Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

Ретельне вивчення і оцінка банком зазначених факторів дозволило б задовольнити інтереси не тільки конкретного позичальника у додаткових коштах, але і банку, оскільки це допомагає спрямувати кредитні вкладення на виробництво високоякісної продукції, характеристики якої відповідають потребам ринку. А це є гарантією повернення позичених коштів, забезпечує надійну платоспроможність клієнта і достатню прибутковість банку.

2. Позитивне вирішення питання про організацію кредитних відносин з певним клієнтом служить для банку основою для перевірки кредитно- і платоспроможності позичальника та укладення з ним кредитного договору. В умовах, коли основою сучасного методу кредитування є індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта кредитних відносин на перший план економічної роботи банку висувається оцінка кредитоспроможності позичальника як необхідна передумова для всіх подальших дій банку відносно даного клієнта. Оцінюючи можливість і готовність позичальника своєчасно погасити кредит з виплатою процентів, банк повинен чітко визначити ступінь ризику, який він може взяти на себе, кредитуючи даного клієнта. Реальна оцінка такого ризику можлива лише тоді, коли банк визначає рівень кредитоспроможності і платоспроможності позичальника не лише на даний час чи якісь періоди в минулому, але і на перспективу. Для цього банк повинен вимагати від позичальника надання будь-якої інформації, що стосується його комерційної діяльності.

3. В сучасних умовах всі основні питання, пов'язані з організацією кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником шляхом укладення між ними кредитного договору. У зв'язку з цим банкам слід з особливою ретельністю підходити до визначення всіх умов організації кредитних відносин, які фіксуються у договорі. Це стосується насамперед таких фундаментальних умов кредитної справи, як ціль, сума і строк кредиту, порядок його надання і погашення, форми забезпечення і плата за користування кредитом.

При встановленні оптимальних умов кредитування банкам слід було б особливу увагу звертати на такі основні моменти:

а) Ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції банку. Тому банк при видачі позик повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які носять спекулятивний чи інший сумнівний характер і мають високий ризик. Надаючи позику, слід переконатися, що вона спрямовується на цілі, передбачені статутом компанії. Загалом цілі кредиту повинні визначати високі результати діяльності позичальника, що безпосередньо впливає на прибутковість власне банку.

б) Визначаючи суму кредиту, банк повинен ретельно перевірити обгрунтованість заявки клієнта стосовно цього параметру. Основою для такої перевірки повинно стати глибоке знання економістами банку господарського і фінансового стану підприємства, можливостей його ліквідності та перспектив розвитку. Це дозволить правильно визначати розміри виробничих запасів і затрат, залучення матеріальних цінностей в оборот господарства, розміри власних оборотних коштів і потреби в залучених.

в) При оцінці строку, на який видається позика, банк повинен враховувати, що чим він довший, тим вищий ризик, з яким пов'язані перспективи погашення кредиту. Тому комерційні банки при оцінці обгрунтованості клопотання клієнта про отримання позики на той чи інший строк повинні всебічно проаналізувати потенційні можливості позичальника у реалізації програми, що кредитується, термін і перспективи її окупності.

г) Порядок видачі і погашення позик повинен найбільшою мірою відповідати особливостям діяльності клієнта. При цьому слід чітко обумовити, яким чином (повною сумою чи частинами) видаватиметься кредит, чи буде він спрямований на оплату розрахункових документів чи на поточний рахунок позичальника, за рахунок яких джерел буде погашатись позика - за рахунок отримання доходів чи від реалізації активів. Банк повинен при цьому перевірити, чи відповідають умови, запропоновані позичальником, його реальним можливостям.

д) Визначаючи форму забезпечення кредиту, доцільно проаналізувати загальну можливість клієнта повернути позику в повному обсязі і у встановлений строк. Адже забезпечення кредиту банку - це надійна гарантія отримання прибутку і збереження його активів. У зв'язку з цим банки повинні; серйозно підходити до визначення форм забезпечення позик, використовуючи | різноманітні можливості щодо застави рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, інших активів, використання гарантій і поручительств, страхування ризику непогашення позик.

е) Визначення плати за банківський кредит пов'язане із встановленням процентних ставок, а в деяких випадках і комісійної винагороди за позиками. Оцінка плати за користування кредитом в сучасних умовах повинна охоплювати комплекс факторів, який включає не лише строки і розміри кредиту, витрати за пасивними операціями і ступінь ризику, але і характер відносин між банком і позичальником, попит на позики, конкуренцію на ринку кредитних послуг, рівень інфляції та інші показники. В окремих випадках банк міг би практикувати і таку форму плати за кредит, як участь у прибутках позичальника, що отримуються від кредитованого заходу.

4. Особлива роль належить і систематичному аналізу виробничо-фінансової діяльності позичальників, який виступав би не тільки однією з форм контролю за цільовим і ефективним використанням господарствами банківських кредитів, але й сприяв би подальшому вдосконаленню методів кредитування, оскільки в процесі аналізу можуть бути виявлені не тільки упущення в діяльності підприємств, але і слабкі сторони тих чи інших форм і кредитування.

Володіючи в ході кредитування і розрахунків достатньо широким колом показників про стан виробництва і фінансів кожного позичальника, банк має реальні можливості своєчасно виявляти і вказувати клієнту на можливі недоліки в його роботі, особливо якщо це стосується використання банківських позик, вносити пропозиції щодо поліпшення виробничо-фінансового стану господарства, рекомендувати конкретні шляхи покращення кінцевих економічних результатів його діяльності. На основі такого аналізу можуть визначатися окремі сторони подальшої організації кредитних відносин банку з тим чи іншим позичальником та умови їх диференціації. Дієвість та результативність аналітичної роботи банку в кінцевому підсумку повинні визначатися цільовим і ефективним використанням виданих кредитів та своєчасним їх поверненням.

5. Важливою формою організації кредитних відносин банку з позичальниками, що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію, є відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Відкриття кредитної лінії, як правило, свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і є досить вигідним методом кредитування для кожного з них. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема. Банк, крім скорочення витрат на видачу окремих кредитів, має можливість детальніше контролювати діяльність позичальника в процесі кредитування. Видача позик шляхом відкриття кредитної лінії значно відрізняється від кредитування сукупного об'єкту в межах планового розміру кредиту, що донедавна мало місце в нашій країні. Кредитування сукупного об'єкту застосовувалось практично до всіх без винятку клієнтів банку мало здебільшого автоматичний характер, спрямований на забезпечення планових потреб підприємств у позичених коштах. Водночас кредитна лінія відкривається банком лише найбільш надійним позичальникам після ретельної перевірки їх фінансового стану, тобто і в цьому випадку витримується індивідуальний підхід банку до кредитування кожного окремого суб'єкта.

6. Одним із методів кредитування, широко використовуваних комерційними банками розвинутих країн світу, перспективних і в нашій країні, є овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту - ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми-позичальника.

При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється в міру надходження і витрачання коштів. У результаті кредитове сальдо по рахунку клієнта може періодично змінюватись на дебетове і навпаки. В принципі банки можуть допускати тривалу наявність дебетового сальдо на рахунках для надійних клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальників і загальним станом їхньої платоспроможності,

Основною перевагою овердрафту, окрім економії витрат, пов'язаних з оформленням видач звичайних позик, є те, що клієнт по суті платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило, практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку. В результаті досягається значна економія коштів внаслідок короткочасного і перехідного характеру кредиту. Овердрафт є найбільш зручним методом кредитування, що дозволяє клієнту вирішувати проблеми фінансування короткострокової заборгованості в періоди, коли його витрати тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок.

У нашій країні в окремі періоди використовувались методи кредитування, подібні до овердрафту. Так, до проведення кредитної реформи 1930-32 рр. досить поширеними у банківській практиці були єдині рахунки контокоренти, на яких відображались всі операції банку з клієнтом (з одного боку - всі платежі клієнта і позики банку, а з іншого - всі надходження на рахунок). Пізніше, у 1966-84 рр. частина колгоспів кредитувалась за єдиним активно-пасивним рахунком, який по суті був тим же контокорентом. Однак, вітчизняна практика застосування контокоренту не виправдала себе в обох випадках. Основний недолік даного методу кредитування полягав у автоматизмі при видачі позик, що досить часто призводило до покриття за рахунок ресурсів банку упущень і фінансових проривів в роботі господарств. У зв'язку з цим контокорент було замінено окремими розрахунковими і позичковими рахунками для кожної організації.

Як свідчить зарубіжна банківська практика, овердрафт (контокорент) повинен застосовуватись в основному лише у відносинах з найбільш надійними, першокласними позичальниками з високим рівнем платоспроможності, яка не викликає у банку сумнівів. В нестабільній економічній ситуації цього правила повинні дотримуватись і вітчизняні комерційні банки, запроваджуючи більш прогресивні метопи кредитування, що відповідають сучасним вимогам клієнтів.

Таким чином, організація банківської роботи щодо надання клієнтам кредитних послуг повинна бути спрямована в першу чергу на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого повинно стати найбільш ефективне використання наданих в позику коштів, що позитивно відображається на загальному стані економічного розвитку країни в цілому.

2.3 Розрахунково-касові послуги банків

Грошові розрахунки в Україні здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі. Розрахунки, що здійснюються за допомогою готівки, використовуються в процесі взаємовідносин підприємств, установ та організацій з населенням, обслуговують рух його грошових доходів та видатків. В розрахунках між підприємствами, організаціями (юридичними особами) майже всі господарські платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань коштів.

Сукупність усіх грошових розрахунків, незалежно від їх форми, складає грошовий оборот. Основну частину його становить безготівковий оборот. Сфери застосування готівкових та безготівкових розрахунків чітко визначені в законодавчому порядку.

Разом з тим обидві форми грошового обороту органічно взаємозв'язані і характеризуються високим рівнем організації.

Безготівкові розрахунки обслуговують господарські взаємовідносини підприємств, організацій, установ, об'єднань, фінансово-кредитних органів. Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги. При здійсненні розрахунків в народному господарстві використовується також банківський кредит.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти процесу відтворення, відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, тим самим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках. Крім того, організація розрахунків повинна передбачати створення умов для взаємного контролю постачальника та покупця за дотримання господарчих угод, здійснення банківського контролю за діючими правилами розрахунків.

Однією з актуальних задач організації розрахунків є зближення моменту отримання матеріальних цінностей покупцями і здійснення платежу за них постачальникам, а також скорочення взаємної заборгованості.

Усі безготівкові розрахунки в народному господарстві виконуються через установи єдиної банківської системи, де підприємства, об'єднання, організації та інші структурні підрозділи економіки зберігають свої грошові кошти.

Організаторами та основними виконавцями розрахункових послуг виступають банки.

Деякі безготівкові платежі, як правило дрібні, здійснюються підприємствами та організаціями шляхом поштово-телеграфних переказів через установи зв'язку.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі письмових розрахунково-грошових документів: платіжних доручень, розрахункових чеків, акредитивних заяв, вимог-доручень, реєстрів та інших платіжних документів. Форми розрахунків між платником та продавцем визначаються угодою між ними. Для кожного з них характерна єдина в масштабах країни форма, сувора стандартизація, кодифікація реквізитів. Система оформлення, використання та руху розрахункових документів називається документообігом. Його основи визначені "Положенням про безготівкові розрахунки в господарському обігу України" Цим положенням передбачені реквізити розрахункових документів, правила та строки їх оформлення, відповідальність посадових осіб. що підписують документи, якщо їх зміст не відповідає фактично здійсненій господарській операції.

Безготівкові розрахунки відрізняються за способами платежів та за формами розрахункових документів. Основний спосіб платежу - перерахування грошових коштів з рахунка платника на рахунок одержувача шляхом відповідних записів на цих рахунках.

Інший спосіб платежу - залік взаємних вимог, при якому взаємні борги підприємств заліковуються і тільки різниця перераховується шляхом запису по їх банківських рахунках.

Важливим елементом системи безготівкових розрахунків між підприємствами та організаціями є їх форми. Застосування тієї чи іншої форми розрахунків визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств та організації та спрямоване на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів, прискорення обігу грошових коштів в розрахунках.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та містити (залежно від їхньої форми) такі реквізити:

а) назву документа;

б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

в) найменування платника та одержувача коштів (офіційні скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України (щодо фізичних осіб - ідентифікаційні номери, котрі проставляють на підставі відповідних документів податкових органів), номери рахунків в установах банку;

г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

д) суму платежу, написану цифрами та літерами;

е) призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера й дати, назва законодавчого акта, що дає право на безспірне стягнення та безакцентне списання коштів (дата номер і відповідний пункт);

є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

з) суму податку на додану вартість (цифрами) або напис "без податку на додану вартість".

Якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів (коли їх передбачено формою документа) буде не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ не прийме до виконання.

При цьому використання факсиміле замість власноручного підпису, виправлення й підчищення в розрахункових документах не допускаються. Банк також не має права робити будь-яких виправлень у поданих розрахункових документах.

Відмовляючись прийняти від клієнта розрахунковий документ, банк у день отримання документа зобов'язаний зробити на його зворотному боці напис про причину відмови (за підписами головного бухгалтера й виконавця, засвідченими штампом банку) та повернути його клієнту.

Клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) відповідними каналами зв'язку. Спосіб подання документів до банку застерігається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Необхідно зазначити, що кошти списуються з рахунка платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа. За часткової оплати розрахункових документів банк виписує меморіальний ордер.

Розрахункові документи банки приймають до виконання без обмеження суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Коли існує технічна можливість урахувати поточні надходження коштів на рахунки протягом операційного дня, банки можуть здійснювати платежі з доручення клієнтів з урахуванням цих сум.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того самого дня, а ті, що надійшли пізніше, - наступного дня.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому горішньому ріжку проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на документах додатково ставлять штамп "Вечірня". Дату виконання розрахункового документа проставляють у правому нижньому ріжку.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше ніж наступного після отримання інформації від розрахункової палати робочого дня.

Клієнти можуть користуватися електронною системою "клієнт—банк", яка забезпечує:

— передавання повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

— автоматичне ведення протоколу (та його захист) обігу розрахункових документів між банком і клієнтом, що можуть передаватися як безпосередньо в банк, так і на автоматизоване робоче місце (далі - АРМ) клієнта;

— автоматичне архівування протоколів наприкінці робочого дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт—банк" і оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним і банком.

У договорі обов'язково мають бути обумовлені права, обов'язки та відповідальність сторін і порядок вирішення спірних питань.

Програмне забезпечення системи "клієнт—банк" має відповідати вимогам до технології банківських розрахунків і бути сертифікованим Національним банком України.

АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунку в банку, ураховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надано право підпису. Банківська частина системи "клієнт—банк" забезпечує перевірку електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та у платіжному файлі в цілому.

Системою "клієнт—банк" здійснюється звіряння (квитовка) файлів початкових і зворотних платежів між банком і АРМ клієнта, підготовка виписки щодо платіжних операцій клієнта в банку протягом операційного дня та звіряння виписки наприкінці дня з інформацією, яка надійшла на АРМ клієнта.

Комерційні банки запровадили системи типу "клієнт-банк", щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні й розширити їх спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні має стати використання "електронних грошей" як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створено. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи - в процесі впровадження.

Для створення національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги за допомогою пластикових карток у вересні 1995 р. було засновано міжбанківське закрите акціонерне товариство "Українська національна розрахункова картка" (скорочено "Укркарт"). Фундаторами АТ "Укркарт" стали провідні комерційні банки України під егідою НБУ. Нині кількість банків-акціонерів досягла 20 і вони репрезентують майже 95 процентів банківської сфери України. Загальний статутний капітал товариства становить понад 500 тисяч доларів США.

Вищим керівним органом товариства є загальні збори, а в період між ними - рада товариства (у межах своїх повноважень). Виконавчим органом "Укркарт" є його дирекція, у структуру якої входять підрозділи, що відповідають за різні напрями діяльності стосовно реалізації проекту. ІІри дирекції товариства діє технічна рада, що складається з фахівців - представників банків-акціонерів і виконує функції консультативного органу для вирішення питань технічної політики

Основним завданням АТ "Укркарт" є розробка, впровадження й експлуатація загальнонаціональної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги,. а також створення необхідної інфраструктури для обслуговування карток міжнародних і платіжних систем (VISA, EUROPAY, MASTERCARD, AMERIKAN EXPRESS і деяких інших).

В результаті запровадження Національної системи в Україні буде створено сучасну інфраструктуру (процесорні центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стануть емітентами карток, більшість підприємств торгівлі і сфери послуг - учасниками системи та прийматимуть платежі за допомогою пластикових карток. Буде налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної плати, пенсій, стипендій громадянам України виконуватиметься, як правило, через банківські установи.

Запровадження системи електронних міжбанківських платежів зумовлює глибокі зміни у сферах економічного та соціального життя суспільства. Це стосується банків, торгівлі (незалежно від форми власності), сфери послуг (готелі, ательє, перукарні, ремонтні майстерні, автозаправні станції тощо), пошти й підприємств зв'язку (телеграф.телефон), підприємств транспорту (автобусного, залізничного, річкового, морського, повітряного), підприємств громадського харчування (їдальні, кафе. ресторани), аптек, інших суб'єктів підприємницької діяльності, що надають послуги за готівку.

Національна система платежів базується на основі міжнародних стандартів та рекомендацій з урахуванням світових тенденцій розвитку. Загальну структуру національної системи масових розрахунків за допомогою пластикових карток зображено на схемі 5.

Рис. 5 Послідовність здійснення за допомогою пластикових смарт-карток

Учасниками системи розрахунків є:

• банк-емітент карток;

• банк-еквайєр, тобто банк, що обслуговує заклади торгівлі і сфери послуг;

• розрахунковий банк;

• процесорний(і) центр(и);

• клієнт (фізичні особи, власники карток);

• місця обслуговування карток (підприємства торгівлі, сфери послуг, банкомати тощо).

Учасники системи виконують такі функції:

Банк-емітент відкриває рахунки клієнтам-власникам (користувачам) смарт-карток, видає картки клієнтам (фізичним і юридичним особам), виконує завантаження карток, а також може виконувати функції банку-еквайєра для іншого банку-емітента або для самого себе.

Розрахунковий банк відкриває рахунки кожному банку-емітенту, на яких вміщує частину коштів, залучених банками-емітентами, виступає як гарант платежів за допомогою "електронного гаманця", забезпечує взаєморозрахунки та платежі між усіма банками, що беруть участь у платіжній системі (як банками-емітентами, так і банками, що обслуговують), здійснює клірингові розрахунки щодо "електронного гаманця".

Банк-еквайєр обслуговує рахунки тих підприємств торгівлі, сфери послуг, громадського харчування й сервісу, які приймають картки даної платіжної системи, а також виконує операції з видачі та до-завантаження карток банку-емітента.

Підприємства торгівлі, сфери послуг, громадського харчування, транспорту, зв'язку тощо приймають платежі із використанням пластикових карток і забезпечують передачу трансакцій до процесорного центру або банку, що обслуговує.

Клієнти (фізичні та юридичні особи)є власниками пластикових карток; вони здійснюють платежі і за необхідності отримують готівку в межах балансу платіжного інструмента.

Процесорний центр управляє системою в цілому. Основні його функції такі:

• збирання, сортування, обробка і (або) авторизація трансакцій із платіжних і банківських терміналів, а також банкоматів та інших спеціалізованих пристроїв, виконаних із використанням національних і міжнародних (VISA i EUROPAY та інших систем) платіжних інструментів;

• забезпечення інформаційного зв'язку між учасниками системи:

• розрахунок комісійних для учасників системи;

• управління безпекою функціонування системи в цілому;

• забезпечення ефективності роботи системи та її елементів:

• виконання ролі арбітра між учасниками системи в конфліктних ситуаціях;

• послуги, пов'язані з розвитком системи.

Центр обслуговуватиме не лише міжнародні платіжні картки (передовсім VISA i EUROPAY), а й українські платіжні картки. Можливі два варіанти створення головного процесорного центру національної системи: адаптація готових програмно-технічних рішень із наступним запровадженням за участю постачальника або розробка програмного забезпечення вітчизняними компаніями па замовлення "Укркарт".

Касове обслуговування клієнтів полягає в тому, що комерційні банки приймають від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають з кас банку готівкові кошти клієнтам .за їх вимогою на відповідні цілі.

Для того, щоб здійснювати касове обслуговування клієнтів, банки повинні мати в своєму розпорядженні грошові кошти в готівковій формі в достатніх розмірах.

При визначенні суми готівкових коштів, що повинна знаходитись в касі банку, перед ним постає дилема. З одного боку, сума готівки повинна бути достатньою для забезпечення нормального обслуговування клієнтів, від чого залежить розмір доходів від операцій по касовому обслуговуванню клієнтів та репутація надійного банку. З іншого, ця сума не повинна бути надмірно високою в порівнянні з дійсною потребою банку в готівкових коштах, оскільки цей вид банківських активів не приносить доходу у вигляді процентів.

Банки здійснюють касові операції по обслуговуванню клієнтів на основі єдиних правил, що встановлені Національним банком України. Ці правила визначають порядок прийому, видачі, упаковки, зберігання та обліку готівки.

Для прийому та видачі готівки в установах банків організуються приходні та видаткові каси. В банках з невеликим обсягом касових операцій можуть організовуватись єдині каси, які будуть здійснювати весь комплекс касових операцій.

Каси банку, що функціонують протягом операційного дня банку, називають денними. Комерційні банки України активізують свою діяльність по розрахунково-касовому обслуговуванню населення і для зручності останнього організують при банку ощадні каси, що обслуговують клієнтів протягом робочого дня.

Денні приходні каси приймають від клієнтів готівкові кошти, що здаються підприємствами та організаціями, а також надходження коштів від громадян. Основним джерелом готівкових коштів банку є виручка торговельних, транспортних, видовищних, побутових підприємств, надлишки підприємств зв'язку.

Для розширення можливостей касового обслуговування клієнтів банки відкривають вечірні каси, що приймають готівкові кошти від клієнтів після закінчення операційного дня. Готівкові кошти, що надійшли до таких кас, зараховуються на рахунки клієнтів, як правило, на наступний день. Видаткових операцій вечірні каси не проводять.

Видаткові каси, що працюють протягом операційного дня банку, видають готівку клієнтам з їх рахунків по грошових видаткових документах - грошових чеках, видаткових касових ордерах. У цих документах клієнти, як правило, повинні зазначити, на які цілі вони отримують готівку (заробітна платня, витрати на відрядження та інше).

По заявках клієнтів на основі отриманих від них чеків банки можуть підготуватись до видачі готівкових коштів. Підготовлена до видачі готівка пакується в мішки. В спеціально відведеному привішенні клієнти банку відкривають мішки під наглядом працівника банку, який врізає з них пломби.

Операції з готівковими коштами дуже громіздкі. Зменшення витрат на їх проведення можна досягти шляхом їх автоматизації, використання банківських автоматів-касирів, лічильних грошових машин, сучасних банківських технологій тощо.

Комерційні банки можуть стягувати плату за касове обслуговування клієнтів. Види оплати послуг та розмір винагороди визначаються банками на договірній основі з клієнтами з урахуванням інтересів кожного з них.

Для того, щоб забезпечити нормальне касове обслуговування клієнтів та мати можливість контролювати свої касові готівкові кошти банки повинні прогнозувати готівковий обіг, що проходить через їх каси, та виконувати повсяденний контроль за цим обігом.

Необхідність раціоналізацій платіжної системи вимагає, з одного боку, відмови від адміністративного регулювання готівкового обігу і повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків, таких, як платіжні картки, чеки тощо.

2.4 Інвестиційні та інші види послуг

Становлення національного ринку цінних паперів України відбувалося за активної участі комерційних банків. А поява небанківських фінансових компаній і брокерських контор на Українській фондовій біржі відбулася значно пізніше. Одним із перших емітентів акцій на українському фондовому ринку були, зокрема, Укрінбанк, "Градобанк" і "ІНКО". Зараз практично усі банки мають ліцензії на роботу з цінними паперами. Сучасні банки - це універсальні кредитно-фінансові установи, що можуть виконувати функції активного учасника фондового ринку. Це має також законодавче забезпечення. Але поки що банки зосередили увагу на власній емісії, тоді як з цінними паперами інших емітентів не працюють. Комерційні банки сьогодні й далі випускають цінні папери власного боргу. Станом на 01.07.2005 року загальна сума їх становила 258,6 грн., що на 36,3 млн.грн. більше, ніж було на початок року. Найактивніше використовує цей спосіб залучення коштів Приватбанк. На нього припадає 25,3% (65,4 млн.грн.) від загальної суми цінних паперів власного боргу по всій системі комерційних банків України, на АКБ "Надра" -18,9% (48,8 млн.грн.), АППБ "Аваль" -17,9% (46,3 млн.грн.), УАКПІБ Проінвестбанк -15,2% (39,3 млн.грн.) /43, с. 22/.

Загалом банківська система України не підготовлена для роботи на ринку цінних паперів, скажімо як Франція або Німеччина. Зараз наш національний ринок стає на шлях централізації. Тому комерційний банк - обов'язковий, із широкими функціями учасник централізованого ринку цінних паперів. У цьому переконує досвід багатьох держав. Саме універсалізм функцій базової фінансово-кредитної установи -комерційного банку дав змогу західним країнам централізувати усі види послуг навколо єдиних інститутів, що забезпечують ринкову взаємодію. Банки кредитують операції на фондовому ринку, дають кредити і застави під цінні папери тощо. Ступінь розвиненості ринку цінних паперів в Україні визначається як мінімум двома основними чинниками. По-перше, наявністю досить різноманітних фінансових інструментів, виражених у формі наявних або безготівкових цінних паперів. По-друге, наявністю відповідної інфраструктури, що сприяє оперативному й ефективному здійсненню операцій із цінними паперами,що обертаються на ринку.

Активізації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів сприяє немало умов. По - перше, ця діяльність розширює можливості вибору між різноманітними комбінаціями спрямування банківського капіталу. По- друге, вона досить прибуткова, і банки, що не працюють на ринку цінних паперів , ризикують втратити значну частку свого прибутку. Так, у структурі процентних доходів комерційних банків України станом на 01.01. 2005.р. доходи від операцій із цінними паперами становили 37,2%, а на 01.01.06.р. - 23,6% /43, с.23/.

Значний обсяг банківських активів використовується для формування інвестиційного портфеля. Але в умовах гострої фінансової кризи він і далі постійно зменшується. Цінні папери на інвестиції на 01.07.2005 р. становили 863,6 млн. грн.- 58,5% від загальної суми інвестиційного портфеля, тобто скоротилися з початку року на 24,3%. У їх структурі значно зменшилася питома вага державних цінних паперів (КОВДП). На зазначену дату вона становила 67,4% проти 82% на початок року. Цінні папери на продаж дорівнювали 544,5 млн.грн., це на 28% менше, ніж на початок 2005 року. В цінних паперах на продаж державні цінні папери (КОВДП) становили 53,8% (293 млн.грн.), тобто зменшилися з початку року на 43,2%.

Лізингові послуги - відносно нові, нетрадиційні види банківських послуг. Лізинг являє собою здачу в оренду на тривалий строк предметів тривалого користування. Як правило протягом дії угоди про лізинг орендар сплачує орендодавю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку. Він виник в 50-ті роки паралельно з розвитком системи прискорених амортизаційних відрахувань.

Лізингова послуга виникає так. За проханням клієнта банк купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку та інше) і приймає на себе практично всі зобов'язання власника: відповідальність за зберігання майна, внесення страхових платежів, сплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було придбано майно, укладає з банком угоду про оренду, в якій визначається, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати, періодичність її сплати. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингову послугу, що рівнозначно проценту за кредит. Доход від лізингової операції складається з: лізингового процента; залишкової вартості майна до кінця і строку оренди; податкових пільг, пов'язаних із здійсненням інвестицій в обладнання.

Розмір процента, що сплачується за лізингові послуги, нжчий ніж процент, що сплачується, за кредитом, тому клієнту більш вигідно користуватися лізингом, ніж брати кредит на придбання обладнання. Банк має право зменшувати плату за лізингові послуги проти процента за кредит за рахунок того, що орендар передає йому право користуватися інвестиційними пільгами при сплаті податків, тобто він ділиться з клієнтом отриманою вигодою у формі зменшення процента.

В міжнародній банківській практиці значне розповсюдження отримав лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організує отримання довгострокової позики у одного чи декількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позики банк отримує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за отриманий кредит на витрати своєї діяльності.

Факторинг — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася в банківській практиці у 50-х роках. Він являє собою придбання банком у клієнта права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом. В обов'язки банку входить, як правило, не тільки стягнення боргу, а й функції по його обслуговуванню: аналіз кредитоспроможності боржників, інкасація, облікові операції та інше. Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та інше) в розмірі 80-90% суми боргу. 10-20 відсотків, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнту.

Утримання банком 10-20% від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов'язків по поставці. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з комісійних за послуг по обслуговуванню боргу, в розмірі 1-2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), доход банку від позичкового проценту менший, ніж від комісійних платежів.

Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш розповсюдженими є: посередництво в отриманні клієнтом позики, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встановленим лімітом кредитування. В такому випадку банк, що обслуговує цього клієнта, на його прохання бере в іншого банку позику і надає її клієнту під вищий процент, ніж плата за залучені ресурси. Клієнт йде на таку операцію, оскільки отримання позики в іншому банку обходиться дорожче, бо цей банк прагне компенсувати ризик надання позики, особливо крупної, незнайомому позичальнику. Як правило, для такого кредитування банк залучає кошти банків-кореспондентів. Якщо клієнту потрібна велика сума кредиту, комерційний банк використовує консорціумні операції, тобто утворює консорціум чи іншу фінансову організацію з метою спільного кредитування позичальника. Доход банку від посередництва (маржа) складається як різниця між процентами за кредит і процентами, що сплачуються за залученими коштами.

Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта. Особливої уваги заслуговують посередницькі операції комерційних банків по здійсненню емісії, розміщенню та організації вторинного обігу цінних паперів клієнтів.

При крупних розмірах емісії банк може вдатися до утворення консорціуму. Обслуговуючий банк чи консорціум може взяти на себе реалізацію цінних паперів емітента на комісійній основі чи гарантувати клієнту розміщення цінних паперів у інвесторів (покупців) в зазначений строк по встановленій ціні. Гарантія розміщення здійснюється шляхом:

а) купівлі у клієнта всього випуску або обумовленої частини випуску цінних паперів з подальшим їх перепродажем; б) придбання у емітента не розміщених цінних паперів. Доход банку за посередництво в операціях з цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах їх придбання та продажу.

Комерційні банки надають своїм клієнтам послуги консультаційного характеру. Вони проводять консультації клієнтів щодо: економічного (фінансового аналізу) і бухгалтерського обліку; аналізу платоспроможності господарських партнерів клієнта; організації емісії та вторинного обігу цінних паперів; вибору напрямків інвестування коштів тощо. Як правило, цей вид послуг знаходиться в тісному контакті з іншими операціями: кредитними, лізинговими тощо. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Банківські послуги по торгівлі валютою мають своєю ціллю: надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів та підтримання ліквідності у валюті; страхування ризику знецінення грошових коштів внаслідок коливання валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок коливання валютних курсів.

Курси валют формуються на валютному ринку (валютній біржі). Розрізняють такі їх види: офіційний, вільний, касовий. За офіційним курсом здійснюються всі валютні операції держави. Банки здійснюють продаж чи купівлю валюти по вільному курсу, що називається касовим. Він залежить від платоспроможності банку, ділових відносин з продавцями та покупцями валюти. Купівля валюти здійснюється по курсу покупця, а продаж - по курсу продавця. Різниця між ними (маржа) складає доход комерційного банку.

Крім торгівлі валютою, комерційні банки займаються посередництвом у валютних операціях. За дорученням клієнта банк на протязі обумовленого строку здійснює конверсію грошових коштів у валюту і назад з ціллю отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків по управлінню майном, що за домовленістю з клієнтом передається банку. Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій по обліку, збереженню цінностей, розміщенню грошових коштів, фінансовому аналізу тощо. Поручителями банків виступають, як правило, приватні і юридичні особи, благодійні та інші фонди. Приватним особам банки надають декілька видів послуг: розпорядження успадкуванням; управління персональними трастами; опікунство та збереження майна, агентські функції.

Розпорядження успадкуванням включає операції по отриманню рішень суду, збору та забезпеченню зберігання успадкування, сплаті адміністративних витрат, по розрахунках з кредиторами, сплаті податків, розподілу майна. Управління персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнту; облікові операції; фінансовий аналіз.

Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту та інше). Ставки внесків та відрахувань диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.

Агентські послуги дещо відрізняються від трастових тим, що клієнт не втрачає повноважень власника, а лише уповноважує банк на проведення операцій від своєї особи. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплату рахунків, податків та інше.

Фірмам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств та інше. Агентські посередницькі операції виникають в процесі обліку емітованих фірмою цінних паперів в зв'язку з дробленням акцій, конверсії облігацій в акції, злиттям чи реорганізацією фірми. У випадку ліквідації фірми банк за дорученням керівництва фірми проводить операції по обліку активів, реалізації майна, розрахунках з кредиторами та бюджетом, розподілом виручених коштів між акціонерами.

Страхові послуги пов'язані з тим, що банки мають спеціально обладнані приміщення. Вони надаються в 2-х формах: забезпечення клієнтів сейфами для зберігання цінностей, зберігання цінностей в стальній камері.

При першій формі послуг банк здає в оренду клієнту сейф, що використовується останнім для зберігання цінних паперів, документів, страхових полісів, дорогоцінних речей. Клієнт не повідомляє банку, що саме зберігається в сейфі. Банк зобов'язується забезпечити зберігання сейфу та забезпечення доступу до нього виключно для клієнта чи уповноважених ним осіб.

При другій формі послуг банк приймає цінності від клієнта згідно з переліком, що обумовлений угодою, для зберігання в стальній камері. Плата за послуги по зберіганню цінностей клієнтів стягується банком у формі комісійної винагороди, що встановлюється в процентах, від вартості прийнятих на збереження цінностей.

Розділ 3. Перспективи розвитку банківських послуг

3.1 Сучасні тенденції розвитку банківських послуг за кордоном

Зміни в банківському законодавстві, у виробничих структурах, прискорений розвиток ряду галузей господарства стали причинами виникнення нових видів та інструментів проведення банками нетрадиційних операцій, сприяли "втечі" у дохідні фінансові активи, суттєвій перебудові операцій і структури грошово-кредитної системи, створенню принципово нових напрямків розвитку банківської справи.

Три новітніх слова у сфері фінансових послуг - це інституціоналізація, глобалізація та сек'юритизація. Вони породжені сучасною сферою фінансових послуг.

Стосовно банків та інших фінансових посередників інституціоналізація означає повний розвиток і швидке зростання методів залучення заощаджень. Інституціоналізація процесу заощаджень почалася незабаром після другої світової війни, досягнувши найвищих темпів за останні десятиліття. З погляду інвестиційної діяльності банків, інституціоналізація торкається трьох аспектів: по-перше, операцій інвестиційних банків як ділерів у великомасштабній торгівлі цінними паперами, що пов'язано з великими розмірами угод і швидким укладанням їх; по-друге, діяльності інвестиційних банків як творців ринку і його розвідників; по-третє, ролі інвестиційних банків у злитті компаній.

Глобалізація - це злиття або з'єднання фінансових установ і ринків у масштабах усього світу. Вона пов'язана з інтернаціоналізацією фінансових установ і ринків. Десять років тому тільки найбільші фірми, в основному комерційні та інвестиційні банки, наважувалися виходити на цю арену. Зараз усе більше й більше фінансових компаній різного роду і розміру провадять справи на міжнародних ринках, особливо в трьох головних фінансових центрах світу: Лондоні, Нью-Йорку й Токіо.

Сек'юритизація (від англійського Sесиrіtties- цінні папери) означає продаж позик, оформлених як цінні папери і саме в такому вигляді проданих інвесторам. Такі цінні папери привабливі для інвесторів, тому що вони звичайно передбачають деномінацію, річний дохід, ліквідність і ризик - на умовах кращих, ніж ті, які може мати простий власник особистих активів. Ключові категорії для розуміння процесу сек'юритизації - ризик, ліквідність, винагорода й обмеження щодо капіталу. Розглянемо спочатку чинник ризику. Продаючи позики, ініціатор сек'юритизації перекладає ризик на інвестора, яким може бути інша фірма. Що стосується чинника ліквідності, то продані позики дають можливість банкам збільшити ліквідність. У процесі продажу позик банки збільшують комісійну винагороду за високий клас своїх експертиз і надійність умов надання позик. До того ж, якщо вони обслуговують позики і цінні папери, тобто збирають процентні платежі і пересилають їх інвесторам, вони одержують винагороду за послуги. Нарешті, якщо регульовані державою банки стикаються з балансовими обмеженнями у формі мінімального процентного співвідношення капіталу й активів, це може змусити їх вилучити активи зі своїх балансів. Шляхом сек'юритизації позик банки можугь упоратися з такими обмеженнями, а одержуючи винагороду за послуги,- намагатися зберегти прибутковість. Як бачимо, операції по сек'юритизації пояснюються комбінацією чинників, залежно від ризику, ліквідності, винагороди за послуги й обмежень, пов'язаних з капіталом.

Сучасне уявлення про сферу фінансових послуг майбутнього полягає в тому, що традиційні кредитні установи, такі, як комерційні банки й ощадні інститути, будуть зведені до ролі організаторів кредитів, тоді як реальна фінансова міць перейде до сек'юритизаторів активів - інвестиційних банків. Цей сценарій допомагає пояснити, чому комерційні банкіри так охоче займаються нині інвестиційною діяльністю.

Страницы: 1, 2, 3, 4