Кредитний механізм в комерційних банках

Кредитний механізм в комерційних банках

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Організація банківського кредитування в Україні

1.1 Економічна сутність кредитного механізму комерційного банку

1.2 Нормативне регулювання кредитної діяльності банку

1.3. Сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку

1.4 Макроекономічний огляд кредитного ринку України

Розділ 2. Аналіз кредитного механізму на прикладі СФ АКБ “ТАС-Комерцбанк”

2.1 Загальна характеристика діяльності АКБ „Тас-Комерцбанк”

2.2 Аналіз кредитного портфелю АКБ “ТАС-Комерцбанк”

2.3 Реалізація механізму кредитування в СФ АКБ “ТАС-Комерцбанк”

2.4 Аналіз кредитного портфелю СФ АКБ “ТАС-Комерцбанк

2.5 Порівняльний аналіз кредитної політики АКБ “ТАС-Комерцбанк” та КБ „Фінанси і кредит”

Розділ 3. Рекомендації щодо вдосконалення кредитного механізму комерційного банку

3.1 Рекомендації стосовно вдосконалення кредитної політики комерційного банку

3.2 Пропозиції щодо вибору оптимальної методики нарахування відсотків за кредит

3.3 Покращення системи контролю за якістю кредитного портфеля і факторами ризику

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

АНОТАЦІЯ

на дипломну роботу на тему:

Кредитний механізм в комерційних банках

В роботі розкривається економічний зміст, необхідність та нормативне регулювання кредитного механізму комерційного банку, приділена увага макроекономічному огляду кредитного ринку.

На практичних матеріалах Софіївського філіалу акціонерного комерційного банку “ТАС-Комерцбанк” у м. Києві проведений аналіз кредитного механізму комерційного, визначене місце АКБ “ТАС-Комерцбанк” в банківській системі України та порівняно кредитні механізми АКБ “ТАС-Комерцбанк” і КБ „Фінанси і кредит”.

Наприкінці роботи зроблені висновки, згідно результатів проведеного аналізу, та запропоновані рекомендації щодо підвищення ефективності кредитного механізму комерційного банку з урахуванням банківських ризиків. Робота виконана за допомогою операційної системи Windows та пакету програм MS Office.

Сторінок *86: 2-26-38-17-3 ; ілюстрацій 14; таблиць 18; література 44; додатки 14.

Вступ

В умовах функціонування економіки нашої країни, коли йде процес становлення ринкових відносин, вирішальне значення має розвиток та удосконалення діяльності комерційних банків, проведення ними активних операцій.

Кредитні операції відносяться до групи активних операцій. Вони пов'язані з раціональним розміщенням банківських ресурсів. Головною метою проведення кредитних операцій залишається прибуток. Банк прагне його максимізації з урахуванням допустимого ступеня ризику. Від того наскільки добре банк реалізує свої кредитні функції в багатьох випадках залежить й економічне становище регіонів, які вони обслуговують, оскільки банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, сприяють забезпеченню їх економічної працездатності. Тому розуміння змісту кредитних операцій банку вкрай важливо, особливо для українських банків. Саме нашим, українським банкам надзвичайно важко вирішувати питання про кредитування, оскільки більшість підприємств та галузей економіки мають фінансові труднощі.

Проблема кредитування та створення оптимального кредитного механізму не є новою. Її вивчанням займаються як вітчизняні (Л.Примостка, Шевченко Р.І., А.Мороз та інші) так і іноземні економісти (Дж.Сінкі, П.Роуз та інші) бо перед кожним банком на протязі його діяльності постають такі питання: куди направити кредити? Яким підприємствам їх надати? Як уникнути кредитного ризику? У зв'язку з цим предметом дослідження дипломної роботи виступає кредитний механізм комерційного банку. Об’єктом дослідження є організація кредитної діяльності в Софіївській філії акціонерного комерційного банку “ТАС-Комерцбанк” в м. Києві (СФ АКБ “ТАС-Комерцбанк”).

Метою дипломної роботи є аналіз кредитного механізму комерційного банку та розробка рекомендацій щодо його покращення. Мета роботи обумовлює виконання наступних задач:

-        

5

розглянути економічну сутність кредитного механізму комерційного банку;

-         дослідити нормативне регулювання кредитної діяльності банку;

-         визначити сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку як основної складової кредитного механізму;

-         зробити макроекономічний огляд кредитного ринку України;

-         дати загальну характеристику діяльності АКБ „Тас-комерцбанк”;

-         проаналізувати кредитний портфель АКБ “ТАС-Комерцбанк”;

-         розглянути реалізацію механізму кредитування в СФ АКБ “ТАС-Комерцбанк” на прикладі ПП “Талант-Торг”;

-         проаналізувати кредитний портфель СФ АКБ “ТАС-Комерцбанк”;

-         зробити порівняльний аналіз кредитної політики АКБ “ТАС-Комерцбанк” та КБ „Фінанси і кредит”;

-         розробити рекомендації щодо покращення кредитного механізму комерційного банку.

Дослідження проводилися за допомогою як загальнонаукових методів (порівняння, індукції, дедукції) статистичних (аналіз ряду динаміки), так і економічних методів (горизонтальний та вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів).

Розроблені рекомендації мають практичну цінність для роботи банківських установ. Власним внеском автора є обґрунтований вибір оптимальної методики нарахування відсотків за користування кредитом.

Джерелами інформації в ході написання роботи слугували як навчальні посібники так і періодична література, також використовувалась статистична і фінансова звітність банку.

Для забезпечення наочності аналітичного матеріалу, виконання математичної та статистичної обробки, а також для оформлення роботи й інформації використовувалися пакети програм: Microsoft Word та Microsoft Exсel.

РОЗДІЛ 1 Організація банківського кредитування в Україні

1.1 Економічна сутність кредитного механізму комерційного банку

Категорія “кредит” як в теоретичному, так і практичному аспекті явище без сумніву цікаве. Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”, „довіряю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

§   Феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;

§     Економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;

§   Кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором.

Таким чином, кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Тривалий час кредит розглядався як мінова операція, розділена у часі, заснована на довірі кредитора до позичальника. Згодом було сконцентровано увагу на досліджені механізму зв'язку кредиту з економічним середовищем. Проте справді наукового підходу до вивчення категорії кредит та його ролі в процесі відтворення це явище отримало 18-19 ст., що пов'язують з виникненням так званої натуралістичної теорії кредиту, засновниками якої виступили класики наукової економічної думки: А. Сміт, Д. Рікардо, А.Тюрго, Дж. Міль.

Суть натуралістичної теорії кредиту можна охарактеризувати такими положеннями:

§     Об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;

§     Кредит – форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

§     Позичковий капітал є реальним капіталом;

§     Банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику;

§     Пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати додаткової вартості, що остання виникає лише в процесі виробництва. Проте натуралістичному підходу був властивий ряд помилок, пов'язаних із тим, що його представники не спромоглися до кінця провести межу між позичковим і реальним капіталом.

По мірі зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки виникають нові погляди щодо суті та ролі кредиту у процесі розширеного відтворення. Цей період характеризується появою та розвитком так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили: Дж. Ло, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс, М. Фрідмен.

Суть капіталотворчої теорії кредиту можна окреслити такими основними положеннями:

§     Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому, розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

§     Банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних відносин;

§     Активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Головною заслугою представників капіталотворчої теорії кредиту є те, що вони вдало відмітили різницю між позичковим та реальним капіталом: як стверджував Г. Маклеод, кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; також відзначили провідну роль банків на ринку позичкового капіталу, їх значення та ролі у суспільному виробництві, при цьому відзначаючи первинність активних операцій щодо пасивних.

Банківський кредит виступає однією з провідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.

Банківське кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених кредитною політикою банку. Ці параметри знаходять своє відображення в бізнес-плані банку і включають:

1)           пріоритетні напрямки кредитування;

2)           обсяги кредитів;

3)           структуру кредитного портфеля;

4)           граничний розмір кредитів на одного позичальника;

5)           методику оцінки фінансового стану тощо.

Процес банківського кредитування – це сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких окремо, забезпечує розв’язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій – їх надійність та прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді етапів, зображених в додатку А.

Механізм кредитування складається з шести взаємопов'язаних етапів.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредити, її аналіз та попередній відбір заявок. У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту його сума. строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики Проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності.

На другому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди.

Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

- нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

- техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит;

- річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану;

- копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;

- виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку;

- перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підпису на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та надійність фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника.

Схему оцінки кредитоспроможності та прийняття рішення про доцільність надання кредиту показано на рисунку 2.

Рис. 1.1 Схема прийняття рішення про доцільність надання кредиту

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу:

- виявити фінансовий стан клієнта;

- попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника;

- стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності;

- підвищити ефективність кредитування;

- оцінити рівень ризику кредитування для банку. Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності.

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом, і т. ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.

На підставі висновків служб банку (юридичної, СБ, та ін.) кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту.

Цим завершується третій етап процедури отримання кредиту .

Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі.

Основні вимоги до кредитних договорів:

а) кредитний договір між банком і позичальником укладається тільки в письмовій формі, в іншому випадку він буде вважатись недійсним. Внесення змін до кредитного договору в односторонньому порядку без згоди обох сторін не допускається;

б) внесення змін та доповнень до кредитного договору оформлюється додатковою угодою;

в) право підпису кредитного договору належить керівним особам банку та позичальника, або уповноваженим на це особам. Підписи уповноважених осіб банку та позичальника скріплюються печатками. Якщо кредитний Договір складено на кількох аркушах, то на кожному аркуші проставляються підписи керівників банку та позичальника .

Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові.

Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача кредиту на конкретний термін, коли питання про надання позички щоразу вирішують індивідуально, з обов'язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача кредиту в міру виникнення потреби в ньому протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь Установленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку.

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів кредитного механізму.

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» можуть бути:

- іпотека (земля, нерухоме майно);

- товари в обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

- заклад (рухоме майно, яке може передаватись у володіння банку):

- майнові права (право вимоги, яке належить позичальнику);

- цінні папери (купонні листи на виплату процентів, дивідендів).

Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами .

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи банку, а якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання зобов'язань по сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк може у передбаченому законодавством порядку звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство.

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. Погашення кредиту може здійснюватись:

- одноразово (передбачає повернення кредиту в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк);

- в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів.

При надходженні коштів у погашення кредиту, операційний працівник робить відмітку в графіку про дату і суму погашення.

У разі настання терміну погашення прострочених кредитів, операційний працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом,

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника.

Таким чином, неухильне та послідовне дотримання даних етапів дасть змогу ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля та ефективність діяльності банківської установи в цілому.

Як показали дослідження, кредитний процес жорстко регламентується законодавчо з боку державних органів, що необхідно розглянути в наступному підрозділі.

1.2 Нормативне регулювання кредитної діяльності банку

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності [1].

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Теоретичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами:

-       Законом України “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000р. №2121-ІІІ;

-       Законом України “Про заставу” від 02.10.1992р. №2654-ХІІ;

-       Положенням про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій: Постанова НБУ № 257 від 17.07.2001 р.

-       Інструкцією НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків України”, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368;

-       Положенням про застосування НБУ заходів впливу до комерційного банку за порушення банківського законодавства: Постанова НБУ від 28.08.2001 р. № 369;

-       Положенням про кредитування, затверджене Правлінням НБУ від 28.09.95р. №246;

-       Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затв. Правлінням НБУ від 14.03.96р. №351;

-       Положенням про порядок формування і використання резерву на покриття можливих витрат за позиками банків, затв. Постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. №279.

Так, Законом України “Про банки та банківську діяльність” зазначено, що операції з “розширення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик” (до яких належать кредитні операції), відносяться до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяє лише юридичним особам, що мають банківську ліцензію [1]. Філії та представництва банків виконують кредитні операції на підставі дозволу головного банку та положення про філію.

Крім того, регулювання кредитної діяльності банків здійснюється окремою статтею №49 цього Закону: “Кредитні операції”, де зазначено права і обов’язки банку” при виконанні ним операцій кредитування.

Законом України “Про заставу” регулюються відносини застави при проведенні кредитних операцій. Так, предметом застави може бути будь-яке майно, яке у відповідності з законодавством України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери та майнові права. Відносини застави, як і самого кредитування, оформлюються окремим договором застави – це юридичний документ, який складається окремо від того зобов’язання, яке забезпечується заставою, тобто окремо від кредитного договору.

Відносини гарантії та поручительства за кредитними операціями регулюються ст. 175 Цивільного кодексу України. Ці відносини також оформлюють окремим додатковим договором у кредитній справі.

Питання ліцензування банківських операцій регламентує також Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій. Цей документ визначає порядок і умови видачі ліцензій на здійснення банківських операцій, а також умови, за якими Національний банк України може відмовити в наданні ліцензій. Для новостворених банків в цій Постанові наводяться умови, дотримання яких надає йому право отримати ліцензію на здійснення банківських операцій та наводиться перелік документів, які подаються комерційними банками до НБУ для отримання ліцензій.

Згідно цього Положення: ліцензування – це порядок видачі комерційним банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів [ 6 ].

Однією з умов отримання ліцензії на здійснення банківських операцій є дотримання економічних нормативів, які наведенні в Інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”. Цей документ розроблено на підставі Закону України “Про банки і банківську діяльність”, чинних законодавчих актів України та нормативних актів НБУ.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій, які відображені в цій інструкції [5].

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинне прийматися колегіально – Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. НБУ розроблені і діють економічні нормативи стосовно надання кредитів:

1.     Норматив максимального розміру ризику на одного контрагента:

 , (1.1)

де Зс - сукупна заборгованість за позичками, між банківськими кредитами та врахованими векселями одного контрагента та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих стосовно цього контрагента;

К - капітал банку.

2.     Норматив "великих" кредитних ризиків:

 , (1.2)

де Ск - сукупний розмір усіх великих кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банка.

3.     Норматив максимального розміру кредитів гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру:

, (1.3)

де Ркі - сукупний розмір наданих банком позик, в т.ч. міжбанківських, поручительств і гарантій щодо одного інсайдера комерційного банку

4.     Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдером

 , (1.4)

де Рк - сукупний розмір наданих банком позик, поручительств та гарантій щодо всіх інсайдерів.

Крім того, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Безпосередньо кредитні відносини банків з клієнтами-позичальниками повинні ґрунтуватися на Положенні про кредитування №246, яким визначені основні форми і види кредитів, принципи (правила) та умови банківського кредитування. На основі цього Положення №246 комерційні банки самостійно визначаються з власними напрямками та засадами кредитування, що знаходить відображення у Кредитних Меморандумах та Інструкціях, які затверджуються Правлінням кожного банку окремо[ 3 ].

Окремі питання, пов’язані з консорціумним кредитуванням, регулюються відповідним Положенням №351 [ 4 ].

Консорціумні кредити не є самостійною формою кредиту і базуються на тих же принципах, що й інші види банківських позичок: змінюється лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та техніка надання кредиту, які відображені у цьому Положенні.

Так як Законом [1] визначена необхідність управління кредитними ризиками, банки формують резерви під кредитну заборгованість, згідно Положення №279 [8].

На підставі класифікації кредитного портфеля та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування за типами заборгованості:

Стандартна–1%

Під контролем–5%

Субстандартна–20%

Сумнівна–50%

Безнадійна–100%.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість, і використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону “Про банки і банківську діяльність” та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону “Про банківський кредит”, який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Безпосередньо функціонування кредитного механізму кожного комерційного банку регламентують.

•Положення „Про кредитування”;

•Положення про “Кредитний відділ”;

•Посадові інструкції працівників;

•Технологічні карти.

Таким чином, НБУ і комерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відносин в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обґрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних (часом нечітких або навіть помилкових) інструкцій іншими (з новими неточностями й помилками), що завдає клопоту і працівниками, і клієнтам банків. Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону “Про банки і банківську діяльність” та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону “Про банківський кредит”, який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

1.3 Сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку

В сучасних ринкових умовах один із основних принципів діяльності комерційного банку є функціонування в межах наявних, тобто реальних ресурсів. Тому кожен банк намагається організувати свою діяльність так, щоб залучити якомога більше коштів та трансформувати їх в позики з мінімальним ризиком для себе. Але в наш час між банками існує гостра конкуренція за залучення пасивів, що і стимулює їх на пошук найефективніших сфер розміщення своїх ресурсів. Саме для вирішення цих питань кожен комерційний банк розробляє власну кредитну політику.

На сьогоднішній день серед вітчизняних науковців існує дві основні точки зору щодо поняття кредитної політики. Деякі вчені вважають, що кредитна політика – це система засобів банку в сфері кредитування його клієнтів, які здійснює банк для реалізації своєї загальної стратегії в певний період часу.[37] Але існує інша думка, згідно з якою кредитна політика визначається як стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості, терміновості, диференційованості, забезпеченості, платності.[24]

Такі широкі розуміння кредитної політики не можуть бути корисними з точки зору конкретних заходів, що можуть здійснюватись банком на початку організації кредитного процесу. Відтак більш придатним в цьому відношенні можна вважати вужче трактування кредитної політики.

Кредитна політика – розробка концепції організації грошово-кредитних відносин між комерційним банком та його клієнтами на мікроекономічному рівні шляхом визначення послідовності дій при наданні кредитних послуг. Дане визначення має розкривати зміст усіх процедур кредитування і обов’язки працівників банку пов’язані з цими процедурами.[41]

Кредитна політика визначає задачі і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їхньої реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності, будучи необхідною умовою розробки системи документів, що регламентують процес кредитування.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що кредитна політика повинна:

–                   являти собою директивні вказівки чи короткі формулювання, а не інструкцію;

–                   чітко і недвозначно визначати ціни кредитування;

–                   містити кілька правил реалізації конкретних цілей;

–                   бути підкріплена документами, що містять стандарти й інструкції, що представляють собою методичне забезпечення її реалізації.

Кредитна політика базується на умінні співробітників банку правильно й обґрунтовано вибрати: сектор економіки, що доцільно кредитувати в даний момент, а також «свого клієнта» виходячи з його кредитоспроможності й інших факторів, що мають першорядне значення для банку при вирішенні питання про можливість надання кредиту. Кредитна політика визначається також тими кредитними продуктами, якими володіє банк сьогодні чи припускає впровадити завтра. Наприклад, стосовно до підприємств це можуть бути короткострокові кредити (на поповнення оборотних коштів) і довгострокові інвестиційні кредити (на розширення, модернізацію, технічне переозброєння виробництва, упровадження науково-технічних інновацій).

Ретельно розроблена кредитна політика, схвалена і цілком підтримувана вищим керівництвом банку, донесена до всіх службовців, залучених у кредитну діяльність, є найважливішим чинником успішного функціонування системи управління кредитним ризиком.[10]

Відповідальність за розробку й удосконалювання кредитної політики та вибір її видів лягає на директорів і вище керівництво. Вони ж відповідають за розвиток культури кредитування в банку і забезпечення виконання цілей кредитування. Тому кредитна політика не тільки встановлює основні правила й орієнтири кредитної діяльності, але і сприяє формуванню культури кредитування.

Виходячи з вищезазначеного комерційний банк повинен чітко сформулювати кредитну політику, розробляючи її з урахуванням стратегії банку, його політики в області управління ризиками. Діяльність банку за цих умов буде спрямована в основних напрямках кредитної політики. (рис. 1.2)

Напрямки кредитної політики, в свою чергу, розбиваються на елементи, головними серед яких є:

-                     складання інструкції щодо кредитування;

-                     оцінка кредитних заявок та укладання кредитної угоди;

-                     ведення кредитних справ і кредитний моніторинг;

-                     кредитне оздоровлення;

-                     аналіз кредитного портфелю;

-                     складання звітів щодо кредитування.

Рис. 1.2 Напрямки кредитної політики комерційного банку [10]

Отже, ми бачимо, що вказані елементи перегукуються з розглянутими вище етапами кредитування. Так, кредитна інструкція являє собою опис послідовних дій (кроків), що закріплюють загальний алгоритм реалізації кредитної процедури. Іншими словами, вона відноситься тільки до одного конкретного напрямку кредитної діяльності, але є в більшій мірі вказівкою на певні практичні дії, ніж детальний опис того, як вони повинні здійснюватися.[35]

В основу оцінки кредитної заявки покладено різні критерії, серед яких можна виділити такі, як репутація (відносини позичальника з кредиторами, клієнтами та постачальниками), з’ясування платоспроможності, наявність власного капіталу, поточний стан економіки або галузі та забезпечення (застава, гарантія або страхування). Також в межах даного елементу визначаються джерела ризику і оцінюється кожне з цих джерел та сукупний ризик щодо потенційної кредитної угоди.

Окрім цього аналізується вплив, який справляє потенційна кредитна угода на вже сформований кредитний портфель банку. На основі проведеного аналізу визначається ставка відсотку за кредит з урахуванням всіх раніше визначених аспектів. Більшість банків користуються моделлю визначення основних елементів ціноутворення на основі базової ставки з урахуванням додаткових витрат (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Основні елементи визначення ціни кредиту [41]

Дана методика є найбільш сучасною, але в той же час найбільш складною у застосуванні. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати, що обсяг реального платоспроможного попиту на кредити завжди обмежений. І чим в більшій мірі банк змушений конкурувати за клієнта, тим в більшій мірі при визначенні ціни кредиту він повинен аналізувати маркетингову інформацію з інших банків-конкурентів.

Сутність такого елементу кредитної політики як кредитний моніторинг полягає в тому, що за допомогою цього елемента контролюється використання кредиту за призначенням, аналізуються зміни у фінансовому стані позичальника, здійснюється контроль за наданим забезпеченням. Якщо останнім виступає застава, то потрібно слідкувати за її зберіганням, а якщо забезпеченням виступає гарантія, то проводити систематичний аналіз фінансової діяльності гаранта або страховика. Ключовим моментом даної процедури є підтримання тісних контактів з клієнтом для отримання оперативної інформації та її своєчасного аналізу.

Особливу увагу і додатковий контроль в процесі реалізації кредитної політики потрібно приділяти роботі з проблемними кредитами. Слід зазначити, що по сигналам раннього попередження можливих втрат в майбутньому службовці банка повинні здійснювати всі можливі заходи із забезпечення повернення проблемних кредитів.

Сутність такого елементу як аналіз кредитного портфеля полягає в тому, що службовці банка проводять систематичний аналіз кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) за різними критеріями. Серед них можна виділити такі: галузева ознака, вид кредиту (короткостроковий, довгостроковий), спосіб забезпечення повернення кредиту (гарантія, страхування, застава) та розмір кредиту. На основі аналізу кредитного портфеля за цими критеріями робиться висновок щодо ступеня його диверсифікації в цілому та за кожним напрямком зокрема. Аналіз питомої ваги пролонгованих та прострочених кредитів дозволяє зробити висновок щодо якості кредитного портфеля.[41]

Таким чином, усі розглянуті вище етапи організації кредитування комерційним банком позичальника у своїй сукупності утворюють єдиний, цілісний технологічний процес, результатом якого є надання кредитних послуг. Регламентація порядку здійснення відповідних операцій при формуванні кредитної політики є важливим засобом не лише уніфікації технології цих операцій для всіх його структурних підрозділів, а й підпорядкування практичних дій банківського персоналу у сфері організації грошово-кредитних відносин єдиним цілям і завданням, досягнення яких визначено затвердженою керівництвом банку кредитною політикою.

Структура кредитного портфеля не лише відображає особливості кредитної політики того чи іншого комерційного банку, а й віддзеркалює загальний стан економічного здоров’я держави. Тож проаналізуємо структуру і динаміку кредитування комерційними банками вітчизняних суб’єктів господарювання та фізичних осіб, тобто кінцевих споживачів кредитних ресурсів.

1.4 Макроекономічний огляд кредитного ринку України

За станом на 01.01.2003 р. структура активів банків була такою: високоліквідні активи становили 9 043.4 млн. грн. (13.3% від суми загальних активів), кредитний портфель – 46 735.6 млн. грн. (69.0%), вкладення в цінні папери – 4 401.9 млн. грн. (6.5%), дебіторська заборгованість – 1 410.1 млн. грн. (2.1%), основні засоби та нематеріальні активи – 4 926.3 млн. грн. (7.3%). нараховані доходи до отримання – 93,6.9 млн. грн. (1.4%), інші активи – 319.3 млн. грн. (0.4% від суми загальних активів) (додаток Б).

Кредитний портфель банківської системи України за минулий рік збільшився на 45.6% (за 2001 р. - на 35.8%) і на 01.01.2003 р. становив 46 735.6 млн. грн. Зокрема чистий кредитний портфель (загальний кредитний портфель, скоригований на суму сформованих резервів під кредитні ризики) дорівнював 43 160.8 млн. грн. Збільшення відбулося в основному за рахунок зростання обсягу кредитів, наданих суб'єктам господарювання. Випереджаючими темпами продовжували зростати обсяги довгострокових кредитів та позичок в інвестиційну діяльність (рис.1.4).

Рис.1.4 Динаміка кредитного портфеля, довгострокових та короткострокових кредитів у 2002 році

Обсяги довгострокових кредитів збільшилися на 88.1% і на 01.01.2003 р. становили 10 689.7 млн. грн., або 22.9% від загального обсягу кредитного портфеля. Обсяги кредитів в інвестиційну діяльність збільшилися на 83.7%.

Протягом 2002 року найвищими темпами зростали обсяги кредитів, наданих і фізичним особам – порівняно з початком року вони збільшилися у 2.4 рази (за 2001 рік – на 45.9%) і на 01.01.2003 р. дорівнювали 3 254.8 млн. грн.

Зростанню обсягів кредитування сприяло зниження процентних ставок за кредитами банків, унаслідок чого позички стати доступнішими для суб'єктів господарювання та населення. Якщо у 2001 році середньозважена ставка за кредитами дорівнювала 26.1%, то у 2002 році – 20.8%.

Завдяки позитивним змінам у динаміці активів та кредитного портфеля прогресивні зрушення відбулися і в їх структурі. Збільшилася частка кредитного портфеля в загальних активах – із 63.2 до 68.9%, довгострокових кредитів у кредитному портфелі – із 17.7 до 22.9%, кредитів у інвестиційну діяльність – із 3.4 до 4.2%, кредитів, наданих фізичним особам, – із 4.3 до 7.0%. Водночас знизилася частка кредитів, наданих іншим банкам, – із 12.3 до 10.9%. Поліпшилася якість кредитного портфеля. Зокрема частка проблемних (прострочених та сумнівних) позичок скоротилася з 5.8 до 4.5%.

Основну частину кредитного портфеля становлять кредити, надані суб'єктам господарювання, – 38 189.0 млн. грн., або 81.7% від загального обсягу; кредити, надані іншим банкам, – 5 096.2 млн. грн., або 10.9%; кредити, надані фізичним особам, – 3 254.8 млн. грн., або 7.0%; кредити, надані органам державного управління, – 195.6 млн. грн. або 0.4%.

За видами діяльності кредити, надані суб'єктам підприємницької діяльності, розподіляються так: позички, спрямовані в оптову торгівлю та посередництво у торгівлі, – 34.1, сільське господарство, мисливство і пов'язані з ними послуги – 6.7. харчову промисловість – 8.6, металургію – 5.4, виробництво машин та устаткування – 2.7. виробництво електроенергії, газу і води – 3.9, хімічне виробництво – 2.4, будівництво – 2.3. торгівлю транспортними засобами та їх ремонт – 3.0, роздрібну торгівлю побутовими товарами та їх ремонт – 2.9, в інші види діяльності – 28.0% (рис. 1.5).

Рис.1.5 Структура кредитів, наданих суб’єктам підприємницької діяльності у 2002 році, за видами економічної діяльності

Незважаючи на перерозподіл кредитних ресурсів зі сфери обслуговування у виробничу, значна частина кредитних коштів, як і раніше, спрямовується у невиробничі галузі, в основному – в торгівлю та посередництво у торгівлі. Незважаючи на позитивні зміни в динаміці і структурі кредитного портфеля банків, завдання щодо поліпшення його якості залишається актуальним. Мовиться передусім про зменшення "поганих" та збільшення частки довгострокових кредитів, а також позичок, і спрямованих в інвестиційну діяльність, і у пріоритетні галузі економіки, пов'язані з інноваційним розвитком.

Та незважаючи на зменшення загальної кількості порушень (зокрема нормативів максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру. загальної відкритої валютної позиції), банки все ж допускають їх, найчастіше – нормативів Н7, Н9 і Н10. Це свідчить про високу концентрацію кредитних ризиків у банках-порушниках, зокрема при кредитуванні інсайдерів, а також про брак капіталу для покриття зазначених ризиків, що робить банки, які порушують нормативи, фінансово нестійкими.

Нормальному розвитку вітчизняної банківської системи перешкоджають численні об'єктивні і суб'єктивні фактори. Серед перших - украй низькі доходи гнітючої частини населення України, так і не відновлене повною мірою довіра населення до комерційних банків, значна питома вага збиткових підприємств. До розряду гальмуючий розвиток банківської системи суб'єктивних факторів варто віднести вузькість асортименту наданих послуг (якщо у ведучих закордонних - до трьохсот видів послуг, то в українських - куди як менше), наявність проблемних кредитів, відсутність кредитних історій, кредитних бюро. До цього переліку необхідно додати ще і проблеми, пов'язані з ліквідністю застав.

Комерційні банки здебільшого так і не повернулися лицем до реального сектора економіки України, що багато в чому обумовлене як їхньою неготовністю надавати великі і довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а отже, високими кредитними ризиками. Незважаючи на тенденцію, що намітилася в останні роки, до зниження, кредитні ставки комерційних банків усе ще майже втроє перевищують дисконтну ставку НБУ.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5