Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

У листопаді 2005 року обсяг операцій з ОВДП на вторинному ринку порівняно з жовтнем зріс у 2.1 рази й становив 1.95 млрд. грн.

Політика підтримання курсу національної валюти є ще одним інструментом регулювання грошово-кредитного ринку і охоплює операції з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу. Розглянемо динаміку валютного курсу гривні до таких валют як долар США, євро та російський рубль. Дослідження будемо проводити за період 1996–2005 рр..

Для підтримки стабільності національної грошової одиниці було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого валютного курсу, і на цій основі забезпечено надійну номінальну курсову стабільність гривні. Водночас було проголошено необхідність здійснення політики інтенсивного нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.

Рис. 2.3. Динаміка курсу гривні щодо іноземних валют

Національний банк України упродовж 2005 року проводив валютно-курсову політику, яка була спрямована на зміцнення валютного курсу гривні, маючи на меті економічне зростання та забезпечення внутрішньої і зовнішньої цінової стабільності.

Упродовж 11 місяців 2005 року офіційний курс гривні щодо долара США підвищився на 4.8%, тоді як за відповідний період 2004 року він підвищився на 0.5% (починаючи з липня 2005 року – втримувався на незмінюваному рівні й за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 505 грн. за 100 дол. США).

Офіційний курс гривні щодо євро за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 595.55 грн. за 100 євро і порівняно з початком цього року підвищився на 17.5%, на відміну від зниження на 5.5% за відповідний період 2004 року. У тому числі в листопаді 2005 року офіційний курс гривні щодо євро зріс на 2.8%.

Офіційний курс гривні щодо російського рубля за січень – листопад 2005 року підвищився на 7.9% і за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 1.7577 грн. за 10 російських рублів, на противагу зниженню на 3.9% у відповідному періоді 2005 року. У листопаді 2005 року спостерігалося підвищення курсу гривні щодо російського рубля на 1.1%.

Динаміка обмінного курсу гривні до долара протягом 2003 р. коливалася у межах 0,06% (від 5,3345 до 5,3315 гри. за дол.). До березня 2003 р. з метою підтримки експорту Національний банк дещо девальвував курс – з 5,3.324 до 5,3345 гри. за дол. Проте після зростання інфляційного напруження, починаючи з квітня, курс використовувався як важливий фактор стабілізації цін і був поступово ревальвований приблизно на 0,05%, після чого його коливання перебувають у діапазоні від 5,3315 до 5,3320 гри. за дол. За 10 місяців девальвація гривні до євро становила 11,7%. Слід відзначити, що гривня девальвувала відносно японської єни, якщо в 2001 році 1000 єн коштували 44,27 грн., то в 2004 році – 49,21 грн. Розвиток валютного ринку України впродовж 2005 року характеризувався збільшенням попиту й пропозиції іноземних валют зі збереженням стабільності курсу гривні.

Загальний обсяг операцій з купівлі та продажу доларів США, євро і російських рублів порівняно з відповідним періодом 2004 року збільшився на 23.6% до 104.6 млрд. дол. США в доларовому еквіваленті. У листопаді 2005 року обсяг валютних операцій порівняно з жовтнем зріс удвічі до 18.6 млрд. дол. США в основному за рахунок збільшення надходження доходів від приватизації державного майна. У тому числі обсяг операцій з доларами США, євро і російськими рублями збільшився відповідно в 2.2 рази, на 9.4 та 1.6% і становив у доларовому еквіваленті 16.9, 1.1 та 0.6 млрд. дол. США.

На міжбанківському валютному ринку України в 2005 року обсяг купівлі дещо перевищив обсяг продажу (на 0.3%), на відміну від ситуації, яка спостерігалась у попередньому місяці щодо перевищення обсягу операцій продажу над обсягом купівлі валют на 1.2%.

Обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют на МБВР у листопаді 2005 року порівняно з жовтнем збільшився в 2.4 раза за рахунок зростання обсягу операцій з доларами США, євро та російськими рублями відповідно у 2.7 рази, на 12.1 та 3.3%.

Структура обсягу операцій на МБВР характеризувалася збільшенням частки операцій з доларами США на 10.2 процентного пункту до 91.6%, разом з тим зменшилися частки операцій з євро і російськими рублями на 4.1 і 6.1 процентного пункту відповідно до 5.3 і 3.1% (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура операцій з валютою

На міжбанківському ринку обсяг купівлі дещо перевищив обсяг продажу (на 0.3%), на відміну від ситуації, яка спостерігалась у попередньому місяці щодо перевищення обсягу операцій продажу над обсягом купівлі валют на 1.2%.

Обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют на МБВР у 2005 року порівняно з жовтнем збільшився в 2.4 рази за рахунок зростання обсягу операцій з доларами США, євро та російськими рублями відповідно у 2.7 рази, на 12.1 та 3.3%.

Структура обсягу операцій на МБВР характеризувалася збільшенням частки операцій з доларами США на 10.2 процентного пункту до 91.6%, разом з тим зменшилися частки операцій з євро і російськими рублями на 4.1 і 6.1 процентного пункту відповідно до 5.3 і 3.1%.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Операції рефінансування регулюються положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій від 31.03.2005 р. №102 [57].

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу. НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі-продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановлення ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки. Розглянемо процентні ставки рефінансування банків Національним банком України в таблиці 2.12.

Всі механізми рефінансування почали активно використовуватися Національним банком з 2001 року. Ломбардні кредити почали застосовувати в 1995 році, операції РЕПО з 1997 року.

Таблиця 2.12. Процентні ставки рефінансування банків НБУ за період 1992–2005 рр. (середньозважені ставки в річному обчисленні, %)

Кредитні аукціони як механізм рефінансування з 1998 року не використовується Національним банком взагалі. Починаючи з 2001 р. активно впроваджується рефінансування за допомогою кредитів овернайт та розміщення коштів за допомогою тендерів. Надання стабілізаційних кредитів Національним банком відбулося лише в 2004 р. Слід зазначити, що найбільш вигідними для банків є отримання ліквідності за допомогою тендерів, що проводить Національний банк, так як плата за користування отриманими коштами є найнижчою. Найдорожчими є кредити «овернайт», що пояснюється швидкістю надання коштів, та за операціями на умовах РЕПО.

З проведеного дослідження можемо, зробити висновок, що Національний банк України використовує всі інструменти грошово-кредитної політики. Для стабілізації кредитного ринку облікова ставка починаючи з 1996 року має стійку тенденцію до зниження. Ринок державних цінних паперів України представлений у більшості ОВДП. Невикористання інших державних паперів пояснюється нерозвиненістю вторинного фондового ринку України. Валютно-курсова політика Національного банку характеризується стабільністю обмінного курсу гривні по відношенні до американського долара. Девальвація гривні відбулася по відношенні до євро та японської єни, але вона була не значна. Механізми рефінансування активно почали використовуватися тільки з 2001 року, при чому саме в цьому році найбільша питома вага в обсягах рефінансування припадає на кредити «овернайт». В 2000 році майже все рефінансування банків відбувалося через кредитні тендери, незначна частка відбувалася через операції РЕПО. В 2003 році знову левову частину займають кредити «овернайт».

Грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

·                   здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

·                   збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

·                   стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

·                   сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

·                   стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах – сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб’єктів господарювання та населення.

3. Удосконалення механізму застосування інструментів грошово-кредитної політики НБУ

3.1 Вплив змін облікової ставки НБУ на рівень кредитної активності суб’єктів господарювання

Як нам уже відомо, процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються комерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтримання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні, по-друге – для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації «навали на банк».

За проведення політики «дорогих грошей» центральний банк має на меті зменшити обсяг рефінансування кредитних установ, а тому підвищує облікову ставку. Позики центрального банку для комерційних банків стають дорожчими і відповідно дорожчають кредити, що надаються комерційними банками. У результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку та гальмується зростання виробництва.

За політики «дешевих грошей» метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування, у зв'язку з чим облікова ставка знижується. Це, у свою чергу, стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного зростання (див. рис. 3.1) [26].

Слід зазначити, що процентні ставки центрального банку та ринкові процентні ставки створюють систему ставок, які впливають одна на одну. Між ними виникають певні співвідношення і залежності, які обумовлені природою банківської діяльності.

		Зміна облікової ставки НБУ

 

Рис. 3.1. Механізм регулювання обсягів кредитування реального сектора економіки за допомогою облікової ставки

Комерційні банки, запозичуючи кредити центрального банку, надають кредити кінцевим позичальникам за більш високими кредитними ставками ніж ставка рефінансування. В іншому випадку банки б отримували збитки у розмірі відповідних витрат. Таким чином, можна сформулювати правила встановлення раціональної процентної ставки.

1. Ставка рефінансування повинна бути суттєво нижча ніж кредитна ставка.

2. Ставка рефінансування не повинна бути суттєво нижча ставок за казначейськими векселями (зарубіжний досвід).

3. Перевищення кредитних ставок над ставками за депозитними операціями банків.

Крім того, у різних країнах для характеристики індикаторів процентних ставок використовуються конкретні показники з різними термінами надання і залучення кредитів. Це обумовлено особливостями національних грошово-кредитних систем і систем статистики. Так, в статистичній базі міжнародного валютного фонду по Великобританії і Австрії не наводяться ставки рефінансування. По Японії немає інформації про ставки казначейських векселів. Тому аналіз здійснюється окремо за кожною країною з урахуванням особливостей показників процентних ставок (додаток М).

Проаналізуємо вплив зміни облікової ставки на ставки комерційних банків по кредитах за допомогою кореляційного аналізу та порівняємо обсяги кредитних вкладень. Для проведення аналізу візьмемо три роки: 2002, 2004, та 2005.

Таблиця 3.1. Виявлення залежності між обліковою ставкою та процентними ставками банків

Коефіцієнт кореляції між обліковою ставкою та процентними ставками банків за кредитами дорівнює 1. Це свідчить про те, що зв’язок між цими показниками прямий, при чому дуже тісний (функціональний). Тобто Національний банк реалізує політику «дешевих» грошей, зменшуючи облікову ставку він стимулює комерційні банки до рефінансування. Отримання додаткових первинних резервів дає змогу комерційним банкам більш активно проводити кредитні вкладення. З даних таблиці ми бачимо обернену залежність між рівнем процентних ставок за кредитами та обсягами наданих кредитів. Зменшення відсоткової ставки на 0,9 призвело до збільшення суми виданих кредитів на 54834 млн. грн. Хоча слід відмітити, що спостерігається тенденція до збільшення облікової ставки НБУ. Її збільшення пов’язано з підтримкою стабільності національної грошової одиниці.

Рис. 3.2 Залежність обсягів кредитів від відсоткових ставок грошово-кредитного регулювання

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і зниження їхньої ринкової вартості, а зниження ставок – навпаки. Крім того, підвищення ставки сприяє припливу в країну іноземних капіталів, що приводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

3.2 Регулювання економіки шляхом операцій на відкритому ринку

Внутрішній ринок державних боргових зобов'язань України функціонує на базі використання таких фінансових інструментів, як облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), процентні облігації внутрішньої державної позики та казначейські зобов'язання. Найбільш вагому роль на фондовому ринку України відіграють ОВДП, які є досить популярними серед інвесторів і, незважаючи на всі проблеми, що мали місце в процесі їх обертання, зостаються чи не єдиним інструментом регулювання фінансового ринку в Україні. ОВДП розміщуються через аукціони НБУ, які проводяться майже щотижня і тим самим забезпечують постійне надходження облігацій на фондовий ринок.

Найбільшими покупцями ОВДП є банки, що зумовлено специфікою української фінансової системи. Купуючи облігації внутрішньої державної позики, банки отримують гарантований дохід, звільнений від оподаткування. Вони також мають можливість використовувати ОВДП, як об'єкт застави під час отримання кредитів від НБУ. Таким чином ОВДП відіграють роль фінансового регулятора, який за рахунок акумулювання коштів банківської сфери впливає на загальний фінансовий стан українського фінансового ринку.

Особливу увагу слід приділити аналізу результатів взаємодії ринку державних цінних паперів та кредитного ринку країни. Використовуючи методи статистичного аналізу, доцільно дати оцінку існуючому типу взаємозв'язку між відсотковими ставками на міжбанківському ринку та обсягами первинного розміщення ОВДП. Для здійснення такого аналізу ми скористалися даними НБУ та Міністерства фінансів України за 2003–2005 рр. про обсяги первинного розміщення ОВДП на первинних аукціонах Національного банку України та середню процентну ставку на міжбанківському ринку [50].

Таблиця 3.2. Коефіцієнти кореляції основних показників первинного ринку ОВДП та процентні ставки за кредитами на міжбанківському ринку

Слід зазначити, що ринок міжбанківських кредитів на цей час не є чутливим до політики зовнішнього боргу уряду України, свідченням чого є відсутня чутливість процентної ставки кредиту на міжбанківському ринку до обсягів первинного розміщення ОВДП. За результатами дослідження, коефіцієнт кореляції динаміки процентної ставки на міжбанківському ринку та обсягом первинного розміщення в 2003 році, та в 2005 році мав негативне значення, що свідчить про зворотній зв’язок, в 2004 позитивне, але зв’язок слабкий (згідно з тлумаченнями математичної статистики).

Використовуючи методи статистичного аналізу, доцільно дати оцінку існуючому типу взаємозв'язку між доходністю ринку ОВДП і вартістю кредитних ресурсів, що надаються банками прямому позичальнику.

Таблиця 3.3. Розрахунок коефіцієнта кореляції між процентними ставками за кредитами та доходність по ОВДП в 2005 році

Національний банк та Міністерство фінансів України на первинному ринку розміщення ОВДП можуть здійснювати регулювання ринку кредитних ресурсів і тим самим забезпечувати необхідні умови для проведення кредитної політики в країні загалом. Але постає питання: наскільки ефективно НБУ та Мінфін використовують свої можливості у сфері регулювання ринку кредитних ресурсів у сучасних умовах розвитку економіки країни. Аналіз динаміки середньої доходності ОВДП та середньої ставки процентів за банківськими кредитами в окремі роки показує, що взаємозв'язок між цими об'єктами має нестабільний характер. Коефіцієнт кореляції між динамікою доходності ОВДП і процентами за кредитами комерційних банків за 2003 р. на рівні 0,53. У 2004 р. коефіцієнт кореляції між доходністю ОВДП і процентами за комерційними кредитами дорівнював -0,15, що свідчить про фактично нульовий вплив ОВДП на динаміку ставок за кредитами комерційних банків, а в 2005 р. він дорівнював –0,029. У цьому самому році ринок державних цінних паперів втратив свою роль і в процесі формування вартості грошей на фінансовому ринку. Ринки ОВДП та кредитних ресурсів у зазначений період функціонували практично окремо, а деякою мірою їх динаміка мала навіть протилежний характер.

Втрату регулюючої ролі ринку державних цінних паперів на ринку фінансових ресурсів України можна розглядати лише як негативний фактор, що не сприяє ефективному функціонуванню останнього. НБУ та Мінфін у 2005 р. не мали можливості використовувані ОВДП як інструмент для регулювання рівня процентів за комерційними кредитами. Тим самим виникли невідповідність і протиріччя між ринком ОВДП та ринком комерційних кредитів.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно [28].

Слід відзначити, що розвитку ринку державних боргових зобов’язань нашої країни з самого початку його створення прослідкується низка негативних моментів.

-        нереальність закладених в бюджет параметрів відносно одержання податкових надходжень і інших обов’язкових платежів обумовили відповідних бюджетних витрат за рахунок росту внутрішнього державного боргу (додаток М);

-        з ціллю стимулювання притоку грошових коштів в бюджет по випущеним ОВДП встановлювалась надто висока дохідність. Так в окремі періоди 1997–1998 рр. номінальні ставки по облігаціям складали 40–80% річних. Зрозуміло, що навіть при кращому рівні рентабельності підприємств в 3–4% за цей період логічно, що перелив грошових ресурсів буде з реальної економіки в фінансовий сектор.

-        висока доходність по облігаціям і переваги в податковому законодавстві при відповідних операціях на фінансовому ринку для нерезидентів в порівнянні з резидентами допомагали залученню іноземного спекулятивного капіталу до фінансування дефіциту державного бюджету, а короткостроковий характер відмічених вкладень – збільшенню нестабільності не тільки на ринку державних цінних боргових зобов’язань, а і на валютного ринку.

-        внаслідок високих темпів нарощення обсягів внутрішнього державного боргу в умовах економічного спаду і відсутності реальних джерел надходження грошових коштів в бюджет все більші суми, залучені за допомогою випуску ОВДП, направлялися на погашення зобов’язань за попередні випуски.

3.3 Обов’язкове резервування як інструмент грошово-кредитного регулювання цінової стабільності

Для досягнення та підтримки цінової стабільності у довгостроковому періоді у країнах з перехідною економікою, у тому числі й Україні, доцільним є, зокрема, використання обов’язкового резервування, яке є надзвичайно потужним, дієвим та простим у застосуванні інструментом грошово-кредитної політики з прямим характером дії. Обов’язкове резервування є інструментом подвійної дії: за його допомогою можна регулювати, по-перше, співвідношення між сукупними банківськими резервами і більш широкими грошовими агрегатами, по-друге – ліквідність банківської системи. Ефективність використання даного інструмента грошово-кредитної політики забезпечує встановлення норми резервування на довгостроковий період, оскільки навіть невеликі коливання норм обов’язкових резервів спричиняють значні зміни кон’юнктури ринку позичкових капіталів.

Цілі застосування, функції та правила використання обов’язкового резервування на сучасному етапі наведено на рис. 3.3.

До недоліків обов’язкового резервування відносять: негнучкість, неоперативність, жорсткість, вилучення частини позичкового капіталу з реального сектора, збільшення ціни банківських ресурсів, податковий характер обов’язкових резервів, дестабілізуючий вплив змін порядку і норм обов’язкового резервування на банківську систему.

Залежність між нормами обов’язкового резервування та ціновою стабільністю є оберненою (рис. 3.4). Втім, надмірне підвищення норм резервування може викликати зниження ділової активності, неможливість ефективного використання банками залучених ресурсів та спричинити кризу банківської системи.

Рис. 3.3. Цілі застосування, функції та правила використання обов’язкового резервування

Рис. 3.5. Механізм впливу зміни норми обов’язкового резервування на цінову стабільність

Зазначений механізм впливу норм обов’язкового резервування на цінову стабільність є спрощеним, оскільки у ньому не враховуються такі фактори, як частка готівки, що залишається у позичальника, загальна структура грошової маси за агрегатами, надлишкові резерви, процентні ставки, кон’юнктура грошового ринку тощо.

У міру розвитку ринкових процесів у трансформаційних економіках спостерігається тенденція зниження ефективності регуляторного впливу обов’язкового резервування на сферу фінансового посередництва, що пов’язано з об’єктивними та суб’єктивними факторами. До об’єктивних факторів відносять: посилення інтеграції зі світовими фінансовими ринками завдяки динамічному розвитку внутрішніх ринків капіталу і поступовій лібералізації валютних обмежень; зростання інтересу банків до переорієнтації з традиційних кредитних на інші сегменти фінансового ринку через розширення можливостей фондового інвестування і посилення ролі фінансових ринків при перерозподілі капіталу; посилення ролі надлишкової банківської ліквідності через зростання грошової бази, зумовленої припливом капіталу з-за кордону, на фоні обмеженого зростання грошової маси. До суб’єктивних – вплив політики зближення з Єврозоною на організацію системи інструментів грошово-кредитної політики банків перехідних економік.

Про низькі можливості впливу існуючої політики резервних вимог на ліквідність банківської системи свідчать зменшення позитивної кореляції між нормою обов’язкового резервування та процентною ставкою за кредитами на міжбанківському ринку (коефіцієнт кореляції протягом 1998–1999 рр. дорівнював 0,635, протягом 2003–2005 рр. – 0,238).

До головних причин зниження норм обов’язкового резервування у країнах з перехідними економіками відносять: сприятливу внутрішню та міжнародну макроекономічну кон’юнктуру, зростання довіри іноземних інвесторів до економічної політики в цілому та грошово-кредитної політики зокрема, консолідацію національної банківської системи і розробку більш ефективного банківського нагляду, підвищення конкурентоздатності вітчизняних банків внаслідок інтеграції внутрішнього ринку у міжнародну фінансову систему. Обов’язкове резервування у деяких країнах з перехідною економікою має такі особливості (Додаток О).

Політика обов’язкового резервування почала застосовуватись Національним банком України з 1992 року. Норматив обов’язкового резервування коштів банків у Національному банку України змінювався досить часто: в 1992 р. він становив 10%, 1993 р. – 25, 1994 р. – 15, 1995 р. – 15, 1996 р. – 15, 1997 р. – 15, 1998 р. – 17, 1999 р. – 15, 2000 р. – 15, 2001 р. – 6–14, 2002 р. – 0–12, 2003 р. – 0–12% [3, с. 62–63]. Це пояснюється низькою потужністю ринку цінних паперів та непрямих інструментів грошово-кредитної політик.

Порядок формування обов’язкових резервів, запроваджений з 1 березня 1994 р., передбачав зберігання обов’язкових резервів на кореспондентському рахунку у Національному банку України. З 1 червня 1995 р. було запроваджено порядок формування обов’язкових резервів в обсязі 7,5% від суми залучених коштів населення на строкові вклади до запитання для Ощадного банку України. З листопада 1996 р. було дозволено формувати обов’язкові резерви в іноземній валюті на окремому рахунку НБУ в банку Mees Pierson Amsterdam. У 1996 р. було дозволено включати у покриття обов’язкових резервів придбані державні цінні папери. З 1 квітня 1997 р. було встановлено єдиний норматив формування обов’язкових резервів для всієї банківської системи на кореспондентському рахунку в НБУ. З серпня 1998 р. було запроваджено щоденний контроль за формуванням обов’язкових резервів комерційними банками з метою послаблення негативних наслідків фінансової кризи в Росії.

З 1 жовтня 2004 р. встановлено такі нормативи обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових резервів: строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті – 7%; кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті та кошти на поточних рахунках – 8%.

Таблиця 3.4. Норматив обов’язкового резервування та обсяги банківського капіталу в Україні за період 1995–2005 р.

З таблиці 3.4 ми можемо спостерігати, що зі зниженням нормативу обов’язкового резервування підвищуються темпи зростання обсягів банківського капіталу. На рівень банківського капіталу та на пропозицію грошей можуть впливати кризові ситуації у фінансовому секторі, а, зокрема, паніка серед населення може суттєво вплинути на обсяги залучених банківських капіталів та стабільності банківської системи в цілому. У кризовій економічній ситуації НБУ підвищує норму обов’язкового резервування, а у періоди стабілізації – знижує або залишає незмінною.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Диференціація обов’язкових резервів залежно від: типу кредитної установи, терміну її діяльності, величини активів, особливостей регіону і стану грошового ринку, видів і строків кредиту, складу і структури активів комерційних банків, належності депонованої суми до певного агрегату грошової маси.

Виключення з бази резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення (або нижчий норматив обов’язкового резервування).

Зменшення суми коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Об’єднання кореспондентського рахунку кредитної організації і рахунку, на якому депонуються її обов’язкові резерви, в єдиний кореспондентський рахунок з обов’язковою умовою забезпечення потрібного рівня ліквідності на рахунку протягом місяця.

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов’язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

·                   систему диференціювання обов’язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов’язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

·                   нижчий норматив обов’язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

·                   меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

3.4 Моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики

Динаміка ставок грошового ринку привертає увагу монетарної влади, в першу чергу, як ефективний індикатор дієвості факторів, що визначають поведінку операторів ринку. В цьому сенсі поведінка короткострокових ставок міжбанківського ринку кредитних ресурсів (овернайт), які зазвичай виконують роль операційної цілі в профілі монетарної політики центрального банку, значною мірою залежить від характеристики джерел формування попиту на ліквідність з боку банків, існуючих альтернативних можливостей його задоволення, потенційної можливості центрального банку компенсувати незадоволений попит за допомогою діючого інструментарію, а також від чутливості ринку до заходів монетарного впливу. Таким чином, моделювання та прогнозування поведінки короткострокових ставок грошового ринку як операційної цілі монетарної політики повинно проводитися у площині аналізу та дослідження діючих факторів попиту і пропозиції.

Однією із головних цілей управління ліквідністю грошового ринку є зменшення коливань процентних ставок на ринку банківських ресурсів, які відбуваються внаслідок мінливості умов стану ліквідності ринку. Надмірне коливання ставок є вкрай небажаним, оскільки це може призвести до втрати дійсної прозорості монетарної політики, до спотворення та перебільшення значення реальних причин для змін, а отже й до хибних висновків відносно цілей монетарної політики, яку проводить центральний банк.

Як правило, центральний банк може застосовувати декілька заходів щодо попередження нестійкості короткострокових ставок грошового ринку. По-перше, це формування коридору процентної ставки, який обмежує коливання ставки овернайт навколо головної ставки політики центрального банку (ставки за операціями з рефінансування). Класичний приклад застосування цієї стратегії демонструє ЄЦБ. По-друге, це застосування механізму усереднення резервних вимог: підтримання усередненого обсягу резервів Rср., розрахованого щодо обсягу ліквідності, залученої на визначені депозитні рахунки протягом періоду нарахування, і обов'язкового до виконання протягом періоду дотримання, що дозволить комерційному банку протягом певного часу (періоду дотримання), у випадку виникнення додаткової потреби в ліквідності, вирішувати проблеми тимчасової нестачі ліквідності не за рахунок ресурсів міжбанківського ринку, підштовхуючи зростаючим попитом процентні ставки догори, а за рахунок використання коштів резервного рахунку. Однак, незалежно від домінуючого застосування того чи іншого підходу, важливою передумовою зменшення нестійкості процентних ставок грошового ринку є точний прогноз змін у стані ліквідності ринку, а також розумінні поведінки ставок грошового ринку.

В процесі моделювання поведінки короткострокових ставок грошового ринку наведена операційна структура монетарної політики НБУ повинна бути врахована як факторна ознака, що впливає на попит і пропозицію ліквідності.

Вихідними параметрами запропонованої до використання адаптованої до умов вітчизняного ринку моделі є твердження про те, що учасники ринку працюють у середовищі, яке представлене наступними елементами:

1. Система обов'язкових резервних вимог із механізмом усереднення Rср. протягом періоду резервування t=1,… T, не передбачає наявності ані надлишку, ані дефіциту, який міг бути перенесений на наступний період. Обсяг обов'язкових резервів має бути розраховано за наступною формулою:

Rср=  (3.1)

де Rср – розмір обов'язкових резервів;

R – обсяг резервів, що підтримувався комерційними банками кожного t-го дня протягом періоду резервування;

T – тривалість періоду резервування.

Середній обсяг резервів формується під впливом тривалості періоду дотримання резервних вимог та загального обсягу резервів, який підтримувався комерційними банками протягом зазначеного періоду.

Банкам не дозволяється мати овердрафт на рахунку у Національному банку. Необхідний середній обсяг коштів Rср., який повинен резервуватися і зберігатися на кореспондентському або на окремому рахунку в Національному банку, відомий заздалегідь на період резервування, тобто система резервних вимог має повний лаг. Вважаємо, що рівень обов'язкових резервів Rср., які підтримують банки, набагато перевищує цільовий рівень їх робочих балансів (мінімальний рівень надлишкової ліквідності R*, який підтримується банками з метою урегулювання розрахунків у відсутності системи резервних вимог).

2. Національний банк використовує виключно операції ринкового характеру для впливу (регулювання) на короткострокові ставки грошового ринку. Це операції двох типів, а саме:

а) регулярні операції (RO), які проводяться у визначених інтервалах з метою забезпечення рефінансування та передачі сигналів монетарної політики; протягом періоду резервування заплановано проведення трьох тендерів з поставки двотижневої ліквідності: два перших фактично повинні покривати потреби у ліквідності протягом поточного періоду, третій – для згладжування коливань ліквідності на перехідну дату до наступного періоду;

б) операції тонкої наладки (FT) в рамках постійно діючої лінії рефінансування, які застосовуються щоразу, коли необхідно обмежувати мінливість ставок грошового ринку.

3. Пропозиція ліквідності на ринку може змінюватися не тільки в результаті проведення Національним банком операцій з рефінансування, тобто через зміну в чистій позиції банків щодо центрального банку (за виключенням обов'язкових резервів), але й через дію автономних факторів (АГ), які за визначенням з позиції балансу центрального банку представлені як:

AF = Чисті резерви в іноземній валюті + Чиста позиція щодо Уряду +Інщі активи – Банкноти та монети.

Визначення монетарною владою кількості ліквідності, що поставляється на ринок через операції з рефінансування, повинно враховувати і нівелювати дію автономних факторів.

4. Прийняття рішення Національним банком щодо втручання на ринку проводиться залежно від типу операцій з рефінансування:

а) у випадку регулярних операцій (RO1, RO2, RO3) монетарна влада має на увазі, що даний різновид операцій, які проводяться за визначеним графіком, повністю повинен покривати потребу банків у резервах для виконання обов'язкових вимог (Rср), враховуючи при цьому вплив очікуваних (прогнозованих) автономних факторів (AFеср) протягом періоду резервування; це може бути описано наступним рівнянням:

(RO1, RO2, RO3)= AFеср + Rср (3.2)

де AFеср – очікуваний середній рівень рівень автономних факторів, який протягом періоду резервування в свою чергу розраховується за формулою (3):

AFеср =  (3.3)

б) у випадку щоденних операцій точного настроювання стану ліквідності використовується дещо інший підхід – монетарна влада вважає, що в період між регулярними операціями можуть мати місце зміни як у попиті банків на резерви, так і у їх пропозиції; зміни у попиті, як правило, повинні віддзеркалювати поведінку банків у форматі виконання резервних вимог, зміни у стані робочих балансів, або очікування майбутніх відсоткових ставок міжбанківського ринку протягом періоду резервування; на пропозицію ліквідності впливають не тільки шоки автономних факторів (відхилення від прогнозованого рівня), а також операції тонкої наладки, ініційовані на розсуд Національного банку. Таким чином, відхилення щоденних резервних позицій від усередненого рівня, як причина змін у попиті, повинно бути збалансоване відповідною зміною у пропозиції (через зміну обсягів операцій в рамках постійно діючого механізму рефінансування з урахуванням шоків автономних факторів), що може бути викладено наступним математичним записом:

St(1)=AFtne + FTt, (3.4)

де St(1) – відхилення резервної позиції t-го дня від середнього рівня Rср, регламентованого системою обовязкового резервування, рохраховується за формулою:

St(1)=R1 – Rср;

AFtne - відхилення автономних факторів t-го дня від очікуваного середнього рівня протягом періоду резервування

(AFtne = AFt – AFeср).

Таким чином, на зміну пропозиції резервів в межах періоду резервування впливають два фактори:

1) поведінка автономних факторів, що обумовлює відхилення від прогнозованого середнього їх рівня – AFtne;

2) операції точного настроювання, запропоновані ринку Національним банком – FTt.

Що стосується автономних факторів, то вони можуть бути абсолютно нееластичними щодо ставок поведінки грошового ринку, і розвиватися стохастично. Поведінка ж Національного банку в частині проведення операцій рефінансування на умовах овернайт (точного настроювання стану ліквідності ринку) може бути змодельована як проста функція реакції монетарної влади (проведення операцій тонкої наладки) на відхилення ставки міжбанківського ринку (or1) від цільової ставки рефінансування – ставки за регулярними операціями (rr), що може бути записано наступним чином:

FTt = b(ort - rr). (3.5)

Безумовно, це досить спрощений опис мотиву проведення нерегулярних операцій. Однак основним припущенням тут є теза про інформаційну складову ставок за регулярними операціями, як сигнал монетарної влади щодо офіційно запланованого, а отже й оптимального для ринку, рівня короткострокових ставок на міжбанківському ринку. З урахуванням того факту, що протягом періоду резервування НБУ заплановано проводити три регулярні тендери з рефінансування, визначення параметра (rr) повинно відбуватися в рамках коридору навколо граничної ставки за останнім 14-денним тендером.

З іншого боку, рівняння (5) має на увазі реакцію монетарної влади на мінливість ставки міжбанківського ринку (ort) незалежно від джерела шоку. Однак на практиці не виключається можливість ігнорування Національним банком різких відхилень ставки міжбанку, які генеровані, наприклад, валютним ринком у випадку валютної нестабільності, та прийняття відхилення овернайт від офіційного рівня протягом певного періоду як нормально допустимого, не реагуючи проведенням операцій точного настроювання.

Попит на резерви є результатом менеджменту банківської ліквідності протягом періоду резервування, і, в певному розумінні, залежить від параметрів існуючої системи резервування в частині механізму усереднення. Ключова особливість механізму усереднення полягає в тому, що фактично банкам дозволяється обирати в межах періоду резервування час і обсяг виконання (підтримання) резервних вимог, виходячи із необхідності задовольнити дотримання визначеного Rср. Рішення банків стосовно щоденного рівня обсягів резервування залежить від дієвості наступних факторів:

1.                                               Очікувана вартість можливості підтримання резервів в кожний день періоду резервування, що визначається як різниця між поточним рівнем міжбанківської ставки овернайт (ort) і очікуваним її рівнем на частину періоду резервування, що залишилася до завершення

Etorср = Et (3.6)

Банківські установи намагаються виконувати резервні вимоги максимально в ті дні, коли вартість залучення ресурсів (вартість виконання цих вимог) є мінімальною. Таким чином, якщо поточна ставка міжбанківського ринку вище (нижче) очікуваної, банки будуть демонструвати тенденцію підтримання резервних вимог нижче (вище) середнього рівня Rср.

Реакція щоденних резервних позицій на наявність спреду між поточною і очікуваною ставками позначається параметром (h), який вимірює буферну (стабілізуючу) функцію резервних вимог із механізмом усереднення: чим вищою є цінність цього параметра, тим вищим є вклад механізму усереднення в стабілізацію міжбанківських ставок. У свою чергу, значення цього параметра залежить від технічних особливостей системи резервних вимог (тривалість періоду резервування, рівень резервування) та аспектів поведінки банків (ставлення до ризику, ступінь невпевненості щодо очікуваного рівня ставки овернайт). Однак ці аспекти в моделі не будуть враховані.

2. Невиконана частина резервних вимог, яка підлягає виконанню протягом періоду резервування, що залишився. В результаті дії цього фактора відносна значимість різноманітних чинників (параметрів) у визначенні поведінки банків суттєво змінюється протягом періоду резервування. Так, на початку періоду резервування обмеження у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі не є значимими, і банки, залежно від напрямку руху (мінливості) міжбанківської ставки, що сприймається як тимчасове, можуть підтримувати більш високим або низьким рівень резервних вимог. Діючи таким чином, банки значною мірою поглинають (абсорбують) шоки відсоткової ставки.

Наприкінці періоду обслуговування обмеження, представлені у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі стають більш значимими, залишаючи банкам менше можливості поглинати шоки ліквідності на грошовому ринку. Скорочення часу призводить до меншого ступеня свободи банків, роблячи їх попит на ліквідність менш чутливим і нееластичним до мінливих ставок міжбанківського ринку. Це пояснюється відсутністю у банків будь-якого іншого вибору, ніж виконання резервних вимог за рахунок ліквідності, яка пропонується грошовим ринком за визначеною ціною.

Таким чином, обмеження, які накладаються на банки параметрами системи резервних вимог, можуть бути змодельовані як такі, що носять циклічних характер у стані робочих балансів банків протягом періоду резервування. Такий підхід дозволяє банкам у відповідь на поведінку поточної відсоткової ставки і очікуваної майбутньої відсоткової ставки грошового ринку реалізовувати конкретні стратегії, які передбачають щоденне підтримання резервів на рівні вищому, або нижчому за необхідний. Надалі, в контексті очікувань по проценту протягом періоду, що залишився, банки можуть мотивовано притримувати повне виконання резервних вимог до кінця періоду резервування саме з метою скорочення часу впливу «неявного податку», яким вважається невинагороджувана система обов'язкових резервних вимог.

В останній день періоду резервування рівень обов'язкових резервів повністю визначатиметься накопиченою раніше резервною позицією, що й визначає прийняття банками рішень та застосування певних заходів щодо виконання необхідного рівня Rср.

В моделі накопичена резервна позиція розраховується за формулою:

St(1) =  (3.7)

При цьому зауважимо, що відхилення резервної позиції t-го дня (St(1)) від середнього рівня Rср, регламентованого системою обов'язкового резервування, розраховане за формулою (3.4), є показником щоденної зміни у накопленій резервній позиції банків:

St(1) = Rt - Rср = St(2). (3.8)

Компонент St(2), може бути сприйнятий як інформаційний параметр для коригування похибки (визначення і усунення відхилення) резервної позиції t-го дня. При цьому значущість помилки, що обумовлює наявність наступних відхилень, може бути оцінена через визначення накопиченої резервної позиції попереднього дня (S(2)t-1) з урахуванням параметра значущості коригування помилки (аs), цінність (або значення) якого зростає наприкінці періоду резервування.

На відміну від зростаючої з часом (в межах періоду резервування) важливості механізму коригування помилки у резервній позиції банків, значущість очікуваних змінних (очікуваних ставок), про які мова йшла раніше, втрачає сенс у визначенні попиту на резерви. Це твердження може бути оформлене через застосування параметрів, що змінюються в часі, цінність яких залежить від положення в межах періоду резервування (s):

St(2) = – as(S(2)t-1 – hs(ort – Et orср.), (3.9)

де da/ds>0; dh/ds< 0; ar = 1; hr = 0.

Формула (3.9) може бути трансформована з тим, щоб ізолювати компонент очікування стосовно майбутньої відсоткової ставки. Тоді ми отримуємо наступний вигляд попереднього рівняння:

   St(2) = as(S(2)t-1 - hs (ort – rr) + hs (Et orср – rr). (3.10)

При підстановці формул (3.10) та (3.5) у формулу (3.4) і розв'язанні відносно (ort – rr) отримуємо:

(ort – rr) = es AFtne + ps S(2)t-1 + rs (Et orср – rr), (3.11)

де es = 1/(hs+b); ps = – a s /(hs+b); rs = hs/(hs+b);

Таким чином, з метою налагодження сигнального механізму запропоновано методичний фундамент політики управління ліквідністю грошового ринку – модель грошового ринку. Модель базується на визначенні поведінки короткострокових ставок міжбанківського ринку (результативного фактора) під впливом факторних чинників, дестабілізуючих стан ринку: несподіваних автономних факторів, накопленої резервної позиції попереднього дня і очікувань стосовно майбутньої ставки міжбанківського ринку. Ці три змінні можуть робити внесок у мінливість ставок грошового ринку (а отже й стану ліквідності), і повинні бути нейтралізовані діями Національного банку, якщо волатильність ринкової ставки за короткостроковими ресурсами перевищує припустимий рівень. При цьому Національний банк має два механізми для нейтралізації впливу цих факторів на ставку міжбанківського ринку. В моделі ці механізми представлені двома структурними параметрами – параметром буферної функції попиту на резерви (h), та параметром регулювання ліквідності через операції точного настроювання (b). Чим вищим буде значення цих параметрів, тим нижчим виявиться шок (удар) від дії дестабілізуючих факторів на ставку овернайт.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку.

Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно.

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов’язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

·                   систему диференціювання обов’язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов’язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

·                   нижчий норматив обов’язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

·                   меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Висновки

В Україні процес трансформації економіки починався в дуже складних умовах. Високий рівень інфляції, низький авторитет вітчизняної валюти, дефіцит державного бюджету, неефективне функціонування банківської системи – вирішення цих проблем та досягнення стабілізації економічної ситуації стало метою грошово-кредитної політики. За роки незалежності ситуацію вдалося дещо стабілізувати, але проблема вибору сукупності виважених та результативних методів грошово-кредитного регулювання, які необхідно застосовувати в той чи інший проміжок часу, та аналіз подальшого впливу саме цих методів на процес економічної трансформації є дуже актуальною.

Грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

До стратегій таргетування відносять: таргетування номінального доходу, таргетування процентних ставок, таргетування номінальної заробітної платні, монетарне таргетування, таргетування валютного курсу (курсове таргетування), таргетування інфляції.

Грошово-кредитна політика здійснюється відповідно до розвитку загальної макроекономічної ситуації та спрямовується на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти. Станом на 1 січня 2006 р. монетарна база зросла на 24,1% (до 38,2 млрд. грн.), грошова маса – на 28,7% (до 95 млрд. грн.)

Грошовий оборот України характеризується такими показниками як грошовий обіг, грошовий оборот, швидкість обігу грошей, грошова маса. Обсяг грошової маси вимірюється показниками грошових агрегатів та показником грошової бази. В Україні застосовуються чотири грошових агрегати: М0, М1, М2 та М3. Якісні відмінності між грошовими агрегатам полягають у різній мірі ліквідності маси грошей, яку вони виражають.

Проведений аналіз динаміки та структури грошової маси свідчить про її зростання на протязі всього аналізованого періоду. Але структура грошової маси не відповідає структурі грошової маси розвинених країн: занадто велика питома вага агрегату М0 – готівки в обігу. Питома вага цього агрегату в грошовій масі повинна бути 5%, а в Україні вона складає 33,67%.

Розвиток економіки України в 2005 році характеризується значним уповільненням темпів економічного зростання. Збільшення ВВП протягом січня-липня 2005 р. порівняно з відповідним періодом минулого року становило 3,7 відсотка і мало низхідну динаміку з початку року: з 6,5 відсотка в січні помісячні його темпи знизилися до мінімального значення в червні (1,1 відсотка) та дещо збільшилися у липні (2,4 відсотка). Така динаміка є значно нижчою від прогнозованої. Промислове виробництво в зазначеному періоді зросло на 3,9 відсотка, а в червні та липні його динаміка була від'ємною.

Капітал (балансовий) банків збільшився на 39,5% і становить 25689,7 млн. грн. Зростання капіталу банків відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу – на 4502,3 млн. грн. або на 38,8%, загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банку – на 1126,8 млн. грн. або на 61,3%, емісійних різниць – на 125,2 млн. грн. або на 30,0%. Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,7% від капіталу, результат минулих років – 4,4%, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – 9,9%, результат поточного року – 9,4%, загальні резерви та фонди банків – 11,5%, емісійні різниці – 2,1%.

За 2005 рік зобов'язання банків України збільшилися на 62,4% (за 2004 рік – на 32,7%) і на 01.01.2006 становили 188245,1 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 16,7% від зобов'язань. Збільшення зобов'язань банків відбулось за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб – на 31333,5 млн. грн. або на 76,0%, коштів суб'єктів господарювання – на 21086,4 млн. грн. або на 52,5%, строкових вкладів (депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків – на 14554,1 млн. грн. або в 2,1 рази, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – на 1777,5 млн. грн. або у 2 рази, цінних паперів власного боргу – на 2227,3 млн. грн. або в 4,6 рази, субординованого боргу – на 1243,4 млн. грн. або на 89,6%, нарахованих витрат до сплати – на 846,5 млн. грн. або на 84,7%, кредиторської заборгованості за операціями з банками та клієнтами банку – на 574,6 млн. грн. або на 47,9%, коштів бюджету та позабюджетних фондів України – на 368,5 млн. грн. або на 22,5%, коштів небанківських фінансових установ – на 644,2 млн. грн. або на 13,4%, коррахунків інших банків – на 349,3 млн. грн. або на 10,9% та інших зобов'язань – на 613,4 млн. грн.

За 2005 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 59,2% і становлять 213934,9 млн. грн. Загальні активи збільшились на 57,6% (за 2004 рік – на 34,1%) і складають 222951,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 5,5% від загальних активів. Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів, наданих банками – на 59196,0 млн. грн. або на 60,9% (з них: кредитів, що надані суб'єктам господарської діяльності – на 36152,6 млн. грн. або на 49,6%, кредитів фізичним особам – на 18557,3 млн. грн. або в 2,3 рази), вкладень в цінні папери – на 6145,5 млн. грн. або на 75,3%, основних засобів та нематеріальних активів – на 2812,8 млн. грн. або на 31,4%, нарахованих доходів до отримання – на 500,6 млн. грн. або на 35,2%.

Грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

·                   здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

·                   збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

·                   стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

·                   сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

·                   стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах – сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб’єктів господарювання та населення;

·                   забезпечення такого рівня купівельної спроможності національної валюти, який давав би змогу збалансувати як державні інтереси, так і інтереси суб’єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність та утримання визначеного рівня інфляції;

·                   приведення Національним банком України обсягів золотовалютних резервів до рівня, який забезпечував би належну підтримку національної валюти за умов короткострокових кон’юнктурних коливань економіки;

·                   захист економічних інтересів суб’єктів грошово-кредитного ринку.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку.

Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов’язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

·                   систему диференціювання обов’язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов’язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

·                   нижчий норматив обов’язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

·                   меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Валютно-курсова політика Національного банку характеризується стабільністю обмінного курсу гривні по відношенні до американського долара. Девальвація гривні відбулася по відношенні до євро та японської єни, але вона була не значна. Стабільність економіки на зовнішньому ринку проявляється через рівень обмінного курсу. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого валютного курсу, і на цій основі забезпечено надійну номінальну курсову стабільність гривні. На протязі аналізованого періоду обмінний курс гривні до долара США майже не змінився.

Аналіз виконання Основних засад грошово-кредитної політики дає змогу стверджувати, що закладені Національним банком України показники в більшості виконуються, але рівень інфляції не вдається утримати на запланованому рівні. Таким чином, послідовна реалізація грошово-кредитної політики сприяє зростанню обсягів кредитування економіки та забезпеченості її платіжними засобами, підтриманню стабільності обмінного курсу з незначною помірною ревальвацією, зростання ВВП, збільшення грошової маси та грошової бази, збільшенню міжнародних резервів Національного банку України, що забезпечує необхідну монетарну підтримку фінансової стабільності та економічного зростання.

Список використаної літератури

1.        Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник: Видавництво. – Т.: Карт-бланш, 2002. – 278 с.

2.        Бажан А.И. Денежно-кредитная политика: неудачное заимствование западной модели // Банковское дело. – 2003. – №6. – С. 2–8.

3.        Білан О.М. Дослідження ефекту ліквідності на міжбанківському ринку // Матеріали науково-практичної конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування». – Київ: НБУ. – 2002. – С. 139–146.

4.        Борщ Л.М. Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес // Фінанси України. – 2003. – №12. – С. 16–23.

5.        Бюлетень Національного банку України. – 2006. – №1 // www.bank.gov.ua.

6.        Бюлетень Національного банку України. – 2006. – №2 // www.bank.gov.ua.

7.        Бюлетень Національного банку України. – 2003. – №5 // www.bank.gov.ua.

8.        Бюлетень Національного банку України. – 2002. – №5 // www.bank.gov.ua.

9.        Гальчинський А. Стабільність гривні та проблеми її забезпечення // Економіка України. – 2004. – №2. – С. 4–12.

10.    Геращенко В.О. О денежно-кредитной политике и ходе реструктуризации банковской системы // Финансовый бизнес 2001. – №6. – C.10–17.

11.    Гребеник Н. Головна мета – стабільність національної валюти // Вісник Національного банку України. – 2000. – №6. – С. 2–3.

12.    Гриценко А. Стабільність грошової одиниці як ціль монетарної політики // Вісник Національного банку України. – 2002. – №11. – С. 20–22.

13.    Дзюблюк А. Некоторые аспекты денежно-кредитного регулирования // Финансы и кредит. – 2001. – №6. – С. 42–45.

14.    Дзюбко О. Деякі аспекти грошово-кредитного регулювання економіки // Економіка України (укр.). – 2000. – №4. – C.17–24.

15.    Долан Э.Дж., Кэмпбелл К.Д., Кэмпбелл Р.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика: Навчальне видання: англ. – М.: АНК, 1996. – 448 c.

16.    Енциклопедія з банківської справи України.

17.    Ершов М.В. Денежно-кредитная сфера и экономический кризис // Рынок ценных бумаг (рус.). – 1999. – №22. – C.20–24.

18.    Жданов В.І. Передумови встановлення ставки рефінансування як тактичної мети грошово-кредитної політики центрального банку // Формування ринкових відносин в Україні. – 2002. – №1. – C.85–88.

19.    Жуков Е.Ф. Деньги. Кредит. Банки: М.: ЮНИТИ, 2003. – 600 с.

20.    Жуков П.Е. Монетаризм и современная денежно-кредитная политика // Финансы 2004. – №10. – С. 64–66.

21.    Казимагомедова А.А., Ильясов С.М. Организация денежно-кредитного регулирования – М.: Финансы и статистика, 2001.

22.    Коваленко В.В. Обов`язкове резервування як інструмент грошово-кредитної політики // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9: Збірник наукових праць: Наукове видання. – Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2004. – 374 c.

23.    Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Тенденції і перспективи розвитку грошово-кредитної політики Національного банку України // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 5. – Суми: Мрія ЛТД, 2002. – 288 c.

24.    Ковзанадзе И.К. Роль денежно-кредитной политики в преодолении последствий банковских кризисов // Деньги и кредит. – 2003. – №2. – C.45–48

25.    Комарська Л.М. Проблеми реалізації грошово-кредитної політики НБУ в сучасних умовах // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. – Х.: Штрих, 2002. – 274 c.

26.    Кондиріна А. Методи грошово-кредитного регулювання та їх аплив на процес економічної трансформації // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. – №4. – С. 13 – 15.

27.    Костина Н.І., Сучок С.В. Моделювання діяльності Національного банку України методом імовірнісно-автоматичного моделювання // Матеріали науково-практичної конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування». – Київ: НБУ. – 2002. С. 134–139.

28.    Костюк О. Основні тенденції розвитку облігацій внутрішньої державної позики // Вісник Української академії банківської справи. – 2002. – №2. – С. 25 – 28.

29.    Костюк О. Моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики НБУ // Вісник Української академії банківської справи. – 2004. – №1. С. 55–63.

30.    Кротюк В.П. Національний банк – центр банківської системи України: організаційно-правовий аналіз: Начальне видання: К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 248 с.

31.    Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник: К.: Товариство «Знання», 1998. – 168.

32.    Лагутін В.Д., Кричевська Т.О. Довіра до монетарної політики: вибір грошово-кредитної стратегії в Україні // Вісник Національного банку України (укр.). – 2001. – №11. – C.22–25.

33.    Лагутін В. Догматизм грошово-кредитної політики як гальмо економічного зростання в Україні // Банківська справа. – 2001. – №4. – С. 33–40.

34.    Луців Б.Л. Грошово-кредитна політики держави та інвестиційна діяльність банків // Економіка України (укр.). – 2001. – №10. – C.20–25.

35.    Лютий І. Роль грошово-кредитної політики НБУ в стабілізації кредитного ринку // Банківська справа. – 2000. – №3. – С. 7–10.

36.    Майборода Т. Грошово-кредитна політика: підсумки виконання її основних засад за 2002 рік // Цінні папери України (укр.). – 2003. – №3. – C.7–8.

37.    Мамедханова З. Тенденції грошово-кредитної політики в Україні // Молода економіка. – 2003. – №1. – C.28–34.

Страницы: 1, 2, 3, 4