Формування резервів на покриття кредитних ризиків

Формування резервів на покриття кредитних ризиків

Факультет Кредитно - економічний

Кафедра Менеджмент банківської діяльності

Спеціальність "Банківська справа"

Магістерська програма 8105/1 Банківський менеджмент

Форма навчання заочна

МАГІСТЕРСЬКА ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему "Формування резервів на покриття кредитних ризиків"

Київ 2010

РЕФЕРАТ

Дипломна магістерська робота містить 89 сторінок, 30 таблиць, 23 рисунки, список літератури з 84 найменувань, 8 додатків на 24 стор.

"Формування резервів на покриття кредитних ризиків".

Об'єкт дослідження: Спеціальні резерви, що формуються банками для покриття кредитних ризиків.

Предмет дослідження: Економічні відносини, що виникають в процесі формування та використання резервів на покриття кредитних ризиків.

Мета дипломної роботи: З’ясувати проблеми, що виникають в процесі формування і використання резервів, та можливі шляхи їх вирішення. Завданнями роботи є вирішення наступних задач:

- теоретичне дослідження сутності резервування кредитних ризиків та методологій оцінки кредитного ризику і розрахунку розмірів внутрішніх резервів банку на покриття кредитного ризику;

- аналіз діяльності комерційного банку ПАТ КБ "Приватбанк" та інших банків БС України в сегменті спеціального резервування кредитних ризиків у 2003 – 2009 роках;

- обґрунтування шляхів оптимізації вирішення задачі "резерви на кредитний ризик – прибутковість діяльності банку" в умовах наслідків світової фінансової кризи 2008 -2009 років в Україні.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в обґрунтуванні ефективність шляхів оптимізації розмірів створюваних резервів на покриття кредитного ризику за рахунок:

1. Зовнішнього страхування кредитних ризиків позичальниками в страхових компаніях як заходу зменшення внутрішніх резервів банків на кредитні ризики;

2. Сек’юритизації активів кредитної застави як заходу еквівалентного зменшення внутрішніх резервів банків на кредитні ризики.

Рік виконання магістерської дипломної роботи - 2009 - 2010

Рік захисту магістерської дипломної роботи - 2010

Зміст

Вступ

1. Сутність кредитного ризику та способи його мінімізації в банку

1.1 Сутність, особливості прояву кредитного ризику, критерії та методи його оцінювання

1.2 Характеристика сучасних способів мінімізації кредитного ризику в банку

1.3 Формування резервів під кредитні ризики, як один із способів мінімізації кредитного ризику

2. Аналіз практики формування банками резервів на покриття кредитних ризиків в ВАТ КБ "Приватбанк"

2.1 Аналіз кредитного ризику в діяльності досліджуваного банку

2.2 Аналіз якості кредитних операцій банку

2.3 Формування та використання банком резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями та нарахованими відсотками за кредитними операціями

2.4 Формування та використання банком резерву за дебіторською заборгованістю

3. Ефективність управління кредитними ризиками через оптимізацію обсягів формування резервів

3.1 Вплив світової кризи ліквідності на Україну та проблеми у сфері формування резервів на покриття кредитних ризиків

3.2 Шляхи вдосконалення процесу формування і використання резервів за кредитними ризиками

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У діяльності сучасних комерційних банків України застосовуються наступні види резервів покриття банківських ризиків: внутрішній резервний фонд у складі власного капіталу на погашення можливої збитковості діяльності банку, зовнішній обов’язковий резерв на коррахунку в НБУ гарантування повернення залучених та запозичених коштів клієнтів банку, зовнішній резерв страхування вкладів фізичних осіб в Фонді гарантування вкладів, внутрішні спеціальні резерви компенсацій можливих втрат від активних операцій, які, у свою чергу, поділяються на наступні види резервів:

-            під кредитні операції;

-            під операції з цінними паперами;

-            під дебіторську заборгованість;

-            під нараховані доходи від активних операцій, сумнівні щодо їх одержання;

-            резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

-            резерв за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках, відкритих у банках-нерезидентах (балансові рахунки 1500, 1580), банки зобов'язані формувати резерв з урахуванням ризику країни.

Аналіз динаміки резервування кредитних ризиків в банківській системі України у передкризовому 2007 та кризових 2008 – 2009 років за даними НБУ показав, що з рівня резервування кредитних ризиків в сумарному кредитному портфелі банківської системи України – 4,0% (2005 - 2007 рр.) його величина зросла на протязі 2008 – 2009 рр. до рівня 15,4% станом на початок 2010 року, при цьому вперше за останні 10 років діяльність банківської системи України збиткова, а сумарний збиток за 2009 рік становить -23,5 млрд.грн.

Актуальність теми магістерської дипломної роботи полягає в тому, що створення внутрішніх резервів кредитних ризиків за рахунок доходів банку та прибутковість діяльності комерційного банку є взаємозалежними та протинаправленими процесами, які потребують дослідження та оптимізації в напрямку досягнення максимального прибутку при мінімально можливому ризику діяльності.

Об'єкт дослідження: Спеціальні резерви, що формуються банками для покриття кредитних ризиків.

Предмет дослідження: Економічні відносини, що виникають в процесі формування та використання резервів на покриття кредитних ризиків в комерційних банках.

Мета магістерської дипломної роботи: З’ясувати проблеми, що виникають в процесі формування і використання резервів на покриття кредитних ризиків в комерційних банках, та запропонувати можливі шляхи їх вирішення.

Для досягнення мети в магістерській дипломній роботі вирішені наступні завдання:

1.      У першому розділі:

- визначена сутність, особливості прояву кредитного ризику, критерії та методи його оцінювання;

- систематизовані характеристики сучасних способів мінімізації кредит-ного ризику в банку;

- охарактеризоване формування резервів під кредитні ризики, як один із способів мінімізації кредитного ризику.

2.      У другому розділі:

- проаналізована якість кредитних операцій дослідженого банку;

- проаналізоване формування та використання резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями;

- проаналізоване формування та використання резерву на покриття можливих втрат за нарахованими відсотками за кредитними операціями;

- проаналізоване формування і використання резерву за дебіторською заборгованістю.

3.      У третьому розділі:

- виявлені проблеми у сфері формування резервів на покриття кредитних ризиків в комерційних банках України на фоні розвитку світової фінансової кризи 2008 – 2009 років;

- запропоновані можливі шляхи вдосконалення процесу формування і використання резервів за кредитними ризиками.

Методами дипломного дослідження були – історичний аналіз, структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистичний аналіз хронологічних рядів параметрів.

Магістерська дипломна робота виконана на матеріалах звітів про діяльність ПАТ КБ "Приватбанк" за 2003 -2009 роки, а також з використанням статистичних матеріалів по показникам діяльності банківської системи України з офіційних Інтернет-сайтів Національного банку України та Асоціації комер-ційних банків України за 2003 - 2009 роки.

Практична цінність отриманих результатів магістерського дипломного дослідження полягає в тому, що практика діяльності окремих банків БС України у 2008 – 2009 роках підтверджує дієвість та ефективність запро-понованих у дипломному проекті шляхів оптимізації (зменшення) розмірів створюваних резервів на покриття кредитного ризику при одночасному підвищенні прибутковості діяльності банку за рахунок:

1. Зовнішнього страхування кредитних ризиків позичальниками в страхових компаніях як заходу зменшення внутрішніх резервів банків на кредитні ризики;

2. Сек’юритизації активів кредитної застави як заходу еквівалентного зменшення внутрішніх резервів банків на кредитні ризики.

1. Сутність кредитного ризику та способи його мінімізації в банку

1.1 Сутність, особливості прояву кредитного ризику, критерії та методи його оцінювання

Ризик (з точки зору банку) - це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу [20].

Ризик (з точки зору Національного банку України) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку. Толерантність до ризику (визначення рівня допустимого ризику) - це визначення того рівня ризику, на який банк погоджується йти для досягнення мети його діяльності та виконання його стратегічних завдань. Рівень допустимого ризику звичайно визначається у внутрішніх положеннях та планах банку, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління [9].

Ризики діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Важливим є те, що значна частина зовнішніх факторів знаходиться поза межами контролю з боку банку, а відтак банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніх подій та часу їх виникнення.

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка [69].

З метою здійснення банківського нагляду Національний банк України виділив дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик [9]. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо.

Згідно класифікації НБУ, внутрішні ризики банківської діяльності, віднесені до 9 основних категорій ризиків, розподіляються на 2 основні подкатегорії [9]:

- квантифіковані ризики, тобто ризики які піддаються кількісному оцінюванню і метою управління ними є оптимізація їх рівня;

-  неквантифіковані ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню.

Квантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

1) Кредитний ризик є ймовірністю фінансових втрат внаслідок невиконання позичальниками своїх зобов'язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов'язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику слугує систематичний, або b-бета-ризик. b-бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником b-бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт b-бета нижчий за одиницю, а більш мінлива – більший за одиницю. Очевидно, вищий показник b-бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника b-бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу [50].

Регіональний кредитний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик присутній не лише в операціях прямого кредитування, а й під час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів та ін.

2) Ризик незбалансованої ліквідності пов'язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов'язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів [45]. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремих ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовують спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральними банками країн, як наприклад показники методики НБУ [18].

Ризик неплатоспроможності тісно пов'язаний з ризиком недостатньої ліквідності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик неплатоспроможності - означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов'язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

3) Ризик зміни процентної ставки(процентний ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду та в майбутньому [69]. Ризик зміни процентної ставки (процентний ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Основні типи ризику зміни процентної ставки [69]:

-         ризик зміни вартості ресурсів;

-         ризик зміни кривої дохідності;

-         базисний ризик;

-         ризик права вибору;

-         ризик інфляції.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних процентних ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

4) Ринковий ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, що є в торговому портфелі банку [69]. Ринковий ризик включає ризик зміни вартості цінних паперів і ризик інфляції.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) – це ймовірність фінансових втрат, які виникають у зв'язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик властивий усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів і коштів власників банку – акціонерного капіталу.

5) Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої [69]. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Основні типи валютного ризику:

-         ризик трансакції;

-         ризик перерахунку;

-         економічний валютний ризик.

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

6) Операційно-технологічний ризик – це потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервності роботи [69].

Технологічний ризик (ризик системи) пов'язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп'ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через хиби в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв'язку. Фінансові втрати банку спричинюються і помилками та збоями, і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю.

До неквантифікованих ризиків віднесені ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик.

7) Ризик репутації – це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду [69].

Ризик втрати репутації пов'язується з можливою неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо вразливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку вкладників може призвести до відпливу коштів і неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу дотриманню нормативних вимог, постійному контролю за ліквідністю та загальним рівнем ризиковості банківських операцій.

8) Юридичний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил. З юридичним ризиком, як наслідок, пов’язані документарний ризик та ризик зловживань [69].

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від раніше прийнятих зобов'язань та ін. Документарний ризик можна суттєво знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик зловживань – це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

9) Стратегічний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну організацію рішень і на неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі [69].

Стратегічний ризик пов'язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Передусім ідеться про неправильне формулювання цілей і стратегій банку, помилки під час розробки стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці.

Одним з наслідків стратегічного ризику, характерного для банків, є ризик впровадження нових продуктів – це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

Процес управління ризиками складається з таких етапів:

1.   ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2.   квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3.   мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

4.   моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

- статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);

- непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

- аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Усі банкіські ризики розподіляються на фінансові та функціональні. На рис.1.1 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи.

Цінові фінансові ризики пов’язані з можливою зміною дохідності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позабалансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни процентних ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів [69].

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують низку спеціальних методів, об'єднаних спільною назвою – хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу суттєво знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Рис.1.1. Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків [69]

Нецінові фінансові ризики визначаються можливими фінансовими втратами, які безпосередньо не пов’язані зі зміною ринкових цін активів. Це збитки внаслідок втрати активів, неповернення кредитів, банкрутства партнерів або емітентів цінних паперів. Найсуттєвішими з групи фінансових нецінових ризиків є кредитний ризик та ризик незбалансованої ліквідності банку.

Крім фінансових ризиків, великий вплив на діяльність банків справляють функціональні ризики, які виникають внаслідок неможливості здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарським процесом.

Функціональні ризики пов'язані з процесами створення й упровадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки аналізу й передавання інформації, підготовки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господарських операцій.

Функціональні ризики важче виявити та ідентифікувати, а також виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові. Однак функціональні ризики не менш небезпечні, ніж інші види банківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат.

Банки намагаються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій.

В табл.1.1 наведені основні стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками, що застосовуються комерційними банками.

Під час оцінки кредитного ризику розрізняють індивідуальний та портфельний кредитний ризик [38].

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів.

Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями.

Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки).

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Таблиця 1.1 Стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками [22]

Для оцінки кредитного ризику Національний банк України рекомендує враховувати наступні фактори [9]:

1) існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі:

а)продукти;

б)види економічної діяльності;

в)класифікація/рейтинги ризику;

г)походження заборгованості;

д)клієнти;

е)розмір кредитів;

ж)географічні регіони;

з)непов'язані/споріднені контрагенти;

и)джерела погашення;

к)застава;

2) рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави мають аналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;

3) обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо);

4) тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

5) достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями; наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

6) ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;

7) адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;

8) рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;

9) чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;

10) наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

1.2 Характеристика сучасних способів мінімізації кредитного ризику в банку

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків [30].

Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, - які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповідно до обраної ним форми корпоративного управління, з урахуванням розміру банку та складності його операцій [45].

Система управління кредитним ризиком має включати, як мінімум, такі компоненти [9]:

1) політику та положення щодо управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені спостережною радою або правлінням банку, відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика та положення повинні підлягати періодичному перегляду;

2) Положення щодо кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:

а) регламентують типи і умови кредитів, які надаватиме установа;

б) враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;

в) передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту: загального фінансового стану позичальника, характеру та вартості застави, характеру позичальника та його готовності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальності гаранта;

д) адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків;

е) інші питання, що пов'язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави.

3) положення щодо лімітів ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;

4) чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення кредитних операцій;

5) комплексну систему оцінки кредитного ризику;

6) належну інформаційну базу, яка:

а)дозволяє керівництву приймати обґрунтовані кредитні рішення і оцінювати ризик на постійній основі;

б) дозволяє контролювати розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;

в) забезпечує можливість застосування відповідних штрафних санкцій проти позичальника, у випадках порушення умов договорів;

г) надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту;

д) дозволяє підтримувати зберігання і обробку даних за попередні періоди.

7) процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується, та належної роботи із проблемними активами, яка включає:

а) процес безперервного управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають посиленої уваги;

б) періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;

в) методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, чия якість погіршується, та створення під них відповідних резервів;

г) порівняння загальних сум проблемних активів з капіталом;

д)оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків;

е) підготовку та подання періодичних звітів керівництву і спостережній раді із достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти мають включати наступне, але не обмежуватись цим:

- перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком;

- аналіз проблемних кредитів;

- оцінку напрямку ризику у кредитному портфелі;

- інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;

- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;

- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами;

- функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, чиїм призначенням є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля(ів) у цілому.

Результати цього аналізу мають надаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

Окремі банки, для більш ефективного управління кредитним ризиком використовують наступні інструменти:

1) створення, запровадження в експлуатацію та постійна актуалізація системи внутрішніх кредитних рейтингів;

2) на основі реальних спостережень принаймні щоквартально обчислення матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювання на основі такої матриці величини необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах;

3) проведення бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.

Сучасні методи управління кредитним банківським ризиком, які застосовуються вітчизняними банками, в основному, директивно встановлені Національним банком України та розподіляються на:

- непряме регулювання ризиків нормативним регулюванням співвідношення регулятивного капіталу банку та окремих агрегатів активних та пасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основним страховим резервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтів банку та інших банків [18];

- заставне забезпечення за рахунок активів позичальників сум виданих кредитів [12];

- створення за рахунок прибутку банку спеціальних резервів на відшкодування можливих втрат від активних операцій – кредитних операцій, ненадходження нарахованих кредитних доходів банку [12];

- страхування активів, які не мають заставного забезпечення та, в основному, вкладених в операції з комерційними цінними паперами.

З метою мінімізації кредитних ризиків комерційних банків Національний банк України установив нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [18]. Порядок їх розрахунку та нормативні вимоги до оптимальних рівней наведені в табл.1.2.

Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку [18].

Таблиця 1.2Нормативи, що встановлені НБУ для мінімізації кредитного ризику банків [18]

Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов’язані – один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.

Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних інструментів регулювання або зменшення кредитних ризиків банків застосовуються наступні [30]:

- систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його кредитоспроможністю;

- резервування (створення резервів на покриття можливих втрат, пов’язаних із кредитними ризиками);

- страхування ризику;

- забезпечення кредитних зобов’язань за рахунок використання застави позичальником своїх активів;

- розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;

- диверсифікація ризиків;

- обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, які встановлюються Національним банком;

- зважування ризиків;

- використання плаваючих процентних ставок.

1.3 Формування резервів під кредитні ризики, як один із способів мінімізації кредитного ризику

Резервування – один із напрямів мінімізації кредитних ризиків. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищим повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача комерційного банку полягає в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості банківських операцій [69]. Ключове завдання кожного банку пов’язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів.

Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види резервів: внутрішній резервний фонд у складі власного капіталу на погашення можливої збитковості діяльності банку [1], зовнішній обов’язковий резерв на коррахунку в НБУ гарантування повернення залучених та запозичених коштів клієнтів банку [15], зовнішній резерв страхування вкладів фізичних осіб в Фонді гарантування вкладів [6], внутрішні резерви компенсацій можливих втрат від активних операцій, які, у свою чергу, поділяються на спеціальні резерви:

-            під кредитні операції [12],

-            під операції з цінними паперами [11];

-            під дебіторську заборгованість [10];

-            під нараховані доходи від активних операцій, сумнівні щодо їх одержання [12];

-            резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах [12];

-            за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках, відкритих у банках-нерезидентах (балансові рахунки 1500, 1580), банки зобов'язані формувати резерв з урахуванням ризику країни [12].

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій [12].

Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15.09.2004 N 435 [7].

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за кредитними операціями між установами в системі одного банку; за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні":

- "стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

- "під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

- "субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

- "сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.

- "безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

Страницы: 1, 2, 3