Активні операції та управління ними в ЗАТ КБ "ПриватБанк"

Наведені в таблицях 2.8., 2.9., дані свідчать про зміну у складі активів, їх обсязі і структурі. Аналізуючи дані, обсяг активів в 2009році з 2007роком збільшився на 26,1 %. Відбулись також наступні зміни у структурі активів:

Питома вага грошових коштів в касі збільшилась в 2009році порівняно з 2007роком на 3,3 % , а кошти на коррахунках в НБУ зменшились (в 2009році вони взагалі відсутні) в 2008році порівняно з 2007 роком на 9,6 %, це свідчить про наявність в банку ліквідних активів для здійснення власних і клієнтських розрахункових операцій. Кошти в касі та на коррахунках є абсолютно ліквідними, оскільки ними можна скористатися в будь-яку мить, як коштами з гаманця. Ці кошти з одного боку є позитивною ознакою стабільності банку, особливо за нестабільної ситуації в Україні, з іншого боку відсутність коштів в НБУ в 2009 році є позитивною тенденцією для банку, оскільки надмірний рівень цих коштів стримує розширення банківських операцій, бо ці кошти не приносять банку бажаного доходу.

Кошти на коррахунках “Ностро” (кореспондентські рахунки відкрити ЗАТ КБ “ПриватБанк” в іноземній валюті в закордонних банках) збільшились в 2009 році порівняно з 2007 роком незначно – на 11,1 %, вони так само як і кошти в НБУ, виконують роль швидко ліквідних активів для проведення термінових розрахунків. За ними банк не отримує доходів, їхня питома вага незначна, в 2007 році вона становить 2,3 %, в 2008 році – 3,8 %, в 2009 році – 5,6 %. Ще однією причиною незначної величини цього показника є відносна ризикованість операцій за коррахунками.

Варто зазначити, що вкладення в цінні папери мають незначну питому вагу в загальній структурі активів банку, в 2007 році вони складали 2,1 %, а в 2009 році 2,0 %, тобто вкладення в цінні папери зменшились на 0,1 %, а це свідчить про недосконалу і недостатню розвиненість банку на фондовому ринку України.

Досить незначною в обсязі загальних активів є частка основних засобів банку та нематеріальних активів, їх питома вага незначно збільшилась в 2009 році порівняно з 2007 роком на 0,4 %. Доля основних засобів банку та нематеріальних активів є досить низькою в загальній структурі активів, а отже це є позитивною тенденцією для банку, оскільки вкладення значних коштів у неприбуткові активи (такі наприклад, як основні фонди) погіршує структуру активів банку, а також зменшує їхню прибутковість.

До категорії “інші активи” відносять активи, які не приносять банку прибутку і не можуть бути віднесені до іншої категорії активів. Чим менший цей показник тим краще, що спостерігається в нашому випадку. Категорія “інші активи” зменшились в 2009 році на 9,6% порівняно з 2009 роком ( в 2007 році вони становили 10,5 % , а в 2009 році всього лише – 0,9 %), що є позитивною тенденцією для банку.

Основну частину в активах балансу займають видані кредити. В 2009 році питома вага кредитного портфеля збільшилась на 11,4 % в порівнянні з 2007 роком, в тому числі : кредити юридичним особам зменшились в 2009 році на 0,8 % в порівнянні з 2007 роком, і складають 6 000 746 тис. грн.., кредити фізичним особам в 2009 році порівняно з 2007 роком збільшились на 16,8 % і складають 2 113 861 тис. грн.., міжбанківські кредити зменшились в 2009 році на 4,7 % в порівнянні з 2007 роком.

Розглянемо структуру кредитного портфеля за термінами погашення зображену на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура кредитного портфелю ЗАТ КБ „ПриватБанк” за 2007-2009 роки

Як ми бачимо з даних зображених на рисунку 2.1. за період з 2007 року по 2009 рік питома вага короткострокових кредитів наданих ЗАТ КБ “ПриватБанк” збільшилась на 12 % в 2009 році порівняно з 2004 роком і обсяг короткострокових кредитів становив 5 045 466,2 тис. грн.., а в 2007 році обсяг короткострокових кредитів складав 1 757 112,1 тис. грн.

Питома вага наданих довгострокових кредитів в 2009 році порівняно з 2007 роком навпаки, зменшилась на 12 %. Це пояснюється тим, що довгострокові кредити ризикованіші для банку у зв’язку з нестабільним економічним станом в Україні, невідомими перспективами валютного курсу гривні, порівняно високим рівнем інфляції та іншими не прогнозованими зовнішніми чинниками (поведінка інвесторів, відносини з МВФ тощо).

Якісними є кредити, за якими забезпечене їх повне і своєчасне погашення (повернення) та скорочення кредитних ризиків, тобто не повернення суми основного боргу по кредиту і процентів по ньому. Із метою підвищення і стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційні банки відповідно до Постанови правління НБУ від 06.07.2000 року № 279 формують і використовують резерви для відшкодування (покриття) можливих втрат від кредитних послуг.

Для нарахування резерву кредитний портфель банку класифікується за ступенем ризику кредитів на групи (табл.2.10.).

Таблиця 2.10

Класифікація кредитного портфелю за ступенем ризику

При аналізі оцінка структури цих активів (кредитів) вважається задовільною, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних до погашення, пролонгованих та прострочених кредитів складає лише 50 %.

Розглянемо структуру кредитного портфеля ЗАТ КБ ПриватБанк зображену на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Структура кредитного портфеля ЗАТ КБ ПриватБанк в 2009 році

Виходячи із даних зображених на рисунку 2.2. структуру кредитного портфеля можна вважати задовільною, тому що кредити прострочені, пролонговані і сумнівні складають 12 % при дозволений нормі 50 %.

Характерно, що при збільшенні суми всіх активів на 26,1%, високоліквідні активи в 2009 році порівняно з 2007 роком збільшились на 6,4%, а робочі активи на 8,5 %. Тобто можна зробити висновок, що банк добре управляє активами, відбулось зміцнення ліквідності і платоспроможності банку, а також підвищення його доходності.

Процес управління активами і пасивами банку включає в себе управління ліквідністю банку. Ліквідність для комерційного банку виступає як здатність банку забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобов’язань по пасиву.

Серед нормативів ліквідності розраховуються такі:

·     норматив миттєвої ліквідності;

·     норматив загальної ліквідності;

·     норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра).

Миттєва ліквідність сигналізує про здатність установи банку покрити коштами в касі та на коррахунку частину залучених коштів в національній валюті. Норматив миттєвої ліквідності розраховується як співвідношення суми коштів на коррахунку (Ккр) та в касі (К) до розрахункових (Рп) і поточних (Пр) зобовязань:

Н6 = ( Ккр+К ) / ( Рп+Пр ) *100%

Нормативне значення має бути не менше 20%.

Загальна ліквідність характеризується відношенням зобовязань банку незалежно від строку їх виконання до активів незалежно від строку їх надходження. Розраховується цей норматив як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобовязань банку (З) :

Н7 = А / З * 100%

Значення цього нормативу має бути не менше 100%.

Норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра) банку (Н8) характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується за формулою:

Н8 = Ва / Ра * 100%

Нормативне значення показника Н8 має бути не менше 20%.

Розраховані нормативи ліквідності ЗАТ КБ ПриватБанк за 2007-2009 роки наведені в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Нормативи ліквідності ЗАТ КБ” ПриватБанк” за 2007-2009 роки

Результати розрахунку нормативів ліквідності ЗАТ КБ ”ПриватБанк” наведені в таблиці 2.11. за 2007-2009 роки показують, що ЗАТ КБ “ПриватБанк” дотримується всіх нормативів ліквідності. Фактичні рівень показників значно перевищує їх нормативні значення.

При підвищенні ліквідності банку є можливість втратити прибутковість активів, що спостерігається в нашому випадку (табл.2.12.).

Таблиця 2.12

Прибутковість активів ЗАТ КБ „ПриватБанк” в 2007-2009 роках

Наведені в таблиці 2.12. дані показують, що банк втрачає здатність ефективно вкладати свої кошти в активні операції. Хоча в 2005 році цей показник був досить високий порівняно з 2009 роком і складав 2,7 %, а в 2009 році знизився до 0,7%. Можливо такий спад пов’язаний з підвищенням конкуренції на ринку банківських послуг. Так чи інакше слід шукати оптимальні варіанти, коли є достатній рівень ліквідності при достатньому рівні прибутковості активів.

Звичайно слід думати про прибутковість, адже комерційний банк функціонує на принципах комерційного розрахунку, але невиконання нормативів тягне за собою штрафи, які фактично є витратами банку і порушенням банківської дисципліни. Таким чином слід обдумати, чи варто прибуток втрачати на штрафи, чи може варто провести структурні зміни і вибрати оптимальний варіант.

2.3 Надання кредитів юридичним та фізичним особам

Національний банк України будує свою грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної валюти, підтримки економічної стабілізації через зниження темпів інфляції. Для виконання цих задач Національний банк України використовує такі важливі інструменти грошово-кредитної політики, як процентні ставки, політику мінімальних обов’язкових резервів, ломбардних операцій, операцій з державними цінними паперами. Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” НБУ комерційним банкам надає ліцензії на проведення операцій по кредитуванню, здійснює контроль за виконанням комерційними банками Положення “Про кредитування” і згідно з чинним законодавством приймає рішення .

Кредитування здійснюється на підставі Положення Національного банку України “Про кредитування”, затвердженого постановою Правління від 28.09.95 р. № 246.

Цим Положенням передбачена заборона надання кредитів на такі цілі:

·                   покриття збитків від господарської діяльності позичальника;

·                   формування і збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Взагалі комерційні банки мають право надавати кредити резидентам в національній та іноземній валюті, якщо строки і суми таких кредитів не перевищують встановлені законодавством межі.

Кредитування юридичних і фізичних осіб установами комерційних банків здійснюється за рахунок кредитних ресурсів, джерелами формування яких є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити.

ЗАТ КБ “ПриватБанк” проводить кредитні операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним і фізичним особам: надання кредитів юридичним та юридичним особам у національній та іноземній валюті, надання міжбанківських кредитів у національній та іноземній валюті, а також кредитування на споживчі потреби, кредитування під купівлю житла (технологія “Житло в кредит”), автомобіля (технологія “Автомобіль в кредит”), товари народного споживання ( технологія “Товари в расрочку”).

На сьогодні активно розвивається програма “Товари в росрочку”, яка дає можливість громадянам з практично будь яким рівнем доходів придбати нові побутові товари без додаткового забезпечення.

В таблиці 2.13. приведено які кредити і в яких розмірах надавав ЗАТ КБ “ПриватБанк” протягом 2007 -2009 років.

Таблиця 2.13

Кредити надані ЗАТ КБ „ПриватБанк” протягом 2007 – 2009 років

Для того щоб отримати кредит підприємство зобов’язане подати в банк для одержання кредиту наступні документи:

·                   заявку на одержання кредиту за формою, встановленою банком,

·                   анкету позичальника (короткі відомості про позичальника) за формою встановленою банком,

·                   копії засновницьких документів,

·                   копію свідоцтва про державну реєстрацію,

·                   копії ліцензій, передбачених законодавством. (Усі перелічені вище копії мають бути завірені нотаріально),

·                   техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком окупності і рентабельності об’єкта кредитування,

·                   копії контрактів, договорів, протоколів намірів із продавцями і покупцями та інших документів, що стосуються кредиту (договору оренди приміщень, документи про право власності на землю або право постійного чи тимчасового користування нею),

·                   завірений в органах статистики бухгалтерський баланс на останню дату, звіт про фінансові результати та їх використання на останню дату, а також річні баланси за весь період діяльності фірми,

·                   документи, що стосуються забезпечення кредиту: застави майна, застави нерухомості, гарантії (поручительства), копії документів про вартісну оцінку предмета застави,

·                   документи, що стосуються страхування: страховий поліс, договір страхування, умови страхування та ін.,

·                   інформація про отримані кредити в інших банках,

·                   довідку з податкової інспекції про наявність у підприємства поточних рахунків в банках.

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій їх надійність і прибутковість для банку.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».

У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде про кредитований, та ін. До клопотання додаються її матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин.

Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору, Статуту або інші документи, які засвідчують його як юридичну особу чи його правоздатність на отримання позички.

Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів стосовно об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали для оцінки обґрунтованості потреби в позичці, фінансового стану і кредитоспроможності потенційного позичальника. Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку.

Перед тим, як брати позику в банку, позичальнику для визначення майбутніх джерел погашення позики і процентів по позичці необхідно:

·                   визначити мету отримання позики;

·                   визначити величину позики;

·                   визначити строк повернення позики;

·                   розробити бізнес-план кредитного проекту і розрахунок погашення позики.

Бізнес-план проекту, що кредитується – це обґрунтування мети і розрахунок порядку використання залучених коштів банку.

Розрахунок погашення кредиту – це розрахунок необхідної суми кредиту і умов його повернення виходячи з ціни кредиту.

Для визначення мети, величини позики, строків його використання і розробки бізнес-плану позичальнику потрібно провести аналіз власної фінансово-господарської діяльності (як мінімум за попередні 3-6 місяців).

Аналіз і порівняння зазначених показників дозволить визначити рух потоку грошових коштів і реальну наявність вільних грошових коштів за період, що аналізується. Виявлена в результаті аналізу щомісячна величина вільних грошових коштів дозволить визначити розміри кредиту, що планується, (з врахуванням виплати процентів по ньому) і розробити бізнес-план і розрахунок погашення кредиту (рис. 2.3 і 2.4).

Рис. 2.3. Орієнтовний зміст бізнес-плану проекту, що кредитується

Рис. 2.4. Орієнтовний зміст розрахунку погашення кредиту

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.

Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення, фінансово стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку. Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності :

·                   обсяг реалізації;

·                   прибутки і збитки;

·                   рентабельність;

·                   ліквідність;

·                   склад та динаміка дебіторсько – кредиторської заборгованості.

Також можуть бути враховані фактори суб’єктивного характеру :

·                   ефективність управління позичальника;

·                   ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в галузі;

·                   погашення кредиторської заборгованості позичальником у минулому;

·                   професіоналізм керівництва.

Комерційний банк для оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи використовує такі показники (теоретичне значення показників є орієнтованим ) :

1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності ліквідності ( КЛ1 ), який показує, що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами :

Нормативне значення КЛ1- не менше 0,2.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2 ), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки :

Нормативне значення КЛ2 - не менше 0,5.

3. Коефіцієнт загальної ліквідності ( КЛ3 ),що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів :

Нормативне значення - не менше ніж 2,0

4. Коефіцієнт маневреності власних коштів ( КМ ), що характеризує ступінь мобільності використаних власних коштів :

Нормативне значення не менше ніж 0,5.

5. Коефіцієнт незалежності ( КН. ), що характеризує ступінь фінансового ризику:

Нормативне значення КН.- не більше ніж 1,0

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи мають бути враховані :

·                   соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, тощо;

·                   наявність реальної застави;

·                   вік та здоров’я клієнта;

·                   загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

·                   інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими позиками.

Зробимо оцінку фінансового стану для ВАТ “Лакмус”, яке хоче отримати кредит в ЗАТ КБ “ПриватБанк” банку. Розраховані коефіцієнти оцінки фінансового стану наведемо в таблиці 2.14.

Таблиця 2.5

Аналіз кредитоспроможності позичальника ВАТ “Лакмус” в 2008-2009 роках

Як видно із таблиці 2.5. фінансовий стан позичальника ВАТ “Лакмус” проведений на основі розрахунку коефіцієнтів повністю відповідає нормативним значенням. Цей факт і дозволив ВАТ “Лакмус” отримати кредит ЗАТ КБ” ПриватБанк”. Крім того ВАТ “Лакмус” раніше вже отримував кредити в ЗАТ КБ „ПриватБанк” і вчасно їх погашав.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовують різні джерела інформації:

·                   матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

·                   відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

·                   інформація про клієнта, одержана за межами даного банку.

При вивченні, кредитної заявки банк може здійснювати перевірки позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківських позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення – до нецільового використання надлишкове отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будуть установлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Більшість банківських позичок видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент структури позички, банкір повинен керуватися традицією, що склалася в банківській практиці.

Видача і повернення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії кредитної угоди, шляхом проведення поточних грошової операцій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним з елементів структурування майбутньої позички є чітке вивчення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту рівними внесками необхідно розробити графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю і часу.

Після закінченні роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди, що укладаються між кредитором і позичальником в письмовій формі.

У кредитній угоді банк бере на себе зобов’язання надати в розпорядження позичальника на визначений період деяку суму грошей, а позичальник, у свою чергу, бере на себе наступні зобов’язання:

·                   використовувати позичені кошти на умовах і в цілях, визначених угодою;

·                   платити всі збори у зв’язку з виданим кредитом;

·                   повернути основну суму боргу і проценти в узгоджений період часу.

Проценти – це платіж, який здійснюється позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на певний термін коштів або майна.

Договір позики складається в письмовій формі, якщо сума за договором перевищує 50 грн. (ст. 375 ЦК). Законом не передбачена обов’язкова нотаріальна форма, але за бажанням сторін договір може бути завірений у нотаріуса. Перевага цього етапу полягає у тому, що у випадку відмови позичальника виконати свої зобов’язання, нотаріус здійснює протест по неплатежу, і сума стягується судовим виконавцем, обминаючи судові спори.

Кредитна угода повинна містити наступні положення:

·          визначення сторін угоди та основні зобов’язання цих сторін, тобто зобов’язання банку надавати грошові кошти в розпорядження позичальника, і зобов’язання позичальника повернути суму з процентами;

·          сума позики;

·          графік повернення позики;

·          розмір процентної ставки й обставини, за яких вона може бути змінена;

·          сума комісійних по виданій позиці;

·          належні банку виплати у зв’язку з використанням позики і забезпечення цього кредиту заставою;

·          умови використання кредиту позичальником;

·                   строк виплати позики;

·          зобов’язання позичальника надавати банку інформацію та документи про його фінансовий стан.

         Якщо в договорі, названому сторонами договором позики, передбачено на заміну взятих в борг грошей чи майна повернення предметів іншого роду, то це буде не позика, а договір купівлі-продажу чи міни.

Якщо строк повернення зайнятих коштів не зазначений у договорі, то він визначається протягом 7 днів після надання вимоги кредитором. Виконання може бути здійснено до настання строку, якщо законом чи договором не передбачено інше (ст. 166 ЦК).

Банк здійснює контроль над виконанням позичальником умов позикового договору, зобов’язаний проводити перевірку стану збереження позикового майна, цільового використання кредиту. У випадку використання позикових коштів не за призначенням банк може здійснювати дострокове стягнення суми кредиту та накладати штрафні санкції.

Позики надаються в безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позикового рахунку або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника.

Повернення позичок здійснюється з ініціативи клієнта на підставі його платіжного доручення. Якщо в день повернення кредиту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену.

З вище викладеного матеріалу випливає важливість та складність кредитних відносин між банківськими установами та суб’єктами підприємницької діяльності. Взагалі отримання та надання кредитів – це ризикова операція, головний ризик пов’язаний із низьким рівнем економіки України.

2.4 Операції в іноземній валюті та операцiї з цiнними паперами

Сучасний етап валютного регулювання в Україні почався наприкінці 80-х років. Скасування монополії зовнішньої торгівлі і валютної монополії держави привело до децентралізації валютних ресурсів і створили передумови для формування в Україні внутрішнього валютного ринку.

Прийнятий у лютому 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” регламентує проведення валютних операцій на території України. Декретом визначені принципи здійснення валютних операцій в Україні, повноваження і функції органів валютного регулювання і валютного контролю, права й обов'язки юридичних і фізичних осіб при володінні, користуванні і розпорядженні валютними цінностями .

Об'єктом валютного регулювання є операції, здійснювані з валютними цінностями.

До валютних цінностей декрет відносить :

–     іноземну валюту – іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідного іноземної держави, а також вилучені з обігу чи вилучаються з його, але підлягають обміну на грошові знаки, що знаходяться в обігу, засобу в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що знаходяться на рахунках чи внесені в банківські й інші кредитно-фінансові установи за межами України;

–     платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселя (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові й банківські документи), виражені в іноземній валюті чи монетарних металах.

До валютних операцій Декрет відносить :

·     операції, зв'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, здійснюваних між резидентами у валюті України;

·     операції, зв'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обороті як засобу платежу, з передачею заборгованостей і інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

·     операції, зв'язані з ввозом, переказом і пересиланням на територію України і вивозом, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.[5]

Основними інститутами, що здійснюють валютне регулювання в Україні, є Національний банк України і Кабінет Міністрів України. Дані структури мають право законодавчої ініціативи і розробили цілий комплекс нормативних документів, що визначають спосіб і порядок валютного регулювання в країні.

Національні банк України видає індивідуальні і генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що підпадають під режим ліцензування, згідно операцій перерахованих нижче. Основним документом, що регламентує порядок видачі ліцензій на проведення валютних операцій і здійснення контролю за їхньому неухильному дотриманні є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" .

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам і іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не вимагають індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії вимагають наступні операції:

·     вивіз, переказ і пересилання за межі України валютних цінностей;

·     ввезення, переказ, пересилання в Україну валюти України, якщо вони перевищують, установлені Національним банком України межі;

·     надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів не перевищують установлені законодавством межі;

·     використання іноземної валюти на території України як засіб платежу чи як заставу;

·     розміщення валютних цінностей на рахунках і внесках за межами України;

·     здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів інших корпоративних прав чи отриманих фізичними особами-резидентами як подарунок чи у спадщину.

Рис. 2.5 Структура операцій з іноземною валютою КБ “ПриватБанк” у розрізі валют станом на 01.01.2008 року

У залежності від якості, наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних операцій НБУ може дозволити проведення наступних операцій (усіх чи деяких з них).

1. Ведення валютних рахунків клієнтів.

Зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів і нерезидентів (включаючи транзитні) і списання сум перерахувань, передбачених чинним законодавством.

2. Неторгові операції.

Операції по перерахуванню валютних цінностей, не зв'язаних зі здійсненням розрахунків за експорт і імпорт товарів і послуг (у тому числі видача готівки для покриття витрат осіб, що виїжджають за кордон у відрядження).

Покупка і продаж наявної іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті. Видача грошових акредитивів (оплата грошових акредитивів, відкриття грошових акредитивів). Організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах. Інкасо наявної іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті.

3. Установлення кореспондентських відносин з іноземними банками.

3.1. Установлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками.Самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками. Досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках.

3.2. Робота через кореспондентські рахунки Центра міждержавних розрахунків НБУ чи через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

Установлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центра міжнародних розрахунків НБУ чи уповноважених банків.

4. Операції по міжнародних торгових розрахунках.

Операції по міжнародних розрахунках, зв'язаним з експортом і імпортом товарів і послуг, відповідно до вимог діючого законодавства, інструкцій Національного банку України, уніфікованих правил і традицій міжнародної торговельної палати.

5. Операції по торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку.

Купівля і продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формі за власний рахунок чи згідно доручення клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському і біржовому ринках.

6. Операції по залученню і розміщенню валютних засобів на внутрішньому ринку та на міжнародних ринках (здійснюються з резидентами України, з обмеженнями, установленими нормативними актами Національного банку України).

Використання створених валютних резервів (видача кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземну валюту цінних паперів, номінованих у національній валюті).

7. Валютні операції на міжнародних грошових ринках.

Депозитні і конверсійні операції (у тому числі і ф'ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), здійснювані з комерційними банками і міжнародними фінансовими організаціями – нерезидентами України.

8. Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку.

Купівля і продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави по виданий кредит монетарних металів чи цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, якщо ці операції здійснюються на території України з резидентами України.

9. Операції з монетарними металами на міжнародному ринку.

Купівля і продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави під виданий кредит монетарних металів чи цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, якщо ці операції здійснюються не на території України чи з нерезидентами України. Незаконні скупка, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу чи як застави, тобто здійснення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковим, спричиняють адміністративну чи кримінальну відповідальність, згідно діючого законодавства України.

Таблиця 2.15

Дані про операції з іноземною валютою КБ” ПриватБанк” в 2007-2009 році

До резидентів, нерезидентам, винним у порушенні правил валютного регулювання і контролю, застосовуються наступні міри відповідальності (фінансові санкції):

·                   за здійснення операцій з валютними цінностями комерційними банками без одержання генеральної ліцензії Національного банку України – штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованої у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій,

·                   з виключенням банку з Республіканської книги реєстрації банків чи без такої виключення, повторне здійснення таких операцій спричиняє штраф у сумі, розрахованої в порядку, зазначеному вище, і виключення банку з Республіканської книги реєстрації банків чи припинення діяльності фінансово-кредитної установи,

·                   за здійснення операцій з валютними цінностями резидентами України, без одержання відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України – штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованої у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.Санкцій до порушників, валютного законодавства України що діє, застосовуються Національним банком України і по його призначенню – підлеглими йому установами. Оскарження дій по накладенню стягнень здійснюється в судовому порядку. Суми стягнених штрафів направляються в державний бюджет України.

Банки – активні інституційні учасники ринку цінних паперів. Вони здійснюють операції з різними видами цінних паперів – пайовими, борговими, похідними (фінансовими інструментами) і в різних сегментах ринку – первинному і вторинному, біржовому і позабіржовому, ринку державним і корпоративних цінних паперів, внутрішньому, міжнародному і глобальному.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітентом та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91 р. передбачає випуск в обіг таких видів цінних паперів: 1) акцій; 2) облігацій підприємств; 3) облігацій внутрішніх державних і місцевих позик; 4) казначейських зобов’язань держави; 5) ощадних сертифікатів; 6) векселів; 7) приватизаційних паперів.

Акція – це безстроковий цінний папір, що засвідчує внесок до статутного фонду акціонерного товариства і дає право на отримання частини доходу АТ у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні товариством.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5