нерухоме майно;

-        про податкову заставу.

Інформація про реєстрацію:

-        автотранспортних засобів:

-        нерухомого майна;

-        обтяжень (застави) на автотранспортні засоби, на нерухоме майно.

Інша інформація:

-       облік запитів (відомості про фізичних осіб, які офіційно цікавилися позичальником);

-       інформація банківського характеру (відомості про досвід позичальника в користуванні депозитним рахунком, банкоматами тощо);

-       дані про сплату інших видів платежів.

Порівняємо ці вимоги з вітчизняними:

-       за першим критерієм до вітчизняного Реєстру заноситься лиш ім'я позичальника та його ідентифікаційний номер, відомості про те, що він резидент чи нерезидент;

-       за другим – лише дані про прострочені позики (дата надання кредиту, дата виникнення прострочення, сума простроченої заборгованості, код валюти умовна назва банку, філії, обласної дирекції);

-       за критеріями 3, 4, 5 інформація до Реєстру позичальників узагалі не надається.

Реєстр позичальників динамічно розвивається. З метою вдосконалення механізму його функціонування підготовлено зміни до положення про ЄІС, які затверджено постановою Правління НБУ від 23.12.2003 р. №573Ці та інші зміни, сподіваємося, сприятимуть підвищенню ефективності функціонування системи, зниженню кредитних ризиків у діяльності банків.

Однією з найперспективніших форм кредитування є іпотека. На сьогодні, коли вживаються заходи щодо стабілізації економіки й реформування кредитно-фінансової системи, формування системи іпотечного житлового кредитування стає одним із пріоритетних напрямів державної політики.

Формування системи іпотечного кредитування в Україні відкриває принципово нові перспективи для розвитку національної економіки: забезпечується підвищення рівня капіталізації інвестиційних ресурсів, формується сучасний механізм більш ефективного розподілу капіталу між сферами та галузями економіки, виникає потужний імпульс для суттєвого розширення фондового ринку на основі появи нових іпотечних цінних паперів. Саме іпотечне кредитування може стати міцним фінансовим стимулом для виходу вітчизняної економіки на якісно новий рівень розвитку.

Найбільші перспективи в період становлення іпотечного ринку має розвиток житлової іпотеки. Це пов’язано перш за все з тим, що житлова купівля нерухомості сьогодні не може здійснюватися тільки за рахунок поточних доходів населення або їх заощаджень – отже, в найближчі роки найшвидшими темпами буде розвиватися саме житлова іпотека. Світова практика свідчить, що будівництво житла у ринкових умовах господарювання в широкому плані забезпечується створенням цілісної системи іпотечного житлового кредитування, яка являє собою комплекс взаємозв'язаних складових, завдяки котрим відбувається рух вартості на основі одержання довгострокової позики для придбання житла його майбутнім власником під заставу. В такій системі мають діяти щонайменше чотири суб'єкти – позичальник, кредитор, інвестор, уряд.

Попри те, що кожен з них має власний інтерес, їхні цілі повинні бути взаємозв'язаними.

Для розробки та впровадження дієвої системи функціонування національної системи іпотечного кредитування необхідним є як вивчення зарубіжного досвіду іпотечного кредитування, так і розширення масштабів застосування відпрацьованих у нашій країні фінансово-кредитних механізмів житлового будівництва.

Як правило, у розвинених країнах норматив базової вартості об’єкту іпотеки становить 25 – 30%, а термін повернення кредиту – близько 30 років. Однак у цих країнах існує прогнозована економіка і середній клас із досить великими й стабільними прибутками. Особливістю нашої економіки є її перехідний період, а середній клас держави не має таких доходів. Отже, термін дії іпотеки тут не перевищує кількох років або й менше. Ці чинники не дають змоги використати іпотечну систему повною мірою.

Слід зазначити, що іпотечний ринок завжди найбільше розвивався під час економічних криз, які охоплювали майже всі країни світу. І не випадково, що в 30-х роках у США особливе місце в «Новому курсі Рузьвельта» посіла програма збільшення платоспроможності населення за допомогою іпотечного кредитування. Це привело до того, що за останні 30 років у США іпотека дала змогу щорічно спрямовувати на житловий ринок у середньому близько 400 млрд. дол. і здавати в експлуатацію в середньому 230 млн. кв. метрів житла. Ця система не тільки дає змогу розв`язувати житлові проблеми, а й стала основою економічної стабільності країни. Американська система забезпечення іпотеки дешевими ресурсами грунтується на вторинному іпотечному ринку. У США він побудований на основі трьох іпотечних агенств, головна мета яких – викуп у банків іпотечних кредитів і випуск на їхній основі власних цінних паперів.

Ця система почала формуватися у 1938 році, коли було створено перше агенство «Fannie Mae». Це була державна структура, призначена для викупу за бюджетні кошти іпотечних кредитів. Масштаби її діяльності тривалий час були незначні. Але наприкінці 60-х років портфель іпотечних кредитів агенства сягнув 7 млрд. дол., що становило приблизно 2,5% іпотечного ринку. У цей же період асоціація «Fannie Mae» була розподілена на дві структури – «Ginnie Mae», яка зберегла державний статус, і створену в 1970 році «Freddie Mac», котра одержала статус підконтрольного державі акціонерного товариства з правом викупу кредитів для малозабезпеченого населення. Напівдержавний статус двох агенств зводиться до регулювання їхньої діяльності урядом і до гарантованої можливості одержати позику в разі потреби до 2,25 млрд. дол. зі скарбниці. Крім того, прибуток за цінними паперами агенств, так само як і прибуток за цінними паперами американського казначейства, звільняється від багатьох податків.

Згідно з американською моделлю мінімізації відсотків за іпотечними кредитами банк надає іпотечний кредит позичальникові, тобто перераховує йому свої кошти в обмін на зобов`язання протягом визначеного строку щомісячно повертати банку фіксовану суму.

Банк продає кредит одному з агенств, передаючи при цьому і зобов`язання щодо забезпечення. Агенства швидко відшкодовують банку виплачені кошти і в обмін просять переказувати отримувані щорічні виплати за мінусом маржі банку в агенство.

Розмір щомісячних виплат, тобто ставку, за якою агенство зобов`язується купувати іпотечні кредити, встановлює саме агенство. Ці ставки публікуються щоденно і дійсні протягом 60 днів. Отже, починаючи переговори з клієнтом, банк називає йому як ставку за кредитом ставку агенства і свою маржу. Упродовж 60 днів банк закінчує перевірку клієнта і житла, видає кредит, отримує від агенства відшкодування і надалі діє як посередник, передаючи частину коштів від позичальника агенству, а частину лишаючи собі. Таким чином, у США ставки за іпотечними кредитами не пов`язані ні зі ставками за іншими банківськими кредитами, ні з вартістю депозитів. Єдине, що їх визначає, це ставка, за якою іпотечні кредити купуються агенствами. Ставка, за якою агенства купують іпотечні кредити, залежить від тієї ставки дохідності за цінними паперами агенства, на яку погодилися інвестори. Причому ставки за цими цінними паперами нижчі, ніж ставки за борговими зобов`язаннями організацій, що мають найвищий статус надійності ААА, і тільки на 100 – 150 базисних пунктів вищі від ставок за державними цінними паперами.

Американська схема іпотеки припускає продаж отриманої нерухомості навіть тоді, коли кредит на її купівлю не до кінця сплачений. У цьому разі проводиться продаж заставної на нерухомість.

На відміну від американської німецька система іпотечного кредиту менш гнучка, вона базується не на залученні банківського капіталу, а на використанні коштів самих учасників іпотеки. Сутність німецької системи забезпечення дешевих довгострокових ресурсів для іпотечного кредитування полягає у створенні замкненого іпотечного фінансового ринку. Він формується навколо спеціалізованих ощадно-іпотечних установ – будівельно-ощадних кас (baursparkasse). Каси мають змогу видавати кредити за ставками нижчими ніж ринкові, оскільки самі залучають кошти за ставками, нижчими за ринкові. Річ у тому, що вкладниками і позичальниками будівельно-ощадних кас є одні й ті самі особи – члени каси. Низька дохідність депозиту – своєрідна плата за право одержати іпотечний кредит за низьким відсотком (ставкою).

Назва «німецька модель» іпотеки – умовна. Так само ощадно-іпотечні установи здійснюють свою діяльність у багатьох країнах світу. У Франції ці структури називаються Caisse d`epargene Logement, у Великобританії – будівельні товариства (building societies). У Німеччині baursparkasse уже багато років стабільно залучають кошти під 3% річних і видають іпотечні кредити за ставкою 5% при коливанні ринкових ставок на такі кредити, що видаються звичайними банками, від 7 до 12% річних.

Умови контракту грунтуються на розрахунку, покликаному забезпечити відповідність пасивів і активів каси за сумою і строком. Тому до контракту вводиться поняття мінімального строку накопичень (у різних baursparkasse він становить від 1,5 до 2 років) і умова, що накопичення мають досягти розмірів так званого оцінного числа. Останнє залежить від рівномірності внесення накопичень.

Головною перевагою цієї системи є її повна прозорість. Згідно з німецьким законом про будівельно-ощадні каси ці організації не можуть здійснювати жодних активних операцій, крім видачі іпотечних кредитів своїм членам. Таким чином, на відміну від вкладника комерційного банку, котрий не має поняття, як, на які потреби і на скільки ризиково використовуються його кошти, вкладник baursparkasse достоменно знає, хто і на яких умовах користується його коштами.

Період кредитування починається, коли член каси накопичує близько половини тієї суми, яка потрібна на купівлю житла. Потім він отримує накопичене і ще стільки ж кредиту. На всі ці кошти член каси купує житло, оформляє його в заставу і починає виплачувати кредит. Завдяки невисокій ставці відсотків суми щомісячних виплат за кредитом приблизно такі самі, якими були його щомісячні накопичувальні внески. У класичному німецькому варіанті для отримання житла треба вчасно вносити платежі протягом багатьох років.

Аналізуючи досвід країн як з розвиненою іпотечною системою, так і з тією, яка формує іпотечний ринок, можна констатувати, що саме держава за допомогою пов`язаних із нею фінансових інститутів бере на себе зобов`язання щодо фінансування кредитів, які видані комерційними банками для організації ринку застави і вторинного ринку похідних цінних паперів для залучення коштів інвесторів. За правильної організації іпотека, отримавши державну підтримку на етапі впровадження, трасформується у подальшому в самофінансовану систему, формує і стимулює платоспроможний попит населення.

Навіть поверховий аналіз діяльності українських банків за останній рік дає змогу зробити висновки про зростання інтересу до іпотечного кредитування в Україні. Розвиток іпотеки викликаний кількома чинниками. Якщо на початок 90-х років майже все житло у країні, за винятком житлово-будівельних кооперативів, будувалося за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, то починаючи з 1994 року, з моменту виходу Постанови Верховної Ради України «Про заходи щодо залучення додаткових коштів на житлове будівництво і створення ринку житла», дедалі більших обсягів набирає будівництво житла за рахунок коштів населення. Звісно, далеко не всі сім`ї, які потребують поліпшення житлових умов і стоять у черзі на отримання житла, можуть одержати житло за рахунок власних коштів. Однак можна з упевненістю стверджувати, що в Україні значна частина населення у змозі профінансувати будівництво власного житла самостійно чи за рахунок банківського кредиту.

Популярність іпотечних кредитів свідчить про те, що сьогодні обговоренню підлягає уже питання не про те, наскільки своєчасне й обгрунтоване впровадження інституту іпотеки в Україні, а про те, яких заходів треба вжити для його цивілізованого втілення. Зазначимо, що успішне кредитування житлового будівництва можливе за умови високого і стабільного рівня доходів громадян. На жаль, ті послуги, які пропонуються банками України на придбання (будівництво) житла, доступні обмеженій частині населення. Нині в Україні таким кредитуванням займаються банки «Аваль», «Аркада», «Ощадбанк», «Укрсоцбанк» тощо.

Більшість банків надає кредит на оплату значної частини вартості нерухомості й на довгостроковий період. Так, кредит може становити до 70% від вартості житла і видаватися на строк від 2 до 5 років.

Середня відсоткова ставка за іпотечним кредитом в Україні коливається від 10,5 до 18% річних у ВКВ. У Німеччині її коливання становить 7 – 10% річних.

Аналізуючи моделі та технології споживчого кредитування в світовій практиці доцільно звернути увагу на те, що ці моделі дуже широко розповсюджені в західних банках, але останнім часом їх починають використовувати й українські банки.

Вивчення досвіду застосування моделей іпотечного ринку в різних країнах показало, що в переважній їх більшості ці моделі в чистому вигляді не застосовуються. На практиці має місце використання специфічних для кожної країни комбінацій різних інструментів та механізмів іпотечного ринку. В Україні доцільно використовувати як американську схему іпотечного кредитування, що дозволяє створити дворівневий іпотечний житловий ринок, так і традиційну європейську схему іпотечного кредитування. На нашу думку, досвід організації та функціонування американської системи іпотечного кредитування є корисним для створення вітчизняного аналогу. Обґрунтованість даного твердження полягає у тому, що надто повільне системне впровадження дворівневої моделі фінансування іпотечної системи загострить низку ризиків, які вже проявляються на сучасному етапі функціонування вітчизняної іпотечної системи:

-        короткострокові джерела фінансування довгострокових іпотечних активів первинних іпотечних кредиторів призведуть до загострення відсоткового ризику та ризику ліквідності;

-        неприйнятні для більшості населення умови кредитування, з огляду на високі процентні ставки, що знаходяться в залежності від рівня ставок по депозитах, посилюють вплив кредитного ризику;

-        загострення валютних ризиків для позичальників з можливою трансформацією в кредитні ризики, в разі значного здешевлення гривні;

-        системні ризики, що пов’язані з браком надійних ліквідних інструментів на фондовому ринку у вигляді іпотечних цінних паперів, з огляду на потреби щодо формування активів пенсійними фондами та страховими компаніями.

Враховуючи вищенаведене, було б доцільно впроваджувати в Україні таку модель іпотечного кредитування, яка б з урахуванням сучасних економічних умов і вітчизняної ментальності поєднувала б у собі найприйнятніші риси європейської та американської моделей іпотечного кредитування.

3.4 Оцінка ефективності втілення рекомендацій і пропозицій в досліджуваному банку

Науково-технічна ефективність результатів дипломної роботи визначається експертним методом у комплексі з оцінкою їх економічної та соціальної ефективності на підставі наступних якісних показників.

–        новизна;

–        перспективність;

–        потенційний масштаб практичного використання;

–        ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів.

Новизна розробки визначається шляхом порівняння результатів досліджень, що пропонуються до використання на практиці, та діючих норм і стандартів. У процесі порівняння треба виявити, наскільки ці результати перевищують кращі світові аналоги, відповідають світовому рівню або є нижчим за кращі світові аналоги.

Перспективність визначається щодо наукових результатів роботи і має три рівня оцінки: «першочергова важливість», «важливі» та «корисні».

У процесі оцінки слід вказати потенційний масштаб практичного використання результатів. При цьому слід вважати, що таким масштабом можуть бути: світовий ринок; галузі національної економіки; галузь; окреме підприємство (об’єднання).

Ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів може бути великою, помірною та малою.

Перехід від якісних оцінок науково – практичного рівня результатів роботи до кількісних здійснюється за допомогою шкали балів та коефіцієнтів вагомості показників.

На підставі балів та коефіцієнтів вагомості показників розрахунок НПР виконують за формулою (3.1):

НПР = Б1а1 + Б2а2 + Б3а3 + Б4а4,(3.1)

де Б1 – оцінка новизни роботи у балах;

Б2 – оцінка перспективності роботи у балах;

Б3 – оцінка масштабу використання роботи у балах;

Б4 – оцінка ймовірності досягнення результатів роботи у балах;

а1…, а4 – коефіцієнти вагомості відповідних показників.

Кількісне значення показника науково практичного результату (НПР) виражається у балах і дає змогу проводити порівняння різних наукових рішень.

Для оцінки науково – практичного рівня результатів дипломної роботи слід відібрати найбільш істотні параметри, в яких зацікавлені майбутні користувачі продукту, який було створено за результатами досліджень. Наприклад, такими показниками може бути точність, об’єктивність, трудомісткість розрахунків, продуктивність праці користувачів, методики або рекомендації.

У дипломній роботі з метою покращення кредитування підприємства запропоновано методи вдосконалення процесу кредитування підприємства, зокрема планування кредитного портфелю, а також нормування витрат і планування, облік та аналіз витрат за видами, стимулювання ресурсозбереження і зниження витрат. За експертними оцінками дана пропозиція відповідає світовому рівню (Б1 = 8, а1 = 0,35), є важливою з точки зору галузі і підприємства (Б2 = 7, а2 = 0,35), планується до використання у галузі (Б3 = 2, а3 = 0,2), і має помірну ступінь досягнення позитивних результатів у випадку використання результатів у галузі або на підприємстві (Б4 = 7, а4 = 0,1).

При цих значеннях показників значення показника науково-практичного рівня буде таким:

НПР = 7 * 0,35 + 5 * 0,35 + 4 * 0,2 + 8 * 0,1 = 5,8 бала.

Максимальне значення цього показника:

НПРmax = 10 * 0,35 + 10 * 0,35 + 10 * 0,2 + 10 * 0,1 = 10 балів.

Таким чином, НПР є достатньо високим і складає 58% від його верхньої межі (5,8 * 100/10).

Визнаними у світовій практиці основними показниками, що акумулюють вигоди від упровадження науково-технічних розробок у будь-яку галузь та використовуються для оцінки економічної ефективності проектів, є:

–          чистий дисконтований дохід (прибуток);

–          індекс дохідності (прибутковості);

–          період окупності інвестицій у реалізацію проектів;

–          внутрішня норма дохідності (далі – ВНД).

Основні показники ефективності можуть бути доповнені додатковими показниками, які характеризують фондо – або капіталовіддачу, зростання продуктивності праці, організацію нових робочих місць тощо.

Чистий дисконтований дохід (прибуток) визначається за формулою (3.2) та розраховується як відношення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого виразу його дисконтування, а саме (3.2):

, (3.2)

де t – роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

Рt – чистий грошовий потік у періоді t;

d – норма дисконтування.

Якщо підприємству надано кредит у сумі 5 млн. грн. на строк 2 роки під 20% річних на придбання нового обладнання, то чистий дисконтований дохід буде складати:

 (грн.)

Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до моменту або часу започаткування проекту.

Коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (індекс дохідності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму прибутку і обчислюється за формулою (3.3):

, (3.3)

де ІД – індекс дохідності;

ЧДД – чистий дисконтований дохід;

ДВІ – дисконтована вартість інвестицій.

Внутрішня норма дохідності (ВНД) визначається як розрахункова ставка дисконту, за якої сумарні чисті приведені надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект.

ВНД розраховується за формулою (3.4):

, (3.4)

де d’ – внутрішня норма дохідності (ВНД);

Рt – чистий грошовий потік у періоді t.

Рівняння (3.4) вирішується відносно невідомої його складової d’ задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чистий дисконтований дохід дорівнює 0, або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.

Термін окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту.

Для його визначення треба розрахувати накопичені дисконтовані грошові потоки за проектом, знайти кількість повних років (місяців, кварталів), що передують року, у якому накопичене значення ЧДД змінюється з від'ємного на додатне. Якщо потрібне більш точніше значення терміну окупності, то до знайденої кількості років слід додати результат ділення модуля від'ємного значення ЧДД у цьому році на грошовий потік наступного року.

Кожен з основних показників ефективності може використовуватись за певним призначенням, а саме:

–          ЧДД найбільш раціонально використовувати для ранжування інноваційних пропозицій та вибору пріоритетних проектів з точки зору їх ефективності;

–          ВНД проекту являє собою очікуваний рівень дохідності і використовується для прогнозування цього показника, тобто визначає межі беззбитковості проекту;

–          індекс дохідності (коефіцієнт ефективності) вказує на рівень накопиченого чистого прибутку, зумовленого одиницею вкладених у проект коштів;

–          показник періоду окупності інвестованих в інновації коштів дозволяє одержати інформацію про рівень ризикованості проекту в зв'язку зі змінами у відносній ліквідності інвестицій.

Отже, розглянемо запропоновану у дипломі методику на прикладі.

Вихідні дані:

–          витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки (НДКР) у базовому 2006 році – 1,0 млн. грн.;

–          загальні капітальні вкладення у створення нової технології (будівництво, придбання обладнання) – 8,0 млн. грн., у тому числі в першому 2007 році реалізації проекту – 3,0 млн. грн., у другому 2008 році – 2,0 млн. грн.;

–          витрати на підготовку виробництва у 2009 році – 2,0 млн. грн.;

–          умовно постійні витрати на одиницю продукції – 3 грн./од.;

–          умовно змінні витрати на одиницю продукції – 4 грн./од.;

–          ціна одиниці продукції – 10 грн. / од;

–          очікувані грошові надходження від реалізації продукції за проектом з 2010 по 2015 рр. запрогнозовані за методикою;

–          ставка дисконтування приймається на рівні банківської позичкової ставки. Вважається, що вона є постійною протягом життєвого циклу проекту і складає 18% (або у частках d = 0,18).

Розрахунок чистого дисконтованого доходу здійснюється за формулою (3.2).

При визначеній ставці дисконтування 0,18. Підсумувавши визначені дані, одержимо ЧДД = 13,2 млн. грн.

Індекс дохідності (рентабельності) є співвідношення чистого дисконтованого доходу та одноразових і капітальних витрат на використання нової технології, що визначає дисконтовану норму прибутку.

При сумі ЧДД, рівній 13,2 млн. грн., витратах на НДКР у сумі 1,0 млн. грн., капітальних вкладеннях (акціонерному капіталі) в 8,0 млн. грн., а також витратах на підготовку виробництва у сумі 2 млн. грн., індекс дохідності становитиме:

ІД = 13,2 / (1,0 + 6,7 + 5,74 + 2,25) = 0,84 (чи 84%).

Тобто, рентабельність реалізації проекту становитиме 84 відсотків (це значно більше існуючих банківських позичкових ставок у розмірі 18%), тому проект слід визначити прибутковим.

Внутрішня норма дохідності (ВНД) проекту знайдена за формулою (3.3), її значення d’ = 0,513.

Таким чином, внутрішня норма дохідності становить 51,3% і виявляється більшою за норму рефінансування капіталовкладень, тобто проект можна вважати відносно стійким щодо ефективного його впровадження.

Період окупності інвестицій в інноваційний проект визначається як період, необхідний для повернення їх первісної дисконтованої суми за рахунок накопичених чистих дисконтованих потоків реальних грошей на основі реалізації проекту.

Витрати на проект можуть бути окупленими за 4,15 років:

Ток = 5 + |-1,2| /4,4 = 1,4 років,

де 5 – кількість повних років використання технології, що передують отриманню позитивного результату від капітальних вкладень;

|-1,2| – частина капітальних вкладень, яка залишилась на початок року, у якому настає повна окупність проекту (береться за модулем), млн. грн.;

4,4 – дисконтований грошовий потік року, у якому настає повна окупність проекту, млн. грн.

За проектом маємо умовно постійні витрати Зс = 3 грн., умовно змінні витрати Зу = 4 грн. та ціну одиниці продукції Зу = 10 грн. У цьому випадку співвідношення має вигляд:

Тб = 3 / (10–4) = 3/6 = 0,5 (50%)

Точка беззбитковості знаходиться в межах 50% номінального обсягу виробництва, що підтверджує надійність проекту.

Показники економічної ефективності інноваційних проектів враховують витрати та результати, пов'язані з їх реалізацією як комерційного характеру, так і ті, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників створення і реалізації проекту, у тому числі ефект галузей національної економіки, елемент соціального ефекту та інші складові ефективності, зумовлені позаринковою діяльністю суб'єктів впровадження науково-технічних розробок.

Показники народногосподарської ефективності інноваційних проектів є інтегральними і відображають ефективність проекту під кутом зору інтересів економіки країни, у тому числі регіонів країни, галузей національної економіки, організацій і підприємств. Розраховуються вони за формулами (3.1 – 3.3).

До складу результатів галузей національної економіки з реалізації інвестиційних проектів включаються:

–          виручка від реалізації продукції, виробленої на основі технологічних нововведень, крім продукції, що споживається учасниками проекту;

–          виручка від продажу інтелектуальної власності, що створюється в процесі реалізації проекту;

–          соціальні та екологічні результати, визначені з урахуванням впливу всіх учасників проекту на соціальну та екологічну ситуацію у відповідному регіоні.

Соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному виразі, беруться до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховуються при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державній підтримці.

До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні і поточні витрати всіх учасників здійснення проекту, визначені без повторного врахування однакових витрат та без урахування результатів одних учасників у складі результатів інших.

На рівні підприємств (фірм), що використовують розробки, до складу їх економічних результатів включаються: виробничі результати – виручка від реалізації виготовленої нової продукції або продукції, виготовленої за новою технологією за вилученням коштів, витрачених на власні потреби.

Для задоволення інтересів учасників проекту важливе значення має оцінка фінансових результатів його реалізації або комерційна ефективність, що є складовою інтегральної ефективності галузей національної економіки.

4. Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в АКБ «Правекс-банк»

4.1 Аналіз санітарно-гігієничних умов праці

Банк орендує 4-х поверхову будівлю за адресою вул. Пушкінська 68, загальною площею 2132 кв. м. Висота приміщення банку 3,50 м., кількість працівників становить 270 чоловік, площа і об’єм на 1-го працюючого – 8 кв. м. та 28 куб. м.

В 2001–2002 рр. в кабінетах та коридорах банку проведено ремонт. Стіни приміщення забарвлені в бежевий колір, який не подразнює зір; стеля білого кольору; підлога частково покрита лінолеумом коричневого кольору, а в більшості – паркетом [38].

Приміщення обладнані сучасними офісними меблями.

Метеорологічні умови праці відповідають вимогам БНіП 2.04.05–91. В більшості виробничих приміщень установлені сучасні кондиціонери, типу «Panasonic», «Mitsubishi», «Toshiba».

Мікроклімат визначають такі параметри:

-         температура повітря в помешканні;

-         відносна вологість повітря;

-         рухливість повітря;

-         теплове випромінювання.

Ці параметри окремо і в комплексі впливають на організм людини, визначаючи його самопочуття.

В кожному виробничому приміщенні надходження повітря забезпечується шляхом відкривання вікон, що сприяє провітрюванню службових кабінетів [37].

Система опалення в банку централізована, що відповідає вимогам БНіП 2.04.05–91 «Опалення, вентиляція та кондиціювання» [92].

В денний час освітлення виробничих приміщень банку в більшості природне. Штучне освітлення забезпечується шляхом використання люмінесцентних ламп потужністю 18 Вт та 40 Вт, які симетрично розташовані на стелях кабінетів банку, коридорах та в технічних приміщеннях.

У приміщеннях відсутні токсичні речовини та матеріали.

Робочі місця працівників розташовані функціонально і є зручними для використання їх працівниками установи.

Джерелами шуму в приміщенні є системні блоки комп`ютерів, кондиціонери, телефонні розмови. В приміщеннях банку рівні шуму та електромагнітних випромінювань відповідають вимогам нормативних документів СН3223–85, ДСанПіН 3.3.2.007–98 [39].

Санітарно-побутові приміщення просторі (умивальники та туалети), розташовані на кожному поверсі та відповідають нормам БНіП 2.09.04–87 і БНіП 2.0.02–89. Туалетні кімнати забезпечені повним набором гігієнічних засобів: салфетки, мило, сушка, підігрівач води.

Розміщення меблів у банку відповідає санітарно-гігієнічним нормам, прохід між столами дорівнює 1 м, відстань від стіни до задньої стінки комп’ютеру – 1,2 м.

Два рази на день у всіх приміщеннях банку проводиться вологе прибирання. Один раз на рік санітарні служби проводять обробку примішень для запобігання появи в них гризунів та комах. Кожен відділ має аптечку першої допомоги.

Для запобігання захворюваннь від інфекцій в холодну пору працівникам, які безпосередньо працюють з клієнтами видаються засоби захисту: марлеві пов’язки, мазі, вітаміни [37].

Основні параметри санітарно-гігієнічних умов, які впливають на організм людини, представлені в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1. Параметри санітарно-гігієнічних умов праці в операційній залі

4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

АКБ «Правекс-банк» має у своєму розпорядженні будівлю, яка відноситься до категорії будівель без підвищеної та особливої небезпеки ураження електричним струмом.

Лінія електромережі для живлення ПЕОМ та периферійних пристроїв виконана як окрема групова трипровідна мережа, шляхом прокладання фазо – вого, нульового робочого та нульового захисного провідників.

Приміщення банку незапилені, параметри температури і вологості повітря в межах норми, отже за класом електробезпечності – це помешкання «без підвищеної небезпеки». Все устаткування працює під напругою 220В.

Електронні машини, електропроводи і кабелі за виконанням і ступенем захисту відповідають класу зони, мають апаратуру захисту від струму корот – кого замикання та інших аварійних режимів.

Електрошафи, розташовані в коридорі і фойє, закриті. Устрій, проклад-ка мереж аварійного та евакуаційного освітлення виконане відповідно до вимог будівельних норм і ПВЕ.

Також застосовуються інші заходи захисту від ураження людей електрострумом:

-         забезпечення неприступності струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, від випадкового дотику;

-         усунення небезпеки ураження, при появі напруги на корпусах та інших частинах устаткування, що досягається захисним заземленням;

-         застосування подвійної ізоляції, кожухів, огороджень для захисту від випадкового дотику до струмоведучих частин;

-         контроль і профілактика ушкодженої ізоляції;

-         переносних приладів і захисних електроустановок;

Електропроводка розташована в спеціальних жолобах і трубах, захищених від ушкоджень, у місцях найбільше пожежонебезпечних, цілком ізольована від випадкового дотику людей до струмоведучих частин.

Електричні розетки розміщенні в приміщеннях біля кожного робочого місця, кількість їх приблизно 800 штук. Вид захисту від ураження струмом банку – заземлення. Комп’ютерна мережа має самостійний контур заземлення.

Розміщення устаткування (комп’ютери, факс, модем, принтери) відповідає нормам:

-         робочі місця з відеодисплейними терміналами знаходяться на відстані 1 м від стін з вікнами;

-         монітори обладнані заземленими захисними екранами, що дозволяє знизити вплив на очі до безпечного рівня.

В приміщенні використовуються:

-         комп’ютерна техніка: Acer – 3 шт., Solaris – 3 шт.;

-         матричні принтери: EPSON FX-1170–5 шт.;

-         організаційна техніка: Canon – 1 шт.

Безпосередньо керує організацією охорони праці в установі інспектор з охорони праці та керівник банку.

Відповідно до встановлених вимог в банку проводяться інструктажі з охорони праці: вступний, первинний, повторний, з обов‘язковою розпискою у журналі осіб, яка інструктує і яку інструктують.

З метою охорони праці на адміністрацію закладу покладають відповідальність за проведення інструктажів робітників та службовців з охорони праці із метою попередження нещасних випадків, попередження захворювань на робочих місцях; також адміністрація здійснює постійний контроль за дотриманням службовцями усіх вимог інструкцій з охорони праці.

Повторний інструктаж проводиться 1 раз у 6 місяців усіх працюючих, незалежно від стажу та кваліфікації по данній професії з метою перевірки та підвищення рівня знань з охорони праці.

Випадків виробничого травматизму і профзахворювань з 1998 по 2006 роки не було.

Приміщення АКБ «Правекс-банк» за вибухопожежною та пожежною небезпекою можна віднести до категорії В (пожежонебезпечна), так як тут мають місце тверді горючі та важкогорючі матеріали, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти, за відсутністю матеріалів, що здатні вибухати. Будинок банку має ступінь вогнестійкості – III.

Згідно з діючим законодавством, відповідальність за утримання примі – щення АКБ «Правекс-банк» в належному протипожежному стані поклада – ється безпосередньо на керівника.

Основними причинами пожежі є наступні:

-         необережне поводження з вогнем;

-         незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації;

-         порушення режимів технологічних процесів;

-         несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;

-         невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Будівля АКБ «Правекс-банк» забезпечена вогнегасниками типу ВВ-3 у кількості 18 штук, що розміщені на висоті 1,5 м від підлоги. Маса вогнегас – ників 2,5 кг.

У банку розроблений план евакуації людей та матеріальних цінностей на випадок пожежі. Приміщення має 2 евакуаційних виходи, які відповідають Правилам пожежної безпеки в Україні [7].

Виробничі приміщення обладнані протипожежною автоматичною сигналізацією, яка виведена на чергове приміщення співробітників право-охоронних органів.

На кожному поверсі 2 виходи, їх ширина 1,10 м також у відповідних місцях знаходяться показчики та схеми евакуації співробітників.

В АКБ «Правекс-банк» діє добровільна пожежна дружина, яка затверджена наказом Голови Правління №24 від 27.02.2003 р.

З метою посилення пожежної безпеки та внутрішньобанківського режиму в банку на період додаткових вихідних днів наказом Голови Правління призначається комісія по прийманню приміщень банку.

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктаж з питань пожежної безпеки [7, 36].

4.3 Розрахунок загальнообмінної вентиляції приміщення з врахуванням кількості працюючих в ньому людей

Визначити кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання приміщення обсягом V=84 м3.

Відповідно до санітарних норм, якщо обсяг приміщення, що припадає на одну людину, менше 20м3, то кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання, повинне бути не менш 30м3/год на кожного працюючого; при об’ємі приміщення більшому 20 м3 на одну людину кількість припливного повітря для провітрювання повинна бути не менше 20м3/год. на кожного працюючого.

Визначимо об’єм приміщення, що припадає на одного працюючого (V1):

V1 = V / n = 84 м3 / 3 особи = 28 м3/особу,

де V – об’єм приміщення;

n – число постійно працюючих у приміщенні.

Визначимо норму подачі припливного повітря на 1 особу (L1):

Так як в даному випадку об’єм приміщення на одного працюючого складає 28 м3/чол, то кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання, приймаємо рівною 20 м3/год.

Розрахуємо кількість припливного повітря з урахуванням чисельності працюючих:

L = L1 * n =20 м3/год * 3 = 60 м3/год

На підставі проведенного аналізу можна зробити висновок, що в цілому охорона праці банку здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону праці», рекомендацій Державного комітету України по нагляду за охороною праці, Міністерства охорони здоров'я. Потрібно відзначити, що порушень і недоглядів у питанні охорони праці і навколишнього середовища немає. Необхідно також відзначити, що у банку діє колективний договір, укладений між колективом і керівництвом АКБ «Правекс-банк» [6]. Санітарно-гігієнічні умови праці у банку відповідають нормативним вимогам:

-         техніка безпеки у робочих приміщеннях у задовільному стані;

-         протипожежна безпека знаходиться на досить професійному рівні та контролюється відділом безпеки;

-         санітарно-гігієнічні норми виконуються [37].

Керівництву банку доцільно розвивати напрямок договірних відносин з лікувально-профілактичними закладами щодо лікування, профілактики та медичних оглядів персоналу, відпочинку під час відпусток працівників із дітьми на пільгових умовах [58].

Висновки

На сучасному етапі розвитку національної економіки в цілому та банківської системи зокрема, постала необхідність розробки та впровадження якісно нових схем та технологій споживчого кредитування.

Значимість ефективно організованої системи споживчого кредитування важко переоцінити, адже, від рівня розвитку саме цієї системи значною мірою залежатиме прогрес в інших сферах народного господарства країни.

Для досягнення поставленої мети у роботі досліджено основні складові елементи, що формують комплексну систему споживчого кредитування та визначають технології її функціонування.

На кожному етапі даного дослідження реалізовувалися проміжні цілі та задачі, що у своїй інтегрованій сукупності, в кінцевому підсумку, забезпечили досягнення основної мети роботи.

На першому етапі реалізації основної мети, доцільним є розгляд теоретичних аспектів функціонування системи споживчого кредитування, а саме:

-        надати категоріальної чіткості основним структурним елементам системи споживчого кредитування, з метою розуміння змісту та принципів організації функціонування механізму споживчого кредитування;

-        проаналізувати нормативно-правове підґрунтя функціонування системи споживчого кредитування, з метою виявлення основних проблем українського законодавства у сфері споживчого кредитування та запропонувати можливі напрями їх вирішення;

-        дослідити основні проблеми становлення та розвитку української системи споживчого кредитування;

-        надати комплексне тлумачення основним структурним елементам системи споживчого кредитування, з метою виявлення характерних рис елементів та розуміння їх функціонального призначення.

Таким чином, на першому етапі дослідження було реалізовано проміжну мету, що полягає у формуванні основних теоретичних засад функціонування системи споживчого кредитування

На другому етапі дослідження проведено комплексний аналіз діючої практики організації споживчого кредитування в Україні. На цьому етапі проаналізовано:

-        основні засади організації споживчого кредитування в банках України, з метою систематизації та узагальнення процесів у даній сфері кредитування;

-        узагальнюючі показники функціонування ринку споживчого кредитування в Україні, з метою виявлення основних тенденцій його розвитку та надання чіткої характеристики структурним одиницям споживчого ринку;

-        складові процесу здійснення споживчого кредитування в АКБ «Правекс-банк», з метою порівняння діючої практики даного банку з уніфікованими стандартами у сфері споживчого кредитування та виявлення характерних особливостей організації споживчого кредитування безпосередньо в АКБ» Правекс-банк»;

-        стан використання інформаційних систем та технологій у сфері споживчого кредитування а АКБ «Правекс-банк».

Проміжною метою другого етапу дослідження є істотне доповнення теоретичних аспектів функціонування системи споживчого кредитування фінансово-статистичним аналізом основних показників діяльності банківських установ у сфері споживчого кредитування та здійснення вірних аналітичних висновків.

На заключному етапі дослідження окреслено основні напрями вдосконалення банківського споживчого кредитування на сучасному етапі розвитку банків України, а саме:

-        надана порівняльна характеристика моделей та технологій споживчого кредитування в світовій практиці, з метою застосування світового досвіду у практиці споживчого кредитування на Україні;

-        надано конкретні пропозиції щодо підвищення рівня ефективності функціонування української системи споживчого кредитування з метою окреслення майбутньої концепції створення національної системи споживчого кредитування.

Отже, сукупність проміжних цілей та завдань, що ставилися на кожному етапі дослідження, сформувала реалізацію основної мети, що полягає у всебічному вивченні етапів, принципів, елементів та технологій організації та функціонування комплексної системи споживчого кредитування, адекватної сучасному стану розвитку економіки України.

Список використаних джерел

1.     Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997 – 80 с.

2.     Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р №679-XIV (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

3.     Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р №2121 – III // (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

4.     Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р. №2654 (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

5.     Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах». (Відомості Верховної Ради, 1994 р., №31, ст. 286), редакція закону від 11.05.2004 р. чинна з 09.06.2004 р.

6.     Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р №2694-XII (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

7.     Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р. №3745-XII (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

8.     Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14.07.2000 р. №891/2000 // http: // www.nau.kiev.ua

9.     Постанова Правління НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні «від 28.08.2001 р. №368 (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

10. Постанова Правління НБУ від 6.07.2000 р. №279 про затвердження Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

11. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

12. Положення «Про кредитування фізичних осіб», затверджене постановою Правління Ощадбанку України від 02.09.1999 р. №48 (зі змінами та доповненнями) // http: //www.rada.kiev.ua

13. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», затверджена постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 р. №141 // http://www.rada.kiev.ua

14. Авансова І.А. Оцінка кредитної діяльності банку // Фінанси України. – 2005. – №6. – С. 103–112.

15. Алексеенко М. Споживчий кредит та забезпечення житлом населення України. // Вісник НБУ. – 2000. – №9. – С. 26–29.

16. Аналіз банківської діяльності: підручник А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 600 с.

17. Аналіз діяльності комерційного банку. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю «Банківський менеджмент» / За ред. Проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. А.М. Герасимовича. – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 384 с.

18. Антонова О.М. Проблеми споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ. – 1999 р. – №2 – 42 c.

19. Арістова А. Особливості кредитування банками фізичних осіб // Вісник НБУ. – 2003. – №2. – С. 56–62.

20. Банківські операції за ред. Міщенка, Н.Г. Слов’янської. Київ. – 2006. – 727 с.

21. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д–ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.:КНЕУ, 2000. – 384 с.

22. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала.–Тернопіль: Карт–бланш, 2001. – 314 с.

23. Банківська справа. Центральний банк і грошово-кредитна політика. Банківські операції. Том 1. – Київ: АВТ, – 2004. – 520 с.

24. Бахчеванова Н.В. Споживчий кредит та його роль у підвищенні добробуту населення // Проблеми формування розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. – 2002. – С. 32–33.

25. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 5-е видання, перероб. І доп. – К.: Знання, 2006. – 311 с. (Вища освіта ХХІ століття).

26. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. – К.: «Академія», 2001. – 230 с.

27. Діяльність банків України на 1 січня 2005 року. Основні показники // Вісник Національного банку України. – 2005. – №2. – С. 48–49.

28. Динаміка фінансового стану банків на 1 січня 2006 року // Вісник Національного банку України. – 2006. – №2. – С. 50–51.

29. Вісник Національного банку України. – 2006. – №11. – 17 с.

30. Динаміка фінансового стану банків на 1 січня 2007 року // Вісник Національного банку України. – 2007. – №2. – С. 52–53.

31. Владичин У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України. // Фінанси України. – 2004. – №1. – С. 96–102.

32. Вороненко Д., Пищулин А. «Бизнес Нейро-Системы»: банковская аналитика в потребительском кредитовании // Банкиръ. – 2005. – №1 (11). – С. 50–52.

33. Галасюк В., Галасюк В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України. – 2001. – №9. – С. 54–57.

34. Гладких Д. Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні, або Колективний портрет українського позичальника // Вісник Національного банку України. – 2001. – №9. – С. 49–53.

35. ГОСТ 12.0.002–80. ССБТ. Основные понятия, термины и определения. – М: Издательство стандартов, 1980. – 250 с.

36. ГОСТ 12.1.004–91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. – М.: Издательство стандартов, 1991. – 110 с.

37. ГОСТ 02.1.005–88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. – М.: Издательство стандартов, 1988. – 93 с.

38. ГОСТ 12.1.013–79. ССБТ. Строительство. Электробезопасность. Общие требования. – М.: Издательство стандартов, 1979. – 87 с.

39. ГОСТ 12.1.036–81. ССБТ. Шум. Допустимые уровни шума в жилых й общественных зданиях. – М: Издательство стандартов, 1981. – 65 с.

40. ГОСТ 12.2.032–78. ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие ергономические требования. – М.: Издательство стандартов, 1978. – 152 с.

41. ГОСТ 12.4.026–76. ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности. – М: Издательство стандартов, 1976. – 45 с.

42. Гладких Д. Структура банківських кредитів і залучених коштів як дзеркало економічного здоров’я держави // Вісник Національного банку України. – 2005. – №11. – С. 26–33.

43. Даниленко А., Шелудько Н. Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні // Вісник Національного банку України. – 2006. – №5. – С. 36–39.

44. Дзюблюк О.В. Проблеми управління банківським кредитним портфелем в умовах становлення ринкових відносин // Збірник наукових праць Т.6. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 2002. – С. 160–167.

45. Діденко О.М., Денисенко М.П., Домрачев В.М., Кабанов В.Г. Інституційний розвиток банківської системи // Фінанси України. – 2005. – №11. – С. 71–76.

46. Діяльність банків України в цифрах і фактах // Вісник Національного банку України. – 2004. – №5. – С. 13–14.

47. М.Г. Дмитренко, В.С. Потлатюк. Кредитування і контроль: Навчально-методичний посібник (у схемах і коментаріях). – Кондор, 2005. –296 с.

48. Дугін І. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку // Вісник Національного банку України. – 2006. – №6. – С. 32–36.

Страницы: 1, 2, 3, 4