Інвестиційна політика банків в Україні

Інвестиційна політика банків в Україні

3)                обсяг кредитування відповідає чи перевищує поточні обороти (масштаб поточних господарських операцій) позичальника.

Три зазначених обставини визначають перенесення акцентів при аналізі інвестиційної кредитної заявки вбік розгляду цільового використання кредитних ресурсів (окупності інвестиційного проекту). Основним об’єктом розгляду при ухваленні рішення про видачу (відмові від видачі) інвестиційного кредиту й умовах кредитування є не бізнес фірми-позичальника в цілому, а інвестиційний проект, що фінансується. Відповідно, дана обставина знаходить своє відображення й у методології оцінки надійності видаваного кредиту (імовірності своєчасного і повного погашення основного боргу і нарахованих відсотків).

Надання довготермінових кредитів, як правило, супроводжується цілою низкою додаткових умов, за допомогою яких банки намагаються застрахувати себе від підвищення ризику. Найбільш розповсюдженні умови:

1)                володіння контрольним пакетом акцій підприємства;

2)                забезпечення фінансовими гарантіями надійних банків або високоліквідними заставами, вартість яких коливається від 50 до 120 відсотків вартості проекту.

Досить часто практикується дольова участь банків або з високоліквідними заставами, вартість яких коливається від 50 до 120 відсотків вартості проекту (загальноприйнято – від 20 до 50 відсотків). Проте деякі банки вважають, що цей принцип «розслабляє» керівництво банку.

Особливого розгляду вимагає інвестування банківських фондів і майна в лізингові операції. Це така форма банківських інвестицій, яка дозволяє здійснювати фінансування угод щодо використання рухомого і нерухомого майна через оренду. При цих умовах за банком-орендодавцем зберігається право власності на інвестоване в підприємницьку діяльність майно; в орендаря ж виникає право користування цим майном із метою отримання доходу, прибутку і викупу наданого в оренду майна через систему платежів, включаючи банківський процент.

Лізинг – це фінансовий інструмент який не тільки сприяє мобілізації грошових коштів для інвестиційної діяльності, але й забезпечує за допомогою свого механізму гарантоване використання інвестиційних ресурсів на цілі реконструкції та розширення виробництва.

Українські банки надають перевагу опосередкованій участі у лізинговому бізнесі. Так, якщо метою банку є отримання процентного доходу. Йому доцільно стати кредитором лізингової компанії; якщо він прагне розширити сферу своєї діяльності, - краще бути засновником лізингової компанії, якщо ж завдання полягає в отриманні комісійного доходу. То слід надавати гарантійні послуги за зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди або консультувати з питань лізингу. Банк, який поставив собі за мету звести до мінімуму витрати. Пов’язані з власною діяльністю, може виступати лізингоотримувачем.

Розглянемо особливості участі банку в бізнесі як кредитора лізингової компанії. Така схема фінансування відрізняється від прямого кредитування внаслідок наявності фінансового посередника між банком та лізингоотримувачем, однак загальновизнана практика кредитування у даному разі цілковито зберігається. Банківський позичальник – лізингова компанія –розглядається як фінансовий посередник. Реальним позичальником вважається лізингоотримувач. Він використовує свої активи з виробничою метою для отримання грошових надходжень, необхідних для виплати лізингових платежів та боргу за позичкою лізингової фірми.

Банк може поєднати функції кредитора та засновника лізингової компанії. У такому разі статутний фонд останньої формується в мінімально допустимому обсязі з метою подальшої кредитної підтримки банку-засновника. А лізингова компанія, у свою чергу, отримує можливість залучати пільгові кредити на розширення діяльності. Для забезпечення кредиту вона може надати банку обладнання – як заставу з можливістю переуступки прав за лізингом (насамперед – права на отримання лізингових платежів). У такому разі всі права та обов’язки лізингової компанії переходять до банку. Коли ж лізингова компанія не виконує своїх зобов’язань за позичкою, тоді як лізингоотримувач дотримується всіх умов угоди, лізингові платежі надходять безпосередньо до банку. Однак прийняті ним зобов’язання не дають йому права вдаватися до дій, які б зашкодили лізингоотримувачу, - наприклад, вимагати дострокового вилучення переданого за угодою лізингу майна. Банк може піти на такі дії лише в тому разі, якщо лізингоотримувач не виконуватиме своїх зобов’язань за лізингом. Отже, завдяки факторингу банк отримує змогу ефективніше розпоряджатися заставним майном, швидше й легше ним управляти.

Опосередковану участь у лізинговому ринку банк бере і тоді. Коли відіграє роль лізингоотримувача. Однак, політика, спрямована на економію власних витрат шляхом застосування лізингових схем, має тимчасовий характер і не може бути визначальним напрямом банківської стратегії. Так, у 2005-2006 роках у переліку банківських витрат орендні й лізингові платежі становили відповідно 3 та 4 відсотки.

Якщо ж банк виступає в ролі лізингодавця, то має місце така послуга, як банківський лізинг. Безпосередня роль банку в лізинговому бізнесі – це його участь у фінансово-промисловій групі, діяльність якої регламентується Законом України “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.95 № 437/95-ВР.

Учать комерційного банку в складі промислово-фінансової групи сприятиме, з одного боку, взаємопроникненню промислового та банківського капіталу, а з іншого – диверсифікації діяльності, отриманню стабільних джерел формування капіталу та процентів внаслідок вищої ефективності роботи учасників групи. Завдяки наявності надійної інформації про позичальників – учасників групи, створюються сприятливі умови для поширення лізингових відносин (послуг та консультацій) у межах групи.

Цим же інстинктом повинна керуватись і держава, яка повинна вирішити три принципових завдання:

1)                створити правовий простір, адекватний законам ринкової економіки;

2)                створити сприятливе економічне середовище для розвитку підприємницької сфери і стимулювання виробництва продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і світовому ринку;

3)                відмовитися від фіскальної фінансової політики, що б активізувало інвестиційну діяльність. При цьому провідна роль в активізації інвестиційних процесів повинна належати банкам – найбільш розвинутому ринковому інститутові сучасної України.

Згідно з концепцією розвитку банківської системи комерційні банки покликані максимально сприяти вітчизняному товаровиробнику. Щоб упоратися із цим завданням, банкам слід активніше брати пряму участь у фінансуванні інвестицій в реальний сектор економіки України.

1.4 Техніко-економічна характеристика ВАТ КБ «Надра»

КБ «Надра» зареєстрований Національним банком України 26 жовтня 1993 року (реєстраційний номер №205). Починаючи з позицій галузевого банку вугільної промисловості, банк «Надра» став сучасною універсальною фінансовою установою. Протягом 10 років діяльності на фінансовому ринку України банк надає клієнтам понад 200 видів найсучасніших банківських продуктів і послуг європейського рівня. Відповідно до класифікації Національного банку України «Надра» за обсягом активів входить у десятку найбільших банків України.

Якісний банківський сервіс забезпечують всі підрозділи Банку в різних регіонах України. «Надра» має два представництва за кордоном. Банк «Надра» має велику кількість відкритих ліній від міжнародних фінансових інститутів. Переваги сучасного банківського сервісу оцінили більше 400 тисяч клієнтів.

Президент Банку Ігор Гіленко двічі – у 2004 та 2005 роках – ставав лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року» у номінації «Фінансист року».

За даними останнього національного рейтингу банків (дані Асоціації Українських Банків) банк «Надра» займає по: чистих активах – 6 місце; розміру кредитно-інвестиційного портфеля – 7 місце; депозитах фізичних осіб – 5 місце; капіталу – 6 місце; фінансовому результату – 10 місце.

Лiцензiї i дозволи Банку:

1)                Банкiвська лiцензiя № 21 вiд 23.08.02 р.;

2)                Письмовий дозвiл № 21-1 вiд 23.08.02 р.;

3)                Лiцензiя ДКЦПФР № 241013 вiд 04.09.02 р. На здiйснення дiяльностi по випуску i обiгу цiнних паперiв;

4)                Лiцензiя ДКЦПФР № 241013 вiд 04.09.02 р. На ведення реєстру власникiв iменних цiнних паперiв;

5)                Лiцензiя ДКЦПФР № 241013 вiд 04.09.02 р. На право виконання професiйної депозитарної дiяльностi зберiгача цiнних паперiв;

6)                Дозвiл Мiнiстерства фiнансiв України № 413 вiд 23.09.1994 р. На здiйснення дiяльностi по випуску i обiгу цiнних паперiв.

Мiжнародне рейтингове агентство Moody`s присвоїло Банку у груднi 2006 року такi рейтинги: за оцiнками кредитоспроможностi – B3/NP; по фiнансовiй стiйкостi – Е+.

Таблиця 1.3

Історія Банку

Членство в мiжбанкiвських об'єднаннях, бiржах, асоцiацiях i мiжнародних організаціях:

1)                VISA International;

2)                Europay International;

3)                Українська мiжбанкiвська асоцiацiя членiв Europay International;

4)                Асоцiацiя українських банкiв (АУБ);

5)                Асоцiацiя «Київський банкiвський союз»;

6)                Асоцiацiя банкiв Львiвщини;

7)                Днiпропетровський банкiвський союз;

8)                Перша фондова торгова система (ПФТС);

9)                Українська мiжбанкiвська валютна бiржа (УМВБ);

10)           Українська фондова бiржа;

11)           Агент компанiї Union Card з видачi готiвкових коштiв;

12)           Агент мiжнародної компанiї Diners Club з видачi готівковки

13)           Офiцiйний дилер American Express;

14)           Офiцiйний дилер Thomas Cook;

15)           Партнер компанiї Western Union;

16)           Партнер компанiї Ria Envia.

Минулий рiк став для банку «Надра» досить успiшним, досягнутi нами результати перевищили усi сподiвання. Для банку цей рiк вiдзначений певним кiлькiсним i якiсним проривом на всiх прiоритетних напрямках.

Потужна структура акцiонерiв Банку, продумана стратегiя поведiнки на ринку банкiвських та iнших фiнансових послуг зробили банк «Надра» одним iз найбiльш успiшних, надiйних i прозорих банкiв України. А динамiка росту кiлькостi нових продуктiв та їх продаж вiдкриває банковi широкi перспективи й дозволяє упевнено дивитися у майбутнє.

Минулого року банк «Надра» увiйшов i впевнено закрiпився у першiй десятцi найбiльших українських банкiв. Він змiцнив позицiю на ключових ринках i охопив новi сегменти. Зрештою, про його успiшнiсть промовисто говорять фiнансовi показники.

ВАТ КБ «Надра» суттєво збiльшив питому вагу в сукупностi активiв банкiвської системи України - з 2,21% до 2,42%, зберiгши iмiдж одного з найуспiшнiших брендiв на фiнансовому ринку України. Чистi активи Банку зросли майже у 1,5 рази, обсяги клiєнтських депозитiв - в 1,4 рази. Банк суттєво розширив обсяги надання й асортимент банкiвських послуг, диверсифiкувавши джерела доходiв i збiльшивши їх у 1,61 рази.

Одним iз прiоритетних напрямкiв дiяльностi Банку є кредитування - як великих промислових проектiв, так i малого та середнього бiзнесу, - збiльшено кiлькiсть вiдкритих кредитних лiнiй вiд мiжнародних фiнансових установ. Тепер, спiвпрацюючи у цьому напрямку з ЄБРР, МБРР та iншими зарубiжними банками, «Надра» є лiдером по кiлькостi вiдкритих кредитних лiнiй.

Торiк прийняли нову версiю Стратегiчного плану розвитку Банку на 2007-2007 роки. Згiдно з нею, головною метою Банку на плановий перiод є максимiзацiя вартостi свого бiзнесу й досягнення заданих параметрiв ринкової капiталiзацiї.

У плани входить активний розвиток бiзнесiв на сумiжних сегментах банкiвського ринку, серед яких - страхування ризикiв та життя, лiзинг тощо.

Виходячи з вимог, поставлених Стратегiчним планом, Банком були сформульованi цiлi та завдання на 2008 рiк, серед яких розвиток ринкової частки i збiльшення чистих активiв, диверсифiкацiя клiєнтської бази i прирiст клiєнтських залишкiв на поточних рахунках, розвиток спiвпрацi з мiжнародними фiнансовими органiзацiями з метою набуття бiльшої гнучкостi, закiнчення побудови базової регiональної мережi площадок продаж, яка має охоплювати усi областi України.

Реалiзацiя планових завдань Стратегiчного плану дозволить Банку не лише значно збiльшити свою ринкову частку, але й завоювати новi ринки та регiони, провести реорганiзацiю бiзнес-процесiв, упровадити новi технологiї, покращити якiсть менеджменту тощо. Правильно обрана стратегiя та чiтке виконання усiх завдань Банку стануть запорукою успiху.

РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКАМИ УКРАЇНИ

2.1 Організаційно-економічна сутність інвестиційної діяльності банків

По мірі скорочення обсягів бюджетного фінансування економіки України роль банківських інвестицій у забезпеченні глибоких структурних перетворень інвестиційної сфери буде неухильно зростати, а сама банківська система повинна бути готовою до здійснення велико-масштабних інвестицій, у тому числі безпосередньо у виробництво. Банківські інвестиції, які знаходяться у тісному взаємозв¢язку з грошовим сектором економіки і пропозицій грошових коштів з боку банківської системи. Зрештою, на практиці абсолютної рівноваги економічної системи не може бути досягнуто, але відносна збалансованість розвитку окремих елементів економічного організму повинна постійно підтримуватись.

У сучасній українській економічній літературі, присвяченій дослідженню грошей, фінансів і кредиту, терміни “інвестиції”, “інвестиційний ринок” стали досить широко використовуватись у 90-х роках, коли в країні здійснювалась програма переходу до ринкової економіки, яка передбачала приватизацію підприємств державної власності і відродження акціонерних форм фінансування. Щодо банківських інвестицій, хоч це поняття застосовувалось в економічних дослідженнях процесів формування і кредитування народного господарства, однак дотепер не отримало в нашій економічній літературі належного наукового осмислення і розкриття. Так, ще в умовах адміністративно-командної системи господарювання банківські інвестиції, в широкому розумінні слова, розглядались, як вкладення банківських ресурсів на тривалий період і переважно в акції, облігації та інші високодохідні цінні папери, а у вузькому розумінні слова, - як капітальні вкладення банків на розвиток своєї матеріально-технічної бази.

Відповідно до законів України “Про банки і банківську діяльність” і “Про цінні папери та фондову біржу” банки можуть здійснювати свої інвестиційні операції через випуск та обіг цінних паперів, а також комісійну та комерційну діяльність із цінними паперами (наприклад, торгівля цінними паперами через третіх осіб, розміщення емісійних цінних паперів третіх осіб), надавати послуги зі зберігання цінних паперів, здійснювати депозитарний облік і ведення розрахунків за операціями з цінними паперами, а також інші операції з цінними паперами згідно з чинним законодавством України.

Разом із цим, аналізуючи різноманітні дефініції категорій інвестиційних відносин, нам видається, що, як і будь-які загальні наукові визначення, вони не є повними і вичерпними. Це цілком закономірно для визначення різноманітних за складом категорій і явищ інвестиційних відносин в економічній науці і соціально-виробничій практиці.

Як похідне поняття категорії “інвестиції”, банківські інвестиції акумулюють у собі суттєві властивості інвестицій взагалі, хоча вони одночасно характеризується і специфічними формами свого вияву. Тому дослідження економічного змісту банківських інвестицій неможливе без взаємопов¢язаного і взаємообумовленого розгляду їх на фоні розкриття суттєвих ознак деяких загальних категорій інвестиційних відносин. Слід зауважити, що для сучасного розуміння банківських інвестицій доцільно також проаналізувати діалектику наукових підходів до розкриття змісту, форм, методів і принципів руху інвестицій в економіку як вкладень капітального характеру.

У сфері інвестиційних відносин категорії “банківські інвестиції” і “нагромадження” реалізують системний зв¢язок у вигляді потоків суспільного відтворення, які так чи інакше ведуть до нагромадження. У зв¢зку з цим важко не погодитись із поглядами окремих вчених-економістів на процес нагромадження грошових ресурсів, який не входить в інвестиційну діяльність, але є його передумовою. Банківські інвестиції у цій системі проходять цілий ряд метаморфоз, які лежать в основі інвестиційної діяльності суб¢єктів інвестиційних відносин. Закономірності нагромадження, які є передумовами інвестиційної діяльності різних суб¢єктів власності, формують обсяг і динаміку вкладень інвестиційних ресурсів, включаючи банківські, як економічних процесів. Інтенсивність цих процесів вимірюється у часі і характеризує рівень ділової активності, а також ринкової кон¢юнктури.

Потреба залучення коштів в економіку створює об¢єктивні передумови для активного залучення банківських інвестицій на тривалі терміни перш з все у структуровизначальні і фондостворювальні галузі економіки. У той же час у сучасних умовах інфляційне переповнення каналів грошового обігу грошовими ресурсами здійснює негативний вплив на напрямок грошових потоків банківських інвестицій, виступає стримуючим чинником довготермінових банківських інвестицій і чинником збільшення не тільки ризику неповернення банківських інвестицій, а й знецінення банківського капіталу.

Включаючись у ринкові відносини, банківська система, як інвестиційний посередник, акумулює величезні маси тимчасово вільних грошових капіталів господарств і грошові вклади населення через розрахункові, поточні рахунки, депозитні вклади, депозитні й ощадні сертифікати, банківські векселі і їх акцепт, через використання інших різноманітних грошово-кредитних і фінансових інструментів залучення коштів. Усе це засвідчує великий інвестиційний попит банківської системи на грошові ресурси. А створення великих грошових фондів виступає як економічна передумова формування інвестиційного потенціалу банків і банківської системи в цілому.

Взаємодіючи з процесами залучення грошових коштів і формування банківського капіталу, банківські інвестиції, здійснюються, як правило, не тільки виходячи із розрахунку отримання доходу, в майбутньому, у вигляді приросту вартості (процента) на вкладений капітал банку, а й повернення вартості цього капіталу після певного періоду часу. У цьому і полягає одна з особливостей функціонування банківських інвестицій як економічної категорії.

Аналіз показує, що об¢єкти інвестиційної діяльності банків відрізняються з точки зору закономірностей їх відтворення. Однак економічний смисл аналізу ланцюжка метаморфоз банківських інвестицій, переважно у грошовій формі, полягає в тому, щоби розкрити джерело отримання доходу від вкладень у різні об¢єкти інвестиційного попиту (інвестиційні товари) з метою створення матеріальних умов для підприємницької діяльності. Банківські інвестиції здатні вкладатися через обмін на ринку інвестиційних товарів.

Таким чином, банківські інвестиції опосередковують процес фінансування (кредитування) капіталовкладень або іншої форми вкладень у реальні активи інвестиційних товарів безпосередньо для обслуговування процесу відтворення. Вони характеризуються пропозицією грошових фондів з боку банківської системи, котра виступає як продавець, і попитом на ці фонди з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців банківських інвестицій. На цьому ринку формується попит і пропозиція на банківські кредити, портфельні та інші інвестиції банківських установ. Але для сучасних банківських інвестицій характерним є переважання у них кредитної форми, що обумовлено відносно слабким розвитком ринку цінних паперів.

2.2 Дослідження узагальнюючих показників інвестиційної діяльності банків України

Для досягнення стабільного розвитку української економіки об’єктивно потрібне динамічне нарощування інвестицій у реальний сектор економіки.

Активізація інвестиційної діяльності спричинила особливі зміни в економіці України у 2004-2008 роках. Упродовж 2007 року спостерігалося зростання інвестицій в основний капітал: за підсумками 2007 року порівняно з 2006-гим обсяги капітальних вкладень збільшилися на 20,8% (у 2006 році – на 14,4%, табл. 2.1).

У 2008 році динаміка інвестицій в основний капітал змінилася – їхній обсяг за 9 місяців зріс лише на 6,2% (за 9 місяців 2007 року – на 25,2%). І хоча у 2008 році темпи надходження інвестицій в основний капітал випереджали динаміку ВВП, фактичний їхній обсяг значно менший від прогнозного показника на 2008 рік (38,3 млрд. грн.).

Таблиця 2.1

Обсяги інвестицій в основний капітал в Україні у 2004-2008 роках (на кінець періоду, млн. грн.)

Украй мала частка банківських кредитів у джерелах інвестицій пояснюється ще й тим, що банки України і далі віддають перевагу короткостроковому кредитуванню (табл. 2.2).

При цьому найгострішою лишається проблема інвестиційних джерел. Головним джерелом інвестицій в Україні є власні кошти підприємств. За рахунок яких у 2007 році здійснено 66,3% усіх капітальних вкладень, частка кредитів банків у інвестиції в основний капітал становила 2,7% [19].

У 2008 році така тенденція збереглася: за підсумками 9 місяців головним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися кошти підприємств (66,6%), питома вага кредитів банків у загальному обсязі була незначною – 5,1%.

Таблиця 2.2

Банківські кредити в економіку України у 1998-2006 роках (на кінець періоду, млн. грн.)

На 01.12.2008 року обсяги заборгованості за короткостроковими позичками становили 27,88 млрд. грн. (72,5% від загального обсягу кредитів), а заборгованість за довгостроковими кредитами, які є джерелом інвестицій, лише 10,58 млрд. грн. (27,5%). При цьому обсяг довгострокових кредитних вкладень банків щодо ВВП протягом 2004-2008 років хоча і зріс майже удвічі (з 1,59 до 2,98%), проте залишається надто низьким.

Надання довгострокових кредитів (терміном від трьох років) – рідкісний випадок для українського банківського сектору. Основна причина – невисока питома вага довгострокових коштів у пасивах банків та надзвичайно високі ризики довгострокового кредитування. Лише деяким банкам України вдалося розв’язати цю проблему, набувши статусу агентів з обслуговування кредитних траншів для середнього й малого бізнесу міжнародних фінансових організацій чи провідних західних банків.

Дані свідчать, що у процесі кредитування банками пріоритет надається підтримці поточної діяльності суб’єктів господарювання. Станом на 01.12.2008 року 94,3% від загального обсягу кредитних вкладень банків становили саме такі позички, серед них 9,9% - для проведення внутрішніх торговельних операцій, 15,9% - для здійснення експортно-імпортних операцій. Обсяги кредитів банків в інвестиційну діяльність позичальників та фінансовий лізинг залишаються на низькому рівні – 5,7% від загального обсягу кредитного портфеля.

Говорячи про причини невисокої інвестиційної активності українських банків, фахівці вказують на зависокі процентні ставки за банківськими кредитами, що робить інвестиційні кошти дорогими і недоступними для більшості потенційних користувачів довгострокових кредитів. Так, середньозважені процентні ставки банків за кредитами суб’єктам господарювання на інвестиційну діяльність у грудні минулого року становили: у національній валюті – 18,7%, в іноземній валюті – 12,5% [3].

З метою стимулювання процесів кредитування реального сектору. У т.ч. довгострокового, НБУ у 2008 році неодноразово знижував облікову ставку – з 12,5 до 7%. Також відбувалося подальше зменшення нормативів обов’язкового резервування: при загальній диференціації нормативів від 0% до 12% середній норматив резервування наприкінці 2008 року становив 7,9% (на початку року – 13%). Було також скасовано резервування за довгостроковими депозитами фізичних та юридичних осіб, що сприяло поліпшенню структури залучених банками коштів унаслідок зростання частки довгострокових депозитів. Крім того, у грудні 2006 року НБУ дозволив зараховувати 50% готівки в касах банків для покриття обов’язкових резервів.

Такі заходи дали змогу підвищити ліквідність банківської системи, розширивши ресурсну базу банків. Втім, результати діяльності банківської системи у 2007-2008 роках засвідчують, що вирішальний вплив на рівень процентних ставок за кредитами мають ринкові чинники, адже основна проблема полягає у ризиках, які закладаються банками у ціну кредитів. Негативна дія цих чинників посилюється через недосконалість законодавчої бази. Насамперед у частині захисту прав та інтересів кредиторів. Зниження облікової ставки НБУ, нормативів обов’язкового резервування хоча і вплинули на темпи приросту кредитних вкладень в економіку та зниження їхньої вартості (за 2006 рік із 27,4% до 19,5%), проте вони не стали домінуючими чинниками, під впливом яких відбувається зменшення ціни кредитних ресурсів.

Зниження ризику кредитно-інвестиційних операцій є запорукою позитивної ролі банків у інвестиційному забезпечення економічного розвитку.

Надзвичайно актуальною проблемою у контексті активізації інвестиційних вкладень банків є зміни у податковому законодавстві, оскільки надмірне податкове навантаження підштовхує позичальників користуватися схемами мінімізації податкових зобов’язань, приховуючи при цьому реальні показники діяльності й спотворюючи фінансову та бухгалтерську звітності. Така фальсифікація суттєво ускладнює адекватне оцінювання банками фінансового стану позичальників та пов’язаних із цим ризиків, що відбивається на обсягах довгострокового кредитування й ціні кредитних ресурсів.

Проблеми активізації інвестиційної діяльності українських банків пов’язані ще й із джерелами коштів для надання інвестиційних кредитів. Сьогодні вільний кредитний ресурс банківської системи оцінюється у 1,5-3 млрд. грн. Переважна більшість українських банків об’єктивно не в змозі самостійно кредитувати значних інвестиційних проектів: відношення регулятивного капіталу українських банків до ВВП становить близько 4,3%. Станом на 01.10.2008 року у 8 найбільших банках зосереджено 54,3% загальних пасивів та 33,6% балансового капіталу банківської системи [43].

У минулорічному огляді видання The Banker «1000 найбільших банків світу» Промінвестбанк (найбільший український банк за балансовим капіталом) посідає 980-ту сходинку. Вище від Промінвестбанку у цьому списку перебувають 13 російських, 11 польських, 5 чеських, 2 словацьких, 2 узбецьких банки [4]. У списку 100 найбільших за розміром капіталу банків Центральної та Східної Європи і Казахстану за підсумками 2005 року, що їх оприлюднило агентство Standard&Poor’s, лише 4 українських банки – ПУМБ (84-та сходинка), Приватбанк (86-та), Укрсоцбанк (89-та) та «Аваль» (96-та). Промінвестбанку не було у рейтингу через невідповідність звіту стандартам агентства. Список очолювали 2 російських банки – Сбербанк РФ та Внешторгбанк, а загальна кількість російських банків у рейтингу була 29 [51]. Така ситуація з українськими банками відображає тенденцію інтенсивніших темпів розвитку банківських систем Росії, країн Центральної та Східної Європи порівняно з темпами розвитку банківської системи України.

В умовах обмеженого доступу до міжнародних фінансових ресурсів (і держави, і підприємств, і банків) та низького рівня прямих іноземних інвестицій на душу населення в Україні саме внутрішній ринок капіталу повинен стати одним із найважливіших джерел інвестування економіки.

Основним фінансовим ресурсом розширеного відтворення є, як відомо, національні заощадження. Як переконує світова практика, для досягнення усталених темпів щорічного зростання ВВП (3-4%), норма чистих заощаджень має бути, як мінімум, 7-8%. В Україні й тепер є серйозні труднощі для досягнення таких показників, пов’язані насамперед із низьким рівнем доходів переважної більшості громадян. За рівнем частки ВВП на душу населення Україна упевнено посідає одне з останніх місць серед країн СНД, не кажучи про країни Центральної та Східної Європи.

У найближчій перспективі без реформування пенсійної та податкової систем розраховувати на те, що заощадження населення стануть потужним джерелом інвестицій, немає підстав. У цьому переконали й події 2008 року, коли відбулося зростання обсягу вкладів населення відносно номінального ВВП до 8,6% (у 2007 році 5,5%), але в умовах несприятливого інвестиційного клімату таке збільшення заощаджень адекватно не трансформувалося у нарощування інвестицій в основний капітал.

Нині головним ресурсом для банків є кошти суб’єктів господарювання: станом на 01.10.2008 року їхня питома вага у загальних пасивах банків становила 37,6%, на другому місці – вклади фізичних осіб – 33,1% [4]. Тенденція до збереження цього розриву зберігається, що у світовій практиці є своєрідним нонсенсом, оскільки ознакою цивілізованості банківської системи є переважання обсягу вкладів населення, і саме цей сегмент визначальний у розвитку банківського бізнесу.

Стимулюванню довгострокових кредитів банків в економіку сприятиме запровадження пільгового оподаткування прибутку банків у частині доходів, отриманих від довгострокових вкладень.

На нинішньому етапі кардинального оновлення потребує набір стимулів для інтеграції фінансового і промислового капіталів. Як переконує світовий досвід, ефективними стають переважно ті інвестиційні проекти, які ініціюються банками, а не групою промислових підприємств, навіть потужних. Участь банку в інвестиційному підживленні промислового підприємства автоматично надає привабливості такому підприємству. У розвинених країнах для реалізації значних інвестиційних проектів створюються банківські пули та консорціуми.

Закон України «Про промислово-фінансові групи» передбачає збереження чинних технологічних зв’язків у промисловості та применшення ролі банківського капіталу [1]. За нормами цього закону банк у складі ПФГ – вторинне явище. Зокрема, законом передбачено, що у складі промислово-фінансової групи може бути тільки один банк або фінансово-кредитна установа, причому банк не може бути головним підприємством групи. Тим часом світовий досвід переконує, що подолання інвестиційної кризи можливе за умови концентрації капіталу як шляхом злиття банків, так і шляхом утворення об’єднань банківського і промислового капіталів.

2.3.         Особливості інвестиційної діяльності та аналіз виконання інвестиційних операцій банку “Надра”

Банківські інвестиції виступають одним з основних додаткових джерел ресурсів, за допомогою яких потенційні інвестори формують або збільшують власний реальний інвестиційний платоспроможний попит з метою урівноваження його з інвестиційною пропозицією. В такому контексті доцільно говорити про характер, умови та параметри участі комерційного банку в загальному інвестиційному процесі шляхом виконання останнім на інвестиційному ринку як посередницьких функцій, так і власної участі за рахунок особистого доходу, в реальному та фінансовому секторах, що дозволяє заперечити підходи до характеристики інвестиційної діяльності банків, які звужують її діапазон до кількох видів операцій, переважно у сфері фінансового інвестування, зокрема виключно до операцій з цінними паперами, а у сфері реального інвестування – до довгострокового інвестиційного кредитування. В роботі у зв’язку з цим досліджені різноманітні питання банківських інвестиційних операцій.

У напрямі реального інвестування досліджено основні параметри діяльності банків у сфері внутрішніх і зовнішніх інвестицій. У контексті банківського зовнішнього реального інвестування кінцевим об’єктом отримання інвестиції, незалежно від її форми, виступає суб’єкт господарської діяльності (в окремих випадках, як то при споживчому кредиті на інвестиційні цілі, фізична особа), з боку якого формується інвестиційна пропозиція за рахунок наявної потреби у вкладеннях капіталу у відтворення основних фондів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та в інші об’єкти інвестування, безпосередньо пов’язані зі здійсненням виробничо-комерційної (операційної) діяльності. В єдності цих напрямів формується інвестиційна діяльність банку, у рамках якої останній може бути інвестором або інвестиційним кредитором, у межах яких здійснювані банком операції можна поділити на інвестиційні, позиково-інвестиційні та позикові. Чільне місце в зовнішній інвестиційній діяльності комерційного банку належить інвестиційному (незалежно від термінів) кредитуванню.

Враховуючи, що інвестиційна діяльність банку - явище досить складне і багатогранне, межі якої з посиленням тенденцій до універсалізації, урізноманітнення структурно-організаційних форм функціонування банківської системи, загострення конкуренції у сфері банківських послуг постійно розширюються, набуваючи нових якісних ознак, уточнено поняття інвестиційного банківського продукту, виявлено його специфічні ознаки, якими, зокрема, визначено: інвестиційний банківський продукт з точки зору економічного змісту операцій передбачає поєднання активних та пасивних операцій, несумісний з операціями, які мають спекулятивний характер (у даному випадку йдеться не про термін здійснення таких операцій, а про їх характер), органічно поєднує елементи унікальності та універсальності, здатності до видозмінення форм реалізації відповідно до трансформації вимог і параметрів інвестиційного ринку. В процесі управління інвестиційним продуктом банк забезпечує вирішення таких питань як збільшення та диверсифікація джерел формування власної дохідної бази, зменшення ризиків та підвищення на цій основі фінансової стійкості, забезпечення присутності на найбільш динамічних ринках, утримання раніше зайнятої ринкової ніші та закріплення на нових сегментах інвестиційного ринку, розширення клієнтурної мережі за рахунок урізноманітнення пропозиції та підвищення рівня привабливості видів послуг, які надаються клієнтам, що в умовах загострення конкуренції у сфері банківських послуг ставить перед банками завдання опрацювання адекватних, відповідно до природи змін, стратегій поведінки на ринку, оптимізації кредитного та інвестиційного портфелів, сприяючи цим підвищенню рівня привабливості банківської системи для потенційної клієнтури та інтегрованості її в якості однієї з провідних ланок у загальний ланцюг безперервного процесу суспільного відтворення.

У системі аналізу макроекономічного середовища інвестиційної діяльності банку найбільший інтерес представляє оцінка: тенденцій соціально-економічного розвитку країни, які дають уяву про формування загальних потенційних можливостей для інвестиційної активності суб’єктів ринку з точки зору їх поведінки як споживачів інвестицій, так і інвесторів; ситуації, що сформувалася безпосередньо в інвестиційній сфері, в тому числі під впливом макроекономічної динаміки, з чого можна зробити висновок про характер зміни поведінки на інвестиційному ринку усіх його учасників, які одночасно виступають у ролі інвесторів та об’єктів інвестування; умов, що визначають можливості формування ресурсної бази банку, а також безпосередньо інвестиційної діяльності в реальному та фінансовому секторах.

У контексті аналізу умов, що забезпечують процес формування інвестиційних ресурсів, досліджено динаміку їх основних джерел, чільне місце серед яких належить заощадженням населення, виявлено, що з боку банку зацікавленість в інвестиційному кредитуванні, передусім реального сектору економіки в перехідний період, особливо на його початковому етапі, досить низька внаслідок дії ряду негативних чинників.

Лише на останніх етапах трансформаційного періоду по мірі зміцнення банківської системи, відносної макроекономічної стабілізації спостерігається певна лібералізація політики регулювання банківської системи, що позитивно позначається на підвищенні активності її суб’єктів на інвестиційному ринку, в тому числі і в реальному секторі. Ринок внутрішніх державних запозичень втрачає свої позиції і використовується переважно в частині підтримання необхідного рівня ліквідності обмеженого кола, передусім крупних, банків. Неефективна структура власності виступає одним з головних чинників, що гальмують розвиток фондового ринку, який у перехідний період залишається вузьким і малопривабливим. Корпоративні цінні папери найменш прибуткові і найменш ліквідні, в основному через фінансову нестабільність їх емітентів.

У напрямі диверсифікації інвестиційної діяльності банків набувають стійкого розвитку різноманітні схеми інвестування реального сектора. Водночас, не зважаючи на певне здешевлення кредитних ресурсів банків, для більшості суб’єктів, що формують інвестиційну пропозицію в реальному секторі, вони залишаються дорогими. Пасивність банків щодо зниження ціни кредитних ресурсів зумовлена значною мірою цілком об’єктивними причинами: зростає конкуренція на ринку залучення коштів населення, що вимагає встановлення високих депозитних ставок по вкладах фізичних осіб; збереження привабливості банківських вкладів як джерела особистих збережень населення можливе лише за умови перевищення розміру ставок по вкладах над реальним, а не офіційним, рівнем інфляції; слабкий фінансовий стан інвесторів–позичальників банківських кредитів створює підвищене ризикове середовище, що суттєво ускладнює проведення ефективного ціноутворення.

Страницы: 1, 2, 3