Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

- підтримка в необхідних розмірах сировинних виробництв, орієнтованих на внутрішній і зовнішній ринки;

- виробництво споживчих товарів для внутрішнього чи зовнішнього ринку;

- виробництво продукції виробничо-технічного призначення на основі технологій третього чи четвертого технологічних укладів для внутрішнього чи зовнішнього ринків.

Світовий досвід показує, що розвиток економіки відбувається за рахунок нових наукомістких виробництв і галузей. Прискореними темпами в них обновляється основний капітал. Ці галузі і виробництва відрізняє низька матеріалоємність продукції, відбувається мініатюризація. Розвиток старих традиційних галузей усе в більшій мірі визначається застосуванням нових технологій, заснованих на інформаційно-електронній техніці.

Таким чином, фундаментальним положенням сучасного промислового менеджменту є визнання того, що в даний час науково-технологічним інноваціям слід приділяти вирішальну роль у формуванні і підвищенні конкурентоздатності виробництва.

При визначенні заходів амортизаційної політики в роботі відзначено, що вона повинна бути спрямована на відшкодування зносу основного капіталу шляхом створення нормативно-правових і господарських умов для відтворення і повернення раніше інвестованого капіталу, формування підприємствами та організаціями власних фінансових засобів для відтворення основних фондів.

Метою амортизаційної політики слід визначити напрями та механізми запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу. Вона спрямовується на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

В числі інструментів амортизаційної політики в Україні необхідно більш ефективно використовувати норми амортизації (видові) по групах основних фондів та своєчасно проводити переоцінку основного капіталу.

Ринкові реформи і структурні перетворення, які відбуваються в економіці України, потребують значних інвестицій. Ситуація ускладнюється тим, що проблеми інвестування економіки доводиться вирішувати в умовах глибокої економічної кризи. Тому створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є надзвичайно важливою проблемою. Інвестиційний клімат можна вважати одним з основних факторів ефективного соціально-економічного розвитку.

Інвестиційний імідж держави визначають такі макроекономічні фактори, як:

- політична стабільність;

- стан економіки і перспективи її розвитку;

- законодавче забезпечення;

- ступінь державного регулювання;

- податки і стимули для інвесторів;

- вартість робочої сили і природних ресурсів;

- вільний рух капіталу і прибутку;

- валютний ризик;

- наявність виробничої і ринкової інфраструктури;

- інвестиційна активність населення.

В умовах обмеженості можливостей Державного бюджету України доводиться відмовлятися від централізованих капітальних вкладень, дотацій і відшукувати нові форми фінансування економіки. Зменшення власних нагромаджень підприємств, нестача довгострокових кредитів вітчизняних банків скорочують можливості використання внутрішніх ресурсів. В такій ситуації залучення зовнішніх ресурсів розглядається як один із шляхів підтримки національної економіки.

Державне регулювання у сфері іноземних інвестицій має на увазі комплекс заходів, що здійснюються державними установами, організаціями та гілками влади, спрямованими на створення сприятливого клімату для іноземних капіталовкладень, надання гарантій інвесторам, формування сприятливого податкового поля, підтримання інфраструктури тощо, тобто, мова йде про заходи, що сприяють залученню капіталу у конкретне підприємство, галузь, регіон або країну в цілому.

Згідно зазначеним підходам наведений склад, інструменти і механізми системи залучення інвестицій в економіку України. Вона передбачає: спрямування державної економічної політики на залучення інвестицій; проведення моніторингу і аналізу; визначення і оцінку об’єктів інвестування; визначення і оцінку джерел інвестування; інвестицій; створення системи інфраструктурного забезпечення; розроблення відповідних інструментів і механізмів.

Пріоритетні напрямки іноземного інвестування визначаються необхідністю переорієнтації виробництва на: підвищення життєвого рівня населення; випуск нових споживчих товарів; впровадження досягнень НТП, наукомістких та екологічно чистих технологій; збільшення експортного потенціалу України і зменшення залежності вітчизняної економіки від імпорту; створення оптимальної галузевої структури, яка враховувала б, в тому числі, і регіональну специфіку.

На мою думку, для стимулювання банків України до інвестиційної діяльності потрібно здійснити ряд мір, таких як:

- запровадження пільг з оподаткування та резервування залежно від складу портфеля цінних паперів і заохочення в такий спосіб комерційних банків займатися довгостроковими вкладеннями коштів в економіку країни;

- перегляд НБУ рівня ризику цінних паперів емітентів, у яких держава має значні пакети акцій, щоб запобігти відволіканню значної частини ресурсів комерційних банків для формування резервів;

- полегшення механізму надання кредитів рефінансування під заставу цінних паперів, які знаходяться в інвестиційному портфелі комерційного банку, аби додати банкам впевненості в тому, що вони будь-коли зможуть отримати кредит від НБУ і збільшуватимуть обсяги свого інвестиційного портфеля;

- Прискорення процедури розгляду та затвердження інвестиційних проектів;

- створення в структурі регіональних установ Національного банку України підрозділу з аналізу фондового ринку;

- адаптування класичних положень мінімізації ризику інвестування до особливостей динамічної діяльності сучасних комерційних банків;

- відстежування не менше двох разів на тиждень реальних обсягів пасивів з різною часовою стабільністю для запобігання ризику ліквідності;

- створення у структурі банку підрозділу, який би мобілізовував саме довгострокові активи та управляв ними;

- встановлення власних лімітів на інвестиції в цінні папери відповідно до розробленої власної стратегії розвитку банку;

- збільшення капіталізації банківських установ за рахунок зниження кількості неконкурентоздатних, шляхом їх злиття і приєднання.

- Розробка та запровадження системи оцінки інвестиційної привабливості міст (районів), окремих підприємств;

- Визначення потреб підприємств у інвестиційних ресурсах;

- Визначення пріоритетних сфер (галузей) інвестування;

- Організація інформування потенційних інвесторів через засоби масової інформації та міжнародну інформаційну мережу Іntеrnеt про правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні й в області, про інвестиційні проекти та пропозиції, а також регулярне висвітлення ситуації щодо надходження інвестицій в економіку України, реалізації інвестиційних проектів;

- Організація роботи з постійного інформування банківських установ, розташованих на території області, про наявні інвестиційні пропозиції щодо розвитку пріоритетних галузей та підприємств.

- Вивчення пропозицій установ комерційних банків щодо кредитування окремих підприємств на території області, складання календарного плану реалізації прийнятих до фінансування проектів;

- Надання консультаційних послуг з питань розробки бізнес-планів та підготовки висновків про доцільність їх реалізації в рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності. Організація і проведення семінарів, конференцій з питань інвестиційної діяльності;

3.2 Впровадження нової технології трансформації пасивів для подальшого фінансування інвестиційних ресурсів

У цьому підрозділі я розглядаю питання стабілізації змінної, або “пульсуючої”, частини поточних пасивів шляхом короткострокових запозичень на міжбанківському ринку. Це дасть змогу збільшити обсяг дешевих ресурсів для використання в строкових активах банків для фінансування інвестиційної діяльності.

Ефективність діяльності банків значною мірою визначається двома головними чинниками: стабільністю ресурсів та ціною їх залучення і запозичення. Чим вони стабільніші, з більш визначеним терміном перебування в розпорядженні банку, тим результативнішим може бути їх розміщення. Але, з іншого боку, стабільніші ресурси дорожчі, їх підвищена ціна (ставка залучення) здатна поглинути значну частину доходів. Відтак проблема пошуку дешевих ресурсів, які відповідали б вимогам щодо стабільності, постає перед кожним банком.

Важливу роль у вирішенні проблеми пошуку стабільних і досить дешевих грошей відіграє формування депозитів до запитання чи залишків коштів на поточних рахунках клієнтів. Значимість використання цієї складової ресурсів загальновизнана, однак відсутні кількісні залежності й моделі, які б описували процеси трансформації ресурсів.

Мета – простежити трансформацію найнестабільнішої, чи “пульсуючої”, частини поточних пасивів (ППvаr) і вивчити можливості використання її як інвестиційного ресурсу. Для досягнення цієї мети розглядаються задачі опису процесу формування поточних пасивів і їх поелементного дослідження.

Необхідно зазначити, що ресурси банку за критерієм керованості розглядаються, з одного боку, за характером надходження, а з іншого – за характером їх залучення в активи банку. Розміщення всіх ресурсів в активи є результатом управління банківського персоналу, але залежно від якості цього управління за інших рівних умов можливі різні результати. Формування ж ресурсів, характер надходження і порядок вилучення з банку визначають їх керованість як здатність впливати на зміну обсягу і термінів перебування коштів ресурсів банку у розпорядженні банку.

У теорії банківського менеджменту ресурси банку за прогнозованістю динаміки їх формування поділяються на постійні, стабільні і некеровані. Постійні ресурси – це капітал банку в грошовій формі, тобто капітал за винятком коштів, вкладених у матеріальні та нематеріальні активи, а також його частина, зв'язана у резервах.Ці ресурси передаються банку його акціонерами (учасниками) для ведення банківської діяльності без обмеження у термінах використання і тому є їх постійною складовою. Вони не можуть бути вилучені з капіталу банку без встановлених НБУ обмежень.

До стабільних ресурсів відносять строкові депозити юридичних і фізичних осіб та позикові кошти, отримувані від інших банків у вигляді міжбанківських кредитів або в результаті емісії та розміщення цінних паперів власного боргу. Оскільки терміни перебування цих ресурсів у розпорядженні банку визначені, є змога розміщувати їх у найдохідніші строкові активи з урахуванням диверсифікованості портфеля активів і оптимізації параметрів “ризик – прибутковість”. Стабільні ресурси банку, які знаходяться в його розпорядженні протягом досить тривалих періодів, називають “довгими” грошима. Це цілком обгрунтовано, оскільки тривале перебування під впливом банківського менеджменту є їх важливою перевагою, - це дає змогу не лише отримувати досить високі доходи, а й підтримувати в необхідних межах ліквідність балансу банку, адже строкові зобов'язанння власники коштів можуть вимагати тільки по закінченні зазначених у договорах термінів. Це,у свою чергу визначає стабільність ресурсів банку, можливість їх ефективного розміщення і надійність самої установи.

Однак “довгі” ресурси є дорогими – процентні ставки за ними досить високі. Не безплатний і банківський капітал – вимоги акціонерів (учасників) щодо нього дуже істотні: по-перше – це дивіденди, а крім того – вимоги щодо капіталізації прибутку та до отримання великими акціонерами додаткових доходів з використанням переваг розпоряджатися банківськими коштами, у тому числі й у рамках обмежень чинного законодавства. Отже, ресурси банку, які складаються з капіталу та строкових залучених і позикових коштів, дають змогу сформувати найдохідніші строкові активи, але їх висока ціна поглинає значну частину доходів і обмежує можливості нарощування прибутку.

До нестабільних ресурсів банків відносять кошти до запитання, тобто гроші клієнтів на їх рахунках (поточних, розрахункових, бюджетних, кореспондентських рахунках “Лоро”). Вони поповнюються залежно від надходжень і зменшуються залежно від потреби клієнта. Для банку щоденний залишок коштів на кожному такому окремому рахунку є величиною випадковою, яка змінюється від нуля до максимальної величини коштів на рахунку залежно від індивідуальних особливостей діяльності клієнта. Депозити до запитання на окремих рахунках нестабільні – кошти їх власники можуть вимагати в будь-який час, і тому говорити про керованість, про розміщення конкретного депозиту до запитання в строкові активи не доводиться. Депозити до запитання на окремих клієнтських рахунках формуються як “короткі” й нестабільні ресурси.

Однак депозити до запитання в їх сукупності за всіма зобов'язаннями банку створюють поточні пасиви, які відкривають якісно нові можливості для розміщення цих коштів у строкові активи. З огляду на випадковий характер зміни залишків на кожному з рахунків і неможливість “обнуління” одночасно всіх рахунків при нормальній роботі банку поточні пасиви в сукупності створюють постійну, незнижувану частину коштів, яка використовується банками як стабільна складова ресурсів. Так частина “коротких” коштів до запитання трансформується в “довгі” ресурси. Вивчення процесів формування стабільної, постійної частини поточних пасивів і теоретичне обгрунтування розрахунку їх значень підтверджує можливість і доцільність їх використання як керованих ресурсів при збереженні стабільності клієнтської бази банку та стійких оборотів на поточних рахунках клієнтів.

Важливою особливістю цієї частини поточних пасивів є те, що при якісних характеристиках, схожих з характеристиками керованих, тобто “довгих” ресурсів, вони є дешевими, оскільки юридичних особам за депозитами до запитання банки сплачують зазвичай до двох відсотків річних (щоправда, іноді з метою залучення клієнтів на розрахунково-касове обслуговування і нарощування обсягів поточних пасивів практикують і підвищення цих ставок – до 10 відсотків річних). Залучення на розрахункове обслуговування якомога більшого числа клієнтів (особливо зі значними середніми залишками коштів на їх поточних рахунках) збільшує відносно стабільну частину поточних пасивів, оскільки величина їх умовно постійної частини прямо залежить від кількості клієнтів і середнього значення (математичного очікування) залишків коштів на їх рахунках.

На рис 3.1., де відображено процес формування поточних пасивів банку протягом трирічного періоду, бачимо, як у міру збільшення загальної величини поточних пасивів зростає й величина їх умовно постійної частини.

Рис 3.1. Формування поточних пасивів і їх умовно постійної частини

Природно, що постійність цієї складової поточних пасивів є досить відносною. Вона залежить від кількості клієнтів, від рівня ділової активності в державі й конкретному регіоні, від оборотів на рахунках та інших факторів, у тому числі й сезонності, що наочно відображено на рисунку. Однак грамотний банківський менеджмент забезпечує не лише підтримку рівня стабільної частини поточних пасивів, а й прогнозування динаміки обсягів поточних пасивів та можливих змін їх стабільної частини (ППсоnst), що прирівнює цю складову банківських коштів до керованих, але дешевих ресурсів, здатних формувати значний прибуток.

Із рисунка 3.1. випливає, що поточні пасиви складаються з двох різних частин. Перша – стабільна, представлена умовно постійною їх частиною (ППсоnst). Друга – змінна, чи “пульсуюча, частина поточних пасивів (ППvаr), - не підлягає “самостабілізації внаслідок взаємодії депозитів до запитання як сукупності випадкових величин і зберігає свою нестабільну, випадкову природу. Причому банк не може заздалегідь визначити конкретну величину “пульсуючих” пасивів, яка фактично складається на кінець кожного банківського дня. Процес формування поточних пасивів, схематично зображений на рисунку 3.2., засвідчує, що банк може розмістити наявні в його розпорядженні “пульсуючі” ресурси (які непередбачено з'явилися на кінець банківського дня понад рівень, необхідний для підтримання ліквідності) на міжбанківському короткостроковому ринку як кредити овернайт (МБК акт) і одержати відповідний дохід.

Рис 3.2. Формування і використання банком “пульсуючих” пасивів без їх трансформації у стабільні ресурси

Однак різниця у процентних ставках за короткостроковими міжбанківськими кредитами та строковими активами змушує шукати можливості для нарощування керованих ресурсів, припустимо, до рівня К – К (рис. 3.3.). За тимчасової відсутності чи при дефіциті коштів у межах цього рівня їх можна поповнити або перекрити дефіцит за рахунок відповідних запозичень на короткостроковому міжбанківському ринку (МБК пас). Причому на величину АК збільшуються “довгі” ресурси для кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб і відповідно зменшуються ресурси для розміщення на короткостроковому міжбанківському ринку (МБК акт).

Рис 3.3. Трансформація “пульсуючих” пасивів з їх частковою стабілізацією шляхом блокування короткостроковими міжбанківськими запозиченнями

Залучення короткострокових ресурсів і заповнення ними дефіцитних періодів дає змогу ніби блокувати “пульсуючі” пасиви на заданому рівні, тобто підтримувати їх у стабільному стані на рівні К – К протягом тривалих періодів. Відтак забезпечується стабільність частини “пульсуючих” пасивів при їх доповненні запозиченнями овернайт на міжбанківському ринку. У цьому разі стабілізація некерованих ресурсів забезпечується трансформацією короткострокових пасивів методом, який можна назвати методом “часткового блокування “пульсуючих” пасивів”. При цьому “короткі” й нестабільні пасиви перетворюються в “довгі” й дешеві ресурси.

Використання цього методу пояснює наявність стійкого попиту на короткострокові ресурси на міжбанківському ринку. Прийнято вважати, що короткострокові запозичення застосовуються для регулювання ліквідності балансу банку чи підтримання в заданих межах рівня обов'язкового резервування залучених коштів. Це справді так, але питання регулювання ліквідності постає після того, як фактичне використання ресурсів перевищує рівень А – А “пульсуючих” пасивів (рис 3.3.), внаслідок чого виникає нестача коштів у періоди, що збігаються з дефіцитними областями в "пульсуючих" пасивах, які змінюються. Вихідним, первинним моментом є розміщення банком коштів у строкові активи в обсягах, які перевищують величину наявних у його розпорядженні стабільних поточних пасивів, а проблеми з ліквідністю є вторинними – вони з'являються як природний прояв використання “пульсуючих” пасивів для фінансування строкових активних операцій.

Ранжирування цих дій, правильне визначення причин і наслідків при вивченні та використанні у практичній діяльності банків закономірностей формування ресурсів та їх стабілізації дають змогу організувати цілеспрямоване використання частини “пульсуючих” пасивів у процесі банківського менеджменту для розміщення в найдохідніші строкові активи. Це у свою чергу потребує прогнозування ресурсного потенціалу, з одного боку – для найповнішого його використання, а з іншого – для запобігання можливим ризикам. “Пульсуючі” пасиви в кожному банку мають індивідуальний характер розподілу, але, як правило, проявляються у вигляді двох типових схем (рис 3.4. а) і б)).

При нормальному розподілі величина “пульсуючих” пасивів визначається межами діапазону розсіювання (ППvаr = 2 * 3s, де s - середньо квадратичне відхилення). Стабілізація доцільна до середнього рівня, чи рівня математичного очікування МS , і визначається також співвідношенням величин ставок за активами та пасивами. Виграш у тому, що “довгі” ресурси створюються за рахунок дешевих “пульсуючих” поточних пасивів додатково блокованих дешевими короткостроковими запозиченнями на міжбанківському ринку.

Рис 3.4. Приклади формування “пульсуючих” пасивів банків:

а) при нормальному (симетричному) характері розподілу;

б) при асиметричному характері розподілу.

Ризик при використанні “пульсуючих” пасивів як стабільних ресурсів проявляється у двох формах. По-перше, це ризик втрати ліквідності балансу банку, який призводить до порушення платоспроможності й виникає в разі неправильного врахування динаміка ресурсів даної установи (у тому числі й при помилковому врахуванні сезонних коливань). По-друге це ризик зменшення доходів унаслідок підвищення рівня трансформації вище рівня математичного очікування МS, причому втрачається економічна доцільність застосування методу часткового блокування “пульсуючих” пасивів, що викликано зростанням процентних ставок у міру збільшення обсягів і термінів залучення ресурсів.

Якщо в межах рівня МS (математичного очікування) необхідним є залучення коштів на доволі короткі терміни і в невеликих обсягах (області МБКпас на рис 3.3.), то при підвищенні рівня трансформації обсяги й терміни залучення коштів істотно збільшаться. При цьому відповідно зростуть процентні ставки за залученими коштами (МБКпас) до рівня ставок за терміновими депозитами й позиками. Витрати на залучення міжбанківських короткострокових позик, необхідних для забезпечення процесу трансформації, збільшаться, і в результаті це може привести не тільки до скорочення доходів, а й до збитків.

Щоб отримати додаткові доходи при використанні частини “пульсуючих” пасивів як керованих ресурсів, необхідно вдосконалювати управління короткостроковими ресурсами, прогнозувати їх величину, постійно робити оцінку додатково одержуваної процентної маржі. Ця діяльність у процесі банківського менеджменту повинна мати постійний характер і потребує наявності кваліфікованого персоналу. Аналіз фактичних даних свідчить, що для банку, який має поточні пасиви в розмірі 40 млн. грн., ( у тому числі їх умовно постійну частину – 25 млн. грн.) і “пульсуючу” складову в розмірі 15 млн. грн.,річний додатковий дохід при використанні методу часткового блокування “пульсуючих” пасивів у межах їх математичного очікування становить 800 тис. грн.

Застосування даного методу трансформації доводить, що банківській діяльності притаманна не лише посередницька функція. Банки в процесі своєї діяльності, використовуючи відповідні технології, створюють, генерують “довгі” й дешеві інвестиційні ресурси з одержуваних від клієнтів нестабільних залишків коштів на їх рахунках до запитання.

Цей процес трансформації змінної частини поточних пасивів розкриває

технологію трансформації, яку банки повинні застосовувати для збільшення стабільної складової ресурсів і яка може використовуватися для фінансування строкових інвестиційних активів.

1)                Запозичення, необхідні для стабілізації “пульсуючих” пасивів у межах математичного очікування на рівні 77 млн. грн. (невеликі обсяги й терміни).

2)                Запозичення, необхідні для стабілізації “пульсуючих” пасивів на рівні 120 млн. грн. (значні обсяги й терміни).

Рис 3.5. Залежність обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для блокування пасивів від рівня їх стабілізації.

3.3. Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках України

Інвестиційний ризик – вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в невизначених умовах інвестиційної діяльності.

Існують таки методи оцінки інвестиційних ризиків:

1) за середньоквадратичним відхиленням;

n-кількість спостережень;

Рt -ймовірність, що відповідає розрахованому доходу;

e - розрахований доход по проекту при різних кон¢юнктурах інвестиційного ринку;

eR-середній очікуваний доход за проектом;

Коефіцієнт варіації – рівень ризику в умовах, коли показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою.

Сv = de / eR(3.1)

Умови вибору Þ mіníСvіý

2) коефіцієнта, що дозволяє оцінити ризик конкретного інвестиційного проекту по відношенню до рівня ризику інвестиційного ринку в цілому;

b = р * sц / sф (3.2)

р - кореляція між доходом від конкретного виду цінних паперів й середнім рівнем дохідності фондових інструментів в цілому;

sц - середньоквадратичне відхилення дохідності за конкретним видом цінних паперів;

sф - середньоквадратичне відхилення дохідності по фондовому ринку в цілому.

3) експертним шляхом – опитування кваліфікованих спеціалістів.

Далі розглянемо системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій.

Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний (і національний) інвестор з погляду своїх інтересів, називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику, що об¢єднуються в певні групи. Кожний чинник має свою частку й оцінюється в балах. У зв¢язку з цим стає можливим кількісне оцінювання як окремих груп ризику, так і інвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена за трьома групами.

Рівень ризику, спеціалістами в різних країнах, оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія “ВЕДИ – ЦЄМИ” застосовує 10-бальну шкалу оцінювання ризику, де 1 – найкраща оцінка, а 10 – найгірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у три групи:

1)                 соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

2)                 внутрішньоекономічна ситуація та її перспективи;

3)                 зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Досить поширеною в США є система “Іntеrnаtіоnаl Busіnеss Соmраny USА (Рublісаtіоns) – Іnс”. Вона виділяє такі групи ризиків:

1)                 політичні;

2)                 фінансових транспортів;

3)                 експорту;

4)                 прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від “А+” (найкраща оцінка) до “С” (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків “BЕRІ”. Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною школою, де 100 балів – найкраща оцінка.

Оцінювання ризиків – справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Для іноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, потрапляючи в незнайоме середовище, він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент суб¢єктивного.

Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, “куди” (в яку країну, галузь і т.п.), “як” (спосіб проникнення на ринок) та “коли” (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.

Інвесторам, які вже діють за кордоном, важливо знати системи оцінок для вирішення проблем: варто чи не варто розширювати свою діяльність на певному ринку, збут якої продукції слід планувати, варто залишатись на цьому ринку чи ні.

Управління ризиком передбачає застосування певних обмежувачів збиткового впливу ризику на інвестиційний проект.

До методів обмеження ризиків відносять:

1) Підвищення вартості проекту на величину премії за ризик. Наприклад, якщо рівень інвестиційного ризику дорівнює за 10-бальною системою 1-2 балам, а за 100-бальною – 90 – 100 балам, то інвестор у вартість інвестиційного проекту не закладає премії за ризик. У міру зростання ризику від 2 до 3 балів (за 10-бальною системою) або від 80 до 90 балів (за 100-бальною) реальну ставку дисконту збільшують, як правило, на 3 процентні пункти. За умови, що рівень ризику перевищує 5 балів (менший 60 балів), дають 11 процентних пунктів дисконту і т.д.

Корекція ставки здійнюється двома методами:

а) додаванням премії за ризик до вартості початково авансованого капіталу:

б) додаванням його до внутрішньої норми дохідності.

2) Створення (або розширення) резервного фонду як страховки від можливих втрат в інвестиційній діяльності.

3) Страхування політичного ризику через державні та напівдержавні організації.

Фондовий ринок ґрунтується на зобов`язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:

1)                 фінансові посередники (брокери):

2)                 інвестиційні консультанти:

3)                 інвестиційні компанії:

4)                 інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер – юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти – юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:

1)                 аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування кон¢юнктури ринку);

2)                 надання консультацій з питань права;

3)                 консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

4)                 організація та супровід ЦП на біржу;

5)                 розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

6)                 професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

7)                 оцінювання портфеля (пакета) ЦП;

8)                 інформаційне обслуговування клієнтів;

9)                 підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, пов¢язаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) – юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції:

1)                 організація та гарантування випуску ЦП;

2)                 вкладення засобів у ЦП;

3)                 купівля-продаж ЦП (як дилери).

Інвестиційний фонд – юридична особа, яка займається залученням засобів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних засобів у ЦП інших емітентів. З метою зменшення ризику вкладень в акції фонду, держава, певним чином, регламентує діяльність інвестиційних фондів.

Інвестиційні фонди дають доручення банкам-депозитаріям здійснювати розрахункові кредитні та касові операції. Але банк-депозитарій не може виступати як управляючий інвестиційного фонду, а фонд не може інвестувати в банк-депозитарій свої активи.

Інвестиційний фонд ще називають кінцевим інвестором. Інвестиційний консультант або інвестиційний брокер чи дилер несуть чітко визначену законом відповідальність перед інвестором.

Згідно з наведеною вище структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:

1)          страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

2)          страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов¢язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, які беруть на себе зобов¢язання за цим видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

1)                 річний дохід інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;

2)                 величину, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;

3)                 ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

4)                 втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

5)                 дохід за 3 – 5 і більше років, поки фактично отриманий дохід інвестора з цінних паперів не досягне 3-, 5-ти кратного безризикового доходу на вкладений капітал.

Різні варіанти страхового покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії, яка визначається як добуток страхової суми (сума, на яку застраховано об¢єкт) на ставку процента за цим видом ризику.

Розмір же ставки процента залежить від:

1)                 виду цінних паперів;

2)                 їхньої номінальної ціни;

3)                 котирування на момент купівлі;

4)                 фінансового стану емітента;

5)                 обсягу перестрахування за даним видом ризику;

6)                 розміру франшизи і т. ін.

Для того, щоб виробити прийнятний для страховика і для страхувальника механізм захисту інтересів учасників фондового ринку, інвестор мусить володіти методологією та методикою оцінювання ризику.

3.4. Застосування комп’ютерних технологій для удосконалення інвестиційної діяльності комерційних банків

Інформаційні технології відіграють одну з вирішальних ролей у розвитку банківського бізнесу, мають усе більший вплив на його конкурентоспроможність та якість, оперативність прийняття рішень, швидкість розрахунків та рівень інформаційної захищеності.

Сьогодні необхідно велику увагу приділяти подальшому розвиткові автоматизованої банківської системи (АБС), архітектура якої базується на інтеграції передових рішень в області банківських послуг, інформаційних технологій і телекомунікацій.При розробці АБС враховуються тенденції переходу до інтелектуальних методів обробки даних, розвитку технологій електронного бізнесу та прагнення до централізованого зберігання даних.

Використання стандартів побудови відкритих систем і принципів модульності дозволяє виконувати інтеграцію власних розробок та підсистем, розроблених сторонніми виробниками, а наявність інтерфейсу взаємодії підсистем АБС дає можливість запровадити єдиний клієнтський простір в банку та втілювати комплексні банківські продукти. Впроваджена у всіх відділеннях банку АБС дозволяє забезпечити використання єдиної технології реалізації послуг у всій мережі банку, підвищувати якість послуг при зниженні операційних витрат. АБС розробляється на базі промислових стандартів створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення, проводиться підготовка до сертифікації системи управління якістю процесів виробництва програмного забезпечення протягом всього життєвого циклу на основі міжнародного стандарту ІSО 9001.

З метою подальшого нарощення можливостей АБС, необхідно реалізовати проекти з розробки та вдосконалення внутрішньої платіжної системи, фронт-офісних підсистем (картковий бізнес, споживче кредитування, депозити), банківських терміналів самообслуговування, мобільного банкінгу, управління фінансами, впровадження комплексних банківських продуктів тощо.

Необхідно також продовжити розширення та розвиток можливостей корпоративної мережі передачі даних за допомогою технології Frаmе Rеlаy, реалізовати проекти з підключення філій до корпоративної мережі на основі супутникового зв'язку та бездротових технологій. Продовжувати впровадження ІР-телефонії у корпоративній мережі, що забезпечить істотне зменшення витрат на міжміський телефонний зв'язок у системі банку. Треба також виконати роботи зі створення системи гарячого резервування каналів зв'язку на Український процесинговий центр та Центральну розрахункову палату, які забезпечують постійне і безперервне обслуговування клієнтів-держателів пластикових карток та надійний зв'язок із Системою електронних платежів Національного банку України.

Бурхливий розвиток систем на базі Інтернет-технологій викликав необхідність гарячого резервування каналів доступу до мережі Інтернет та впровадження системи проміжного зберігання інформації, що дозволило незалежно від стану каналів одного з провайдерів мережі Інтернет проводити обслуговування клієнтів та своєчасно доставляти необхідну інформацію до користувача. З метою підвищення вимог до захищеності та конфіденційності банківської інформації при використанні Інтернет-технологій потрібно виконувати регулярне оновлення системи захисту від стороннього доступу та антивірусних програм.

Усі операції, пов’язані з формуванням й управлінням інвестиційним банківським портфелем, повинні ґрунтуватись на фундаментальному аналізі фондового ринку і фінансових інструментів. Допомогу у проведенні такого аналізу можуть надати спеціальні інформаційні мережі і комп’ютерні програми. Наприклад, система оптимізації інвестиційного портфеля “Mоnеy Mаkеr 2.0”. На основі сучасної теорії інвестування “Mоnеy Mаkеr ” с пакетом оптимального управління інвестування, який розрахований на спеціалістів інвестиційних компаній, фондів, бірж, банків, пенсійних фондів, страхових компаній, аналітичних і консалтингових фірм.

Mоnеy Mаkеr 2.6 Mоnеy Mаkеr 2.6 – це система оптимізації інвестиційного портфеля. Даний пакет дозволяє формувати портфель з інвестиційних активів (акцій, облігацій, валюти і тому подібне) на основі використання наступних критеріїв оптимізації: мінімізація риски портфеля при заданому доході; максимізація доходу при заданому ризику. Концептуальна частина пакету Mоnеy Mаkеr 2.6 базується на сучасній теорії інвестування і портфельного аналізу, розробленій лауреатами Нобелівській премії вобласті економіки: Марковіцем, Шарпом, Блеком. Пакет Mоnеy Mаkеr 2.6 дозволяє: формувати і підтримувати спеціалізовану базу даних по інвестиційних активах; формувати і редагувати аналізовані пакети інвестиційних активів; проводити порівняльний аналіз інвестиційних проектів для різних значень параметрів моделей інвестування, а також багато що інше.

Роrtfоlіо Реrfоmаnсе Саlсulаtоr 1.0 Дозволяє обчислювати прибуток і ризики ваших інвестиційних портфелів за декілька періодів часу. Ви можете прослідити акцію, купити зобов'язання, портфель фонду і обчислити комбіноване повернення для всіх ваших інвестицій. Працює в середовищі Ехсеl Просто вводячи місячні кінцеві загальні облікові значення і ваші грошові прибутки по виділення кожного місяця, Ви можете почати вигравати з інформацією наданою програмою. Обчислює загальне повернення вашихпортфелів, які включають всі інвестиції в капітали. Отже, загальні облікові значення повинні включати всі суми - готівку, акції, коштовні папери. Як тільки Ви введете необхідні дані в програму, можна вже оцінювати вашого інвестиційного виконання і порівнювати вашу виручку і ризики.

Mаstеr Іnvеstоr 2.3 При організації фінансів Ви повинні розділити фонди на декілька портфелів, щоб збільшити деталізацію звіту про портфель. Рекомендується створювати портфель для кожної категорії оподаткування. Ви можете додати гіпотетичні портфелі для тестування різних торгівельних систем. Можна переміщати фонди з одного портфеля в іншій. Можливості програми — Спостерігає за витратами, фондами і зобов'язаннями - Стежить за безпекою операції - Відстежує ціни - Контролюєінвестиційний дохід - Можливості технічного аналізу - Створює фондові діаграми - Допомагає приймати інвестиційні рішення. Працює з історичними даними будь-яких форматів. Просте налаштування імпорту котирувань.

Ехсеl Busіnеss Tооls - Роrtfоlіо Mоnіtоrіng Dаtесоdе 20040714 Здійснюється постійна перевірка і періодична оцінка портфеля інвестицій. Програма допускає вступ до інвестиційних операцій протягом звітного періоду, щоб обчислювати виконання. Крім того, покрокові інвестиційні операції зроблені протягом періоду повністю взяті до уваги протягом обчислень виконання періоду. Реєстр над моделі і архивізації операцій роблять цей шаблон ідеалом для перевірки вашого портфеляфінансових інвестицій на постійній основі.

Ехсеl Busіnеss Tооls - Роrtfоlіо Орtіmіzаtіоn Dаtесоdе 20040209 Шаблон Оптимізації Портфеля обчислює оптимальну основну оцінку для корзини інвестицій, яка дає саме верхнє повернення для найменшої риски.

 Trаdеtrаkkеr Trаdеtrаkkеr – це потужний інструмент для управління вашим портфелем. Дана програма допоможепроконтролювати і проаналізувати ваші позиції по акціях і взаємних фондах. За допомогою програми ви можете контролювати ключові ринкові індекси і переглядати списки з 40 різними параметрами. За допомогою Trаdеtrаkkеr також можна упорядковувати дані по акціях і взаємних фондах по будь-яких параметрах. Програма надає можливість автоматично оновлювати дані по акціях і ключових біржових індексах з інтервалом від однієї хвилини до одного дня.

ІНЕК-АДП 8.2 Аналітична комп'ютерна програма, яка дозволяє виявити виробничо-фінансові проблеми підприємства. Вихідною інформацією для аналізу служать форми зовнішньої бухгалтерської звітності (баланс, звіт про прибутки і збитки), а також дані про структуру собівартості, виручки, вступі і витрачанні грошових коштів.

Банк активно повинен надавати своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов’язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи. Для цього я пропоную створити централізовану базу даних, спільну для всіх банків. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміка їх дохідності.

Також я пропоную активніше застосовувати інтернет-трейдинг, що дозволить активізувати фондовий ринок України, а також прискорити і спростити процес купівлі/продажу цінних паперів для учасників ринку, зокрема комерційних банків. Системи інтернет-трейдингу дозволяють обслуговувати клієнтів «дистанційно» з мінімальними витратами. Важливе значення має також фактор відсутності великих переміщень, здатних вмістити всіх бажаючих торгувати в режимі онлайн: переважна більшість брокерських компаній до цих пір обмежені в приміщеннях.

В Україні офіційною датою запуску інтернет-трейдингу є 26 березня 2009 року. Інтернет-трейдинг у нас з'явився завдяки фондовому майданчику - ВАТ 'Українська біржа', яка запустила його у розквіт фінансової кризи!

Завдяки повному переходу на електронний документообіг, а також завдяки автоматизації здійснення операцій на фондовому ринку, інтернет-трейдинг забезпечуватиме найбільш вигідні умови для приватних інвесторів. Доступність і оперативність – є основними критеріями бурхливого розвитку усіх сервісів пов'язаних з інтернетом, а он-лайн торгівля цінними паперами в цьому плані не є виключенням.

Таблиця 3.1

Сильні і слабкі сторони використання систем інтернет-трейдингу

Механізм ринку заявок, який першою запустила ВАТ 'Українська біржа' гарантує безпеку торгівлі на біржі для професійних торговців і приватних інвесторів, без нього неможливо було б в короткий час повернути довіру до фондового ринку. Тобто завдяки обов'язковому 100%-ному депонуванню грошей та цінних паперів для здійснення операцій на фондовій біржі (угоди репо), а також використанні багаторівневої системи захисту, в т.ч. використанні електронного цифрового підпису (ЕЦП) буде залучено внутрішнього українського інвестора. Сьогодні в Україні здійснювати он-лайн торгівлю цінними паперами (на ринку заявок і ринку котувань) є можливість на двох торгівельних майданчиках – це на ВАТ 'Українська біржа' і ВАТ 'ПФТС'. Та тільки коли в Україні буде справжня конкуренція між фондовими біржами, це дасть якісно новий ривок у розвитку фондової інфраструткури і біржових технологій. Тому всі очікують виходу на український ринок нових фондових операторів, включаючи західних.

В Україні вже використовується декілька сертифікованих програм для доступу на фондові біржі, такі як QUІK, WЕB2L, SmаrtTrаdе. З часом їх кількість буде тільки зростати. В Україні сьогодні можна назвати таких он-лайн брокерів які мають змогу Вас підключити до інтернет-трейдингу на фондові біржі: ТОВ 'Сіті Брок', СП ТОВ 'Драгон Капітал', ТОВ 'ФК 'ОК-2', ТОВ 'Гайнсфорт-онлайн', АТ 'ІК 'Проспект Інвестментс', ТОВ 'ФК 'Укранет' та ТОВ 'Спеціаліст цінні папери'. Що цікаво, серед цих брокерів, є піонери, такі як: ТОВ 'Гайнсфорт-онлайн', є дуже відомі учасники ринку, як СП ТОВ 'Драгон Капітал', а є нові динамічні компанії як ТОВ 'Спеціаліст цінні папери' які вже розвернулись досить якісно на цьому он-лайн ринку і надають свої послуги навіть через інших торгівців цінними паперами (субброкерські послуги). Розвиток інтернет-трейдингу, безумовно, допоможе спростити регіональним інвесторам процес інвестування у фондовий ринок, а також допоможе тим самим брокерам залучити нових інвесторів з більш віддалених регіонів України.

Страницы: 1, 2, 3, 4