Ліквідність та кредитна діяльність банків

Ліквідність та кредитна діяльність банків

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ”

Кафедра банківської справи

Контрольна робота

з дисципліни

“Банківські операції”

Суми - 2010

Зміст

15. Поняття ліквідності банку, фактори, що впливають на неї. Механізм регулювання ліквідності банків з боку НБУ

45. Сутність кредитної діяльності банків. Інструменти зовнішнього регулювання кредитної діяльності

75. Переказ іноземної валюти за рахунок особистих коштів громадян

Практичне завдання 25

Розрахункове завдання 1

Розрахункове завдання 2

Література

15. Поняття ліквідності банку, фактори, що впливають на неї. Механізм регулювання ліквідності банків з боку НБУ

банк ліквідність кредит валюта

Ліквідність банку є одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість банківської установи, вона показує достатність власних коштів того чи іншого банку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших кредиторів, а також характеризують здатність банківської установи забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань.

Лiквiднiсть — це його здатність своєчасно виконувати свої зобов’язання. Інакше кажучи, сума його грошових коштів, які можна швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасно виконувати зобов’язання, відображені в пасиві балансу. Зокрема, з метою підтримання ліквідності, банк повинен мати певний резерв для виконання непередбачених зобов’язань, які можуть бути зумовлені як змінами стану грошового ринку, так і фінансовим станом клієнтів або банків партнерів.

Ліквідність банку є запорукою його стійкості, оскільки банк, який володіє достатнім рівнем ліквідності, може з мінімальними затратами для себе виконувати такі функції:

-            проводити платежі за дорученням клієнтів;

-            повертати кредиторам (вкладникам)кошти як з настанням терміну погашення, так і достроково;

-            сплачувати випущені цінні папери;

-            відповідати за зобов’язаннями, які можуть відбутися в майбутньому, в тому числі за позабалансовими зобов’язаннями. [8]

Фактори що впливають на стан ліквідності банку поділяють на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх факторів відносять: капітальну базу банку, якість його активів, депозитів, ступінь залежності від зовнішнього фінансування, збалансованість активів та пасивів за строками, якість менеджменту, імідж банку.

Капітальна база банку забезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу якого становлять статутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання ризику активів та гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку, тим більша, за інших рівних умов, його ліквідність.

Якість активів визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та диверсифікованості. Ліквідність активів - це їх здатність трансформуватися в грошові кошти через їх реалізацію або погашення зобов'язань боржником. Ступінь ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку в грошовій формі призначені для виконання платіжної функції, інші - для отримання доходу тощо. У зв'язку з цим за ступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:

Першу групу становлять високоліквідні активи, до яких відносять:

-            грошові кошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;

-            державні цінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може продати у разі браку готівкових коштів.

Підтримання обсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою забезпечення ліквідності банку.

Другу групу активів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички клієнтам, міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери. Ці активи мають довший період перетворення в грошові кошти.

Третя група охоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові позички, лізингові операції, інвестиційні цінні папери.

До четвертої групи відносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок, деяких цінних паперів, будівель і споруд.

Диверсифікованість активів означає ступінь розподілу ресурсів банку за різними сферами розміщення. Показниками диверсифікованості є: структура активів банку за основними напрямами вкладення ресурсів, структура кредитних вкладень за об'єктами та суб'єктами, структура портфеля цінних паперів, структура валют, з якими банк здійснює валютні операції, структура банків-кореспондентів тощо. Чим більша диверсифікованість активів, тим вища ліквідність банку.

Якість депозитної бази визначається часткою стабільних депозитів у банку. Підвищення стабільної частки депозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах, оскільки передбачає відновлюваність зобов'язань банку. Найбільша стабільність спостерігається у депозитів до запитання, що пов'язано з їх низькою залежністю від рівня процентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на першу вимогу в будь-який момент (невідомий банку), загальна їх сума (за стабільної економічної ситуації та стійкого фінансового стану банку) залишається стабільною (витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на них).

З іншого боку, стабільність депозитів до запитання знижується через складність прогнозування їх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін виплати, хоча їх належність до банку значною мірою визначається рівнем процентної ставки.

Залежність від зовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку. Міжбанківський кредит у не дуже великих обсягах та не за великими процентними ставками не завдає шкоди ліквідності банку, а навпаки - дає змогу ліквідувати тимчасову нестачу коштів, іноді найдешевшим способом. Але якщо міжбанківський кредит переважає в ресурсах банку, несприятлива кон'юнктура на міжбанківському ринку може призвести до краху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел фінансування, не має власної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та ризикує стійкістю своєї ресурсної бази.

Збалансованість активів та пасивів за строками має значний вплив на ліквідність банку. Виконання банком зобов'язань перед клієнтами передбачає погодження строків, на які інвестуються кошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна частина депозитів може використовуватись і для довгострокового інвестування чи кредитування, але для більшої частини активів та пасивів збалансованість за строками є необхідною.

Розглянуті фактори, що зумовлюють ліквідність банку, мають більше чи менше значення залежно від індивідуальних особливостей банку, фінансового стану засновників, кола клієнтів, терміну функціонування банку, спеціалізації, якості менеджменту тощо.

Тому, визнаючи багатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також враховувати його індивідуальність, виділяти головні фактори, що мають для даного банку найістотніше значення.

Стан ліквідності банку дуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за межами компетенції банків. Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні, сезонні, циклічні, довгострокові тощо.

Програмними факторами є економічне становище країни, її економічна політика (особливо грошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, повноваження та ефективність роботи контрольних органів.

Надзвичайними факторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові конфлікти, революційні, політичні та економічні події.

Сезонні зміни, як правило, пов'язані з сільськогосподарськими роботами та функціонуванням інших сезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади восени, після збирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.

Циклічні зміни зумовлені піднесенням або спаданням ділової активності товаровиробників та підприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні для періоду економічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.

Довгострокові коливання можуть охоплювати кілька економічних циклів та бути результатами таких факторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних процесах, кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні виробництва тощо.

Таким чином, ліквідність банку - якісний стан його діяльності, обумовлений великою кількістю факторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається поступово.

Узагальнюючи, можна сказати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку впливають два основні фактори:

1.                залучення або втрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;

2.                залучення або втрата коштів у зв'язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій.

Виходячи з цього дуже важливим питанням є вимірювання ліквідності банку в кожний момент (ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановому періоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестицій як головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на цій основі безпосереднє управління ліквідністю через управління активами та пасивами з метою забезпечення виконання банком своїх зобов'язань у строк, в повній сумі та не на шкоду прибутковості.

Ліквідність банківської системи регулюється центральними банками через механізми рефінансування, управління золотовалютними резервами, операції на відкритому ринку.

Механізм рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.

Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, — спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.

Управління золотовалютними резервами країни є органічною складовою валютної політики центрального банку, що безпосередньо впливає на можливості ефективного використання ним основних інструментів валютного регулювання, зокрема таких, як девізна політика, установлення режиму валютного курсу, ревальвації та девальвації тощо.

Золотовалютні резерви — це належні державі валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів.

Призначенням золотовалютних резервів є забезпечення міжнародних торговельно-економічних і кредитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів, покриття дефіциту платіжного балансу, а також проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості кредитів. У результаті центральний банк отримує можливість впливати на розмір грошової маси і рівень процентної ставки у потрібному напрямку, тобто досягаючи заздалегідь поставленої мети.

Об'єктом операцій на відкритому ринку виступають, як правило, цінні папери, що мають високу ліквідність, користуються повсюдним попитом при незначних коливаннях ринкової вартості. Традиційно центральні банки проводять політику відкритого ринку в основному з державними цінними паперами на вторинному ринку.

Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для використання. В той же час для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних паперів, які відрізняються за цілим рядом параметрів, а саме:

- формою угоди (звичайна купівля чи продаж або ж на умовах зворотної купівлі — РЕПО);

- об'єктом угоди;

- терміновістю угоди;

- учасниками угоди.

Для вимірювання ліквідності банку використовується, щонайменше два підходи:

1.                на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами і відображають стан ліквідності балансу банку;

2.                на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах для виконання своїх зобов’язань.

Ліквідність окремого банку піддається регулюванню через установлення певних вимог до ліквідності його балансу. На основі балансу можна розрахувати цілий ряд показників ліквідності, які відображають або співвідношення між активами і зобов’язаннями з однаковими строками повернення (один день, один місяць, три місяці, рік тощо) або співвідношення між активами різного рівня ліквідності (високоліквідні активи/робочі активи; активи первинної ліквідності/загальні активи тощо).

Національний банк України на сьогодні регулює ліквідність комерційних банків за допомогою трьох нормативів: нормативу миттєвої ліквідності, нормативу поточної ліквідності і нормативу короткострокової ліквідності.

Норматив миттєвої ліквідності характеризує спроможність банку погашати свої зобов’язання за поточними рахунками за рахунок активів первинної ліквідності (грошових коштів у касі банку та на кореспондентських рахунках НОСТРО).

Норматив поточної ліквідності характеризує спроможність банку погашати свої поточні зобов’язання за рахунок активів первинної та вторинної ліквідності, до яких, крім абсолютно ліквідних активів, відносять активи зі строками повернення до одного місяця.

Норматив короткострокової ліквідності характеризує спроможність банку погашати свої короткострокові зобов’язання за рахунок короткострокових активів. Короткостроковими вважаються активи та зобов’язання банку з кінцевим строком повернення до одного року.

Постійний контроль за допустимою мірою ризику незбалансованої ліквідності дає змогу центральним банкам «тримати руку на пульсі» ліквідності банківської системи в цілому і своєчасно застосовувати ті чи інші механізми її регулювання. [7]

45. Сутність кредитної діяльності банків. Інструменти зовнішнього регулювання кредитної діяльності

Кредит - це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання.

Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу. Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть. Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну. Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, котра власне є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банку й складає змiст банкiвського бiзнесу. Принцип цiльового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштiв у конкретнi цiлi дiяльностi позичальника.

З iншого боку, кредит - це економiчнi вiдносини мiж юридичними, фiзичними особами та державою з приводу перерозподiлу вартостi на вищевказаних засадах.

Загалом кредит застосовується у таких формах:

банкiвський кредит - основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;

1) комерцiйний кредит - характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;

лiзинговий кредит - вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна. Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту. Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;

2) iпотечний кредит - надається пiд заставу нерухомого майна;

3)             споживчий кредит - його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;

4)             бланковий кредит - винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;

5)             консорцiумний кредит - надається кiлькома банками.

Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:

1.                              Найпоширенiшi - кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.

2.                              Кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента - Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.

3.                              Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих тривалого користування та послуг.

4.                              Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв за користування кредитом.

Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:

-    за призначенням та характером використання позикових коштiв;

-    за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;

-    за строками використання кредиту;

-    за методами надання та способами повернення кредиту;

-    за характером та способом сплати процента;

-    за числом кредиторiв;

-    за ступiнню ризику тощо.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань позичальника.

Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:

1.     Визначення призначення кредиту та його розмiр.

2.     Визначення строку користування позичальником кредитом. Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.

3.     Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.

4.     Визначення виду забезпечення кредиту.

5.     Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.

6.     Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.

7.     Права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.

8.     Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення наданого кредиту.

У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi з потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.

Загалом методи кредитування банками суб'єктiв господарювання є складовою частиною кредитного механiзму. Зворотнiй рух кредиту визначається такими факторами, як безпосереднiй процес виробництва та обiгу, а також змiна залишку забезпечення, котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи це до уваги, вирiзняють методи кредитування за оборотом i за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Данi особливостi зворотнього руху кредиту проявляються через окремi елементи методiв кредитування: вид позичкового рахунку, порядок надання кредиту, способи його повернення та органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням принципiв кредитування, наведених вище.

Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в укладеннi та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж банком та позичальником, якi супроводжуються записами за банкiвськими рахунками з вiдповiдним вiдображенням у балансах контрагентiв кредитного договору, тому значення вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у визначеннi та виборi банком методу кредитування суб'єкта.

Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв з позичкового рахунку як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника.

Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:

1.                              Кредитнi операцiї здiйснюються банком у межах його кредитних ресурсiв.

2.                              Дiяльнiсть банку залежить вiд обов'язкових економiчних нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.

3.                              Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi. Банк та клiєнт укладають договiр, в якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторiн. У разi невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе вiдповiдальнiсть.

4.                              Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.

5.                              Перехiд до таких форм кредитування, котрi забезпечують повернення позик.

6.                              Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для пiдтримання банками встановлених нормативiв.

7.                              У даний час методи кредитування єдинi для всiх галузей. [10]

У світовій економічній практиці центральні банки використовую наступні інструменти кредитного регулированія:

-            зміна нормативу обов'язкових резервів або так званих «резервних вимог»;

-            процентна політика центрального банку, тобто зміна механізму запозичення коштів комерційними банками у центрального банку або депонування коштів комерційних банків у центральному банку;

-             Операції на відкритому ринку із державними цінними паперами.

Обов'язкові резерви являють собою певний запас грошових коштів в розмірі встановленої процентної частки від зобов'язань комерційного банку, Ці резерви комерційні банки зобов'язані зберігати в центральному банку. Проте зміна норми обов'язкових резервів комерційних банків або резервних вимог використовується як інструмент, що застосовується з метою найбільш швидкого налаштування грошово-кредитної сфери.

Цей інструмент кредитного регулювання є найбільш потужним, але достатньо грубим, оскільки торкається основи всієї банківської діяльності. Навіть незначна зміна норми обов'язкових резервів може викликати значні зміни в об'ємі банківських резервів і привести до змін в кредитній політиці комерційних банків.

Процентна політика центрального банку може представлена двома напрямками: як політика регулювання позик комерційних банків у центрального банку і як депозитна політика центрального банку. Інакше вона може бути названо політикою облікової ставки, або ставки рефінансування.

Дисконтну ставку (ставку рефінансування) встановлює центральний банк. Зменшення її робить для комерційних банків позики дешевими. При отриманні кредиту від центрального банку збільшуються резерви комерційних банків, викликаючи мультиплікаційне збільшення кількості грошей в обігу.

Визначення розміру облікової ставки - один із найбільш важливих аспектів кредитно політики, а зміна облікової ставки виступає показником змін в області кредитно регулювання. Розмір облікової ставки звичайно рівня залежить від очікуваної інфляції і в той же час надає на інфляцію великий вплив. Коли центральний банк має намір пом'якшити кредитно політику, він знижує облікову (відсоткову) ставку. Процентні ставки необов'язкові для комерційних банків у сфері їх кредитних відносин зі своїми клієнтами і з іншими банками. Однак рівень офіційної облікової ставки є для комерційних банків орієнтиром при проведенні кредитних операцій.

Водночас саме використання цього інструмента кредитної політики показує, що результати кредитної політики досить слабо передбачувані.

Операції на відкритому ринку із державними цінними паперами є в світовій економічній практиці основним інструментом кредитної політики. Центральний банк продає або купує по заздалегідь встановленим курсом цінні папери, у тому числі державні, що формують внутрішній борг країни. Цей інструмент вважається найбільш гнучким інструментом регулювання кредитних вкладень і ліквідності комерційних банків.

Розглянуті інструменти кредитної діяльності використовуються центральним банком в комплексі у відповідності до мети кредитної політики. Оптимальна комбінація інструментів кредитної політики залежить від стадії розвитку і структури фінансових ринків, від ролі центрального банку в економіці країни.

Доведено, що крім традиційних інструментів зовнішнього регулювання кредитної діяльності банку, доцільно використовувати кредитний дериватив, який надає можливість тимчасово передати кредитний ризик третій особі (фінансовій установі). Ризик переходить з балансу банка на баланс іншого фінансового посередника, причому банк продовжує обслуговувати кредит, а кошти від погашення на період обертання кредитного деривативу передає третій особі.

Враховуючи чинне законодавство України та світовий досвід, запропоновано методичний підхід до хеджування кредитного ризику через інструмент регулювання кредитної діяльності банку – кредитний дериватив. Основними компонентами ціни кредитного деривативу є витрати на покриття кредитного ризику та придбання кредитного захисту, який зменшує ризикове навантаження для банку. Вартість кредитного ризику може змінюватися під впливом попиту та пропозиції на кредитні деривативи, які є об’єктом купівлі/продажу на фондовому ринку відповідно до повного їхнього котирування.

75. Переказ іноземної валюти за рахунок особистих коштів громадян

З метою забезпечення майнових прав громадян щодо розпорядження власними коштами встановлюються правила які регулюють перекази за поточними валютними неторговельними операціями, що здійснюються за дорученням і на користь фізичних осіб, а саме:

-    порядок здійснення уповноваженими банками, небанківськими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку (далі - банки) переказів за дорученням фізичних осіб - резидентів і нерезидентів (далі - перекази) за межі України та в межах України;

-    порядок виплати банками переказів із-за кордону та в межах України фізичним особам - резидентам і нерезидентам. [9]

Правила не поширюються на перекази, що пов'язані з підприємницькою та інвестиційною діяльністю фізичних осіб.

До переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями належать такі:

1.                              На оплату витрат іноземним судовим, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів інших обов'язкових платежів), витрат іноземних адвокатів у разі порушення справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа;

2.                              На оплату витрат на лікування в медичних закладах іншої держави, а також на оплату витрат на транспортування хворих;

3.                              На оплату витрат на навчання і стажування в навчальних закладах іншої держави, витрат на проведення тестів, іспитів тощо;

4.                              На оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, конгресах, виставках, ярмарках, культурних і спортивних заходах, а також інших міжнародних зустрічах, що відбуваються на територіях іноземних країн;

5.                              На оплату витрат на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;

6.                              На оплату зборів (мита) за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, уключаючи оплату послуг, які надаються патентними відомствами інших країн, і послуг патентних повірених за кордоном;

7.                              На оплату витрат, пов'язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати і витрати на поховання);

8.                              На оплату послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами, за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України, отриманої в порядку, визначеному Національним банком;

9.                              На оплату продукції, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності, що набуваються в нерезидентів за кордоном для власного споживання;

10.                         На оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій;

11.                         Платежі у зв'язку з прийняттям спадщини;

12.                         У разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;

13.                         З оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги, виплат і компенсацій, уключаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров'я, що пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, жертвам політичних репресій, жертвам нацистських переслідувань, членам їх родин і спадкоємцям, відшкодування за страховими випадками, премій, призів, успадкованих коштів, коштів за договорами дарування, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними;

14.                         З оплати авторських гонорарів, премій, призів та інших виплат за використання об'єктів права інтелектуальної власності фізичних осіб;

15.                         На підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів.

Фізична особа для здійснення переказу має подати до банку такі документи:

-    платіжне доручення або заяву на переказ готівки, або документ відповідної платіжної системи на відправлення переказу;

-    паспорт або документ, що його замінює;

-    документи, що підтверджують наявність підстав для здійснення переказу за межі України.

Підтвердними документами для фізичних осіб - резидентів є договори (контракти), рахунки-фактури, листи-розрахунки чи листи-повідомлення юридичних осіб - нерезидентів, повноважних органів іноземних країн, листи адвокатів чи нотаріусів іноземних країн, позовні заяви, запрошення (виклики), документи про родинні стосунки та інші підтвердні документи, що використовуються в міжнародній практиці. Підтвердні документи (крім документів про родинні стосунки) повинні містити такі реквізити: повну назву і місцезнаходження отримувача, назву банку та реквізити рахунку, на який здійснюється переказ, назву валюти, суму до сплати, призначення платежу.

Для фізичних осіб - нерезидентів підтвердними документами є документи, що підтверджують джерела походження готівки.

Не допускається подання підтвердних документів, роздрукованих з мережі Інтернет.

Офіційні документи, які були видані на території іноземної держави, мають бути легалізовані в установленому порядку, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше.

Під час здійснення переказів фізичними особами - резидентами і нерезидентами на оригіналах підтвердних документів робиться відмітка банку, яка має містити дату здійснення переказу, суму перерахованої іноземної валюти і засвідчуватися підписом відповідального працівника валютного підрозділу та відбитком його особистого штампа або штампа цього підрозділу, або печатки банку. Копії з оригіналів документів, на яких зроблена зазначена відмітка, а також копії документів про родинні стосунки зберігаються в документах дня.

Для отримання переказу фізична особа має подати до банку такі документи:

-    заяву на видачу готівки або документ, установлений відповідною платіжною системою на одержання переказу;

-    паспорт або документ, що його замінює.

Документи на здійснення чи отримання переказу мають містити обов'язкові реквізити, передбачені вимогами нормативно-правового акта Національного банку, який регулює порядок оформлення касових документів.

Якщо виплата переказу, що надійшов в іноземній валюті, здійснюється на бажання клієнта (на підставі його заяви) у гривнях, банк здійснює перерахування іноземної валюти в гривні за курсом банку, що діє на час здійснення операції.

Переказ фізичною особою - резидентом і нерезидентом у межах України іноземної валюти на поточний рахунок в іноземній валюті чи з поточного рахунку в іноземній валюті та переказ нерезидентом національної валюти на поточний рахунок у національній валюті чи з поточного рахунку в національній валюті здійснюються згідно з режимом цих рахунків, передбаченим нормативно-правовим актом Національного банку, що встановлює порядок використання рахунків.

Переказ без відкриття рахунку в межах України для виплати його готівкою без зарахування на поточний рахунок за дорученням фізичної особи - резидента і нерезидента здійснюється банком виключно в національній валюті.

Комісійна винагорода за відправлення та виплату переказу стягується виключно в гривнях.

Перекази іноземної валюти за межі України та в Україну за дорученням і на користь фізичних осіб

Відповідно до вимог цих правил фізичні особи - резиденти можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валюти:

1.                              у сумі, що в еквіваленті не перевищує 15 000 гривень в один операційний (робочий) день, - з поточного рахунку в іноземній валюті або без його відкриття (на бажання клієнта) без підтвердних документів;

2.                              у сумі, що в еквіваленті перевищує 15 000 гривень в один операційний день, - виключно з поточного рахунку в іноземній валюті на підставі підтвердних документів.

У разі виїзду за кордон на постійне місце проживання громадяни можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валюти з власних поточних рахунків без обмеження суми. Підставою для зазначених переказів є пред'явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (для осіб без громадянства - документа, що посвідчує особу) з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду. Копії сторінок паспорта або документа, що посвідчує особу, де зазначені прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) та відмітка про виїзд на постійне місце проживання, зберігаються в документах дня банку.

Фізичним особам - нерезидентам дозволяється без відкриття поточних рахунків в іноземній валюті переказувати за межі України суму, що не перевищує в еквіваленті 15 000 гривень в один (робочий) день, на підставі документів, що підтверджують джерела походження іноземної валюти.

Перекази в іноземній валюті за межі України з поточних рахунків фізичних осіб - нерезидентів здійснюються без обмеження суми.

Зарахування на поточні рахунки фізичних осіб - резидентів і нерезидентів переказів із-за кордону та подальша їх виплата з цих рахунків здійснюються без обмеження суми.

Іноземна валюта, переказана з-за кордону на користь фізичної особи - резидента і нерезидента для виплати готівкою без відкриття рахунку, може бути виплачена одержувачу в один операційний (робочий) день у сумі, що не перевищує в еквіваленті 50 000 гривень. Якщо сума переказу, що надійшов в один операційний день, перевищує в еквіваленті 50 000 гривень, то банк такий переказ у повній сумі зараховує на поточний рахунок в іноземній валюті отримувача. [12]

Практичне завдання 25.

23.04.ХХ року до АКБ “Академічний” звернулася Бабак Анастасія Федорівна, 43 роки, з метою відкриття вкладного (депозитного) рахунку в золоті. Бабак А.Ф. рахунків в даномі банку не має.

1.                Що є об’єктом залучення на вкладні (депозитні) рахунки банків України?

2.                Які вимоги висуваються до банків, які можуть відкривати вкладні (депозитні) рахунки в банківських металах?

3.                В якій формі відбувається повернення коштів з вкладного (депозитного) рахунку та відповідна плата за користування коштами?

4.                Порівняйте даний вид вкладу з вкладами у національній та іноземних валютах І групи Класифікатора іноземних валют з точки зору ризиковості для банку.

Розв’язок

1. Об'єктом депозитних операцій є внески (у даному випадку – золото), які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк.

2. На підставі банківської ліцензії банки мають право приймати вклади (депозити) від юридичних і фізичних осіб в банківських металах. Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення цих операцій. Дозвіл надається, якщо:

·                   рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

·                   банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

·                   банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

·                   Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

3. Відсотки за депозитним вкладом в банківських металах виплачуються наприкінці терміну, який зазначений в угоді (від 1 до 1,5 років). Виплати за золотим депозитом виплачуються двома способами: а) в золоті; б) в національній валюті. Все залежить від умов банка. Як правило, більшість фінансово-кредитних установ видають основний вклад золотом, а відсотки перераховують в національній валюті за курсом Центрального банку на момент закінчення терміну дії угоди.

4. Депозитний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості переведення розрахункового або поточного рахунку до іншого банку чи дострокового вилучення вкладу.

Рівень ризику депозитних операцій залежить від строку залучення ресурсів; вартості залучених депозитів; валюти, у якій номіновано депозити; економічного змісту та характеру депозитів; форми визначення власника депозитів; форми грошового обігу; способу юридичного оформлення зобов’язань за депозитами; категорії вкладників тощо.

Щодо методів зниження депозитного ризику, то найефективнішими з них є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу. Виходячи з цього депозитний рахунок у банківських металах – це найменш ризикована для банку форма залучення ресурсів, тому що:

по-перше, процентні ставки по металевих депозитах набагато нижчі, ніж середні ставки по гривневих та валютних внесках (зазвичай коливаються в діапазоні 1-5% річних);

по-друге, практично всі такі внески є довгостроковими, тобто їх можна відкрити не менше ніж на один рік. Тоді як грошові внески дуже часто відкриваються на 1, 3 і 6 місяців;

по-третє, банки встановлюють високий мінімально можливий розмір металевого внеску;

 по-четверте, при достроковому вилученні металевого внеску ставка буде перерахована більш жорстко, ніж по звичайних строкових вкладах.

Розрахункові завдання:

Завдання 1.

АКБ “Академічний” має потребу у довгострокових ресурсах для проведення кредитування.

Яку суму та під який максимально можливий відсоток необхідно залучити банку кошти з депозитного джерела для ефективного їх розміщення за наявності наступних даних:

Рішення

1.                Визначимо суму, яку необхідно залучити банку кошти з депозитного джерела.

У розрахунках виходимо з того, необхідності урахування норми обов’язкового резервування. За даними завдання для залучення ресурсу обрано кошти ФО, за якими норма обов’язкового резервування складає 2%.

Отже, для видачі кредиту у 550000 тис. грн. необхідно залучити:

550000+2%=561000 (тис. грн.)

2.                Визначимо, під який максимально можливий відсоток необхідно залучити банку кошти з депозитного джерела для ефективного їх розміщення.

У розрахунках виходимо з того, що норма позичкового відсотка повинна бути вище норму депозитного відсотка. Величина цієї різниці (маржа) використається для покриття банківських витрат і формування прибутку. Виходячи з того, що операційні витрати банку, пов’язані с наданням та обслуговуванням кредитів складають 5 %, а маржа прибутку 6%, максимально можливий відсоток за депозитною операцією складає:

35 – 6 – 5 = 24 %

Завдання 2.

Враховуючи вимоги законодавчої бази України щодо проведення банками вкладних (депозитних) операцій, а також враховуючи права банку застосовувати штрафні санкції за порушення умов договору банківського вкладу з боку вкладника, необхідно визначити, яку суму коштів виплатить АКБ “Академічний” своєму вкладнику по закінченню дії договору банківського вкладу за наступних умов:

-                     банк повертає кошти та плату за користування згідно з умовами договору;

-                     банк проводить перерахунок отриманих процентів за ставкою, виходячи з фактичного терміну знаходження коштів на депозитному рахунку та утримує кошти з основної суми боргу;

-                     перерахунок здійснюється за ставкою на вимогу.

Для розрахунків використовується метод “факт/факт”, рік дії договору невисокосний, періодичність нарахування плати – щомісячно з 5 по 5 число, з перерахуванням на картковий рахунок протягом одного робочого дня.

Рішення

1.                Розрахуємо строк, договору банківського вкладу

Строк = з 11.02 по 11.08 = 6 місяців

2.                Розрахуємо ставку відсотків в день

У розрахунках виходимо з того, що при методі (факт/факт) береться фактична кількість днів у місяці та році.

В не високосному році 365 днів.

Ставка відсотків = 12% річних, 0,033 % в день (12/365)

3.                Розрахуємо кількість днів до розірвання договору

Кількість днів до розірвання договору = 28+31+30+24=113 (днів)

4.                Розрахуємо нараховані відсотки за період до розірвання договору

Нараховані відсотки = 113х0,033= 3,729 %

5.                Здійснимо перерахунок відсотків по ставці на вимогу в умовах дострокового розірвання договору

Відсоток на вимогу = 113х3/365 = 0,929%

6.                Розрахуємо, який відсоток утримає банк з основної суми боргу

З основної суми боргу банк утримує = 3,729%-0,929% = 2,8 %

Література

1.                 Гай О.М. Оцінка ризику заощаджень у комерційному банку//Фінанси України. – 2004. – №3. – С.118-123.

2.                 Герасимович А.М. Аналіз банківської діяльності [Текст]: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 599с.

3.                 Гриджук Д. Співвідношення банківського ризику та засобів забезпечення банківських зобов’язань//Вісник НБУ.-2002.-Травень.-С.7-9.

4.                 Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В.С.Стельмах (голова) та ін. – К.: Молодь, Ін Юре, 2001.–680 с.

5.                 Ефективність управління банком/За ред. В.П.Матвієнка. – К.: Наукова думка, 2003. – 414с.

6.                 Качан О.О. Банківське право [Текст]: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 288 с.

7.                 Кириченко О.А. Банківський менеджмент [Текст]: Навч. посібник / Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С.Л. та ін.; За ред. О.А.Кириченка. – 3-тє вид. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438с.

8.                 Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання та нагляду [Текст]: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 11/В.С. Стельмах, В.І. Міщенко, В.В. Крилова, Р.М. Набок, О.Г. Приходько, Н.В. Грищук. – К.: Національний банк України. Центр наукових досліджень. 2008 – 220 с. С 22-54.

9.                 Мороз А.М. Банківські операції [Текст]: Підручник. — 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с. С 330 – 336.

10.            Центральний банк та грошово-кредитна політика [Текст]: Підручник / Кол. авт.: А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с. С 382 – 387.

11.            Примостка Л. Економічні ризики в діяльності банків.//Банківська справа. – 2004. – №3. – С.16-23.

12.            Постанова “Про затвердження Правил здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” від 29.12.2007 № 496

13.            Репа Л.В. Управління валютним ризиком: політекономічний аспект [Текст]: Автореф. дис. канд. екон. наук. – Донецьк, 2008. – С. 5.

14.            Шевченко Р.І. Банківські операції [Текст]: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 160 с.

 .ru